Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

УДК 316.722:2(477.64)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Релігійні практики в соціокультурному просторі південно-східного регіону України

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Ратушна Таісія Олександрівна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник -доктор соціологічних наук, професор Катаєв Станіслав Львович, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), завідувач кафедри соціології та соціальної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Сіднєв Лев Миколайович, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), професор кафедри гуманітарних дисциплін;

кандидат соціологічних наук Паращевін Максим Анатолійович, Інститут соціології Національної академії наук України (м. Київ), науковий співробітник.

Захист відбудеться “07” травня 2010 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 при Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б.

Автореферат розісланий “06” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Насильницьке витіснення релігії з усіх сфер суспільного життя за радянської доби, після проголошення незалежності в Україні, змінилось масовим зверненням до релігії, зростанням кількості віруючих, релігійних громад та організацій, поверненням релігійним організаціям культових споруд.

Таке “релігійне відродження” мало результатом, з одного боку, збільшення кількості людей, які ідентифікують себе з віруючими, з іншого боку, багато дослідників наголошують на тому, що така ідентифікація ще не вказує на наявність справжньої релігійності. У релігійній сфері сучасного українського суспільства відбуваються два протилежних за змістом процеси, що отримали назву сакралізації та секуляризації. З одного боку, прагнення до відродження морально-етичних цінностей та розширення сфери функціонального впливу релігії, з іншого, - бажання звільнитись від релігійного впливу та релігійних догматів. Поряд із цим, спостерігається еклектичність та синкретичність релігійних поглядів та уявлень, недостатнє знання релігійних догматів більшою частиною віруючих. Ці суперечності спонукають науковців як до теоретико-методологічного, так і до емпіричного дослідження явищ і процесів, пов'язаних із релігією та її функціями в суспільстві.

Праці таких українських дослідників, як А. Биченко, В. Бурлачук, Л. Виговський, О. Грабовець, Н. Дудар, В. Єленський, Н. Зайцева-Чіпак, А. Колодний, М. Лукашевич, А. Панков, М. Паращевін, В. Подшивалкіна, Ю. Романенко, Л. Рязанова, Т. Серга, Л. Скокова, Ф. Шандора направлені на аналіз процесів секуляризації та сакралізації, вивчення місця релігії в сучасному українському суспільстві, зміни її функцій відповідно до перетворень, що відбуваються в самому суспільстві, визначення релігійності населення, виокремлення типів та рівнів релігійності.

Що ж стосується російських вчених, то тут найчастіше згадують праці Ю. Борункова, А. Дем'янова, В. Зінченко, Д. Угриновича, І. Яблокова, в яких здійснено глибокий теоретичний аналіз формування та функціонування духовно-релігійного комплексу. В дослідженнях М. Мчедлова, Ю. Синеліної та Г. Широкалової розглянуто різні зрізи релігійного життя, вони звертають увагу на діяльнісний, поведінковий аспект та практичне наповнення релігійності.

Західні дослідники, такі як Ф. Гордон, Б. Грем, Р. Клейтон, М. Корнвал, Г. Оллпорт, Дж. Фолкнер, зосереджують увагу на дослідженнях у площині релігійності, вивченні нових релігійних рухів.

Однією з особливостей сучасної релігійної ситуації у світі є тенденція до поширення позаконфесійної та позацерковної релігійності, що знаходить своє відображення і в Україні. Віруючі не завжди можуть співвіднести себе з якоюсь конкретною релігійною організацією, вони вважають себе просто християнами чи православними, що свідчить більше про соціокультурну ідентифікацію аніж релігійну.

Щодо вивчення соціокультурного простору суспільства та проблем формування нових культурних ідентичностей і практик, то в цій справі використовують теорії класиків соціології: П. Сорокіна, Т. Парсонса, Д. Белла, П. Бергера, Т. Лукмана, П.Бурдьє; сучасних російських: О. Ахієзера, Л. Іоніна; та напрацювання українських дослідників: А. Ручки, Л. Скокової, Р. Кися, Н. Костенко, М. Паращевіна.

Незважаючи на численні розробки в галузі соціології релігії, можна вважати, що на сьогодні не існує єдиної універсальної методики дослідження характеру та стану релігійності, визначення рівня релігійності населення в сучасному суспільстві. Не в повному обсязі досліджені регіональні відмінності релігійності та її динаміка, роль релігійних практик у її модернізації. Адже існує досить істотний розрив між декларацією релігійності та її як смисловим, так і практичним наповненням. Здійснення релігійних практик без віри є не просто формальністю, а її профанацією, так само як релігійна самоідентифікація без віри і здійснення практик може бути тільки даниною пануючим у суспільстві цінностям і нормам, а не індикатором релігійності. Отже, з погляду на зазначені аргументи можна визначити актуальність теми, що розглядається в дисертації.

Наукове завдання даної роботи полягає в теоретичному осмисленні і емпіричному дослідженні характеру, сутності й змісту сучасних релігійних практик і релігійності у Південно-Східному регіоні України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичній концептуалізації регіональних та міжпоколінних відмінностей характеру, сутності й змісту сучасних релігійних практик у соціокультурному просторі Південно-Східного регіону України та їх емпіричній верифікації.

