Концептуалізація української ментальності в соціодіагностичному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ В СОЦІОДІАГНОСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

Крячко Володимир Іванович

Запоріжжя - 2010

Анотація

Крячко В.І. Концептуалізація української ментальності в соціодіагностичному аспекті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

Дисертацію присвячено пізнавальній проблемі, яка пов'язана з дефіцитом теоретичного та практичного дослідження і рефлексії поняття “соціодіагностика”, а також експлікації поняттєвого апарату соціодіагностичних технологій. У роботі здійснено соціологічне осмислення соціодіагностики в комунікативних технологіях, які представлені в науковому дискурсі в контексті критичної соціологічної рефлексії щодо застосування поняттєвого апарату соціодіагностики в теоріях ментальності.

У дисертації побудовано змістовне мультипарадигмальне визначення та здійснено рефлексію на основі синтезу положень структурного функціоналізму, неофункціоналізму, загальної теорії систем, символічного інтеракціонізму, теорії соціального поля (соціальної топології неомарксизму), структуралістської соціології, соціальної синергетики, діяльнісної соціології, фрактального соціоаналізу понять “соціальна норма”, “соціальна дисфункція”, “соціальна нонфункція”, “соціопатія”.

Ключові слова: ментальність, соціодіагностика, ментальне профілювання, соціотехнологія, соціальна система, соціальна ентропія.

Аннотация

Крячко В.И. Концептуализация украинской ментальности в социодиагностическом аспекте. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2010.

Диссертация посвящена познавательной проблеме, связанной с дефицитом теоретического и практического исследования и рефлексии понятия “социодиагностика”, а также экспликации понятийного аппарата социодиагностических технологий. В работе проведено социологическое осмысление социодиагностики в коммуникативных технологиях, которые представлены в научном дискурсе в контексте критической социологической рефлексии относительно применения понятийного аппарата социодиагностики в теориях ментальности.

В диссертации уточнено и получили дальнейшее развитие исследования понятийного аппарата теории социальной нестабильности в Украине, имеющие социогенетическую связь с соответствующими ментальными параметрами, которые находят социально-поведенческое преломление в различных социальных подсистемах и институтах Украины. Построено содержательное мультипарадигмальное определение и рефлексия на основе синтеза положений структурного функционализма, неофункционализма, общей теории систем, символического интеракционизма, теории социального поля (социальной топологии неомарксизма), структуралистской социологии, социальной синергетики, деятельностной социологии, фрактального социоанализа понятий “социальная норма”, “социальная дисфункция”, “социальная нонфункция”, “социопатия”, а также разработана схема оценочной шкалы социопатий в их градации от наименее влиятельных к наиболее влиятельным (тотальным) с точки зрения дисфункциональности социальных последствий.

Экстраполяция понятия “социодиагностика” на рефлексию связей между особенностями ментального профиля украинского социума и социально-институциональными практиками в политике, экономике, образовании, идеологии, религии и т.п. через применение понятийного аппарата разнообразных теорий, парадигм, концепций, социотеоретических доктрин, представленного в разноплановых школах и направлениях социологического теоретизирования классического и постклассического периода развития социологии, позволила осмыслить процессы перманентной социальной дестабилизации, которая концептуализирована на принципах определения архетипических факторов энтропизированого происхождения и выяснения центроверсийного влияния конституирования социальной субъектности на национальную ментальность.

Ключевые слова: ментальность, социодиагностика, ментальное профилирование, социотехнология, социальная система, социальная энтропия.

Annotation

Kryachko V.I. Conceptualization of the Ukrainian mentality in sociodiagnostical aspect.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of sociological sciences on a speciality 22.00.01 - theory and history of sociology. - Classic Private University. - Zaporizhzhya, 2010.

The dissertation is devoted to the cognitive problem connected with the lack of the concept's “sociodiagnostics” theoretical and practical research and reflection, as well as sociodiagnostical technologies conceptual apparatus explication. In the dissertation the sociological meaning of “sociodiagnostics” in communication technologies, which are presented in the scientific discourse in the context of critical sociological reflection concerning the use of sociodiagnostics conceptual apparatus in the mentality theories is given.

In the dissertation the meaningful multiparadigmal definition as well as the reflexion on the base of structural functionalism, neofunctionalism, general system theory, symbolic interactionizm, social field theory (neomarxism social topology), structuralistic sociology, social synergetics, actional sociology, fractal socioanalysis principles' synthesis of the concepts “social norm”, “social dysfunction”, “social nonfunction”, “sociopathy” are realized.

Key words: mentality, sociodiagnostics, mental profiling, sociotechnologies, social system, social entropy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасній науковій літературі наявний дефіцит рефлексії засобів діагностики ментального профілю соціальної системи, їх структурації, моделювання, методологічних прийомів і технік, які б чітко й конкретно констатували проблеми соціуму, пов'язані з ментальними дисфункціями, та можливі варіанти їх вирішення. В сучасній соціології існує пізнавальна проблема, яка пов'язана з дефіцитом теоретичного та практичного дослідження і рефлексії поняття “соціодіагностика”, а також експлікації поняттєвого апарату соціодіагностичних технологій. Соціологічне осмислення соціодіагностики в комунікативних технологіях можна охарактеризувати як доволі дифузне і слабко-систематизоване. Це можна пояснити відносно обмеженою представленістю цієї теми в науковому дискурсі та, відповідно, деякою обмеженістю критичної соціологічної рефлексії щодо застосування поняттєвого апарату соціодіагностики в контексті теорій ментальності.

В рамках українських наукових праць дослідженню національного менталітету в його філософських, соціальних, економічних, політичних аспектах значну увагу приділяють сучасні українські науковці В. Бебик, А. Бичко, І. Бичко, О. Бондаренко, І. Варзар, В. Воронкова, С. Грабовський, В. Горбатенко, В. Горський, Р. Додонов, В. Жмир, О. Забужко, В. Ігнатов, О. Картунов, В. Касьян, С. Катаєв, І. Кресіна, С. Кримський, О. Майборода, В. Огірчук, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, Ю. Римаренко, С. Римаренко, І. Старовойт, М. Степико, В. Храмова, В. Шинкарук, Л. Шкляр, В. Школьняк, М. Шульга та інші.

