Мова – скарб нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Мова - скарб нації

Виконала: студентка 4 курсу

Зубарук Наталія

Перевірила:

Кисла Оксана Федорівна

Київ 2015

О мово рідна! Їй гаряче

віддав я серце недарма.

Без мови рідної, юначе,

й народу нашого нема.

(В.Сосюра)

Рідна мова - неоціненний скарб народу, його духовності, філософський розум, слід великої інтелектуальної праці народу, його історії від початків до сучасності. Як основа духовності народу мова є джерелом існування нації: без мови не існує нації, без мови нація гине.

Відомий мовознавець, філософ О.Потебня, який протягом усього свого життя цікавився питанням зв'язку мови і нації твердить, що „ нації - це дуже давнє явище, яке проходить через всю історію, це основа історії людства... ” [1, с.11-12].

О.Шульгин у визначенні поняття нації, слідував за французьким філософом Ренаном, який вважав свідомість, волю до спільного життя прикметою нації. Але О.Шульгин додає ще так звані об'єктивні прикмети, тобто фактори історії, які створюють націю, відносячи до них історичне минуле, традицію і мову народу: „ Нація - це велика цілість, що містить у собі цілі історичні покоління, які єднаються мовою.... Мова - душа народу, душа нації. Без мови нація не може існувати ” [1, с.487]. Тільки через мову як творчу силу нації, створюються всі культурні здобутки нації - як у духовній сфері, так і у матеріальній.

Кожна мова - це серце нації, яке, наче сонце, опромінює її через свідомість кожного народу, який відрізняється один від одного своєю культурою, історією, духовними началами, які передаються з покоління у покоління.

В кожного народу є щось неповторне, оригінальне, яке виблискує сяйвом у безмежному океані мов Землі. З цього приводу І.Огієнко писав: „ Світ Божий великий і складається з окремих народів чи націй, і кожен народ - окреме закінчене ціле. І в тому краса Всесвіту, що народи зберігають свою індивідуальність, як на пишних луках кожна окрема квітка має свій окремий колір і запах ” [2, с.27].

Наша українська мова буде тоді мовою нації, коли вона буде передаватися з материнським молоком дітям через любов батьків до своєї мови, українською піснею, розмовною мовою в родині. Ніяка школа не закладе у свідомість дитини те, що не закладено батьками з перших днів її життя. Мова має наскрізь просякнути душу дитини, вона має виходити з любові батьків до всього українського.

Важливим підґрунтям мовного виховання дитини є релігійне її виховання. Церква виховує народ у дусі християнської моралі. В народі ця мораль глибока, вона передається з покоління до покоління, але у багатьох ще відсутня, тож треба час, щоб зламати ті залишки радянського атеїзму, який насильно був накинутий на український народ і отруював, перш за все, молоде покоління.

Не заперечуємо, що розвиток української національної культури і мови проходив різні етапи, але він не переривався ні за яких умов, і церковні традиції української духовної культури розвивалися на протязі всього історичного процесу як індивідуальна особливість української нації. Уже те, що в Київській державі розвивалося письменство, є доказом національної самобутності. З цього приводу С.Єфремов писав: „ Народ, що проявив своє письменство, не може бути сирою етнографічною масою: він прокидається вже до свідомого життя, і письменство стає йому за зірницю, що близький світ сонця просвіщає ” [3, с.11]. Такої думки був і М.Костомаров, який зазначав, що „ душею народного життя є мистецтво, фольклор і письменництво ” [4, с.14].

Кожна мова є мовою душі народу, яка дається на все життя і визначає, хто ми і чиї діти, незалежно від того де живе людина. Наприклад, М.Гоголь душею був пов'язаний з українським народом, хоча через обставини був змушений виїхати з України, щоб одержати освіту, працював у Петербурзі і писав російською мовою. Це спричинило роздвоєння його душі, постійну боротьбу „в самім собі і проти самого себе, боротьбу перше всього проти тієї стихії, що була природною основою всієї його істоти, проти його народності ” [11, с.208-217].

