Продукування етнокультурних ідентичностей спільнот Північного Приазов’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології Національної академії наук України

Глебова Наталя Іванівна

УДК 316.347(477.64)(091)(043.3)

ПРОДУКУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ

СПІЛЬНОТ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я

22.00.01 - теорія та історія соціології

Автореферат на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Інституті соціології Національної академії наук України.

Науковий керівник

кандидат філософських наук Степаненко Віктор Петрович, Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук Ручка Анатолій Олександрович, професор, Інститут соціології Національної академії наук України, провідний науковий співробітник.

кандидат соціологічних наук Богданова Олена Володимирівна, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, старший викладач.

Захист відбудеться 28.05.2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.229.01 в Інституті соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розісланий 20.04.2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Стукало

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останні десятиліття XX і початок XXI ст. відзначаються актуалізацією проблематики соціокультурних відмінностей, регіональних, локальних, субкультурних, інших групових та індивідуальних соціокультурних ідентичностей. Певною мірою це - зворотний бік глобалізації, соціокультурна реакція суспільств, спільнот, індивідів на тенденції її культурної уніфікації, універсалізації, стандартизації. Сучасні процеси глобалізації культурних, інформаційних процесів і взаємопов'язані з ними маніфестації регіональних, локальних соціокультурних ідентичностей за масштабністю соціокультурних впливів та проявів можуть бути порівняні з історичною трансформацією традиційного суспільства у модерне - трансформацією, яка активізувала соціологічну уяву кінця XVIII - початку XIX ст.

Не обходять ці процеси і українське суспільство, яке характеризується власною багатовимірною трансформацією. На формування культурного простору українського соціуму впливають також процеси міжкультурної і внутрішньокультурної комунікації, культурної дифузії, актуалізації різноманітних етнокультурних смислів та контекстів у їхній складній взаємодії. Адже в соціальному та полікультурному просторі України присутні і взаємодіють різноманітні ідентичності - національні, етнічні, політичні, соціальні, культурні, релігійні, професійні, локальні, регіональні, групові, особистісні та інші, які мають чи намагаються отримати свою легітимність і продукуватися у відповідних ідентифікаційних практиках, зокрема в етнокультурних, регіональних та локальних.

Проблематика ідентичності (як індивідуальної, так і групової), пройшовши тривалу історичну еволюцію у підходах та інтерпретаціях щодо цього соціально-індивідуального феномену в дослідницьких парадигмах різних соціальних наук, стало зберігає свою значущість та актуальність і дотепер. Історична еволюція досліджень теми ідентичності на різних її рівнях та в багатьох аспектах простежується в роботах як класиків модерної філософії, психології та соціології (З.Фрейд, Е.Дюркгейм, Г.Зіммель, Піаже, Е.Еріксон), так і в роботах сучасних авторів Е.Гофмана, Е.Гідденса, З.Баумана, Е.Сміта, В.Ядова, Л.Дробіжевої, І.Кона, Ф.Михайлова, Д.Дубровського та ін. Проблематика сучасних ідентичностей, зокрема етнокультурних, етнічних та соціальних є також актуальною і в роботах українських соціологів Л.Ази, В.Арбєніної, Ю.Арутюняна, В.Євтуха, Н.Костенко, С.Макеєва, С.Оксамитної, А.Ручки, Т.Рудницької, В.Трощинського, Е.Швачко, М.Шульги та ін.

У сучасних соціологічних дослідженнях актуальність проблематики ідентичностей в усьому їхньому постмодерному розмаїтті - від традиційних, етнокультурних, локальних, конфесіональних до громадянських, політичних, цивілізаційних, транснаціональних і навіть глобальних - пояснюється також і тим, що для сучасного суспільства особливо характерною є постійна і складна взаємодія комплексних чинників відтворення і формування ідентичностей. Вияви цих обставин у сучасному світі багатоманітні: міжцивілізаційні й міжкультурні конфлікти; ефекти новітніх медійних мобілізацій етнокультурних спільнот, що долають державні кордони; загрози тероризму, які часто дістають ідеологічне й культурне виправдання в дискурсі спротиву “пригноблених”, віктимізованих або “виключених” ідентичностей; ескалація інонаціональних та інокультурних громад і спільнот, а також активне розширення їхніх анклавів у Західній Європі; актуалізація транснаціональних ідентичностей (мусульманської, європейської, слов'янської). В одній із недавніх своїх праць американський експерт С. Хантинґтон порушує питання: “Хто ми?” Він убачає загрозу дезінтеґраційних етнокультурних процесів, що підривають традиційні анґло-протестантські підвалини американської ідентичності та самий міф про нову націю як “плавильний тигель” багатьох етносів і культур - мабуть, найуспішніший сучасний проект націєтворення. Очевидно, що тема формування, підтримки й відтворення ідентичностей конче актуальна і для багатьох “успішних” націй. Тим паче вона є затребуваною в пострадянських суспільствах і державах, зокрема в Україні, що й досі перебуває у багатовимірній суспільній трансформації, однією із складових якої є формування громадянської модерної нації в контексті співіснування різних - радянських, пострадянських, національних, громадянських, культурних, мовних, конфесіональних ідентичностей. Дослідники зазначають принципову відкритість та певною мірою непередбачуваність соціокультурної динаміки цього проекту “homo post-soveticus” щодо формування національно-громадянскої ідентичності в контексті складної поліваріантності її проявів як в Україні, так і в Росії.

