Соціологія сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія сім'ї

ЗМІСТ

Розділ 1. Генезис поглядів на сімейно-шлюбні відносини в класичний період розвитку соціогуманітарного знання

Розділ 2. Сучасні теоретико-методологічні підходи дослідження сім'ї в соціологічній науці

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ПОГЛЯДІВ НА СІМЕЙНО-ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ В КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ СОЦІОГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

Розвиток і становлення сім'ї та шлюбних відносин були предметом зацікавлення багатьох мислителів ще у давні часи. Однією з перших спроб визначити характер сімейно-шлюбних відносин належить відомим давньогрецьким мислителям Платону і Геродоту. Геродот позначав спільність жінок як позитивну відмінну рису. Платон вважав, що при укладенні шлюбу слід приділять увагу соціальному походженню чоловіка і жінки, які вирішили створити сім'ю. Платон першим намагався дати тлумачення виникненню кохання, психічної близькості чоловіка та жінки. Розробив елементарну теорію патріархальної сім'ї, але разом з тим писав і про рівність прав і можливостей для чоловіків і жінок.

Аристотель вперше ввів системно-емпіричний метод дослідження суспільних явищ, представив загальний погляд на сім'ю як соціальне утворення. Враховуючи спільність міркувань і методи аналізу, Аристотеля можна вважати одним з перших теоретиків сім'ї. Він розвивав платонівську теорію патріархальної сім'ї, яка , на його думку , відповідала природі людини і була вихідної осередком суспільства. Погляди Аристотеля на функції шлюбу і сім'ї в основному викладені в його роботі "Політика". Йому належить теорія виховання "вільно народжених громадян". Основою розвитку людини, на його думку, є природні задатки, навички і розум. Аристотель визначає сім'ю, як спілкування, яке виникло природним шляхом для задоволення повсякденних потреб. Першим результатом соціального життя Аристотель вважав утворення сім'ї: чоловік і дружина, батьки і діти. Потреба у взаємному обміні привела до спілкування сімей і появі селищ. Кілька сімей утворюють селище, а суспільство, що складається з кількох селищ - це цілком завершене держава.

Німецький мислитель Гегель перший припустив думку про історичну обумовленість форм сім'ї та шлюбу. Вчений вважав що природнє спілкування статей базується на законі природи , а правова форма - на законі розуму. Для того, щоб спілкування статей відповідало розумові та природі, воно повинно бути договірним.

Значний внесок у розвиток поглядів на сімейно-шлюбні відносини внесли вчені-соціологи та філософи різних країн. Головна ідея вчених полягає в тому, що в ході історії форми шлюбу та сім'ї змінювались від матріархата до патріархата.

Льюїс Морган американський юрист і етнолог, займався вивченням проблем у сім'ї в польових умовах, досліджуючи побут індійських племен. Вчений стверджував що первісне суспільство було родовим і трансформувалося від нижчих форм до вищих. Рід - це сукупність родичів, що походять від одного спільного предка, відмінні особливим тотемом і зв'язані узами крові. Роду властива колективна власність на землю, засоби виробництва, первісно-комуністична організація господарства, відсутність експлуатації та рівність усіх членів плем'я. Льюїс Морган чітко відмежував рід від сім'ї, показавши, що він являється екзогамною групою, між членами якої не можливі шлюбні відносини. Отже, первісний рід не міг складатися з сімей. Виходячи з цього, першою формою роду виявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві та на екзогамних-ендогамних шлюбних відносинах.

Відома праця присвячена розвитку інститутам сім'ї належить Фрідріху Енгельсу яка мала назву "Походження сім'ї, приватної власності та суспільства". Він вважає, що періоду дикості відповідав груповий шлюб.

Моногамія відмінна від парного шлюбу більшою міцністю шлюбних уз, оскільки вони не можуть бути розірвані за бажанням однієї з сторін.

Моногамія, на думку Фрідріха Енгельса, перший тип сім'ї, в основі якої лежали не природні, а економічні фактори. Панування чоловіка в родині, народження дітей від достовірно відомого батька та передача їм спадщини, єдина ціль довічного одношлюбства. Моногамія- це поневолення однієї статі іншим, проголошення протиріччя між чоловіком і жінкою. Виникнення сім'ї, заснованої на моногамії, не є результатом індивідуальної любові, а було наслідком економічних інтересів чоловіків, які прагнули передавати нажите майно своїм дітям. Це прагнення зберегти за сім'єю своє багатство виражалося в зусиллях закріпити шлюбно-сімейні відносини.

