Глобальні проблеми цивілізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Екологічні проблеми

2. Економічні проблема

3.Соціальні проблеми

4. Політичні проблеми

5. Духовні проблеми

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сучасний світ вражає нас своєю різноманітністю. Яку б сторону буття сучасного ми не взяли - ніде не наштовхнемося на одноманітність. Та попри ці відмінності існують ознаки, які є спільними для різних регіонів планети Земля, для сучасного стану людства в цілому. Тож розглянемо основні ознаки нашої цивілізації.

В історії людства можна виділити два основні види цивілізації: традиційні суспільства і техногенну цивілізацію. Традиційні суспільства охоплюють період до епохи дослідників, закладаються основи техногенної цивілізації, що почала поширюватись на весь світ. Які ж основні ознаки цивілізації кінця XX століття.

Для попередньої цивілізації характерною була така діяльність людини, яка спрямовувалася на відтворення вже існуючих соціальних відносин і відповідного способу життя. Певні ж зміни відбувалися повільно. Види діяльності, їхні засоби й цілі могли століттями існувати як стійкі стереотипи. Ось чому в культурі цих суспільств перевага надавалася традиціям.

У цивілізації ж, яка прийшла на зміну традиційній, на перший план виступає людська діяльність як здатність до примноження знань і винайдення нового. Ось чому сучасну цивілізацію й називають техногенною. Тут цінністю вважається сама інновація, оригінальність, узагалі нове. А відтак у сучасній культурі цінується й підтримується безперервне генерування нових зразків, ідей, концепцій.

З розглядуваною ознакою пов'язана й така прикмета сучасної цивілізації, як бурхливий розвиток наукових знань, техніки, технології.

Сьогодні ми є свідками вражаючої за своїми масштабами й темпами картини зростання науково-технічного прогресу. Можна з певністю стверджувати, що за останні п'ять десятиліть наука й техніка розвинулися, а світові продуктивні сили зросли набагато більше, аніж за цілі попередні тисячоліття.

Людина сучасної цивілізації стала володарем багатьох наукових відкриттів, могутніх технічних засобів. Вона розщепила атом, що дало людству практично невичерпне джерело енергії, створює космічні апарати, електронну техніку, досліджує глибини океанів і надра землі, перемагає багато хвороб. глобальний проблемний енергетичний соціальний

Саме прогресом науки і техніки викликане економічне зростання, нагромадження суспільного багатства, створення дедалі ширшого асортименту різноманітних благ.

Уже на початку XX століття людство зіткнулося з проблемами, що набувають величезного значення для долі людської цивілізації в цілому і називається глобальними. До глобальних проблем належать такі, які зачіпають життєво важливі інтереси всіх народів та країн світу і які породжені загальними законами існування та розвитку людства. Глобальні проблеми мають спільну об'єднуючу основу і загальнолюдський характер. Вони, як ми бачимо, пов'язані з різними сторонами життєдіяльності людської цивілізації - світовою політикою й економікою, міждержавними і міжнаціональними відносинами, екологічними та демографічними умовами існування людей.

На даний період часу виділяють шість типів глобальних проблем.

Екологічні

Економічні

Соціальні

Політичні

Духовні



1. Екологічні проблеми

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство - результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем.

На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушуючи питання про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення та відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала проблеми глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн. гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність, тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Проблема «Озонової діри». Явище серйозного пошкодження озонового захисту біосфери Землі є типовим прикладом глобальної екологічної проблеми техногенного характеру. Історія озонової діри цікава не тільки сама по собі, а й як перший приклад порівняно оперативної і скоординованої дії вчених та урядів більшості країн світу.

