Репрезентація часу в соціології

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Репрезентація часу в соціології

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціологія час формальний

Актуальність теми. Час - це, з однієї сторони, вагома філософська категорія, що повноправно займає місце в одній з найбільш суперечливих парі категорій - „буття і час”; з іншої - соціологічна, що застосовують в дослідженнях різноманітних соціальних процесів. Представники різних наук, які так чи інакше підходять до проблематики часу, відчувають раціональну потребу об'єднати зусилля у його подальшому вивченні. Звідси мрії про інтегративну науку про час - темпологію, хронометрію, хрономію. Спроби співставити і порівняти різні тлумачення часу (що пропонують фізики і біологи, геологи і екологи, психологи і логіки, філософи і соціологи, лінгвісти і мистецтвознавці) були як у зарубіжній, так й у вітчизняній науці.

Суспільні трансформації актуалізують пошук шляхів адекватного розвитку соціологічної теорії, що, в свою чергу, обумовлює значний інтерес соціологів до минулого як передумови прогнозу майбутнього. Звернення до нього збагачує розуміння соціальних процесів. В соціології: зараз розробленими теоретичними течіями дослідження соціального часу виступають водночас історична соціологія і соціологія часу. Непросто виявити специфіку історичної соціології, як непросто знайти співвідношення між історією і соціологією. Навіть в публікаціях, що претендують бути історичною соціологією, часто зустрічаються крайнощі. Одні автори більше схиляються до історії, відводячи соціології інструментальне місце, інші вирішують виключно соціологічні завдання. Зокрема, в зарубіжній літературі немає усталеного уявлення щодо мети і завдань даного напряму. Можна вирізнити щонайменше два взаємопов'язаних підходи. Перший стосується соціологічних концепцій, що розробляють для аналізу історичних даних, а також для виявлення соціальних закономірностей за допомогою соціологічного аналізу історичного розвитку. Для іншого підходу притаманним є використання історичних даних для ілюстрації чи перевірки певних соціологічних концепцій або розбудова теорії генезису певних соціологічних явищ.

Таким чином, можна констатувати ряд суперечностей щодо характеристики історико-соціологічного знання, наукової критики історичної соціології. Останнє створює необхідність формування нового підходу до формування узагальненого знання з тематики репрезентації часу в соціології, загалом, та визначення „соціального часу”, зокрема.

Ступінь наукової розробки проблеми. Загалом, серйозно проблематикою репрезентації часу в соціології почали займатися вже з початку XX сторіччя. Це були такі класики соціологічної науки як Е.Дюркгейм, М.Мосс, А.Убер, М.Хальбвакс, які звернули увагу на те, що час можна збагнути через його соціальний характер, бо діяльність людей має сенс перш за все тоді, коли вона синхронізована. Час, таким чином, забезпечує нормативну регуляцію соціального життя, а отже впливає на все суспільство загалом. Соціологічну традицію визначення часу продовжили не менш знані соціологи - П.Сорокін і Р.Мертон, які визначали соціальний час як вираження зміни або руху одних соціальних явищ по відношенню до інших соціальних явищ, взятих за точку відліку. Також досить пізнавальним є підхід до визначення соціального часу через його функціональний зміст (П.Штомпка) та суб'єктивний вимір (Дж.Г.Мід).

Багата традиція соціально-філософського тлумачення часу у вітчизняній науці представлена працями А.Лоя, Б.Міронова, Ю.Молчанова, М.Трубнікова, В.Артьомова, Я.Аскіна, Л. Грініна, І.Пригожина, В.Ярської.

Праці сучасних українських науковців Н.Цимбалюк, Є.Головахи, В.Городяненка, М.Ілляхової свідчать про невмирущість традиції звернення науки до поняття часу серед соціологів, психологів, філософів.

Згадаймо, знаного сьогодні історика Р.Козеллека, який на основі категорій теорії історичного часу намагається дослідити обставини, умови та можливості людського досвіду у соціально-історичній перспективі.

Важливим напрямком в межах дослідження соціального часу виступає спроба поєднання його теоретичного конструювання з включенням в соціологічну методологію і методи (Н. Веселкова).