Німецький вчений - філософ Артур Шопенгауер обґрунтував теорію про те, що "світова воля" використовує сім'ю для виробництва потомства. Інтереси роду переважають у нашому житті. Потяг, яке відчуває чоловік по відношенню до жінки, пояснюється прагненням зберегти свій родовий тип. Таким чином, вибір жінкою певного чоловіка здійснюється підсвідомо. Індивіду в процесі вибору відводиться другорядна роль: він тільки виконує замовлення роду. Артур Шопенгауер запропонував власну теорію життя з жінкою, названу ним самим тетрогаміей, згідно з якою чоловікам слід об'єднуватися в пари і жити з однією лише жінкою. Такий троїстий шлюб, на думку філософа, має тривати лише доти, поки жінка здатна виробляти на світ потомство.

Іммануїл Кант і Йоганн Фіхте розглядали проблеми шлюбу і сім'ї, виходячи з теорії природного права. Природне право - поширена концепція, сукупність принципів, прав і цінностей, які, з одного боку, зумовлені природною природою людини, а з іншого боку, незалежні від держави і конкретних соціальних умов. Методологічною підставою підходу до вивчення сім'ї та шлюбу з позицій природного права з'явилися переконання в споконвічності приватної власності і ідея суспільного договору. Шлюб розглядався теоретиками природного права як морально-правовий інститут. Нерівноправне становище чоловіка і жінки прихильниками природного права виправдовувалося природним перевагою чоловіка, при цьому повністю ігнорувалася соціально-економічна природа статевої нерівності. Природно-правова концепція шлюбу і сім'ї висловлювала ідею буржуазної моногамії. Вона повністю зберігала власницький індивідуалізм, подвійну мораль і подвійні статеві стандарти .

Засновником соціології сім'ї вважається французький соціолог Фредерік ЛеПле. Саме він вперше зробив сім'ю центральним об'єктом соціологічного аналізу, незважаючи на те, що соціологія сім'ї виникла так само давно, як і сама соціологія, і вона знаходиться у постійному розвитку. Використовуючи власну методику, сконструював три базові типи сім'ї: патріархальний, не стійкий та стійкий. Суть теорії ЛеПле укладена в наступному: "Щоб зрозуміти суспільство, необхідно зрозуміти сім'ю". Зовнішнє середовище визначає економічне життя людей, а значить, і формує тип сім'ї, який у свою чергу впливає на суспільні процеси.

Англійський соціолог Ентоні Гідденс визначає сім'ю як осередок суспільства, що складається з людей, які підтримують один одного одним або декількома способами, наприклад, соціально, економічно чи психологічно (любов, турбота, прихильність), або чиї члени ототожнюються один з одним як підтримуюча осередок. Він розглядає сім'ю, спорідненість і шлюб, як взаємодоповнюючі поняття.

Французький мислитель Огюст Конт, описуючи сім'ю, часто змішував особливості окремого суспільства з загальними рисами. Він насамперед прагнув показати, що внутрішньо сімейні відносини характерні й показові як відносини, які можуть існувати між людьми, а також те, що в родині виховувалася і формувалася емоційність людини. Сімейні відносини Конт розуміє, як морально-емоційний союз, заснований на прихильності і взаємній симпатії. Роль сім'ї у тому, що вона виконує посередницьку функцію в суспільстві між індивідом і родом, виховує альтруїзм, вчить долати вроджений людський егоїзм. Сімейні відносини можуть бути відносинами рівності (між братами), поваги і доброти (між дітьми та батьками), складними відносинами влади і підпорядкування (чоловіка та жінки). На думку Огюста Конта, чоловік, має володарювати. Діяльний і розумний, він повинен у той же час слухати жінку, яка в основному уособлює чутливість і має духовний вплив на родину.

Суспільство утворюється з сукупності сімей. Людство пройшло послідовні історичні фази від сім'ї, племені, нації до держави.

Великий вклад у соціологію сім'ї вклав Еміль Дюркгейм. Він розглядав роль кожного члена родини в сімейному житті та звернув увагу на те, що сім'я під впливом урбанізації втрачає ряд своїх важливих функцій (добровільність шлюбу, зменшення господарських справ, малодітність та інше).

Еміль Дюркгейм розглядає інститут сім'ї як частину соціальної реальності, включеної в універсальний природний порядок. Як функціоналіст він досліджував ролі кожного члена сім'ї, значимість чоловічих і жіночих ролей у порушенні сімейного рівноваги. Дюркгейм зазначає, що в сім'ї є два типи відносин: між статями і між поколіннями. Сім'я складається з двох різних союзів: перший союз - це подружня пара, яка утворюється шляхом вибору та угоди, з'єднує двох представників одного і того ж покоління, а інший союз - це сімейна група у власному розумінні цього слова, тобто явище природи, кровна спорідненість, з'єднує попереднє покоління з наступним. Другий союз такий же стародавній, як і саме людство, а перший прийняв організовану форму у відносно пізню епоху. Такий поділ дозволяє розглянути сім'ю не тільки як шлюбний союз, але і як соціальну групу, до якої належить індивід.