Результати дослідження соціотехнологій у їх соціодіагностичному вимірі щодо української ментальності в науковій вітчизняній та зарубіжній літературі з соціології викладено в працях М. Бірюкової, Є. Головахи, О. Готліба, О. Долматової, О. Зорі, Л. Корель, А. Лобанової, М. Лукашевича, В. Патрушева, В. Подшивалкіної, О. Скідіна, Н. Соболєвої, В. Огаренка, Ю. Романенка, Ю. Сурміна, М. Туленкова. Зазначені автори представляють соціально-адаптаціоністський, соціалізаційний, соціодіагностичний, соціоуправлінський підходи до вивчення соціальних технологій як інструментарію структуровано-формалізованої ідентифікації, трансформації соціальної реальності, впливу на соціальні відносини та проектування соціальних інституцій.

На сьогодні в Україні спостерігається певний дефіцит теоретико-соціологічної рефлексії інструментів і технологій мінімізації ентропійних тенденцій у суспільстві. Вирішенню цієї проблеми може слугувати також соціодіагностика. Описуючи соціальні проблеми, науковці не завжди можуть дійти до спільного знаменника у формулюванні конкретних рекомендацій щодо подолання деструктивних процесів у розвитку окремих соціальних суб'єктів, груп, спільнот і соціуму в цілому. Адже трапляються випадки, коли вичерпно та правильно діагностовано соціальну дисфункцію, але це не може гарантувати позитивних соціальних наслідків унаслідок домінування в соціології аналітичного (“атомістичного”) підходу, що впроваджений через позитивізм у науковому дискурсі.

Сутність наукової проблеми дисертації полягає в тому, що існує суперечність між надлишком наявних напрацювань у галузі теорії соціології щодо осмислення ментальності та відносним дефіцитом досліджень, у яких було б представлено поняттєво-категорійний апарат соціодіагностики в контексті соціологічної рефлексії теорій ментальності і як часткового їх застосування - української ментальності. Отже, актуальність дисертаційної роботи зумовлена як недостатньою теоретичною розробленістю визначеної проблеми, так і зростанням її практично-світоглядного значення в ситуації трансформації суспільства і визначення векторів теоретичної рефлексії соціальних змін науковою соціологічною спільнотою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми “Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (номер державної реєстрації 0106U000729) та комплексної теми “Соціальні дисфункції в сучасному українському суспільстві” кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (номер державної реєстрації 0110U003967). За участю автора розроблено розділ “Ментальні ознаки, що обумовлюють соціальні дисфункції в сучасному українському суспільстві” (довідка Класичного приватного університету № 1738 від 10.09.2010 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - розробити поняттєво-категорійний апарат (описово-аналітичний тезаурус) соціодіагностики української ментальності в контексті соціологічних теорій ментальності.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

розробити засадничі концепти поняттєво-категорійного апарату (описово-аналітичного тезаурусу) соціодіагностики в представлених парадигмах соціологічного теоретизування;

визначити сутність, можливості та функції соціодіагностичних технологій в ідентифікації ментальності;

визначити теоретико-методологічні засади розуміння національної ментальності в літературі з соціології та міждисциплінарних дослідженнях;

визначити ментально-диспозиційні чинники конституювання соціальної суб'єктності як антиентропійної соціальної сили та основи соціодіагностичного профілювання ментальності;

визначити ментальні детермінанти дисфункціональних станів соціальної системи;

здійснити екстраполяцію (описово-аналітичного тезаурусу) соціодіагностики в контексті теоретичної рефлексії української ментальності в працях вітчизняних та зарубіжних авторів.

Об'єкт дослідження - соціологічні теорії ментальності.

Предмет дослідження - поняттєво-категорійний апарат соціодіагностики в концептуалізації української ментальності, розроблений у контексті соціологічних теорій ментальності.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовано теоретичні методи дослідження. До них належать загальнонаукові методи дослідження: теоретичного моделювання, типологізації, описовий, системний, структурно-функціональний, компаративний.

У першому розділі роботи використано такі методи дослідження: типологізації - для розробки засадничих концептів поняттєво-категорійного апарату соціодіагностики; описовий та системний - для дослідження стану наукових досліджень проблем соціодіагностики; структурно-функціональний - для визначення функцій соціодіагностичних технологій в ідентифікації ментальності.

У другому розділі роботи застосовано такі методи дослідження: типологізації та компаративний - для визначення теоретико-методологічних засад розуміння національної ментальності в соціологічній літературі та міждисциплінарних дослідженнях; системний та структурно-функціональний - для визначення ментально-диспозиційних факторів конституювання соціальної суб'єктності як антиентропійної соціальної сили та основи соціодіагностичного профілювання ментальності.

У третьому розділі роботи використано такі методи дослідження: типологізації, компаративний та структурно-функціональний - для визначення ментальних детермінант дисфункціональних станів соціальної системи та властивостей української ментальності в соціодіагностичному аспекті; теоретичного моделювання та системний - для здійснення екстраполяції соціодіагностики в контексті теоретичної рефлексії української ментальності в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці описово-аналітичної моделі концептуалізації української ментальності в соціодіагностичному аспекті.