Для досягнення мети були встановлені такі завдання:

- проаналізувати основні теоретичні підходи та методологічні принципи в соціології релігії, що використовують при вивченні релігійних практик та релігійності;

- охарактеризувати основні тенденції розвитку й визначити особливості релігії та релігійних практик в умовах соціокультурних перетворень в Україні;

- здійснити класифікацію сучасних релігійних практик населення відповідно до їх змісту;

- здійснити конкретно-соціологічне дослідження стану релігійних практик населення Південно-Східного регіону України (на прикладі Запорізької області);

- з'ясувати домінуючі форми релігійних практик різних вікових когорт населення Південно-Східного регіону України (на прикладі Запорізької області) й визначити їх характер, сутність, зміст.

- проаналізувати основні емпіричні дослідження релігійних практик для верифікації результатів авторського дослідження;

Об'єкт: релігійні практики та релігійність населення Південно-Східного регіону України.

Предмет: взаємозв'язок релігійних практик і релігійності, з соціокультурними процесами Південно-Східного регіону України.

Методи дослідження. У роботі використано комплекс загальнонаукових методів: описового (для розгляду теоретичного підґрунтя дослідження релігійних практик у соціології), аналізу і синтезу (для визначення змісту і структури релігії та релігійності), порівняльного аналізу (для виявлення спільного, особливого і специфічного в релігійних практиках різних вікових когорт). Для отримання первинної соціологічної інформації використано метод опитування (у формі анкетування); при обробці результатів прикладного соціологічного дослідження використовувались метод аналізу когорт і статистичні методи.

Складність та багатоаспектність релігійних практик як соціокультурного феномена зумовила необхідність комплексного використання соціокультурного і структурно-функціонального підходів. За допомогою системного підходу результати дослідження впорядковано в єдину теоретичну картину.

Емпіричну базу становлять результати соціологічного дослідження “Релігійні практики населення Південно-Східного регіону України (на прикладі Запорізької області)”, проведеного дисертантом у 2008 році. Вибірка квотна (N=1067), квотування проводилось за параметрами статі і віку.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у виявленні міжпоколінних відмінностей, характеру, сутності й змісту сучасних релігійних практик у соціокультурному просторі регіону, що дало змогу досягти таких наукових результатів, які виносяться на захист:

- вперше дослідження релігії як соціокультурного утворення здійснено завдяки застосуванню комплексного підходу до аналізу релігійних практик як багатовимірного духовного феномена та елемента соціокультурного простору. Аналіз функціонування релігійних практик здійснено в контексті поєднання просторових та темпоральних (динаміка поколінь) аспектів соціального буття, а просторовий компонент розглянуто в поєднанні фізичного (регіон) та соціокультурного способу його існування. Такий підхід дозволяє досягти цілісного розуміння темпоральної та топологічної характеристики релігійності соціуму;

- дістало подальшого розвитку вивчення основних тенденцій змін у релігійній сфері сучасного українського суспільства, які полягають у використанні релігії та релігійних практик для спрощення і типізації повсякденної поведінки особистості в ситуації невизначеності і варіативності, які притаманні постмодерному суспільству;

- дістала подальшого розвитку класифікація релігійних практик. За співвідношенням рівнів релігійності та ритуалізації виділено такі типи релігійних практик як традиційні, модерні, постмодерні та імітаційні. Встановлено, що використання імітаційних релігійних практик частиною населення спричиняє розрив між декларацією релігійності та її як смисловим, так і практичним наповненням. Релігійна семантика створює різновид релігійної мімікрії, де релігійна словесна символіка приховує незмінний тип ставлення до реальності, коли за словесним визнанням Бога не настає змін у поведінці;

- дістало подальшого розвитку розуміння характерних рис релігійності населення Південно-Східного регіону України (на прикладі Запорізької області), завдяки використанню когортного методу для аналізу змін у релігійних практиках поколінь та дослідження впливу трансформаційних процесів соціокультурного простору на релігійну сферу;

- удосконалено розуміння функціонування релігійних практик у Південно-Східному регіоні України. Встановлено, що, незважаючи на достатньо високий загальний рівень релігійності, її характер різний для кожної з когорт. У старшій когорті акцентуються сенсожиттєві питання, для середньої когорти характерним є використання релігії та релігійних практик для досягнення “поцейбічних” цілей (очікування користі або допомоги в повсякденному житті). Релігійні практики молодшої когорти носять адаптивний, імітаційний характер (вербальні та символічні релігійні практики приховують відсутність цілісної системи відтворення релігійних практик у повсякденному житті).

