Організація культурно-дозвіллєвої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності

Вступ

В останні роки спостерігається ускладнення процесів пристосування груп людей, які старіють, до вимог науково-технічного розвитку, зниження потенціалу здоров'я пенсіонерів, загострення екологічних проблем. Разом з тим стрімкість і глибина соціокультурних проблем не могли не позначитись на зміні статусу літніх людей в культурі. Зміщуються соціальні ролі людей похилого віку; в суспільній свідомості старість частіше стає періодом хвороб, фізичної та інтелектуальної немочі; формуються невірні стереотипи, і цілі покоління виростають упередженими проти старості та ін. Відношення до різного роду "маргінальних груп" завжди було критерієм гуманності, морального здоров'я народу. Втім, як відзначав Ж.П. Сартр, культура нікого і нічого не рятує і не виправдовує. Але вона - справа рук людини, в культурі вона шукає своє відображення, в ній вона пізнає себе, тільки в цьому критичному дзеркалі вона може побачити своє обличчя.

До старшого покоління сьогодні належить кожний п'ятий (класифікація віку: 60-74 - люди похилого віку; 75-89 - старі; 90 років і більше - довгожителі). За даними Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку.

Дозвілля має бути орієнтоване, насамперед, на активізацію особистої активності літньої людини, формування її життєвого тонусу. Людина народжується, живе й помирає за законами тієї культури, у якій проходить її життя. Саме ціннісні змісти культури створюють передумови відновлення соціальних зв'язків особистості і суспільства, розвиваючи механізми ресоціалізації засобами дозвіллєвих інтересів. На підставі такого підходу можна виділити такі основні функції дозвілля людей похилого віку: збереження зв'язку з широким колом людей; задоволення потреби у визнанні; поліпшення і підтримка психофізичного стану; збереження і посилення соціальної активності особистості; своєрідний генератор творчої активності, духовних потреб і соціального досвіду.

Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення (особливо для людей похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як самоцінна суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.

Першим, хто визначив компенсаційну функцію дозвілля і дозвіллєвої діяльності, функцію суб'єктивної свободи проти вторгення соціального оточення, був Д. Рісмен. На його думку, вільний час надає зовнішньо детермінованому типу можливість повернутися до самого себе, стає джерелом його індивідуалізації й автономізації. Багато західних дослідників розглядають вільний час як засіб компенсації дійсності. До них належать французькі теоретики сюрреалізму (Ж. Батай, Р. Кейса), неофрейдисти (В. Райх, Е. Фромм, Г. Маркузе), американські соціологи (Е. Мейо, М. Мід, М. Ловенштейн), сучасні французькі соціологи (Ж. Дюмазед'є, Каплан, А. Турен, А. Моль, А. Лефевр).

Загальні права людей похилого віку сформульовано в Міжнародній декларації прав людини, Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Деклараціях ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ. Було прийнято законодавчі акти про людей похилого віку і в Україні. Особливого значення для визначення прав і обов'язків людей похилого віку, відповідальності держави, благодійних організацій, приватних осіб мають закони "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" (1993), "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (1991) та ін.

В дійсності же реальної геронтологічної політики у нас поки що не існує, як і не існує реальної культурної політики, орієнтованої на людей похилого віку. соціальний рісмен пенсіонер

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше (близько 8 годин в день). Втім, несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби "молодих пенсіонерів" мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Підкреслимо, що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Втім, не можна не погодитись з тим, що голодна, хвора і самотня людина, що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим. Хоча опитування показали, що 95% французьких пенсіонерів вважають, що вміють розпорядитись вільним часом всупереч браку матеріальних коштів (звісно, може виникати питання про відмінність понять "мінімуму" в різних країнах).

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв'язків; виникає проблема культурної відчуженості.

2. Іноді трагедія людини починається з того, що вона свою відчужену природу сприймає як звичайну, істотну для людської природи. Так простіше жити і не думати про власну біду. Тут доречно згадати ідею Е. Фромма про первинно суперечливу природу людини. Бо основи "людського" закладені не в її особливій специфічній природі, а в умовах існування в оточуючому середовищі, у можливостях перетворювати його.

А зниження соціальної активності людей похилого віку пов'язано не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю, бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від близькості об'єктів культури і спілкування. Самотність являє собою серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству. Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків. Так, наприклад, за один місяць в Москві "добровільно" пішли з життя, іншими словами - покінчили з собою 32 літні людини та 12 інвалідів (7). У Франції на 100 тис. людей приходиться 124 самогубства пенсіонерів старше 70 років (3).

