Соціологія праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Соціологія»

на тему Соціологія праці

Студентки Нам Валерії Дмитрівни

Групи ЕП-14

Викладач доц. Прошин Д.В.

Дніпропетровськ 2015

Зміст

1. Вступ

2. Соціологія праці як наука

3. Соціологія праці як частина економічної соціології

4. Поняття праці, його категорії і функції. Соціально-трудові відносини

5. Праця як засіб задоволення людських потреб

6. Висновок

Список літератури

праця соціологія трудовий економічний



1. Вступ

Основою життя людей є працю, виробництво матеріальних благ. «Праця - джерело будь-якого багатства… Він - перше основну умову всієї людського життя…»

Праця - це діяльність людини, у яких створюється суспільно корисний продукт. «Праця, - вказував Маркс, - є передусім процес, між людиною і природою, процес, у якому людина свого власного діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою - і природою». У процесі роботи Маркс виділяв три простих моменту: доцільну діяльність, чи саму працю, предмет праці та кошти праці. Людина перетворюється на процесі роботи виробляє засобами праці заздалегідь намічені зміни у предметах праці, що перетворює в продукти праці. Отже, виробництво матеріальних благ є результатом сполуки предметів праці, коштів праці та живого праці.

Проте одне із зазначених елементів виробництва - живої працю - особливий. Він спричиняє дію, втягує у виробництві інші елементи. З іншого боку, він може в значних межах змінювати свою активність, що позначається на інтенсивності споживання виробництві двох інші елементи і кінцевих результатах виробництва. Працюючи з середньої інтенсивністю без особливого ентузіазму можна було одержати лише усереднені результати. Якщо ж трудитися інтенсивніше, з повним віддачою і творчо, то, при тому самому, або навіть меншої кількості сировини й устаткування у цих колегіях кращого використання можна випустити значно більше продукції високої якості. Додатковий зростання віддачі у виробництві та підвищення його ефективності досягаються з допомогою ентузіазму у роботі, творчого ставлення до праці, сумлінності, працівників, тобто. з допомогою низки соціальних, чинників. Їх називають ще людським чинником підвищення ефективності виробництва. Вивченням соціальних, чинників, визначальних ефективність праці громадському виробництві, займається спеціальна наука - соціологія праці.

Соціологія праці - це став самостійним науковим напрямом розділ соціологічною науки, вивчав соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і продуктами праці, механізми дії і форми прояви цих закономірностей у діяльності трудових колективів й особистості. [5, c.5-6]



2. Соціологія праці як наука

Соціологія праці - це галузь соціології, що вивчає соціальні групи і індивідів, включених у процес праці, і навіть їх професійні й соціальні ролі й статуси, умови і форми їхній трудовий діяльності. Як бачимо, саму назву дисципліни і знань «соціологія праці» орієнтує на дослідження людського праці. Справді, це. Проте людська праця вивчають та інші науки, такі як гуманітарні (філософські, економічні, правові норми й психофізіологічні), і технічні (ергономіка - наука щодо пристосування праці та умови для потреб людини, эргология - наука, яка розглядає працю з позиції підвищення його продуктивності, праксеологія - теорія про найефективніших діях та рухах керівників у трудовій діяльності, наукова організація праці - наука у тому, як найбільш раціонально організувати процес праці). Як кажуть, кожна з цих наук вивчає загальний об'єкт - працю, але з своїх позицій, під властивої цієї науці думками. Інакше висловлюючись, кожна з цих наук має власний предмет дослідження. [4, c.280-281]

Предметом соціології праці як спеціальної соціологічною теорії є структура і механізм соціально-трудових відносин, і навіть соціальних процесів і явищ у сфері праці.

Мета соціології праці - це дослідження соціальних явищ, процесів й розробка рекомендацій з їхньої регулювання й управління, прогнозуванню і планування, вкладених у створення оптимальних умов функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці та досягнення цій основі найповнішої реалізації і оптимального поєднання їхніх інтересів.