У цьому спектрі проблематики сучасної групової та індивідуальної ідентичності ми обрали свій, досі малодосліджений аспект - продукування регіональних групових етнокультурних ідентичностей на прикладі спільнот Північного Приазов'я. Коло деяких питань щодо цього можна сформулювати так: яким чином взаємодіють та впливають один на одного різні регіональні, соціокультурні та етнокультурні ідентичності? Як функціонують інститути та практики їхнього продукування (формування, збереження та відтворення) у регіональному полікультурному середовищі? Чи формується у цій багатоманітній палітрі ідентифікаційних практик та смислів єдине соціокультурне поле української громадянської ідентичності та як саме співвідносяться з ним регіональні, локальні, етнокультурні ідентичності? Це лише деякі з питань, які постають перед дослідником.

Стрижневим компонентом пропонованої роботи є дослідження продукування (формування, збереження і відтворення) ідентичностей етнокультурних спільнот конкретного регіону - Північного Приазов'я.

Вибір цього регіону не є випадковим - вивчення його регіональних особливостей варте дослідницької уваги як істориків, так і соціологів. Адже Північне Приазов'я характеризується поліфонічною етнокультурною палітрою. На його території проживає та взаємодіє у відносно обмеженому локальному просторі велика кількість різних етнічних груп і громад, які історично з'являлися і формувалися в цьому регіоні. Авторські спостереження за близьким соціокультурним оточенням та практиками формування різноманітних етнокультурних ідентичностей у їхній складній взаємодії надає фактологічну особливість та достовірність цьому дослідженню, виконаному, так би мовити, з позицій дослідника-інсайдера.

У роботі зроблено спробу поєднання двох основних методологічних перспектив щодо вивчення локальної етнокультурної специфіки Північного Приазов'я, а саме: історико-демографічної і соціологічної. Історично Північне Приазов'я - це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов'язані з проживанням, переселеннями і міграціями багатьох народів та етнокультурних груп. Тут зароджувалися, розвивалися і занепадали різні культури, змінювалися цілі історичні епохи. Ця особливість історичної долі регіону збереглася і в більш пізні періоди середньовіччя і капіталістичної модернізації, коли Північне Приазов'я у зв'язку з геополітичним і військовим протиборством входило до складу різних державних утворень, було місцем переселення представників багатьох народів і народностей.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від кінця XVIII до початку XXI ст. Цей історичний час - один з найдраматичніших періодів в історії України як за масштабністю історичних процесів, так і за їхніми соціально-політичними і національно-культурними наслідками. З одного боку - це формування й еволюція ідеології українського національного відродження, розвиток руху за державну незалежність України, а також збереження та відтворення національних традицій та культури різних етносів багатонаціонального регіону, з іншого - суперечливий період руйнації національних традицій та ідентичностей аж до відвертого геноциду під прикриттям різних варіантів політики великодержавності і “коренізації” в радянський період. У роботі представлено демографічні дані щодо формування етнічного складу населення Північного Приазов'я, проаналізовано динаміку основних етнокультурних та демографічних змін етнонаціонального складу регіону. Географічні межі дослідження охоплюють передусім ті території Запорізької області, де в зазначеному хронологічному періоді склалося, окрім української людності, компактне проживання болгарського, німецького, чеського, російського, татарського, грецького, єврейського та деяких інших народів. Теоретико-методологічним підґрунтям щодо такого аналізу є те, що історичні та демографічні характеристики формування багатонаціональної та полікультурної палітри регіону значною мірою пояснюють сучасний стан та процеси продукування етнокультурних ідентичностей спільнот Північного Приазов'я.

Робота поєднує в собі теоретичний аналіз та систематизацію, вивчення історико-демографічних матеріалів, а також різнобічних аспектів соціологічної концепції ідентичності, зокрема етнокультурної, та висновки емпіричного соціологічного дослідження (метод напівструктурованого інтерв'ю), проведене автором серед представників різних етнокультурних спільнот Північного Приазов'я.

