Етнічні спільноти Закарпаття: ідентифікація й фактори суспільної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 316.347 (477.87)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОТИ ЗАКАРПАТТЯ: ІДЕНТИФІКАЦІЯ Й ФАКТОРИ СУСПІЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

22.00.04 -- спеціальні та галузеві соціології

ІВАЦЬ Оксана Михайлівна

Запоріжжя -- 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент Пелін Олександр Володимирович, Державний вищий навчальний заклад"Ужгородський національний університет"доцент кафедри соціології і соціальної роботи

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Мигович Іван Іванович, Національний університет"Києво-Могилянська Академія", професор школи соціальної роботи імені професора Володимира Полтавця

кандидат соціологічних наук Шандор Федір Федорович, Державний вищий навчальний заклад"Ужгородський національний університет"завідувач кафедри туризму

Захист відбудеться 16 жовтня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розіслано “15”вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

соціальний ідентичність етнічний закарпаття

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова України як незалежної поліетнічної держави, народ якої включає понад 130 національностей, вимагає соціологічного осмислення та подальшої розробки теоретичного обґрунтування принципів та механізмів реалізації ефективної державної етнонаціональної політики. Проголошений Конституцією України (ст. 11) в якості визначального принцип сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, визначаючи стратегічний вектор суспільного регулювання етносоціальних відносин, заохочує дослідницьку активність щодо шляхів його реалізації, вияву чинників інтеграції всіх корінних народів та національних меншин за умов збереження соціокультурних відмінностей.

Центром уваги дослідницького інтересу виступає загострення суперечності між притаманними процесові глобалізації тенденціями культурної уніфікації та стандартизації і маніфестацією на противагу їм локальних соціокультурних відмінностей. Сучасний полікультурний соціальний простір, слугуючи виопрацюванню інтегральних стереотипів і норм, водночас є осередком функціонування різноманітних ідентитетів -- політичних, етнонаціональних, регіональних, релігійних тощо. Розмаїття ідентифікаційних практик, зокрема -- етнонаціональних, потребує поглибленого всебічного аналізу, який з точки зору герменевтичних засад відповідав би характерному для сучасного соціологічного теоретизування принципу поліпарадигмальності, а з позицій практичних потреб соціуму -- надавав би методологічних й методичних засобів їх ефективного регулювання.

Почасти це завдання отримало своє розв'язання. Класична традиція дослідження проблеми ідентичності, що бере початок в працях Е.Дюркгейма, Г.Зіммеля, З.Фрейда, Л.Гумільова, набула нині розвитку завдяки теоретичному осмисленню етнічної ідентичності в працях Б.Андерсона, Дж.Армстронга, З.Баумана, Д.Бірмана, П.Брасса, Х.Блелока, П.Ван ден Берга, Ю.Ґабермаса, Е.Ґелнера, К.Ґіртца, Е.Ґобсбаума, Л.Грінфельд, К.Дойча, К.Енлоу, Е.Еріксона, Г.Кона, Д.Котце, Е.Паїн, Дж.Рейтца, Д.Ротшільда, Ґ.Сетон-Вотсона, Л.Снайдера, Дж.Тернера, Е.Трикера, Ф.Туджмана, Р.Уотса, Б.Шейфера, Е.Шилза, П.Штомпки та інших. Точка зору "ситуативного" трактування етнічної ідентифікації розвинута у роботах Ф.Барта, З.Маха, Л.Ворнера, Х.Віккера, Е.Ґіденса, М.Нейджел, Е.Сміта.

Дослідженню феномена етнічної та національної ідентичності приділяють багато уваги вітчизняні вчені. Загальнотеоретичні питання розвитку етносів розглянуті в працях В.Арбеніної, І.Варзара, М.Вівчарика, Є.Головахи, В.Євтуха, Г.Касьянова, А.Колодій, І.Кресіної, О.Майбороди, Л.Нагорної, О.Нельги, М.Обушного, І.Онищенко, А.Пономарьова, В.Трощинського, О.Швачко, Л.Шкляра. Етнічна ідентичність як компонент самосвідомості особистості розглянуто у працях Т.Буякас, П.Гнатенка, В.Мосаленко, Л.Орбан-Лембрик, О.Стегнія, М.Шульги та інших.

Надзвичайно цінними для вивчення проблематики ідентичності є дослідження видатних українських соціологів, зокрема у галузі соціології культури та освіти. Тут слід відзначити визнані дослідження Л.Ази, В.Бакірова, Н.Костенко, І.Попової, А.Ручки. У наукових працях В.Наулка і Т.Рудницької висвітлено особливості ареалів розселення та поселенської структури етнічних спільнот. Вплив міграційних процесів на трансформацію етнічної ідентичності населення України досліджували С.Здіорук, С.Копчак, О.Малиновська, М.Романюк, А.Хомра, а вплив законотворчості -- М.Вівчарик, С.Падалка, Ю.Римаренко, І.Попеску.

За останні роки, з огляду на складну етнонаціональну структуру населення, зріс інтерес до етнічної ідентичності Карпатського регіону, зокрема до етнічних груп, що постійно мешкають у Закарпатській області. Над проблемою ідентифікації циганського (ромського) населення, закарпатських німців, словаків та русинів Закарпаття багато років працюють: Г.Ємець, Б.Дяченко, І.Грибанич, М.Зан, О.Лавер, В.Марина, І.Мигович, О.Пелін, М.Тиводар, П.Токар. Велику увагу особливостям ідентифікації русинів та українців Словаччини приділяють словацькі науковці: М.Гайдош, М.Хомінова, С.Конечний, Ф.Баумгартнер, М.Франківські, С.Шутай. Проте питання взаємозв'язку між етнічною ідентичністю та процесами суспільної інтеграції не стали предметом цілеспрямованої уваги дослідників. Результати, що торкаються некодифікованих етнічних спільнот, багато років залишаються дискусійними, провокуючи стереотипне ставлення до перспектив їх наукового вирішення.