Потрібно сказати, що спробами визначення „історичної соціології”, описом становлення її як окремої наукової дисципліни (в одному випадку історичної, в іншому - соціологічної), приписуванням різного роду історико-соціологічних досліджень даному напрямку, займались багато істориків, рідше соціологів. Серед вітчизняних науковців - П.Волгін, Л.Дробіжева, Л.Лашук, І. Бестужев-Лада, М.Бобров, Ю.Арутюнян, Л.Гордон, М.Громико, В.Устінов, О.Шкаратан, В.Гайдіс, І.Ковальченко тощо. Якщо брати сучасність, то це, насамперед, на Заході - Ч.Тіллі, П.Штомпка, Я.Алстед, І.Валлерстайн, О.Рамштед, Ф.Абрамс, Т.Скокпол, Ю.Хабермас, О. Паттерсон, Е.Гідденс, О.Шпенглер та інші, в Росії М.Романовський, Ж.Тощенко, А.Черних, Н.Наумова, С.Курбатов, український історик А.Мартинов. Але, з іншої сторони, часто цитуючи одне одного, вони просто ходять по колу. Адже, ні для кого не секрет, що єдиної узгодженої між більшістю дослідників теоретико-методологічної концепції „історичної соціології” на даний час не існує, хоча даний напрямок тільки „офіційно” існує майже половину століття. Мабуть тільки останні фрази закладають вже деякі сумніви до напрацьованого в так званій області історичної соціології і само собою напрошується питання, що ж насправді слід розуміти під виразом „історична соціологія”?

Таким чином, сутність наукової проблеми даної роботи полягає в наступному, Огляд літератури з приводу репрезентації часу в соціології показав відсутність її (репрезентації) теоретичної рефлексії в системі соціологічного знання, а також відсутність остаточної та переконливої генералізації у вигляді спеціальної соціологічної теорії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематичним планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, до складу якого входить науковий напрям “Теорія і технологія навчання і виховання в системі” та у відповідності до досліджень проблеми “Саморегуляція соціального організму країни”, що виконується кафедрою теорії та методології соціології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №5 від 22 грудня 2006 року). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 31 січня 2008 року (протокол №7).

Метою дисертаційного дослідження є генералізація теоретичної рефлексії репрезентації часу в системі соціологічного знання (на прикладі історичної соціології). У відповідності до цього в роботі сформульовані такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати соціально-філософські основи поняття часу;

- показати досвід наукової рефлексії поняття часу в соціології;

- здійснити аналіз основних положень становлення і розвитку західної історичної соціології; історичної соціології в СРСР, в сучасних Росії та Україні на прикладі аналізу публікацій з даної проблематики радянських, російських і українських соціологів та істориків;

- окреслити загальні характеристики соціального часу крізь призму соціальної еволюції людини;

- обґрунтувати проблематику темпоральних уявлень в сучасній науковій дискусії - минуле, сьогодення, майбутнє.

Об'єктом дослідження є наукова рефлексія репрезентації соціального часу в світовій соціологічній теорії; предмет дослідження - особливості репрезентації часу в історичній соціології на різних рівнях наукового пізнання.

Методи дослідження. У дисертації використано методи: загальнонаукові - аналіз, синтез, порівняльний аналіз, метод аналогій та ін., а також специфічно соціологічні - головним чином, метод структурно-функціонального та системного аналізу. Застосування елементів творчо-критичного та аналітичного методів сприяло найбільш повному з'ясуванню й урахуванню множинності інтерпретацій поняття соціального часу, виявленню його істотних характеристик. З позицій структурно-діяльнісного підходу соціальний час розглядається як один із ключових аспектів, що визначає все соціальне життя, способи соціальної дії. Функціонально-системний та структурно-діяльнісний підходи дозволили розглядати час як сукупність минулого, сьогодення і майбутнього у відношенні до людини, а спрямованість часу як поєднання досвіду людини, її передчуттів, потреб, сприйняття, пам'яті, що проявляється в досягненні визначеної, бажаної, або ж нав'язаної мети. Крім того, в рамках зазначених підходів час було розглянуто як сукупність зв'язків, які впорядковують послідовність і ритмічність соціальних подій. Використання в роботі структурно-функціонального методу аналізу дало можливість розглянути триєдину функцію часу, пов'язану з трьома універсальними аспектами соціального життя: синхронізацією одночасних подій; послідовністю дій, які слідують одне за одним; визначення рівня дій всередині часової одиниці.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційному дослідженні отримано результати, що мають такі ознаки наукової новизни:

- було уточнено уявлення щодо провідних напрямків соціологічного дослідження проблематики часу, бо здобувачем звернуто увагу на те, що одні дослідники розглядають різноманітні способи роздумів про час в соціальних термінах, інші насамперед звертають увагу на соціальні ритми, нерівномірність часу і соціальне структурування часу; а тому значний розвиток отримали дослідження бюджетів часу, особливо в країнах Східної Європи, Радянському Союзі; де активно запроваджували так зване соціальне планування розвитку соціальних спільнот різного масштабу, сформовано особливі напрямки соціології, пов'язані з соціальним часом: соціологія дозвілля, соціологія вільного часу, зафіксовано спірне та неоднозначне обговорення визначення предметної області історичної соціології;

- вперше окреслено такі способи використання терміну часу в соціологічному аналізі: час як соціальний фактор для пояснення структури і процесу; час як каузальний зв'язок між елементами в соціальній теорії; кількісне вимірювання між елементами в соціальній теорії; час як вимірювання взаємодії між елементами в соціальній теорії;

