Соціальна реабілітація - соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів з метою відновлення психічного та фізичного стану дітей, молоді, сім'ї, їх соціальних функцій (адаптація), приведення індивідуальногоо чи колективної поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних правил і норм (корекція).

Соціальна реабілітація містить у собі все те, що одержує непрацездатна людина за рахунок суспільних фондів споживання. Суспільство в даному випадку бере на себе цілком або частково витрати, зв'язані з оплатою вартості послуг, наданих непрацездатним громадянам, яким потрібна соціальна допомога у визначених видах. При цьому в порядку соціальної реабілітації задовольняються специфічні потреби, характерні саме для даної категорії громадян.

Розвитку соціальної реабілітації непрацездатних віддається в нашій країні з кожним роком все більше значення, вона розглядається як вкрай необхідне доповнення до грошових виплат, що значно підвищують ефективність усієї державної системи соціального забезпечення. [8; 118]

Система соціальної реабілітації охоплює, зокрема, медичну геріатричну допомогу, як стаціонарну, так і поліклінічну; зміст і обслуговування в будинках-інтернатах, допомога вдома особам, які потребують піклування; протезну допомогу, забезпечення транспортними засобами; працевлаштування бажаючих продовжувати пасивну трудову діяльність і їхнє професійне перенавчання; організацію праці на спеціально створених підприємствах, цехах; житло-побутове і комунальне обслуговування; організацію дозвілля і таке інше.

Можливість задоволення потреб непрацездатної людини стає реальною і тоді, коли він наділений юридичним правом чекати від відповідного компетентного органа надання того чи іншого блага (матеріального забезпечення, соціальної послуги, житла і т.д.), а даний орган юридично зобов'язаний таке благо надати. Так, право на матеріальне забезпечення старості, у випадку втрати працездатності, втрати годувальника, є реальним, оскільки державна пенсійна система гарантує кожному працівникові, що відповідає встановленим умовам, виплату пенсій незалежно від стану фінансових джерел або інших факторів. У той же час в області соціального обслуговування можливість реалізації права на його одержання часто залежить від рішення компетентного органа, оскільки цілий ряд соціальних послуг, наданих у даній сфері, все ще відноситься до числа дефіцитних, не гарантованих абсолютно кожній старій і непрацездатній людині. Про це, зокрема, свідчить перевищення числа нужденних в обслуговуванні з приміщенням у будинки-інтернати в порівнянні з загальним числом місць у цих установах; у соціальній допомозі вдома і можливостями даної служби і т.д.

Медико-соціальну допомогу населенню надають два великих відомства - Міністерство Охорони здоров'я і медичної промисловості, і Міністерство праці та соціального захисту населення України. Самими масовими медичними установами є поліклініки й амбулаторії, стаціонари. У поліклініках організовані геріатричні кабінети, у яких лікарі здійснюють спостереження за людьми старше 60 років. У стаціонарах виділена частина ліжкового фонду для геріатричених пацієнтів. Існують так називані побутові ліжка. Це передбачає не тільки лікування хворих, але і профілактичну госпіталізацію. Якість усієї допомоги забезпечує Управління стаціонарних установ Міністерства праці тасоціального захисту населення України. Крім цих структур керування і контролю, життя проживаючих у будинках-інтернатах можуть інспектувати виробничі організації на правах шефської допомоги й органи виконавчої влади на місцях. [19; 38-42]

Можна виділити три типи допомоги непрацездатним:

Первинна медико-санітарна допомога, включаючи широкий набір методів і прийомів, що доступні як для кожної людини окремо, так і для всього населення і застосовуються при їх повній і особистій участі.

Первинна медична допомога звичайно забезпечується лікарем загальної практики, але не обов'язково обмежується тільки лікарською допомогою.

Геріатрична допомога в основному забезпечується під керівництвом медичного фахівця, що звичайно входить до складу комплексної бригади.

Отже, розглянемо кожну з допомог окремо:

Первинна медико-санітарна допомога.

Основна допомога непрацездатним буде виявлятися в рамках первинної медико-санітарної допомоги; це обумовлено тим, що в багатьох країнах світу відчувається недостача лікарів-геріатрів.

Організація і структура первинної медико-санітарної допомоги розрізняються в залежності від місця надання цієї допомоги. Часто в її наданні беруть участь як фахівці, так і неспеціалісти.