Зважаючи на конфліктну суперечність, яка існує між прагненням до збереження національної та культурної ідентичності народів та глобальними інтеграційними процесами, які все більше охоплюють світ і вимагають появи уніфікованих засобів спілкування, загострення протиставлення етнічної ідентичності процесу суспільної інтеграції України, вбачаємо наукову проблему у необхідності з'ясування специфіки продукування суспільної інтегрованості у полікультурному регіоні. Здебільшого процес етнічної ідентифікації інтерпретується в якості суспільного дезінтегратора, що у соціально-політичному вимірі створює підстави для сепаратистських настроїв. Це вимагає розв'язання наукового завдання, яке полягає в теоретичній артикуляції й емпіричному виявленні регіональних форм ідентифікації етнічних спільнот задля побудови збалансованої моделі системи суспільної інтеграції на регіональному рівні. Усе зазначене вище визначає наукову, теоретичну та практичну актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету "Особливості соціальних перетворень у сучасній Україні" (номер держреєстрації 0106U000729), де здобувачем розроблено розділ "Можливості суспільної інтеграції етнонаціональних спільнот Закарпаття", виконано панельне дослідження "Основні тенденції трансформації етнонаціонального простору Закарпаття" (Довідка №1002 від 07 травня 2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження -- з'ясувати особливості впливу етнічної ідентичності акторів на процес суспільної інтеграції у полікультурному регіоні. Її досягнення зумовило розв'язання таких дослідницьких завдань:

§ проаналізувати етнічну ідентичність як суспільний феномен;

§ з'ясувати та співставити підходи до визначення етнічної ідентичності як теоретичного поняття;

§ операціоналізувати поняття "етнічна ідентичність" для вивчення з допомогою методів прикладного соціологічного дослідження;

§ з'ясувати місце і вектор спрямованості чинника етнічної ідентичності у становленні та суспільній інтеграції полікультурної спільноти;

§ систематизувати та узагальнити результати прикладних соціологічних досліджень щодо ідентифікації етнічних та національних спільнот у Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській області;

§ виявити особливості інтеграції етнічних спільнот Закарпаття на мікро- і макросоціальному рівнях;

§ спрогнозувати головні тенденції соціальної інтеграції в локальних умовах продукування етнічної ідентичності полікультурного середовища Закарпаття.

Об'єкт дослідження -- суспільна інтеграція етнічних спільнот Закарпаття.

Предмет дослідження -- основні фактори, що визначають перебіг процесу суспільної інтеграції етнічних спільнот Закарпаття.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи: опису, аналізу та синтезу, порівняльного, моделювання, системного аналізу, типології, експерименту. Складність і багатозначність процесів ідентифікації етнічних спільнот у полікультурному середовищі вимагала також комплексного застосування компаративного, структурно-функціонального, соціокультурного підходів.

Для здобуття емпіричних результатів використано такі методи, як контент-аналіз літературних джерел, експертні опитування, індивідуальне інтерв'ю, вторинний аналіз результатів попередніх соціологічних досліджень та статистичної інформації.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають опитування представників 10 основних етнонаціональних спільнот, що постійно мешкають у Закарпатській області, здійснені у 1994, 1998, 2007 рр., дослідження відділу соціальних проблем Карпатського регіону Інституту соціології НАН України "Міжетнічні відносини на Закарпатті: структура, сучасний стан, перспективи розвитку", (державний реєстраційний номер 3.25.85). За участю автора за багатоступеневою комбінованою вибіркою було проведено панельне опитування представників основних етнічних спільнот Закарпаття "Трансформація етнонаціонального простору Закарпаття 1994-2007 рр.". Разом із опитуванням респондентів було проведено соціально-психологічне вимірювання (за методикою кольорових переваг М.Люшера) емоційно-динамічних паттернів основних етнічних спільнот Закарпаття.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному вивченні етнічної ідентичності в унікальному полікультурному регіоні, що може слугувати моделлю інтеграції всіх поліетнічних спільнот України. Систематичне вивчення специфіки взаємин етнічної ідентичності та соціальної інтеграції у відповідному ракурсі дало змогу досягти певних наукових результатів, новизну яких становлять такі положення, що виносяться на захист: уперше:

§ здійснено концептуалізацію етнічної ідентичності як результат її комплексного розгляду одночасно у трьох площинах: суспільно-практичній, теоретичній та конкретно-соціологічній, що дозволило фіксувати особливості розгляду етнічної ідентичності відповідно за допомогою категорій визнання, визначення та дослідження;

§ обґрунтовано, що скороченню соціальних дистанцій між етнічними групами на мікрорівні сприяє перехід ситуації спілкування з міжгрупового рівня на міжособовий;

§ доведено,що основним засобом легітимації соціальних практик такого переходу є етнічно змішані сім'ї, у яких значно активніше відбувається декатегоризація міжетнічних стосунків між етносами, що зрештою сприяє виконанню функції суспільної інтеграції на латентному макрорівні;

дістали подальшого розвитку:

§ ідея ситуативного трактування етнічної ідентичності, що розвинута у роботах Ф.Барта, Х.Віккера, Л.Ворнера, у контексті "подвійного морфогенезу" М.Арчер і "дуалізму структур" Е.Ґіденса та моделі становлення соціального П.Штомпки. Етнічна ідентичність визначається автором як проявлений у соціальній поведінці результуючий вектор рефлексії актора щодо потенційних можливостей діяльності, доступних і прийнятних для нього за умов даного локального соціального хронотопа. Встановлено, що достовірність даних соціологічного дослідження етнічної ідентичності знаходиться у прямій залежності від ступеня врахування всіх потенціальних вузлів взаємин та ситуативних подій, які відбуваються із агентом, що ідентифікується;

