Соціологічна доктрина дюркгеймівців

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти політичних ідей в дюркгеймівській соціології

1.1 Соціально-політичні ідеї в науковому доробку Дюркгейма

1.2 Соціальна реальність політики як компонент соціологізму

Розділ 2. Соціологічна доктрина дюркгеймівців

2.1 Діяльність групи вчених і послідовників Дюркгейма: Марсель Гране, Франсуа Сіміан, Марсель Мосс, Люсьєн Леві - Брюль, Альберт Юбер, Лусьєн Герц

2.2 Співпраця Дюркгейма з дюркгеймівцями. Видання «Соціологічного щорічника»

2.3 Внесок французької соціологічної школи у розвиток соціології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вже на початку ХІХ ст. Французьке суспільство перебувало у скрут-ному становищі. Варто згадати такі події як падіння прогнилого режиму Дру-гої імперії, виникнення і придушення Паризької Комуни, поразка у Франко-Пруській війні, формування Третьої республіки, що призвело до доби криз і потрясінь. Однак, незважаючи на всі потрясіння, які відбувалися у цей пе-ріод, були й позитивні моменти: в цей період розпочалась доба розвитку бли-скучих літературних та мистецьких талантів, бурхливих політичних та науко-вих дискусій. Соціологія, як і ряд інших наук, вступала у переломну фазу свого розвитку.

Саме Еміль Дюркгейм виявився спроможним опрацювати множину нових факторів і ідей, поєднати їх у нову чітку соціологічну лінію. Еміль Дю-ркгейм - відомий соціолог, філософ, засновник французької соціологічної школи. Та насамперед , у світовій соціології він відомий, як автор концепції соціологізму. Дюркгейм заслуговує на те, щоб його називали одним із твор-ців соціології як науки. Саме завдяки його творчості соціологія здобула спра-вжнє визнання у Франції.

Тему своєї курсової роботи - « Політичні ідеї Дюркгейма та їх зв'язок з соціологічною доктриною дюркгеймівців», - я обрала не вагаючись. Адже, тема політичних доробків Дюркгейма досить цікава і протягом тривалого часу справляла і продовжує справляти винятковий вплив на подальший ро-звиток соціологічної думки. Тобто ця тема є актуальною й на сьогоднішній день.

Отже, об'єктом дослідження курсової роботи є наукова творчість Еміля Дюркгейма.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти політичних ідей Еміля Дюркгейма, їх взаємозв'язок із соціологічною доктриною його наступників.

Мета курсової роботи полягає у всебічній характеристиці та розкритті політичних ідей Дюркгейма та аналізі соціологічної доктрини дюркгеймівців.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішувалися наступні питання:

1. Виявлення та характеристика політичних ідей Е.Дюркгейма

2. Дослідження соціально-політичної ідеї в науковому доробку соціолога

3. Вивчення соціологічної доктрини дюркгеймівців

4. Підбивання підсумків співпраці Дюркгейма з дюркгеймівцями.

Отже, моя курсова робота складається зі вступу, двох розділів, вис-новків та списку використаної літератури. У першому розділі я прослідковую теоретичні аспекти політичних ідей в дюркгеймівській соціології, а саме: соціально-політичні ідеї та соціальну реальність політики в науковому дороб-ку Дюркгейма. Адже, важливо дізнатися під яким впливом формувались ідеї та концепції вченого, чому саме цій темі він приділяв значну увагу.

Другий розділ присвячений соціологічній доктрині дюркгеймівців і містить три підрозділи. У першому підрозділі описується діяльність послі-довників Дюркгейма, головними постатями серед яких є: Марсель Гране, Франсуа Сіміан та Марсель Мосс. У другому підрозділі мова йде про співп-рацю Дюркгейма з дюркгеймівцями та як наслідок видання «Соціологічного щорічника». Третій підрозділ містить у собі інформацію про внесок фран-цузької соціологічної школи у розвиток соціології.

Розділ 1. Теоретичні аспекти політичних ідей в дюркгеймівській соціології

1.1 Соціально-політичні ідеї в науковому доробку Дюркгейма

Остання чверть XІX в. у Франції ознаменувалася тим, що суспільно-економічна система не могла забезпечити свого власного стабільного існува-ння й перебувала під постійною загрозою революційних виступів працюючих мас. Клерикально-монархічні кола вели боротьбу з буржуазними респуб-ліканцями, прагнучи до реставрації реакційного громадського порядку.

Духовною опорою реакції була спіритуалістична філософія. Разом з тим до кінця XІX в. у різних областях духовної культури помітно підсилився вплив контовского позитивізму. Ідея соціології як самостійної науки, яка по-винна була стати основою реорганізації суспільства, поступово знаходила пі-дтримку буржуазних республіканських програм, що висунули, соціально-політичні перетворення [9, C.356].

Соціологи різних напрямків позитивістської орієнтації групувалися на-вколо «Міжнародного журналу соціології» організованого Рене Вормсом. Серед них видне місце займав Г. Тард, М. Ковалевский, Я. Новиков й інші активні члени Паризького соціологічного суспільства й Міжнародного інституту соціології.

З теологічних позицій виступали католицькі соціологи, захисники томізму (Абер, Деплуаж, Легран і ін.).

Однак жоден із цих напрямків не міг бути теоретичною основою соціа-льно-політичних устремлінь буржуазних республіканців. Теоретичним обґ-рунтуванням політики й ідеології соціального реформаторства, необхідною передумовою якого був «класовий мир» і «загальна згода», стала теоретико-методологічна концепція, що одержала назву «соціологізм»[4].