- вдосконалено розуміння того, що час як соціальний фактор впливає на соціальну взаємодію подвійним чином: як ресурс і як соціальний смислоутворюючий чинник. Відмінність від попередників полягає в тому, що час інтерпретовано ресурсом, що не поновлюється, а тому в кожну добу соціальний смисл є не тільки однозначним, а ще й конструктивним, бо надає можливість координувати і відтворювати повсякденну діяльність, виступаючи водночас як культурним кодом, який лежить в основі і визначає соціальне життя в цілому. Як каузальний зв'язок час являє собою сукупність тимчасово обмежених структурних одиниць. Послідовність часу дозволяє розрізняти види дій і комбінувати їх;

- набула подальшого розвитку теза про необхідність дослідження використання часу як шкали кількісних змін в соціальних відносинах. Загалом, цей аспект соціального часу включає в себе вибір шкали послідовності, часових відрізків і опис змін термінами використовуваних змінних; а використовуючи різні кількісні одиниці (секунди, хвилини, години тощо), можна використовувати час як шкалу інтервалів, бо величина часових інтервалів впливає на тип соціальних змін. Використання якісних одиниць вимірювання (історичні епохи; стадії росту і розвитку; одиниці часу, що суб'єктивно сприймаються) дозволяє більш гнучко описувати інтервали часу. На відміну від попередників, наголошено на значенні темпу і тривалості, міри інтенсивності, що спричинені певною зміною, та набуває різних варіантів в залежності від спостережуваної соціальної системи. Тобто за конкретної ситуації, об'єктивно виміряний час має сенс тільки в якісно визначених обставинах;

- уточнено предметне поле досліджень історичної соціології, метою якої, на думку здобувача, виступає забезпечення єдності аналізу минулого, сучасного й майбутнього часового континууму соціологічного теоретизування та емпіричних досліджень, а не тільки включення минулого до аналізу досліджуваних об'єктів, як у попередників;

- узагальнено наступні напрямки досліджень історичної соціології: 1) економічно-орієнтовані: капіталістичний розвиток включав в себе такі теми, як виникнення і послідовність етапів індустріальної революції, появу робітничого класу, ріст народонаселення і розвиток сучасної світової системи; 2) політично-орієнтовані: дослідження формування і розвитку національних держав та їх державних систем. Прибічники даного напрямку звертаються до таких тематик, як бюрократизація державної влади, демократизація політики, революції і взаємодії націй на міжнародній арені тощо. Метою даних досліджень є прагнення вивчити різного роду соціальні явища в їх історико-соціальній перспективі.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даного дослідження створюють підґрунтя для розвитку темпорального підходу у дослідженні соціальних процесів та соціальної структури суспільства, збагачують можливості для удосконалення навчальних програм із теорії соціальних змін та спеціальних соціологічних теорій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі теорії та методології соціології, яка забезпечувала загальне керівництво та контроль за написанням дисертації. Принципові ідеї, теоретичні положення та роздуми автора були висловлені на VIII Міжнародній конференції молодих науковців „Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” 27-28 квітня 2006 року (Київський національний університет імені Тараса Шевченка); V Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів (Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства 19-21 квітня 2007 року (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна); I, III, IV Львівському соціологічному форумі “Актуальні проблеми сучасного українського суспільства” 2007, 2009, 2010 років (Львівський національний університет імені Івана Франка); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” 20-23 березня 2008 року (Київський національний університет імені Тараса Шевченка); VI Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів (Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства 17-19 квітня 2008 року (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження автором опубліковано шість публікацій, три з яких - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (172 найменування, що розташовані на 15 сторінках). Обсяг основної частини 150 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання роботи, викладено наукову новизну результатів дослідження та їх практичну значущість, відображено дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Теоретичні засади дослідження соціального часу” - присвячено розгляду теоретико-методологічних засад дослідження соціально часу у соціально-філософській науці, загалом, та в соціології, зокрема.

Згадаймо, знаного сьогодні історика Р.Козеллека, який на основі категорій теорії історичного часу намагається дослідити обставини, умови та можливості людського досвіду у соціально-історичній перспективі.

На основі аналізу наукових праць А.Лоя, Б.Міронова, Ю.Молчанова, М.Трубнікова, В.Артьомова, Я.Аскіна, Л. Грініна, І.Пригожина, В.Ярської було встановлено, що на різних щаблях розвитку і в різних умовах соціального буття формуються різні, залежні від цих умов, уявлення про час. Також акцентується увага на постулаті, що соціальний час виступає саме формою існування суспільного життя, соціальних процесів і явищ, соціальних систем діяльності соціальних суб'єктів, умовою розвитку і реалізації сутнісних соціальних людських сил соціальних суб'єктів, тому він не може розглядатися в якості особливої субстанції, відірваної від реальних соціальних процесів і систем. Сутність соціального часу, його властивості, як і форми прояву, розкриваються при дослідженні безпосередньо у відношенні до соціального буття соціальних суб'єктів, у зв'язку з характерними, сутнісними ознаками цього буття, природою виникнення, розвитку і функціонування соціальних систем і суб'єктів.