§ "гіпотеза контакту" Г.Олпорта про зменшення вірогідності виникнення стереотипів за умови більш інтенсивних контактів між етнічними спільнотами. Зокрема, за результатами соціологічного моніторингу у Закарпатті встановлено, що скорочення міжетнічних дистанцій є особливістю співвідношення етнічної ідентифікації та соціальної інтеграції, притаманною полікультурному регіону; на разі соціальні дистанції між реальними групами значно коротші, ніж дистанції між "групами-категоріями";

§ удосконалено технологію вивчення взаємин етнічної ідентичності та суспільної інтеграції невербальними методами дослідження. Показано, що можливим і продуктивним є вимірювання за методикою кольорових переваг М.Люшера потенціалу скорочення/збільшення дистанцій між етнонаціональними спільнотами в залежності від їх ситуативних емоційно-динамічних паттернів; обґрунтовано позицію, згідно якої в умовах перманентної демаркації акторами етнічних кордонів соціологічне дослідження етнічної ідентичності має бути спрямоване на виявлення міри взаємної погодженості самоідентифікації суб'єкта та зовнішнього визнання цього в межах аутгруп. Встановлено, що реальна етнічна ідентичність принципово відрізняється від категоризації та самокатегоризації представників уявних спільнот. Етнічна категоризація та самокатегоризація, що відбувається в умовах моноетнічності або ізольованості від міжетнічних контактів, може розглядатися хіба що як моральна оцінка, і повинна бути включена у більш широкий історико-культурний та політичний контекст, тоді як реальна етнічна ідентичність формується і набуває суб'єктивного смислу в умовах безпосереднього діалогу між етнічними спільнотами -- тобто у поліетнічному середовищі, коли присутній момент компаративності і вибору;

§ визначено поліваріантність впливу етнонаціональної ідентичності на процес суспільної інтеграції. Оскільки ситуативний характер демаркації етнічних кордонів здатний активізувати як процеси суспільної інтеграції, так і процес суспільної дезінтеграції, формується певна невизначеність суспільних очікувань. Результати панельних досліджень у Закарпатській області доводять, що поряд із усталеною думкою про етнічну ідентичність як головний фактор суспільної дезінтеграції, має право на місце у науці думка про те, що за певних обставин етнонаціональна ідентичність здатна виступати нейтральним або й сприятливим чинником у процесах суспільної інтеграції.

Практичне значення одержаних результатів. Вивчення етнокультурних аспектів взаємодії основних етнонаціональних акторів Карпатського регіонального соціуму надає матеріал, придатний для подальшого застосування в царині регіональної етнополітики, етносоціології та соціології культури, підготовці підручників та посібників з цих дисциплін та їх викладанні у вищих навчальних закладах України. Основні теоретичні положення та результати емпіричних досліджень доведені до рівня конкретних пропозицій і враховані у діяльності відділу у справах національностей Закарпатської обласної адміністрації, що сприятиме гармонізації міжнаціональних відносин, збереженню і розвитку етнічної самобутності національних меншин України на території області. Дисертаційне дослідження пов'язане також з науковими темами кафедр педагогіки, психології та теорії управління освітою, методики викладання суспільно-гуманітарних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, в рамках яких здобувач готувала пропозиції для освітніх закладів, культурних товариств Закарпатської області щодо етнонаціональної взаємодії, шляхів збереження толерантних міжетнічних відносин (Довідка №171 від 19 травня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача у статті "Стратегічні орієнтири і національна ідентичність України в контексті глобального соціально-політичного проекту", що надрукована у співавторстві з О.В.Пеліним, полягає у дослідженні динаміки частоти вживання понять "реалізації державної політики" в концепції державної політики 1997, 2003, 2007 років, теоретичному аналізі культурних моделей за Г.Хофштедом. У статті "Етнічна ідентифікація: проблема нещирості респондентів", що також підготовлена разом з О.В.Пеліним, автору належить збір і аналіз офіційної статистики для обґрунтування гіпотези нещирості респондентів, вимірювання коефіцієнту автохтонності етнічних груп та обґрунтування закономірності розподілу етно-національних груп регіону за рівнем автохтонності.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення та матеріали дослідження 2007 року були оприлюднені та апробовані в ході VІ Міжнародного семінару "Этничность и власть" (14_16 травня 2007 р., м.Ялта); Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід" (17_18 травня 2007 р., м.Ужгород); Всеукраїнської теоретичної й науково-практичної конференції з правознавства, політології та соціології "Трансформація політичної системи: соціальні перетворення і законодавчий процес" (22 травня 2007 р., м.Київ); ІІІ міжнародної наукової конференції "Україна -- Румунія -- Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних європейських процесів" (18_19 вересня 2007 р., м.Чернівці); Міжнародного форуму "Міжнаціональні відносини та регіональна безпека: сучасні виклики і перспектива" (6 грудня 2007 р., м.Ужгород); ІІ Міжнародного Львівського соціологічного форуму "Багатовимірні простори сучасних соціальних змін" (30_31 травня 2008 р., м.Львів).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано вісім наукових праць, з них чотири статті - у виданнях, внесених до переліку ВАК України наукових фахових видань, чотири публікації -- у інших виданнях (дві -- у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації -- 233 сторінки. Основний текст дисертації викладено на 156 сторінках. Список використаних джерел загальною кількістю 24 сторінки включає 244 найменування, з них 76 -- іноземними мовами. У тексті дисертації 1 рисунок, 21 таблиця. Три додатки займають 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкрито його наукову новизну, охарактеризовано практичне значення, наведено відомості про апробацію, а також подано інформацію про публікації за темою дослідження та його структуру.

У першому розділі -- “Теоретико-методологічні засади дослідження етнічної ідентичності” -- охарактеризовано основні концептуальні підходи, проаналізовано наукові джерела, які світоглядно, методологічно та теоретично є цінними для формування стратегії дослідження етнічної ідентичності як суспільного феномену, що сприяє консолідації не тільки української нації але й інтегрованості всіх корінних народів та національних меншин України.

