Шоу-технології як форма соціальної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 316.77:7.091]:304.44

Шоу-технології як форма соціальної комунікації

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Скрипка Анна Олегівна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України, доктор соціологічних наук професор Бакіров Віль Савбанович Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри прикладної соціології, ректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук професор Ручка Анатолій Олександрович Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник відділу соціології культури і масової комунікації

кандидат соціологічних наук доцент Личковська Оксана Рейнгольдівна Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, доцент кафедри соціології Інституту соціальних наук

захист відбудеться 1 червня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.15 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий «30» квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. І.І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження пов'язана з тим, що шоу-технології перетворилися на однин із найвпливовіших феноменів сучасної медіатизованої культури, стали невід'ємною частиною комунікативних практик у сферах політики, бізнесу та інших сфер сучасного життя. Відбувається тотальна «шоуїзація» суспільства, практично не залишається явищ, які не були б репрезентовані у формі шоу, також зростає кількість людей, які потрапляють під вплив шоу-технологій, що поступово перетворюються на основну форму подання інформації та засіб конструювання подій різного рівня значущості (від особистісної презентації до подій міжнаціонального масштабу).

На сьогоднішній день існують фахівці та численні потужні організації, які спеціалізуються на підготовці та проведенні різноманітних шоу, розробці нових шоу-технологій та їх практичному застосуванні. Такий стрімкий розвиток індустрії шоу є відповіддю на сформований суспільний запит на видовищні розваги, тимчасову заміну реальності, отримання інформації у неформальному форматі тощо. Разом із тим, слід зазначити, що розважальна або гедоністична функції шоу досить часто поступаються цілям управління масовою свідомістю, маніпулювання й цілеспрямованого конструювання соціальної реальності. Шоу-технології, які стрімко розвиваються, стали важливою сучасною формою соціальної комунікації, а саме шоу, в свою чергу, перетворилося на потужну комунікативну технологію.

Усе це несе в собі як позитивні, так і негативні моменти й актуалізує необхідність поглибленого наукового вивчення шоу як соціокомунікативного феномену, а також шоу-технологій як специфічної форми соціальної комунікації.

Концептуальне осмислення соціокомунікативних аспектів, які лежать в основі видовищ, здійснювалися в межах соціально-драматургійного підходу І. Гофманом та в межах постмодерністських теорій, зокрема Ж. Бодріяром. Аспекти, які допомагають розкриттю сутності шоу як символічної гри, розглядалися представниками ігрової теорії культури, зокрема у працях Е. Фінка, Й. Гейзінги, Г. Шиллера, а також вітчизняними науковцями Т. Марковою та Л. Ретюнських. Значний внесок у дослідження масових видовищ зробили такі дослідники, як Г. Андрєєва, А. Банфі, Ю. Богомолов, К. Жигульський, Д. Клаппер, C. Клітін, В. Самойленко, В. Триадський, Д. Узнадзе, А. Чечетін та ін.

Аналіз взаємозв'язку між культурою і діяльністю мас-медіа представлений у роботах Т. Адорно, М. Маклюєна, А. Моля, М. Хоркхаймера та ін. Теоретико-методологічні засади вивчення масової комунікації у соціокультурному аспекті висвітлені у працях вітчизняних дослідників О. Зернецької, І. Іванова, Н. Костенко, А. Ручки та ін.

Вивченню сучасного телевізійного видовища, його витоків, форм, методів впливу присвячені роботи російських дослідників О. Вартанова та Г. Новикової. Аналізом та концептуалізацією понять «соціальні» та «комунікативні» практики, а також проблемою осмислення візуальної складової комунікації плідно займається О. Личковська.

Загальним засадам соціологічного вивчення масової комунікації, в межах якої шоу-технології знаходять найбільше вираження, присвячують свої роботи вітчизняні та російські вчені: В. Конецька, М. Назаров, А. Черних та ін. Психологічні аспекти масової комунікації представлені у дослідженнях Н. Богомолової та О. Леонтьєва, Н. Павлової та Т. Ушакової. Аспекти конструювання соціальної реальності за допомогою масової комунікації розглядаються у роботах О. Дьякової та І. Ясавєєва.

Теоретичні уявлення про те, що соціальна реальність конструюється у процесах соціальної комунікації, пов'язані з іменами класиків соціологічної науки - М. Вебера та Е. Дюркгейма, а також класиків семіотики - Ч. Пірса та Ф. де Соссюра. До визначення ролі символічних структур у конструюванні соціальної реальності звертаються вітчизняні науковці: В. Бакіров, В. Бурлачук, А. Ручка, В. Танчер та ін.

Проблематика соціальних та комунікативних технологій, їх суть та роль у суспільних процесах сучасного суспільства розкривається у роботах Б. Брауна, Т. Гордона та О. Хелмира, К. Поппера, Е. Томаса. Серед вітчизняних та російських науковців, які займаються дослідженням цього напряму, слід назвати В. Іванова, М. Маркова, В. Подшивалкіну, Ю. Сурміна та ін.

Незважаючи на накопичений у соціальних та гуманітарних науках значний обсяг знань із проблем образної опосередкованості суспільних відносин, видовищних комунікативних феноменів, соціальної комунікації та соціально-комунікативних технологій, дотепер ще не вироблена цілісна теоретико-методологічна концепція наукового аналізу шоу, зокрема відсутня соціологічна інтерпретація цього феномену та розмежування понять «шоу» та «видовище». Особливо слід зазначити брак досліджень, присвячених аналізу шоу-технологій у соціологічному контексті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової теми кафедри прикладної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Комунікативні механізми соціальної й етнополітичної консолідації українського суспільства» (№ 3-10-06, номер державної реєстрації 0106U00223).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в розробці концептуальних засад соціологічного вивчення шоу-технологій як форми соціальної комунікації, виявлення специфіки їх конструювання та використання (на прикладі українського суспільства).