Як відомо, терміном “озонова діра” офіційно названо зону стратосфери над Антарктидою з дуже зменшеною від нормального значення для цих висот концентрацією озону. Виникає під час антарктичної зими, досягаючи максимуму розвитку в самому її закінченні. Потім поступово заповнюється, а влітку антарктична стратосфера повертається до норми. В момент найбільшого розміру “озонова діра” останніми роками подекуди навіть виходить за межі континенту Антарктиди, зумовлюючи помітне зменшення кількості озону над Південною Австралією і Новою Зеландією. Озоносферу над Антарктидою з 1957 р. вивчали вчені Великобританії. Перше невелике зменшення кількості озону відзначено у 1968 p., істотне у 1977 р. Значне посилення цього явища датується 1982-1984 pp., після чого проблема набула світового розголосу, а до досліджень долучилися інші країни. Залучивши чималі фінанси і всю можливу техніку (висотні літаки, ракети і супутники), антарктичної зими 1987 року було зроблено якнайдетальніші вимірювання хімічного складу повітря на багатьох висотах. Так було отримано незаперечне свідчення того, що причиною зникнення озону були сполуки хлору і фтору: всюди, де їх було багато озону мало, і навпаки. До шкідливих для озону речовин належать сполуки азоту. водню і хлору. Азот потрапляє в атмосферу переважно у вигляді азотних оксидів (NO, NО₂, N₂O) при використанні азотних добрив і викиді відпрацьованих газів при польотах висотних літаків. Джерелом водневих з'єднань є промислові підприємства, що виділяють в атмосферу метан, а також польоти висотних літаків і ракет, при яких безпосередньо на стратосферних висотах викидаються випари води. Нарешті, хлор потрапляє в атмосферу через дуже активне використання в промисловості і побуті хлоровмісних органічних сполук, насамперед, так званих, фреонів. За рахунок хімічної активності кисню, якого багато в атмосферному газі, утворюються цілі групи (сімейства) сполук азоту, водню і хлору. Система хімічних взаємодій, котра виникає при цьому, досить складна. Сам лише цикл процесів за участю азотних сполук об'єднує десятки реакцій. Встановлено, що зменшення озону існує і становить близько 2% N(О₂) протягом останніх двох десятиліть. Цей показник не малий і свідчить про загрозливу тенденцію. Якщо людство не зупинить своє втручання в атмосферу через забруднення сполуками, про які йшла мова вище, то незабаром концентрація озону в атмосфері упаде нижче мінімально допустимого рівня.

Висновок: Протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу порушуючи питання про підтримку в ній рівноваги. Щорічно на земній кулі перетворюється в пустелі 6 млн. гектарів родючої землі, 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж та забруднення довкілля.

2. Економічні проблеми

До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинноенергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Ллє більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).

Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни.

Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.

Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.

Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в ЗО разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.

Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані, Туркменістані. Кубі, Швеції та ін.

Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для Франції, Росії, США та ін., а геотермальної енергії - для Ісландії, Росії.

Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.

Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на добу).

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США - 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, є земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування сільськогосподарських культур.

Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 % відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці - ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які придатні для землеробства.

Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.

Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження ґрунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.

Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.

Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Стародавня мудрість каже: "Людина їсть щоб жити, а не живе, щоб їсти". На шляху глобальної продовольчої проблеми є багато перешкод. Продовольча криза у багатьох малорозвинених країнах проявляється у неспроможності сільського господарства забезпечити стабільний приріст продуктів харчування.

Він повинен, принаймні відповідати темпам приросту населення цих країн.

Продовольча криза поглиблюється соціальними, економічними інколи і політичними чинниками та зумовлена низьким рівнем землекористування. Половина тих, хто займається у цих країнах сільським господарством, обробляють земельні ділянки і досі сохою та мотикою.

Кількість голодуючих людей у світі, за даними ООН, зросла з 460 млн. у 1970 р. до 550 млн. у 1990 р. і, можливо, досягне 600- 650 млн. у 2000 р. Це означатиме, що голодуватиме кожен десятий житель планети. У розвинутих країнах добове споживання їжі складає у середньому 33000 кКал., а в країнах що розвиваються - не більше 2200 кКал., при мінімальній нормі, визначеній органами ООН у 2400 кКал.

Це тоді, коли при наявних технологіях обробітку землі, за прогнозами можна було б прогодувати при вірному підході населення, яке в кілька разів перевищувало б сучасне.

Щоб розв`язати глобальну продовольчу проблему, людство має повніше використовувати ресурси рослинництва, тваринництва і рибальства. При цьому воно може йти двома шляхами.