З'ясовано, що ідентичність -- надзвичайно широка концепція, що обумовлена великим масивом технічних, біологічних, психологічних, соціальних, політичних і культурних чинників. Ідентифікація -- перший крок упізнання окремих речей, людей та явищ. Етнічну ідентичність найпродуктивніше розглядати у трьох площинах: суспільно-практичній, теоретичній та конкретно-соціологічній. Наголошено, що особливості розгляду етнічної ідентичності у різних площинах фіксуються за допомогою відповідних категорій: визнання, визначення та дослідження.

Відзначено, що етнічна ідентичність як суспільний феномен обумовлюється специфікою сучасних комунікацій. Етнічна ідентичність у якості складової буденного досвіду є перманентною процедурою демаркації етнічних кордонів (О.Малинова) між маркерами “Ми” і “Вони”, “Свої” і “Чужі” (Б.Поршнєв). Визнання етнічної належності відбувається під впливом псевдоагентських конструктів (М.Новикова-Грунд). На рівні буденного досвіду надіндивідуальна природа етнічної ідентичності створює ірраціональний образ (М.Кузьмин, М.Розумний) або сталий стереотип, який до певного часу не піддається трансформаціям та існує як інверсія бінарних опозицій. Кордон, що відмежовує “наше”, “своє”, “гармонійне” від “інопростору”, “чужого”, “хаотичного”, є одним з найважливіших понять у сприйманні іншої культури. Це пов'язано із явищем семіосфери -- синхронного семіотичного простору, що володіє чітко вираженою межею, яка працює як мембрана, пропускаючи “своїх” і відсіваючи “чужих” (Ю.Лотман).

У розділі зазначено, що дослідження етнічної ідентичності можливе в межах концепції ситуативного трактування етнічної ідентичності. Етнічна ідентичність сприймається як певний вузол індивідуальних дій та оперування на рівні соціальних структур, як потенційна можливість діяльності, що може набути актуальності за умови певної ситуації. Соціологічне дослідження етнічної ідентичності вимагає врахування всіх потенціальних вузлів взаємин та ситуативних подій, які відбуваються із агентом, що ідентифікується.

Акцентовано увагу на тому, що підміна визначення та вільного вибору етнічної ідентичності фактами вольового визнання може прискорити бажану або призупинити небажану етнічну ідентичність. Конфлікт етнічної самоідентифікації та її суспільного невизнання надає підстави для етнічної мімікрії. Факти етнічної мімікрії, що широко розповсюджені в поліетнічному Закарпатті, неодноразово фіксувалися соціологами. Прояви етнічної мімікрії -- значна розбіжність між офіційною належністю до етнічної групи (за паспортом) та добровільною самоідентифікацією, -- є, далебі, не поодинокими. Так, у соціологічному дослідженні 1994 року у Закарпатті тільки 72,4% із загальної кількості опитаних, ідентифікованих за паспортом як українці, добровільно відносили себе до титульної нації. У той же час угорцями ідентифікували себе на 9,6%, а словаками на 17,4% більше, ніж є за офіційними даними (О.Пелін). Доведено, що за намірами принизити “чужого” заради “свого” може бути прихована компенсація власної фрустрації, невпевненості, початку суспільного занепаду.

При реалізації теоретичного підходу наголошується той важливий момент, що “ідентичність” як наукове поняття порівняно недавно - у 70-ті роки минулого століття - було запозичене соціологічною теорією з філософії та психоаналізу. Й досі термін використовується надто широко та поза належної методологічної рефлексії, унаслідок чого він виявився надзвичайно розмитим, метафоричним.

При зверненні до аналізу можливостей прикладного соціологічного дослідження даної проблематики підкреслюється, що найбільш розповсюджений в Україні метод дослідження етнічної ідентичності -- самоідентифікація, має бути доповнений методами, що побудовані на діалогах між тим, хто ідентифікується, і тими, з ким він ідентифікується. У випадку прикладного соціологічного дослідження цей факт має бути забезпечений одночасним опитуванням двох або більше етнічних груп (інгрупи та аутгрупи). Неприпустимо обмежувати дослідження етнічної ідентичності методом самоідентифікації або опитуванням тільки однієї етнічної групи. В цьому сенсі, найбільш оптимальними моделями дослідження етнічної ідентичності могли б стати соціометричні підходи та методи психодрами Дж.Морено, методи групового інтерв'ю Р.Мертона і П. Лазарсфельда, методи школи групової динаміки К.Левіна. Однак, значним недоліком цих методів є невеликі обсяги респондентів, які можуть бути залучені у вибіркову сукупність та технологічна складність у виконанні. Достойною заміною визначеним методам можна вважати шкалу соціальної дистанції Е.Богардуса, модернізованою та адаптованою Н.Паніною. Важливим методом, що дозволяє вловити ситуативні зміни на невербальному рівні, є метод кольорових переваг М.Люшера, процедура інтерпретації якого описана у роботі Л.Собчик; зокрема, він успішно застосовувався в прикладних соціологічних дослідженнях Е.Афоніна, О.Донченко і В.Антоненко, де був задіяний задля вирішення схожого завдання - вимірювання зв'язку суспільної інтеграції та соцієтальної ідентичності.

Другий розділ -- “Взаємини етнічної ідентичності та суспільної інтеграції" -- присвячено аналізу взаємин етнічної ідентичності та суспільної інтеграції в контексті національної інтегрованості суспільства і мультикультуралізму.

Вихідним теоретичним конструктом автора виступає інтерпретація етнічної ідентичності як перманентного акту демаркації етнічних кордонів, у зв'язку з чим актуалізується питання характеру й модальності взаємовпливу етнічної ідентичності та суспільної інтеграції. Ситуативний характер демаркації етнічних кордонів може активізувати як процеси суспільної інтеграції, так і суспільної дезінтеграції. У силу того, що демаркація етнічних кордонів відбувається в залежності від ситуації, формується певна невизначеність суспільних очікувань. Конструктивістський характер етнічної ідентичності веде то того, що мова йде не стільки про те, "хто ми" і "звідки", скільки про те, чим ми можемо стати, як нас уявляють інші та як це співвідноситься з тим, як ми самі себе уявляємо, тобто ідентичності створюються в процесі репрезентації, а не за її рамками (Келвін С.Хол).