Англійський соціолог та антрополог Броніслав Маліновський заперечував різні форми групового шлюбу, порівнюючи два світи - природнє та соціальне. Культура, підкреслював Броніслав Малиновський, сформувала новий тип людських зв'язків - сім'ю, інститут якої немає аналогів у тварин. Культура також зумовила і серйозну небезпеку його руйнування - тенденцію к інцесту й повстанню проти авторитету.

Швейцарський історик Йоганн Бахов через свою оригінальність розглядав сім'ю не як незмінний, богом даний союз, а як соціально детермінована система статусно-рольових відносин між чоловіками і жінками. Бахов, проаналізувавши класичну літературу як історичне джерело з історії родини, одним з перших дослідників побачив, що стародавні міфи відображають історичні зміни у взаємному суспільному становищі чоловіків і жінок, показав боротьбу між материнським правом і виникаючим правом батьківським, де патріархальні позиції відіграють провідну роль. Бахов також розробив концепцію гетеризма як стан, через який пройшли всі народи в напрямку до індивідуального шлюбу та сім'ї, заснованої на материнському праві і високому положенні жінок у суспільстві.

Російський вчений ХІХ століття Володимир Соловйов висунув теорію "первинного буття парною" сім'ї ближче всього до суті людини, його природі, більшою мірою відповідає вимогам культури. Мова йде про те, що кожен індивід має право на вибір шлюбного партнера в залежності від своїх можливостей та індивідуальних переваг.

Джеймс Томпсон і Джейсон Прістлі визначають сім'ю як групу, що складається з людей, які пов'язані один з одним або кровною спорідненістю, або основними, інтимними, сексуальними стосунками. Сім'я часто основана на шлюбі і, як правило, володіє великою усталеністю, ніж інші типи укладів і суспільних відносин. Інституційна характеристика родини в цьому визначенні позначена тільки через велику ступінь сталості, ніж у інших соціальних утворень.

На думку Кингслі Дейвіса сім'я не протистоїть суспільству вона його підсистема, що забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню інструментальних відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами.

Толкотт Парсонс вважав, що всі соціальні системи, включаючи сім'ю, володіють набором з чотирьох основних функцій. Перша - адаптаційна. Будь-яка соціальна система пристосовується чи адаптується до змін як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Друга універсальна функція пов'язана з ціледосягненням. Система визначає і досягає поставлені цілі. Ця функція забезпечує саморозвиток системи, її дієздатність. Третя функція інтеграційна, вона зв'язує всі свої компоненти і функції між собою в систему. Остання функція - утримання зразка. При всій мінливості соціальних явищ для його самозбереження та стійкості необхідна здатність утримувати і передавати зразки поведінки, культурні принципи та цінності. Ця функція робить сім'ю транслятором культурної традиції, звичаїв від покоління до покоління, забезпечуючи їх наступність. Сім'я як соціальна система повинна бути так організована, щоб поєднуватися з іншими системами. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству, вона -- його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню "інструментальних" відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також "експресивних" відносин у самій сім'ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій. генезис родина шлюбний соціогуманітарний

Етнограф Максим Ковалевський створив свою періодизацію розвитку сім'ї: матріархальна сім'я - у даній сім'ї рахунок спорідненості вівся по матері, але головним добувачем їжі і захисником вважався брат матері, тобто дядько. Ковалевський вважав, що за умов матріархату жінка не займала не тільки пануючого, але навіть рівноправного з чоловіком положення в суспільстві і сім'ї; головним все ж був чоловік - брат матері, чоловік, батько або материнський дядько. У розвиненому ж матріархаті, як це підтверджується обширним етнографічним і історичним матеріалом, панування належало жінці. Коли закінчується перехід від мисливського побуту до землеробського, рухоме майно починає робитися об'єктом якщо не особистої, то сімейної власності. Цей факт збігається з появою патріархальної сім'ї;

- патріархальна сім'я - другий етап еволюції, має вигляд громади, що складається з людей, які знаходяться у родинних стосунках один з одним, так як є нащадками одного батька, живуть під одним дахом і володіють своїм майном спільно. Місце полігамії починає займати моногамія. Дослідник пояснює термін багатоженство, як спосіб отримання робочої сили. Зародок розпаду патріархальної сім'ї, на його думку, полягав у повному підпорядкуванні окремої особистості громаді та її представнику - батьку і чоловіку. Висновок з цього повне знищення індивідуальної свободи. Для Ковалевського важливим фактором для виникнення нової форми сім'ї з'явилася поява права на спадкування;

