Соціальне регулювання та профілактика девіантної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни: «Соціологія»

На тему: «Соціальне регулювання та профілактика девіантної поведінки»

Зміст

Вступ

1. Закономірності та види соціального регулювання

1.1 Поняття та класифікація соціальних норм

1.2 Правові норми -- особливий вид соціальних норм

2. Поняття та сутність девіантної поведінки

2.1 Психологічні та соціальні фактори формування девіантної поведінки

2.2 Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Соціальне регулювання знаходить вияв як вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядку вання відносин та забезпечення соціального компромісу, здійснюється за допомогою системи спеціальних заходів і характеризується двома різновидами: індивідуальним і нормативним. Мірою поведінки індивіда та критерієм оцінки цієї поведінки виступають в суспільстві саме соціальні норми.

У становленні соціального регулювання найбільш суттєвим фактором є виникнення нормативного регулювання, яке дає змогу запровадити єдиний, безперервно діючий порядок у суспільних відносинах, підпорядкувати поведінку людей загальним і однаковим умовам, що диктуються вимогами економіки, влади,ідеології, усього соціального життя. Кожна норма у суспільстві - це певний критерій оцінки форм поведінки, вона впливає на сферу соціальної свідомості, зв'язується з ним, з існуючою системою цінностей.

Девібнтна поведннка (відхильна поведінка) -- поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності.

Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціальне неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всотують їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності.

Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у системі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собі можливість відхилень від неїСтупінь соціальної "незручності" різних видів ненормативної поведінки різниться - від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особи від суспільства.Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики.Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у суспільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами) суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів.

Нормативна регуляція характеризується, перш за все, специфікою об'єкта регулювання: їй підлягають лише ті види індивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До таких видів поведінки пред'являються певні вимоги, що виражають відповідну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бути забезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологічної детермінації. Нормативна регуляція характеризується також наявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконання відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціального контролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативна регуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості.

Суспільні вимоги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку з різним ступенем деталізації:а) жорстко визначається модель поведінки, конкретний варіант діянь;б) визначається лише принципи, яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь;в) визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа сама обирає засоби її здійснення.Ці вихідні положення слугують орієнтиром на нормативну поведінку у конкретній ситуації.Тому важливо розглянути основні поняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розуміння, зрозуміти її сутність та фактори, які, як каталізатори, впливають на динаміку даної поведінки. На цій базі виявити найефективніші шляхи до розв'язання проблеми, недопущення виникнення основ „поведінки відхилення" з метою стабілізації соціального середовища в моральному та правовому плані.

1. Закономірності та види соціального регулювання

Суспільство -- це різновид складних, диференційованих, динамічних соціальних систем, що характеризуються цілісністю, стійкістю, здатністю до саморозвитку та наявністю особливих соціальних цінностей і норм, які забезпечують його функціонування.

Дослідження будь-якої системи можна проводити як у цілому, так і аналізуючи її складові. Так, В. Селіванов, Н. Діденко зазначають, що системостворюючими чинниками слід вважати людину як суб'єкта становлення, функціонування та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціального зв'язку; культуру як сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства, що зумовлює певні критерії її цілісності як соціального утворення.

В. Четвернін розглядає суспільство як вияв самоорганізованої соціальної системи, серед властивостей якої розрізняє самоцінність як неможливість існування людини поза межами суспільств. Це дає можливість виокремити два типи суспільства та два типи цивілізації: персоноцентристську і системо-центристську.

Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від рівня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин, вимогами, які ставить саме суспільство, складністю відносин, що виникають між суб'єктами та рівнем організованості суспільства.

Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу. У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних. Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя. Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв'язок, який дає повну інформацію щодо стану об'єкта правового регулювання, своєчасного застосування заходів додаткового впливу на останній та повернення його у межі запропонованих параметрів.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

-- Воно здійснюється в межах суспільства.

-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

-- Має загальний характер.

-- Поширюється на всіх суб'єктів.

-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

-- Гарантується суспільством.