Але старість, на думку французького дослідника в галузі соціології вільного часу Ж. Дюмазедьє, "не повинна віднині зводитись до пасивного чекання смерті у спальні". Рішення проблеми адаптації до старіння бачиться, перш за все, у активному залученні самотніх літніх людей у процеси спілкування. Вважається, що соціальна взаємодія й підтримка інших, необхідні для душевного здоров'я людей похилого віку, мають підкріплюватися створенням певного середовища. Середовища, де може відбуватися така взаємодія, особливо між старшими і молодшими поколіннями. Психологічна підготовка такого роду широко розповсюджена у Німеччині і є складовою програми "Перехід до старості". "Реабілітація" старості, здолання колишньої недооцінки життя в похилому віці, застарілих стереотипів сприйняття старих людей є сьогодні важливим завданням для суспільства в цілому і культурно-дозвіллєвої сфери зокрема.

3. Система соціально-культурного обслуговування поділена сьогодні на два основних сектори - державний і недержавний. Це - обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. Недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об'єднання, в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації. Виконуючи "соціально-культурне замовлення", суспільні формування шукають конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна класифікувати: перша група - державні і суспільні служби соціального захисту і соціальної допомоги, друга група - багаточисленна мережа центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група - центри і служби психологічної допомоги, четверта група - державно-суспільна система утримання і виховання, п'ята - неформальні групи та об'єднання різних соціальних і вікових груп, шоста - товариства та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома - товариства та об'єднання осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, восьма - різноманітні навчально-розвиваючі та соціально-просвітницькі центри й інститути.

Найбільш типовим обмеженням у розробленні програм соціально-культурної реабілітації людей похилого віку є незатребуваність багатьох апробованих технологій соціально-культурної дозвіллєвої діяльності. Практично відсутні технології зв'язків із громадськістю, стимулювання цивільної ініціативи і добродійності, технології формування суспільної думки в діяльності засобів масової інформації. Найчастіше фахівці із соціальної роботи не використовують можливості спеціалізованих вузів і залучення студентської молоді до волонтерської діяльності в умовах проходження виробничої практики. Фактично в процесі організації соціально-культурної реабілітації фахівці бачать тільки її об'єкт, хоча не менш важливим виявляється фактор суспільної рефлексії на проблему самітності літніх людний у соціумі.

4. Важливе значення для організації дозвіллєвих програм має активізація цивільної позиції літньої людини. Це може бути її участь у соціально-значимих акціях: перепису населення, виборах, фестивалях, розробленні різноманітних програм і проектів, у тому числі міждержавних, за рішенням проблем літнього населення.

Одним зі способів вирішення проблеми дозвілля є кооперація діяльності різноманітних соціальних установ для людей похилого віку і культурно-дозвіллєвих установ. Іноді організуються взаємні відвідування клубів, центрів у тому самому регіоні для проведення дискусій, командних ігор і змагань, свят, спільних пікніків на природі й інших культурних заходах.

Однією з особливостей культурної активності людей похилого віку є баланс групової та індивідуальної участі. Хоровий спів, дискусійні клуби, фізичні вправи, ігри, майстерні за виготовлення предметів народної творчості, освітні курси - такі заходи не тільки підвищують статус людини в її власних очах, задовольняють її особисті, культурні потреби, а й підвищують комунікативність, яка надто важлива для людей похилого віку.

Головне завдання соціально-культурної роботи полягає в тому, щоб об'єднати індивіди, групу з зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ресурсів, які необхідні для виправлення, поліпшення або збереження певного статусу. Більше розвиває сили людини та діяльність, яка спрямована не на потребу, а на виробництво матеріальних і духовних цінностей і віддачу результатів своєї праці іншим.

Організатори соціально-культурних програм повинні розуміти процеси старіння і мати у своєму розпорядженні великий перелік дозвіллєвих послуг для людей похилого віку. У соціально-культурній роботі повинні бути задіяні добре підготовлені і сприйнятливі люди, які одержали спеціальну освіту в рамках спеціальних програм. Прискорене зростання чисельності старших вікових груп і пов'язані з цим проблеми поставили керівників і фахівців соціально-культурної сфери в складну ситуацію, оскільки підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників з організації дозвілля людей похилого віку практично не розгорнута. Усе збільшуються за масштабами і змістом потреби соціально-культурного обслуговування громадян старшого віку, що потребує підготовки фахівців, які володіють геріатричними знаннями, уміннями, навичками.

Соціально-культурні технології мають необмежені можливості застосування, вони дуже мобільні і сприйнятливі до інновацій. В основу типології цих технологій можуть бути покладені й інші ознаки. У цьому зв'язку мова не може йти про якусь універсальну технологію, а треба говорити про безліч технологій, кожна з який узгодиться зі специфікою конкретної діяльності.

