Проблеми молодіжного безробіття та напрями його виріщення

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи зайнятості молоді

1.1 Категорія «молодь» - соціологічний підхід

1.2 Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія

2. Проблеми молодіжного безробіття та напрями його виріщення

2.1 Проблеми та причини молодіжного безробіття

2.2 Напрями вирішення проблем працевлаштування молоді в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

На сьогоднішній день важливо актуальним є дослідження зайнятості молодого населення, адже його активна економічна поведінка впливає практично на всі аспекти економіки регіону та країни, і є одним із найважливіших джерел її розвитку.

Ринок праці відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі. Стан ринку праці визначає становище національної економіки в цілому, і методи макроекономічного регулювання, і ефективність соціальної політики, особливо у сфері загальної та професійної освіти. Тому необхідно оптимізувати ситуацію на ринку праці, що забезпечить зростання виробництва та добробуту українського населення. Актуальність теми обумовлена тим, що молодь - головна рушійна сила сучасного світу. Вона перебуває в центрі міжнародних, соціальніх, економічних і політичних подій. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості молоді люди мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства, держави та світового співтовариства.

Проблема молоді постає особливо гостро тому, що молоде покоління найменше інтегроване в соціальні зв'язки, виявляє найменше стійкості у поглядах і поведінці. Загострюється проблема молоді, зазвичай, під час кризових періодів розвитку суспільства.

Проблема працевлаштування молодих спеціалістів та роль у цьому процесі вищої школи за умов переходу до ринкових відносин є недостатньо вивченими, оскільки у недалекому минулому за умов офіційно задекларованої повної зайнятості та обов'язкового розподілу випускників вузів серед державних підприємств її немов не існувало.

Вивчення означеної проблеми зосереджувалось переважно на дослідженні дедалі нових протиріч між виробничо-необхідними потребами в конкретних професійних та соціальних якостях молодих спеціалістів та недостатнім фактичним рівнем їх підготовки до здійснення відповідних функцій. Проблемна ситуація висвітлювалась у цьому випадку як невідповідність конкретних знань, навичок та вмінь запитам і потребам виробництва.

Метою і завданням дослідження даної курсової визначаеться проблеми молодіжного ринку праці ,проблеми працевлаштування молоді,визначення причин безробіття і їх напрями вирішення

Предметом дослідження являється саме молодіжний ринок праці

Об'єктом дослідження являється молодь і молодіжне безробіття

Методи дослідження - Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання і статистичний метод



1. Теоретичні основи зайнятості молоді

1.1 Категорія «молодь» - соціологічний підхід

Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь. Визначення вікових границь поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча границя робочого віку коливається від 12-14 до 16-17 років, що пов'язано з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:

1) особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;

2) рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;

3) ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку.

У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього - масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.

Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16-29 років.

У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14-29 років. Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14-15 років, 16-17 років, 18-20 років, 21-24 роки, 25-29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.

Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.

Участь у праці 14-15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.

Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16-17-літніх молодих людей.

Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.

Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18-20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21-24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.

1.2 Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія

Теоретичне обґрунтування проблем зайнятості населення має досить широке висвітлення в сучасній українській економічній та соціологічній літературі. Зайнятість визначається як «…діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству України і приносить, як правило, ним заробіток, трудовий дохід». Це визначення зайнятості описує її призначення в системі суспільних відносин суспільства, містить у собі не тільки економічні, але і юридичні характеристики такого явища як зайнятість.

На погляд Горелова Н.А, у концептуальному визначенні зайнятості як найважливішої характеристики ринку праці повинно бути відбито, що це - суспільні відносини, що міра праці й міра споживання залежно від специфіки відносин зайнятості в суспільстві диференційовані, що в рамках відносин зайнятості відбувається пов'язування суспільних і особистих інтересів. Виділення молоді в складі трудових ресурсів суспільства обумовлено специфікою її положення в сфері праці, а також особливою соціальною роллю молоді, що проявляється у власній системі норм поводження, яка відрізняється від такої в рамках суспільства в цілому. Практика виділення молоді в окрему групу й розробка специфічних методів управління її працею була характерна й для планової системи керування трудовими ресурсами в СРСР.