В дисертації розглянуто теоретичні конструкти часу Е.Дюркгейма, М.Мосса, А.Убера, М.Хальбвакса. Зокрема, останні звернули увагу на те, що час можна осягнути саме через його соціальний характер, його синхронність, що забезпечує нормативну регуляцію соціального життя, а отже впливає на все суспільство загалом. П.Сорокін і Р.Мертон визначають соціальний час як вираження зміни або руху одних соціальних явищ по відношенню до інших соціальних явищ, взятих за точку відліку. Також увага приділяється аналізу наукових робіт П.Штомпки (представлення соціального часу через його функціональний зміст), Дж.Міда (суб'єктивний вимір часу).

В результаті розгляду сучасних соціологічних теорій соціального часу, було проаналізовано три основні підходи до характеристики часу в соціальних науках. Перший підхід виходить з постулату, що природа описується за допомогою чисел, а будь-яке розуміння людського життя вимагає якісного підходу. Природа розуміється як та, що має справу з інваріантними відношеннями, універсальними зв'язками і законами, які мають сенс в будь-якій точці простору і часу. Специфіка соціальної науки полягає в немеханістичних відношеннях і аспектах, що здатні до зміни у відповідності з умовами існування. Якісний аспект розглядається як доповнення до кількісного і як прерогатива соціальної науки. Відбувається протиставлення природного і фізичного часу. Годинниковий час дорівнює гомогенному часові фізичного світу - добовими і сезонними циклами. Фізичний час в даному випадку розуміється як фіксовані і безкінечно подільні одиниці, які можуть бути виміряні. Людський час включає в себе фізичний, але не вичерпується ним. Людське сприйняття і соціальна дія носять фундаментально якісний характер. За другим підходом вважають, що природа може бути пізнана об'єктивно. Вчені природознавці знаходяться в суб'єктно-об'єктивному відношенні до свого предмета вивчення. На відміну від вчених соціального знання вони можуть вивчати свої об'єкти безпосередньо. Такі прямі причинно-наслідкові зв'язки розуміють як неіснуючі в людському суспільстві, де досліджують непередбачувані результати цілепокладаючих дій. Вважають, що природні події можна передбачити тому, що її закономірності є позачасовими. Третій підхід до соціального часу найбільш розповсюджений в соціології. Він стверджує, що час є соціальним, що час не існує поза людським життям. Це пояснюється тим, що час завжди залежить від його осмислення. Час передбачає погляд на себе. Як символічний вираз час завжди формулюється колективно. Прибічники даного підходу вважають, що тільки люди використовують час для контролю, регулювання, впорядкування або синхронізації свого соціального життя. Час - це форма організації соціального досвіду.

Серед основних напрямків дослідження проблематики часу, що склались в соціології на сьогодні, було розглянуто: аналіз часу як формальної соціологічної категорії; при цьому одні дослідники розглядають різноманітні способи роздумів про час в соціальних термінах, інші насамперед звертають увагу на соціальні ритми, нерівномірність часу і соціальне структурування часу; значний розвиток отримали дослідження бюджетів часу, особливо в країнах Східної Європи, Радянському Союзі; сформувались особливі напрямки соціології, пов'язані з соціальним часом: соціологія дозвілля, соціологія вільного часу, відбувається спірне та неоднозначне обговорення визначення предметної області історичної соціології (соціології історії); з'являються праці з приводу реорганізації робочого часу та дослідження змін у співвідношенні витраченого часу на роботу, освіту, сім'ю та дозвілля; у зв'язку з цим, досліджуються зміни сучасних стилів життя

Ще одним важливим аспектом використання часу є те, що він виступає шкалою кількісних змін в соціальних відносинах (Г.Саганенко, Н.Веселкова). Загалом, цей аспект соціального часу включає в себе вибір шкали послідовності, часових відрізків і опис змін термінами використовуваних змінних. Використовуючи різні кількісні одиниці (секунди, хвилини, години тощо), можна використовувати час як шкалу інтервалів. Величина часових інтервалів впливає на тип соціальних змін. Використання якісних одиниць вимірювання (історичні епохи; стадії росту і розвитку; одиниці часу, що суб'єктивно сприймаються) дозволяє більш гнучко описувати інтервали часу. Значення темпу і тривалості, міри інтенсивності, що спричинені даною зміною, набуває різних варіантів в залежності від спостережуваної соціальної системи. За даної ситуації, об'єктивно виміряний час має сенс тільки в якісно визначеній ситуації.