Досягнення поставленої мети обумовило висунення і розв'язання таких завдань:

- проаналізувати соціокультурні передумови становлення шоу як соціального явища;

- розкрити сутність понять «шоу» та «шоу-технології»;

- розробити теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження шоу як соціокомунікативного феномена та шоу-технологій як форми соціальної комунікації;

- з'ясувати місце та функції шоу-технологій у соціальних комунікаціях;

- здійснити типологізацію шоу-технологій;

- виявити чинники ефективності шоу-технологій;

- розкрити особливості функціонування шоу-технологій у сучасному українському суспільстві та визначити шляхи оптимізації використання шоу-технологій у процесах соціального управління.

Об'єкт дослідження - соціальні комунікації в сучасному суспільстві.

Предмет дослідження - особливості та закономірності функціонування шоу-технологій як форми соціальної комунікації сучасного суспільства. шоу соціологічний комунікація технологія

Теоретико-методологічні засади дослідження пов'язані з концепціями, що розроблялися в межах соціокультурного підходу в соціології, з роботами класиків соціології М. Вебера та П. Сорокіна, а також з працями представників суміжних напрямів, зокрема М. Хрєнова. У роботі використані деякі аспекти концепції суспільства спектаклю Гі Дебора, а також критичної теорії суспільства Т. Адорно, М. Хоркхаймера, Г. Маркузе. Звернення до соціодраматургійного підходу І. Гофмана дозволило аналізувати шоу в аспекті символічної ігрової взаємодії. Значну роль в аналізі шоу-технологій як соціокомунікативних технологій відіграли положення, які розроблялися в межах теорії соціальних комунікацій та в межах концепцій соціальних технологій Ю. Сурміним та М. Туленковим, М. Марковим та В. Подшивалкіною.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань використані методи аналізу і синтезу, метод логічного узагальнення, типологізації.

Емпіричну базу дисертації становлять результати проведеного автором соціологічного дослідження з використанням якісної методології. Проведено глибинні інтерв'ю з експертами - спеціалістами, професійна діяльність яких орієнтована на розробку, створення, реалізацію шоу-технологій та шоу-продуктів, зокрема у межах телевізійної комунікації (n = 33). Аналіз одержаної емпіричної інформації було здійснено завдяки методу щільного опису даних. Також в роботі використані дані моніторингів та рейтингів ЗМІ, здійснених національною кампанією маркетингових і соціальних досліджень «GfK Ukraine».

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає у розв'язанні важливого наукового завдання у межах соціології комунікації - концептуалізації понять «шоу», «шоу-технології», «соціокомунікативні шоу-технології» для аналізу сучасних соціальних комунікативних практик, а саме:

вперше:

– здійснена соціологічна інтерпретація поняття «шоу» як сучасної культурної форми, що є символічним художнім витвором, підпорядкованим певному жанру, основу якого складає поєднання засад відтворення традиційних видовищних форм із сучасними технологічними можливостями візуалізації;

– запропоновано дуальність розуміння шоу з точки зору основної функціональної спрямованості результатів використання засад побудови видовищної комунікації та цілісності представлення цих результатів: шоу як культурний продукт та шоу як допоміжна інструментальна складова процесів управління (шоу як технологія);

– здійснена інтерпретація поняття «шоу-технології», які визначаються як засоби організації та реорганізації соціального простору, застосування яких спрямоване на підвищення ефективності у вирішенні певних завдань управління, що досягається шляхом включення у різні соціальні процеси складових, за допомогою яких традиційно створюється шоу як культурний продукт;

удосконалено:

– розуміння тенденцій функціонування і перспектив розвитку шоу-технологій як сучасних соціокомунікативних технологій (на прикладі сучасного українського суспільства), зокрема: схильність до використання універсальної схеми конструювання шоу-технологій незалежно від сфери, в межах якої екстраполюються результати та нівелювання межі між технічною і технологічною складовою комунікативних шоу-технологій;

– інтерпретацію функцій шоу як видовищної комунікативної практики, аргументовано, що особливе значення мають функція задоволення базових потреб суспільства (розваги, зняття соціальної напруги, тимчасової заміни реальності), а також перетворююча, інтеграційна, регулятивна, нормативна та комунікативна функції;

– концептуальні підходи до визначення шоу-технологій як специфічної форми соціальної комунікації, що дозволило дійти висновку що шоу-технології є соціокомунікативними та як форма соціальної комунікації, апелюючи до чуттєвого аспекту сприйняття спрямовані на відтворення інформаційного потоку між різними суб'єктами комунікації;

дістали подальшого розвитку:

– ідеї щодо використання шоу-технологій з метою управління, зокрема обґрунтовано позицію, в межах якої, окрім маніпулятивного аспекту шоу як комунікативної технології, представлене значення шоу як технології новаторства, креативності вирішення проблеми згуртованості, роботи заради спільної справи, вироблення корпоративних цінностей на рівні організацій та ідентичності на рівні спільнот/суспільств;

– теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення шоу як соціокультурного феномену, що стало можливим завдяки синтезу міждисциплінарного аналізу та врахуванню історичного досвіду використання видовищних практик, зокрема дістала розвитку ідея впливу первісних видовищних форм та традиційних видовищних святкувань стародавнього світу на методи конструювання сучасних комунікативних видовищних практик.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що робота сприяє поясненню масових процесів шоуїзації, які відбуваються в сучасному суспільстві як на науковому, так і на буденному рівнях. Комплексний соціологічний аналіз шоу-технологій є необхідним для розробки нових моделей, технологій, функцій шоу як соціокультурного явища, сприятиме посиленню уваги вчених і практиків до актуальної проблеми заміщення інших форм комунікації шоу-технологіями.