Відповідь на питання про значимість етнонаціональної ідентичності для процесів суспільної інтеграції виглядає двояко. З одного боку, націоналізм служить у суспільстві, що розпадається, субститутом інтеграційних чинників. Суспільству, що терпить крах, останньою опорою починає здаватися нація (М.Хроч). Ідентичність виглядає останньою опорою суспільної інтеграції, тому що важко знайти інші об'єктивні критерії "статусу нації". З іншого боку, визнається дезінтегруючий фактор етнічної ідентичності, який лише теоретично можна приборкати за допомогою певного адміністрування. Для адекватного усвідомлення характеру взаємин етнічної ідентичності та суспільної інтеграції треба визнати набуття етнічної ідентичності історично однією з перших процедур, що здійснювала структуризацію суспільства. Автор розділяє думку Е.Хобсбаума про те, що етнічні ідентичності історично виконували роль не лише "вертикальних", але і "горизонтальних" кордонів, а в епоху, що передувала сучасному націоналізму, зазвичай, відокремлювали один від одного соціальні шари, а не цілі спільноти. Тобто за допомогою етнічної ідентичності відбувалася не тільки дезінтеграція, але і первинна диференціація суспільства.

Наголошується, що лише практичне вимірювання дистанцій між етнічними групами може продемонструвати індекси етнічної упередженості, що існують між етносами або рівень їх дезінтеграції. Інтерактивно-ситуативна природа ідентифікації не є безумовним фактором підвищеної конфліктності та суспільної дезінтегрованності. Навпаки, ситуативність ідентифікації дозволяє запобігати більшості ймовірних соціальних конфліктів. Ідентифікація з приналежністю індивіда до тієї чи іншої етнічної групи у залежності від ситуації дозволяє маневрувати в бік найбільш оптимальної на даний час для даної спільноти.

Спроби прискорення процесів суспільної інтеграції у поліетнічному середовищі небезпечні явищем соціальної мімікрії, яка, своєю чергою, може призвести до деструктивних, а подекуди і згубних для суспільства явищ. Вирішення питань етнонаціональної взаємодії у таких регіонах неможливе за застосування політики асиміляції і вимагає звернення до принципів політики мультикультуралізму. Ситуація обтяжена тим, що перехід до політики мультикультуралізму відбувається на тлі процесу категоризації міжетнічних стосунків, актуалізованих "реакцією спротиву" щодо глобалістських уніфікуючих тенденцій. Мультикультуралізм як взаємини етнічної ідентичності та автентичності з площини умоглядних філософських міркувань та моральних принципів треба перенести у площину реальної етнополітики. Цей процес не може відбуватися поза площиною емпіричних соціологічних вимірювань. Реальну можливість для продуктивних соціологічних вимірювань надають етнонаціональні структури у мультикультурних регіонах України, зокрема у Закарпатті.

У третьому розділі -- “Сучасні можливості суспільної інтеграції етнонаціональних спільнот Закарпаття” досліджуються особливості становлення етнонаціональної структури Закарпаття, фактори, головні тенденції соціальних трансформацій та суспільної інтеграції етнічних спільнот Закарпаття.

Багата політична історія відображається вже у назвах, котрі носив регіон за різних часів: Marca Ruthenorum, Угорська Русь, Руська Країна, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Karpatalja (Підкарпаття), Закарпатська Україна та Закарпатська область. Залежність становлення етнонаціональної структури Закарпаття від історичного калейдоскопу державно-політичних режимів позначилася на підходах до її вивчення. Зрозуміло, що в умовах високої політичної динаміки дослідники етнонаціональної проблематики різних часів, перш за все, бачили у них історико-політичний підтекст. Під впливом політичного фактору етнологам важко було утриматися від сповзання до апологетики тієї чи іншої форми етнічної асиміляції. За таких умов етнічна ідентичність розглядалася виключно в контексті потреб національної інтегрованості того суспільства, частиною якого було у цей час Закарпаття. Апріорі головною потребою побудови міцної держави визнавалася національна інтегрованість. Із цих позицій наукове значення мають тільки етносоціологічні дослідження, що спрямовані на вивчення об'єктивного стану справ і реальних міжетнічних стосунків у полікультурному регіоні, яким було і є Закарпаття.

У розділі проаналізовано, із залученням статистичних даних, спроби етнічної ідентифікації на підставі таких критеріїв, як мовні, релігійні та конфесійні, наведена соціоісторична динаміка відповідних ознак, показані наслідкові ефекти зрушень у етнонаціональній архітектоніці регіону. Та центральним моментом, смисловим ядром розділу виступає опис власних соціологічних досліджень даної проблематики.

Методологічною та вибірковою базою опитувань стали дослідження відділу соціальних проблем Карпатського регіону Інституту соціології НАН України "Міжетнічні відносини на Закарпатті: структура, сучасний стан, перспективи розвитку", які були здійснені у 1994, 1998 (N=811; 601) за участю автора. У 2007 році проведене власне авторське дослідження за такою ж проблематикою, методом індивідуального інтерв'ю за багатоступеневою комбінованою вибіркою (N=361) було опитано представників 10 основних етнічних спільнот, що постійно мешкають у Закарпатській області.