У полікультурній ситуації Північного Приазов'я етнокультурні спільноти не лише зберігають та відтворюють свою ідентичність - у роботі на основі результатів соціологічних опитувань, проведених автором, характеризуються соціокультурні механізми цих процесів. Водночас різними етнокультурними ідентичностями в контексті концепту української громадянської нації формуються нові етнокультурні та соціальні синтези (амальгамні ідентичності). Актуальним методологічним орієнтиром цієї роботи слугувала також евристично плідна концепція “етногромадянської ідентичності” щодо процесів формування української та російської модерних націй та ідентичностей у сумісному дослідженні соціологів обох країн.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація не пов'язана з науковими програмами організації, де виконувалась робота.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - здійснення комплексного аналізу особливостей та соціальних механізмів продукування ідентичності етнокультурних спільнот Північного Приазов`я. Поставлена мета передбачає вирішення низки таких завдань:

- проаналізувати та систематизувати теоретичні напрацювання з питань регіональної проблематики та етнокультурної ідентичності компактних етнокультурних спільнот;

- розробити та обґрунтувати концептуально-теоретичну модель “продукування етнокультурної ідентичності”, що об'єднує (формування, збереження і відтворення етнокультурної ідентичності) та застосовувати її евристичний потенціал як для теоретичних, так і емпіричних соціологічних досліджень регіональних та локальних етнокультурних ідентичностей Північного Приазов'я;

- на основі теоретико-методологічних підходів соціології культури та етносоціології, а також на основі аналізу фактологічного матеріалу історичних та емпіричних досліджень виявити і дослідити соціокультурні механізми та практики продукування етнокультурних ідентичностей на прикладі основних етнокультурних спільнот регіону;

- проаналізувати особливості етнічної та етнокультурної структури населення Північного Приазов'я, беручи до уваги як історію її формування, так і теперішній стан та тенденції етнокультурної динаміки регіону;

- вивчити процес самовизначення етнокультурних спільнот Північного Приазов'я та його специфіку у період соціальної трансформації в Україні.

Об'єктом дослідження є соціологічна концептуалізація формування етнокультурних ідентичностей спільнот.

Предмет дослідження - продукування етнокультурних ідентичностей спільнот Північного Приазов'я.

Методи дослідження. З огляду на особливості предмету дослідження, його мети та основних завдань, методи, застосовані у роботі, поєднують теоретичні, історико-демографічні та соціологічні емпіричні підходи: системний аналіз для розробки концепції “продукування етнокультурної ідентичності” і здійснення її теоретичної інтерпретації та операціоналізації, типологізація для опису національного минулого та сучасного життя етнокультурних спільнот регіону, історіографічний та аналіз архівних джерел для обробки інформаційних масивів.

При зборі усних джерел, що дозволили більш ефективно проаналізувати продукування етнокультурних ідентичностей спільнот регіону було використано методику та техніку напівструктурованого інтерв'ю, за допомогою яких зібрано свідчення 119 представників 8 етнокультурних спільнот.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації на прикладі дослідження щодо продукування етнокультурних ідентичностей спільнот Північного Приазов'я реалізовано комплексну методологію, що поєднує історично-демографічні та соціологічні (теоретичний та емпіричний) підходи.

У дослідженні:

- вперше теоретично обґрунтовано і реалізовано в емпіричному соціологічному дослідженні евристичний потенціал концепту “продукування етнокультурних ідентичностей”, що охоплює процеси формування, збереження та відтворення етнокультурних ідентичностей на прикладі етнокультурних спільнот Північного Приазов'я;

- теоретично обґрунтовано та емпірично підтверджено функціонування соціокультурних механізмів, таких як колективна пам'ять, етнокультурна соціалізація та соціокультурна адаптація у продукуванні етнокультурної ідентичності та трансляції соціальних смислів етнокультурних спільнот Північного Приазов'я, доведено, що етнокультурні ідентичності українських, російських, грецьких та татарських спільнот цього регіону продукуються в таких інститутах соціалізації, як сім'я, традиції, колективні ритуали та святкування, сусідство та національно-громадські організації;

- доповнено новими результатами попередні вітчизняні дослідження щодо динаміки етнокультурних й етносоціальних процесів на регіональному рівні, які відбуваються з окремими етнічними елементами, частинами етносів, а також з етнокультурними спільнотами в умовах їхнього компактного проживання у Північному Приазов'ї та доведено багатовимірність формування етнокультурної ідентичності спільнот у взаємодії глобального, національного, локального та субкультурного контекстів;

- обґрунтовано взаємозв'язок соціокультурного та географічного просторів Північного Приазов'я, який полягає у тому, що особливості географічної локальності регіону, що склалися історично від часу його активного заселення у період капіталістичної модернізації XIX ст., формують усталену модель адаптації та взаємодоповнення соціальних характеристик способу життєдіяльності місцевих етнокультурних спільнот (розподіл праці, характер зайнятості, способи проведення дозвілля тощо);