Практичне значення представлених у дисертації теоретичних положень, узагальнень та висновків полягає в можливості їх використання фахівцями для більш ефективної реалізації шоу-технологій та успіху у масової аудиторії; представниками суміжних напрямів, які використовують шоу-технології у власних галузях (PR, маркетинг, реклама тощо); громадянами для розуміння суті комунікативних процесів, які відбуваються в сучасному суспільстві, та можливості протистояння маніпулюванню власною свідомістю.

Теоретичні положення та емпіричні результати, представлені в роботі, можуть бути використані в подальших соціологічних дослідженнях проблематики шоу, а також при розробці навчальних і методичних матеріалів із соціології культури, соціології комунікацій, менеджменту та маркетингу, соціального управління тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі ключові ідеї, положення і висновки дослідження розроблялись автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки обговорювались на кафедрі прикладної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Результати дисертаційного дослідження доповідались у межах міжнародних науково-практичних конференцій, конгресів та семінарів, а саме: IV Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Багатоманітна сучасність: перспективи соціологічного аналізу» (Харків, 2006 р.), V, VІ та VII Міжнародних наукових конференцій студентів та аспірантів «(Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства» (Харків, 2007-2009 рр.), ІІ Міжнародного Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» (Львів, 2008 р.), Міжнародного науково-практичного семінару «Гуманітарний розвиток регіону - аспекти європейської інтеграції» (Харків, 2008 р.), Міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХІ століття» (Одеса, 2008 р.), ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Одеські соціологічні читання» на тему «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (Одеса, 2008 р.), Молодіжної наукової конференції «Споживання як комунікація-2008» (Санкт-Петербург, 2008 р.), ІІІ Міжнародної наукової конференції «Радянська культура: проблеми теоретичного осмислення» (Санкт-Петербург, 2008 р.), XIV Міжнародної наукової конференції «Харківські соціологічні читання» (Харків, 2008 р.), Міжнародного науково-практичного симпозіуму «Імідж держави/регіону в сучасному інформаційному суспільстві» (Санкт-Петербург, 2009 р.), Міжнародної науково-практичної конференції «Якубинська наукова сесія» (Харків, 2009 р.), І Конгресу Соціологічної асоціації України «Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей» (Харків, 2009 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження відображено у 10 наукових публікаціях, 3 з яких опубліковано у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих видань з соціології, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 206 сторінок, обсяг основної частини - 177 сторінок, список використаних джерел з 170 найменувань - на 17 сторінках, 3 додатки -на 12 сторінках. Робота містить 17 рисунків та 5 таблиць.

Основний зміст дисертації

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробленості теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано його мету та завдання, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, наведено дані щодо апробації дослідження.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення шоу та шоу-технологій як форми соціальної комунікації» представлено аналіз шоу як соціокомунікативного феномена та шоу-технологій як специфічної форми соціальної комунікації, визначено основні теоретико-методологічні підходи, що сприяють науковому аналізу зазначених явищ, їх характерні риси, а також особливості функціонування.

Підрозділ 1.1. «Передумови становлення шоу як соціального явища» присвячено аналізу становлення та функціонування видовищних практик як основи формування сучасного шоу як соціального явища, зокрема практики використання видовищних елементів в управлінні соціальними процесами.

Розкрито вплив ритуалу та міфу на розвиток практики використання видовищних елементів як інструмента репрезентації та конструювання соціальної реальності. Показано, що здійснення регулярних видовищних ритуальних практик, наділених міфологічним змістом, сприяло встановленню та підтримці соціальної єдності в суспільстві (Е. Дюркгейм, Б. Малиновський). Зазначено, що отримуючи в ритуалі реальні риси та реалізуючись у видовищній дії, міф, як форма колективних уявлень і норм (Е. Дюркгейм, Д. Кемпбелл, К. Леві-Строс, Б. Малиновський) виступав тим механізмом, який сприяв наповненню індивіда/спільноти особливо потужною силою колективного хвилювання, що робило його більш відкритим для комунікації. Це дозволило аналізувати методи символічного формування і підтримки соціального порядку, характерних для видовища як комунікативної практики. Показано, що з історичним розвитком суспільства міф та ритуал позбавляються сакрального значення, формується відсторонений спостерігач видовищної події - «глядач», однак у самого видовища залишаються ознаки ритуальної дії та міфологічна основа.

У підрозділі також представлений аналіз функціонування видовища як значущої комунікативної практики, починаючи з античних часів. Зазначено, що протягом історичного розвитку суспільства, видовища, не маючи єдиної універсальної моделі побудови, являли собою масштабні святкування, оформлені у вигляді ігор, змагань, церемоніалів тощо, стаючи такими комунікаційними формами, застосування яких сприяло досягненню управлінських цілей та задоволенню потреби у розвагах і знятті соціальної напруги. Для цього аналізу важливим виявився підхід, у межах якого розкривається соціально-перетворююча роль видовищних святкувань (М. Бахтін, М. Хрєнов), зокрема підкреслюється їх спрямованість на полегшення процесів комунікації між різними соціальними верствами, встановлення та підтримку соціального консенсусу.