Завдання соціології праці зводяться до чого:

- вивчення і оптимізація соціальної структури суспільства, трудовий організації (колективу);

- аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;

- пошуку шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;

- оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів і моральне вдосконалення ставлення до праці за умов ринку;

- посилення соціального контролю та боротьби з на різноманітні відхилення від загальноприйнятих моральних принципів, і норм у сфері праці;

- вивчення про причини і вироблення системи для недопущення і вирішенню трудових конфліктів;

- створення соціальних гарантій, захищають працівників у світі початку й трудовий організації, тощо.

Інакше кажучи, завдання соціології праці зводяться до розробки методів і прийомів використання соціальних, чинників у сфері рішення передусім найважливіших соціально-економічні проблеми нашого суспільства та особистості, до яких і створення соціальних гарантій, підтримки і закріплення соціального захисту громадян із метою прискорення соціальної переорієнтації економіки. Для збирання й аналізу інформацією соціології праці широко використовуються соціологічні методи. Специфіка методу соціології праці проявляється у таких напрямках:

- в досягнутих знаннях про об'єкт дослідження (розумінні сутності праці та взаємин у сфері праці);

- у процесі методів збору фактів;

- в способі робити висновок, тобто. формулювати висновки про причинно-наслідкових зв'язках між явищами. [2, c.13-14]

Методологічною основою соціології праці є діалектичний матеріалізм та її додаток до процесів розвитку суспільства, вчення стосовно особи людини. Базуючись цих загальних методах, соціологія праці розглядає буття, зокрема виробничу діяльність, як первинне явище, а свідомість людей тому числі суспільну свідомість, як вторинне. Соціальні явища у процесі праці соціологія праці вивчає у взаємозв'язок харчування та залежно, як єдність і боротьбу протилежностей, як кількісних змін - у виробництві й соціальних явищах в якісні і навпаки, як заперечення старих, віджилих форм і методів організації трудових колективів і соціальних взаємин у них новими, передовими.

Приватними методами даної науки є: методи спостереження, методи опитування і методу аналізу різної виробничої документації, який би найповніше використання у перших двох груп методів.

Методи спостереження поділяються на суцільні і вибіркові, довгострокові і короткочасні, колективні і індивідуальні, явні й приховані. З іншого боку, можуть здійснюватися шляхом спостереження від виконавця і так названим трудовим методом, тобто. з участю самого соціолога у конкретній вигляді праці.

Методи опитування може мати різноманітні форми: розмова, усне опитування, письмовий опитування, диографічні і автобіографічні дані, соціометричні дослідження.

Під час вивчення документації виявлення соціологічних закономірностей досліджуються особисті справи працівників, матеріали громадських організацій, довідки, заяви, доповідних записок, матеріали друку, радіо та телебачення.

Насправді набув значного поширення соціальний експеримент - метод пізнання, з якого в контрольованих і керованих умовах досліджуються соціальні явища дійсності. Він вимагає ретельної методичної підготовки й можна проводити лише тому випадку, якщо він носить шкоди піддослідним. Соціальний експеримент входить у арсенал коштів наукового управління соціальними процесами.

Соціологія праці використовує також методи розрахунків й вимірів, моделювання, створення різноманітних технічних пристроїв, у яких програються соціальні явища і процеси. Для обробки зібраної в різний спосіб соціальної інформації та виявлення соціальних закономірностей застосовуються статистичні методи лікування й методи математичної статистики, методи графічних зображень і економіко-математичні методи.

Найважливішими джерелами соціології праці є:

- основи навчань діалектичного матеріалізму та його додатку до процесам розвитку суспільства;

- діалектико-матеріалістична теорія розвитку особи і вчення про цілі, завданнях, змісті процесу виховання підростаючого покоління нашого суспільства;

- виступи керівних діячів держави й його роботи, у яких порушувались і соціальні питання є;

- вивчення і узагальнення соціальних явищ і процесів, що протікають на промислових підприємствах, установах, організаціях, різних підрозділах народного господарства;

- сучасна спеціальна література - праці радянських учених із проблемам соціології праці.

До джерелам соціології праці ставляться також закордонних вчених-соціологів, досвід управління соціальними процесами і явищами, що перебігають в підрозділах громадського виробництва там, зокрема в капіталістичних країнах.

Проте праці закордонних вчених і творчий досвід управління соціальними процесами в капіталістичних країнах слід вивчати критично.