- доведено, що історичні особливості формування багатокультурного характеру Північного Приазов'я обумовлюють функціонування дворівневої структури культурної ідентичності спільнот регіону, яка поєднує власну етнокультурну та спільну локальну ідентичність, що є результатом продукування міжнаціональних та етногромадянських етнокультурних синтезів в сучасному контексті формування української громадянської ідентичності.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати в аспекті продукування етнокультурної ідентичності спільнот доповнюють і розвивають етнонаціональну соціологічну проблематику. Це сприятиме актуалізації даної проблематики, приверненню до неї уваги науковців та всіх тих, хто цікавиться етнокультурною ідентичністю, дослідженнями її теоретико-методологічних засад. Результати дослідження сприятимуть також практичній оптимізації шляхів щодо формування та реалізації регіональної етнокультурної політики з її принципами толерантного співіснування спільнот в полікультурному регіоні.

Результати можуть бути також використані для підготовки та викладання курсів з етносоціології, соціології культури, порівняльного аналізу регіональних особливостей у сучасному українському суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи були представлені на Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Нові виміри сучасного світу” (Мелітополь, 2005), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (Бердянськ, 2005).

Особистий внесок здобувача. Особисто здобувачеві належить концептуально-теоретична модель “продукування етнокультурної ідентичності”, що об'єднує (формування, збереження і відтворення етнокультурної ідентичності).

Публікації. Результати роботи висвітлено у 3 статтях у провідних наукових фахових виданнях, 2 статтях в інших виданнях, 3 тезах.

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, 3 розділи, висновки, 2 додатки, список використаних джерел (136 найменувань). Обсяг основної частини - 165 с.; 23 табл., 9 рис.; додатки та список джерел займають 21 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів та публікації.

У першому розділі “Етнокультурна ідентичність та її продукування: теоретико-методологічні підходи” проаналізовано основні поняття, концептуальні підходи до осмислення феномена етнічної, національної та етнокультурної ідентичності вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Розглянуто етнічні процеси як суттєві зміни під час історичного процесу окремих етнічних спільнот, частин етносів у цілому, виникнення нових етнічних спільнот. Досліджено особливості етнокультурної ідентичності спільнот в сучасному глобальному суспільстві, окреслюється сутність глобалізації як соціального явища і процесу.

Проаналізовано категоріальний апарат і концептуальні підходи щодо соціальних аспектів ідентичності, розглянуто специфічні ознаки цього феномена в контексті етнічного та національного розвитку. Оскільки ідентичність у багатьох її соціальних вимірах та розуміннях - один з найуживаніших теоретико-методологічних концептів сучасної соціальної науки, окреслено фокус роботи та теоретико-методологічне використання тих аспектів цього концепту, які є евристично плідними для дослідження проблематики саме регіональних етнокультурних ідентичностей. У роботі розглянуто етнічні процеси як суттєві зміни у ході історичного процесу окремих етнічних спільнот, частин етносів, а також виникнення нових етнічних спільнот. Обґрунтовано концепт “продукування етнокультурних ідентичностей” спільнот. Приділено особливу увагу динаміці розвитку та взаємодії етнокультурних спільнот.

В роботі зазначено, що контакт різних етнокультурних спільнот відбувається у двох напрямах: з одного боку йдуть процеси роз'єднання (дезінтеграції), а з іншого - об'єднання (інтеграції). Поряд із двома зазначеними процесами відмічено процеси етнічного розмежування (етнічної диференціації) та етнічного згуртування (етнічної солідаризації). Усі ці процеси засвідчені історичними документами, за допомогою яких аргументується розгляд цієї проблематики.

У роботі зазначено, що процеси етнічного розмежування та згуртування розпочинаються з етнічної ідентифікації індивіда чи групи, тобто встановлення свого етнічного походження, що неодмінно призводить до пошуків свого етнічного коріння. Це сприяє накопиченню етнічного знання, зокрема стосовно історичної долі свого етносу, його видатних героїв, реальні й міфічні події в житті етносу тощо. Деякі дослідники називають цей процес “рухом повернення до етнічної історії”.

Історико-демографічні та соціологічні дослідження, а також безпосередні спостереження свідчать, що полікультурні регіони з довготерміновим співіснуванням етнічних спільнот можуть бути тим не менш достатньо збалансованими системами зі своїми етнокультурними процесами, притаманними саме їм.

Досліджуючи особливості етнокультурної ідентичності спільнот в сучасному глобальному суспільстві, окреслюється сутність глобалізації як соціального явища і процесу. В сучасній науковій літературі досить ґрунтовно охарактеризовані універсальні впливи глобалізації, що мають ефект гомогенізації та стандартизації у різних сферах суспільного життя, зокрема в соціокультурній сфері. Визнаючи гомогенізуючий потенціал західної культури, дослідники водночас на різноманітних прикладах демонструють, що локальні культури, зіткнувшись із навалою глобалізованої західної культури, не зникають, а формують власні зразки і, сприймаючи певні елементи нової культури, значною мірою зберігають свою основу.