У другому розділі “Концептуальні положення становлення і розвитку історичної соціології як класична спроба концептуалізувати час” здійснено аналіз основних положень становлення і розвитку західної „історичної соціології”; “історичної соціології” в СРСР, в сучасних Росії та Україні на прикладі аналізу публікацій з даної проблематики радянських, російських і українських соціологів та істориків;.

В соціології країн Заходу її взаємодія з історією відбувалась по-різному. Мала значення роль того чи іншого відомого соціолога, як правило, засновника соціології як наукової, університетської дисципліни. Ще на початку XX ст. під впливом соціології, незадоволені станом традиційної історіографії ряд молодих французьких істориків звернулись до праць Е.Дюркгейма, М.Мосса, М.Хальбвакса, що стало поштовхом до виникнення школи „Аналли”. В її рамках ціле покоління використовувало в історичних дослідженнях минулого міждисциплінарний підхід, апробовано ідеї, висунуті соціологами, культурологами, антропологами, економістами тощо. „Анналісти” почали дослідження повсякденності, менталітетів, взаємодії людей з навколишнім середовищем, а також сім'ї, шлюбу, релігійних і соціальних інститутів минулого, - тобто людей в минулому часі і просторі.

Виявлено три основні напрямки, що виявили себе всередині історичної соціології до кінця 80-х років. Представники першого - „вихідці” з соціальної історії - повністю відійшли від неї, звернувшись до дослідження соціологічних проблем, а саме вивченню макроструктур них процесів великої протяжності. Особливе розповсюдження отримали дослідження макроструктурних змін у зв'язку з соціальними рухами. Інші, залишаючись вірними історичній тематиці, звернулись до дослідження особливостей функціонування соціальних груп, включених в процеси модернізації в широкому сенсі, - індустріалізація, урбанізація, пролетаризація тощо. Прибічники третього напрямку працюють на мікрорівні, досліджуючи проблеми взаємодії соціальних структур з конкретними видами діяльності індивідів.

Таким чином, соціологія з моменту свого становлення як науки містила в собі передумови та можливості до наступних теоретичних прагнень узагальнення історичних фактів, накопичення історичного матеріалу. Соціальними мислителями завжди будувались схеми, які могли б пояснити та описати історичне існування людства. Тому, якщо соціологи, культурні антропологи, етнологи, політологи та представники інших гуманітарних наук при побудові теорій будуть враховувати історичний характер своїх об'єктів дослідження, розбіжності між ними і соціальною історією будуть зменшуватись. Адже межі між об'єктами дослідження не повинні більше залишатись межами для мислення.

Що стосується проблематики історико-соціологічного знання, то його “відродженням” в 60-і роки ХХ ст. займались соціологи-історики - Ю.Арутюнян, Л.Гордон, Л.Дробіжева, М.Громико, В.Устінов, О.Шкаратан, а також історики-соціологи - Л.Лашук, Є.Полєтаєв, Ю.Поляков, І.Ковальченко та інші (ідея про поділ дослідників, що працюють на межі соціології та історії, на соціологів-істориків і істориків-соціологів належить Є.Кукушкіній). Дещо пізніше, в 70-80-і роки ідеї історичної соціології стали активно розвивати Є.Пивовар, А.Соколов, В.Іванов, Б.Міронов та інші.

Також проводили соціологічні дослідження дискусійних питань історії Росії і СРСР. Ряд авторів виконували соціологічний аналіз створення і діяльності російських партій початку XX сторіччя - від соціал-демократів до правих. У. Розенберг провів комп'ютерну обробку даних муніципальних виборів в Росії влітку 1917 року. Було підготовлено ряд досліджень (за доступністю історичних матеріалів) по соціології російського села, по соціальній мобільності, в тому числі, через систему освіти, висунення та ін. Розповсюдження отримали історико-соціологічні, в тому числі - порівняльні методи досліджень процесів в радянських привладних елітах (уряд, виборні радянські і партійні органи в центрі і на місцях), що дозволяло відслідковувати еволюцію вікових, освітніх, національних, інституціональних змін в СРСР. Відслідковувались процеси в структурах органів влади СРСР, ускладнення проблем управління, елементи відомчого суперництва. Увагою користувались республіки і національні регіони СРСР, прояв етнічної напруги, націоналізму.

В 60-80-і роки ХХ ст. західні соціологи-стажери в СРСР підготовили праці з проблем еліти на матеріалах міста Тирасполя (Р.Хілл), етносоціальних проблем (дослідження К.Хемфрі економічних, соціальних, етнічних, релігійних аспектів життя колгоспників артілі ім. Карла Маркса в Бурятії) тощо. Сьогодні за цими дослідженнями можна визначати ознаки радянського минулого. Досліджувались соціальні процеси і класова структура в СРСР. Поряд з окремими історико-соціологічними працями накопичення порівняльного соціо-історичного матеріалу дозволило виробляти актуальні теорії середнього і макро-рівней: тоталітаризм, розвиток, соціальний протест, революції, еліти, суспільні рухи і партії, індустріальне суспільство, модернізація тощо.