Статевовіковий розріз балансу трудових ресурсів забезпечував розробку балансових розрахунків залучення молоді на навчання й роботу в народному господарстві, у тому числі - розрахунків чисельності молоді, що направляється на роботу в суспільне виробництво після закінчення: загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів. Це говорить про те, що особливе положення молоді на ринку праці не є специфічною особливістю сучасного стану соціально-трудової сфери України, воно обумовлено специфікою молоді як соціально-вікової групи.

Слід зазначити, що існування названої специфіки приводить не тільки до диференціювання підходів до управління молодіжною зайнятістю з боку держави, але й до формування стійких стереотипів уявлення роботодавців про молодого працівника, що негативно позначається на можливостях реального працевлаштування молоді, прискорення процесу її адаптації до трудового життя, заняття гідного місця в трудовому колективі.

У той же час відзначається явне недовикористання трудового потенціалу молоді, як у рамках усього суспільства, так і на рівні окремих підприємств і організацій. Все це вимагає обґрунтування диференційованого підходу до визначення зайнятості молоді як особливої соціально-економічної категорії.



2. Проблеми молодіжного безробіття та напрями його виріщення

Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.

До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів.

Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно по'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.

Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.

В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед - молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:

- до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство - збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

- зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність - все це сприяє природному виродженню націй.

Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:

- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;

- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) - завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, - ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;

- відсутність чіткої професійної визначеності - найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;

- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;

- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств.

Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:

- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;

- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;

- трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;

- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.

Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.

Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві - завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:

- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;

- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;

- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;

- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;

- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;

- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю.

У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.

2.1 Проблеми та причини молодіжного безробіття

У щорічній доповіді Міжнародної організації праці "Глобальні тенденції зайнятості - 2014" відзначається, що молодь перебуває серед тих, кого криза робочих місць уразила найбільше. У світі 74,5 млн. людей віком від 15 до 24 років безробітні, а уповільнення темпів економічного зростання, ймовірно, змусить ще півмільйона здобути цей статус у 2014 р. Глобальний рівень безробіття серед молоді досяг 13,1 відсотків, що майже в три рази вище, ніж рівень безробіття дорослих осіб. Найвищий показник зареєстрований на Близькому Сході, де без роботи перебувало 28,1% осіб з числа економічно активної молоді.

У країнах Європейського Союзу рівень молодіжного безробіття в 2012 р. склав 17,9 %. Схоже, що до 2015 р. він перевищить показник у 17 % і, за прогнозами, набуде тенденції до зниження не раніше 2016 р. Фінансово-економічна криза різко звузила перспективи ринку праці для молодих людей. Багато хто з них змушений перебувати у стані тривалого безробіття з самого початку виходу на ринок праці.

Така ситуація ніколи не спостерігалась під час попередніх циклічних спадів. У 2012 р. у розвинених країнах близько 35 % усіх безробітних молодих людей були без роботи більше шести місяців (у 2007 р. - 28,5 %). Як наслідок, молодь все частіше залишає ринок праці. Серед європейських країн, де ця проблема особливо гостра, близько 12,7 % молодих людей не працювали та не навчалися. Зростання кількості таких осіб призводить до втрати професійних та соціальних навичок на ранній стадії кар'єри, порушення довгострокових професійних перспектив. В Україні, як і в інших країнах світу, найбільше від безробіття потерпають молоді люди віком від 15 до 24 років. Рівень безробіття серед них у 2013 р. був найвищий серед усіх вікових груп - 17,4%. Якщо рівень зайнятості серед осіб віком 25-29 років у 2013 р. був вищий, ніж в середньому по Україні, та становив 73,8 %, то серед осіб віком 15-24 роки цей показник склав лише 32,5 %.