Більш конкретно новизна дисертаційного дослідження полягає в таких положеннях, що виносяться на захист:

вперше:

– доведено пізнавально-теоретичну та соціально-технологічну необхідність упровадження поняття “соціодіагностика”; уточнено і розроблено його зміст щодо соціальної системи. Відмінність від попередніх досліджень полягає в екстраполяції поняття “соціодіагностика” на рефлексію зв'язків між особливостями ментального профілю українства та соціально-інституційними практиками в політиці, економіці, освіті, ідеології, релігії тощо через застосування поняттєвого апарату структурного функціоналізму, неофункціоналізму, загальної теорії систем, символічного інтеракціонізму, теорії соціального поля (соціальної топології неомарксизму), структуралістської соціології, соціальної синергетики, діяльнісної соціології та фрактального соціоаналізу;

– обґрунтовано положення, згідно з яким міфологічні структури колективного несвідомого, що закладаються на рівні індивідуальної психіки в процесах соціалізації - соціальної обробки людини в соціальних інститутах - можуть містити в собі відповідні схеми застосування соціодіагностичних технологій. Відмінність від раніше доведених наукових положень полягає в тому, що здійснення реструктурування символічних структур міфологічної свідомості через ЗМІ створює можливість для довготривалого глибинного впливу на соціальну систему;

– доведено теоретичну необхідність застосування поняттєво-категорійного апарату соціодіагностики в напрямі усвідомлення дисфункційності окремих диспозицій української ментальності як чинників перманентної соціальної нестабільності, а також підходів до їх можливого унормовування. Відмінність від раніше доведених наукових положень полягає в тому, що ментальні характеристики розглядаються в контексті їх вияву в соціальній системі, її підсистемах та інституціях;

удосконалено:

– положення про те, що в українському суспільстві існує можливість застосування поняттєво-категорійного апарату соціодіагностики як інструментарію, який може забезпечити визначення проблемних проявів національної ментальності, які є супутніми стану кризовості та соціальної нестабільності. Відмінність від попередніх досліджень полягає в соціологічній концептуалізації та теоретичній соціологічній рефлексії поняття “колективне несвідоме” крізь призму його соціально-інституційних проявів у вигляді супроводу безперервної соціальної транзитивності в Україні;

– положення стосовно того, що в соціодіагностиці закладена можливість розробки інструментів унормовування ментальності в напрямі оптимізації її взаємодії із соціальними інститутами шляхом соціологічної рефлексії ментальної макроідентичності соціальної системи та системоутворювальної етнічної спільноти. Через зазначене доводиться також положення про те, що в історії людства з боку окремих урядів і політиків спостерігалося іррефлексивно-інтуїтивне застосування унормовуючих технологій, водночас їх свідоме застосування утворює своєрідну теоретико-соціологічну та соціотехнологічну “прогалину”, оскільки політики, приймаючи відповідні рішення, не вдавалися до їх систематичного застосування. Відмінність від раніше доведених наукових положень полягає в доведенні теоретичної можливості раціонального і цілеспрямованого використання соціодіагностичних технологій у загально-соціальному масштабі, що пов'язаний із ментальністю як всеохопною свідомісно-несвідомою сферою репрезентацій соціальної системи;

– положення про те, що в теоретико-соціологічному розумінні окремі ментальні диспозиції українства можуть бути супутніми соціально-ентропійним виявам соціального життя і певною мірою - транзитивному (хаотичному) стану соціальної системи, а тому соціодіагностична концептуалізація української ментальності може виступати не лише як теоретична, а й соціотехнологічна проблема. Відмінність від раніше доведених наукових положень полягає у встановленні концептуальних зв'язків між теоретичними конструктами соціодіагностичного профілювання ментальності та вимірами її впливовості на стан соціальної системи;

набуло подальшого розвитку:

– дослідження поняттєвого апарату теорії соціальної нестабільності в Україні, що мають соціогенетичний зв'язок із відповідними ментальними рисами, які знаходять соціально-поведінкове заломлення в різних соціальних підсистемах та інституціях в Україні. Відмінність від раніше досліджених положень полягає в змістовному мультипарадигмальному визначенні та рефлексії на засадах синтезу положень структурного функціоналізму, неофункціоналізму, загальної теорії систем, символічного інтеракціонізму, теорії соціального поля (соціальної топології неомарксизму), структуралістської соціології, соціальної синергетики, діяльнісної соціології, фрактального соціоаналізу, понять “соціальна норма”, “соціальна дисфункція”, “соціальна нонфункція”, “соціопатія”, а також у побудові схеми оціночної шкали соціопатій у їх градаціях від найменш впливових до найбільш впливових (тотальних) з точки зору дисфункціональності соціальних наслідків;

– теорія соціопатій і посттоталітарного аномічного синдрому Є. Головахи та соцієтально-психічна теорія архетипів дистресового досвіду О. Донченка та фрактального соціоаналізу Ю. Романенка шляхом обґрунтування необхідності розрізнення в науковому обігу предметного виміру напрямів патосоціології та соціології нормативних соціальних станів, під якою розуміють теоретичну соціологію (загальну соціологічну теорію, або просто соціологію). Відмінність від раніше досліджених положень полягає в розвитку теоретичних положень щодо зв'язку між архетипами дистресового досвіду (О. Донченко), дифузної макроідентичності (Ю. Романенко) та посттоталітарного аномічного синдрому (Є. Головаха) як явища перманентно-транзитивної соціальності.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю вивчення соціодіагностичного аспекту ментальності українства в контексті побудови соціологічної теорії ментальності та можливого соціотехнологічного унормовування окремих ментальних диспозицій. Запропоновані теоретичні положення та висновки розширюють можливості для подальшого теоретичного дослідження поняттєво-категорійного апарату соціодіагностики і можуть знайти застосування у:

– підготовці навчальних програм курсів та спецкурсів із таких загально-теоретичних та галузевих соціологічних дисциплін, як: “Патосоціологія”, “Основи соціодіагностики ментальності”, “Соціальні технології”, “Соціологія девіацій”, “Соціологія ментальності”;

– проведенні соціодіагностичних емпіричних досліджень, в опитуваннях громадської думки, моніторингах задля визначення станів соціальної системи;

– діяльності державних, політичних, мас-медійних організацій і структур, у розробці державних програм і законодавчих актів з метою оптимізації дисфункціональних проявів ментальності;

– підготовці дослідних програм соціодіагностування в соціальних інституціях та соціальних практиках.