-індивідуальна сім'я - характерним для неї є союз, укладений за добровільною згодою, члени якого тісно пов'язані між собою. В ній дотримуються взаємні права та обов'язки між чоловіком і дружиною, які прагнуть до певної міри рівності.Взаємність прав та обов'язків подружжя надає індивідуальній сім'ї абсолютно новий характер союзу на рівних правах. Що стосується розлучення, то тепер його може вимагати не тільки чоловік, але й дружина.

Білоруський соціолог Микола Юркевич трактує сім'ю як множинність тривалих відносин, пов'язаних із задоволенням біологічних і соціальних потреб індивідів, в основі яких лежать подружні стосунки.

Ведучий фаміліст радянського періоду Анатолій Харчев визначає сім'ю як історично-конкретну систему взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, що обумовлено потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.

Анатолій Антонов і Віктор Медков, у своїх роботах обгрунтували посередництво сім'ї як основної предметної області соціології сім'ї. Вони вважають , що специфіка соціологічного підходу до вивчення сім'ї полягає в пильній увазі до фундаментального значенням посередництва сім'ї у взаємодіях особистості і суспільства, до гармонізації взаємовідносин особи і держави через фокусування їх на інтереси сім'ї як автономної цілісності. Саме посередницька роль допомагає розглядати сім'ю і як соціальний інститут , і як малу групу.

Отже, соціологія сім'ї виникла й розвивалася в процесі виникнення науки соціології як одна зі складових. Тому у своєму розвитку пройшла ті самі етапи, що й соціологія: протосоціологічний (з найдавніших часів до XVIII ст.) і класичний ( XIX ст. - перша половина XX ст.). Теоретичні погляди Конта, Гербера, Спенсера та інших розробили основні наукові теорії стосовно виникнення інституту сім'ї і шлюбу, що становлять ядро, теоретичну основу розвитку соціології сім'ї на сучасному етапі.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СІМ'Ї В СОЦІОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

У дослідженні сім'ї сучасні соціологи спираються на визнання того факту, що загальної макротеорії сім'ї у строгому її розумінні не існує через надзвичайну складність і багатогранність цього соціального об'єкта. Існують різні напрями і підходи при її аналізі.

Соціологічний підхід спрямований на вивчення закономірностей соціальних змін родини, специфічних лише для сім'ї функцій, на аналіз сім'ї та як інституту, і як первинної групи взаємодіючих особистостей. П. Сорокін першим з соціологів критично осмислив інститут сім'ї і висловив думку про його углубляющемся кризі. Теоретичне напрям, який почав розробляти П. Сорокін, сьогодні розвивається соціологічної парадигмою інституційної кризи сім'ї. В рамках даної фамілістіческой парадигми вважається, що сім'я як соціальний інститут проходить у своєму історичному розвитку певний відрізок часу від активізації і розквіту певних форм сімейно-шлюбних відносин до їх послідовного відмирання.

Згідно еволюційному підходу, ідея сім'ї еволюціонувала, проходячи ряд послідовних стадій. Теоретична база еволюційного підходу грунтується на ідеї про прогресивний розвиток людства, сім'я - частина суспільства, і, отже, зміна її форм також носить прогресивний характер. Аналізуючи первісне суспільство, Л. Морган прийшов до висновку, що за своєю структурою воно було родовим. Родові об'єднання, де б вони географічно не розташовувалися, виявлялися ідентичними за структурою і принципами дії. Разом з тим, вони трансформувалися від нижчих форм до вищих, проходячи ряд послідовних стадій.

Інституціональний підхід дозволяє розглядати сім'ю як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім'ї переходить до суспільства. В цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він поділяє.

При функціональному підході сім'я розглядається як організація для виконання певних соціальних функцій. Останні розуміються як дії, які необхідні для існування суспільства. Прихильники цього підходу доводять універсальність функцій сім'ї і тих сімейних ролей, які їм відповідають. При цьому не заперечується функціонально-рольова специфіка в різних культурах. Предметним полем в рамках даного підходу стає співвідношення між усіма сімейними функціями, вплив на функції сім'ї суспільних змін, соціальний контроль по відношенню до сім'ї. Застосування функціонального підходу дозволяє отримувати статичну картину типу фотознімку соціального життя в конкретний історичний період. Вважається, що за допомогою функціоналізму важко отримати уявлення про процеси сімейно-шлюбних змін, він не дозволяє зрозуміти безперервність у взаємодії людей( бурова)

Особливу увагу дослідники цього напряму приділяються змінам функцій сім'ї за останні два сторіччя, і навіть стверджують, що сім'я в цей період втратила притаманні їй функції.