Практичне значення результатів визначається комплексним характером дослідження. Основні теоретичні положення та результати емпіричних досліджень можуть бути використані для подальшого теоретичного і практичного вивчення релігійних практик та їх ролі у становленні соціокультурного простору суспільства. А також для вироблення низки заходів щодо формування державної політики у релігійній сфері, направлених на збереження і відтворення духовних цінностей суспільства. Результати роботи були використані для написання програми та викладання курсу “Соціологія релігії” на кафедрі соціології Запорізького національного університету (довідка Запорізького національного університету № 01-25/08 від 28.09.2009 р.). Матеріали дисертаційної роботи можуть використовуватись для написання програм та викладання курсів із соціології релігії та соціології культури у вищих навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації. Результати дослідження використано Управлінням з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Запорізької державної обласної адміністрації при підготовці аналітичної інформації для розробки довгострокових прогнозів політичного та соціального розвитку Запорізького регіону (довідка Запорізької облдержадміністрації № 322/1 від 20.10.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були подані на таких науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція “(Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства” (м. Харків, 2007), міжнародні науково-практичні конференції “Соціологія у (пост)сучасності”, (м. Харків, 2008, 2009), міжнародна науково-практична конференція “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир, 2009), всеукраїнська наукова конференція “Соціальні та психологічні аспекти суспільних перетворень” (м. Запоріжжя, 2007), наукові конференції Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, 2007, 2009).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у десяти наукових працях. З них три статті, опубліковані в наукових виданнях, включених до затвердженого ВАК України переліку фахових видань, в яких можуть публікуватись результати дисертаційних досліджень на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук, а також сім опублікованих доповідей та тез виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 182 сторінки, з них список використаних джерел (188 найменувань) - на 18 сторінках, 3 додатки - на 4 сторінках. Робота містить 11 таблиць, 3 рисунки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено рівень її наукового опрацювання; сформульовано мету та завдання, об'єкт та предмет; з'ясовано теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження; визначено наукову новизну, охарактеризовано практичне значення, наведено відомості про апробацію.

У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти вивчення релігійних практик у контексті соціокультурного простору суспільства” розглядаються питання особливостей дослідження релігії та релігійних практик у релігієзнавстві та соціології релігії, методологічні засади дослідження релігійних практик, категоріально-понятійний апарат дослідження.

Здійснено ретроспективний огляд та систематизацію теоретичних напрацювань у сфері дослідження релігії релігієзнавством та соціологією релігії. Зміна бачення проблематики в соціологічному дослідженні взаємодії релігії та суспільства розкривається через аналіз теорій функціоналізму (Б. Маліновський, Е. Дюркгейм), які приділяють багато уваги ритуальним релігійним практикам. Вказується на те, що перехід до взаємовідносин, які регулюються нормами, може відбутись тільки в групі, яка виробила свою ідентичність. Відповідно до цього саме примітивний релігійний символізм через обряди та ритуали створює і зберігає колективну самосвідомість, а також є носієм консенсусу в суспільстві, на основі якого воно встановлює і підтримує свою єдність. Згідно зі структурним функціоналізмом (Т. Парсонс, Р. Мертон) релігія ідентифікується з функцією забезпечення збереження та наслідування зразків, оскільки виконує її шляхом співвіднесення з безумовно значимими цінностями та нормами, вкоріненими не в тих чи інших конкретних соціокультурних системах, а в загальних універсаліях людського соціокультурного простору. В той же час релігійні практики можуть виконувати не тільки функцію збереження зразків, а й створювати нові, тобто брати участь у формуванні соціокультурного простору суспільства. Представники феноменологічного напряму (П. Бергер, Н. Луман) зосереджують увагу на “реальності повсякденного життя”, над якою будуються системи символічних універсумів у вигляді науки, мистецтва, філософії та релігії. Релігійні практики з цієї точки зору розглядаються як повсякденні практики індивідів.

Оскільки релігія є соціальним явищем, то виникає необхідність розглядати її не в автономному, ізольованому стані, а як вплетену в соціальну структуру, взаємодіючу з різними сферами суспільства, функціонуючу в певному соціокультурному просторі. При аналізі теорій П. Сорокіна, Т. Парсонса, Д. Белла, П. Бергера, Т. Лукмана, П. Бурдьє, О. Ахієзера, Л. Іоніна виокремлено категорію “соціокультурний простір”, яка відображає взаємопроникнення і взаємовплив культурної та соціальної підсистеми суспільства та конституюючу функцію, яку культурні системи виконують по відношенню до соціальних систем. За визначенням П. Бурдьє, соціальний простір - це сукупність невидимих зв'язків, які формують простір позицій, зовнішніх по відношенню один до одного, визначених одні через інші, це практики індивідів, як розрізнених, так і об'єднаних у колективи. Але відтворення цих практик можливе тільки за наявності загальної ціннісно-нормативної системи, якою виступає культурний простір цінностей, комплексів ідей, знань, норм, смислів.

У даній роботі в соціокультурному просторі виокремлюється духовний компонент (релігійний та лінгвістичний). Інший аспект цілісності простору полягає в поєднанні темпорального та топологічного аспектів соціального буття, завдяки застосуванню міжпоколінного та регіонального компонентів. Отже, поєднання різних за складом топологічних характеристик, а саме соціокультурного простору та регіону, де простір розглядається як соціокультурна складова та регіон як фізична складова, дозволяє досягти цілісного розуміння топологічної характеристики соціуму, а не протиставляти фізичне та соціокультурне його визначення.