Крім того, сучасне глобальне змагання викликає переорієнтацію соцієтальної ідентичності “різних світів”. Щодо суспільств “першого світу”, то тут панує інновація, а не традиція, як у спільнотах “другого” та “третього світів” У країнах “другого світу” роль культурних традицій (національних, релігійних, етнічних, регіональних) у суспільному житті залишається помітною. Зрозуміло, що передусім зі своєю традиційною культурою ідентифікуються та орієнтуються на “природжений спосіб життя” спільноти з “третього світу”. Проте в умовах культурної глобалізації, коли зростає загроза гомогенізації культури взагалі, збереження автентичності культурних традицій стає нагальним. Тому в багатьох країнах почали застосовувати спеціальну політику, “турботи про традиції”. Ця політика мотивується бажанням зберегти культурну спадщину людства. Але автентичність традицій зберігається здебільшого в спеціально створених культурних резерватах (етнографічні музеї, музеї традиційних ремесел, фольклорні фестивалі тощо), доступність яких для пересічних громадян є обмеженою. Отже, ідентифікаційний потенціал традицій нейтралізується, здебільшого вони виступають тут як музейні експонати, аніж як креативні ідентичності, тобто “чистота” традицій зберігається лише в культурних резерватах. Але висловлюється необхідність відбудовування зв'язків постмодерністської сьогочасності з минулим, маючи на увазі не “музейний варіант” минулих традицій, а їхню “збагачену” модифікацію, яка адаптована до потреб часу і тим самим зберігає ідентифікаційну привабливість для людей.

Цілком очевидно, що глобалізація - це не просто погіршена американізація. Ми знаємо, що країни і регіони, де б вони не знаходилися, не є ані однорідними, ані такими, що пасивно сприймають потік матеріальної і символічної культури, яка виходить з американських ринків. Споживання глобальних брендів як реальної продукції або образів, що її замінюють, часто спонукає як для культурної творчості, так і для пристосування, як для поєднання раніше непоєднуваного, так і для гомогенізації, як для опору, так і для захопленого сприйняття.

У другому розділі “Етнокультурний ландшафт Північного Приазов'я: соціологічний вимір” було виявлено особливості й тенденції демографічних, історичних та соціокультурних змін, що відбувалися та відбуваються в етнокультурних спільнотах Північного Приазов'я. Такий підхід дає змогу простежити спосіб життя кожної з етнічних спільнот, спосіб життя є інтегральним показником чисельності та географії розселення етносу, мовна характеристика, рівень освіти, культури, тобто тих показників, які забезпечують життєспроможність етносу в сучасному світі, що динамічно змінюється.

Виявлено розуміння простору, в якому присутні і взаємодіють етнокультурні спільноти. В дисертації з'ясовано специфіку конкретного простору та його залежність від специфіки об'єктів, розташованих в межах цього простору; також з'ясовано, що в межах певного простору ці об'єкти співвідносяться між собою; що будь-який простір, розглянутий не абстрактно, а з предметно-змістовної точки зору є внутрішньо ієрархізованим; що будь-який простір є обмеженим; що простір передбачає наявність власного центру, своєрідної “точки відліку”, відносно якої визначаються характеристики об'єктів у даному просторі; що володіння певним простором - це схильність до певних відношень з тим, що перебуває за його межами.

Простір буття будь-якого етносу є соціоприродним утворенням. Його специфіка суттєво відбивається на формах, характерах національної культури. Простір етносів виступає не тільки як своєрідний контекст, у взаємодії з яким формується культура, але і як її власна невід'ємна частина. Зв'язок етнічних культур та їх простору нами розглядається крізь призму процесу адаптації. Адаптація суть не пристосування, а активне “конструювання” культурою себе і простору у відповідності з тими проблемами (змінами), що виникають у самій етнічній культурі та її просторі. Можливість самоорганізації як еволюції до “кращої” організації закладена у взаємодії з іншим началом, разом з яким система, що самоорганізується, утворює єдине ціле. Глибока взаємодія культури та її простору дає підстави говорити про необхідність дослідження процесу самоорганізації етнокультурного ландшафту саме в контексті аналізу геокультурного простору. Геокультурний простір - структурний компонент географічного простору, сфера і продукт людської діяльності.

Розуміючи етнокультурний ландшафт як місце, намагаємося, задати інші орієнтири ландшафтного дослідження, націлюючи його на розкриття сутності етнокультурного ландшафту, надаємо можливості розширити коло застосовуваних підходів за рахунок включення в нього гуманітарних методів, а також намічаємо нову змістовну лінію розвитку ландшафтних досліджень.