Одним із найяскравіших істориків, які займалися тематикою історико-соціологічного знання, загалом, та "історичної соціології", зокрема, у 80-і роки, був В.Іванов, який у своїх працях прагнув дати загальне визначення історичного методу, окреслити окремі способи його реалізації, а також розкрити значення кількісних методів (запозичених із соціології) в історичному пізнанні.

Авторами перших статей, присвячених проблематиці становлення історичної соціології в сучасній Росії є відомі дослідники історико-соціологічної думки Росії Ж.Тощенко і М.Романовський. Історична соціологія на думку Ж.Тощенко - це з одного боку, використання соціологічних методів для аналізу різного роду історичних даних в межах історії, а з іншого, використання соціологічною наукою історичного матеріалу для досліджень вже у власній царині. Ж.Тощенко робить наголос на поки що небагато чисельних спробах вивчити такий унікальний прояв духовної самобутності народу як історична свідомість і пов'язані з нею дослідження історичної пам'яті, що дає широку характеристику мотивів і цінностей російського та інших народів. Емпіричні і пошукові дослідження, проведені в 80-90-і роки, виявили орієнтації і оцінки історичної свідомості, які заслуговують серйозного осмислення: наприклад, які історичні особистості збереглися в пам'яті людей, які події світової і особливо вітчизняної історії є значимими. Все це дозволяє стверджувати, що обов'язковим атрибутом суспільної свідомості є історична пам'ять, яка в умовах корінних суспільних змін має тенденцію до відновлення своєї ролі в духовному потенціалі як окремої людини, так і народу в цілому.

Проблемне поле історичної соціології, за М.Романовським, є аналогічним полю соціології. В ньому є теоретичні, методологічні, методичні, дисциплінарні, емпіричні та інші аспекти. Соціологія таких явищ як адаптація, глобалізація, горизонти становлення, джерела, шляхи, тенденції, традиції, траєкторії, розвиток, наслідування, зміна, покоління, ріст, процеси, конфлікт, криза, мобільність, формування, динаміка, конкуренція, революція, соціалізація, трансформація, модернізація, організація і т. д. вимагають звернення до минулого. Серед сучасних науковців, чиї праці певним чином стосуються тематики історичної соціології, потрібно назвати і російську дослідницю А.Черних. В своїх публікаціях вона намагається визначити основні грані взаємодії двох наук - історії та соціології, показати теоретичну та методологічну бази, їх подібність та відмінність у підходах до вивчення різних соціальних явищ.

У третьому розділі “Типолого-модусні виміри соціального часу в динаміці соціальних систем” окреслено загальні характеристики соціального часу крізь призму соціальної еволюції людини, обґрунтовано проблему темпоральних уявлень в сучасній науковій дискусії - минуле, сьогодення, майбутнє. Соціальний час, процесуально досить складно сконструйований, представляє собою рух, самостійно організований і самоорганізований в рамках розвитку соціуму, включаючи природний час і час власне людської життєдіяльності. Він має особливі характеристики і одночасно вписаний в загальний час універсальної еволюції і складає його невід'ємний “зміст” з усіма особливостями і проблемами його існування в сфері часового буття універсуму, що пізнається людиною залежно від її пізнавальних можливостей.

Серед значимих особливостей соціального часу було виділено наступні моменти. Походження соціального часу пов'язано з виникненням принципово нового в універсальній еволюції феномена, що відрізняється від усіх інших форм органічної живої природи в цілому. Його виникнення означало появу особливого механізму і сили розвитку, особливих принципів відтворення, функціонування, руху і розвитку. Дані принципи визначались особливою активністю людини, невластивою всьому іншому живому, що забезпечувало новий рівень універсальної еволюції. Такою активністю виступає цілеспрямована, виробнича творча діяльність суб'єктивно діючої людини, здатної відтворити не тільки своє існування в певному середовищі, адаптуватись в ньому, а й виробляти в даній діяльності новий неприродний світ, нове середовище свого існування, в якому вона тільки і змогла б існувати як людина. В такій діяльності спільно і цілеспрямовано встановлювались нові ритми, нові часові залежності через введення неіснуючих у природі дій, структур їх зв'язків, а також виникнення відношення до них, до себе і собі подібних. Власне соціальний час покладався за основу вже в мету діяльності, яка мала на увазі не задоволення первинних потреб, а особливу структуру поведінки, пов'язаною з надситуативною активністю і встановленням часової дистанції виготовлення знарядь праці, що слугували не тільки для негайної дії та результату, а й для використання їх у майбутньому.