-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання. Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне -- є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин.

1.1 Поняття та класифікація соціальних норм

Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда. Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави. Так, Н. Тарасов зазначає, що існує два підходи стосовно розуміння терміна «норма». По-перше, норма -- це природний стан деяких суб'єктів ( систем, відносин, процесів); по-друге, норма -- правило поведінки, пов'язане із волею та свідомістю людини, що виникає у процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства.

Соціальні норми гарантують не лише певний порядок у суспільстві, а й забезпечують певний рівень свободи суб'єктів.Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами, вважають В. Селіванов та Н. Діденко, слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями.

Соціальна діяльність об'єктивно зумовлена потребами суспільства й має цілеспрямований характер. Взаємодія суб'єктів між собою та в процесі спілкування з природою, взаємозв'язки, які при цьому виникають, потребують унормування. М. Бобнева, наприклад, вважає, що соціальні норми формуються у процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, зумовленої ефективними факторами, які надають нормі «об'єктивної владності».

У юридичній літературі деякі вчені зауважують, що сутність соціальної норми розкривається через об'єктивні та суб'єктивні характеристики. Об'єктивний характер соціальної норми зумовлюється необхідністю підтримувати в суспільстві стабільність та порядок, потребами соціальних систем саморегуляції, необхідністю закріпити різні соціальні зв'язки, які постійно повторюються та виникають у процесі соціальної діяльності суб'єктів. Суб'єктивний характер соціальної норми обумовлений можливістю індивідів, соціальних груп усвідомити потреби суспільства у встановленні ціннісних еталонів поведінки та закріпити їх у різних правилах, приписах, знакових системах, сформувати певний рівень правової свідомості, який відповідав би рівню розвитку суспільства.

Окремі автори не поділяють думки про синтез об'єктивного та суб'єктивного фактора в соціальній нормі. Вони вважають, що їй притаманний об'єктивний характер, зумовлений розвитком суспільних відносин та необхідністю закріпити існуючі в суспільстві внутрішні закономірні взаємозв'язки. Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.

М. Матузов та А. Малько вважають, що соціальні норми -- це об'єктивно необхідні правила спільного людського буття, вказівники на межу необхідної та можливої поведінки.

Норма -- це завжди певні правила поведінки, які встановлюють, зобов'язують, забороняють, дозволяють ті чи інші дії у певних умовах, одночасно вони є засобом суспільного чи державного контролю за поведінкою суб'єктів. У юридичній літературі існує точка зору, що «норма» та «правило» застосовуються як рівнозначні, взаємозамінні категорії. Однак деякі вчені вважають, що «правило» -- це вужча категорія, оскільки воно міститься лише у диспозиції правової норми. П. Недбайло зазначає, що соціальні норми -- це правила загального характеру, які відображають потреби суспільного життя та мають вирішальне значення для практичної діяльності людей. В. Кудрявцев підкреслює, що норма -- це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямованої на досягнення певного результату, інтересу.

Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма -- це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин.

У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми:

-- Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин.

-- Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків.

-- Встановлюються чітко визначеними суб'єктами.

-- Регламентують певну сферу суспільних відносин.

-- Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм.

-- Певним чином гарантуються та забезпечуються.

Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему.

У соціології соціальні норми за різними критеріями поділяються на елементарні та складні, інтенсивні і екстенсивні, прогресивні та регресивні, спонтанні і директивні, «живі» та «мертві», функціональні і не функціональні.

Багатоманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які у юридичній літературі можуть бути класифіковані за різними критеріями. соціальний норма девіантний поведінка

Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм:

І. За способом виникнення:

1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.

2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.

II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).

2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.

2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.

3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.

4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.

5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.

6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.

7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.

8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин.

9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.

11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.

Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо.