Визначено, що на певному етапі розвитку суспільство опинилося в ситуації, коли традиційних видовищних форм виявилося недостатньо для задоволення наявних суспільних потреб, виникла необхідність в їх оновленні та створенні на їх основі інноваційних форм соціальних комунікацій.

Підрозділ 1.2. «Поняття «шоу» та «шоу-технології» в науковому знанні» присвячено концептуалізації понять «шоу» та «шоу-технології», які набули у повсякденному вжитку широкого використання, проте у науковому просторі залишаються без належної уваги і більш-менш чіткої інтерпретації.

На основі здійсненого автором аналізу традиційних видовищних практик як передумов формування сучасного шоу, наявних інтерпретацій цього феномену в соціогуманітарній літературі робиться висновок, що соціологічну інтерпретацію цього поняття доцільно здійснювати через розкриття значення більш укоріненого в науковому дискурсі терміну «видовище». Теоретичний аналіз змістовних характеристик поняття «видовище» дозволив зробити висновок, що як цілісна дія, що є продуктом колективного символічного виробництва, видовище є традиційною культурною формою, яка, змінюючись разом із суспільством, у сучасну епоху окрім звичних рис та засобів вираження, здатна набувати нових якостей (висока технологічність, масштабність, інтерактивність тощо). Зазначається, що розвиток технологічних можливостей вивів репрезентативну функцію видовища на новий рівень, внаслідок чого формується нова комунікативна практика, яка, з одного боку, синтезувала в собі досягнення й характеристики різноманітних традиційних видовищних практик, а з іншого - стала унікальним явищем сьогодення - шоу. Проте, акцентується, що в сучасному науковому дискурсі терміни «видовище» і «шоу» не можуть використовуватися як синонімічні. Зроблено висновок, що шоу, як сучасна культурна форма, є символічним художнім витвором, підпорядкованим певному жанру, основу якого складає поєднання засад відтворення традиційних видовищних форм із сучасними технологічними можливостями візуалізації з урахуванням суспільної сфери, в межах якої відбуватиметься трансляція результатів цього втілення.

Терміни «форма» та «культурна форма» інтерпретуються, виходячи з положень формальної соціології Г. Зіммеля та визначення культурної форми, запропонованого сучасним науковцем А. Флієром, погляд якого є характерним для соціокультурного розуміння форми, представленого у постмодерністському та постструктуралістському ключі, і виявляється актуальним з точки зору аналізу сучасних соціокомунікативних процесів.

Визначається, що з огляду на прикладний характер, шоу має розглядатися в дуальності з точки зору основної функціональної спрямованості результатів використання засад побудови видовищної комунікації та цілісності представлення цих результатів: шоу як культурний продукт та шоу як допоміжна інструментальна складова соціальних процесів. Під шоу як культурним продуктом розуміється конкретна подія, яка відбувається в просторі та часі, представляє поєднання принципів створення символічних художніх витворів, з одного боку, та комерційно-вигідних проектів - з іншого, як правило реалізується на засадах масової культури, має яскраво виражений видовищний та розважальний характер, а також латентну спонукальну спрямованість. У цьому контексті під шоу-технологіями розуміється безпосередньо набір засобів створення культурного продукту, заснованого на видовищній комунікації. Як допоміжна інструментальна складова соціальних процесів, шоу визначається в тих випадках, коли засоби, що традиційно використовуються для створення подій культурно-розважального характеру, спрямовуються на вирішення певних завдань поза межами галузі розваг, а сам розважальний характер події з яскраво вираженого перетворюється на латентний або нівелюється зовсім. У цьому випадку шоу-технології визначаються як засоби організації та реорганізації соціального простору, застосування яких спрямоване на підвищення ефективності у вирішенні певних завдань управління, шляхом включення у різні соціальні процеси складових, за допомогою яких традиційно створюється шоу як культурний продукт.

У підрозділі 1.3. «Концептуальні підходи до аналізу сутності шоу як соціокомунікативного феномену» висвітлено теоретико-методологічні підходи класиків соціології і сучасних дослідників, що сприяють дослідженню сутності шоу як соціокомунікативного феномена. Визначено, що значний внесок у розвиток вивчення видовищної комунікації та її впливу на процеси що відбуваються у суспільстві взагалі, а також істотний вплив на розвиток теорії шоу зокрема, привнесений представниками соціокультурного підходу в соціології. Висвітлено підходи авторів, теоретичні розробки яких стосуються впливу соціокультурних явищ на трансформаційні процеси у суспільстві, зокрема: М. Вебера, звернення до теоретичної концепції якого дозволяє обґрунтувати доцільність оперування терміном «культурний продукт» у визначенні шоу, та П. Сорокіна, який наголошував на взаємообумовленості понять і феноменів суспільства і культури, і, як наслідок, актуалізації використання в межах соціологічного аналізу поняття «соціокультурне».

Визначено, що найбільш докладний аналіз у дослідженні соціального характеру видовища здійснено в працях сучасного російського дослідника М. Хрєнова, який робить наголос на функціональній стороні видовища як комунікативної практики, наголошуючи, що вона є і формою, і засобом соціального спілкування, і необхідним елементом організації соціальної реальності. Зазначено, що значний внесок у конструювання теоретичної бази шоу внесений Ж. Бодріяром, який, критикуючи «суспільство споживання», порушує питання про практичні наслідки використання шоу як видовищної комунікації, та Гі Дебором, який розкриває та аналізує сутнісні аспекти нового типу суспільства, орієнтованого на споглядання та видовищність - суспільство спектаклю в його інтерпретації.