Найбільш повне вираження ця концепція знайшла в працях Еміля Дюркгейма (1858-1917). Дюркгейм не був кабінетним ученим, далеким від повсякденної політичної боротьби і хвилювань суспільного життя. Його со-ціально - політична орієнтація, пафос його теоретичної і практичної діяль-ності були спрямовані на захист інтересів тих кіл французької буржуазії, які під час гострої соціально - політичної кризи зберегли віру в буржуазно -де-мократичні ідеї, у можливість прогресу капіталістичного суспільства, збере-ження класового миру і зміцнення соціальної солідарності.

Третя республіка, яка шукала можливостей самоствердження в умовах посиленої боротьби з прихильниками відновлення монархії і клерикалізму, знайшла в Дюркгейма свого гарячого прихильника, ідеолога і теоретика [7, C.352].

Ідейно-теоретичними джерелами наукової й педагогічної діяльності Дюркгейма служили концепції освіти, зокрема концепції Монтеск'є, Кондо-рсе, Руссо, а також Сен-Сімона й Конта. Великий вплив на нього також вия-вили етика Канта, психологія народів Вундта, деякі ідеї німецької історичної школи права.

Перші три великі добутки Дюркгейм опублікував в 90- х роках. У док-торській дисертації «Про поділ суспільної праці» (1893), де була викладена його соціально-політична платформа, згодом конкретизована й уточнена як ним самим, так і його «школою». Інша робота - «Правила соціологічного ме-тоду» (1895) - була присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних концепцій соціологізму. «Правила...» підготували ґрунт для конституювання соціології як самостійної дисципліни. У соціологічному дослідженні «Само-губство» (1897) Дюркгейм почав спробу об'єднання теоретичного під-коду до пояснення цього явища з аналізом емпіричних даних, що послужили основою для теоретичної гіпотези.

Гостро відчуваючи кризу буржуазного суспільства, намагаючись боро-тися з ним за допомогою соціологічного обгрунтування планів суспільної пе-ребудови та виправлення, Дюркгейм хотів створити нову ідеологію бур-жуазії, ідеологію, яка мала б науковий характер. Відповідно до позитивістсь-кої концепції наукова соціологія повинна була стати новим символом від ідеології. Пропоновані ним заходи і способи вирішення соціально - політич-них проблем були засновані на ідеї класової солідарності, були спрямовані на мирне врегулювання протиріччя між працею і капіталом .

Він намагався теоретично обгрунтувати популярне у той час буржуазне гасло громадської солідарності, поклав в основу всього свого вчення ідеї по-зитивіської концепції науки [7, C.354].

Відкидаючи революцію, Дюркгейм закликав до організації професій-них корпорацій, призначених, з його точки зору, на покращення суспільної моралі і до реформи освіти .

Професійні корпорації, що охоплюють цілі галузі праці, об'єднуючі ка-піталістів і робітників у єдиний громадський орган і вирішують всі проблеми як даної професії, так і взаємовідносин з іншими професійними об'єднання-ми, повинні були, на думку Дюркгейма, допомагати у справі врегулювання суспільних проблем і регламентації всіх видів людської діяльності.

Дюркгейм, не розумів всієї складності наростаючого соціалістичного руху, корінних відмінностей між численними угрупованнями його учасників. Тому ставлення Дюркгейма до соціалізму було, по-перше, недиференційова-ним, по-друге, відзначеним симпатією до деяких соціалістичних ідей, особ-ливо ідеям Сен- Симона, по-третє, характеризувалося нерозумінням сутності на-укового соціалізму К. Маркса .

Дюркгейм підтримував близькі дружні відносини з Жоресом, вождем французьких соціалістів. Багатьом представникам школи Дюркгейма був близький реформістський соціалізм жоресовского типу. Марсель Мосс, Фра-нсуа Симіан, Люсьєн Леві-Брюль, Альберт Юбер, Люсьєн Герц були членами соціалістичної партії. Деякі з них брали участь в підставі «Юманіте», в ті часи органу соціалістиної партії, та працювали в ньому. Багато хто з дюр-кгеймівців викладали в Соціалістичній школі, метою якої була пропаганда серед робітників соціалізму [8, C.325].

Дюркгейм визнавав соціалізм рухом, що мають велике суспільне значення. Соціалісти, особливо Сен-Симон і Маркс, усвідомлювали, писав він, що сучасне суспільство докорінно відрізняється від традиційного типу соціального порядку, і сформулювали програму соціальної реорганізації, щоб подолати кризу, викликану переходом від старого до нового. Соціалізм - це ідеал, що виріс із почуття справедливості й співчуття вбогості майбутнього класу. Соціалізм - «передусім план реконструкції суспільства, програма коле-ктивного життя, якої ще не існує і яка представляється людині гідної його» [20, р.4]. Соціалізм - це «елемент болі й іноді гніву, видаваний людьми, які сильніше всього почувають нашу колективну хворобу» [20, р.6].

Дюркгейм, хоча і визнавав, що багато соціалістів, і особливо К. Маркс , нерозривно пов'язали свою долю з захистом інтересів робітничого класу, все ж вважав, що це є другорядним, несуттєвим у їх теоріях. Відкидаючи необ-хідність знищення класів, Дюркгейм не вважав принципово важливим поло-ження про «класовий конфлікт», оскільки поліпшення долі робочих насту-пить не як простий наслідок реформи суспільного устрою.

Абсолютизуючи економічний зміст соціалізму і на цій підставі крити-куючи його за недооцінку морального чинника, Дюркгейм розглядав кому-нізм як виключно моральну доктрину, проповідував аскетизм як мрію, яка виражає благородство розуму її творців і внаслідок цього володіє привабли-вою силою. Але це вчення, на думку Дюркгейма, не відповідає потребам сус-пільства, оскільки не загальна стриманість і бідність мають стати суспільним ідеалом [4, C.276].

