Соціологія конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра політології, соціології і права

Реферат

з психології та основ соціології

на тему: “Соціологія конфлікту"

Студентки ХЕТОП ТЕкс 1-3

Морозової Є.Ю.

Викладач: Поденко В.П.

Київ 2014



Зміст

Вступ

1. Конфлікт як соціальне явище

2. Становлення та розвиток соціології конфлікту

3. Структура соціального конфлікту

4. Функції соціального конфлікту, його позитивні та негативні наслідки

5. Об'єктивні та суб'єктивні причини соціальних конфліктів

6. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв'язання

7. Типологія конфліктів

8. Основні шляхи та механізми розв'язання конфліктів

9. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

конфлікт соціальний суспільство негативний

Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна.

Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди. Окремі вбивства або ціла битва, загрози, звернення до закону для впливу на противника, створення коаліцій для об'єднання зусиль в боротьбі - це усього лише деякі вияви соціальних конфліктів.

Конфлікти між індивідами частіше за все засновані на емоціях і особистій неприязні, в той час як між груповий конфлікт звичайно носить безликий характер, хоч можливі і спалахи особистої неприязні.

Конфліктний процес, що виник важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивну природу, тобто кожна агресивна дія приводить до дії у відповідь або відплати, причому більш сильному, ніж первинне.

Конфлікт загострюється і охоплює все більше людей. Проста образа може, зрештою, привести до вияву жорстокості у відношенні свої противників. Жорстокість в соціальному конфлікті іноді помилково приписується садизму і природним завдаткам людей, однак частіше за все її здійснюють звичайні люди, що попали в екстраординарні ситуації. Конфліктні процеси можуть примусити людей грати ролі, в яких вони повинні бути жорстокими. Так, солдати (як правило, звичайні молоді люди) на території противника не щадять мирне населення, або в ході міжнаціональної ворожнечі звичайні мирні жителі можуть здійснювати надто жорстокі вчинки.

Труднощі, виникаючі при гасінні і локалізації конфліктів, вимагають ретельного аналізу всього конфлікту, встановлення його можливих причин і наслідків.



1. Конфлікт як соціальне явище

Термін «конфлікт» у буквальному перекладі означає «зіткнення». Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби, цілі не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. В залежності від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, пом'якшуватись, або розв'язуватись.

Отже, конфлікт -- це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти. В свою чергу, соціальна природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет. Враховуючи, що безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує і не може існувати, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у соціології конфлікту.

Соціологія конфлікту -- це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи і попередження та розв'язання соціальних конфліктів.

У вивченні конфліктів соціологія зосереджує свою увагу на дослідженні їх соціальної природи та структури, причин та умов виникнення, механізмів попередження та подолання конфліктів, можливостей їх прогнозування. Значний інтерес для соціології становлять також питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем.

Соціологія конфлікту акцентує увагу на необхідності створення таких суспільних умов і пошуку таких форм соціальної взаємодії, у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер.

Предмет соціології конфлікту:

з'ясування соціальної природи та сутності конфліктів;

з'ясування принципів діагностики конфліктів та соціологічний їх аналіз;

типологія та класифікація конфліктів;

визначення способів подолання та механізмів правління соціальними конфліктами

2. Становлення та розвиток соціології конфлікту

Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався обґрунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розвитку. Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільств за умови, що їх санкціонує держава. Однак, у часи Відродження великі гуманісти Т. Мор. Е. Ротердамський. Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних зіткнень і соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність власної логіки у протіканні конфлікту, звертав увагу на складність примирення конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також можливі способи їх подолання. У XVII-ХІХ ст. з різкою критикою збройних конфліктів починають виступати англійські демократи (Д. Проплі). французькі просвітителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо, Вольтер), німецькі філософи (О. Кант. Г. Гегель). Л. Гумілевич - один з найвідоміших представників соціального дарвінізму - висував наступні погляди на природу соціальних конфліктів:

* конфлікти є сутністю соціального прогресу

* поділ суспільства на пануючих та підкорених є вічним

* конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань

Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить у собі соціологічна теорія К. Маркса. Визнаючи можливість, а за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті. Маркс, однак, помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства носитиме безконфліктний характер. У цілому ж, на початку XX століття соціологічна думка обґрунтувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її проблемне поле і не втрачають своєї актуальності й у наш час. Своє подальше теоретичне обґрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і рр.. коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л.Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р.Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К.Боулдінга.

3. Структура соціального конфлікту

Узагальнення та зіставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

суб'єктів конфлікту;

відносини між ними;

предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

соціальне середовище, у якому протікає. Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1. Суб'єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) -- це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання.

можна виділити наступні види конфліктів:

1) між окремими особистостями -- міжособистісні;

2) між окремою особистістю та групою -- особистісно-групові;

3) між групами -- міжгрупові.

2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об'єктивною основою виникнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об'єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності.