З проблем соціології, особливо таких як методи збору соціальної інформації, засоби її обробки, використання технічних засобів і ЕОМ під час проведення соціальних досліджень, вони мають значні розробки, які можна використовувати й за умов.

Проте, сприймаючи вчення закордонних вчених, слід пам'ятати, що не їх розробки застосовні на підприємствах, оскільки вітчизняне виробництво розвивалося інакше й за інших умов.

До соціології праці виступає сукупність навчань за такими напрямами:

- загальнотеоретичні і методологічні основи соціології праці та методи проведення конкретних соціологічних досліджень з виробництва;

- критичний аналіз методологічних основ зарубіжної соціології;

- соціально-психологічні аспекти особистості, зокрема особистості керівника колективу;

- виробничий трудовий колектив як основний осередок суспільства, питання соціального розвитку та проведення ньому виховної роботи;

- стиль відносини керівника колективу й особистості;

- проблемою управління соціальними процесами з виробництва і дисципліною праці, організацією виробничого змагання. [5, c.9-12]

Соціологія праці, як і будь-яка інша наука, виконує певні функції в життєдіяльності суспільства. Найважливіша їх - інформаційна, що полягає у забезпеченні управлінських структур суспільства соціологічною інформацією, що дає об'єктивну і повної картини ситуації для підприємства, у галузі та виробничій сфері загалом.

Пізнавальна функція соціології праці пов'язані з розширенням закономірностей соціально-трудових відносин, створенням теоретичного обгрунтування практичного менеджменту. На рівні конкретного підприємства говориться про виявленні сукупності соціальних резервів колективу, його невикористаних повною мірою потенційні можливості розвитку.

Описова функція пов'язані з викладом і публікацією результатів соціологічних досліджень, у різних звітах, статтях монографіях. Тим самим було створюється цілісне опис соціального життя трудових колективів, різних груп, і окремих працівників.

Освітня функція реалізується через розширення громадських наукових знань, теоретичних і методологічних основ, поглядів на соціальних механізмах процесів у сфері праці серед дедалі більшої кількості фахівців менеджерів та інших працівників.

Прогностична функція соціології праці пов'язані з можливостями стежити з допомогою конкретно-соціологічних досліджень тенденції у зміні сукупності соціальних показників, які характеризують відхилення від стану соціально-трудових відносин, вчасно передбачити розвиток негативних тенденцій у соціальному житті колективу.

Перетворююча функція соціології праці полягає у розробці з урахуванням даних соціальної діагностики стану соціально-трудових відносин найефективніших соціальних технологій, у виготовленні з урахуванням цих технологій систем соціального управління трудовими колективами у бік залучення їхнього соціального розвитку всієї сукупності соціальних резервів. [4, c.286]

3. Соцілогія праці як частину економічної соціології.

Соціологія праці є частиною економічної соціології, яку можна зарахувати до молодих галузям знань.

Її предмет - ціннісні орієнтації, потреби, інтереси і поведінку великих соціальних груп (демографічних, професійно-кваліфікаційних та інших.) на макро- і мікрорівнях за умов ринкової кон'юнктури. Як відбувається скорочення і працевлаштування управлінського апарату, працівників некваліфікованої праці, інженерів, лікарів тощо.? Як змінюється оцінка винагороди праці тих чи інших громадських групах, в серах індивідуального та колективного праці, державного, приватного й кооперативного виробництва? На й інші питання покликана й відповідає економічна соціологія.

Предмет дослідження соціології праці таки становить коло її наукової проблематики в перетині коїться з іншими соціологічними дисциплінами. Інакше можна назвати горизонтальним зрізом знання і набутий галузевої соціологією. Галузева соціологія покривається переважно предметної областю соціології праці. У той самий час у кожної їх знайдуться й такі проблеми, які входить у її компетенцію. [2, c.16 -17]

Економічна соціологія досліджує соціальний механізм функціонування та розвитку. Економічна соціологія розглядає економічне життя як взаємодія громадських груп, на які припадає різні місця у системі громадського виробництва, виконує специфічні виробничі і соціальні функції, наділені неоднаковими правами і обов'язками, відрізняються рівнем доходів та споживання, яким властиві особливі інтереси, потреби, цінності орієнтації, роки поведінка, спосіб життя жінок у цілому. Основне завдання економічної соціології залежить від вивченні соціально-економічного становища, інтересів, поведінки різних соціальних прошарків і груп у сфері економки, специфічний соціальних механізмів розвитку економічних процесів, вплив економічно-соціологічної структури суспільства до його економічне життя, зміна соціальних чорт людського економіки. У зв'язку з економічної реформою України економічна соціологія, її розвиток, стали особливо актуальними. [1, c.19]

Економічна соціологія і соціологія праці пов'язані як між собою, але й іншими економічними науками, наприклад, менеджментом, тобто. наукою про працю персоналі.