Досліджуючи формування національного складу населення Північного Приазов'я, яке припадає на кінець ХVІІІ ст, в роботі побіжно викладено і відомості про сучасний геокультурний простір.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на території регіону проживають представники понад 130 національностей і народностей. Серед них переважну більшість складає корінна національність країни - українці, чисельність яких за даними перепису становила 1364,1 тис. осіб, або 70,8% загальної кількості населення області (в цілому по Україні - 77,8%). Друге місце за численністю посідали росіяни (476,7 тис. осіб).

Серед окремих національностей, що проживають на території регіону, найбільш численними залишаються болгари (27,8 тис. осіб або 1,4% загальної кількості населення області), білоруси (12,7 тис. осіб або 0,7%), вірмени (6,4 тис. осіб або 0,2%), татари (5,2 тис. осіб або 0,3%) євреї (4,4 тис. осіб або 0,2%), грузини (3,9 тис. осіб або 0,2%).

Демократизація суспільства, що розпочалася наприкінці ХХ-го ст. та утворення незалежної держави України обумовили розвиток процесів з посилення національної самосвідомості народів Північного Приазов'я. Разом з тим, багатонаціональний характер населення регіону знайшов відображення у різноманітних формах міжетнічних стосунків.

У дослідженні проаналізоване розмаїття національностей регіону: їхніх багатоваріантних потреб; шляхи всебічного задоволення їхніх інтересів на основі згоди. Завдяки дослідженню з'ясовано необхідність створення вкрай потрібної інформаційної бази з метою визначення політичних, демографічних, економічних, соціокультурних та картографічних аспектів стану справ у всеукраїнському „національному господарстві”.

Зрештою, стосовно етнічних спільнот їхнього формування: економічне, культурне й політичне самовизначення ще попереду, і залежно від того, в який спосіб та в яких формах це відбуватиметься, залежатиме значною мірою просування України до політики етнодержавності. При цьому три ідеї - національна, політична та соціальна - об'єднуються одним поняттям - „громадянський принцип”. Етнонаціональна сфера має безпосереднє відношення до громадянського суспільства.

При цьому спостерігаються значущість і розгалуження етнокультурної основи національної самосвідомості українців і різних спільнот. Етнокультурні пріоритети (мова, освіта, відродження традицій, потяг до професійної і народної культури, народної музики) вимагають структурування і реального місця етнокультурних складників у національній самосвідомості українців і багатьох спільнот, їхньої орієнтації на різні форми і види культурної діяльності та моделі мовного буття, толерантності й історичної послідовності в уявленнях і поведінці, місця національно-культурних позицій з-поміж найгостріших проблем українського суспільства, вдоволеності існуючими для культури умовами, національного самовідчуття тощо.

Визнання і справедливе забезпечення прав та зацікавлень національних спільнот держави є обов'язком і справою честі етнічної більшості, однією з вирішальних умов демократичного розвитку й зміцнення міжнародного авторитету України.

У третьому розділі “Етнокультурна ідентичність спільнот Північного Приазов'я: емпіричний вимір” досліджувалося саме продукування ідентичностей етнокультурних спільнот Північного Приазов'я.

Дослідження спиралося на напівструктуровані інтерв'ю як з активістами та членами (тобто з експертами) цих організацій, так і з представниками етносів, які не займали активної життєвої позиції в цих та інших організаціях. При бесідах увагу закцентовано на відповідях на закриті питання, але також цікавими виявилися біографічні дані про походження та спосіб життя сім'ї, самоідентифікацію, відношення до інших етнічних організацій.

Активісти етнічних спільнот, з якими автор спілкувалася, емоційно та відверто говорили про свою етнічну самоідентичність та про те, як саме в їхніх товариствах продукується етнокультурна ідентичність.

У товариствах є формальні члени цих організацій, вони нерегулярно відвідують засідання, свята, але вони залюбки надають можливість своїм дітям відвідувати гуртки, де вони засвоюватимуть ознаки цієї ідентичності. Також існує велика група серед представників своїх етносів, незалежно чи “за паспортом”, чи за самоідентифікацією, але вони не належать до таких організацій, а також поділяються на тих, хто жваво цікавиться своєю етнічною біографією і на тих, хто взагалі не цікавиться подібними питаннями.

Вибір етнічних спільнот в роботі був визначений так: з одного боку це спільноти, які формували етнічне населення нашого краю, з іншого - спільноти, які не так давно переїхали, але мають численну кількість та навіть компактне проживання.

етнокультурний ідентичність спільнота

ВИСНОВКИ

У висновках відображено головні підсумки роботи, проаналізовано основні теоретико-методологічні проблеми та результати емпіричних досліджень етнокультурних спільнот Північного Приазов'я.

Розглянуті концепція і модель етнічних коренів, а також типологія етнічної ідентичності, на наш погляд, можуть бути використані під час аналізу будь-якого поліетнічного суспільства. З погляду етнічного і національного ідентичність є своєрідним критерієм і рівнем розвитку самосвідомості людей певної нації, країни, спільноти, результатом функціонування різних типів ідентифікацій.