У соціокультурному просторі релігія формує для віруючих певне смислове поле. У ньому переплетені психологічні установки, соціальні домінанти, ціннісні орієнтації. Це поле самим своїм існуванням і проявами не тільки соціалізуюче і формуюче впливає на релігійних, віруючих людей, але і структурує їх спільне буття і діяльність, взаємодію з іншими індивідами та соціальними групами. Як специфічне соціокультурне утворення, релігія є складним комплексом елементів. Розуміння характеру функціонування цього комплексу передбачає виявлення особливостей його елементів, їх ролі в підтримці релігії як цілісного утворення.

У розділі приділено увагу релігійності, як характеристиці свідомості і поведінки окремих людей, груп та спільностей, заснованій на вірі у надприродне, а також появі таких понять, як: прорелігійність, нетрадиційна релігійність, релігійний маргіналізм, які є проявами ситуації переходу, системної й структурної трансформації суспільства, змін в соціокультурному просторі.

Для розуміння терміна “релігійні практики” було використано концепцію практик П. Бурдьє. Соціальні відносини, в його визначенні, інтеріоризуючись у процесі здійснення практик, перетворюються на практичні схеми - схеми виробництва, продукування практик. Такі інкорпоровані структури обумовлюють екстеріоризацію, тобто відтворення через практики агентів, об'єктивних соціальних структур, які їх створили.

В даній роботі “релігійні практики” розглядаються як соціальна активність, що продукує відносно сталі схеми засвоєння та відтворення ціннісно-нормативних систем, які відображають різноманітні релігійні структури, здійснюють певний вплив на соціальні інститути та водночас залежать від них. Це визначення дає можливість розглядати релігійні практики не тільки як систему дій, спрямовану на досягнення певного духовного стану (в такому випадку існує загроза переведення дослідження в бік психології релігії) чи спосіб життя і діяльність, зумовлені й визначені певним віросповідання, а як складне соціокультурне утворення. Бо саме в них відбувається включення духовних, моральних, культурних цінностей у систему практичних дій із метою приєднання таким чином не тільки до чогось надприродного, але і до певної моральної общини, що дає відчуття соціального включення. релігійний соціокультурний віковий населення

При проведенні емпіричних досліджень релігійних практик пропонується використання когортного методу. Когорта - це соціальна спільність або група людей, що пережили ту саму значиму подію або низку подій у свої формативні роки. “Формативні роки” - це роки періоду проходження соціалізації в житті індивідів (у цьому випадку говориться про період з пізнього юнацького до раннього дорослого віку). Саме за цією ознакою можливе теоретичне й емпіричне виділення когорт. Особливістю методу когортного аналізу є те, що за його допомогою можливий вимір впливу ефектів віку, когорти й історичного періоду, які, відповідно до концепції когортного аналізу, є найважливішими чинниками пояснення суспільних змін. Різні когорти по-своєму сприймають соціальну реальність й історичні події, що відбуваються, які застають членів когорт у різному віці й різному соціальному стані. У результаті з'являється ефект когорти, що відбиває розходження в установках, цінностях і соціальних характеристиках членів різних когорт, які спостерігаються при їх дослідженні протягом певного періоду.

Ефективність цього методу найбільша при дослідженнях у період трансформаційних процесів у суспільстві. Використовуючи когортний метод, можна розглянути зміни релігійних поглядів, практик, настанов і т. д. декількох поколінь, а також відображення трансформаційних процесів соціокультурного простору в релігійній сфері.

У другому розділі “Місце релігійних практик та їх функціонування в сучасному соціокультурному просторі суспільства” аналізуються процеси, які відбуваються в сучасному соціокультурному просторі, та їх відображення у сфері релігії, з'ясовується місце і роль релігійних практик у формуванні самого соціокультурного простору.

Соціокультурний простір суспільства постійно трансформується, змінюється і релігія, яка є важливим елементом його формування. Релігія як явище суспільне, завжди існує в певному соціальному контексті. Вона пов'язана з культурою і традиціями суспільства, роль релігії та релігійних практик може змінюватись залежно від тих процесів, які відбуваються в соціокультурному просторі. Але частіше за все релігія не змінюється за своєю суттю, а зміни відображаються на зовнішньому рівні, через формування нових релігійних практик. Сучасне суспільство піддається значним змінам, соціальні інститути змушені відповідати новим вимогам суспільства, щоб не залишитись непотрібними, новому сучасному соціуму, що стосується і релігії. Адже хоч за своєю сутністю релігія і є достатньо консервативною, але вона завжди орієнтується на потреби суспільства. Тому, щоб не втратити свого впливу в сучасному світі, релігійні організації йдуть на компроміс. Вони вносять корективи у свою діяльність та “знижують” вимоги до віруючих. Такі процеси носять назву релігійного модернізму.

Сучасне українське суспільство все більше набуває рис суспільства споживання, тим самим усі інститути, організації й окремі індивіди повинні враховувати у своїх повсякденних практиках нові умови соціокультурної взаємодії. З іншого боку, досить сильним залишається вплив традиційних чинників соціального поля. У цілому поведінка індивіда є не тільки результатом впливу кожного з великої кількості факторів, скоріше вона визначається особливою атмосферою, що виникає в результаті їх взаємодії. У результаті цього, сучасні соціокультурні практики, характерні для України, досить специфічні й неоднозначні, що стосується і різних проявів релігійності.