Нині в науках про працю персоналі (менеджмент, економічна соціологія, що включає такі розділи як економіка і соціологія праці) сформувалися такі проблеми, напряму, і розділи:

1.Продуктивність праці. Центральне місце тут займають методи зіставлення витрат і результатів праці, оцінки вкладів співробітників і колективів в загальні підсумки торішньої діяльності підприємства, визначення чинників збільшення випуску продукції і на зниження витрат праці. За підсумками теорії продуктивності формуються критерії оцінки діяльності покупців, безліч господарської системи.

2.Людський капітал визначається сукупністю якостей людини (здоров'я, освіту, професіоналізм та інших.), які впливають результати своєї діяльності відповідні доходи. Зокрема, теорія людського капіталу дозволяє оцінити доцільність витрат за навчання у залежність від гаданого приросту доходів населення і тривалості використання отриманих знань.

3.Умови праці визначаються параметрами виробничої середовища (шум, температура повітря, запиленість, вібрація та інших.), виконуваної роботи (темп рухів, маси переміщуваних вантажів, монотонність тощо.), режиму праці та відпочинку, психологічної і соціальної атмосфери. Найважливішою характеристикою умов праці є безпеку діяльності. Встановлено норми несприятливих впливів на організм людини, яких слід дотримуватися будь-яким підприємством. При поліпшенні умов праці зростає його продуктивність. Але це вимагатиме відповідних витрат. Звідси виникають проблеми оптимізації умов роботи з урахуванням взаємозв'язку соціальних і основи економічних чинників.

4.Проектування трудових процесів включає вибір найкращих способів виконання, розподілу їхньої спільної обсягу між виконавцями, проектування робочих місць, систем забезпечення матеріалами, інструментами, енергією та інших. ресурсами.

5.Нормування праці полягає у встановленні об'єктивно необхідних витрат і результатів праці за елементам виробничого процесу. Найширше застосовуються норми витрат робочого дня на одиницю робіт. Поруч із ними використовуються також норми кількості персоналу, інтенсивності праці та ін.

6.Планування кількості персоналу включає встановлення результатів діяльності підприємства у залежність від чисельності співробітників, розрахунок нормативної трудомісткості, джерел залучення персоналу, динаміки персоналу для підприємства з урахуванням передбачених змін у продукції і технології.

7.Відбір, навчання й атестація спрямовані для підвищення якості персоналу. Досягнення цього розроблено системи комплексного прийому працювати, на підвищення кваліфікації співробітників, оцінки результатів їх праці.

8.Мотивація - процес спонукання людини до плідної діяльності, виходячи з її потреб і цілей підприємства. Узгодження інтересів співробітників й українські підприємства ввозяться відповідність до характеристиками персоналові та виробничими ситуаціями.

9.Формування доходів населення і оплата праці. У розділі розглядаються джерела доходів, причини їх диференціації, чинники, що визначають структуру і культурний рівень оплати праці, форми і системи зарплати.

10.Взаємини у трудових колективах визначаються економічними, психологічними і соціальними чинниками. Оскільки співробітники підприємства різняться підлогою, віку, інтересам, освіті, соціальному положенню й ін. ознаками, остільки об'єктивно можливі протиріччя, та конфлікти, які за певних умов можуть заважати продуктивній праці. Одне з найважливіших завдань управління персоналом у тому, щоб забезпечити конструктивне співробітництво індивідуумів і соцгруп.

11.Ринки праці та управління зайнятістю. Цей поділ присвячений аналізу ринків праці, чинникам, визначальним зайнятість населення, політики підприємства у області зайнятості організації працевлаштування, системам навчання безробітних нових професій, соцзахисту малозабезпечених прошарків населення.

