Вільний час

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерес до проблем вільного часу на Заході з'явився в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена “Теорія бездіяльного часу” (1899 р.) Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США. Вільний час тісно пов'язувався з індустріальною соціологією. Проте з початку ХХ ст. аж до 50-х років дослідженнями займалися окремі напрями емпіричної соціології. Вільним часом цікавилася не лише індустріальна соціологія, але й соціологія сім'ї, побуту, освіти, культури. Проблема вільного часу стає однією з значущих, з'являється перспективний напрям досліджень - “соціологія дозвілля”. Значний внесок в її розвиток зробили Ж.Фрідман, Ж.Дюмазедьє, М.Каплан, Г.Віленський, Г.Клута, А.Заломек, Дж.Ландберг, В Хавієрст, З. Стайков, З.Скужинський та ін. Хвиля досліджень охопила майже всі країни. В 60-х роках проведене міжнародне дослідження бюджетів часу міського населення 14 країн. У 1969 р. почав видаватися міжнародний журнал “Суспільство і дозвілля”.

Дослідження вільного часу в колишньому СРСР започаткував ще в 20-х роках академік С.Г. Струмилін в роботах “Багатство та праця”. На великому фактичному матеріалі він досліджує питання праці, бюджети часу різноманітних соціальних груп, робить аналізує суто вільний час. Саме в його працях зроблена перша спроба дати визначення вільного часу з точки зору його соціальної та економічної значущості, бере витоки сучасна соціально-економічна концепція вільного часу. Дослідження активно проводилися на початку 30-х років. Систематичними стали лише з середини 50-х років і пов'язані перш за все з ім'ям відомого економіста Г.А. Пруденського. Під його керівництвом проведені великі дослідження бюджетів часу в Новосибірську і Москві, а пізніше за тою ж методикою і в інших регіонах, у тому числі і в Україні.

Зокрема, в 60-80-х роках спеціальні дослідження з проблем вільного часу проведені соціологами в Донецькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській, Хмельницькій областях, в Києві, Львові, Маріуполі, Керчі та ін. Соціологічний аналіз вільного часу, як соціального і духовно-морального феномена, дозволяє не лише теоретично поставити, але й практично вирішити питання, пов'язані з розробкою загальнонаціональних програм раціонального використання вільного часу, подолавши невиправдану в недалекому минулому ідеалізацію характеру його засвоєння людьми.

Досить цікаво і багато в чому по-новому в межах економічної концепції до проблеми вільного часу підійшов О.В. Неценко. В його роботі “Соціально-економічні проблеми вільного часу при соціалізмі” вперше акцентується увага на трьох основних функціях вільного часу: економічній, соціальній, культурно-виховній .

В рамках економічної концепції розуміння вільного часу важливе значення для проблематики нашого дослідження мають праці Г.А. Пруденського, В.Д. Патрушева, в яких розглядається така важлива проблема, як співвідношення робочого, позаробочого та вільного часу, які є елементами соціального часу, специфіка якого визначена В.Г. Афанасьєвим, Д.М. Гвішані, Г.І. Косолаповим.

Розкриваючи сутність вільного часу, Г.А. Пруденський розрізняє робочий час (час виробництва матеріальних та духовних цінностей) і позаробочий, розділяючи його на чотири складові частини. Це витрати часу:

пов'язані з роботою на виробництві (пересування до місця роботи і додому, різні витрати часу на виробництві, які не входять до оплачуваного часу, до та після роботи - вмивання, перевдягання і т. ін.);

на домашню працю та самообслуговування як в особистому домашньому господарстві, так і при використанні послуг комунально-побутових підприємств (покупки, приготування їжі, догляд за дітьми, догляд за приміщенням та меблями, та одягом, білизною, взуттям);

на задоволення фізіологічних потреб;

вільний час .

З усіх чотирьох складових частин саме вільний, а не позаробочий час створює передумови для різнобічного розвитку особистості.

В.Д. Патрушев (та ряд інших авторів) розкриває сутність вільного часу як частину позаробочого часу, що використовується індивідом для різнобічного духовного та фізичного розвитку, для громадської діяльності, підвищення освітнього та культурного рівня, спілкування, розумного відпочинку, художньої творчості, фізкультури та спорту.

“... Вільний час, - пише В.Д. Патрушев, - це та частина часу за межами робочого часу, яка використовується трудящими для підвищення свого культурно-технічного рівня, для занять фізичною культурою та спортом, для культурного відпочинку, товариського спілкування .