Серед причин виникнення молодіжного безробіття можна виділити:

- небажання роботодавців брати на роботу недосвідчену та некваліфіковану молодь;

- відсутність дієвих стимулів для роботодавців у працевлаштуванні молоді;

- розрив між програмами навчання у вищих та професійно-технічних 89 навчальних закладах і вимогами підприємців до кваліфікації випускників;

- низькі офіційні зарплати молодих працівників, які пропонуються на робочих вакансіях, та, відповідно, небажання молоді їх заповнювати;

- високий рівень корупції при влаштуванні на "престижні" вакансії, особливо в державних установах. працевлаштування безробіття професійний

Проблеми молодіжного безробіття обумовлені також особливостями соціального стану і трудової поведінки: низькою адаптованістю та вразливістю молодих людей до навколишнього економічного й соціального середовища; підвищеними вимогами до престижу, заробітку, змісту, характеру та умов праці; високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлено неусталеністю економічних і соціальних зв'язків. При цьому якість робочих місць, яка пропонується роботодавцями для працевлаштування молоді, залишається низькою.

Якщо вважати якісним робочим місцем таке, де оплата праці пропонується не нижче трьох мінімальних заробітних плат (станом на 01.12.2013 - 3654 грн.), то за підсумками грудня 2013 р. (місяця, коли середній розмір заробітної плати традиційно найвищий) лише Донецька та Київська області, а також міста Київ і Севастополь за середнім показником розміру заробітної плати штатних працівників можуть відповідати зазначеному критерію.

За даними Державної служби зайнятості, в 2013 р. у кожній четвертій вакансії заявлялись мінімальні умови оплати праці. У Чернівецькій області частка таких вакансій дорівнювала 50,7%, Тернопільській - 42,5%, Чернігівській - 40,9%, Житомирській - 40,7%. Питома вага витрат на робочу силу в собівартості виробництва в Україні становить лише 9%, тоді як у державах Європейського Союзу вона досягає 45%. Ряд проблем функціонування ринку праці молоді пов'язаний з наявністю на ньому таких категорій молодих людей:

1) Звільнені в запас із строкової військової або альтернативної служби. 90 А.В. Терно Здебільшого не мають досвіду роботи за спеціальністю та значною мірою втратили набуті знання. Ця категорія потребує додаткового навчання для відновлення знань та набуття практичних навичок виконання певної роботи.

2) Молодь віком до 19 років, що не має професійної, а іноді і повної середньої освіти, наявність якої від них вимагається при працевлаштуванні.

3) Особи, які у свій час не скористалися правом зайняти перше робоче місце та мають перерву при переході від навчання до трудової діяльності. Найуразливіші на ринку праці, адже поступово втрачають кваліфікацію, зневіряються у перспективах отримати роботу за набутою професією (спеціальністю) та працевлаштовуються в інших сферах.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає, що додаткових державних гарантій сприяння працевлаштуванню потребують: - молоді люди, які закінчили або припинили навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної служби, і їх вперше приймають на роботу; - особи, яким виповнилося 15 років, і які за згодою одного із батьків чи особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, бути прийняті на роботу.

2.2 Напрями вирішення проблем працевлаштування молоді в Україні

Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об'єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу.

Отже, основними заходами, які повинні проводитися для зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи.

Для цього необхідно:

1) створити Молодіжну біржу праці;

2) розробляли проекти, орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;

3) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники;

4) включити до навчальних програм обов'язкове стажування студентів;

5) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми;

6) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців з метою створення умов для самовизначення особи;

7) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

8) організовувати зустрічі з роботодавцями та колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації;

9) запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи;

10) провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських і тимчасових робіт.

Таким чином, в Україні розв'язати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці - корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).