12.Маркетинг персоналу досліджує дії підприємства з забезпечення людські ресурси, зокрема політику підприємства на ринках праці.

13.Контроллинг персоналу - регулювання діяльності підприємства у області персоналу з урахуванням рішення комплексу завдань планування, обліку й контролю. Важливий аспект аналізованої функції є визначення нормативних значень і точок контролю показників, характеризуючих стан людських ресурсів підприємства. Контролінг персоналу складає оперативному, тактичному і стратегічному рівнях.

14.Організація управління персоналом вивчає форми, методи лікування й процедури, щоб забезпечити результативну роботу служби персоналу підприємства. [3, c.12-14].



4. Поняття праці, його категорії і функції. Соціально-трудові відносини

Праця - це доцільна діяльність людей, спрямовану створення матеріальних й культурних цінностей. Праця є основою неодмінна умова життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє середовище, змінюючи і пристосовуючи її до своїх потреб, люди й не лише забезпечують своє існування, а й створюють умови у розвиток та науково-технічного прогресу суспільства.

Процес праці - явище складне й багатоаспектне. Основні форми його прояви - це витрати людської енергії, взаємодія працівника із засобами виробництва (предметами і коштами праці) і виробниче взаємодія працівників друг з одним як за горизонталлю (ставлення співучасті на єдиній трудовому процесі), і за вертикаллю (відносини між керівниками та його підлеглими). Роль праці розвитку чоловіки й суспільства у тому, у процесі праці створюються як матеріальні і духовні цінності, призначені задоволення потреб людей, а й розвиваються самі працівники, які мають навички, розкривають свої творчі здібності, поповнюють і збагачують знання. Творчий характер праці знаходить своє вираження у появі нових ідей, прогресивних технологіях, досконаліших і високопродуктивних гарматах праці, нові види продукції, матеріалах, енергії, які, своєю чергою, ведуть до розвитку потреб.

Отже, у процесі праці як виробляються товари, виявляються послуги, створюються культурні цінності й т.д., але з'являються нові потреби з вимогами їх наступного задоволення. Праця у разі показаний як безперервний, постійно оновлюється процес. Соціологічне аспект дослідження залежить від вивченні праці як системи громадських відносин, у визначенні його впливу суспільство.

У процесі роботи люди входять у певні соціальні відносини, взаємодіючи друг з одним. Соціальні взаємодії у сфері праці - це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні банківською діяльністю та взаємній дії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність чи їх різні погляди інтересів, близьких, чи окремих цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей сфері праці, проміжними його ланками виступають гармати й предмети праці, матеріальні і духовні блага. Постійне взаємодія окремих індивідів чи спільностей у процесі праці у певних соціальних умовах утворює специфічні соціальні відносини.

Соціальні відносини - взаємини між членами соціальних спільностей та даними спільностями щодо її суспільного становища, способу життя та способу життя, зрештою про умови формування та розвитку особистості, соціальних спільностей. Вони виявляється у становищі окремих груп працівників і трудовому процесі, комунікаційних перетинів поміж ними, тобто. взаємній обмін інформацією для на поведінку і результати діяльності інших, і навіть з метою оцінки свою власну становища, що впливає формування інтересів і поведінку цих груп.

Ці відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами і обумовлені ними спочатку. Наприклад, в трудову організацію працівники вживаються, адаптуються з за об'єктивну потребу отже входять у трудові відносини незалежно від цього, хто працюватиме поруч, хто керівник, що в нього стиль діяльності. Та краще пізно кожен працівник неминуче по-своєму поводиться у відносинах коїться з іншими працівниками, з керівником, у ставленні до праці, порядок розподілу робіт тощо. Отже, з урахуванням об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічного властивості, які характеризуються певною емоційною настроєм, характером спілкування покупців, безліч взаємин у трудовий організації.