1.2 Правові норми -- особливий вид соціальних норм

Дослідження даної системи соціальних норм в цілому та окремо її складових дає можливості виявити як їх особливості, так і внутрішньосистемні взаємозв'язки, що є актуальним на сьогодні у нових історичних умовах. Деякі українські правознавці вважають, що даний взаємовплив має як позитивні сторони, так і недоліки. У тих випадках, коли вимоги різних видів соціальних норм збігаються, то це призводить до швидшого досягнення суб'єктами бажаних результатів, якщо різні соціальні норми містять суперечливі положення, то вони ускладнюють процес реалізації суб'єктами вимог даних норм.

Право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних. Місце правових норм у системі засобів соціального регулювання характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси:

-- Правові та інші соціальні норми існують об'єктивно, тобто залежать від об'єктивних умов розвитку суспільства.

-- Вони мають природний характер виникнення, оскільки з'являються в результаті еволюції розвитку суспільства.

-- Реалізуються у поведінці суб'єктів за їх бажанням.

-- Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло, а також справедливість і несправедливість.

-- Сприяють формування поваги до прав та свобод осіб.

-- Мають визначений зміст і характеризують можливу (права) та необхідну (обов'язки) поведінку суб'єктів.

-- Певним чином встановлюються та закріплюються.

-- Є засобом регулювання та охорони певних суспільних відносин.

Правові норми є особливим засобом соціального регулювання, що визначає можливості та межі державно-владного впливу на суспільство.

2. Поняття та сутність девіантної поведінки

Поведінка, що відповідає вимогам норми і нею врегульована, називається нормативною. Основне значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. Виступаючи як механізми соціальної регуляції поведінки, соціальні норми пов'язують усі прояви особистості, її поведінку з важливими інститутами сучасного суспільства, його структурою і вимогами.Зважаючи на складну соціальну структуру сучасного суспільства, у ньому одночасно існує ряд нормативних систем і підсистем.

Оцінку нормативній поведінці дають соціальні спільноти (держава, суспільство, соціальні групи, громадські об'єднання, окремі індивіди) залежно від збігу поведінки з тією нормативною системою (підсистемою), якої дотримується певна спільнота. Зазвичай норма розрахована на багаторазове застосування відносно невизначеного кола об'єктів. Будь-яка норма поведінки особи серед інших не є індивідуальною, оскільки прямо чи опосередковано відображає суспільні цінності та інтереси.У суспільстві, зазвичай, є чинними багато нормативних систем (право, мораль, політичні, естетичні й організаційні норми, звичаї і традиції тощо), які взаємодоповнюють одна одну, утворюючи надзвичайно ефективний регулятор людських вчинків. Взаємодіють також санкції норм різних видів, або норма одного виду може підкріплюватися санкцією норми іншого виду (наприклад, злочин може спричинити не лише до кримінального покарання, але й до морального осуду).Бажаність чи обов'язковість дотримання норми сприймається особою поряд з іншими чинниками, які впливають на прийняття рішення.

Свідомість такої бажаності чи обов'язковості впливає на формування потреб, інтересів, на прийняття рішень, поєднуючи різні елементи поведінки. Наявність позитивної чи негативної санкції вказує, що норма не може ігноруватися суб'єктом і має обов'язково братися до уваги при визначенні лінії поведінки. Цим забезпечується загально превентивна дія норми.Уява про небажані наслідки поведінки включає інші елементи:1) знання про те, що за даний вчинок встановлено відповідальність;2) знання про ступінь суворості цієї відповідальності;3) передбачення невідворотності такої відповідальності.Усе це формує нормативну поведінку особи, спрямовує її відповідно до суспільне корисних вимог.Але нормативна поведінка не є єдиним різновидом людської поведінки. У всякому разі, навряд чи можна говорити, що "усвідомлюємо ми це чи ні, але ми завжди діємо у відповідності з тією чи іншою нормою" і що "людина завжди здійснює нормативну поведінку"1. У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин.