Зрозуміло, що система заходів щодо зниження рівня безробіття молоді не обмежується наведеним, існує багато можливостей для творчого пошуку шляхів виходу зі складної ситуації, що склалася зараз на ринку праці, але у будь-якому разі тільки комплексний підхід до розв'язання проблеми дозволить досягти певних позитивних зрушень у сфері працевлаштування молоді в Україні

Молодь вважається важливим ресурсом продуктивних сил суспільства за рахунок уміння швидко навчатися, бути енергійною та працездатною. Успішне працевлаштування, особливо на першому робочому місці, створює фундамент для дальшого становлення особистості та професійного зростання. У контексті нашого дослідження доречним буде розуміння молоді як одного «з прихованих ресурсів, що є в кожному суспільстві і від мобілізації якого залежить його життєздатність. Особлива функція молоді полягає в тому, що вона - живлячий посередник, свого роду резерв, який постає на передній план, коли таке пожвавлення стає потрібним для пристосування до якісно нових обставин або до таких, що швидко змінюються».

У Законі «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді» визначено, що молодь, молоді громадяни - це громадяни України віком від 14 до 28 років.

Можна погодитися з думкою С. Бандур, що, «розглядаючи проблеми модернізації економіки в контексті її впливу на зайнятість населення, не можна обійти питання молодіжного безробіття, оскільки йдеться про молодих людей, яким належить активно включитися в процеси реформування вітчизняної економіки, забезпечити її виведення з кризового стану та довготривале піднесення. Проте значна їх частина через відсутність підходящої роботи просто деградує, а нерідко стає на шлях тіньових і кримінальних заробітків.

Унаслідок своїх соціально-психологічних особливостей ці особи рідко повертаються до законослухняної поведінки у сфері зайнятості. Звідси існує реальна загроза втратити ціле покоління людей, яке з плином часу буде не спроможне реалізувати набуті знання». Адже невдачі на старті професійного становлення призводять до втрати професійної компетенції, іноді до перекваліфікації, що призводить до фінансових втрат держави (виплата з безробіття, фінансування перепідготовки спеціаліста).

Сучасні соціально-економічні умови вимагають від випускника будь-якого навчального закладу психологічної, моральної, теоретичної та практичної підготовленості до життя і праці в сфері ринкових відносин, чіткого розуміння залежності свого майбутнього від обсягу та якості набутих знань і вмінь, усвідомлення й обґрунтування вибору сфери професійної діяльності, працьовитості й ініціативності. Усі поступово розуміють, що без відповідних знань не можна досягти значних успіхів у своїй трудовій діяльності. Якщо професія є для індивіда цінною, особисто значущою, то виникає потреба в праці саме за цією спеціальністю, відповідне ставлення до неї, розвивається професійний інтерес, з'являються цілі та ідеали, пов'язані з цією професією, а також прагнення оволодіти нею, переконаність у тому, що вона задовольнятиме матеріальні й духовні потреби.

Зміни, що відбуваються в державі, викликають потребують ставлення людини до себе як до суб'єкта професійної діяльності на основі самопізнання й оцінки власних можливостей щодо вимог конкретної професії. За підрахунками соціологів США висококваліфіковані працівники створюють у країні додаткову додану вартість, що в перерахунку на одного такого працівника еквівалентна 400- 450 тис. дол. на рік.

До проблемних питань професіоналізації молоді можна віднести: збільшення частки молоді з низьким рівнем освіти і відсутністю бажання продовжувати навчання (особливо при потребі ринку праці в «професійній освіті впродовж життя»); непрестижність загальної та професійно - технічної освіти; відставання рівня освіти від потреб ринку праці країни і світу в цілому; непідготовленість кадрів вищої, професійної та середньої школи до роботи в умовах швидких змін; орієнтація багатьох ланок освіти на підготовку фахівців без урахування вимог роботодавців; відставання матеріально-технічної бази всіх рівнів від нормативних вимог; спрямованість юнаків і дівчат на пошук робочого місця в інших країнах.