Соціокомунікативні аспекти, які лежать в основі конструювання видовищних практик, розкриті також за допомогою звернення до положень соціально-драматургійного підходу (І. Гофман), де підкреслюється схожість процесу комунікації в суспільстві з видовищно оформленою виставою, що дозволило розглядати засади принципів конструювання шоу в тісному зв'язку з процесами організації соціальної взаємодії. Концептуальні ідеї структурного функціоналізму дозволили виділити та обґрунтувати основні функції шоу як сучасної видовищної комунікативної практики: перетворюючу, інтегративну, нормативну, комунікативну, функцію зняття соціальної напруги та функцію тимчасової заміни реальності.

Звернення до зазначених напрямів сприяло визначенню сутності шоу як сучасної соціокультурної, соціокомунікативної видовищної практики, яка має місце в межах масової, медіатизованої культури, та виділенню ряду характерних рис, які роблять шоу універсальною комунікативною практикою сучасного суспільства, і дозволяють її елементам проникати в усі сфери суспільного життя, серед яких: апеляція до чуттєвого рівня сприйняття і орієнтація на емоційний вплив (упор на несвідоме і архетипове), видовищність і феєричність, епатажність і сенсаційність, симулятивність, спрощення смислів, висока технологічність, адаптивність до соціальних запитів, мистецтво своєчасності тощо.

У підрозділі 1.4. «Теоретичні засади визначення шоу-технологій як специфічної форми соціальної комунікації» обґрунтовано доцільність трактування технологій створення шоу як соціокомунікативних, а також визначення шоу-технологій як форми соціальної комунікацій.

Огляд основних дискусій за проблематикою соціальних технологій здійснено з позицій, представлених у працях як західних, так і вітчизняних науковців (Б. Браун, Т. Гордон, М. Марков, В. Подшивалкіна, К. Поппер, Ю. Сурмін, О. Хелмир). Виходячи з основних ознак будь-якої технології і необхідних умов технологізації будь-якого процесу, сформульованих російським науковцем М. Марковим, а також спираючись на визначення соціальних технологій та основних принципів їхнього втілення, запропонованих вітчизняними науковцями В. Подшивалкіною та Ю. Сурміним, обґрунтовується доцільність визначення шоу та процесів, що супроводжують його створення і втілення у різних сферах суспільного життя (шоу-технології), як соціальні технології, які мають комунікативний характер та безпосередню спрямованість на перетворення умов соціальної реальності.

Аналіз соціальних комунікацій, у їх соціокультурному аспекті, з урахуванням зв'язку між культурою і діяльністю мас-медіа (М. Маклюєн, А. Моль та Н. Луман), дозволив дійти висновку, що як форма сучасної соціальної комунікації соціокомунікативні шоу-технології спрямовані на відтворення інформаційного потоку між різними суб'єктами комунікації, звертаючись до чуттєвого боку сприйняття, і представляють поетапний процес, що складається з компіляції спеціальних методів конструювання видовищної комунікації. Зазначається, що центральна мета використання шоу-технологій як форми соціальної комунікації - це зміна стану суб'єктів процесу комунікації та перетворення соціальної реальності.

Застосування міждисциплінарного підходу дозволило виявити ряд сутнісних характеристик шоу як соціокомунікативного феномену, а також шоу-технологій як форми соціальної комунікації, концептуалізувати категоріальний апарат представленої роботи та визначити основні напрями дослідження проблеми використання видовищної комунікації як засобу представлення та конструювання соціальної реальності.

У другому розділі - «Роль шоу-технологій в соціальних комунікаціях» вивчено особливості функціонування шоу-технологій у сучасному суспільстві, проаналізовано їх складові елементи, етапи, а також визначено чинники їхньої ефективності.

У підрозділі 2.1. «Місце шоу-технологій в соціальних комунікаціях» досліджено специфіку функціонування шоу-технологій як технологій створення цілісного продукту - шоу, а також як допоміжних інструментальних технологій управління.

Звертається увага на те, що усі, створені за допомогою шоу-технологій події, які є цілісними культурними продуктами, за основними формами вираження змісту доцільно поєднати у два основні види: шоу-змагання та шоу-мистецтв. Зафіксовано тенденцію укорінення шоу-технологій як допоміжних засобів управління та регуляції соціальними процесами, на основі чого, в свою чергу, пропонується виділення основних типів шоу: політичні, маркетингові, соціальні та культурні. Розроблена та обґрунтована універсальна схема практичної реалізації шоу-технологій у соціальних комунікаціях, яка базується на визнаній класичною моделі масової комунікації Г. Лассвела, представлена шістьома етапами, на кожному з яких вирішуються завдання, виконання яких необхідно для отримання позитивного кінцевого результату: 1) усвідомлення наявності потреби у використанні специфічних засобів конструювання соціальної реальності; 2) визначення основної мети кінцевого продукту, засад, на яких він має будуватися, та умов переведення його в площину шоу; 3) безпосередня діяльність спеціалістів у створенні та оперуванні шоу-технологіями: обрання стратегії, розробка сценарію втілення, вибір засобів і каналів трансляції; 4) донесення (трансляція) готового продукту до аудиторії; 5) очікування ефекту - спостерігання за дією продукту; 6) оцінка результату (ефективності): визначення рейтингів, рівнів продажів, підвищення електоральної активності тощо.