Центральним для всіх етапів дослідження стало питання про загальну оцінку міжнаціональних відносин на Закарпатті. Незважаючи на деякі розбіжності у формулюванні питання та у варіантах відповіді на нього, вважаємо коректним з методичного погляду порівняти отримані дані. Зауважимо, що відповіді на питання залишаються стабільними протягом усіх років опитування. Якщо у 1994 р. варіант відповіді: "Традиційно хороші" обрали 52,2% респондентів, то при подальших замірах -- 52,6%, тобто розбіжність склала 0,4%. Так само протилежної думки, що міжнаціональні відносини на Закарпатті слід оцінити як "погані", дотримувалися у 1994 р. лише 6,6%, у 1998 р. - 7,4%, а у 2007 р. - 6,4%., тобто похибка є не значимою. Дещо більші розбіжності у варіанті відповіді про нейтральний стан відносин. Але в цілому можна стверджувати, що результати опитувань свідчать про стабільно хороші міжнаціональні та міжетнічні відносини на Закарпатті.

У роботі наголошується, що згідно з отриманими даними головна тенденція соціальних трансформацій та суспільної інтеграції етнічних спільнот Закарпаття -- послідовне зниження у респондентів при сприйнятті інших людей стереотипів, пов'язаних з їхньою національністю. Про це свідчать відповіді на питання: "У якій мірі для Вас особисто важлива національність людини?" Варіант відповіді "У значній мірі" присутній у 23,9% у 1994 році, 12,7% у 1998 році та у 11, 4% у 2007 році. Водночас у тій же послідовності, із 1994 по 2007 роки, збільшується кількість тих, для кого національність людини впливає незначною мірою - відповідно у 65,6%, 74,7% та 80,1%.

Тенденція до зниження при безпосередньому спілкуванні значення національної та етнічної належності людини на Закарпатті не співпадає із висновками ряду досліджень про зростання рівня ксенофобії в Україні. Головна причина таких розбіжностей полягає в різних предметах дослідження. Предметом дослідження у полікультурном регіоні є ідентичність реальних етнічних спільнот, при співдії яких негативні стереотипи щодо членів інших етнічних груп руйнуються завдяки нейтралізації впливу типових (або "анонімних"), за П.Бергером, контактів. На загальноукраїнському рівні, де не має реального безпосереднього контакту між угорцями, румунами, словаками, німцями та представниками інших етнонаціональних груп, що мешкають у поліетнічному регіоні Закарпаття, предметом дослідження є уявні спільноти (Б.Андерсон) або "групи-категорії" (К.Левін). За результатами соціологічного моніторингу у Закарпатті доведено, що скорочення міжетнічних дистанцій є особливістю взаємин між етнічною ідентичністю та соціальною інтеграцією полікультурного регіону. Відтак соціальні дистанції між реальними групами значно коротші, ніж дистанції між "групами-категоріями".

Доведено, що скорочення соціальних дистанцій між етнічними групами є головним індикатором їх суспільної інтеграції, що відбувається на мікро- і макрорівнях. Скороченню соціальних дистанцій між етнічними групами на мікрорівні сприяє перехід ситуації спілкування з міжгрупового рівня на міжособовий. Практичною ланкою такого переходу, як випливає з результатів соціологічного дослідження на Закарпатті, є етнічно змішана сім'я. Етнічно змішана сім'я -- це найбільш поширена форма міжособового спілкування представників різних етнічних груп. У етнічно змішаних сім'ях більш активно відбувається декатегоризація міжетнічних стосунків між етносами. Зменшення етнічних дистанцій за допомогою змішаних шлюбів значно випереджає інші форми міжетнічних контактів. Головною умовою декатегоризації стосунків між етносами залишається певне дистанціювання від колективної ідентичності на користь індивідуальної автентичності і, навіть, певна маргіналізація. У цих умовах етнічно змішані сім'ї на латентному рівні виконують функції сприяння суспільній інтеграції.

Суспільна інтеграція етнонаціональних груп на макрорівні проявляється як динаміка соціальних статусів етнічних спільнот у полікультурному контексті. Результати моніторингу доводять, що динаміка соціальних статусів знаходиться у прямому зв'язку із рівнем престижу етнічної спільноти серед інших та рівнем відкритості спільноти для взаємодії з іншими етнічними спільнотами. Традиційно високий престиж та відкритість етнічних груп західного походження (німців, угорців) протягом багатьох років робила їх статус максимально високим (І.Мигович). Останнє панельне опитування зафіксувало зростання статусу та престижу українців, що свідчить про поширення інтегративних процесів у регіоні навколо титульної нації.

На підставі проведеного аналізу особливостей взаємин між етнічною ідентичністю та суспільною інтеграцію було запропоновано звернення до принципів політики мультикультуралізму. Статусно-рольовий простір міжетнічних стосунків надає реальні підстави для впровадження мультикультуралізму не як морального принципу, а як моделі реальної етнополітики.

ВИСНОВКИ

У висновках констатовано, що у дисертаційній роботі вирішено наукове завдання, яке полягає в теоретичному осмисленні й емпіричному дослідженні особливості впливу етнічної ідентичності на процес суспільної інтеграції у полікультурному Закарпатському регіоні. Завдяки вирішенню поставлених перед дисертаційним дослідженням завдань, дисертант дійшов наступних висновків.

Взаємозв'язок між етнічною ідентичністю та суспільною інтеграцією у полікультурному регіоні відображає незавершеність трансформації перехідного періоду, у якому перебуває Україна. Разом з тим стає очевидним, що успішне завершення цієї перебудови безпосередньо залежить від урахування специфічних тенденцій і закономірностей розвитку як кожного етносу зокрема, так і їхньої взаємодії на локальному, регіональному та загальнонаціональному рівні. Оскільки етнічну ідентичність доцільно розглядати одночасно як теоретичне поняття і суспільний феномен (“категорію практики”), як синтез буденного досвіду та наукового знання, цілком виправданою виглядає спроба здійснення комплексного аналізу у суспільно-практичній, теоретичній та конкретно-соціологічній площинах. Особливості розгляду етнічної ідентичності у різних площинах фіксуються за допомогою відповідних категорій: визнання, визначення та дослідження, котрі, щоправда, мають з погляду значущості різну питому вагу. Процес визнання етнічної належності домінує над правом визначення та процесом дослідження належності до етнічної групи, що сприяє поширенню ірраціонального компоненту ідентифікації.