Багатьох представників етнічних спільнот цікавлять не стільки їх організаційні справи чи економічні і політичні проблеми, скільки питання збереження етнічної ідентичності та пошуки зручних для себе шляхів і засобів її вираження, зокрема за допомогою етнічних символів - традицій, одягу, їжі тощо. Суттєву роль у цьому відіграє культура, яка в принципі може як об'єднувати, так і роз'єднувати людей, як сприяти, так і перешкоджати втіленню в життя нових взірців і моделей людської поведінки. Так чи інакше культура, якщо розуміти її як певну сукупність значень, цінностей і норм суспільства в цілому чи певної суспільної групи, бере участь у продукуванні ідентичностей у суспільному житті.

Соціокультурне середовище є складним утворенням, яке надає широкі можливості для ідентифікації індивіда. Головним показником при цьому є детермінуюча роль саме культурного чинника. Його дія обумовлює спрямування стратегій ідентифікації в русло фундаментальних цінностей і норм, які “відповідають” за оптимізацію форм соціальної адаптації особи. Соціокультурне середовище в цілому задає параметри пошукової діяльності особистості та навіть спільноти на шляху цієї адаптації, включаючи й процес продукування етнокультурної ідентичності. В контексті українського суспільства з його незавершеними процесами формування етнокультурних та громадянських ідентичностей дослідження взаємозв'язку та взаємовплив різних ідентичностей - від індивідуальних до групових, колективних, національних у їхній складній взаємодії є особливо важливими. Власне ця робота, в якій на основі теоретико-методологічних підходів соціології культури та етносоціології, а також на основі аналізу фактологічного матеріалу історичних та емпіричних досліджень було вивчено соціокультурні механізми та практики продукування етнокультурних ідентичностей на прикладі етнокультурних спільнот Північного Приазов'я, є спробою вирішення окремих завдань широкого спектру цих перспективних та необхідних досліджень.

Проведений аналіз досліджень етнокультурних спільнот Північного Приазов'я дає підстави сформулювати низку важливих теоретико-практичних висновків, в яких зокрема доведено, що:

- етнокультурна ідентичність спільнот продукується в таких інститутах соціалізації, як сім'я та національно-культурні громадські організації, а також завдяки історичній пам'яті, яку зберігають старійшини етнокультурних спільнот;

- полікультурні регіони, де споконвіку жили різні народи та етнокультурні групи, здатні підтримувати високу етнокультурну толерантність як необхідну етнокультурну стратегію адаптації та важливу частину етнокультурної ідентичності різних етнокультурних спільнот, що їх населяють;

- взаємодія різних етнокультурних ідентичностей Північного Приазов'я як полікультурного та багатоконфесійного локального співтовариства формує єдину полікультурну спільноту в контексті української громадянської нації;

- етнокультурні процеси, які відбуваються в регіоні Північного Приазов'я, продукують локальну (інтегральну) культуру та локальну етнокультурну ідентичність, в якій однак зберігаються та взаємодіють етнокультурні ідентичності та традиції етнокультурних спільнот регіону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гавріна Н. До проблем етнокультурної ідентифікації та регіонального виміру глобалізації / Н.Гавріна // Соціальні виміри суспільства. - 2006. - № 9. - С. 233 - 239.

2. Гавріна Н.І. Концепції трансформацій етнічної ідентичності в сучасному суспільстві / Н.І.Гавріна// Нова парадигма: журнал наукових праць. - 2007. - № 62. - С. 31 - 37.

3. Гавріна Н. Продукування ідентичностей етнокультуних громад Північного Приазов'я / Наталя Гавріна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2007. - № 3. - С. 223 - 226.

4. Гавріна Н.І. Етнокультурні складові розвитку громадянського суспільства в Україні / Н.І. Гавріна // Социальные технологии. - 2005. - №28. - С. 57-64.

5. Гавріна Н.І. Процеси глобалізації в соціокультурній сфері: між універсальністю й локальністю / Н.І. Гавріна // Наукові студії Львівського соціологічного форуму “Багатовимірні простори сучасних соціальних змін”: Збірник наукових праць. - 2008. - С. 282-287.

6. Гавріна Н.І. Постмодернізм: соціологічний та літературний виміри / Гавріна Н.І. // Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції “Нові виміри сучасного світу”. - 2005. - №1. - С. 28-30.

7. Гавріна Н.І. Етнос і особистість: проблеми ідентичності / Гавріна Н.І. // методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - 2005. - С.139-140.

8. Гавріна Н.І. Етнокультурна гетерогенність як чинник регіоналізації сучасної України / Гавріна Н.І. // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. Матеріали 5 міжнародної науково-практичної конференції.- 2005. - С. 71-73.

ГЛЕБОВА Н.І. ПРОДУКУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ СПІЛЬНОТ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я. - РУКОПИС

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Інститут соціології НАН України. Київ, 2010.