Зроблено висновок про те, що в межах телевізійної комунікації як провідного каналу, за допомогою якого відбувається трансляція результатів втілення шоу-технологій, відбувається синтез усіх відомих та доступних людині практик використання видовищних елементів в організації соціального простору.

У межах підрозділу 2.2. «Типологія шоу-технологій» запропоновано проводити аналіз специфіки конструювання та функціонування шоу-технологій за такими критеріями, як рівень комунікації та суспільна сфера, в межах якої відбувається репрезентація результатів їх втілення.

Зазначено, що найбільш масштабно шоу-технології використовуються на рівні масової комунікації, з акцентом на загальний (часто міфічний) авторитет, візуально-технологічну та інформаційну унікальність. Ефективними на цьому рівні є засоби, що базуються на наданні події/інформації сенсаційності та своєчасної унікальності, конвергенції різних жанрів шоу з активним використанням новітніх інформаційних технологій, провокаційності та епатажі. Специфіка функціонування шоу-технологій на груповому рівні полягає в акцентуванні на груповій згуртованості, з одного боку, та індивідуальності кожного члена - з іншого, тож засоби конструювання видовищної комунікації, найчастіше базуються на апеляції до створення унікальних образів (з акцентом на авторитет суспільних традицій та досвід), яким надаються характеристики видовищності. Зазначено, що на міжособистісному рівні шоу-технології використовуються найменш масштабно й найчастіше виражаються у наданні особистісній презентації характеру театралізованої видовищної дії, а також відрізняються відносною раціональністю їх сприйняття об'єктом комунікації, на відміну від масового чи групового рівнів.

Виходячи з позиції, згідно з якою аналіз суспільства як складної системи логічно проводити, виокремлюючи найбільші й складні частини, якими виступають сфери суспільного життя, обґрунтованим є аналіз специфіки функціонування шоу-технологій відповідно до суспільної сфери. Зазначено, що в політичній та економічній сферах конструювання шоу-технологій відбувається найчастіше на засадах масового рівня комунікації, тоді як соціальна та духовна (культурна) більш орієнтовані на груповий. Найбільш дієвими в політичній сфері визнані технології створення видовищної комунікації орієнтовані на провокаційність та розширення символічного простору «присутності» завдяки візуальній домінанті; в економічній - на створення «красивих» історій та легенд про товари та послуги, шокуючу та епатажну манеру представлення; у соціальній та духовній - на апеляцію до суспільного досвіду та навіювання через авторитет. Зроблено висновок, що як допоміжна інструментальна складова будь-якого з соціальних процесів шоу-технології сформувались у межах сфери шоу-бізнесу, де вони є головною складовою функціонування усіх внутрішніх процесів. Принципом, за яким на усіх рівнях комунікації у межах цієї галузі конструюються шоу-технології, є створення культів поклоніння та наслідування через апеляцію до авторитету зірки/бренду, яка володіє необхідним та «правильним» набором соціокультурних характеристик, визнаних спільнотою або суспільством, на яке спрямовується вплив та орієнтація на високі технологічні можливості візуалізації.

У розділі 2.3. «Ефективність шоу-технологій як форми соціальної комунікації» зазначено, що здійснений аналіз наукових джерел, який дозволив визначити шоу-технології як соціокомунікативні, обумовив розуміння поняття ефективності шоу-технологій як форми соціальної комунікації, виходячи з критеріїв оцінки ефективності самої соціальної технології, та ефективності ЗМК як безпосереднього поля функціонування та розповсюдження ефектів від використання шоу-технологій.

Під ефективністю шоу-технологій як форми соціальної комунікації автор пропонує розуміти досягнення позитивного, з точки зору окреслених на етапі планування мети та завдань результату, пропорційного витратам на їх реалізацію та попередній оцінці можливостей.

Зроблено висновок, що процес реалізації шоу-технологій є складною системою, і його ефективність обумовлена широким спектром чинників, як загальнокультурних, так і суспільно-економічних, об'єднаних у три основні групи: соціально-психологічні, економічні та організаційні. Зазначено, що важливим чинником, який впливає на ефективність використання шоу-технологій як форми соціальної комунікації, є обов'язкове врахування культурних та соціально-психологічних особливостей об'єктів комунікації й розуміння їх історичного досвіду.

У другому розділі роботи також обґрунтовано доцільність вибору телевізійної комунікації як поля для практичного дослідження особливостей шоу-технологій в сучасному українському суспільстві.

Третій розділ - «Особливості функціонування шоу-технологій в умовах сучасного українського суспільства» присвячений опису й інтерпретації емпіричних даних проведеного автором експертного опитування фахівців у галузі створення і реалізації шоу-технологій в межах телевізійної комунікації (n = 33), а також аналізу даних рейтингових досліджень ЗМІ з метою здійснення характеристики технологій організації телевізійного шоу, пояснення технології впливу за його допомогою на аудиторію й визначення особливостей застосування шоу-технологій в Українському соціумі.

У підрозділі 3.1. «Характерні риси шоу-технологій на прикладі телевізійної комунікації» висвітлено результати експертного опитування та аналізу кількісних даних, представлених результатами рейтингів та моніторингів ЗМІ, здійснених компанією з маркетингових та соціальних досліджень в Україні «GfK Ukraine».