Особистий внесок здобувача. Усі статті автором написані особисто. Дисертаційне дослідження виконано самостійно.

Апробація результатів дисертації. Ключові положення дисертаційного дослідження було апробовано на трьох круглих столах, зокрема: круглому столі “Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму: прикладний аспект” (м. Київ, 2008 р.), “Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму: теоретичний та прикладний аспекти” (м. Київ, 2009 р.), “Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму епічних перформативів: прикладний аспект” (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України як фахові з соціології.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 11 додатків. Робота містить 5 таблиць, 2 рисунки. Загальний обсяг дисертації - 221 сторінка, у тому числі основний текст - 184 сторінки, список використаних джерел (208 найменувань, з них 3 іноземними мовами) - 18 сторінок, додатки - 19 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито його наукову новизну, охарактеризовано практичне значення, наведено відомості про апробацію, а також подано інформацію про публікації за темою дослідження та його структуру.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження соціодіагностики в науковій літературі” - обґрунтовано теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження соціодіагностики; розглянуто існуючі концептуальні підходи до пояснення сутності поняття “соціодіагностика”; здійснено систематизацію знань про соціодіагностику з опорою на дослідження соціологічних теорій ментальності; охарактеризовано історико-соціологічні засади дослідження соціодіагностики в різноспрямованих наукових джерелах.

В підрозділі 1.1 - “Стан наукових досліджень проблем соціодіагностики та її інструментальних можливостей” - соціодіагностику розглянуто як сукупність інструментів ідентифікації і структурованого опису соціальних властивостей, процесів і станів соціальної системи, які знаходять своє кількісно-якісне заломлення в різних соціальних підсистемах, спільнотах та інституціях, перебуваючи у відповідному оціночному континуумі від соціальної норми до патології (соціопатії). Діагностичні соціотехнології - це алгоритми ідентифікації профілів соціально-системних властивостей (станів, процесів) індивідуальних та колективних суб'єктів, що дають змогу здійснювати мотивовані висновки (соціодіагнози) щодо відповідності фактичних ознак соціальних профілів набору оціночних критеріїв.

Сьогодні соціальні діагностичні технології є універсальним інноваційними та інтелектуальними інструментами, які можуть бути застосовані як для аналітично-структурованого опису, так і для коригування соціальних процесів та нормального розвитку соціальних систем. У соціально-позитивному вимірі й у зв'язку із соціодіагностикою соціотерапія може виступати інструментарієм корекції, модифікації та трансформації властивостей, станів і процесів соціальної системи, який дає можливість здійснювати відновлення стану соціальної норми зі збереженням екологічності різних соціальних сегментів (підсистем, інституцій та спільнот, що є складовими соціальної системи).

В підрозділі 1.2 - “Сутність, можливості та функції соціодіагностичних технологій в ідентифікації ментальності” - в рамках соціодіагностики розглянуто різні її інструменти, що пов'язані із структурованим описом та аналітичною експлікацією, інформуванням та формуванням переконань різних соціальних груп і населення в цілому щодо властивостей національної ментальності в їх функційних та дисфункційних виявах. Так, у соціодіагностичному вимірі ток-шоу дають змогу визначити дисфункціональні вияви ментальності та соціальної системи під час дискусії його учасників, спрогнозувати міру їх виявлення в становленні соціальної системи, запобігти виникненню соціальних конфліктів різної генези (адже мотиваційним підґрунтям соціальних конфліктів часто виступає брак публічної розрядки негативних соціальних настроїв, для чого, власне, і використовується телебачення).

У межах соціодіагностики, на нашу думку, також доцільно застосовувати “білу” пропаганду для того, щоб показати соціуму дисфункціональні стани соціальної системи та навести приклади проблемних ментальних ознак з метою їх усвідомлення членами суспільства та приведення у стан норми. Поруч із нею в рамках соціодіагностики також може застосуватись, наприклад, шокова соціальна реклама, яка справляє неоднозначний вплив на суспільство. Вона привертає увагу, запам'ятовується, викликає значний резонанс у засобах масової інформації та суперечливі думки серед фахівців і населення. Таким чином, шокова соціальна реклама впливає на рівень соціальної рефлексивності, апелюючи, перш за все, до соціального інтелекту в соціодіагностуванні та подоланні причин неусвідомлювано-негативних соціальних явищ (абортів, проституції, наркоманії тощо).

Інструментом соціодіагностики також може виступати софодрама - спеціальним чином композиціонований драматичний твір, який за зовнішніми ознаками (атрибутивами) є художнім твором, але побудований на основі переведення філософем в образно-символічну форму за допомогою метафори. Використання пси-театру і софодрами, звісно, не орієнтовано на масовий попит, оскільки для сприйняття доволі насичених інтелектуальним конструюванням сюжетів доводиться мати справу із доволі вузькою соціальною аудиторією. Більше того, організаторам пси-театру доведеться (за умови його поширення) проводити відповідну підготовчо-просвітницьку соціодіагностичну роботу для підготовки сприйняття відповідних соціальних груп до подальшого застосування соціодіагностики.