Висновок: До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.

Людство навчилося видобувати корисні копалини, але ці ресурси не є вічними, отже їх потрібно якось заміняти.арактер продовольчої проблеми заклечається в тому що потрібно прогодувати не тільки нинішнє населення Землі, а й майбутнє покоління планети Земля.

В країнах, що розвиваються ця проблема найбільш актуальна.

3. Соціальні проблеми

Демографічна проблема. Демографічна проблема -- сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5% , тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки,'що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. -- 66,9%, 1975 p. -- 72,9% і за оцінкою до 2000 p. -- 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 -- на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності -- значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20--ЗО років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників -- продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного -- називають цифри від 10 млрд. до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами -- середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики -- стримування зростання населення в країнах, що розвиваються. Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

Проблема освіти. У культурі гострою глобальною проблемою залишається проблема освіти. Кількість неписьменних збільшується щорічно. Вирішення цієї проблеми, як і інших, впирається в брак матеріальних засобів для розвитку системи освіти, в той час, як величезні ресурси, наприклад, поглинає військово-промисловий комплекс. В сучасності існують поняття функціональної неграмотності: люди, завершивши середнє (деколи і вищу) навчання, приходять на виробництво, але не можуть зрозуміти змісту примітивної письмової інструкції, зробити прості розрахунки, заповнити необхідні бланки. Функціональна неграмотність - бич цивілізації і культури другої половини ХХ - початку ХХI століть. За офіційними даними, в США до початку нового сторіччя нараховувалося 22 млн. функціонально неписьменних, у Франції - 3 мільйони, а в цілому в країнах ЄЕС - 15 млн. чоловік. Світова система освіти не встигає за змінами, що відбуваються в світі. Науково-технічна революція з її інтелектуалізацією праці, помітними змінами в структурі виробництва, з інформаційним вибухом і т. д. змінила уявлення про ті особистісні риси, що повинні виховуватися в системі освіти.

Говорячи про проблему освіти, слід підкреслити, що його базова система сьогодні не стала грати колишню роль. Для пересічної людини набагато більше значення зараз має не сума знань, отриманих в сім'ї, школі, а, те, що він почує по радіо, побачить по телевізору, прочитає в газеті, дізнається з розмови оточуючих людей. В результаті колишня більш-менш цілісна система знань і цінностей, складова світогляд і структуру особистості, замінюється набором мінливих установок, на які впливає мас-медіа. Сьогодні розвиток продуктивних сил і соціально-культурного середовища суспільства неможливо без підвищення рівня освіти всього народу, без оволодіння сучасними досягненнями науки і техніки. Проте молодь по-різному оцінює трудову діяльність, по-різному мотивує свій професійний вибір. У декого в питанні отримання освіти бувають швидше утилітарні мотиви, ніж інтереси і покликання. Тому в результаті фахівець опиняється не на належному рівні. Країни, що розвиваються в умовах бідності не можуть належним чином вирішувати ці проблеми. Ми підійшли до рубежу, коли від своїх власних успіхів ми можемо загинути як цивілізація. Прогрес веде до загибелі людства. Сучасна цивілізація створила такий світогляд, що він несумісний з існуванням самої цивілізації. Зараз важливо вміти співвідносити свої духовно-моральні, матеріальні орієнтири з нормативною моделлю суспільної культури суспільства. Цивілізована людина повинна дивитися на світ, на його різноманіття не з утилітарно-прагматичної точки зору однобокого, одностороннього споживача і споглядальника, а він повинен прагнути побачити, відчути все багатство зв'язків, відносин між предметами, явищами, людьми; повинен виробити своє ставлення до світу, піднявшись від буднів повсякденності до історичних, загальнолюдських проблем.

Висновок: . Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. У культурі гострою глобальною проблемою залишається проблема освіти. Кількість неписьменних збільшується щорічно.

4. Політичні проблеми

Проблема війни та миру.

Проблема збереження миру на Землі - найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 рік). Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, її досить, щоб кілька разів знищити все живе на Землі, або й саму планету.