Зроблено висновок, що формат шоу в телевізійній комунікації займає лідируючі позиції по відношенню до усіх інших. Зазначено, що на українському телебаченні відбулося виокремлення двох найбільш затребуваних шоу-форматів: телешоу в традиційному сенсі, як жанр телепередачі та реаліті-шоу. До першого, незалежно від суспільної сфери, в межах якої формулюються завдання та знаходиться цільова аудиторія, відносяться: дискусія, гра, лотерея, дебати, змагання, конкурси тощо. У цьому випадку те, що відбувається в межах шоу, є символічним простором із власним символічним часом, що є протилежним до реаліті-шоу, - які абсолютизують процеси, що відбуваються на екрані у поточну реальність, поступово вводячи в реальне життя власні принципи його конструювання.

Як базові комунікативні технології, що формують телевізійне шоу та сприяють його успіху в аудиторії, визначено технологізований процес візуалізації продукту, пов'язаний з такими атрибутами, як: оформлення студії (декорації, сцени), спецефекти і постановочні номери, які надають шоу одного з головних компонентів - видовищності. Зазначено, що в межах телевізійного шоу поряд з технологічним видовищем має місце створення емоційної видовищності, яка обумовлюється поведінкою ведучого або учасників шоу.

Дієвими з точки зору впливу на аудиторію за допомогою телевізійного шоу засобами визнано навіювання через більшість, емоційне зараження та наслідування, які найчастіше реалізуються за допомогою взаємодії ведучого та глядацького залу з чітко визначеними заздалегідь параметрами реакцій у відповідь на дії один одного.

Виділено дві основні тенденції, характерні для організації шоу-продукту на українському телебаченні: запрошення до участі в шоу «зірок» (відомих артистів, політиків, спортсменів) та участь у шоу «простих людей з народу».

У підрозділі 3.2. «Особливості застосування шоу-технологій в українському соціумі» проілюстровано особливості використання шоу-технологій в конструюванні соціальних процесів в українському соціумі.

Зроблено висновок, що культурна сфера, яка традиційно потребує видовищ найбільше, поступається політичній, яка є найбільшим «споживачем» шоу-технологій. Зазначено, що використання шоу-технологій в межах передвиборчих та PR-кампаній дозволяє впливати на здійснення вибору та корегувати поведінку потенційного електорату. Констатовано тенденцію взаємопроникнення політичної та економічної сфери з шоу-бізнесом, результатом якого стає використання відомих публічних фігур та зірок у рекламних та передвиборчих кампаніях.

Визначено, що масштабність та символічність, притаманні шоу як культурному продукту, є невід'ємною складовою загальнонаціональних свят, допомагаючи в цьому випадку відпрацьовувати статусні інтереси окремих суспільних або політичних діячів. Аналіз специфіки використання шоу-технологій у межах культурної сфери дозволив констатувати, що вони найчастіше знаходять безпосереднє використання як засоби організації культових подій у вигляді традиційних видовищних вистав із залученням сучасних технічних можливостей візуалізації, спецефектів, які посилюють враження, та засобів трансляції подій на широку аудиторію.

Аналіз продуктів розважального характеру, які реалізуються в сучасній Україні, дозволив узагальнити основні характеристики події, організованої за допомогою шоу-технологій: стрімка органічна подача різноманітних виконавчих сил, ритмічна контрастність у розвитку дії, економне використання мови, миттєве змінення уваги з одного елементу на інший, спрямованість на емоційну реакцію та емоційний вибух наприкінці.

У розділі 3.3. «Шляхи оптимізації використання шоу-технологій» зазначається, що шоу-технології як форма соціальної комунікації дозволяють суб'єкту комунікативного процесу досягати максимального результату за мінімальний проміжок часу та відповідно до вкладених коштів, тобто оптимізують процес управління.

Зазначено, що широкий потенціал шоу-технологій, який полягає у їх здатності спрощувати процеси сприйняття інформації, має використовуватися для оптимізації комунікативних засобів подолання складних соціальних проблем, зокрема при розробці інформаційних кампаній. Наприклад, використання засад створення видовищної комунікації як засобу трансляції інформації щодо можливостей подолання кризового становища, або у популяризації серед молоді гуманістичних настроїв, цінностей здорового способу життя, сімейних цінностей тощо.

Визначено, що використання шоу як засобу привертання уваги має спрямовуватися на ті проблеми суспільного життя, які вимагають невідкладного рішення. Це може бути пов'язано з використанням шоу-технологій в реалізації проектів, спрямованих на допомогу соціально незахищеним категоріям населення, освіту аудиторії, розвиток громадської активності. Використання шоу-технологій, спрямованих на привернення уваги у сфері соціального благополуччя, має стати допоміжним інструментом у напрямі вирішення таких проблем, як соціальна незабезпеченість, всиновлення, донорство.

Зазначено, що візуальні матеріали, які є обов'язковою складовою шоу сприяють більш ефективному сприйняттю, ніж текстова або аудіо-інформація, тож відзначено необхідність наголосу на якості візуалізації продуктів, створених за допомогою шоу-технологій, що завжди є вагомим чинником успіху всієї кампанії. Цей факт має особливе значення для телевізійної комунікації. Зроблено висновок про те, що за допомогою шоу-технологій, телебачення як найбільш поширений канал трансляції візуальної інформації, організовуючи комунікативний процес у вигляді гри та розваги, має навчати аудиторію важливих знань у різних сферах, пов'язаних із забезпеченням особистої безпеки, освітою, передачею соціального досвіду тощо.