Чинниками, які призводять до невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці України, на думку А. Горшкової, є «ринкова домінанта формування замовлення для освітніх установ, а також низька частка об'єктивності у сформованому соціальному замовленні, недостатність корекції, що реалізується за допомогою державного замовлення». Аналізуючи схему формування замовлення для системи освіти, наведену дослідницею, можна стверджувати, що процес формування замовлення для системи освіти перебуває під впливом: соціального замовлення, що формується соціальною системою із заданим рівнем потреб її елементів, яка перебуває під впливом чинників: суб'єктивних (моди - як відбиття потреби в новизні, престижу - як задоволення потреби в повазі та визнанні, урахування чужого успішного досвіду) та об'єктивних (покликання - як реалізації потреби в самоактуалізації особистості, аналізу та прогнозування майбутнього стану економічної системи, виявлення попиту на працю); поточного «економічного» замовлення, що залежить від економічної системи із заданою галузевою структурою та рівнем технологічного розвитку характеристики (її поточного та програмного стану). Саме програмний стан національної економіки, інноваційно-інвестиційна модель «випереджальної модернізації» та високотехнологічна економічна структура під впливом системи державного управління та об'єктивних чинників формування замовлення опосередковано впливають на систему освіти через «програмоване в результаті розробки і реалізації державної стратегії соціально-економічного розвитку «економічне замовлення»; «коригувального» державного замовлення від системи державного управління.

Слушним є зауваження дослідниці, що «якщо різниця між поточним та програмним станами економічної системи значна, реакція системи освіти стає значущим чинником реалізації сформованої стратегії соціально-економічного розвитку. Так, якщо система освіти не встигне трансформуватися, то новий стан економічної системи так і не стане реальністю».

На підставі аналізу досвіду зарубіжних країн можна стверджувати, що для більшості країн Заходу підґрунтям для державного замовлення є поточні потреби економіки, а особисті потреби громадян в освітніх послугах задовольняються за власний рахунок.

Водночас І.Куліш наголошує на дискримінації молоді під час працевлаштування, адже проблемою, що погіршує шанси молодих людей, є відсутність у них практичного досвіду. Більшість працедавців шукають працівників із досвідом, але при цьому молодих та енергійних. Крім того, молодий спеціаліст, набувши необхідного досвіду, може вирішити шукати вищеоплачувану роботу і покине фірму, яка доклала зусиль для формування з нього спеціаліста. Молоді жінки перебувають у ще гіршій ситуації: працедавці бояться, що жінка в будь-який час може народити дитину та піти у відпустку по догляду за нею (що є природнім). Отже, виходить, що працедавцем витрачено час і кошти на навчання без жодної відчутної користі.

Сьогодні ситуація з працевлаштуванням молоді виявляє чимало суперечностей, зокрема:

наявність дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці за рахунок відсутності стратегічно обґрунтованого державного замовлення на підготовку кадрів;

неузгодженість між соціальною та професійною орієнтаціями молоді та потребами підприємств і організацій в фахівцях відповідного профілю;

скорочення пропозиції робочих місць, особливо для молоді, перше робоче місце найчастіше не задовольняє саме через низький рівень оплати праці та відсутність соціального пакету; наявність бажання роботодавців приймати на роботу молодого фахівця, але з наявним досвідом роботи за фахом; суперечність між інтересами розвитку окремого підприємства та інтересами суспільства.

Випускники вищих навчальних закладів не можуть знайти роботу ще й тому, що рівень їх кваліфікації не відповідає вимогам роботодавця або існує надлишок спеціалістів, не потрібних економіці.

Крім того, роботодавець підвищує вимоги до якісного складу робочої сили, вимагаючи від працівника високого рівня кваліфікації, загальноосвітньої та професійної підготовки, наявності досвіду роботи, креативного ставлення до своєї праці, високого рівня виконання професійних обов'язків.