Отже, поняття ненормативної поведінки включає два різновиди: а) поведінка, не врегульована нормою, і б) поведінка, що суперечить нормі2, їх поєднує та обставина, що в обох випадках особа керується не існуючою нормою поведінки, а діє згідно самостійно прийнятому рішенню.Можливість ненормативної поведінки обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і випрацьовувати нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Корисна ненормативна поведінка відрізняється творчим початком; розпочинаючи з індивідуальних діянь невеликих масштабів, воно здатна набути розповсюдження і стати, у свою чергу, соціальною нормою. Така поведінка сприяє руху вперед, вирішенню актуальних задач. Але існує й інша ненормативна поведінка, що є шкідливою для суспільства, перешкоджає його розвитку. У даному разі маємо соціальну патологію, що викликає негативну соціальну реакцію і вимагає використання різних засобів соціального контролю1.Як вже зазначалося, похідним від "соціальної норми" є поняття "соціальні відхилення", це два умовних полюси осі - "соціальне значима поведінка".

Соціальні відхилення різноманітні, як і соціальні норми, але їх розмаїтість вища: норма типова, а відхилення завжди індивідуалізоване. Так само, як соціальні норми, вони характеризуються певними спільними властивостями, а саме:1) наявність невідповідності між вимогами єдиної нормативної системи і потребами особистості;2) однакова спрямованість відхилень, що зустрічаються в подібних групах (прошарках) населення;3) масовість, поширеність і усталеність у часовому і територіальному розрізах за певних соціальних умов2.Відхилення від соціальної норми - поняття більш складне і багатопланове, чим, наприклад, поняття правопорушення, що обмежено відомими ознаками об'єкту, суб'єкту, об'єктивної і суб'єктивної сторін і, як правило, відноситься до одиничного конкретного вчинку (до серії точно визначених дій). При відхиленні ж від соціальної норми йдеться про найрізноманітніші форми поведінки (діяльності), що за різними параметрами не укладаються в діючі стандарти.Соціальні відхилення в історичному аспекті виступають як явища мінливі і відносні, тому й їхня соціальна оцінка повинна бути суто конкретною: те, що раніш розцінювалася як норма, у силу зміни способу життя може набути характеру відхилення і, навпаки, відхилення може стати нормою (наприклад, зміни в сімейно-шлюбних відносинах від патріархальної сім'ї до повної сексуальної свободи партнерів). За аналогією з кримінологічними приписами, показниками соціальних відхилень можуть бути:1) стан - абсолютне число одиниці поведінки, що відхиляється від норми, на певній території за визначений період часу;2) динаміка - сукупний якісний показник, що характеризує зміну стану;3) рівень - число одиниць поведінки, що відхиляється від норми, у розрахунку на одиницю населення;4) структура - співвідношення відхилень різних видів у соціумі.

Сукупність перерахованих ознак свідчить про те, що девіантні відхилення- це явища, що мають тенденції поширення в суспільстві. Цим вони відрізняються від ексцесів -- випадкових чи екстраординарних дій.Множинність соціальних відхилень потребує певної їх класифікації, яких у науковій літературі можна знайти декілька. Найбільш поширеним є розподіл відхилень на різні види в залежності від типу норми1, що порушується (право, мораль, правила організації та ін.). При цьому негативні відхилення поділяються на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, земельні й ін.), аморальні вчинки тощо. Практичне значення даної класифікації пов'язане з тим, що від неї залежить розходження застосовуваних санкцій, а також процедур виявлення і покарання винних. За характером норм, що порушуються, можна виділити соціальні відхилення у місцевому, регіональному, національному і міжнародному масштабах, причому тут йдеться не про територіальну, а про нормативну підставу розподілу: деякі різновиди поведінки являють собою порушення норм права, моралі, звичаїв, що існують у даному регіоні, інші ж - є порушенням загальновизнаних норм і принципів міжнародного права і моралі. Існує класифікація девіацій в залежності від елементів їхньої внутрішньої структури.