Увага була приділена Час і простір завжди співвідносні зі структурою і змістом культурно-історичного розвитку індивідуальних характеристик людини, що виступає як суб'єкт історичної дії, по-різному реалізує простір і час в своєму реальному житті та по-різному осмислює і розуміє їх на різних рівнях, стадіях, етапах розвитку своїх пізнавальних здібностей та можливостей в просторово-часовому континуумі розгортання соціальної еволюції в цілому. Без врахування цього не можна, по-перше, розкрити знань про час, проникнути в сутнісні характеристики його розуміння людиною; по-друге, не можна правильно зрозуміти людину відповідного відрізку часу як творця цього часу. Таким чином, соціальний час завжди включає суб'єкта, що його творить.

Людина живе в просторі, вимірюючи його, по-різному визначає його, хоча життя вимірює часовим ритмом, тривалістю, входячи в задані природою ритми і задаючи свої. Тому Соціальний час завжди містить відношення до нього суб'єкта, відношення, непритаманне природному світу, в тому числі світу тваринному. Час закладався в життя людини з початку її становлення, в тому числі в процесі її діяльності, в її мету. Відношення до часу визначалось об'єктивно і суб'єктивно цілеспрямованим його розрахунком в організації виробничої діяльності. Відношення до часу змінювалось разом з розвитком свідомості, ускладненням мислення, заглибленням рефлексії на дійсність та ускладненням діяльності, що вводила нові ритми і часові режими. Змінювались і принципи підходу до його осмислення, об'єктивно обумовлені комплексом обставин, в тому числі мірою і рівнем психічного розвитку людини, розвитком її свідомості, мислення, її здатністю до постійного розвитку, саморозвитку, що закладено в сутнісні особливості системної організації людини.

Таким чином, на різних етапах загального просторово-часового континууму соціальної еволюції об'єктивно формувались історично визначені багаторівневі структурно-змістовні та смислові загально прийнятті характеристики часу, обумовлені рівнем розвитку знання, загальним рівнем розуміння та пізнання діючого суб'єкта, з врахуванням засвоєних часових структур, сформованих в практичній діяльності та організації всієї життєдіяльності людини. Індивід, що пов'язує об'єкти різних просторів і часу в єдину цілісність, в ритми рухів, визначає час культурою свого історичного часу, а також на рівні філогенетичного та загального культурно-історичного розвитку людини. Дані моменти значною мірою визначають об'єктивно сформовані в реальному житті відношення суб'єкта до часу, чим забезпечують фіксацію історично значимих часових структур, кількість та характер часових зв'язків, організацію часових режимів різних видів діяльності. Вони також визначають і спільний погляд на час, його розуміння та осмислення, відкритий до розширення і одночасно обмежений загальним рівнем знань, інтелектуальних можливостей, але й об'єктивно існуючим світорозумінням.

Суб'єктні можливості рефлексії на дійсність та суб'єктна сутність діяльності обумовлювали специфіку ритмів соціального світу. Тут, зокрема виокремлюються ритми індивідуальної життєдіяльності людини, які зберігають відповідні види біологічних ритмів, і ритми, що утворюють філогенетичні та культурно-історичні рівні розвитку, ритми всіх форм та рівнів її суб'єктного втілення в межах різноманітних груп, суспільств.

У дисертації продемонстровано специфіку ритмів соціального руху, яка проявляється вже на психофізіологічному рівні, в психологічній сфері, в соціокультурному просторі їх реалізації. Наприклад, дослідження біологічних ритмів розкривають їх особливості власне людських форм організації в світі живого, різні рівні та складні взаємодії функціональних систем існування людини. Це витупає важливим доказом специфіки та цілісності еволюційного розвитку людини. Структуроутворюючі соціально-історичного руху ритми та цикли, що включають присвоєні людиною в її життєдіяльності природні ритми, сформовані з розрахунком на виробничий, технологічний, художній та інші результати, ритми усвідомлені і неусвідомлені - різні за своїм характером, значенням, впливом на людину формують структурно-змістовні характеристики її життя та специфіку соціального простору. Потрібно зауважити, що людина знаходиться не в хаосі ритмів та має справу не просто з великою їх кількістю. Життя людини - це складна організація багатопланового, різнохарактерного руху, де людина постійно відтворюється не просто в певній сукупності різних за своєю природою ритмів, а ритмів, що структурують та організовують цей рух, в якому відбувається постійна їх зміна, зростання, ускладнення при формуванні стійких зв'язків. В проблемному полі пізнання ритмів, в тому числі життя людини, особливе місце займають проблеми принципи руху самого ритму та принцип його дієвості та прояву різних форм руху.