Нерозуміння Дюркгеймом наукового соціалізму пояснюється його реформаторською позицією. У цілому оптимістично оцінюючи можливості розвитку капіталізму, він зараховував громадські явища, на грунті яких ви-ростав науковий соціалізм в розряд «соціальної патології», яку можна вилі-кувати шляхом реформ, а соціальне питання зводив до питання морального.
Отже, соціально - політична позиція Дюркгейма носила примирливий і утопічний характер. Його зусилля як ідеолога і теоретика були спрямовані на обгрунтування соціального реформаторства. Пошуки ці ж не увінчалися серйозними результатами.

1.2 Соціальна реальність політики як компонент соціологізму

Історично думка Дюркгейма тісно пов'язана з ідеями французьких соологів кінця XIX в. Курс, який Дюркгейм присвятив проблемам соціалізму становить частину великого задуму, який йому не вдалося завершити так, як він мріяв. Він хотів провести історичні дослідження всіх соціалістичних нав-чань, але прочитав тільки курс, присвячений засадам соціологізму, а в сутності одному - Сен-Сімона.

До цього дослідження Дюркгейм приступає, виходячи з декількох ідей, які освітлюють його тлумачення соціалізму. Хоча, в певному сенсі, він соціа-ліст, але він не марксист. Він навіть протидіє марксистському вченню в тому вигляді, як воно зазвичай інтерпретується, по двох основних пунктах. Перш за все він не вірить у плідність насильницьких заходів і відмовляється роз-глядати класову боротьбу, особливо конфлікти між робітниками і підприєм-цями, як істотну рису сучасного суспільства, тим більше - як рушійну силу історичного процесу [2, C.345].

Для Дюркгейма - вірного послідовника Конта - конфлікти між робіт-никами і підприємцями служать доказом поганої організації або часткової аномалії сучасного суспільства, яка повинна бути виправлена. Ці « конфлікти аж ніяк не віщують переходу до зовсім іншого суспільного чи економічного ладу. Якщо ж, як вважають сьогодні, класова боротьба і насильство в марк-сизмі виступають на перший план і з цього слідує (що, втім, неправильно) прирівнювання соціологізм до марксизму, то, в такому випадку потрібно вважати Дюркгейма противником соціологізму.

Він також не соціологіст, оскільки багато соціологістів схильні вважа-ти, ніби рішення проблем сучасного суспільства виникає з реорганізації еко-номіки . Отже, соціальна проблема для нього - не стільки економічна, скільки моральна, і в цьому питанні він дуже далекий від марксизму. Сутність соціологічного проекту Дюркгейм вбачає не в положенні власності і навіть не в плануванні [ 10, С.373].

Необхідним попереднім етапом у розвитку соціологічних навчань була Велика французька революція. Руйнуючи колишній порядок, Францу-зька революція сприяла усвідомленню можливої ??ролі держави. Нарешті, саме після неї виразно проявилися протиріччя між збільшеною продуктивністю праці та злиднями більшості. Сталося зіткнення зрівнянню прагнень, поси-ленню яких сприяла революція. І це з'єднання протесту проти нерівності і усвідомлення економічної анархії породило соціалістичні вчення, що виража-ли прагення до реорганізації суспільства, починаючи з економіки.

Соціологізм мав безпосереднє відношення до розв'язку основного фі-лософського питання. Дюркгейм визнавав зв'язок свідомості й матерії, вказу-вав на походження суспільної свідомості з «соціального середовища». З того, що соціальне життя «почасти не залежить від організму, воно не залежить ні від якої матеріальної причини й що воно повинне поміститися поза приро-дою, - писав він. - Усі ті факти, пояснення яких не можна знайти в будові тканин, походять від властивостей соціального середовища» [2, С.279].

Суттю його концепції було прагнення включити моральні й релігійні феномени в сферу природніх явищ, «причини, що мають й умови», але в той же час зберегти їхню специфіку. Останнє вело до наділення суспільної свідо-мості такого роду якостями, які перетворювали його в майже самостійний феномен, що породжує громадське життя як таке.

Дюркгейм проводив чітку відмінність між індивідуальною й колек-тивною свідомістю. «Група думає, почуває, діє зовсім інакше, як це зробили б її члени, якби вони були роз'єднані. Якщо, ж відправлятися від останніх, ми не зрозуміємо нічого з того, що відбувається в групі», - писав він [1, С.91]. Колективну або загальну свідомість соціолог називав психічним типом суспі-льства, що мають свій спосіб розвитку, свої умови існування.

Прагнучи виразити динамічний аспект колективної свідомості, його спонтанний, нерегульований характер, Дюркгейм ввів термін «колективні вистави» для позначення емоційно пофарбованих загальних ідей і вірувань. За своїм походженням, і за своїм змістом вони є суспільними, колективними.

При розгляді генезису колективної або загальної свідомості Дюркгейм опирався на ідеї безперервного розвитку природи й «творчого синтезу» прос-того в складне. Відносини індивідів у суспільстві тлумачилися ним як відно-сини асоціації, у результаті якої виникає нова якість - соціальне життя як процес діяльності.

Навчання, згідно з яким у процесі спілкування й асоціації індивідів з фактами взаємодії й комунікації виникає нова якість - соціальне життя, одер-жало в багатьох дослідників Дюркгейма назву «асоціаністського реалізму» [18, С.26].

Заперечуючи віру в суспільство як трансцендентне й субстанційне ціле й попереджаючи проти подібного тлумачення своєї концепції, Дюркгейм писав: «Соціальні вірування або акти здатні існувати незалежно від їхніх індивідуальних виражень. Цим, мабуть, ми прагнули сказати, що суспільство можливе без індивідів: підозра в проголошенні настільки явної безглуздості нас могла б і пощадити» [6, С.436].