У висновках підводяться підсумки дослідження, формулюються положення, які мають теоретичне і практичне значення для подальшого соціологічного вивчення специфіки функціонування шоу-технологій як форми соціальної комунікації.

Поглиблено аналіз та проведено систематизацію накопиченого теоретико-методологічного досвіду соціологічних та суміжних наук щодо розуміння й трактування видовищних практик, що дозволило дійти таких висновків.

У сучасних теоретичних напрямах переважає песимістичне та фрагментарне уявлення щодо процесів стрімкого завойовування шоу-технологіями лідируючих позицій у процесі комунікації. Констатовано наявність певної розбалансованості у визначенні основного категоріального апарату, а саме, занадто широкий спектр та невизначеність у використанні понять «шоу» та «шоу-технології». Концентрування на аналізі витоків шоу та ролі видовищних практик у визначенні структури сучасного шоу, а також аналіз зазначених явищ з позицій соціокультурного підходу дозволяє з наукової точки зору визначити та охарактеризувати шоу як соціокомунікативне явище сучасного суспільства та шоу-технології як специфічну форму соціальної комунікації. Представлене у дисертації розуміння процесу шоу та шоу-технологій дозволило здійснити науковий аналіз явищ, які в сучасному суспільстві є основою багатьох комунікаційних процесів, залучаючи до нових розробок потенціал існуючих теоретичних уявлень щодо процесів, які є наслідками практичного використання шоу-технологій.

Звернення до концепцій, у рамках яких аналізується значення термінів «соціальні» та «комунікативні технології», дозволило визначити комунікативний характер шоу-технологій та їх орієнтацію на перетворення умов соціальної реальності. Синтез теоретичних надбань у вивченні структури комунікативного процесу дозволив визначити універсальну схему практичної реалізації шоу-технологій у соціальних комунікаціях.

Типологізація шоу-технологій дозволила показати, що на ефективність застосування шоу-технологій безпосередньо впливають соціально-психологічні аспекти особистості, і найбільш успішними виявляються шоу-технології на рівні маси, оскільки вона є значно менш критичною тому, що індивідуальність, властива особистості, в масі переважно заміщується архаїчними інстинктами. Також зазначено, що у різних суспільних сферах шоу-технології розглядаються під власним кутом зору, знаходять специфічне відображення та вираження, є методами, спрямованими на реалізацію різних цілей та вирішення різних завдань, однак засновані на загальному принципі - апеляції до емоційної складової сприйняття.

Аналіз питання ефективності шоу-технологій дозволив визначити її як досягнення позитивного з точки зору окреслених на організаційному етапі мети та завдань, результату, пропорційного витратам і попередньої оцінки можливостей. Зазначено, що серед широкого спектру чинників, які впливають на ефективність застосування шоу-технологій, важливим є врахування соціально-психологічних особливостей об'єктів комунікації, що обумовило розгляд класичних наукових концепцій в цьому напрямі.

Визначено, що здебільшого реалізація шоу-технологій відбувається за допомогою телевізійної комунікації. Це, в свою чергу, обумовило поле практичного дослідження характеристик засобів організації шоу й методів впливу за допомогою шоу-технологій на аудиторію саме в межах цього засобу комунікації. Зроблено висновок про формування на телебаченні масштабної індустрії з виробництва шоу, що впливає на характер багатьох соціальних процесів та стає засобом тотальної шоуїзації суспільства.

Сформульовані висновки спираються на аналіз конкретних ситуацій в українському соціумі. Проаналізовано, як технології, які знайшли відображення в теоретичній частині роботи, реалізуються в процесі створення шоу безпосередньо на практиці. Виявлено, що шоу-технології дістають різного використання в реальному житті залежно від таких факторів, як колектив, що його організує, економічна складова (бюджет), цілі, наявність або відсутність консенсусу серед організаторів, розуміння соціокультурної ситуації в суспільстві/спільноті. Підкреслено, що перспективний розвиток шоу-технологій в українському соціумі може і повинен бути пов'язаний із конструктивним їх застосуванням: виконанням просвітницької функції, функції фокусування уваги на актуальних соціальних проблемах і консолідації суспільства для розв'язання цих проблем.

Зазначено, що сприяючи вирішенню широкого кола завдань та задоволенню базових потреб суспільства, шоу-технології впливають на різні соціальні процеси, складаючи не лише святкове, але й повсякденне життя суспільства, та стають визначною рисою виробництва і споживання цінностей сучасного соціуму. Знаходячи застосування в усіх сферах життєдіяльності, шоу-технології перетворюються на потужний засіб впливу на світосприйняття людини.

Соціальні практики сучасного світу достатньо складні й різноманітні, і їх вивчення не може бути одноразовим та мати статичний характер. У роботі зазначено, що в подальшому затребуваними залишаться не лише висвітлені питання, але з'являться й нові, пов'язані перш за все з розширенням присутності шоу в житті людини та збільшенням кількості варіацій шоу-технологій. Тоді представлені в дослідженні результати потребуватимуть доповнення, деталізації та оптимізації. У цьому сенсі дисертаційна робота може слугувати своєрідною точкою відліку для подальших напрацювань в соціальній галузі знання в цьому напрямі. Подальші дослідження можуть бути пов'язані з поглибленими дослідженнями безпосередньо соціально-психологічних аспектів сприйняття результатів втілення шоу-технологій масовою аудиторією, які мають проводитися в межах як соціологічного, так і суміжних підходів до вивчення сучасного суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Скрипка А. О. Видовище як соціокультурний феномен / А. О. Скрипка // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». 2007. №761. С. 207- 210.