ВИСНОВКИ

Через неадекватний стан репрезентації часу в соціології, слабкість теоретичної рефлексії часу в системі соціологічного знання, а головне - остаточної та переконливої генералізації у вигляді спеціальної соціологічної теорії, як висновки дисертації запропоновано наступні положення:

Уточнено провідні напрямки дослідження проблематики часу, що склались в соціології на сьогодні: аналіз часу як формальної соціологічної категорії; при цьому одні дослідники розглядають різноманітні способи роздумів про час в соціальних термінах, інші насамперед звертають увагу на соціальні ритми, нерівномірність часу і соціальне структурування часу; значний розвиток отримали дослідження бюджетів часу, особливо в країнах Східної Європи, Радянському Союзі; сформувались особливі напрямки соціології, пов'язані з соціальним часом: соціологія дозвілля, соціологія вільного часу, відбувається спірне та неоднозначне обговорення визначення предметної області історичної соціології; з'являються праці з приводу реорганізації робочого часу та дослідження змін у співвідношенні витраченого часу на роботу, освіту, сім'ю та дозвілля; у зв'язку з цим, досліджуються зміни сучасних стилів життя.

Наведено основні способи використання часу в соціологічному аналізі: час як соціальний фактор для пояснення структури і процесу; час як каузальний зв'язок між елементами в соціальній теорії; кількісне вимірювання між елементами в соціальній теорії; час як вимірювання взаємодії між елементами в соціальній теорії.

Виявлено вплив часу як соціального фактору на соціальну взаємодію - як смислоутворюючий чинник, що дає можливість координувати і відтворювати повсякденну діяльність, бо виступає культурним кодом, який лежить визначає сутність соціального життя в цілому, так і по його фазам. Як каузальний зв'язок час являє собою сукупність тимчасово обмежених структурних одиниць. Послідовність часу дозволяє розрізняти види дій і комбінувати їх.

У дисертації набула подальшого розвитку теза про необхідність дослідження використання часу як шкали кількісних змін в соціальних відносинах. Загалом, цей аспект соціального часу включає в себе вибір шкали послідовності, часових відрізків і опис змін термінами використовуваних змінних. Використовуючи різні кількісні одиниці (секунди, хвилини, години тощо), можна використовувати час як шкалу інтервалів. Величина часових інтервалів впливає на тип соціальних змін. Використання якісних одиниць вимірювання (історичні епохи; стадії росту і розвитку; одиниці часу, що суб'єктивно сприймаються) дозволяє більш гнучко описувати інтервали часу. Значення темпу і тривалості, міри інтенсивності, що спричинені даною зміною, набуває різних варіантів в залежності від спостережуваної соціальної системи. За даної ситуації, об'єктивно виміряний час має сенс тільки в якісно визначеній ситуації.

Вдалося уточнити предметне поле досліджень історичної соціології, метою якої виступає забезпечення єдності аналізу минулого, сучасного й майбутнього часового континууму соціологічного теоретизування та емпіричних досліджень за допомогою включення минулого до аналізу досліджуваних об'єктів. Крім того було узагальнено такі напрямки досліджень історичної соціології: економічно-орієнтовані: капіталістичний розвиток включав в себе такі теми, як виникнення і послідовність етапів індустріальної революції, появу робітничого класу, ріст народонаселення і розвиток сучасної світової системи; політично-орієнтовані: дослідження формування і розвитку національних держав та їх державних систем. Прибічники даного напрямку звертаються до таких тематик, як бюрократизація державної влади, демократизація політики, революції і взаємодії націй на міжнародній арені тощо. Метою даних досліджень було прагнення вивчити різного роду соціальні явища в їх історико-соціальній перспективі.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертаційної роботи висвітлені в трьох публікаціях фахових видань із соціології, затверджених ВАК України:

1. Роздобутько О.М. Соціальний час як об'єкт соціологічної рефлексії / О.М. Роздобутько // Нова парадигма: Журнал наукових праць. Вип. 63. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 182-196.

2. Роздобутько О.М. Часовий вимір в соціології: радянська “історична соціологія” (60 - 80-і роки XX ст.) / О.М. Роздобутько // Нова парадигма: Журнал наукових праць. Вип. 67. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 210-217.

3. Роздобутько О.М. Західна історична соціологія як об'єкт наукової рефлексії / О.М. Роздобутько // Нова парадигма: Журнал наукових праць. Вип. 93 - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. - С. 180-189.

та в інших виданнях:

1. Роздобутько О.М. Проблема часу в соціологічній науці: від витоків до сучасності: матеріали V Міжнародної наукової конференції [“(Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства”], (Харків, 12-14 квітня 2007) / Мін-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2007. - С. 213-214.

2. Роздобутько О.М. Соціологія Якоба Алстеда: спроба інтеграції різних точок зору в історичній соціології: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених [“Шевченківська весна”], (Київ, 0-23 березня) / Наукове товариство студентів та аспірантів, КНУ ім. Тараса Шевченка. - Київ: Обрії, 2008. - С. 161-162.

3. Роздобутько О.М. Соціальний час крізь призму сучасної соціологічної теорії матеріали VI Міжнародної наукової конференції [“Соціологія у (пост)сучасності], (Харків, 17-19 квітня 2008) / Мін-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2008. - С. 264-265.

Размещено на Allbest.ru