Тобто соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість даної, роль, місце, громадське становище індивіда і групи. Саме вони і є ланцюгом між робітникам і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників й окремими їх членами. Жодна групу працівників, жоден член трудовий організації неспроможна існувати поза таких відносин, поза взаємних обов'язків щодо одне одного, поза взаємодій. [2, c.9-12]

Як вона та саму працю, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. Їх можна класифікувати:

- за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, цивільно-організаційні);

- за змістом спілкування (безособистісні, опосередковані, міжособистісні);

- по суб'єктам (міжорганізаційні «колектив-особистість», «особистість-особистість»);

- за обсягом владних повноважень (відносини з горизонталі й за вертикаллю);

- характером поділу доходів (відповідно трудового вкладення або відповідно його);

- за рівнем регламентування (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто. офіційно неоформлені).

Уся сукупність соціально-трудових відносин - і є практично уся соціальна життя трудові колективи, у яких визначається місце людини у трудовий середовищі, її ставлення до праці, мотиви праці, задоволення їм, престиж і її професії, динаміка взаємин української й групами робочих щодо володіння власністю на умови і кошти праці, динаміка трудового поведінки й ін., тобто. усе те, яка підлягає подальшому соцаналізу і вивченню саме. Від правильності відповіді ці та ін. питання великою мірою залежить, чи вдасться своєчасно зменшити соціальне напруження в соціально-трудових відносинах до безпечного рівня. [4, c.281]

До основним категоріям, якими оперує соціологія праці, ставляться зміст праці, характер праці, структура й ті види праці, задоволеність працею.

Зміст праці - це такий узагальнена характеристика процесу праці, що враховує розмаїття функцій праці, види скоєних трудових операцій, розподіл виробничої діяльності з галузям, фізичний та інтелектуальний напруга працівника регулювання послідовності трудових операцій, можливість і рівень новизни у вирішенні, прийнятих у ході виробничого процесу.

Зміст праці визначається її безпосередньої технічної озброєністю і від розподілу трудових функцій в технологічному процесі. Воно грає визначальну роль здійсненні всіх основних соціальних процесів у виробництві. Ті якісні зрушення у сфері, які заплановано здійснити у процесі перебудови, неможливі без глибоких змін у змісті праці. Основну роль тут покликана зіграти технічна реконструкція народного господарства - механізація, автоматизація, комп'ютеризація, роботизація, які повинні мати чітку соціальної спрямованості.

Характер праці свідчить про ставлення працівника до різних видів праці. За своїм характером працю то, можливо аграрним чи індустріальним, простим чи складним, творчим чи рутинною, організаторським чи виконавчим, фізичним і розумовою.

Зміст і характеру праці тісно пов'язані між собою. Оскільки вони висловлюють різні сторони одному й тому ж рудавої діяльності, остільки вони торкаються одна одної і лише частково накладаються один на друга. Значення питань посилення творчого забезпечення і колективістського характеру праці, підвищення його культури, істотного заохочення висококваліфікованої і високопродуктивної роботи у умовах перебудови істотно зросте. Усе це має сприяти тому, щоб працю з виробництва цей був необхідністю, а й життєвої потребою людини. Вивчення характеру праці конкретних соціологічних дослідженнях починається з дослідження змісту праці. [5, c.12-13]

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, який пристосовує природне речовина споживачів. Економічної сторони праці розкривається у використанні робочої сили в як обмеженого ресурсу разом із іншими ресурсами чи чинниками провадження з метою отримання вигоди. З погляду соціології, працю постає як процес соціалізації. Входження людини у колектив супроводжується залученням до встановленому порядку. У трудовий колектив людина стає об'єктом спостереження, контролю та дисциплінарного впливу. Якоїсь індивід у колективі освоює як професійні ролі. Він також пізнає, що таке бути «підлеглим» чи «начальником», «лідером» чи «аутсайдером», «визнаним» чи «вигнаним», «товаришем» чи «колегою», «передовиком» чи «відстаючим».

У процесі роботи індивід навчається реагувати на тиск ззовні, дозувати власні зусилля, отримувати передавати інформацію, вирішувати конфліктні ситуації, встановлювати необхідні зв'язку. Праця - це школа соціалізації, у якій проходить вагома частина нашому житті. Тут поруч із виробництвом продукції та послуг, отриманий у процесі праці, саму працю постає як виробництво і відображення самої людини. [1, c.25-26]

Визначаючи працю, соціологи виділяють основні громадські функції, які висловлюють його діяльну сутність:

1.Способ задоволення людських потреб.

2.Источник громадського багатства.

3.Развитие особистості.