Сучасний віруючий, навіть існуючи в певній конфесійній системі, функціонує (тобто відтворює релігійні практики), певною мірою, поза нею, що є відображенням модернізаційних процесів у релігійній сфері та постмодерністських рис які притаманні свідомості самого віруючого.

До того ж релігія в сучасному суспільстві набуває значення символу, соціального конструкту в тому розумінні, що релігійна віра не сприймається як трансцендентна, така, що необхідна для прийняття й виконання релігійних практик. Суспільство по-новому використовує та інтерпретує духовні, сакральні елементи в релігійних практиках.

У цьому розділі було проаналізовано й основні класифікації віруючих за рівнем та типами релігійності відповідно до їх практичної спрямованості. У працях вітчизняних (Н. Дудар, Л. Скокової) та російських (В. Немировського, П. Старикова, Ю. Сінєліної) соціологів відзначається, що значну частину сучасних українців, які ідентифікують себе як віруючих, навряд чи можна назвати віруючими згідно з трьома основними критеріями релігійності (знання основних церковних догматів, Біблії; віра в Бога, Вищу силу тощо; відвідування храму і причастя). Їхня релігійність є скоріше нестійкою, розмитою, фрагментарною, синкретичною (з поєднанням елементів різних релігійних традицій і моди, магічності та релігійних цінностей), конформістською. Але, зважаючи на загальну орієнтацію на релігійне, незалежно від глибини релігійних знань, їх вважають віруючими в широкому значенні.

У той же час можна відзначити недостатню увагу дослідників до таких критеріїв і чинників виокремлення релігійних практик, як: критерій соціальної включеності і орієнтації на соціальність; чинник забобонності, марновірства; проблему відмінностей рецепції та перцепції; чинник індивідуалізації релігії (приватизації); неможливість проаналізувати стан внутрішньої релігійності через її зовнішні прояви (поділ релігійних практик на внутрішні та зовнішні); чинник сакралізації людської сутності.

Для виділення типів релігійних практик дисертантом було використано концепцію християнського постмодерну А. Колодного та концепцію соціальної мімікрії А. Лобанової. У результаті виділено чотири типи релігійних практик: традиційні, модерні, постмодерні та імітаційні.

Останні два типи відповідають основним тенденціям змін у релігійній сфері сучасного українського суспільства, які полягають у використанні релігії та релігійних практик для спрощення і типізації повсякденної поведінки особистості в ситуації невизначеності і варіативності, які притаманні постмодерному суспільству.

Імітаційний тип релігійних практик характеризується тим, що релігійна семантика створює різновид релігійної мімікрії, де релігійна словесна символіка приховує незмінний тип відношення людини до реальності. Релігійні практики в цьому випадку можуть використовуватись просто як інструмент приєднання до певної соціальної групи. Поведінка трактується як релігійна, але насправді не є такою, тобто за вербальним визнанням Бога не настає змін у поведінці особистості.

Така характеристика типів релігійних практик дає змогу пояснити розрив, який існує між кількістю віруючих за показником самоідентифікації та кількістю населення, що “реально” здійснює релігійні практики.

У третьому розділі “Емпіричні аспекти дослідження релігійних практик” на базі емпіричного матеріалу, робиться спроба визначити особливості сучасних релігійних практик населення в соціокультурному просторі Південно-Східного регіону України.

Проведено аналіз емпіричних досліджень багатьох зарубіжних (зокрема російських) та вітчизняних досліджень, які можуть слугувати матеріалом для аналізу ролі релігії в сучасному соціокультурному просторі. Особливу увагу звернено на роботи тих російських (М. Мчедлова, Ю. Синеліної, Г. Широкалової) та українських соціологів (Н. Дудар, О. Вишняка, О. Козловського, Л. Скокової, Л. Рязанової), які у своїх працях, аналізуючи різні зрізи релігійного життя, звертають увагу і на діяльнісний, поведінковий аспект, що є важливим для даної роботи.

Здійснено аналіз результатів конкретно-соціологічного дослідження релігійних практик населення Південно-Східного регіону України на прикладі Запорізької області (червень 2008 р., N = 1067). Квотами в дослідженні виступали дві соцiально-демогpафiчнi характеристики: стать та вік.

Південно-Східний регіон, за даними дослідження, характеризується середнім рівнем релігійності населення. При визначенні показників рівня релігійності розглянуто проблему самоідентифікації віруючих. З'ясовано, що труднощі релігійної ідентифікації та самоідентифікації сучасної людини, частіше за все, пов'язані з широкими можливостями мобільності, низьким рівнем передбачуваності у сфері життєвих стратегій та відсутністю цілісної системи відтворення релігійних практик.