Під «незалежністю суспільства» Дюркгейм мав на увазі лише його об'єктивність стосовно індивіда й особливу якісну специфіку, а не потой-бічність, надприродність. «Ми аж ніяк не прагнемо гіпостазувати колективну свідомість, - писав Дюркгейм, - Ми настільки ж мало допускаємо субстан-ціональну душу в суспільстві, як і в окремому індивідумі» [11, С.426]. Соціолог витлумачував відношення суспільства й індивідів як відношення ці-лого і його частин, постійно посилаючись на приклад хімічного цілого як синтез його складених елементів.

Однак поряд з асоціаністським існує ще один важливий аспект дюрк-геймівского розуміння суспільства. Вказуючи на земне соціальне коріння ре-лігії, Дюркгейм називав Бога суспільством. Підкреслюючи священность суспільства, наділяючи його рисами натхненності, Дюркгейм прагнув вира-зити ідею моральної переваги суспільства над індивідами.

Але, наділяючи суспільство рисами священності, він малював його тим самим у традиційних релігійних фарбах. Натуралізм і раціоналізм Дюркгейма цілком сполучалися не тільки з релігійно-спіритуалістичною термінологією, але й з ідеалістичним трактуванням суспільного життя [9].

Погляди Дюркгейма на суспільство еволюціонували. У своїх ранніх до-бутках він наполягав на тісному взаємозв'язку між колективною свідомістю й соціальним середовищем. Залежно від того, як міняється розмір груп, щіль-ність і мобільність їх індивідуальних компонентів, відношення між індиві-дуальними розумами й колективним розумом міняються, міняються й зага-льні вірування. Пізніше Дюркгейм став вважати колективну свідомість жит-тєвим вузлом усього суспільства.

Суспільство він оголосив "композицією всякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються за посередництвом індивідів" [18, р. 85].

Історичний ідеалізм, яскравим формулюванням якого було це визна-чення суспільства, привів Дюркгейма до того, що соціальні відносини він майже завжди став витлумачувати як відносини моральні; а ідеали називав «душею суспільства», його сутністю.

Як справедливо вказував учень Дюркгейма Селестен Бугле, «у пози-тивізмі не було монізму» і особливо в дюркгеймівському позитивізмі [9, р. 11].

Розділ 2. Соціологічна доктрина дюркгеймівців

2.1 Діяльність групи вчених і послідовників Дюркгейма: Марсель Грані, Марсель Мосс, Люсьєн Леві - Брюль

Серед послідовників Дюркгейма були такі видатні соціологи й етног-рафи, як М. Мосс, М. Грані, Л. Леві - Брюль і ін, які відіграли значну роль у продовженні політики Дюркгейма.

Марсель Мосс - соціолог, етнолог і соціальний антрополог, послідов-ник Дюркгейма. Наукова спадщина М. Мосса (1872-1950), племінника й най-ближчого учня Дюркгейма, досить різноманітна. У деякому відношенні вона здобула навіть більшу популярність, чим праці самого Дюркгейма. На відмі-ну від учителя Мосс ніколи не викладав своїх наукових поглядів у система-тичному, закінченому виді й не писав великих монографічних робіт, від-даючи перевагу невеликим статтям і "етюдам", тематично досить різноп-лановим [7, C.154].

Серед найрізноманітніших тем, що розроблялися Моссом можна виді-лити такі: природа й функції жертвоприношення, загальна теорія магії, струк-тура й методологія соціологічної науки, «техніка тіла» (типізовані форми деяких основних фізичних і фізіологічних дій людини в різних культурах), цивілізація й культура, генезис і історична еволюція поняття «я» і ін.

Дюркгеймівська соціологічна проблематика в Мосса одержала подаль-ший розвиток в ідеї «тотальних соціальних фактів». Остання мала значимість як методологічну (вимога цілісного підходу до вивчення соціальних явищ), так і евристичну (виявлення на порівняльному етнографічному й історично-му матеріалі конкретних структур і інститутів, що мають "тотальний" харак-тер). У цьому змісті першорядне значення для всієї наукової творчості Мосса має його робота «Етюд про дарунок» [16, C.57].

У ній описані типові інституціональні форми дарувань і їхнє місце в первісних і архаїчних суспільствах, а також закладені основи сучасної теорії дарунку. Так, Моссом сформульований принцип взаємності дарообміну. Ме-тою щедрих дарувань і віддарювань в архаїчних культурах, на його думку, було не знаходження вигоди, а прагнення до більш високого соціального ста-тусу й більшого престижу. У той же час відносинам дарообміну відповідала особлива економічна раціональність і моральна цінність (дух колективізму й «шляхетного марнотратства»).

У загальнотеоретичному плані висновок Мосса про існування на ранній стадії історичного розвитку суспільств, у яких існував універсальний дарооб-мін (так звані «тотальні надання») сприяв характерному для західної етнології ХХ в. подоланню орієнтації класичного еволюціонізму. Зокрема, це виразилося в переосмисленні проблем і цінностей архаїчних культур. На про-тивагу спрощеному їхньому розумінню як культур "примітивних" Моссом була висунута теза про їхній особливий економічний і ідеологічний статус. При цьому архаїка в інтерпретації Мосса була возвишена до рівня соціальної альтернативи західної (буржуазної) цивілізації з її ринковою економікою й утилітарно - індивідуалістичною мораллю [16, C.59].