В Україні первинну медико-санітарну допомогу надає служба швидкої допомоги, яка являється підрозділом медичних установ.

В Таїланді, наприклад, священики і прикордонна поліція входять до складу служби по наданню первинної медико-санітарної допомоги.

Розвиток системи медико-соціальної реабілітації знаходиться в тісному взаємозв'язку від стану економіки країни. Основні заходи при медико-соціальній реабілітації людей похилого віку спрямовані на максимально можливе збереження життєдіяльності людини похилого віку в умовах сім'ї.

Форми медико-соціальної реабілітації:

- спеціалізовані центри зі стаціонарними відділеннями;

- спеціалізовані відділення по піклуванню;

- реабілітаційні установи.

Найважливіший принцип медико-соціальної реабілітації - профілактична спрямованість.

У Болгарії з 1961 року реалізуються завдання соціальної реабілітації:

1) підвищення ефективності реабілітації на базі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу;

2) підготовка й удосконалення кадрів по медико-соціальній реабілітації, активне використання в процесі реабілітації природних фізичних факторів;

3) удосконалювання медико-соціальної реабілітації на всіх рівнях: національному, регіональному, міському і сільському.

Конституція Польщі заклала міцні основи польської концепції медико-соціальної реабілітації хворих, інвалідів і літніх. Принципи:

1) Загальність - охоплення всіх медичних дисциплін і всіх нужденних;

2) комплексність - вирішення всіх аспектів даної проблеми;

3) раннє застосування - початок реабілітації разом із класичними методами лікування;

4) безперервність - цикл тісно зв'язаних між собою медичних профілактичних і соціальних заходів.

У Фінляндії, відповідно до закону про соціальне забезпечення, у випадку інвалідизації чи втрати працездатності здійснюється соціальна допомога вдома. Велика увага в країні приділяється організації і заохоченню взаємодії між різними віковими групами населення, органами охорони здоров'я і соціального забезпечення при проведенні допомоги хворим, старим і інвалідам, компенсуються витрати на придбання протезів і таке інше.

У Німеччині - спеціальний розділ - реабілітація геріатричних хворих шляхом розвитку денних стаціонарів. Потреба - 2 ліжка на тисячу осіб старше 65 років- це ефективно і більш дешевше.

Управління реабілітаційного обстеження США підкреслює, що на кожну 1000$ затрачуваних на реабілітацію інваліда, можуть повернутися 35000$ у процесі праці реабілітованого індивідуума. Медико-соціальна реабілітація спрямована на реабілітаційну технологію - удосконалення пристроїв і пристосувань і забезпечення їх кращого використання.

Першорядними завданнями медико-соціальної допомоги в Японії є:

заходи щодо інформування суспільства про проблеми реабілітації інвалідів;

медичні заходи;

працевлаштування і профілактична реабілітація;

соціальне страхування і забезпечення;

забезпечення засобами пересування і транспортування;

постачання інформацією;

спортивні, розважальні і культурні заходи;

співробітництво з міжнародними органами.

У Швеції мають місце три етапи організації геріатрчної допомоги:

1) життя в звичайному будинку для подружніх самотніх пар;

2) на цій же території інтернат для людей, чиї можливості нижче, а залежність більше;

3) геріатрична клініка для людей із ще більшою залежністю. [5; 28-33]

Важливо, щоб медперсонал, що надає первинну допомогу, мав відповідні навички, знання, володів прийомами для надання кваліфікованої допомоги інвалідам.

Тому що допомога непрацездатним вимагає розпізнання навіть важко уловимих змін у стані хворої людини на основі вже існуючих хронічних явищ, важливого значення набуває систематичне ведення історії хвороби. Одна з найбільш ефективних форм профілактики захворювань у інвалідів полягає в ранньому виявленні хвороби і порушень; для цього необхідні точні дані про основні показники функціонування організму. Прості карти, в графах яких можна записувати дати і показники основних змінних величин (кров'яного тиску, рухових функцій, зору, слуху, повсякденної діяльності, пізнавальної здатності), можуть у підсумку дати корисну комплексну інформацію і дозволять негайно виявити будь-яку зміну у функціональному стані людини.