Встановлено, що здійснення релігійних практик, для значної частини населення Південно-Східного регіону (38%), не є необхідним для ідентифікації себе як віруючого. Зокрема, 45% міських жителів вважають, що за ознакою здійснення релігійних практик не можна визначити релігійність людини. Серед сільських жителів цей показник дещо нижчий, він складає приблизно 30%.

За результатами дослідження визначено, що відвідування церкви чи іншої релігійної установи, більшою частиною населення, відбувається тільки для здійснення релігійних обрядів (хрещення, вінчання, відспівування і т.д.), або з нагоди релігійних свят, що свідчить про обрядовість та поверховість релігійності населення.

Віра в дієвість магічних та містичних практик також є досить помітною рисою релігійності населення Південно-Східного регіону України. Але тут спостерігається і певне дистанціювання по відношенню до містики та магії. Адже подібні явища зіставляють з іншими людьми, яким вони ніби допомагають, а не з власною персоною. Власна віра в їх дієвість найбільшою мірою притаманна молоді (20%). Найбільш категорично, в плані негативного і байдужого ставлення до містики, магії, різноманітних забобонів та марновірств, виступили представники старшого покоління.

Завдяки використанню когортного методу, зіставлено релігійні практики трьох поколінь жителів Запорізької області, що дало змогу прослідкувати відмінності релігійних практик у регіоні. Старша і молодша когорта виявляють більшу релігійність ніж середня, але релігійність молодшої когорти має декларативний характер (не підтверджується в практичній діяльності). Встановлено, що, незважаючи на достатньо високий загальний рівень релігійності (58% вважають себе віруючими), її характер різний для кожної з когорт.

Підсумувавши все вищесказане, можна зробити висновок про те, що такі відмінності релігійних практик різних когорт пояснюються, перш за все, соціокультурними чинниками формування релігійності та ефектом когорти.

Наприклад, у старшій когорті акцентуються сенсожиттєві питання, це часто пов'язано із проблемами зі здоров'я, усвідомленням скінченності життя і т.д. Можна сказати, що релігійні практики старшої когорти відповідають виділеному автором традиційному типу.

Для середньої когорти характерним є використання релігії та релігійних практик для досягнення “поцейбічних” цілей (очікування користі або допомоги в повсякденному житті), що характеризує їх як модерні.

Релігійні практики молодшої когорти носять постмодерний та імітаційний характер (вербальні та символічні релігійні практики приховують відсутність цілісної системи відтворення релігійних практик у повсякденному житті), це може пояснюватись тим, що молодь використовує релігію і релігійні практики для спрощення та типізації своєї повсякденної поведінки в ситуації невизначеності і варіативності.

Висновки

У процесі виконання наукового завдання, яке полягало у здійсненні теоретичного осмислення і емпіричного дослідження характеру, сутності й змісту сучасних релігійних практик і релігійності у Південно-Східному регіоні України, отримані наступні результати дисертаційного дослідження.

Розкриваючи теоретико-методологічні аспекти вивчення релігійних практик у контексті соціокультурного простору суспільства, вдалося узагальнити підходи до релігійного феномена в релігієзнавстві та історії соціологічної думки, що дало можливість уточнити предметне поле дослідження.

Розглянуто поняття, які становлять категоріальний апарат даного дослідження: “релігія”, “релігійність” та “релігійні практики”. В даній роботі “релігійні практики” розглядаються через взаємозв'язок релігії як з індивідуальним життям особистості, так і з соціокультурним простором суспільства і визначаються як соціальна активність, що продукує відносно сталі схеми засвоєння та відтворення ціннісно-нормативних систем, які відображають різноманітні релігійні структури, здійснюють певний вплив на соціальні інститути та водночас залежать від них.

Установлено, що традиційно релігійні практики виконують функцію консолідуючого елемента в соціокультурному просторі сучасного суспільства. З точки зору даної роботи можна сказати, що релігійні практики виступають як чинник утвердження, закріплення релігійної ідентифікації. Але релігійні практики можуть виконувати не тільки функцію збереження зразків, а й створювати нові, тобто брати участь у формуванні соціокультурного простору суспільства.

Зважаючи на те, що релігія є невід'ємною складовою людської культури на різних етапах її розвитку та тісно вплетена в соціальну структуру, взаємодіє з різними сферами суспільства, розглянуто такі поняття, як “соціальний” та “соціокультурний простір”.

Соціальний простір як частина соціокультурного представляє собою єдність фізичного простору і соціальної структури. А культурний простір можна визначити як сукупність форм культури, які визначають соціальні відносини індивідів та їх взаємодію. В даній роботі соціокультурний простір розуміється як певна просторово-часова цілісність, утворена в процесі функціонування соціального простору (як території на якій розгортається соціальна практика) у взаємодії з культурними формами, в тому числі релігійними.

Для аналізу змін релігійних практик запропоновано використовувати когортний метод, що дозволяє отримувати дані про відмінності релігійних поглядів, практик, настанов декількох поколінь та дослідити вплив трансформаційних процесів соціокультурного простору на релігійну сферу.