Цей час врешті-решт слугує для розвитку інтелектуальних та фізичних здібностей та для задоволення соціальних потреб”.

Детальну характеристику “робочого”, “позаробочого” та “вільного” часу дають В.І. Піменова та Г.А. Євтєєва, переконливо показуючи, що вільний час повинен розглядатися як стосовно особистості, так і в масштабах держави . дозвілля вільний час позаробочий

У рамках культурно-змістовної концепції вільного часу вперше закладаються основи діалектичного взаємозв'язку вільного, позаробочого та робочого часу як найважливіших елементів добового бюджету часу, підкреслюється рухливість меж робочого та позаробочого часу, позаробочого і вільного часу, звертається певна увага на обумовленість інтенсивності робочого часу характером вільного часу, а наповненість вільного часу пов'язується з характером та специфікою професійної діяльності.

Нові аспекти розуміння сутності вільного часу ми бачимо в його соціально-культурній концепції. Так, у роботі Г.П. Орлова “Вільний час як соціологічна категорія” досить успішно робиться спроба розкрити взаємозв'язок суспільства та особистості в сфері вільного часу, вперше вводиться в науковий обіг поняття “культура вільного часу”, яке виражає рівень та особливості його використання для різнобічного розвитку особистості, ступінь вільної діяльності як умови творчої активності під впливом навколишнього соціокультурного середовища, розглядаються функції соціального часу: забезпечуюча, регламентуюча, взаємопов'язуюча, оціночна, вимірююча. Культура вільного часу розглядається ним з урахуванням принципів, які мають методологічний характер:

принципу всебічного та гармонійного розвитку особистості, соціальних груп та суспільства в цілому;

принципу вільної діяльності, вільного вибору занять;

принципу економії часу, який виражає соціальну ефективність використання вільного часу .

Ці принципи розкривають внутрішню структуру культури використання часу різними соціальними групами, сприяючи з'ясуванню процесу взаємопроникнення вільного та робочого часу. Очевидний зв'язок культури вільного часу і трудової активності.

Як відзначає Г.П. Орлов, використання терміну вільного часу визначає певний рівень його використання. Однак, постає питання, які ж критерії цього рівня? На його думку, вони можуть бути визначені тільки при врахуванні цільової спрямованості діяльності людини у вільний час, а саме діяльності з урахуванням фактора часу. Такою є різнобічний розвиток особистості, який включає використання часових кількісних критеріїв (бюджету часу, балансу часу і т. ін.) та певні якісні характеристики - зміст та сутність вільного часу. Зміст відповідає на запитання, чим конкретно займається людина, як, яким чином вона це робить, отже, він включає в себе характер її діяльності.

Використання вільного часу, ставлення людини до нього, здатність його берегти, регулювати тривалість своєї діяльності, дотримувати часових пропорцій, визначений життєвий ритм - усе це характеризує культуру часу суспільства та конкретного індивіда, а отже, і вільний час.

У культурному розвитку особистості має значення перш за все та частина вільного часу, яка йде на розкриття її творчих потенцій. Роль вільного часу залежить і від характеру його використання для духовного і фізичного розвитку, а саме від змісту діяльності та ставлення до неї людини.

Подібна постановка питання дозволила Б.О. Грушину більш конкретно підійти до дослідження творчого потенціалу вільного часу. Б.О. Грушин вбачає вирішення питання, пов'язаного з ціннісною характеристикою змісту вільного часу, в залученні до аналізу принципу різнобічного розвитку особистості. Відповідно до цього критерію корисною, ефективною визнається будь-яка діяльність, якщо вона сприяє виявленню, зміцненню та розвитку різних сприятливих здібностей людини. Навпаки, некорисною, неефективною буде діяльність, яка послаблює здібності людини .

Соціально-культурна концепція вільного часу в розумінні його сутності трактує його вже як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, пов'язуючи цей процес з певним рівнем культури, проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності. Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

Вільний час можна визначити як ту частину соціального часу, в тому числі і позаробочого часу, яка вивільнена від невідкладних справ і є “часом свободи”, простором вільної діяльності і вільного розвитку особистості. Сутність вільного часу полягає у вільній діяльності, яка означає, насамперед, наявність часового простору, вільного від необхідних, невідкладних справ, свідоме прагнення людини опанувати цей час, самостійно (з певною мірою розумності) вибрати варіант ймовірної дії, вміння досягати поставленої мети і, безумовно, саму дію, що є об'єктивним змістом діяльності.