4.Движущая сила громадського прогресу.

5.Творец особи на одне протязі всієї історії всього людства.

6.Статусная диференціація.

7. «Сила, яка прокладає людині шлях волі, дає людям можливість враховувати всі більш виділені природні і громадських наслідки своїх дій. Саме праці і з допомогою праці суспільство пізнає закони свого розвитку природи». [1, c.17]

5. Праця як засіб задоволення людських потреб

Однією з головних функцій праці і те, що праця служить способом задоволення людських потреб.

Трудове поведінка членів товариства визначається взаємодією різних внутрішніх та зовнішніх спонукальних сил. Внутрішніми спонукальними силами є потреби й інтереси, бажання й прагнення, цінності й ціннісні орієнтації, ідеали й мотиви. Усі вони є структурні елементи складного соціального процесу мотивації праці. Мотив - спонукання до активності і правоохоронної діяльності особистості, соціальної групи, спільності людей, пов'язану з прагненням задовольнити певні потреби. Мотивація - це вербальне поведінка, спрямоване вплинув на вибір мотивів (суджень) до пояснень реального трудового поведінки.

На формування цих внутрішніх спонукальних сил трудового поведінки представляє суть процесу мотивації праці. Мотиваторами може бути підстави чи передумови мотивації. Вони визначають предметно-змістову бік мотивації, її домінанти і. Мотиваторами виступають стимули соціального і предметного оточення або стійкі потреби й інтереси.

Потреби у найзагальнішому вигляді можна з'ясувати, як турботу індивіда про забезпечення необхідних засобів і умов власного існування й самозбереження, прагнення стійкого збереженню рівноваги з середовищем проживання (життєвої та соціальній). Існує безліч класифікацій людських потреб, підставою яких виступають: специфічний об'єкт людських потреб, їх функціональне призначення, вид реалізованої діяльності тощо.

Найповніше і найвлучніше ієрархія потреб розроблена американським психологом А.Н.Маслоу, що виділив п'ять рівнів потреб.

1.Физиологические і сексуальні потреби - це потреби у відтворенні, їжі, подиху, фізичних рухах, одязі, житло, відпочинку тощо.

2.Екзистенціальні потреби - це потреби у безпеки свого існування, упевненість у майбутньому, стабільність умов життєдіяльності, потреби у певному сталості і регулярності навколишнього людини соціуму, а сфері праці - в гарантованості зайнятості, страхування від нещасних випадків тощо.

3.Соціальні потреби - це потреби у прив'язаності, приналежність до колективу, спілкуванні, турботі про інші і увагу до собі, участі у спільної праці.

4.Престижні потреби - це потреби у повазі із боку «значимих інших», службовому зростанні, статусі, престиж, визнанні та високої оцінці.

5.Духовні потреби - це потреби у самовираженні через творчість.

Перші дві рівня потреб у своєї ієрархії А.Н.Маслоу називав первинними (уродженими), три інших - вторинними (набутими). У цьому процес вивищення потреб виглядає як заміна первинних (нижчих) вторинними (вищими). Відповідно до принципу ієрархії, потреби кожної нової рівня стають актуальними для індивіда лише по тому, як задоволені попередні запити. Тому принцип ієрархії викликають також домінанти (в цей час потреби). А.Н.Маслоу вважав, що саме задоволення виступає мотиватором поведінки людини: голод рухає людиною, доки потреба незадоволена. З іншого боку, інтенсивність потреби визначається її місцем загальної ієрархії.