Головним принципом, що дозволяє наблизити теоретичні підходи в питанні етнічної ідентичності до конкретно-соціологічного дослідження, є сприйняття етнічної ідентичності в якості властивості взаємин між двома або декількома етнічними групами, яка існує між ними, але неістотна в межах групи. Таким чином, етнічна ідентичність як теоретичне поняття є продуктом систематичної комунікації між етнічними спільнотами, що визначаються як культурно диверсифіковані.

За умов перманентної демаркації етнічних кордонів прикладне соціологічне дослідження етнічної ідентичності змушене спиратися на факти взаємопогодженості самоідентифікації суб'єкта та його зовнішнього визнання. Тобто процес ідентифікації у суспільстві -- це діалог (дискурс) двох або більше суб'єктів, який не є можливим поза зворотним зв'язком з фактом самоідентифікації.

Оптимальні методи прикладного соціологічного дослідження для вимірювання реальної етнічної ідентичності повинні враховувати глибоко індивідуальну природу етнічної ідентичності та високу емоційність процедури самовизначення. Традиційні методи дослідження етнічної ідентичності потрібно доповнювати іншими, що враховують емоційну природу міжетнічних відносин. Багаторічні панельні дослідження міжетнічних відносин на Закарпатті доводять, що головною тенденцією у процесі суспільної інтеграції етнічних спільнот Закарпаття є послідовне зниження значення національності та етнічної належності у житті людини. Отримані дані спростовують побоювання щодо зростання рівня ксенофобії в Україні, на які вказують деякі порівняльні міжнародні дослідження. Головна причина таких розбіжностей полягає в різних предметах дослідження. Предметом аналізу у полікультурном регіоні є ідентичність реальних етнічних спільнот. На загальноукраїнському рівні, де не має реального безпосереднього контакту між угорцями, румунами, словаками, німцями та представниками інших етнонаціональних груп, що мешкають у поліетнічному регіоні Закарпаття, вивчаються уявні спільноти (Б.Андерсон) або "групи-категорії" (К.Левіна).

За результатами соціологічного моніторингу у Закарпатті доведено, що скорочення міжетнічних дистанцій є закономірною цивілізованою сучасною формою взаємозв'язку між етнічною ідентичністю та соціальною інтеграцією полікультурного регіону. Соціальні дистанції між реальними групами значно коротші, ніж дистанції між "групами-категоріями". Результати вимірювання дистанції між етнічними спільнотами, що знаходяться у безпосередньому контакті аргументовано доводять "гіпотезу контакту" Г.Олпорта про зменшення вірогідності виникнення стереотипів за умови більш інтенсивних контактів між етнічними спільнотами.

Скорочення соціальних дистанцій між етнічними групами є головним індикатором їхньої суспільної інтеграції, що відбувається на мікро- і макрорівнях. Скороченню соціальних дистанцій між етнічними групами на мікрорівні сприяє перехід ситуації спілкування з міжгрупового рівня на міжособовий. Практичною ланкою такого переходу є етнічно змішана сім'я, що за поширеністю і дієвістю значно випереджає інші форми міжетнічних контактів. Головною умовою декатегоризації стосунків між етносами залишається певне дистанціювання від колективної ідентичності на користь індивідуальної автентичності і, навіть, певна маргіналізація. За цих умов саме етнічно змішані сім'ї на латентному рівні виконують функції суспільної інтеграції.

Суспільна інтеграція етнонаціональних груп на макрорівні проявляється як потенційно рівноправне позиціювання етнічних спільнот у полікультурному контексті. Результати моніторингу доводять, що динаміка соціальних статусів знаходиться у прямому зв'язку із рівнем престижу етнічної спільноти серед інших та рівнем відкритості спільноти для взаємодії з іншими етнічними спільнотами. Традиційно високий престиж та відкритість етнічних груп західного походження (німців, угорців) протягом багатьох років зумовлювало їх максимально високий статус. Це робило етнічні спільноти західного походження головними інтеграторами регіональної спільноти. Останнє панельне опитування зафіксувало зростання статусу та престижу українців, що свідчить про поширення інтегративних процесів у регіоні навколо титульної нації.

Утім, не варто нехтувати тією обставиною, що зростання ролі економічного або адміністративного фактору у структуризації суспільства здатне перетворювати етнічну ідентичність у "зайву" процедуру суспільної інтеграції. Етнічна ідентичність може перетворюватися у засіб перерозподілу суспільних ресурсів та стати підставою для суспільної дезінтеграції.

Таким чином, у дисертаційній роботі розглянуто і доведено, що етнічна ідентичність, організуючи певним чином статусно-рольовий простір міжетнічних стосунків, забезпечує необхідний баланс у системі природних і створених (штучних) ідентичностей, перешкоджаючи руйнуванню суспільної інтегрованості економічними та політичними засобами.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях:

1. Іваць О.М. Методологічні проблеми етнонаціональної ідентифікації / О.М. Іваць // Віче. - 2007. - № 14. - С. 22-23.

2. Іваць О.М. Чи варто руйнувати родинний архетип? (Суспільна інтеграція і національна ідентичність у сучасній Україні) / О.М. Іваць // Соціальна політика і соціальна робота. - 2008. - Вип. 23. - С. 82-90.

3. Іваць О.М. Українська ідентичність у контексті євроатлантичної інтеграції України / О.М. Іваць // Соціальні виміри суспільства : збірник наукових праць. - К., 2009. - Вип. 1(12). - С. 270-276.