Якщо дотримуватися властивої юриспруденції характеристики поведінки за допомогою чотирьох основних елементів (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони), одержуємо наступне:- за суб'єктом поведінки можна виділити поведінку окремих громадян, посадових осіб; діяльність трудових колективів і їхніх органів, а також неформальних соціальних груп;- за об'єктом поведінки, що відхиляється, її можна, по-перше, віднести до різних сфер суспільного життя (економіка, суспільно-політична діяльність, культура, побут і т.п.); по-друге, розглядати під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної чи групи суспільства в цілому); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності й інтереси, що виступають як безпосередні об'єкти правопорушень чи аморальних вчинків (життя, здоров'я, честь і гідність особи, майно, суспільний порядок);- за об'єктивною стороною можна виділити соціальні відхилення, вчинені шляхом дії або бездіяльності; вчинені одноразово або тривалі в часі; вчинені в тих чи інших умовах місця і часу;- за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, цілями, різним ступенем передбачення і бажання можливих наслідків. Переважна частка соціально-негативних дій вчиняється навмисне, хоча їхні результати суб'єкти передбачають далеко не повною мірою.

Згідно ще одній класифікації, що визначається суб'єктивною стороною девіацій, вони поділяються на дві групи:а) девіантна поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна) - вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою (корисливі та інші цілеспрямовані протиправні діяння й аморальні вчинки) або афективною (насильницькі злочини, сварки в родині); б) девіантна поведінка, орієнтована суб'єктом на самого себе (інтровертивна) - пияцтво й алкоголізм, наркоманія, самогубство та ін.

2.1 Психологічні та соціальні фактори формування девіантної поведінки

Слід зазначити, що психологічні традиції вивчення такого складного явища, як девіантна поведінка, складалися в основному в соціологічних школах. Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Дьюі, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. встановили зв'язок між девіантної поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що спростовувало теорію "вродженого" злочинця і свідчило про соціальні корені цього явища.Для його означення Е. Дюркгейм ввів поняття аномії як стану послаблення нормативної системи суспільства, що викликається різкими змінами. Цей термін істотно модифікував Р. Мертон: на його думку, аномія є результатом конфлікту чи неузгодженості між "культурою" і "соціальною структурою", нормальними, законними засобами і спонуканнями до пошуку нових (незаконних) засобів задоволення потреб. Р. Мертон виділяє п'ять шляхів "анемічного пристосування" як реакції на анемічну напругу за різних форм адаптації: конформність, інновація, ритуалізм, ретритизм і бунт.

Конформізм (відповідність) є єдиним типом недевіантної поведінки. Інновація припускає згоду зі схвалюваними даною культурою цілями при використанні соціальне не схвалюваних засобів їхнього досягнення (наприклад, шантаж, рекет); ритуалізм заперечує цілі даної культури, але згоден використовувати соціальне схвалювані засоби; ретритизм (відступ) спостерігається у випадку, коли людина одночасно відкидає і цілі, і соціальне схвалювані засоби їхнього досягнення (наприклад, бродяги, наркомани). І, нарешті, бунт - прагнення замінити старі цілі і засоби новими.Типи девіацій, за Р. Мертоном, виникають із комбінації двох перемінних (мета і засоби її досягнення), при цьому рольова поведінка може варіюватися. Анемічна теорія не пояснює, якими повинні бути умови, щоб з'явилася та чи інша форма адаптації; її основна заслуга полягає в обґрунтуванні положення, що емпірично встановлені норми девіантної поведінки тісно пов'язані з положенням девіантної особистості в рамках соціальної структури суспільства. Т. Парсонс розширив типологію анемічних пристосувань Р. Мертона і сформулював вісім типів девіантної поведінки. Він пояснює виникнення девіантних мотивацій недосягненням очікувань.