Для сучасного роботодавця недостатньо лише високого рівня виконавчої дисципліни, зразкового виконання певного усталеного кола обов'язків і ґрунтовної теоретичної бази. Є додаткова потреба в гнучкій, мобільній, комунікабельній, творчій особистості, здатній вступати в ділові контакти, вести ділові переговори, творчо реагувати на потреби ринку, уносити раціоналізаторські пропозиції, підвищувати свій професійний рівень, урівноважено реагувати на реконструкцію професійного процесу. Крім того, важливою проблемою залишається слабка мотивація роботодавців до збільшення інвестицій у розвиток професійної освіти та підготовки, незначне залучення роботодавців до розроблення навчальних програм, атестації випускників навчальних закладів, оцінювання якості підготовки робітничих і кваліфікованих кадрів.

Для поліпшення трудової адаптації молоді при виході на ринок праці на законодавчому рівні (закони «Про зайнятість населення», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», Положення про організацію професійної орієнтації населення) передбачається спрямованість у двох напрямках - сприянні працевлаштуванню (перше робоче місце, соціальні і трудові гарантії соціально незахищених категорій молоді тощо) та підтримці молоді в зайнятості, молодіжного підприємництва, підвищенні економічної активності.

У Законі «Про зайнятість населення» держава зобов'язується забезпечувати надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці,зокрема «молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу».

У Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді» зазначено, що «сьогодні практично всім зрозуміло, що зміни, що відбуваються в економіці України, зумовлюють падіння попиту на некваліфіковану робочу силу, підвищують вимоги до її якості, що в свою чергу вимагає реального втілення в життя неперервного навчання для всіх працездатних громадян і передусім для молоді».

Тому серед основних проблем у сфері кадрової політики, що потребують невідкладного вирішенні, наявні такі: стримування розвитку та функціонування системи кадрового забезпечення в державі; відсутність ефективної системи моніторингу потреб суспільства і держави у фахівцях із відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки, недосконалість механізму формування державного замовлення на підготовку фахівців; відсутність збалансованої системи управління професійною орієнтацією молоді, об'єктивних принципів її відбору і навчання, повільні темпи впровадження сучасних технологій професійного розвитку; недостатнє застосування наукових підходів, результатів наукових досліджень при формуванні та реалізації державної кадрової політики.

Проблема першого робочого місця актуальна для випускників навчальних закладів різних рівнів акредитації, а тому «держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби».

Важливого значення набуває встановлення обсягів підготовки спеціалістів диференційовано за напрямами та спеціальностями відповідно до масштабів і структури попиту ринку праці конкретного регіону й у цілому України. Державне замовлення на підготовку фахівців кожного року формується на підставі не лише з потреб ринку праці, а й конституційного права громадян України на безоплатне здобуття освіти.

Обсяги державного замовлення в обов'язковому порядку передбачають місця для прийому до вищих навчальних закладів на бюджетні місця талановитих випускників за відповідними спеціальностями. Цей чинник впливає на обґрунтованість кількості місць навіть за умов перенасиченості в конкретний період фахівцями певних спеціальностей.

Сьогодні держава через недосконалість державного замовлення на підготовку кадрів витрачає кошти двічі: спочатку на підготовку, а потім - на перенавчання та працевлаштування. На думку В. Супруна, «назріла необхідність створити загальнодержавний інформаційний банк даних про потреби підприємств, організацій та установ у фахівцях із вищою та професійно-технічною освітою»



Висновки

Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні й соціальні структури суспільства.

Молодь - це соціально-демографічна група суспільства, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від громадян іншого віку. Вона має ряд особливостей, які з погляду оцінки трудових ресурсів є як достоїнствами (високий освітній рівень, ініціативність, нестандартність мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, бажання працювати й використовувати отримані в навчальному закладі знання на практиці), так і недоліками (відсутність практичного досвіду й трудових навичок, завищені вимоги до передбачуваної роботи, завищена самооцінка й ін.).