4. Іваць О.М. Похибка ідентифікації етнічних груп Закарпаття: взаємини якості опитування та нещирості респондентів / О.М. Іваць // Актуальні проблеми політики : збірник наукових праць. - Одеса, 2009. - Вип. 37. - С. 345-354. Інші публікації:

1. Іваць О.М. Міграційні настрої етнічних груп Закарпаття / О.М. Іваць // Этничность и власть : материалы VІ международного семинара 14-16 мая 2007 г., г. Ялта, Алупка. - Таврия, 2008. - С. 54-55.

2. Іваць О.М. Можливості суспільної інтеграції в Україні на сучасному рівні національної ідентичності / О.М. Іваць // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 17-18 травня 2007 року. - Ужгород, 2007. - С. 316-325.

3. Иваць О.М. Стратегические ориентиры и национальная идентичность Украины в контексте глобального социально-политического проекта / А.В. Пелин, О.М. Иваць // Национальные интересы Украины : сборник текстов выступлений участников международной конференции “Национальные интересы Украины: компромисс правительства, бизнеса и гражданского общества”. - Симферополь, 2007. - С. 79-87.

АНОТАЦІЇ

Іваць О.М. Етнічні спільноти Закарпаття: ідентифікація й фактори суспільної інтеграції. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 -- спеціальні та галузеві соціології. -- Класичний приватний університет. -- Запоріжжя, 2010.

У дисертації розглянуто взаємини між етнічною ідентифікацією та соціальною інтеграцією полікультурного регіону, які набувають нового змісту під впливом особливостей змін сучасного українського суспільства.

На ґрунті теоретичного та емпіричного дослідження етнічна ідентичність розглянута як базовий фактор збалансованості системи суспільної інтеграції. Доведено, що етнічна ідентичність забезпечує необхідний баланс у системі природних і створених (штучних) ідентичностей, перешкоджаючи руйнуванню суспільної інтегрованості економічними та політичними засобами.

Характер взаємин між етнічною ідентичністю та суспільною інтеграцією полікультурного регіону формує потребу в політиці мультикультуралізму, що побудована на політиці визнання, а не на політиці призначення. Невизнання або неправильне визнання може завдати шкоди, може бути формою пригнічення, яка ув'язнює людину в хибному, викривленому та звуженому способі буття.

Ключові слова: етнічна спільнота; етнічна ідентичність; ситуативний фактор; мікросоціальний і макросоціальних рівень; дезінтеграція; соціально-психологічна обумовленість; суспільна інтеграція.

Иваць О.М. Этнические сообщества Закарпатья: идентификация и факторы общественной интеграции. -- Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 -- специальные и отраслевые социологии. -- Классический приватный университет. -- Запорожье, 2010.

В диссертации рассмотрены взаимоотношения между этнической идентификацией и социальной интеграцией поликультурного региона, которые приобретают новое содержание под воздействием особенностей изменений современного украинского общества, а также особенности влияния этнической идентичности актеров на процесс общественной интеграции.

Этническая идентичность определяется автором как проявленный в социальном поведении результирующий вектор рефлексии актера относительно потенциальных возможностей деятельности, доступных и приемлемых для него при условии данного локального хронотопа.

На почве теоретического и эмпирического исследования этническая идентичность рассмотрена как базовый фактор сбалансированности системы общественной интеграции. В исследовании осуществлена концептуализация этнической идентичности как результата ее комплексного рассмотрения одновременно в трех измерениях: общественно-практическом, теоретическом и конкретно-социологическом.

Обосновано, что сокращению социальных дистанций между этническими группами на микроуровне способствует переход ситуации общения с межгруппового уровня на межличностный. Основным средством легитимации социальных практик такого перехода есть этнически смешанные семьи, в которых активнее происходит декатегоризация межэтнических отношений между этносами, что в конечном итоге способствует выполнению функции общественной интеграции на латентном уровне.

В работе акцентируется внимание на том, что достоверность данных социологического исследования этнической идентичности прямо зависит от степени учета всех потенциальных узлов отношений и ситуативных событий, происходящих с теми, кто идентифицируется.

Основываясь на теоретическом и эмпирическом материале исследования, доказано, что этническая идентичность обеспечивает необходимый баланс в системе естественной и искусственных идентичностей, препятствуя разрушению общественной интеграции экономическими и политическими средствами.

Характер взаимоотношений между этнической идентичностью и общественной интеграцией поликультурного региона формирует потребность в политике мультикультурализма, которая построена на политике признания, а не на политике назначения.

Результаты панельных исследований в Закарпатском регионе доказывают, что рядом с устоявшимся мнением об этнической идентичности как главного фактора общественной дезинтеграции, имеет право на место в науке утверждение о том, что в определенных обстоятельствах этнонациональная идентичность способна выступать нейтральным либо способствующим фактором общественной интеграции.

Ключевые слова: этническое сообщество; этническая идентичность; ситуативный фактор; микросоциальный и макросоциальный уровень; дезинтеграция; социально-психологическая обусловленность; общественная интеграция, мультикультурализм.

Ivats O.M. Ethnic groups of Transcarpathion: identification and factors of social integration. -- Manuscript.

Dissertation to obtain scientific degree of the Candidate of sociological science, major 22.00.04 -- Special and Branch Sociology. -- Classic Private University, Zaporozhye, 2010.

The thesis examined the relationship between ethnic identity and social integration of multicultural region, which acquire new meaning under the influence of changes in modern Ukrainian society.

On the basis of theoretical and empirical study of ethnic identity is considered as basic factor balanced system of social integration. Proved that ethnic identity provides a necessary balance in the system of natural and created (artificial) identities, preventing the destruction of social and economic integration and political means.

The nature of the relationship between ethnic identity and social integration of multicultural region creates the need for the policy of multiculturalism that is based on recognition politics, not political purposes. Nonrecognition or incorrect recognition can inflict harm, can be a form of oppression that imprisons man in a false, distorted and narrowed way of being.

Keywords: ethnic community, ethnic identity, situational factors; microsocial and macro-level, disintegration, socio-psychological conditioning, social integration.

Размещено на Allbest.ru