Аналіз функціонування релігійних практик здійснено за рахунок поєднання просторових та темпоральних аспектів соціального буття. Темпоральний аспект розкрито за допомогою використання когортного методу (дослідження змін релігійних практик декількох поколінь). Просторовий компонент розглянуто з поєднанням фізичного (регіон) та соціокультурного способу його існування. За рахунок поєднання просторових та темпоральних (динаміка поколінь) аспектів дослідження здійснено аналіз функціонування релігійних практик, які розглядаються як чинник змін у соціокультурному просторі. Такий підхід дозволяє досягти цілісного розуміння темпоральної та топологічної характеристики релігійності соціуму.

Проаналізовано процеси, які відбуваються в сучасному соціокультурному просторі, та їх відображення у сфері релігії, з'ясовується також місце і роль релігійних практик у формуванні самого соціокультурного простору.

Відзначено, що релігія в сучасному суспільстві набула значення певного символу, в тому розумінні, що релігійна віра не сприймається як необхідна для прийняття й виконання релігійних практик.

На основі концепції християнського постмодернізму А. Колодного та концепції соціальної мімікрії А. Лобанової автором виділено чотири типи релігійних практик: традиційні, модерні, постмодерні та імітаційні. Зазначено, що останні два типи відповідають основним тенденціям змін у релігійній сфері сучасного українського суспільства.

На основі емпіричного аналізу зроблено спробу визначити особливості релігійних практик населення в соціокультурному просторі Південно-Східного регіону України. Завдяки використанню когортного методу, зіставлено релігійні практики трьох поколінь жителів Запорізької області, що дало змогу прослідкувати відмінності релігійних практик населення в регіоні.

Завдяки використанню результатів теоретико-емпіричного дослідження, вдалось виокремити такі риси релігійності населення, як: квазірелігійність (ідентифікація себе з віруючим без наявності релігійних знань та відтворення релігійних практик); індивідуалізація релігійних практик, відсутність цілісної системи їх відтворення, що призводить до релігійного еклектизму і синкретизму. А також самоорганізованість релігійних практик, пасивна релігійна поведінка із “рваним” ритмом та різноманітні новації.

Отже, можна сказати, що характерними рисами релігійних практик населення Південно-Східного регіону України є: поверховість та мозаїчність, “підміна” релігійних практик магічними, домінування містичного елемента, іноді створення власної системи відтворення релігійних практик, в якій можуть поєднуватись елементи різних релігійних систем, синтез традиційних вірувань і містики, магії, актуалізується чинник марновірства та забобонності. Релігійні практики виступають тільки як вербальні та символічні, не має стійкої системи їх відтворення. Вони не регламентовані релігійними організаціями, тому їх можна назвати самоорганізованими та багато в чому інноваційними.

На нашу думку, саме відмінностями у характері та змісті релігійних практик (переважання релігійних практик постмодерного та імітаційного типу), що відтворюються більшістю населення, можна пояснити розходження які існують між кількістю віруючих за показником самоідентифікації та кількістю населення, що здійснює релігійні практики у повсякденному житті.

Результати дослідження можуть бути використані при розробці комплексних програм із вивчення релігійної ситуації України. Матеріали дисертаційної роботи можуть слугувати для розробки лекційних курсів із соціології релігії, соціології культури, релігієзнавства і т. п. Оскільки дослідження побудоване на матеріалах Південно-Східного регіону України, то соціологічні результати і зроблені висновки можуть бути використані в роботі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Ратушна Т.О. Місце релігії в соціокультурному просторі суспільства / Т.О. Ратушна // Нова парадигма : журнал наукових праць. - 2007. - Вип. 70. - С. 185-194.

2. Ратушна Т.О. Проблеми вибору методології при дослідженні релігійних феноменів / Т.О. Ратушна // Нова парадигма : журнал наукових праць. - 2008. - Вип. 76. - С. 193-204.

3. Ратушна Т.О. Роль релігійних практик у механізмі формування релігійної самоідентифікації особистості / Т.О. Ратушна // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. - Запоріжжя.: Вид-во КПУ, 2009. - Вип. 42. - С. 147-155.

Публікації в інших виданнях:

1. Ратушна Т.О. Релігія як соціокультурний феномен / Т.О. Ратушна // Збірник тез наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених / Запорізький національний університет, 2007. - Запоріжжя, 2007. - С. 183-185.

2. Ратушна Т.О. Релігія в сучасному соціокультурному просторі суспільства / Т.О. Ратушна // (Пост)сучасність і наука: соціологія у пошуках себе та суспільства : збірник тез доповідей учасників V Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2007. - Харків, 2007. - С. 210-211.

3. Ратушная Т.А. Религиозные практики в контексте общественных изменений / Т.А. Ратушная // Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки”, 11-12 жовтня 2007 р. / ГУ “ЗІДМУ”. - Запоріжжя, 2007. - С. 242-243.

4. Ратушна Т.О. Проблема вибору соціологічної парадигми при дослідженні релігійних феноменів / Т.О. Ратушна // Соціологія у (пост)сучасності : збірник наукових тез учасників VІ Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2008. - Харків, 2008. - С. 260-261.

5. Ратушна Т.О. Тенденції розвитку релігійних практик сучасності / Т.О. Ратушна // Соціологія у (пост)сучасності : збірник наукових тез учасників VІІ Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2009. - Харків, 2009. - С. 203-204.