В рамках соціодіагностики інструмент “групи зустрічей” можна застосовувати в мережі Інтернет, користуючись, наприклад, веб-форумами та групами google. В соціодіагностиці технологію темоцентрованої взаємодії можна застосовувати під час групового тренінгу, концентруючись на темах ознак ментального профілю українців та інших соціумів, дисфункціональних станів соціальної системи України та ентропійних тенденцій розвитку суспільства в цілому. Пов'язаний із соціодіагностикою можливий терапевтичний ефект, таким чином, досягається шляхом усвідомлення та рефлексії раніше несвідомих проявів ментальних характеристик у життєдіяльності соціуму та його членів. Коли всі комунікують з усіма, то мережа Інтернет являє собою те саме інтерсуб'єктивно-символічне місце зустрічі представників різних соціальних груп, ставлення яких один до одного, завдяки груповій інтернет-дискусії, перестає бути ідеологічно-упередженим і однобічним. Ще одним інструментом соціодіагностики може виступати тренінгово-демонстраційна конференція-презентація - соціокомунікативна методика, у якій можуть брати участь кваліфіковані тренери-практики соціодіагностики, представники бізнесу, державних структур і громад. Таким чином, створюється можливість для констатації дисфункціональних проявів ментальності в процесі комунікації за допомогою соціодіагностичних тренінгових прийомів кваліфікованих модераторів-тренерів, їх інтелектуальної рефлексії та розробки технологій вирішення існуючих соціальних проблем.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження ментальності як аксіологічно-регулятивного ядра функціонування соціальної системи в науковій літературі” - здійснено періодизацію розвитку концепту “ментальність” у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях ХІХ-ЧЧІ ст.; з'ясовано зміст, особливості та роль соціальної суб'єктності як основи соціодіагностичного профілювання ментальності; концептуалізовано те, що ментальність, будучи духовно-культурним явищем, не є ідентичною суспільній свідомості, а характеризує специфіку цієї свідомості відносно суспільної свідомості інших груп людей (причому, як правило, мова йде про такі великі групи, як етнос, нація або, принаймні, соціальна верства) та відповідні несвідомі характеристики спільноти, що знаходять своє відображення в гетеростереотипах на рівні буденної свідомості.

Необхідно також відзначити, що усвідомлювані елементи менталітету тісно пов'язані зі сферою несвідомого (а можливо, і базуються на ній), що розуміється стосовно вказаних спільнот як колективне несвідоме. Польові соціальні ефекти (у вигляді різноманітних соціальних конфліктів, кризових явищ, соціопатій) для більшості представників етносу залишаються неусвідомленими, оскільки з тих чи інших причин не потрапляють до сфери їх рефлексії або не у всьому підлягають раціональному осмисленню й артикуляції. Рефлексію макроідентичності соціальної системи здійснює наукова соціологічна спільнота, через яку менталітет перестає бути полем-середовищем вияву стихійних соціальних сил, а стає цілком керованою конфігурацією типових ознак, що мають своє регулятивне призначення в різних соціальних інститутах.

В підрозділі 2.1 - “Національна ментальність як предмет міждисциплінарних досліджень та її концептуальні засади” - ментальні особливості (риси, патерни, диспозиції) розглядаються як такі, що засвоюються в процесі соціалізації, оскільки нормативний соціотип інтерналізується в ментальні диспозиції індивіда і, таким чином, останній стає мікроізоморфом соціальної системи та інтеріоризує ментальність тієї спільноти, до якої він належить. Інтерналізація ментальних патернів завершується усвідомленням соціальної системи як частини внутрішнього (інтрапсихічного) середовища особи, тобто це означає досягнення такого стану, коли соціальна система стає повністю або частково іманентною особі як макроізоморф - мікроізоморфу.

Ментальність експлікується у стереотипах поведінки членів конкретного соціуму, їх смислопродукуванні та атракторах, а також у стандартизованих соціально-поведінкових формах, успадкованих з минулого, - традиціях і звичаях суспільства. Ментальність є субординованою єдністю духовності, атрактору, соціальної метапрограми (місії), ідентичності та інших регулятивних структур нижчого порядку, ланцюг яких завершується цінностями та ідеалами на рівні особи.

Ментальний профіль соціальної системи містить у собі алгоритми соціалізації індивідів та механізми агрегації життєвого досвіду через процес пізнання об'єктивної реальності, а також артикулює кумульовану предками інформацію про розвиток соціуму.

В підрозділі 2.2 - “Концептуальні засади інтерпретації соціальної суб'єктності як основи соціодіагностичного профілювання ментальності” - автор, розвиваючи ідеї В. Вернадського в контексті власної теорії, відзначає, що ментальний профіль соціальної системи експлікується в егрегоріальних характеристиках соціальних суб'єктів життєвого середовища, параметри яких відрізняються, тому ноосфера не може в усіх випадках структуруватись однаково, оскільки втілення “соціального розуму” в соціальних егрегорах є ментально зумовленим.

Контрентропійні інтенції соціальних суб'єктів на рівні ментальності означають досягнення такого стану синергії між свідомістю та несвідомим, коли енергія несвідомого каналізовано і цілеспрямовано артикулюється й агрегується засобами соціального інтелекту задля досягнення тоталлогічності проектування архітектоніки соціальної системи через включення енергії всіх її підсистем в організоване соціоконструювання. Це забезпечує нерозщеплений (цілісний) атрактор. Таким чином, нерозщеплений атрактор забезпечує організоване структурування соціуму та конструювання його смислової сфери в поєднанні зі зменшенням виявів соціальної ентропійності.

У протилежній ситуації ми маємо справу з розсіюванням соціальної енергії, зниженням рівня солідарності суспільства, описаного ще у творах Е. Дюркгейма. Тут мова ведеться про розщеплений (дифузний) атрактор. Отже, генезис соціальної системи залежить від параметрів та спрямованості її соціальних зв'язків, дослідження спільної взаємодії яких уможливлює встановлення передумов її тяжіння до об'єднання та центроверсії чи роз'єднання та ентропії. Ментальні параметри особи і колективно-групових соціальних суб'єктів як дзеркальне відображення поєднаних з ними цінностей середовища поділяються на фундаційні та аксіологічно-регулятивні. Варто також зазначити, що сукупність соціальних цінностей оточення структурована відповідно до структури ідентичності соціуму і тим самим корелює з відповідними ментальними параметрами соціальних суб'єктів вищого рівня (наприклад, українець як мікроізоморф України).

Екстраполюючи системну методологію на дослідження ціннісного оточення та ментальності, варто зазначити, що ментальні параметри особи та її цінності корелюють із ментальними параметрами та цінностями ієрархічно вищих соціальних суб'єктів (соціальна спільнота, організація, держава), виступаючи інваріантними мікроізоморфами останніх, тому атрактивні структури та ментальні параметри окремих осіб корелюють з інваріантними атрактивними структурами та ментальними параметрами соціальних спільнот і соціальної системи в цілому.