На початку 90-х років країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни - США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це насамперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН -США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають по кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта - в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії з мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

Безумовно, якби людство скоротило витрати на військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєння - планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя. Чи можна розраховувати на подібні кроки? На щастя, наприкінці XX ст. міжнародна обстановка у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 році між США та СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 році Україна першою серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю в світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до початку 90-х років відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 внутрішньодержавних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. І якщо в міжнародних конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то в громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.

Війна -- це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова -- крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої Світової війни в СРСР (1941 -- 1945) загинуло близько 55 млн осіб, було .повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймі 30 країн її мають.

У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведу приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XX ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

На сьогоднішній день проблема збереження миру на Землі включає в себе і таке поняття як тероризм. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. terror -- страх, залякування) -- це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм -- антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

* напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

* захоплення державних установ або посольств (супроводжується за-хопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

* захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація -- звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація -- вимога викупу);

* насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

* викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступків або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

* політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів).

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синрикьо, теракти проти Папи Римського та трагедія сім'ї Ганді тощо.

На території Європи загально відомі організації, які намагаються за допомогою крові і терору вирішити «національне питання». Достатньо назвати абревіатуру ІРА (Ірландська республіканська армія), як згадуються кадри кривавих вибухів автомобілів, запеклих сутичок з поліцейськими, родичів, що плачуть за вбитими. Ірландський націонал-сепаратизм -- один з найбільш кривавих у Європі. І хоча на сьогодні існує домовленість про припинення терористичних дій, ІРА не перестала існувати,

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Організацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави. Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. З 1958 по 1995 рік в СРСР і країнах, СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії у зв'язку з Чечнею. У пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині -- це «кримінальній тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи по запобіганню тероризму. У грудні 1972 р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995 р. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим.

У 80-90-ті роки XX ст. продовжувались військові конфлікти на Близької Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індокитаї, Латинській Америці, громадянські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, АБхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан тощо).

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва, вирішення цієї проблеми - найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.

Висновок: Проблема збереження миру на Землі - найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями , всі інші проблеми втрачають сенс.

Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, її досить, щоб кілька разів знищити все живе на Землі, або й саму планету.

На сьогоднішній день проблема збереження миру на Землі включає в себе і таке поняття як тероризм. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

5. Духовні проблеми

Спостерігаючи за духовним життям особистості доходимо висновку, що його втрачено, кожен чогось шукає, влаштовує не духовне, а матеріальне. Безумовно, і світ загалом збіднів духовно.

Духовність -- це вихід до вищих цінностей, вона приводить до смислової гармонії, поєднання характеру світу з моральними законами особистості. Тому мудреці завжди вважали, що духовність -це буття, наснажене духом, людина не може стати господарем у природі, доки не стане господарем свого внутрішнього світу, своєї духовності. Духовність -- це результат надзвичайно "тонкої" дії процесу об'єктивації різних проявів людської суб'єктивності (розум, інтелект, дух, душа, культура, мораль). Частина людей у суспільстві стала бездушною, аморальною, безкультурною. Це -- сьогоднішні рекетири, вбивці, шахраї, конокради, глитаї, що зробили народ батраками.

За це доведеться відповісти, їхня бездуховність не дає їм зрозуміти пустоту і нікчемність своїх вчинків. Дуже важливою у світлі сказаного бачиться трансформація вчення про правопорушення й покарання у взаємозв'язку з нормами християнської моралі.

Напевно, у жодній конституції світу не знайти більш досконалого Закону, ніж Закон Господа, даний людям через пророка Мойсея . Наводимо суть цих заповідей:

"Возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм". Це -- перша і найважливіша заповідь. Друга: "Возлюби ближнього свого як самого себе" (Єванг. від Матфея, гл. 22).

Духовність чи бездуховність відрізняються не тільки тим, що робить людина, а й тим, як вона робить справу, яку суть вкладає в діяльність.