Аномія - це стан, у якому цінності і норми не є більше вказівкою, як правильно поводитися, і тому втрачають свою значимість. Основною причиною аномії є парадоксальність системи цінностей, центральне місце в якій займають цінності особистого успіху і його досягнення.У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрям (Ф. Танненбаум, І. Гоффман, Е. Лемерт, Г. Беккер) і структурний аналіз. Основним положенням першого є теза, що девіантність - не іманентна властивість соціальної поведінки, а лише наслідок оцінки (стигмації, "таврування") її як девіантної. Отже девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати певні стандарти. Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у даному випадку на вивчення явищ і чинників, що визначають чи впливають на приписування статусу девіанта окремим особам1.Структурний аналіз пропонує два пояснення причин девіації:- культурологічне, коли причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури (етнічними, релігійними, політичними тощо) і пануючої культури (С. Селін, О. Турк та ін.);- конфліктологічне (К. Маркс, Р. Квінін, І. Тейлор та ін.), де девіація є наслідком соціально-економічною протиріч.Російська соціологічна школа пояснює девіантну поведінку двома причинами: а) розбіжністю вимог норми з вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідністю вимог життя інтересам даної особистості - з іншого. У більш широкому смислі тут можна говорити про протиріччя між стабільністю і мобільністю суспільства як системи. Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, що є умовою соціальної стабільності, а з іншого боку - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація особистості завжди містить у собі елементи як конформізму, так і

Основним джерелом відхилень у психоаналізі звичайно вважається постійний конфлікт між несвідомими потягами ("Id") і соціальними обмеженнями природної активності дитини ("Ego" і "Super-Ego"). Нормальний розвиток особистості визначається при цьому наявністю оптимальних захисних механізмів, що врівноважують сфери свідомого і несвідомого; у іншому випадку, зокрема, при невротичному захисті, формування особистості набуває аномального характеру. Неофрейдисти, відмовившись від уявлень про виключно сексуальну етіологію девіацій, пояснюють їх дефіцитом емоційного контакту, теплого спілкування з матір'ю в перші роки життя, відсутністю почуття безпеки і довіри (К. Хорні, Д. Боулбі, Г. Салліван, Е. Еріксон та ін.)1.Дещо інше уявлення про відхилення можна знайти в "індивідуальній психології"" А. Адлера2. Відповідно до його поглядів, дитина з'являється на світ із двома базовими почуттями-прагненнями:а) почуття неповноцінності і прагнення до досконалості як компенсація цього почуття;б) соціальне почуття спільності і прагнення до встановлення значимих соціальних відносин.Розвиток соціальне значимих здібностей чи, за А. Адлером, "компенсація на корисній стороні життя", веде до формування почуття власної цінності, до домінування почуття спільності над індивідуалістичним прагненням до переваги. У випадку "компенсації на марній стороні життя" почуття неповноцінності трансформується в комплекс неповноцінності, що складає основу неврозу, або в зворотний бік цього комплексу - "комплекс переваги", що може виявлятися, наприклад, у ригідній позиції "вундеркінда", не готового до систематичної праці і рівноправного спілкування з однолітками. При цьому джерелом відхилень є не стільки самі комплекси, скільки нездатність індивіда встановити адекватний контакт із навколишнім .

2.2 Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді

Методика профілактики девіантної поведінки серед молоді- це сукупність методів попередження і недопущення у молоді відхилень від соціально позитивної поведінки. Найбільш ефективно цей вид діяльності проводиться за допомогою клінічної юридичної освіти. Цей комплекс ввібрав у себе систему прийомів, способів, підходів, за допомогою яких студенти вищих навчальних закладів проводять заняття у інших навчальних закладах (школах, коледжах, інститутах, університетах, академіях), виховних і виправно-трудових установах. Данні заняття спрямовані на засвоєння молоддю інституцій правової системи, що в свою чергу буде забезпечувати злам її негативних поглядів, інтересів, сприятиме і оптимізації світогляду. Згідно з цим напрямком студенти-юристи можуть брати в роботу справи, що представляють "суспільний інтерес" і дозвіл яких може викликати соціальну зміну або сприяти прийняттю прогресивного суспільного законодавства.