Сутність вільного часу становить усталена якість, яка зберігається у всіх змінах вільного часу; його ж зміст за обсягом ширше поняття, ніж сутність, він включає в себе не тільки сутність вільного часу, а й усі інші зв'язки, притаманні даному феномену. Зміст вільного часу є більш плинним і змінним, ніж його сутність. Єдність і співвідношення сутності й змісту вільного часу полягає в тому, що вільна діяльність може бути справжнім виразом свободи, якщо вона спрямована на розвиток особистості, а остання можлива лише в умовах вільної діяльності.

Вільний час є таким же зайнятим часом, як, скажімо, і робочий. Але вільним його називають тому, що:

цей час відносно вільний від трудових обов'язків;

він належить самій людині, яка може за певних умов відносно вільно розпорядитися ним за своїм бажанням;

при його використанні людина має можливість змінювати величину конкретних затрат часу і черговість видів діяльності, порядок задоволення тих чи інших потреб;

він вільний від невідкладного задоволення людиною потреб, які пов'язані лише зі збереженням її життєдіяльності і працездатності.

Для вирішення питання про класифікацію занять у вільний час принципове значення має положення про те, що вільний час являє собою дозвілля.

Однією з найважливіших категорій соціології вільного часу є поняття “культури вільного часу”. Культура вільного часу - це ніщо інше, як проблема змісту вільного часу, спосіб і міра його якісного освоєння з точки зору реалізації й збагачення людських сутнісних сил. Основою культури вільного часу є свідома вільна творча діяльність, яка духовно і фізично розвиває особистість.

Культура вільного часу передбачає:

розвиненість його структури, яка визначається кількістю елементів і домінуючою роллю тих з них, які мають найбільш розвинений характер;

оптимальне співвідношення елементів його структури;

певну міру поєднання рекреаційної і розвиваючої функцій вільного часу, активних і пасивних форм споживання духовних цінностей, спілкування й творчої діяльності;

певну послідовність і тривалість видів діяльності, їх періодичність, частоту, ритм, насиченість, інтенсивність певного проміжку часу людської діяльності;

вміння економити час, вивільняти його від нераціональних затрат і досягати оптимального обсягу вільного часу; наявність “надлишкового” вільного часу, так само як і його “нестача”, може негативно відбитися на його структурі й змісті.

Регулювання вільного часу має об'єктивний характер, є складовою частиною організації життя суспільства і людини, що можна визначити як процес цілеспрямованого впливу на нього з метою розширення меж, створення умов для вдосконалення його структури і змісту відповідно до постійно зростаючих виробничо-технічних і соціальних вимог, які ставляться до людини. Регулювання вільного часу повинно бути обґрунтованим; воно має враховувати наявні ресурси і реальні можливості, ґрунтуватися на таких принципах: диференційованість, послідовність, спадкоємність і безперервність регулювання, скоординованість, всебічність, планомірність та ін.

У найзагальнішому виді процес регулювання вільного часу починається з визначення завдань і завершується досягненням передбачуваного результату.

У соціально-педагогічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

адміністративний або авторитарний, тобто такий, який ґрунтується на примусі, зовнішньому авторитеті, нав'язаний людині ззовні, навіть якщо бажання чи інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

стимулюючий, за якого ззовні нав'язана людині діяльність поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність, яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це своєрідний “соціальний контроль”, який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;

мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

Саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованості здібності до організації свого часу.

Сьогодні соціальний обов'язок молодої людини виявляється в її здатності до творчого засвоєння цінностей культури, до постійного культурного самовдосконалення, до свідомого переборювання внутрішньої душевної інерції. В. Андрущенко слушно зауважив, що людина повинна замислитися над своїм життям і навчитися володіти собою в ім'я культурного саморозвитку . Адже справжня культура набувається тільки за умови власної активності, прагнень постійно вбирати джерела духовного життя.

Дозвіллєва діяльність вимагає розуміння її необхідності і змісту. Особистий зміст діяльності молоді, і зокрема студентства, полягає у створенні і усвідомленні молодою людиною системи власних, індивідуальних цінностей. Як стверджує І.Д. Бех, „ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, якій відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об'єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її об'єктивних характеристиках” .

В міру того, як індивідуальний фонд вільного часу збільшується, відчувається настійна потреба в науково обґрунтованій, осмисленій організації дозвілля.