Нейл Смелзер відомий американський соціолог, говорив що сім'єю називається заснований на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей, члени сім'ї часто живуть в одному будинку. В американській соціології , за твердженням НейлаСмелзера, сім'я аналізується в руслі двох основних підходів: функціоналізму і теорії конфліктів. Перший підхід пов'язаний з вивченням функцій сім'ї чи соціальних потреб, яким вона служить. Конфліктологічний підхід пов'язаний з розглядом розподілу влади всередині сім'ї, яка заснована на економічній перевазі одного з її членів. Іншими словами, родина досліджується як соціальний інститут і як група .

Нейл Смелзер стверджував, що функціональна концепція сім'ї панувала в американській соціології в 50-х та 60-х рр. Проте з того часу з багатьох причин вона стала сумнівною й поступово домінуюче положення займає теорія конфлікту. Функціоналізм критикують головним чином за те, що для нього частина суспільства - елементи налагодженого механізму, що постійно пристосовується один до одного.

Хейді Хартманн висловила інші критичні зауваження. Вона стверджує, що з точки зору функціоналізму сім'я це - соціальна сила нарівні з економічним чинником, соціальним класом та іншим. Унаслідок цього припускають, що серед членів сім'ї існує єдність інтересів і зазвичай не враховуються відмінності інтересів або конфлікти між членами сім'ї. Вона запропонувала сучасний варіант теорії конфлікту, який стосується сім'ї. Хартманн називає його "марксистко-феміністичним". На її думку, справжнє розуміння сутності сім'ї не пов'язане з аналізом емоційних або родинних відносин між її членами. У сім'ї здійснюється економічне виробництво та перерозподіл материнських благ, при цьому інтереси кожного її члена конфліктують з інтересами інших членів та суспільства взагалі. До них відносяться суперечки з приводу того, хто повинен заробляти гроші, виконувати домашню роботу, яку частину сімейного доходу слід виплачувати державі і інше. Хартманн вважає, що розвиток капіталістичної патріархальної системи призвело до концентрації економічних засобів у руках капіталістів і чоловіків. Для забезпечення виживання нижчих класів (тобто робітників і жінок) мають бути створені механізми перерозподілу матеріальних засобів. Праця за гроші є способом перерозподілу деякої частки багатства капіталістів на користь робітників, а в сім'ї здійснюється головним чином перерозподіл багатства чоловіків, внаслідок чого якусь частку цього багатства отримують жінки. Відповідно до цієї точки зору, крім усього іншого, сім'я стає полем бою, де відбуваються конфлікти з приводу перерозподілу коштів, у тому числі і за працю з ведення домашнього господарства та виховання дітей. Як вважає Хартманн, більш важкі обов'язки жінок по будинку є формою експлуатації, яка склалася всередині капіталістично-патріархальної системи.

Теорія конфлікту підходить до пояснення сімейної структури на різних рівнях. Одні дослідники роблять акцент на аналіз порядку розподілу влади всередині сім'ї, надаючи особливе значення механізму прийняття рішень. Як правило, члени сім'ї, котрі більшою мірою володіють матеріальними засобами, здобувають у родині більшої влади.

Лавріненко Наталья наголошує, що при вивченні процесів, які відбуваються у сім'ї, дослідники часто користуються і функціоналістським підходом, і теорією конфлікту водночас, тобто уникають перебільшення суперечностей між цими підходами. Сім'я виконує багато важливих для суспільства функцій, але при цьому, як правило, її життєдіяльність не є вільною як від внутрішніх конфліктів, так і між сім'єю як соціальним інститутом та ширшим соціумом.

До категорії основних підходів дослідження сучасної сім'ї Галина Дворецька відносить, крім функціоналізму і конфліктології, також символічний інтеракціоналізм. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю як систему соціальних ролей.