У третьому розділі - “Концептуалізація типологічних аспектів української ментальності в соціодіагностичному профілюванні” - проаналізовано ментальні ознаки українського соціуму в соціодіагностичному аспекті, що дало змогу зафіксувати конкретні вияви ціннісних орієнтирів українців у поведінкових практиках; здійснено типологізацію параметрів ментального профілю соціальної системи України; запропоновано поняттєво-категорійний апарат, адекватний для унормовування дисфункціональної інтеракції як окремих індивідів, так і соціальних спільнот у хаотичному (соціопатичному) стані соціальної системи.

В підрозділі 3.1 - “Ментальні детермінанти дисфункціональних станів соціальної системи” - ментальність виступає проміжним рівнем типізованої духовності суспільства, що перебуває між його ідентичністю (образом соціальної системи) та колективним несвідомим. Сукупність ментальних статизмів (параметрів, атрибуцій) утворюють ментальний профіль, являючи собою констеляцію ознак і процесуальних властивостей соціальної поведінки, що є типізованою і тому може підлягати якісній ідентифікації та відповідному вимірюванню в соціодіагностиці.

Під соціодіагностикою ми будемо розуміти сукупність алгоритмів (процедур, технік, методик) більш або менш формалізованої (неформалізованої) кількісно-якісної ідентифікації та вимірювання статично-атрибутивних та процесуально-динамічних виявів соціальної системи (підсистем, спільнот та інших соціальних суб'єктів), що полягає в зіставленні соціально-фактичних проявів цих суб'єктів (у тому числі ментально-профільних ознак) із набором відповідних оціночних критеріїв. Таке зіставлення має на меті визначення функціональності/дисфункціональності цих ментальних або соціально-поведінкових проявів з точки зору їх наближеності до полюса соціальної норми або ж патології (соціопатії).

Під соціодіагностичним профілюванням ментальності ми будемо розуміти більш або менш формалізовано-структурований опис ментальних атрибуцій етно-соціальної спільноти як системоутворювальної складової соціальної системи, який передбачає соціологічну рефлексію зазначених атрибуцій у їх соціально-свідомісних та поведінкових виявах у соціальній системі як цілому та її окремих підсистемах (спільнотах, соціальних групах, інституціях).

Ментальний профіль, закладений на фундаментальному рівні, може реплікуватись і модифікуватись у міру його рефлексії в процесі соціалізації (адаптації) особистості в соціумі більш або менш автентично та автопойетично і передаватись наступному поколінню (дітям) як фундамент (але вже модифікований соціалізованими батьками та відрефлексований) для соціалізації нового покоління і таким чином далі в процесі історії.

Під ментальними атрибуціями ми будемо розуміти самоприписувані або ж зовнішньо приписувані властивості тієї чи іншої етносоціальної спільноти, що полягають у специфічних способах репрезентації дійсності, пов'язаних як з феноменологічним, так і з ідеологічним відображенням і конструюванням соціальних смислів.

Ідентичність є складовою ментальності, що може бути визначена як сукупність усвідомлюваних константних ментальних атрибуцій, які виступають, з точки зору соціодіагностики, у вигляді констеляції дихотомій (ментальних параметрів), що набувають заломлення в життєдіяльності різних соціальних груп та в суспільстві в цілому.

В підрозділі 3.2 - “Сутність та типологічні властивості української ментальності в соціодіагностичному аспекті” - параметри ментального профілю етносоціальної спільноти розглядаються як такі, що можуть мати функціональні та дисфункціональні (нонфункціональні) виміри (прояви). Дисфункція в розумінні Р. Мертона - це прояв дезадаптації або порушення пристосування конкретної системи. Немає сумнівів у тому, що ментальність як програмне забезпечення соціальної організації (як процесу) може сприяти відтворенню соціальних форм, які збереглися як архаїзми із стародавніх часів. Подібний розгляд ментальних дисфункцій у контексті екстраполяції на феномен ментальності мертонівського поняття дисфункції передбачає порівняння функціональних і дисфункціональних (нонфункціональних) проявів. Саме тому в цьому дослідженні пропонується можливий варіант шкали оцінювання ментальності в континуумі “норма - дисфункція - нонфункція”.

Норма ментального параметра - це вияв його функціональності, тобто забезпечення за рахунок його відтворення достатнього рівня пристосування (адаптивності) певної соціальної системи, що полягає в збалансованості та взаємній координованості (синергійності) її підсистем (економіки, політики, освіти, релігії).

Дисфункція ментального параметра виявляється в тому, що при відтворенні того чи іншого ментального параметра в соціальній системі в цілому та її окремих підсистемах починають виявлятися девіації (у вигляді відкритих або ж латентних дисфункцій).

Нонфункція ментального параметра виявляється в тому, що при його відтворенні соціальна система переходить у кризовий (хаотичний) стан, при цьому кризовість і хаотичність стають хронічними та застійними.

Як зрозуміло з вищерозглянутого, окремі ментальні параметри українців, описані в науковій соціологічній і етнопсихологічній літературі, мають, з точки зору соціальної системи, дисфункціональний та нонфункціональний виміри. Це стосується, зокрема, індивідуалізму, інтровертності, кардіоцентризму, емоційності, толерантності. Водночас залежність усіх вищезазначених параметрів від рівня стійкості атрактору визначало б зовсім інші їх прояви в інших соціальних умовах. Упровадження понять “цілісний атрактор” та “дифузний атрактор” дає можливість проаналізувати функціональні та дисфункціональні (нонфункціональні, соціопатичні) прояви ментальності. Цілісний атрактор залежить від інформаційних впливів інших суспільств, які виступають постачальниками ціннісних стандартів для соціальних систем без вираженої центроверсії. Центроверсія - це рух системоутворювальних суб'єктів до формування цілісного атрактору. В разі послабленні центроверсії атрактор набуває ознак розщепленості. Це означає, що соціальна система характеризуватиметься перманентною кризовістю та перехідністю, а параметри ментального профілю стають латентно або ж відкрито дисфункціональними.