Науковці А.Г. Єфтєєва і Е.В. Соколов порушують проблему раціоналізації діяльності на дозвіллі. Під цим вони розуміють максимальне використання ресурсів організму, психіки відповідно до природних ритмів життєдіяльності .

Раціональна діяльність на дозвіллi включає гармонійне співвідношення рекреаційних і розвиваючих занять. При цьому відпочинок і розваги стають змістовними, продуктивними і конструктивними. Ця ж раціоналізація діяльності на дозвіллі вимагає від людини свідомого ставлення до вільного часу, вміння його планувати, мотивувати вибір того чи іншого заняття.

Виховання раціонального стилю використання вільного часу пов'язане з виробленням таких особистісних властивостей, як цілеспрямованість, систематичність, активність, увага, вміння швидко переключатися з відпочинку на інші заняття, діяти відповідно до поставленої мети.

Один з головних напрямів раціоналізації діяльності на дозвіллі - орієнтація на розвиток творчості. Однак Е.В. Соколов тут же додає, що якісь частки дозвілля чи аспекти його повинні уникнути раціоналізації. Інакше дозвілля нічим не відрізнятиметься від праці.

Поряд з тенденцією раціоналізації вільного часу спостерігається своєрідна романтизація дозвілля, коли частково відмовляються від планування, економії, об'єктивної оцінки якості його проведення. Найчастіше це буває, коли людина у відпустці, на курорті, бере участь у якомусь святі, відвідує театр, тощо.

Романтика дозвілля як установка на максимальну повноту сьогоденного існування можлива в трьох варіантах: як домашнє, сімейне дозвілля, що оберігається від раціоналізації; як свідомий вихід за межі буденного оточення в сферу цілком нового; як свідоме прийняття психологічної установки на розвагу, гру. Отже, акцентується увага на розробці й впровадженні в практику стратегії проведення часу, що відповідає сьогоднішнім умовам. Це - поширення знань про дозвілля, створення умов для повноцінного, змістовного його проведення.

Психолог О. Кронік, порушуючи питання про оптимальне сполучення форм занять на дозвіллі, акцентує увагу на мірі напруженості переживання часу, що властива тій чи іншій людині. При цьому дослідник вирізняє людей двох протилежних типів: одні завжди поспішають, у них багато справ, весь день розписаний по хвилинах, час минає дуже швидко, організовано (висока міра напруженості переживання часу); у інших - час минає одноманітно, повільно, неорганізовано (низька міра напруженості переживання). Тут О. Кронік пропонує такі стратегії організації вільного часу: в першому разі - “розрядку”, тобто добір занять для зняття втоми, надмірної напруги, стресового стану; в другому - “зарядку”, що передбачає активізацію особистості. Заняття на дозвіллі типу “розрядка” - це сімейні вечори, жартівливі конкурси й олімпіади, використання ігрового спілкування, вечори-мрії, колекціонування тощо.

Отже, важливим аспектом у роботі клубу є врахування психологічного стану людини для того, щоб мати можливість запропонувати відвідувачеві необхідну саме для нього форму відпочинку.

Соціальні педагоги встановили, що міра реального залучення індивіда до культурної діяльності й досягнень культури тісно пов'язана з рівнем сформованих ним умінь і навичок, що дозволяють йому так чи інакше діяти в сфері вільного часу. Активне споживання послуг культурно-освітніх закладів, зумовлених науково-технічним прогресом, поставило перед клубами принципово нове завдання - формувати сукупність умінь і навичок раціонального проведення дозвілля. Мова йде, по суті, про одержання молодими людьми “кваліфікації дозвілля” в умовах клубу, що робить правомірною постановку питання про сучасні модифікації суспільних потреб у діяльності культурно-освітніх закладів. Формування культури дозвілля визначається нами як педагогічний вплив на мотиваційно-поведінкову структуру буття молоді для реалізації її особистості, її творчих можливостей, удосконалення засобів культурного самовизначення і самоутвердження в соціально цінних формах діяльності на дозвіллі. Зміст цієї діяльності повинен включати розширення знань і регулярну кваліфіковану інформацію про її види, розвиток колективних форм дозвілля і задоволення потреб у міжособистісному спілкуванні, формування нових прогресивних типів культурного спілкування, збагачення видів і форм творчої самодіяльності.

Клуб володіє багатьма потенціальними можливостями в організації рекреативних занять, психофізіологічної розрядки, активізації творчих потенцій особистості, раціонального відпочинку і культурних розваг, насамперед молоді.

Размещено на Allbest.ru