Відповідно до цієї думки, студенти і викладачі права мають інтелектуальну волю для участі в справах, що мають соціальну забарвленість, навіть, якщо приватні практичні юристи не можуть дозволити собі цього, унаслідок необхідності заробляти гроші. Ця мета викликає багато протиріч в усьому світі. Багато представників юридичної професії і громадськості вбачають у цьому необґрунтоване втручання з боку університетів, що повинне бути вище політики. Особливо вони незадоволені, коли університетська клініка займається суспільне корисною роботою на кошти, що утворяться від збору податків державою .Історія руху Street law розпочалася із 70-х років у Вашингтоні, коли група студентів університету Джорджтаун (серед яких був також Ед О'Браєн, який у даний час є головою організації Street law) разом зі своїм професором вирішили проводити лекції з основ права для школярів із бідних районів міста, а також для осіб, які відбувають покарання у в'язницях і виправних колоніях для неповнолітніх. Незабаром ця ідея розповсюдилася на території всієї країни. У даний час програми Street law діють в більш ніж 40 американських університетах і є найбільш поширеною формою клінічного навчання, без якої не обходиться жодна правова школа у цій країні.

Основною групою адресатів Street law до цих пір були старшокласники, але існують також різновиди програми, направлені на різноманітне і широке коло осіб, як наприклад, учні молодших класів, студенти неюридичних факультетів, юнаки і дівчата, котрі перебувають у виховних і виправних закладах, ув'язнені і т.п.У 80-х роках Street law поширилося також в Південно-Африканській Республіці. Основоположником цього руху в ПАР був професор університету в Дурбані, в провінції Натал, Дейвід Маквойд Мейсон. В Південно-Африканській Республіці університетські програми Street law застосовувалися для навчання так званих „paralegals" -осіб, які походять з бідних прошарків суспільства і не мають юридичної освіти; їх завданням була допомога сусідам і родичам консультаціями в розв'язанні нескладних юридичних проблем (як отримати допомогу по безробіттю, як укласти договір найму, які правила спадкоємства тощо).

В 90-х роках Street law надзвичайно швидко поширилося в країнах Латинської Америки (Болівії, Чилі, Еквадорі і Сальвадорі), Південної Азії (Індії, Бангладеш), в країнах Центральної та Східної Європи (Македонії, Чехії, Словакії, Румунії, Молдові, Польщі, Білорусії, Литві, Латвії, Естонії, Росії та Україні), в Монголії та Середній Азії (Киргизії, Казахстані, Узбекистані).З 1998 року Street law поширюється і в Україні під назвою „Практичне право". Цю програму реалізує інформаційно-методичний центр „Дебати" за фінансової та організаційної підтримки багатьох міжнародних організацій, зокрема Міжнародного фонду „Відродження", USAID, COLP1, Інституту відкритого суспільства (США), . та інших. За цей час було проведено інтенсивне навчання для бажаючих брати участь у програмі.

Сьогодні „Практичне право" презентоване командою авторів і кваліфікованих фахівців - тренерів, які мають відповідні міжнародні сертифікати і запроваджують програму в Україні.1"Практичне право" передбачає базу уроків, на яких застосовуються численні технології, педагогічні прийоми. Зокрема, основними методами є:S кожен учить кожного - тільки факти;S метод "ажурної пилки";-S займи позицію;*S метод "прес";S дебати;S мозковий штурм;S обігравання ролей і моделювання ситуацій;S аналіз правової ситуації.2 Дамо детальну характеристику наведених методів.Кожен учить кожного - тільки факти.Кожен з учнів отримує картку інформації, на якій записано певну інформацію (витяг з законодавства, опис певних ситуацій). Кожен отримує різні карточки, але в класі може бути декілька учнів з однаковою карткою інформації. Протягом певного часу учні ознайомлюються з викладеною інформацією. Після того починається "броунівський рух". Учні хаотично ходять по класу і в парах розповідають один одному інформацію, яка викладена в картках. Учитель залишається спостерігачем і при потребі направляє рух.