Також він говорив про те, що з поняття тотального соціального факту випливає ідея про те, що між різними соціальними явищами встановлюються відносини взаємних компенсацій і перетворень. Так, за Моссу??, принцип безо-собистісної надприродної сили «mana» з усіма своїми різновидами у різних народів дозволяє зрозуміти символізм таких ритуалів, як жертвоприношення і молитва, а більшість релігійних обрядів інтерпретувати як символічні сис-теми [7]. Для того, щоб зрозуміти соціальний факт, потрібно виявити його ставлення до інших соціальних феноменів загалом в особливому контексті. Погляди Мосса вплинули також на розвиток структурної антропології К. Леві - Строса .

Марсель Грані (1884-1990) - учень Дюркгейма й близький друг Мосса, відомий своїми роботами в області прадавньої історії й традиційної культури Китаю. Він досліджував древньокитайські писемні пам'ятки, опираючись на дюркгеймівську методологію, і прийшов до широких узагальнень соціологіч-ного характеру. Грані, зокрема, належить теорія китайського "феодалізму", а також реконструкція архаїчних шарів китайської традиції, що опинилися зго-дом на периферії культури імператорського Китаю (народні культи, фольк-лор). У свій час Грані зазнавав критики з боку китаєзнавців - філологів за не-коректне використання джерел і низький рівень текстологічного аналізу. Однак його роботи продовжують зберігати своє значення для китаєзнавства, причому останнім часом намітився ріст інтересу до них у наукових колах.

Що стосується Лусьєна Леві - Брюля (1857-1939), то він навряд може вважатися ортодоксальним представником Французької соціологічної школи, скоріше слід говорити про те, що він перебував під впливом дюркгеймівского навчання [18, C.52].

Лусьєн Леві - Брюль - соціолог і теоретик етнографії , керівник Інсти-туту етнології при Сорбоні. Автор ряду праць з історії французької філософії. Широку популярність набули його праці про первісне мислення , побудовані на великому етнографічному матеріалі народів Африки, Австралії та Океанії.

У них Леві - Брюль висунув гіпотезу про наявність якісно різних типів мислення і стверджував, що неможливо зрозуміти психіку первісних людей або ж людей, що стоять на дуже низькому ступені суспільно - історичного розвитку, якщо виходити з психологічних даних, отриманих на підставі вив-чення дорослих або дітей сучасного суспільства (як це роблять, наприклад, послідовники школи психологічного еволюціоналізму - Спенсер , анімізму - Тайлор, Вундт , Боас та ін) або ж на підставі вивчення психології невротика ( Фрейд ) [26, C.44].

Він стверджує, що мислення первісної людини відноситься до « доло-гічної» фази, в якій уявне розчленування предметів і явищ і уявне їх об'єдна-ння здійснюється за зовсім іншими ознаками, ніж це робить людина з циві-лізованого суспільства. Первісне мислення, по Леві - Брюлю, характеризує-ться - з логічної точки зору - відсутністю в ньому законів формальної логіки і насамперед закону протиріччя, а з психологічної точки зору - відсутністю властивих людині асоціацій.

Правда, з його теорії «дологічний» характер носять лише «колективні уявлення», а мислення індивідів у первісному суспільстві є цілком логічним. У результаті свідомість первісної людини, вона сприймає світ через призму «колективних уявлень» (мови, міфів, обрядів і т.п.).

В останніх роботах Леві - Брюля - «Надприроднє і природа в первіс-ному мисленні» ( 1931), «Первісна міфологія» (1935), «Містичний досвід та символи»(1938 ) і особливо в посмертно виданих «Щоденниках» - відмін-ності між первісним і логічним мисленням пом'якшуються і пояснюються роллю афектів у мисленні [26, C.48].

З культурологічної точки зору погляду Леві - Брюля мають щось зага-льне з ідеями Мосса. В обох випадках вживається спроба переоцінки ево-люціоністської схеми: якщо Мосс розглядає економічні цінності й аспекти первісних і архаїчних суспільств, то Леві - Брюль говорить про «первісну ме-нтальність» на противагу Є. Тайлору й Дж. Фрезеру, що сприймали мислення «дикуна» як прояв інтелектуального невідання.

2.2 Співпраця Дюркгейма з дюркгеймівцями. Видання «Соціологічного щорічника»

При розгляді творчості Е. Дюркгейма як вже зазначалося, що він зали-шив після себе численних учнів, частина яких після його смерті (а деякі - ще за життя) стали відомими не тільки у Франції, а й далеко за її межами. Слід зазначити, що до складу соціологічної школи Дюркгейма входило до 15 со-ціологів, серед них такі відомі, як Люсьєн Леві - Брюль, З. Бугле, М. Хальб-вакс, Р. Герц , А. Юбер, П. Фоконьє, Ж. Даві, П. Фавр та ін. Ця школа розпо-чала свою діяльність на межі ХІХ - ХХ ст. вже на почаку 30-х років [29, C.67].

Основною інституціональною формою, що поєднувала школу, був жур-нал «L'annйe socіologіque» («Соціологічний щорічник»). 1898 рік, коли вий-шов перший номер журналу, можна вважати датою підстави школи. «Фран-цузька соціологічна школа», «Група журналу «Соціологічний щорічник»», «Генетичні соціологи», «Етнографічні соціологи» під такими назвами дюрк-геймівці фігурували в історії соціології.

Журнал «Соціологічний щорічник» виконував дві функції: публікацію робіт із соціології, головним чином дюркгеймівців, огляд і рецензування літе-ратури по соціальних науках. Матеріал розташовувався в наступних шести рубриках: загальна соціологія, соціологія релігії, юридична соціологія, соціологія моралі, соціальна морфологія й «різне». Домінуюче місце займала рубрика «Соціологія релігії» [24, C.87].