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти в оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищі. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

4. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну -- виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп;

регулюючу -- конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

інтегративну -- участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль;

інноваційну -- конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну -- пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну -- конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, посилювати нестабільність соціальної системи, порушувати її нормальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу -- деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем;

надлишково-витратну -- конфлікти, як правило, вимагають використання додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу -- конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

5. Об'єктивні та суб'єктивні причини соціальних конфліктів

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі -- й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

6. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв'язання

Аналіз змісту і особливостей протікання соціального конфлікту доцільно провести по трьох основних стадіях:

- передконфліктна ситуація;

- безпосередньо конфлікт;

- стадія вирішення конфлікту.

Передконфліктна ситуація.

Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційне напруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу, передконфліктна стадія іноді затягується настільки, що забувається першопричина зіткнення.

Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.

Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.

Передконфліктна стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.

Безпосередньо конфлікт.

Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.

Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи, кожна з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей.

До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)

До другої групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому внутрішньому конфлікті є рефлексивне управління. Це спосіб управління, коли основи для прийняття рішення передаються однією з дійових осіб іншому. Один з суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто передав дану інформацію.

Вирішення конфлікту.

Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Саме завершення, а не тимчасове припинення. Усунення, припинення інциденту - необхідне, але недостатня умова погашення конфлікту. Часто, припинивши активну конфліктну взаємодію, люди продовжують шукати його причину. І тоді загаслий було конфлікт спалахує знову.

Вирішення соціального конфлікту можливе лише при зміні конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту.

Можливе також вирішення соціального конфлікту шляхом зміни вимог однієї з сторін: суперник йде на поступки і змінює цілі своєї поведінки в конфлікті.

Конфлікти можуть приймати саму різну форму - від простої сварки двох людей до великого військового або політичного зіткнення з участю мільйонів.

Всім конфліктам властиві чотири основних параметри:

причини конфлікту;

гострота конфлікту;

тривалість конфлікту;

наслідки конфлікту.

Післяконфліктна стадія.

Велике значення має заключна післяконфліктна стадія.

На цій стадії повинні бути зроблені зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, ціліше, установок, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка боротьба. Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик, як окремих груп, так і міжгрупової взаємодії. Він сприяє згуртованості груп, підвищує рівень ідентифікації її членів із загальними цілями і задоволення в групі. Разом з тим, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.

Компроміс - часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони Ефективним буває, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків:

Співпраця -- конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;

Домінування -- задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення. Виправданими є тоді, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;

Пристосування -- вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної - залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.

7. Типологія конфліктів

Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів нема одностайності з проблеми класифікації конфліктів, проте більшість з них вважать суттєвим виділення наступних видів конфліктів:

* за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі:

* за сферою розгортання - політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні сімейно-побудові, ідеологічні, соціокультурні тощо;

* за напрямком впливу - вертикальні та горизонтальні, в залежності від характеру соціальних зв'язків між суб'єктами конфлікту;

* за ступенем виявлення - відкриті та скриті;

* за суб'єктами - внутрішньособистісні, міжособистісні, між групові; між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні;

* за наслідками - конструктивні та деструктивні;

* за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок;

* за масштабами - глобальні, регіональні, локальні;

* за формою - прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна)

Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство нових і нових суб'єктів. Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому і, навіть, на міждержавному рівні.

8. Основні шляхи та механізми розв'язання конфліктів

Розв'язання конфлікту -- це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.

Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже -- і ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому.

Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою.

Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту.

Стратегії виходу із конфлікту

компроміс -- часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони;

співробітництво -- конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів;

домінування -- задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення;

пристосування -- вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього

Управління конфліктами -- це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:

* уникнення їх конфліктної взаємодії,

* усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,

* а у разі їх виникнення -- корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.



9. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві

Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:

* високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);

* посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;

* зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.

З трьох складових напруження (проблема -- суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку -- формування «образу ворога» та установки на боротьбу з ним.



Висновок

Глибокі і складні процеси в сучасному українському суспільстві соціальна криза, трансформація соціальної структури, політичні і духовні зміни, соціальні конфлікти - відбуваються в суспільстві перехідного стану.

Сучасна криза українського суспільства є однією з самих глибоких і тривалих в нашій історії. Конфліктами охоплені всі сфери життя суспільства. Найбільш небезпечними є конфлікти в політичній сфері, особливо в сфері влади, соціально-економічних і міжнаціональних відносин.

Передбачення і прогнозування виникнення і розвитку конфліктів створює умови і визначає шляхи управління ними. Профілактика виникнення, стабілізації і ескалації конфліктів є важливим напрямом діяльності управлінців, психологів, соціальних працівників з ефективного їх прогнозування та запобігання. Превентивна психологія конфліктів -- це створення об'єктивних та суб'єктивних або психологічних умов, що протидіють виникненню конфліктних ситуацій та інцидентів, сприяють підвищенню культури і конструктивного стилю спілкування і вирішення життєвих проблем.



Список використаних джерел

1. http://pidruchniki.com/14050923/psihologiya/klasifikatsiya_konfliktiv

2. http://www.ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/part5/5301.htm

3. http://library.if.ua/book/45/3118.html

4. Шибутани Т. Социальная психология. -- М, 1968.

Размещено на Allbest.ru

...