Формуванню духовного світу особистості допомагає релігія. Релігія зобов'язує йти до самопізнання Духу. Люди сприймають релігію історично, із духу нації. Сила цього природного авторитету все - в духовному житті народу, й індивід не може "вискочити" за межі віри, бо в ній закладена сама духовність цього індивіда. Християнська релігія явила людям найвищу шкалу цінностей: цінність людського життя, рівність усіх людей, високу моральність, цінність внутрішньої свободи.

Період формування громадянського суспільства в Україні збігся з поверненням віри в Бога, відродженням ролі й позиції християнства в суспільстві, християнської моралі в душах людей.

Так, у преамбулі Конституції України зазначено, що Верховна Рада України, приймаючи Конституцію, усвідомила свою відповідальність перед Богом, тобто приймаючи нову Конституцію як таку, що намагається сприйняти ті досягнення християнської моралі, які довели свою правильність та життєздатність у віках (Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. -- К., 1997. -- С. 3). Незважаючи на величезний розрив у часі вічна книга Біблія є дороговказом про істинні цінності, добра і зла, які прийняті в національному законодавстві України.

Мета і суть життя християнина в минулому була наближення до Бога. На це нині має бути спрямована вся система виховання. Відомий український педагог Г. Ващенко вважав, що виховний ідеал людини повинен складатися із євангельського виховного ідеалу в його історичних та національних формах і загальноєвропейського виховного ідеалу (Ващенко Г. Виховний ідеал. -- Полтава, 1996).

1879 року німецький гімназист написав Ч. Дарвіну листа: "Прошу і благаю дати мені відповідь, яка була б для мене вказівкою, в що мені вірити... Чи можна вірити у того Христа, описаного в Біблії?" Автор теорії природного відбору не утруднив себе особисто і доручив синові відповісти так: "Що стосується мене особисто, то я не вірю в те, що колись мало місце откровения". Це означало: "Я не вірю в Христа". Приблизно в такій формі зверталися до вчених і самі до себе дуже багато людей і таку ж відповідь вони отримували. Особливо агресивною в цьому плані була політика войовничого атеїзму, яку культивували в СРСР і намагалися насаджувати в інших країнах. Саме це і породило ту духовну розгубленість XIX століття, яка, безперечно, відігравала важливу роль у підготовці кривавих божевіль XX століття (дві світові війни, атомні вибухи, СНІД та ін. ) У XIX столітті люди прагнули божественних істин, проте не могли їх почути. Сьогодні наука заговорила про НЬОГО, проте слухачів мало, роздуми про Бога стали сильнішими, проте воля до єднання з Богом послабшала.

Напевно, тут є своя логіка. Ми відходимо від християнських коренів. Це відбувається не "само собою", а зусиллями того невидимого персонажу, який є "облуда" і "батько облуди". Однак і тут, на нашу думку, він зіткнувся з серйозним протистоянням, яке базується на тому, що кожному доведеться дати відповідь перед Головним Суддею. Закріплюючись генетично, цей страх звіту перед Богом став інстинктом, а його викоріняти важко. Залишилася тільки дія обману й шахрайства, і вона у нас спрацьовує: через дію окремих індивідів, різних кланів, мафії, суспільно-політичних угруповань тощо.

Політико-економічна машина XX століття потребувала людей-гвинтиків, плекаючи фізичне тіло, техногенна цивілізація забуває про душу. Релігія і наука -- це дві могутні сили, що ведуть людство шляхом прогресу та культури. Вони не суперечать одна одній, бо сфери їхнього впливу різні.

Наука ставить собі за мету відповісти на запитання: "Як світ живе?" У релігії інше завдання, вона відповідає на запитання: "Як людині у світі жити?", "В яких стосунках вона з людьми та з Богом?", "Яка в людини душа і серце?" Серце -- не сфера впливу науки, а царство релігії. Підраховано, що в Старому Завіті слово "серце" згадується 851 раз. Якщо тіло людини, її "плоть" -- минуще, тлінне, тимчасове, то душа, її внутрішній світ, її "серце" не тлінні, а вічні і мають ту саму природу, що й Бог, тому людина є богорівною.