Отже, оціночний континуум ментального параметра ми пропонуємо вкладати в шестивимірну шкалу, основні полюси якої визначено в структурному функціоналізмі Т. Парсонса та Р. Мертона, розвинено в дослідженнях українських соціологів Є. Головахи та Н. Паніної, О. Донченка та Ю. Романенка та яка може потребувати подальшої емпіричної валідизації: “соціальна норма - соціальна девіація - соціальна дисфункція - соціальна нонфункція - соціопатія - хаотичний соціальний стан”.

соціальний ментальність антиентропійний

Висновки

В дисертаційній роботі здійснено кроки до розв'язання наукової проблеми, сутність якої полягає в суперечності між надлишком наявних напрацювань у галузі теорії соціології щодо осмислення ментальності та відносним дефіцитом досліджень, у яких було б представлено поняттєво-категорійний апарат соціодіагностики в контексті соціологічної рефлексії теорій ментальності. В дисертації досягнуто мету і розв'язано поставлені завдання.

На основі розв'язання завдання 1 (розробити засадничі концепти поняттєво-категорійного апарату (описово-аналітичного тезаурусу) соціодіагностики в представлених парадигмах соціологічного теоретизування) в роботі доведено і встановлено, що соціодіагностика є сукупністю алгоритмів ідентифікації та структуровано-аналітичного опису властивостей, станів і процесів соціальної системи та ментальності, що дає змогу здійснювати їх комплексне оцінювання в континуумі від соціальної норми до соціопатії. Соціально-нормативні стани є предметом дослідження соціології (теорії соціології), тоді як соціопатичні стани - патосоціології.

На основі розв'язання завдання 2 (визначити сутність, можливості та функції соціодіагностичних технологій в ідентифікації ментальності) доведено, що унормовування ментальності концептуально стає можливим у напрямі оптимізації її взаємодії із соціальними інститутами шляхом соціологічної рефлексії ментальної макроідентичності соціальної системи та системоутворювальної етнічної спільноти. Також доведено, що міфологічні структури колективного несвідомого, що закладаються на рівні індивідуальної психіки в процесах соціалізації є водночас об'єктами застосування соціодіагностичних технологій. Реструктурування символічних структур міфологічної свідомості через ЗМІ створює теоретичну можливість для довготривалого глибинного впливу на соціальну систему через ідентитетну (пов'язану з макроідентичністю) складову ментального профілю, яка через нарощування соціального інтелекту рухається в напрямі подолання ентропізуючого впливу архетипів у посиленні тоталлогічної синергійності соціальної системи. Розвиток концептуального апарату рефлексії соціопатій на основі теорій посттоталітарного аномічного синдрому Є. Головахи та соцієтально-психічної теорії архетипів дистресового досвіду О. Донченка, а також фрактального соціоаналізу Ю. Романенка через обґрунтування необхідності розрізнення в науковому обігу предметного виміру напрямів патосоціології та соціології нормативних соціальних станів, під якою розуміють теоретичну соціологію (загальну соціологічну теорію, або просто соціологію), дав змогу здійснити концептуальне просування в напрямі створення теорії інституційної холодинаміки як розділу теоретичної соціології. Остання може взяти на себе завдання освоєння предметного поля простору соціальних інституцій у їх зв'язку із структурами смислоутворення соціально-свідомісного та соціально-несвідомого рівнів організації соціальних систем.

На основі розв'язання завдання 3 (визначити теоретико-методологічні засади розуміння національної ментальності в літературі з соціології та міждисциплінарних дослідженнях) у дисертації уточнено і розширено системно-теоретичне уявлення про ментальний профіль українства з точки зору наявності в ньому функціональних та дисфункціональних ментальних диспозицій. Функціональність і дисфункціональність останніх запропоновано визначати в континуумі оцінки потенційної впливовості ментальних диспозицій на відтворення соціально-конвенційного, нерівноважного та хаотичного соціальних станів. Відповідно, доведено вияв окремих ментальних диспозицій у континуумі від соціальної норми до соціопатії. Розробка зазначених понять, їх упровадження, концептуалізація та епістемологічна валідизація здійснена з урахуванням розробок структурного функціоналізму, неофункціоналізму, соціологічної синергетики, фрактального соціоаналізу, загальної теорії систем і (частково) символічного інтеракціонізму та соціології комунікативної дії як кардинальних напрямів сучасного соціологічного теоретизування.