Останнім часом все більше число молодих людей вважає одержання повноцінної освіти необхідною умовою досягнення бажаного соціального статусу й більш високого матеріального становища, певною гарантією від безробіття. Вирішальним причинним фактором результативності діяльності молодих людей є їхня мотивація.

При розгляді мотивації варто зосередитися на факторах зовнішніх і внутрішніх, які заважають активізувати діяльність молоді на досягнення поставлених цілей. Зовнішній фактор, що не залежить від самого суб'єкта, - це низька конкурентоспроможність молоді на ринку праці, він обумовлений:

недоліком професійного досвіду;

слабкою соціальною захищеністю, необґрунтовано низькою системою оплати праці в країні.

Внутрішній фактор, що залежить від самого суб'єкта, - освітній рівень, ініціативність, нестандартність мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, він обумовлений:

амбіційністю випускників сучасних вузів;

завищеними вимогами до умов і оплати праці;

не бажання робити кар'єру із самих «низів»;

відсутність чіткої професійної визначеності.

Здебільшого молоді люди не мають повного й адекватного уявлення про реальне положення сучасного ринку праці, тенденції його розвитку, не мають навичок пошуку роботи й спілкування з роботодавцями, що надає право вважати, що молодь має потребу в більше повній і точній інформації про ринок праці.

Разом з тим і такі проблеми, як соціальна незрілість, невміння будувати професійні плани, неадекватна самооцінка випускників утрудняють адаптацію молодих фахівців у сучасних економічних умовах.

Необхідно вирішувати проблему збільшення зайнятості й комплексно підходити до її рішення: Держава повинна подбати про створення атмосфери соціальної стабільності й захищеності для розглянутої верстви населення (адже молодь - це майбутнє нації). Органи місцевого самоврядування повинні активно стежити за положенням на ринку праці свого регіону.

Необхідна перебудова в освітній діяльності сучасних навчальних закладів, сьогоднішній вуз повинен випускати якісно іншого фахівця.

Важливе значення має створення умов, що сприяють залученню й закріпленню молодих фахівців на виробництві, це: гідна заробітна плата й своєчасність її виплати, наявність соціальних гарантій працівнику, можливість просування по службі, рішення житлового питання, прояв ініціативи про проведення виробничої практики студентів середньої й учнів початкової професійної освіти на підприємствах, відродження традицій наставництва на виробництві. Необхідно визнати сферу молодіжної зайнятості пріоритетною частиною соціальної політики держави, тому що молодь - найбільший стратегічний ресурс країни.



Список використаних джерел

1. Заяць Т.А., Кравченко В.Л. Методологічні аспекти дослідження молодіжного сегменту ринку праці // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. - К.: РВПС України НАН України. - 2007. - Вип. 15. - С. 16-26;

2. Кравченко В.Л. Молодіжний сегмент ринку праці: новітні тенденції та перспективи розвитку в Україні // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил в Україні. - 2007. - Вип. 5. - С. 197-203;

3. Кравченко В.Л. Оцінка зрушень у молодіжному сегменті ринку праці за формами власності України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - С. 131-134;

4. Кравченко В.Л. Сучасний стан зайнятості молоді в регіонах України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. - Ч. І. - К.: РВПС України НАН України. - 2007. - С. 195-198;

5. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: УНДІПМ, 1992-1997. - Вип. 1-6;

6. Молодь України у дзеркалі соціології / За ред. О. Балакірєвої, О. Яременка. - К.: УІСД, 2001;

7. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад. В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. Під заг. ред. В.І. Воловича. - К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. - 736 с.;

8. Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді: Курс лекцій. К.: Фітосоціоцентр, 2001;

9. Чигрин В.О. Становлення та соціальні проблеми молоді. - Сімферополь: Тавріда, 1996.

Размещено на Allbest.ru

...