При житті Дюркгейма, з 1898 по 1913р., вийшло у світ дванадцять то-мів журналу. Перші десять томів виходили щорічно (з 1898 по 1907 р.); оди-надцятий і дванадцятий томи з'явилися вже з розривом в 3 роки (в 1910 і 1913 рр.) і полягали тільки з рецензій. Однак відсутність самостійних досліджень у журналі було відшкодованою основою в 1908 р. книжкової серії «Праці со-ціологічного щорічника», у якій публікувалися роботи співробітників жур-налу [22, C.67].

Поряд з журналом «Соціологічний щорічник» Дюркгейм і його послі-довники також видали на початку 1900- х років журнал «Notes crіtіques: scіences socіales» («Критичні замітки: соціальні науки»). У ньому публіку-валися рецензії на роботи в області соціальних наук.

У роки першої світової війни Французька соціологічна школа втратила багатьох своїх співробітників. В 1917 р. помер її глава. На фронтах війни за-гинули багато молоді дюркгеймівців, зокрема Р. Герц, М. Давид, А. Б'янконі, Ж. Реньє, Л. Желлі, А. Дюркгейм (син засновника школи). Незважаючи на ці втрати, послідовники Дюркгейма на чолі з М. Моссом в 20- ті роки докла-дають зусиль для відновлення традиції й нової консолідації. Вони публі-кують ряд рукописів Є. Дюркгейма. В 1924 р. дюркгеймівці засновують Французький інститут соціології, а в 1925 р. знову починає виходити «Соціо-логічний щорічник». Однак, нова серія журналу проіснувала недовго: вий-шло лише два томи [31, C.47].

Якийсь час школа не мала власного друкованого органа, і тільки в 1934 р. дюркгеймівці починають випускати неперіодичне видання «Annales socіologіques» («Соціологічні анали»), яке виходило до початку другої сві-тової війни.

Метою створення "Соціологічного щорічника", як це виявляється з передмови до першого того журналу, Дюркгейм і його співробітники вва-жали інформування соціологів про стан різних соціальних наук і об'єднання їх під егідою "соціологізму". Умовою розвитку соціологічного знання прого-лошувалася колективність наукової роботи [5]. Гаслом дюркгеймівців була об'єктивність соціального знання, засобом її досягнення оголошувалося звільнення від спекуляцій. «Створюючи L'annйe, писав Дюркгейм, ми прагну-ли протистояти схильності до легких узагальнень і міркуванням, ми прагну-ли прищепити громадськості й молодим дослідникам, яких залучає соціо-логія, відчуття того, що в дійсності являє собою соціальна реальність, розумі-ння її багатства й складності, для того, щоб відволікти їх від пануючої ідео-логії» [6, C.273].

Оскільки соціологія мислилася "социологами" як інтегральна соціальна наука, як «система, корпус соціальних наук» [7], остільки до співробітництва в дюркгеймівському журналі були притягнуті фахівці із всіляких областей соціального знання, які розділяли принципи «соціологізму». Природно, що поділ праці в школі здійснювавсяз обліком «несоціологічної» спеціальності співробітника. Але в школі співробітничали й ті, хто вважав себе тільки со-ціологом. Її ядро серед соціологів становили Марсель Мосс, Жорж Даві, Поль Фоконне, Селестен Бугле, Моріс Хальбвакс [29, C.64].

М. Мосс (1872-1950), учень і найближчий співробітник Є. Дюркгейма, очолив школу після його смерті. Вплив концепцій Мосса у Франції досить значний й конкурує із впливом Дюркгейма. Залишаючись у цілому при-хильником дюркгеймівского "соціологізму", Мосс у неявній формі піддає пе-регляду деякі його положення. Зберігши ідею автономії соціальної реальності стосовно індивідуальної, він відмовляється від "соціального реалізму" Дюрк-гейма. У зв'язку із цим вимога Дюркгейма відділення соціології від психо-логії переміняється в Мосса закликом до співробітництва між обома науками.

Дослідження Мосса, що стосуються різних сторін життя архаїчних суспільств, цікаві й оригінальні, опираються на великий фактичний матеріал і мають коштовні висновки приватного порядку. Саме його дослідження в області архаїчних суспільств придбали велике значення для науки [8].

Жорж Даві завжди був одним із самих рішучих і ортодоксальних прихильників дюркгеймовской доктрини, і "соціологізм" у його формулю-ваннях нерідко виглядає ще більш радикальним, чим в його вчителя. «Соціа-льна група, писав він, у зіставленні зі своїми індивідуальними елементами являє собою особливу істоту, яка почуває, думає й діє особливим образом» [9]. Оскільки суспільство, з його погляду, «є принципом пояснення індивіда», а соціологія виступає як «принцип пояснення психології».

Даві продовжував активну діяльність і після того, як школа припинила своє існування, але ця діяльність носила вже переважно адміністративний ха-рактер. Він був вибраний у французьку Академію наук, в 50- х роках став ре-ктором Сорбони, а в 1965 р. у віці 81 року зайняв пост президента Академії моральних і політичних наук. Оцінюючи в цілому дослідження Даві, необ-хідно відзначити, що вони не були оригінальними в науковому відношенні. Незважаючи на досить активну роль у пропаганді доктрини «соціологізму», він навряд чи може розглядатися як першорядна фігура у Французькій соціо-логічній школі

Поль Фоконе, як і Ж. Даві, ретельно відстоював «соціологічні» пос-тулати метра. У школі він відіграв досить активну роль, однак його наукова продукція була досить незначною за обсягом. Єдиний великий добуток Фо-коне («Відповідальність») написана ним в 1914 р. і опублікована в 1920 р. Вона являє собою пряме продовження тез Дюркгейма, сформульованих ним у роботі «Про поділ суспільної праці». Фоконне трактує злочин як зазіхання на «колективну свідомість», а покарання як реакцію групи на це зазіхання [15, С.232].