Якщо функціоналізм і теорія конфлікту досліджують сім'ю, перш за все, на рівні соціального інституту, то як мала соціальна група сім'я вивчається в основному в рамках символічного інтеракціоналізму, теорії обміну і етнометодології або феноменологічної соціології. Крім того, основою для практичної роботи по зміні сімейних відносин виступають психоаналіз і соціометрія. Хоча багато в чому таке розмежування підходів до дослідження сім'ї дуже умовне, на що, зокрема, вказує Толкотт Парсонс, а серед вітчизняних дослідників сім'ї найбільш постійно, підкреслює Анатолій Антонов, воно зберігається в сучасній соціології. Символічний інтеракціонізм є провідним напрямом у соціології сім'ї при дослідженні процесу соціалізації особистості. Теорія обміну застосовується в соціології сім'ї в основному при вивченні питань, пов'язаних зі шлюбним вибором і мотивами вступу в шлюб. Спроби застосувати теорію обміну до аналізу прийняття подружжям репродуктивних рішень показали обмеженість її можливостей у даній сфері. Етнометодологія як модифікація феноменологічної соціології вивчає сучасні уявлення на рівні здорового глузду, у зв'язку з чим сама соціологія сім'ї розглядається як різновид трактування сімейної реальності поряд з її повсякденного інтерпретацією.

Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних відносин, конфліктах, що виникають на ґрунті виконання членами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.

Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.

Феноменологічно-герменевтичний підхід твердить, що все в сім'ї є символом чогось, що вимагає логічного пояснення, яке не може бути індивідуалістичним, але походить від культури та стає змістом діяння суб'єктів. Цей підхід розглядає сім'ю як "сімейний дискурс", який ми можемо зрозуміти через інтерперсональні стосунки, інтерактивне мовлення, кодифіковані та декодифіковані зображення. Сім'я для цих авторів, предмет для пізнання, який завжди є інтерсуб'єктивна реальність, яка виражається в суб'єктах, що діють, і через них. Вони вважають, що сім'я не лише загал зв'язків чи соціальних уз, колективно визначених, але спосіб проявити значення інтерперсональних зв'язків. Сім'я - це перший об'єкт з природною манерою поведінки, що будує спосіб життя як світ значущих стосунків, які ми спадкуємо з минулого, живемо в сьогоденні та знайдемо також завтра. Сім'я - це проект, більш конкретно інтерпретований проект, який ми робимо за допомогою слів, "практика описова", яка управляє дискурсом з якого бере початок організація, що дає пояснення тому, що ми називаємо сімейне життя.

Російська дослідниця Євгенія Черняк вважає, щодо розглянутих вище напрямків слід додати до основних також і фемінізм. Суть феміністичної парадигми - рівні можливості для чоловіка і жінок. Прихильники фемінізму розрізняють біологічну і соціальну стать. Біологічна стать означає біологічні відмінності між чоловіком і жінкою. Функції організму у чоловіків та жінок здебільшого однакові, розрізняться репродуктивні функції. Тому біологічні відмінності не можуть слугувати основою для соціокультурної нерівності. Соціальна стать визначається сукупністю норм поведінки для чоловіків та жінок, зв'язаних із соціальними ролями та соціальним статусом. Соціальна стать історично мінлива та розрізняється залежно від культурного середовища. Основна ідея фемінізму полягає в необхідності модифікації соціального статусу жінок. Має щезнути суспільство узаконеної нерівності, що виражається у монополії чоловіків на владу.

Фемінізм в узагальненому вигляді трактується як ідеологія і суспільно -політичний рух за права жінок. Феміністська ідеологія складається з безлічі течій: ліберального, радикального, соціалістичного:

-ліберальний фемінізм, що активно розвивався на Заході в 1970- годи, також званий рухом "за права жінок", є самим помірним напрямком у феміністської теорії і грунтується на простому припущенні, що всі люди створюються однаковими і тому не можна заперечувати рівності можливостей на основі гендеру. Ліберальний фемінізм, заснований на вірі в доктрину природних прав і на думці про те, що чоловіки і жінки мають однакові розумові здібності, що за допомогою освіти можна змінити суспільство. Якщо чоловіки і жінки подібні, вони повинні володіти однаковими правами. Помірність ліберального фемінізму зробила б можливим взаємодію з чоловіками, залучення їх у феміністський рух, так як обидві статі виграли б від зникнення сексизму. Жінки мають потребу в освоєнні більш широкого спектру ролей, включаючи зайнятість поза домом, а чоловіки повинні брати активнішу участь у домашній роботі. Ключове поняття цього підходу - асиміляція, причому мова скоріше йде про прийняття жінок у світ чоловіків, ніж чоловіків у світ жінок. Ліберальні феміністки вважають, що немає потреби повністю перетворювати суспільство, досить просто змінити його так, щоб жінки змогли виконувати більш значущі і рівноправні ролі. Цей підхід в основному поділяється професіоналами, жінками з середнього класу, які велике значення приділяють професійним досягненням. Так як ці жінки володіють досить хорошими економічними ресурсами, їм легше битися з чоловіками за престижні соціальні позиції і робочі місця;