При наданні допомоги непрацездатним варто постійно оцінювати ті зміни, що відбуваються в стані підопічних, щоб точно установити, коли дійсно необхідне втручання. Воно може здійснюватися в двох формах:

1) терапевтичне втручання, спрямоване на патологічний процес з метою зміни його природного стану,

2) протезування, спрямоване не те, щоб справиться з наслідками патологічних змін і зменшити викликані ними функціональні порушення.

І оскільки в хворого геріатричного профілю нові проблеми з'являються вже на основі інших численних проблем і курсів лікування, то кожне нове відхилення від норми створює новий набір труднощів. Поява нових ускладнень може бути викликано проявами вже існуючих. План лікування нового захворювання повинний враховувати можливість взаємодії призначуваних лікарських засобів з лікарськими препаратами, що пацієнт уже приймає. Нове захворювання може послужити поштовхом до зміни дуже тендітної функціональної рівноваги в літніх і привести до порушення функції в такому ступені, коли для корекції цих порушень буде потрібно мобілізувати систему зовнішньої допомоги на тимчасовій чи постійній основі. Кожне таке втручання варто планувати таким чином, щоб не збільшити залежність хворого від навколишніх. Необхідно постійно починати зусилля, щоб підтримати у свідомості інвалідів перспективу реабілітації, у цих цілях пацієнтів спонукують використовувати для видужання резерви власного організму, а не ставати пасивними учасниками процесу. [14; 68]

Геріатричні служби

Система комплексної геріатричної допомоги включає відвідування хворих вдома, амбулаторне лікування, прибування в денних профілакторіях і стаціонарах, реабілітація і служби термінової діагностики. Різні види геріатричних служб у даний час існують у більшості економічно розвитих країн.

У центрі уваги спеціалізованої геріатричної допомоги підтримка незалежності й автономії непрацездатних старих людей, і потребу в ній постійно потребує лише невелика кількість від числа людей з обмеженими можливостями. У багатьох частинах земної кулі лікарів-геріатрів недостатньо чи взагалі немає. Там, де можливо, варто було б створювати консультативні геріатричні служби для надання допомоги у важких випадках і консультування працівників первинної медико-санітарної допомоги. Найчастіше первинна медико-санітарна допомога виявляється відповідно до висновку лікаря-геріатора, де дається всеосяжна оцінка фізичних і функціональних параметрів хворого на підставі якої ставиться діагноз і визначається прогноз. [22; 135]

У деяких випадках пацієнтів варто направляти для спеціалізованого обстеження, щоб вибрати відповідні методи лікування. Геріатричні центри так само є основою для проведення досліджень, що стосуються клінічної допомоги, а також служб охорони здоров'я і соціального забезпечення. [№7]

2. Соціальний захист людей з обмеженими можливостями

2.1 Соціальні установи по роботі з інвалідами

соціальний реабілітація захист інвалід

У системі соціального захисту населення існують стаціонарні соціально-медичні установи чотирьох типів:

1) будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці;

2) дитячі будинки інтернати;

3) психоневрологічні інтернати;

4) спеціальні будинки інтернати для громадян похилого віку та інвалідів.

Вказані будинки-інтернати утворюються, реорганізуються (перепрофілюються) та ліквідуються за відповідним рішенням обласних та прирівняних до них державних адміністрацій за поданням їх галузевих урпавлінь праці та соціального захисту населення, що погоджені з Міністерством праці та соціальної політики України.

Будинки-інтернати підпорядковуються головним (та прирівненим до них) управлінням праці та соціального захисту населення основним завданням яких є забезпечення належних умов для проживання, соцільно-побутового обслуговування, надання медичної допомоги підопічним, а також навчання і виховання вихованців дитячих інтернатів. Мешканці будинків-інтернатів забезпечуються усім відповідно до встановлених норм.

До будинку-інтернату звичайного типу приймаються на державне утримання інваліди І і ІІ групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. Для бажаючих івалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватися відокремлені від основного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Інваліди за наявності вільних місць можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від одного до шести місяців як на загальних підставах, так і на платній основі. Приймання до будинку-інтернату здійснюється за путівкою головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністації, виданої на підставі відповідних документів.

До психоневрологічного інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди І і ІІ групи з психоневрологічними захворюваннями старші 18 років, які за станом здоров'я потребкують побутового обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та протипоказань по прийому в інтенатні установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Заяву про прийом до будинку-інтернату може написати не тільки особа, яка виявила бажання проживати в інтернаті, але її опікун чи піклувальник. Правове становище підопічних цих інтернатних закладів таке ж саме, як і звичайних, але з урахуванням їх психічного стану здоров'я.