На основі розв'язання завдання 4 (визначити ментально-диспозиційні чинники конституювання соціальної суб'єктності як антиентропійної соціальної сили та основи соціодіагностичного профілювання ментальності) встановлено і доведено, що ментальність, виступаючи аксіологічно-регуляторним ядром соціуму, становить єдність свідомісних та колективно-несвідомих складових, які забезпечують одночасно функційність і негентропійність, дисфункційність і ентропійність у соціальній системі. Функційність і негентропійність ментального забезпечення соціальної системи стосується конституювання її суб'єктності та макроідентичності, що в соціальних практиках означає досягнення спільнотою відповідного рівня контролю в конструюванні соціального простору на засадах автентичності та центроверсії. Також уточнено положення, згідно з яким центроверсійні та суб'єктоутворювальні функції ментальності в соціальній системі є поєднаними, оскільки формування макроідентичності у вимірі соціальних процесів супроводжується створенням макроінституції, яка забезпечує каналізовано-синхронізоване використання енергії колективного несвідомого задля досягнення конвенційно-нормативного (упорядкованого) стану соціальної системи. З іншого боку, ментальність виступає дисфункційним та ентропізуючим чинником соціальної системи, оскільки окремі ментальні риси та диспозиції можуть виявлятись як стихійні (польові) ефекти ментальності, що часто призводить до соціальних девіацій, а в більш складних випадках - до соціопатій. Дисфункційність ментальності та її ентропійні прояви виявляються в їх іррефлексивному вимірі, незалежно від буденного усвідомлення. Такого буденного усвідомлення поза науковою рефлексією часто недостатньо, а тому необхідно соціодіагностичне профілювання. Останнє дає змогу підійти до розуміння ментальності архітектонічно й рефлексивно та нейтралізувати вияви ентропійних ефектів колективного несвідомого за рахунок макроінституційного використання соціального інтелекту. Відрефлексована на рівні соціального інтелекту ідентичність є складовою ментальності, що може бути визначена як сукупність усвідомлюваних константних ментальних атрибуцій, які виступають, з точки зору соціодіагностики, у вигляді констеляції дихотомій (ментальних параметрів). Соціологічна рефлексія макроідентичності як відповідної репрезентації ментального профілю виступає водночас і як теоретично-наукова, і як ідеологічно-соціопрактична необхідність, адже в макроідентичності можуть бути представлені не лише функційні, а й дисфункційні ментальні особливості, від подолання яких залежить, чи перебуває суспільство в стані норми, чи в будь-якому соціопатичному стані.

На основі розв'язання завдання 5 (визначити ментальні детермінанти дисфункціональних станів соціальної системи) доведено і встановлено, що дослідження стану соціальної норми і соціопатичного стану в соціальній системі, на нашу думку, дає змогу диференціювати предметність вивчення двох наукових напрямів: загальної соціологічної теорії (соціології) та патосоціології. Патосоціологія може відрізнятися за своєю предметністю від соціології девіацій, оскільки досліджує девіації в їх соціосистемному вимірі, а не як явище певного сегмента соціального простору. Отже, патосоціологія - це галузь соціологічних досліджень, предметом вивчення якої виступають дисфункційні стани соціальної системи як цілого (на відміну від соціології девіацій, що має справу із дисфункційними станами в соціальних підсистемах, інституціях, соціальній поведінці особи). Соціальна система представлена у дисертації як розгорнута в соціальних підсистемах ідентичність, що акумулює в згорнутому вигляді патерни реагування на певні виклики середовища, і можливість пристосувального або перетворювального впливу на соціальні умови, які сприяють або перешкоджають її автопоейзису. У дисертації уточнено і набуло подальшого розвитку дослідження поняттєвого апарату теорії соціальної нестабільності в Україні, що має соціогенетичний зв'язок із відповідними ментальними рисами, які знаходять соціально-поведінкове заломлення в різних соціальних підсистемах та інституціях в Україні. Побудовано змістовне мультипарадигмальне визначення та здійснено рефлексію на основі синтезу положень структурного функціоналізму, неофункціоналізму, загальної теорії систем, символічного інтеракціонізму, теорії соціального поля (соціальної топології неомарксизму), структуралістської соціології, соціальної синергетики, діяльнісної соціології, фрактального соціоаналізу понять “соціальна норма”, “соціальна дисфункція”, “соціальна нонфункція”, “соціопатія”, а також розроблено схему оціночної шкали соціопатій у їх градаціях від найменш впливових до найбільш впливових (тотальних) з точки зору дисфункціональності соціальних наслідків.

На основі розв'язання завдання 6 (здійснити екстраполяцію (описово-аналітичного тезаурусу) соціодіагностики в контексті теоретичної рефлексії української ментальності в працях вітчизняних та зарубіжних авторів) встановлено зв'язок між такими засадничими категоріями, як “ментальна диспозиція”, “соціодіагностичний континуум ідентифікації ментальності”, “соціальна норма”, “соціальна патологія”, “соціальна дисфункція”, “соціальне унормовування”, “соціальна девіація”, “девіантоморфні ментальні особливості”, “ієрархізація ментальних параметрів”, “соціальна ентропійність”, “соціальна синергійність”, “ментальний атрактор” та ін. У роботі також доведено, уточнено і встановлено, що окремі соціальні проблеми, які виникають в українському суспільстві, мають можливе походження (соціальний етіогенез), дотичне до окремих ментальних диспозицій. Таке походження розглядається в дисертації у зв'язку із розщепленим ментальним атрактором, який іманентно сприяє можливості відтворення соціальної ентропійності через порушення ієрархізованості відповідних соціальних підсистем в українському суспільстві. Додатково, на основі виведеного висновку, уточнено поняття перманентної соціальної транзитивності як соціального явища, похідного від гетерархічності соціально-субсистемних взаємодій і такого, що може потребувати відповідного соціодіагностичного профілювання. Останнє може бути зреалізоване через тоталлогізуючу соціальну комунікацію, яка здійснюється такими соціодіагностичними засобами, як пси-театр, соціальна психіатрія, соціально-катарсичні ток-шоу, пропагандистські соціотехнології релігійних організацій тощо. Засадничою функціонально-цільовою настановою цих засобів є мінімізовування ентропізуючого впливу структур колективного несвідомого на соціальний інтелект шляхом посилення останнього через структури державної влади та недержавні організації, що виступатимуть суб'єктами застосування соціодіагностичних технологій. Екстраполяція поняття “соціодіагностика” на рефлексію зв'язків між особливостями ментального профілю українства та соціально-інституційними практиками в політиці, економіці, освіті, ідеології, релігії тощо через застосування поняттєвого апарату структурного функціоналізму, неофункціоналізму, загальної теорії систем, символічного інтеракціонізму, теорії соціального поля (соціальної топології неомарксизму), структуралістської соціології, соціальної синергетики, діяльнісної соціології та фрактального соціоаналізу дала змогу осмислити процеси перманентної соціальної дестабілізації, що концептуалізована на засадах визначення архетипових чинників ентропізуючого походження та з'ясування центроверсійного впливу конституювання соціальної суб'єктності на національну ментальність.