Існує безліч соціальних і моральних потреб, які вивчаються і враховуються в соціології із різних точок зору. Певна частина їх має безпосередній стосунок до проблеми мотивації праці, вони мають конкретними мотиваційно-трудовими значеннями. У тому числі можна виділити такі: потреба у самоповагу (сумлінна трудова діяльність, незалежно контролю і оплати праці заради позитивної думки себе як і про працівника); потреба у самоствердженні (високі кількісні і якісні показники у праці заради схвалення й авторитету, похвали, позитивного ставлення до із боку інших); потреба у визнанні (спрямованість трудової поведінки на доказ моїй професійній придатності і здібностей взагалі чи умовах жорсткого контролю над якістю роботи, атестації робочих місць протягом іспитового терміну); потреба у соціальної ролі (хороша робота як засіб «бути кимось», доказ своєї необхідності для оточуючих, заняття гідного місця у тому числі); потреба у самовираженні (високі показники у роботи основі творчого ставлення до неї; робота як засіб отримання якихось ідей знань, прояви індивідуальності); потреба у активності (трудова діяльність як самоціль до підтримки здоров'я через активність); потреба у продовження роду і самовідтворенні (особлива ціннісна орієнтація таких мети, як добробут сім'ї та близьких, підвищення його статусу у суспільстві; реалізація через результати праці сублімованого прагнення до творення і спадкуванню чогось); потреба у дозвіллі і вільний час (перевагу працювати менший прибуток і міть більше вільного часу, розпорядження про роботу як у цінність, але як на основну мета життя); потреба у самозбереженні (потреба працювати менші надходження до кращих умовах, за невелику плату, із метою збереження здоров'я); потреба у стабільності (сприйняття роботи, як способу підтримки існуючого життя, матеріального добробуту, неприйняття ризику); потреба у спілкуванні (розпорядження про діяльність як у можливість для спілкування); потреба у соціальний статус (чітко виражене підпорядкування праці цілям кар'єри з позитивним і негативним ефектом для роботи; кар'єра як вирішальний мотив поведінки Клінтона під взаєминах із іншими); потреба у соціальну солідарність (бажання «бути й усе», сумлінність перед партнерами, колегами).

Потреби грають одне з найважливіших ролей у процесі мотивації трудового поведінки. Вони стимулюють поведінка, але тоді, коли усвідомлюються працівниками. [2, c.115-118]



6. Висновок

Виробництво матеріальних благ, якого неможливо існування суспільства, - результат з'єднання перетворені на трудовому процесі предметів праці, способів праці та живого праці людини. Живий працю - це особливий працю. Його ефективність залежить цілої низки соціальних, чинників. Вивченням соціальних, чинників, які визначають ефективність праці громадському виробництві, вплив техніко-технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці займається спеціальна наука - соціологія праці. Соціологія праці - це спеціальна галузь соціології, предметом якої є працю як основна сфера формування розвитку та задоволення різноманітних потребує матеріальних та соціальних потреб, інтересів трудящих, і соціальних груп, в якості основи соціально-економічного поведінки, важливий критерій соціальної диференціації. Соціологія праці вивчає індивіди і групи, що входять у процес праці, і навіть їх професійні, соціальні ролі й статуси, умови і форми їхній трудовий діяльності.

Об'єктом дослідження соціології праці виступає сфера реальності, соціальні явища у процесі праці, а предметом - соціальні закони та закономірності процесу праці, механізм дії і форми їх прояви. Соціологія праці вивчає спеціальні закономірності взаємодії людей їх засобами і продуктами праці, механізми дії і форми прояви цих закономірностей у діяльності трудових колективів й особистості. Предметом соціології праці є соціальні відносини, що складаються щодо праці, тобто. соціально-трудові відносини. У межах соціології праці соціологічними методи дослідження статики і динаміки відносин між працівниками і соціальними групами працівників щодо володіння і розпорядження власністю на способи праці, місця праці життя особистості, закономірностей поведінки, ставлення до праці, мотивів та матеріальних цінностей праці, соціального самопочуття окремих осіб і соціальних груп, охоплених трудовою діяльністю.

Соціологія праці, частиною якого є соціологія виробничого колективу, зв'язана з цими соціологіями як промислова соціологія, економічна соціологія, соціологія організацій, зокрема соціологія управління, соціальне планування, соціальне прогнозування, соціологія професій, зокрема соціологія картери, соціологія міста, соціологія села, соціологія способу якості життя, соціологія робочого місця та т.д. [1,c.16-17]

Список літератури

1. Огаренко «Соціологія роботи», Київ 2005 р.

2. Б.М.Генкин «Економіка і соціологія праці», Москва 2000 р.

3. О.В.Ромашов «Соціологія праці», Москва 1999 р.

4. М.П.Лукашевич «Соціальні та галузеві соціальні теорії», Київ 2004р.

5. Н.А.Сероштан «Соціологія праці», Харків 1990 р.

Размещено на Allbest.ru

...