До спеціального будинку-інтернату приймаються на повне державне утримання інваліди, які звільнилися з місць позбавлення волі і за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також ті особи, які направляються з приймальників-розподільників, раніше судимі або неодноразово притягувані до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, які за висновком медичної частини виправно-трудової установи за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування і медичної допомоги, яким не протипоказане перебування в цьому закладі і які не мають працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. До спеціального будинку-інтернату приймаються інваліди І і ІІ групи старші 18 років. [19; 49]

Крім будинків інтернатів в системі соціальних установ для людей з обмеженими можливостями існують також центри професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів. Вони є соціально-медичними установами для інвалідів І-ІІІ груп (для тимчасового перебування незалежно від віку), які мають відповідні медичні показання і потребують вжиття заходів щодо професійної, соціальної та медичної реабілітації з метою забезпечення їх адаптації у суспільному житті, подальшої зайнятості, економічної і побутової самостійності.

Центр забезпечує: 1) систему реабілітаційно-експертної діагностики; 2) прогноз динаміки захворювання; 3) експертні висновки щодо потреб у реабілітаційній допомозі, пріоритетність її медичних, соціальних і професійних аспектів, а також встанвлення наступності в проведенні реабілітаційних заходів; 4) систему соціальної реабілітації, що включає формування прикладної програми, якою було б передбачено надання конкретних видів та форм соціальної допомоги і послуг, за допомогою яких можлива адаптація інваліда до соціального середовища; 5) вибір та застосування методів професійної реабілітації, що базується на визначенні потреби у проведенні професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, ефективного працевлаштування; 6) організацію комплексної психотерапії, психокорекції та професійної діагностики, заснованих на передових досягненнях сучасної медицини, психології і фізіології; 7) систему медичної і медико-професійної реабілітації як сукупність відновлювальної терапії і реконструктивної хірургії, спрямованої на відтворення втрачених і тренування нових професійно значущих функцій; 8) створення матеріально-технічної бази для реалізації комплексу заходів професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів; 9) здійсення взаємозв'язків з аналогічними центрами держави, країн СНД, закордонними центрами з питань професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів; 10) сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів у відповідності до набутої професії, кваліфікації та попиту на ринку праці разом зі службою зайнятості; 11) надання рекомендацій з подальшої професійної реабілітації інвалідів і допомоги в їх реалізації; 12)оцінку результатів професійної реабілітації інвалідів та соціальними, економічними і медичними критеріями та показниками; 13) реалізацію головних завдань, визначених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”; 14) безпечні умови реабілітаційної діяльності; 15) дотримання договірних зобов'язань, конкретних умов і фінансової дисципліни. [19; 50]

Ще однією з соціальних установ в системі захисту населення являється теріторіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатніх громадян.

Теріторіальний центр - це спеціальна державна установа, що надає послуги інвалідам вдома в умовах стаціонарного тимчасового та денного перебування, спрямовані на підтримання їхньої житєєдіяльності і соціальної активності. Правовою базою для його діяльності є типове положення про теріторіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян, затверджене наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Теріторійальний центр через свої підрозділи забезпечує якість надання різних видів соціально-побутових, комунальних та медико-соціальних послуг інвалідам відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування.Відділення теріторіального центру створюється за наявності не менше 80 самотніх непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутової допомоги вдома. У районі може бути створено кілька відділень або одне зі збільшеним обсягом роботи та відповідною структурою, штатами і фондом оплати праці працівників. У разі потреби можуть обслуговуватися відділення для обслуговування певних категорій самотніх (інвалідів із порушенням рухової активності, позбавлених зору, слуху та ін.).

У складі відділень можуть створюватись спеціалізовані бригади соціальних працівників для надання платних видів послуг (доставка продуктів харчування, ремонт і пошиття одягу тощо) непрацездатним громадянам та інвалідам, які мають працездатних родичів і спроможні самостійно або за допомогою родичів задовольняти свої соціально-побутові потреби, але бажають скористатися з платних послуг.

2.2 Соціальна політика держави з питань соціального захисту інвалідів