- радикальна феміністська теорія оформилася в кінці 1960 на початку 1970 років коли жінки, що брали участь у боротьбі за громадянські права і антивоєнному русі, усвідомили те пригнічення, якому вони піддаються з боку чоловіків. Під час антіінаугураціонного збору в 1959 році коли жінки намагалися представити свою феміністську позицію, чоловіки з аудиторії почали висміювати, освистувати і ображати їх, причому деякі чоловіки зайшли так далеко, що стали викрикувати непристойності на адресу жінок, що знаходяться на сцені. Радикальний фемінізм народився, таким чином, як реакція на організацію та поведінку чоловіків з "Нових лівих". Придушення жінок викликано домінуванням чоловіків, значить, так як проблема в чоловіках, соціалістичні зміни суспільства ні до чого не приведуть. Отже, жінки повинні створювати свої власні громадські інститути і посилити відносини з чоловіками. Створюючи жіночі громадські інститути, жінки почнуть покладатися на інших жінок, а не на чоловіків. Для боротьби з сексизмом екстремістські налаштовані радикальні феміністки закликають відмовитися від гетеросексуальних відносин. Це буде суспільство, де жіночі здібності до участі, інтуїції, виховання дітей будуть домінувати. Звичайно, серед послідовниць радикального фемінізму менше згоди, ніж серед прихильників інших моделей. План повного перетворення суспільства ще потребує доопрацювання, особливо в тій частині, де описується роль чоловіків у "жіночому" світі. Переконання в тому, що чоловіча влада є основною характеристикою суспільства, яка пригнічує жінок, - елемент, який об'єднує розрізнені уявлення радикального фемінізму;

- соціал-феміністична відображення теорії Маркса - Енгельса, яка передбачає, що низький суспільний статус жінок - суть класової капіталістичної системи і структури сім'ї, існуючої всередині цієї системи. Соціалістичний фемінізм стверджує, що сексизм функціональний для капіталізму, так як він підтримується неоплачуваним працею жінок, які також служать резервною робочою силою, використовуваної тільки при необхідності. Працюючі жінки отримують низьку заробітну платню, що вигідно для корпорацій. Сама сім'я, в якій чоловік виступає як єдиний годувальник дружини і дітей, також сприяє стабілізації капіталістичного суспільства. Спочатку дружина залежить від чоловіка тільки економічно, але незабаром це обертається емоційною залежністю і пасивністю. Вона боїться втратити економічну безпеку, тому чоловік набуває над нею повну владу. На відміну від ліберальних феміністок соціалістки вважають, що для звільнення жінок і робітників, експлуатованих власниками засобів виробництва, капіталістична економічна система повинна бути змінена. Сексизм і економічне гноблення взаємозумовлені, тому, щоб змінити обидва ці явища, необхідна соціалістична революція. Маркс запропонував план суспільства, в якому приватна власність буде скасована і будуть проведені в життя принципи колективізації робочих місць. Енгельс закликав до колективізації домашньої праці і виховання дітей, з тим, щоб звільнити жінок для виконання економічних ролей поза домом. Сама сім'я не повинна бути зруйнована, повинні бути змінені функції, які вона виконує. Соціалістичний фемінізм звертається до жінок - робітникам і до тих, хто відчуває недоліки економічної системи капіталізму. Багато сучасних соціалістичні феміністки вважають, що має статися безперешкодне входження жінок в армію трудящих, однак домашня праця також повинен бути соціалістичною, інакше жінки виявляються зайнятими на двох робочих місцях одночасно.

Соціал-феміністичний напрям критично ставиться до основного тезису радикального фемінізму про універсальність патріархальної влади чоловіків як основи пригнічення жіночої статті.

Марксистський підхід розглядає сім'ю як моногамну соціальну інституцію, що народжується разом з приватною власністю на способи виробництва та має з боку держави гарант, щоб стати базою для соціальної нерівністі: поневолення більш слабких соціальних класів з боку сильніших, та приниження в сім'ї жінки та дітей з боку чоловіка.

Особливо виражений економічний підхід, пов'язаний зі статевим розподілом праці. Жінки є дешевою та доступною робочою силою, "резервною армією" праці. Чоловіки і жінки однаковою мірою є об'єктами капіталістичної експлуатації, тому мають бути класово солідарними у боротьбі проти суспільства "неоплаченої праці".

Нерівність статей пов'язана перш за все із суспільним розподілом праці. Жіноча праця у домашньому господарстві є безкоштовною. Поміж тим неоплачені домашні послуги допомагають виробництву робочої сили. Це значне джерело експлуатації жіночої статі з боку суспільства. Потрібні дієві громадські ініціативи із модифікації суспільного ладу у напрямку підвищення соціального статусу жінки, встановленню політики "рівних можливостей".