6. Ратушна Т.О. Релігійні практики молоді в сучасному українському суспільстві / Т.О. Ратушна // Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів та молодих учених “Молода наука” / Запорізький національний університет, 2009. - Запоріжжя, 2009. - С. 397-398.

7. Ратушна Т.О. Релігійні практики молоді в інформаційному суспільстві / Т.О. Ратушна // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : матеріали ХІ Міжнародної науково-практичної конференції, Житомир, 25-26 березня 2009 р. - Житомир, 2009. - Ч. 1. - С. 169-171.

Анотація

Ратушна Т.О. Релігійні практики в соціокультурному просторі Південно-Східного регіону України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

Дисертацію присвячено теоретичному осмисленню характеру, сутності й змісту релігійних практик та релігійності. Аналіз релігійних практик здійснено за рахунок поєднання просторового (у єдності фізичного і соціокультурного способу його існування) та темпорального (динаміка поколінь) аспектів соціального буття.

На емпіричному рівні встановлено, що, незважаючи на достатньо високий загальний рівень релігійності, її характер різний для кожної з вікових когорт. У старшій когорті акцентуються питання сенсу життя, його конечності. Для середньої когорти характерним є використання релігії для досягнення “поцейбічних” цілей (очікування користі, допомоги у повсякденному житті). Релігійні практики молодшої когорти носять адаптивний, імітаційний характер (відсутня цілісна система відтворення релігійних практик у повсякденному житті).

Ключові слова: релігія, релігійність, релігійні практики, релігійна ідентифікація, соціокультурний простір.

Аннотация

Ратушная Т.А. Религиозные практики в социокультурном пространстве Юго-Восточного региона Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2010.

В диссертации осуществлена теоретическая концептуализация региональных и межпоколенческих отличий религиозных практик в социокультурном пространстве региона и их эмпирическая верификация.

Проведен анализ различий между декларацией религиозности и ее смысловым и практическим наполнением. Указывается на то, что осуществление религиозных практик без веры является попыткой упрощения и типизации повседневного поведения личности в ситуации неопределенности и вариативности, которая присуща постмодерному обществу. В то же время декларация веры, используемая религиозная семантика и символика скрывают неизменный тип отношения к реальности. За словесным признанием Бога не следует изменений в поведении.

Анализ функционирования религиозных практик осуществлен за счет объединения пространственного и темпорального аспектов социального бытия. Пространственный аспект раскрыт в единстве физического (регион) и социокультурного пространства, а темпоральный - через исследование религиозных практик разных поколений.

На эмпирическом уровне установлено, что для основной массы верующих Юго-Восточного региона Украины религиозность отвечает следующим характеристикам: квазирелигиозность (идентификация себя с верующим без наличия религиозных знаний и воспроизводства религиозных практик), индивидуализация религиозных практик, различные инновации и отсутствие целостной системы в их воспроизводстве, что приводит к религиозному эклектизму и синкретизму.

Характерной чертой является так же “подмена” религиозных практик магическими, доминирование мистического элемента. Частым является создание личностью собственной системы осуществления религиозных практик, которая объединяет элементы различных религиозных систем мистики магии, суеверий и предрассудков; самоорганизация религиозных практик, пассивное религиозное поведение с “рваным” ритмом.

С помощью когортного метода, установлены различия в характере религиозных практик представителей разных поколений. Несмотря на достаточно высокий общий показатель уровня религиозности, ее характер различен для каждой когорты. В старшей когорте акцентируются смысложизненные вопросы, для средней когорты характерно использование религии и религиозных практик (особенно магического компонента) для достижения “посюсторонних” целей, что выражается как в попытках достижения психологического комфорта, снятия стрессовых состояний, так и в ожидании пользы, выгоды, помощи в повседневной жизни. Религиозные практики младшей когорты носят адаптивный, имитационный характер - вербальные и символические религиозные практики скрывают отсутствие целостной системы воспроизводства религиозных практик в повседневной жизни.

Ключевые слова: религия, религиозность, религиозные практики, религиозная идентификация, социокультурное пространство.

Summary

Ratushna T.O. Religious practices in sociocultural space of the South-east region of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation to obtain scientific degree of the Candidate of sociological science, major 22.00.04 - Special and Branch Sociology. - Classic Private University, Zaporizhzhja, 2010.

Work is devoted to theoretical foundation of character, essence and maintenance of modern religious practices and religiousness. The analysis of religious practices is carried out due to uniting the spatial (in unity of physical and sociocultural mode of his existence) and temporal aspects (dynamics of generations) of social life.

In spite of high general level of religiousness, distinctions in its character to each of groups of ages were determined at empiric level. The question of sense of life, its finiteness, is accented in a senior age group. For a middle age group the use of religion is characteristic for achieving practical aims (expectation of benefit or help at daily life). Religious practices of group of junior age are adaptive, imitations on the character (the integral system of reproducing of religious practices is absent in daily life).

Key words: religion, religiousness, religious practices, religious identification, sociocultural space.

Размещено на Allbest.ru

...