Фоконне брав участь у всіх виданнях школи, починаючи з першого тому «Соціологічного щорічника» і кінчаючи «Соціологічними аналами». З 1921 р. він завідував у Сорбонні кафедрою «Науки про виховання й соціоло-гії», якою раніше (з 1913 р.) керував Дюркгейм [16].

Селестен Бугле (1870-1940), професор Паризького й Тулузського університетів, співпрацював у школі протягом усього періоду її існування. Незважаючи на те, що Бугле розділяв у цілому концепцію «соціологізму», він не був ортодоксальним дюркгеймівцем.

По-перше, він ніколи не дотримувався радикального антипсихологізму Дюркгейма й критикував свого вчителя за заперечення ролі психологічного пояснення в соціології. Бугле вважав, що труднощі застосування психоло- гичного тлумачення не заперечують необхідності останнього [17, С.263]. По-друге, у своїй творчості Бугле перебував під сильним впливом Г. Зіммеля. Подібно Зіммелю, він вважає предметом соціології вивчення «соціальних форм, їх причин і наслідків» [18].

Слідом за Зіммелем Бугле відокремлює зміст соціальних явищ від їхніх форм; останні в його інтерпретації виступають як пояснюючий принцип по-чатку, що й конститує у соціальному житті. У якості соціальних форм він розглядає величину суспільства, тривалість його існування, ступінь його організованості, ієрархію, егалітаризм і т.д. Проте Бугле ніде не визначає со-ціальні форми в загальному виді. Як і в Зіммеля, поняття форми залишається в Бугле вкрай неясним. Він не прагне дати формалізовану інтерпретацію змі-стів соціальних процесів, але самим формам приписує онтологічний статус, розглядаючи їх як особливий вид соціальної реальності [19, C.48].

Методологічні принципи соціологічного формалізму Бугле спробував реалізувати в роботах «Зрівняльні ідеї» (1899) і «Етюди про кастовий режим» (1908). Ці теми були вибрані ним не випадково й обидві, по суті справи, ста-новили частини єдиного задуму: зіставити егалітарні тенденції в сучасному західному суспільстві з ієрархічною структурою індійського кастового суспі-льства.

Таким чином, Бугле одним з перших спробував реалізувати той тип досліджень, який згодом став характерним для соціальної антропології, тобто порівняльного вивчення різних соціальних структур. У першій із зазначених робіт відповідно до принципів формалізму поширення ідей рівності пояс-нювалася такими факторами, як збільшення обсягу й щільності західного су-спільства, посилення в ньому фізичної мобільності, комбінація соціальної однорідності й різнорідності, ускладнення й централізація соціальних сис-тем [20, С.348].

Хоча перераховані фактори дійсно почасти сприяли поширенню ега-літаризму в суспільній свідомості, сила, що пояснює, використані автором поняття (однорідність, різнорідність, ускладнення і т.д.) була незначною в силу їх надзвичайної абстрактності й невизначеності, що явно свідчило про методологічні пороки соціологічного формалізму.

2.3 Внесок французької соціологічної школи у розвиток соціології

Соціологізм Французької соціологічної школи протистояв таким авто-ритетним соціологічним напрямкам, як католицька соціологія (що розглядала суспільство як певний наслідок реалізації Божого промислу й біблійних за-повідей), соціологічний номіналізм (що зводив соціум до сукупності індиві-дуальних дій і мотивів), біологічний і психологічний редукціонізм (що визна-чав соціальну дійсність винятково біологічними або психічними факторами), затверджуючи об'єктивний, надіндивідуальний характер соціальних процесів (у найбільш радикальному вигляді «обожнюючи» суспільство).

Саме теоретичні дискусії про характер і природу соціальної реальності, ступені детермінованості діяльності індивіда соціумом склали ядро «Соціо-логічного щорічника», і багато в чому визначили провідні позиції Французь-кої соціологічної школи у французькій соціології першої половини століття.

У ранній період (до 1913) важливу роль у діяльності школи відіграла близькість не тільки наукових, але й суспільних поглядів її представників: антиклерикалізм, позитивістське звеличення можливостей науки, цивільний лібералізм, ідеї соціального реформізму, спрямованого на усунення класових протиріч [25, C.261].

Основним матеріалом дослідження в роботах представників Францу-зької соціологічної школи цього періоду стала історія й сучасний стан окре-мих інституціональних форм суспільства (церкви, цивільного права, утвору) у Франції, однак ряд робіт (Ф. Брюно, М. Грані й ін.) включався в більш ши-рокий контекст історії європейської культури, філософії мови. Новою для соціології стала й прийнята у Французькій соціологічній школі колективна організація наукової діяльності з розподілом обов'язків і активне викорис-тання в роботах математичних і статистичних методів, окремих елементів структурної лінгвістики та ін.

Діяльність школи сприяла введенню соціології (у її дюркгеймівському розумінні) у систему вищої, а потім і середньої освіти Франції, що сприяло переходу найбільших представників школи до викладання [32].

Саме викладацька діяльність визначила особу Французької соціо-логічної школи в «післядюркгеймівський» період, що настав по закінченню Першої світової війни, у якій школа понесла істотні втрати. Організуючим центром школи стає вже не «Соціологічний щорічник» (який виходив ще в плині трьох років в 1925-27), а кафедри соціології університетів Парижа, Бор-до, Тулузи, де працювали Мосс, Ф. Бурдье, П. Лапи й інші. Прагнення до тве-рдження активної соціально-реформаторської ролі науки в представників Французької соціологічної школи збереглося, однак погляди їх помітно змі-щаються від радикально - ліберальних до помірних [23, C.53].

Певний відбиток це наклало й на характер їх наукових праць і визна-чило акцент на питаннях соціальної мобільності, ціннісно - символічних аспектах соціальної організації, проблемах солідаризму.