Феміністичні концепції "рівних можливостей" ґрунтуються на ідеї маскулінізації, наслідуванню чоловічому прикладу. Це основна феміністична парадигма отримала критичну оцінку в теорії статевої відмінності. Маскулінізація соціальних ролей врешті - решт веде до ліквідації особливостей статевої життєдіяльності, до тотальної статевої байдужості. Жіноча ідентичність перш за все проявляється в материнстві. Радикальний фемінізм намагається визволити жінок від біологічної статі. Така позиція вважає Євгенія Черняк, має антисімейну спрямованість. Подібному вульгарному радикалізму протиставляється заснована на життєвій логіці ідея соціо-біологічної дихотомії. Стратегія рівності має бути спрямована не на маскулінізацію, а на визнання особливостей гендерної життєдіяльності.

Найширше коло головних напрямів дослідження пропонує дослідниця Світлана Бурова додаючи до всіх попередніх ще й культурологічний напрям. Культурологічний підхід набрав сили завдяки використанню досягнень антропології, етнології, структурної лінгвістики, семіотики й теорії інформації. Це сприяло новим підходам до розв'язання проблеми співвідношення між суспільством і культурою, яка не тотожна суспільству, але водночас пронизує всі його сфери та суспільне життя взагалі. Проблема вирішується, коли культура розглядається як інформаційний аспект суспільства, як соціально значима інформація, що регулює діяльність, поведінку і спілкування людей. Ця інформація як сукупний соціальний досвід передається від покоління до покоління завдяки її закріпленню у знакових системах. За такого підходу вчинки і поведінка членів сім'ї, зокрема, батьків, традиції і звичаї набувають функції знаків, які фіксують програми діяльності, поведінки і спілкування. Ці програми мають складну трирівневу ієрархічну організацію. Перший рівень - реліктові програми - залишки минулих культур, що впливають на сьогодення. Другий рівень - програми, що забезпечують відтворення сучасного суспільства. Третій - програми соціального життя, що і генеруються в науці - у теоретичних знаннях й інноваційних технологіях .

Схожої структуризації культур дотримувалася американський антрополог Маргарет Мід. Розглядаючи процеси соціалізації, як соціального навчання взагалі, від інкультурації - як реальне навчання в специфічній культурі, вона виділяє три типи культур. Перший тип - пост фігуративні - завдяки слабким змінам зберігаються протягом трьох поколінь. Другий тип - кофігуративні - виникають через кризу пост-фігуративних культур і поєднують елементи попереднього рівня з оновленими. Третій тип - префігуративні - виникають через загострення різниці соціального досвіду між поколіннями і домінування нового досвіду.

З культурологічним підходом сім'я розглядається як носій і ретранслятор знакових програм соціального досвіду сімейного способу життя, поведінки і діяльності в культурному середовищі конкретного суспільства.

Згідно підходу взаємозв'язку, сім'я розглядається як єдність осіб, що діють, не оглядаючись на зв'язки, вона складається з ідентичності, яка є конструкцією символізуючою себе через іншого. Сім'я інтерпретується (пояснюється у світлі символичної взаємодії). Наприклад, релятивна стабільність сімейних ролей пояснюється через ідентифікацію, яка народжується для продовження взаємодії. Взаємодія випливає з того факту, що цінностні норми, правила життя, вірування, сентименти, будуть одуховнені та будуть взаємними між членами сім'ї. Це походить з факту, що в примітивних соціальних системах всі стосунки є "багатогранними". Розподіл праці, як взаємопідтримка, що народжується зі спільного співжиття, штовхає до розбудови та допомоги в сім'ї. Стосунки між батьками та дітьми є продуктом взаємостосунків, загальних і конфліктних, які не можуть бути перебудовані в "нормальну модель". Творчість кожного стимулюватиме інших до взяття відповідальності в певних галузях.

У системному підході розгляд сім'ї як системи передбачає її аналіз на макрорівні та мікрорівні у просторовому та часовому континуумі. Якщо розглядати сім'ю як систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях.

Отже, сучасний етап розвитку соціології сім'ї пов'язаний інституціоналізацією як окремої галузі соціологічних знань. Сім'я у соціологічному дослідницькому дискурсі може бути представлена багатьма сучасними підходами та напрямками. Кожен з підходів має свої недоліки та обмеження. Проблеми розуміння сім'ї як цілісного явища полягає в адекватності концепцій та термінологій, що застосовуються в них.

Размещено на Allbest.ru