Для визначення оптимальної соціально-культурної технології доцільно використовувати напрацювання педагогічної науки; зокрема, будуть корисні критерії виявлення технологічності: критерій результативності, спрямований на впровадження найбільш продуктивної технології, яка забезпечує високу зацікавленість у діяльності літніх і старих людей, у нормалізації їх психічного і фізичного здоров'я; критерій оптимальності, що передбачає максимальну ефективність при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах з боку людей похилого віку; критерій мотиваційної значимості технології, тобто створення умов, за яких підвищувалося б бажання діяти, брати участь у проведених заходах, в організаційних справах; критерій керованої технології, що допускає здійснення діагностики настрою, стану здоров'я, схильності літніх до різного роду дозвіллєвої діяльності; критерій системності технології, тобто системне використання тієї або іншої технології проведення вільного часу за наявності цілей соціально-культурної діяльності, формулювання її завдань, визначення її змісту, підбір методів, методик, конкретних форм проведення дозвілля.

Висновок

Отже, можна дійти висновку, що ефективність дозвіллєвої діяльності як цілісної системи соціально-культурної активності літніх людей багато в чому залежить від таких факторів:

- фінансової і матеріальної бази: розмірів власної пенсії, бюджетного фінансування (у тому числі на соціально-культурні заходи), спонсорських і благодійних вкладень (у тому числі гуманітарної допомоги), часткової комерційної діяльності окремих установ;

- моделі організації вільного часу: переваги традиційного блоку дозвіллєвих заходів і технологій;

- кадрового ресурсу: наявності фахівців, які забезпечують реалізацію соціально-культурних технологій з людьми похилого віку;

- морально-психологічного ресурсу: соціальної активності літніх людей, їхнього інтересу до дозвіллєвих форм і засобів, рівня культурних запитів і потреб;

- інформаційно-методичного ресурсу: банку методичної літератури, спеціалізованих журналів;

- соціально-демографічного ресурсу: потенціалу історико-культурної самобутності регіону, територіального положення, професіоналізму працівників сфери соціального обслуговування, соціально-психологічної і культурної атмосфери.

Дозвілля має бути орієнтоване, насамперед, на активізацію особистої активності літньої людини, формування її життєвого тонусу. Людина народжується, живе й помирає за законами тієї культури, у якій проходить її життя. Саме ціннісні змісти культури створюють передумови відновлення соціальних зв'язків особистості і суспільства, розвиваючи механізми ресоціалізації засобами дозвіллєвих інтересів. На підставі такого підходу можна виділити такі основні функції дозвілля людей похилого віку:

- збереження зв'язку з широким колом людей. Соціальні контакти похилих людей природним чином скорочуються. Зайняття різними видами дозвіллєвої діяльності створюють можливість зустрічей із широким колом людей;

- задоволення потреби у визнанні. її випробовують усі покоління, однак для людей пенсійного віку вона має особливе значення у зв'язку з відходом зі сфери професійної активності. Завдяки хобі можна придбати репутацію знавця в тій чи іншій галузі, одержувати премії, призи, радіти визнанню з боку великої кількості людей;

- поліпшення і підтримка психофізичного стану. Кожен вид дозвілля поліпшує ті чи інші психофізичні задатки, настрій, розслаблює людину, оптимізує її, спричинює задоволеність життям;

- збереження і посилення соціальної активності особистості - своєрідний генератор творчої активності, духовних потреб і соціального досвіду.

Список використаної літератури

1. Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М-Профиздат, 1990. - 153 с.

2. Демченко А. Некоторые проблемы современного развития культурно-досуговой деятельности и народного творчества // Культурно-досуговая деятельность и народное творчество. - М o ГИВЦ МК. Р.Ф., 1996. - 49 с.

3. Ерошенков К.Н. Культурно-досуговая деятельность в современных условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

4. Киселева Т.І. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М 1992. - 163 с.

Красилъников Ю.Д. Методика социально-культурного проектирования: Учеб. пособие. - М., 1992. - 162 с.

5. Культурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М.-М.: МГУК, 1991. - 248 с.

6. Общественное мнение: методологические рекомендации для проведения социологических опросов / Под. ред. Ж.Т. Тощенко. - М, 1989. - 171 с.

7. Петрова ЗА. Методология и методика социологических исследований культурно-досуговой деятельности: Учеб. пособие -М: МГИК, 1990.- С. 92 - 108.

8. Петрусинский В.В. Игры - обучение, тренинг, досуг - М 1994.

Стрельцов Ю.Л. Методика воспитательной работы в клубе. -М.: Просвещение, 1979. - 95 с.

9. Чижиков В.М. Методическое обеспечение культурно-досуговой деятельности. - М., 1991. - 332 с.

Размещено на Allbest.ru