Поступове розмивання науково-методологічної гостроти дюркгеймів-ського соціологізму, що відбувалося в міру розвитку методів соціально-нау-кового знання, і бурхливий розвиток структурно-функціонального аналізу в антропології визначили поступове вгасання Французької соціологічної шко-ли як яскравого, новаторського напрямку в соціології. Після Другої світової війни, незважаючи на поновлення видання «Соціологічного щорічника», школа фактично припинила своє існування [11, C.348].

Діяльність Французької соціологічної школи як провідного напрямку французької соціології початку століття вплинула не тільки на формування сучасних вистав про природу суспільства й пов'язаної з ним теоретичної про-блематики, але й на формування антропологічної науки в цілому, багато в чому визначила вигляд сучасного функціоналізму, неомарксистської соціо-логії, вплинула на становлення франкфуртської школи.

Висновки

Отже, можна підбити підсумок вищесказаного, що Дюркгейм - один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії й предмету викла-дання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до сугубо емпіричних і прикладних дослі-джень. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося саме під впливом дюркгеймівських ідей, але не варто забувати й про дюркгеймівців, тобто послідовників Дюркгейма, які після його смерті всіляко намагалися продовжити роботу соціолога, намагалися не дозволити розпастися всім працям і трудам відомого вченого.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтоло-гічних обґрунтувань необхідності й можливості соціології як науки. Він до-водив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність має настільки ж високу міцність і стійкість, що так само, як і природні явища, вона не під-дається довільному маніпулюванню. Дюркгейм бачив у суспільстві ту сут-ність, яка замість Бога санкціонує й обґрунтовує моральні цінності й норми.

Дюркгейм був схильний до сакралізації суспільства (висвітленню) сус-пільства як такого. Але ця вада найчастіше перетворювалася в гідність. Саме завдяки ньому у професійному, і в масовій свідомості затверджувався висо-кий онтологічний статус суспільства, а разом з тим - науки про суспільство - соціології.

Також слвд зазначити, що соціально - політична позиція Дюркгейма носила більш примирливий і утопічний характер. Будучи ідеологом і теоретиком він намагався обгрунтувати соціальне реформаторство, хоча його спроби не увінчалися серйозними результатами.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Тому випадково вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Список використаної літератури

французький соціологія дюркгейм

1. Бугле С. Социальная наука в современной Германии. Киев; Харьков, 1900. - 147 c.

2. Гофман А. Б. «Социологизм» как концепция: Эмиль Дюркгейм. В кн.: Историко-философский сборник. - М.: Изд-во МГУ, 1972.

3. Гофман А. Б. Социологические концепции Марселя Мосса. В кн.: Концепции зарубежной этнологии. - М.: Наука, 1976.

4. Гофман А. Б. Соціологічні концепції М. Мосса//Концепції закордон. етнології. Критичні етюди. - М., 1976; Cazeneuve J.Sociologie de М.Mauss., 1968.

5. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Одесса, 1900.

6. Дюркгейм Э. Самоубийство. Социол. этюд. СПб., 1912.

7. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. - М.: Канон, 1995. - 352с.

8. Коржева Э.М. Категория коллективного сознания и ее роль в кон-цепции Эмиля Дюркгейма. Вестн. Моск. ун-та.Сер.Философия, 1968, №4;

9. Кон И.С. История буржуазной социологии ХІХ-ХХ века. - М.: Издательство «Наука» Москва , 1979.

10. Кон И.С. Позитивизм в социологии. Л., 1964.

11. Леонтьев А.Н: Проблемы развития психики, 1959.

12. Осипова Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма: Крит, анализ теорет. -методол. концепций. М., 1977.

13. Осипов Г.В. Современная буржуазная социология. М.: Наука, 1964. -153-154 с.

14. Раймон Арон «Этапы развития социологической мысли»., Общая редакция и предисловие д.ф.н. П.С.Гуревича, Москва, М., 1993.

15. Социология преступности: современные буржуазные теории /. - М.: Под ред. Б. С. Никифорова., 1966.

16. Філософська Енциклопедія. У 5- х т. - М.: Радянська енциклопедія. Під редакцією Ф. В. Константинова . 1960-1970 .

17. Alpert H. Emile Durkheim and his sociology. N.Y., 1939.

18. Bougie C. Preface // Durkheim E. Sociologie et philosophie. P.,1924.

19. Davy G. E. Durkheim // Rev. franc. sociol.1960. № 1.

20. Dion M. Sociologie et ideologic. P., 1973.

21. Durkheim E. A. Labriola: Essai sur la conception materialiste de 1'histoire // Rev. philos. fran. 1897. Vol. 44.

22. Durkheim E. L'Individualisme et les intellectuels // Rev.bleue. Ser. 4. 1898. Vol. 10.

23. Durkheim E. Sociologie religieuse et theorie de la connaissance //Rev. metaphys. et moral. 1909. Vol. 17.

24. Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse. P.,1960.

25. Durkheim E. La Sociologie // La science franchise. P., 1915.Vol. 1.

26. Durkheim E. Education et Sociologie. P., 1922,

27. Durkheim E.. Sociologie et philosophie. P., 1924.

28. Durkheim E. L'education morale. P., 1925.

29. Durkheim E. Le socialisms: Sa definition, ses debuts, la doctrine saint-simonienne. P., 1928.

30. Durkheim E. L'evolution pedagogique en France. P., 1938.

31. Durkheim E. Legons de sociologie. Physique des moeurs et du droit. P., 1950.

32. Durkheim E. Sociology and its scientific field // Emile Durkheim: A Collection of Essays / Ed. K. Wolff. N.Y., 1960.

Размещено на Allbest.ru

...