Даний метод є ефективним засобом ознайомлення учнів з певним обсягом інформації. Метод "ажурної пилки".Цей метод є дуже ефективним для засвоєння великого обсягу однорідного матеріалу за короткий час. Клас ділиться на групи, причому потрібно, щоб квадрат числа груп приблизно дорівнював кількості учнів в класі (для класу з 25 учні - маємо 5 груп по 5 осіб). Це так звані домашні групи , група отримує певний номер, колір чи знак. У групах учням роздається матеріал для ознайомлення, але не весь, а його частина. Отже, всі групи отримують різний матеріал. Протягом певного часу учні ознайомлюються з інформацією. Після закінчення ознайомлення учні розходяться по інших групах (т. зв. експертних) так, щоб в кожній групі був один учень з кожної групи (тобто всі учні, що мали однаковий номер в домашніх групах). В експертних групах учні по черзі розповідають про ту інформацію, з якою ознайомились.

Цей метод використовується для вирішення суперечливих питань, що породжують діаметрально протилежні позиції.У розглянутих питаннях можуть виступати обґрунтовані протилежні точки зору, наприклад, що однакові права можуть бути щонайкраще досягнуті за допомогою виправлень до конституції або що суворий контроль за зброєю становить собою належний спосіб стримування злочинності.Вправа ініціюється вчителем, котрий досить детально роз'яснює питання, так щоб діаметрально протилежні позиції були цілком зрозумілими. Можна їх якось виділити, відповідно розташувавши і записавши на дошці. Учні повинні обдумати свою позицію і записатись до однієї з груп. На добровільній основі вони й знаходять аргументи на користь тієї чи іншої позиції. Протягом дискусії можна змінювати позицію.Метод "прес".Метод "ПРЕС" також використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання, та при виконанні вправ, де необхідно визначитись у своїй позиції із суспільної проблеми, що обговорюється.Мета цього методу: цей метод надає учням можливість під час уроків виробити аргументи або висловити власну думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням сформулювати думку в чіткій і стислій формі.

Аналіз правової ситуації. Для розбору певної справи слід звертати увагу на основні моменти,факти: що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти важливі? Які другорядні?2) проблеми: якими законами, нормами права регулюється ситуація? В чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію?3)аргументи: які аргументи можуть бути наведені (обов'язково з використанням законодавчої бази на захист кожної із сторін у справі).4) рішення: яке буде вирішення ситуації? Чому саме таке? Які можуть бути наслідки такого рішення.

Висновок

Таким чином, ми розглянули загальні психологічні аспекти такої поведінки, яка називається девіантною. Кримінальна хроніка свідчить про зростання злочинності внаслідок наповнення її молодими особами. Від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії згодом вищенаведена поведінка в багатьох випадках переростає в суспільне небезпечну, кримінальну. Отже, можна зробити висновок, що вищенаведений тип поведінки є досить небезпечним явищем, яке потребує детального розгляду і вирішення. Одним із базових шляхів профілактики девіантної поведінки є клінічна юридична освіта. Цей комплекс є досить ефективною сукупністю методів попередження соціально неприйнятої поведінки, про що свідчить зарубіжна практика.

Сучасна юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. Російський професор А. Люблінський ще у 1901 році писав: "У той час, як на медичних, математичних, філологічних факультетах значна частина учбового часу присвячена практичним заняттям, студенти-юристи мають постійно справу лише з книгами і лекціями, вивчаючи право виключно теоретично і залишаючись практично без будь-якого знайомства з юридичною практикою. Така система в результаті призводить до сумних наслідків. Юристи, які лише закінчили університетський курс, при першій спробі застосувати свої знання на практиці, працюючи адвокатами, службовцями, виявляються зовсім безпорадними, вони потребують вказівок інших осіб часто по самій азбуці юридичної практики. Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Список використаної літератури

1.Кондратьев Я.Ю. Головні проблеми та перспективи використання психологічних знань у діяльності керівників ОВС.- К.: НАВСУ, 2000 - 23.

2. Всеукраїнський науково-практичний семінар - тренінг „зміст і методи освітнього процесу в юридичній клініці - 2002 - С. 70.

3.О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко “Теорія держави і права” Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006

4.Інтернет ресурс: (http://5ka.at.ua/load/pravo/49)

Размещено на Allbest.ru