Ідею душі, "філософії серця" бачимо в українській ментальності, яка знайшла своє феноменальне розкриття у вченні двох уславлених українських мислителів -- Г. Сковороди про "радість сердечну" та П. Юркевича, який у працях "Ідея" та "Серце" порівнює людину з помічником Божим в удосконаленні світу -- за високими взірцями Істини, Добра і Краси. На думку Юркевича, головне: чи хвилює істина людське серце? Розум не створює законів для душі. Вони записані Богом у серці людини. Якщо людина творить не від серця, а примусово, то її вчинки не є моральні. Що ми сьогодні в більшості маємо. Ось і конфлікт "світського" і "духовного". Егоїзм, розрахунок не сумісні зі щирим серцем. Всі ми, які б не були наші релігійні погляди, несвідомо перебуваємо під впливом релігії, тому прагнемо сьогодні до поєднання світського і духовного. Не випадково більшість визначних учених, маючи неординарну ерудицію, -- скажімо, такі як Енштейн, Планк, Леметр, Еддінгтон, Павлов та інші, були глибоко віруючими людьми.

Великий фізіолог І.П. Павлов писав так: "Я вивчаю вищу нервову діяльність і знаю, що усі людські відчуття: радість, горе, смуток, гнів, ненависть, заздрість, думки людини, сама здатність мислити і міркувати зв'язані, кожна із них, з особливою клітиною людського мозку і його нервами. А коли тіло перестає жити, тоді усі ці відчуття і думки людини, неначебто відірвавшись від мозкових клітин, уже мертвих, в силу загального закону про те, що ніщо -- ні енергія, ні матерія -- не зникають безслідно, а складають ту душу, безсмертну душу, яку сповідує християнська віра".

"Наш розум ніколи не залишається пасивним. Він завжди любить чим-небудь займатися; якщо не матиме доброго заняття, він звернеться до поганого. Займи його тим, над чим міг би добре працювати, але гарним і не надмірним. Так ти уникнеш найбільшої нудьги -- зможеш досягти щасливого життя" (Григорій Сковорода).

Висновок: Спостерігаючи за духовним життям особистості доходимо висновку, що його втрачено, кожен чогось шукає, влаштовує не духовне, а матеріальне. Безумовно, і світ загалом збіднів духовно. У XXI столітті люди більше піклуються про те як забезпечити себе матеріально, тільки одиниці думаюь про духовне забезпечення.



Висновок

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «глобус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

- запобігання світової термоядерної війни;

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

- подолання екологічної кризи;

- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що розвиваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

стримування міжнародного тероризму й екстремізму, поширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й моральних цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення.

Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічного, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами необхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навколишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастрофи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу достатньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.

Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше завдання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірностей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства

Швидкість і радикальність соціального оновлення - результат зростання ролі народних мас в історії. Адже, за даними вчених, у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., а зараз - понад 5 млрд. осіб.

Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю багатьох об'єктивних чинників - розкріпачення особистості та збільшення ступеню її свободи, накопичення наукових знань, зростання технічної могутності, інтерналізація соціально-економічних зв'язків, політичних і культурних процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю політичними подіями й соціальними перетвореннями, економічними змінами й технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну діяльністю в сфері науки й культури кожен рік кінця XX сторіччя дорівнює 10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій давнині.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального оптимізму. Представники філософії соціального песимізму вважають, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчування тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції економічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.

Потрібно пам'ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в суспільстві - аж ніяк не тотожні процеси. Удосконалення знарядь праці і методів виробництва постійно розширюють рамки економічного зростання, а технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні ресурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що колись ним не було.

Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і збирання, на тисячоліття затримався би перехід людини до землеробства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток технічних засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, будуть відкриті й інші можливості.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не рахуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахований від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуженість людини від людини, суспільства, природи та від продуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоністичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвитку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкреслити, що мова йде про можливість якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умови - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.



Список вкоритсаної літератури

1. С. А. Решетов, С.А Бєлявський, В.Ф. Дубровський, И. Г. Коркин - Конспект лекцый по курсу «Человек и общество». Учебное пособие.

...