Слід відмітити, що національна мова і українська літературна мова - не одне й те саме. В.Іванов вважає літературну мову частиною національної мови. Національна мова - це поняття всеосяжне: „Сюди входять всі різновиди мовних засобів спілкування людей - і діалекти, і просторіччя і, нарешті, літературна форма мови ” [6, с.67, 69]. Звідси випадає поняття діалектної основи національної мови. Діалектну основу, мовляв, має літературна форма мови. Отже, як бачимо, основою національної мови є всенародна мова, а літературна мова не має такої основи, бо вона, мовляв, не може бути засобом спілкування всіх людей даного суспільства. Але інший радянський вчений А.Єфимов пише: „ Літературна мова - це в своїй основі мова всенародна, опрацьована і творчо збагачена майстрами слова ” [7, с.22].

Більш правильний підхід В.Жирмунского, який вважає, що літературна мова - не лише мова художньої літератури, а взагалі культурна мова, що обслуговує всі культурні сфери життя нації: в канцеляріях, судах, у школі, в громадських виступах, вона є мовою церкви (спів, проповіді, Богослужіння), театру, мовою літературних творів, преси, офіційного листування та ін. [9, с.7]. Отже, літературна мова поширюється на всю територію нації і є спільним, загальновизнаним засобом розуміння між усіма частинами народу як у письмі, так і в мовленні, об'єднує весь народ у націю і зрозуміла для всього народу (у порівнянні з діалектом).

Якщо поглянути на сучасне становище і місце української мови у Незалежній Українській Державі, то воно невтішне. Так склалося з давніх часів, що для українців поняття „рідна мова” стояло поруч із поняттями „воля”, „незалежність”, „державна і національна ідентичність”. Байдужість до рідної мови - це злочин, це ракові клітини, які роз'їдають нашу Державу.

Українська мова має свою особливу музикальність. Незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський використовували українські мелодії у своїй творчості. Українська мова - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має все, у тому числі й політичне право жити й розвиватися.

Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам'ятаючи про її першозначення, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючу властивість. Якими побачить українців світ - залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. А для цього ми повинні любити рідну мову.

Ми повинні всі і кожен зокрема робити все можливе, щоб держава піклувалася про свій народ, його мову, берегла його культурні надбання, шанувала свій народ, а народ повинен ще раз нагадати, „хто ми, чиї діти”, очиститися й уберегти наше милозвучне і солов'їне Тарасове слово, нашу вимріяну Незалежну Українську Державу.

український культура мова виховання

Література

1. Шульгин О. Потебня і національне питання. // Записки НТШ. - Париж, 1962, т.169, с. 487.

2. Митрополит Іларіон. Ідеологія української Церкви. Холм, 1944.

3. Єфремов С. Історія українського письменства. Ляйпціґ, 1924, т.1.

4. Костомаров М. Дві руські народності. // Основа, 1861.

5. Чубатий М. Княжна Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй. Нью-Йорк, 1964.

6. Иванов В. Образование восточнословянских национальных литературных языков. // Вопросы языкознания, 1961, ч.1, с. 67, 69-70.

7. Ефимов А.И. Некоторые вопросы развития русского языка ХІХ - начала ХХвв.. // Вопросы языкознания, 1953, ч.4, с. 22.

8. Кобилянський Б.В. Діялект і літературна мова. Київ. 1960.

9. Жирмунский В. Национальный язык и социальные диалекты. Ленинград, 1936, с. 7.

10. Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні української літературної мови. //Збірник на пошану Зенона Кузелі. Нью-Йорк, 1962.

11. Тетеріна-Блохин Дарина. Душевна драма М.Гоголя. // Науковий збірник „Мова і культура”. Київ, 2004.

Размещено на Allbest.ru