У роботі здійснено розробку та обґрунтування концептуально-теоретичної моделі “продукування етнокультурної ідентичності”, що об'єднує формування, збереження та відтворення етнокультурної ідентичності та застосовування її евристичного потенціалу як для теоретичних, так і емпіричних соціологічних досліджень регіональних та локальних етнокультурних ідентичностей Північного Приазов'я. Підтверджено функціонування процесів продукування етнокультурної ідентичності та механізмів трансляції соціальних смислів і історичної пам'яті на прикладі життєдіяльності етнокультурних спільнот регіону. Доведено, що етнокультурні ідентичності спільнот продукуються в таких інститутах соціалізації, як сім'я, національно-громадські організації та завдяки історичній пам'яті.

Ключові слова: етнокультурна ідентичність, продукування етнокультурної ідентичності, етнічні процеси, Північне Приазов'я.

GLEBOVA N.I. PRODUCTION OF ETHNO-CULTURAL IDENTITY OF COMMUNITY OF NORTH PRIAZOV'YE. - MANUSCRIPT

Thesis completes for an award of Candidate's Degree in sociology. Specialization: 22.00.01 - History and Theory of Sociology. - Institute of Sociology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 2010.

In work developed and grounded conceptually-theoretical model “production of ethno-cultural identity”, which unites forming, saving and recreation of ethno-cultural identity, and application of its heuristic potential, both for theoretical and empiric sociological researches regional and local ethno-cultural identity of North Priazov'ye. Functioning of processes of production of ethno-cultural identity and mechanisms of translation of social senses and historical memory was confirmed on the example of vital functions of ethno-cultural community region. Proved, that the ethno-cultural identity of community is produced in such institutes of socialization, as family, nationally-public organizations and historical memory.

Key words: ethno-cultural identity, production ethno-cultural identity, ethnic processes, North Priazov'e.

ГЛЕБОВА Н.И. ПРОДУЦИРОВАНИЕ ЭТНОКУЛЬТУРНЫХ ИДЕНТИЧНОСТЕЙ ОБЩНОСТЕЙ СЕВЕРНОГО ПРИАЗОВЬЯ. - РУКОПИСЬ

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Институт социологии НАН Украины. - Киев, 2010.

В работе разработана и обоснована концептуально-теоретическая модель “продуцирование этнокультурной идентичности”, которая объединяет формирование, сохранение и воссоздание этнокультурной идентичности, и применение её эвристического потенциала, как для теоретических, так и эмпирических социологических исследований региональных и локальных этнокультурных идентичностей Северного Приазовья. Подтвердилось функционирование процессов продуцирования этнокультурных идентичностей и механизмов трансляции социальных смыслов и исторической памяти на примере жизнедеятельности этнокультурных общностей региона. Доказывается, что этнокультурная идентичность общностей продуцируется в таких институтах социализации, как семья, национально-общественные организации и благодаря исторической памяти.

Систематизируются теоретические подходы национальной, этнической и этнокультурной идентичности, при этом мы использовали теоретико-методологический подход изучения идентичности и социализации Э.Эриксона.

Дополнены новыми результатами предыдущие отечественные исследования динамики этнокультурных и этносоциальных процессов, которые происходят с отдельными этническими элементами, частями этносов, а так же с этнокультурными общностями в условиях их регионального компактного проживания (на примере Северного Приазовья) и доказано многовекторность процессов формирования этнокультурных идентичностей общностей во взаимодействии глобального, национального, субкультурного контекстов. В роботе конкретизируется, что этнические процессы начинаются с этнической идентификации личности и группы, происходит становление своего этнического происхождения, что обязательно приводит к поиску своего этнического корня. Это содействует накоплению этнических знаний, особенно сведений об исторической судьбе своего этноса, его известных героев, реальные и мифические события. Исследователи называют этот процесс “движение возвращения к этнической истории”.

Рассматриваются особенности этнокультурной идентичности общностей в современном глобальном обществе, обосновывается сущность глобализации как социального явления и процесса. А также исследуется влияние глобализации на социокультурную сферу украинского региона и по результатам эмпирического исследования доказано, что встречаясь с глобализацией локальным культурам удаётся сохранить свою идентичность и разнообразие.

В диссертации обосновывается взаимосвязь социокультурного и географического пространств на примере региона Северного Приазовья. Особенности географической локальности региона в большей степени определяют общие социальные характеристики способа жизнедеятельности этнокультурных общностей, которые здесь проживают: распределение труда, характер занятости, проведения свободного времени и т.д.

Хронологические рамки исследования охватывают период конца XVIII - начала XXI ст. Это историческое время - один из самых драматических периодов в истории Украины как за масштабностью исторических процессов, так и за их социально-политическими и национально-культурными последствиями. С одной стороны - это формирование и эволюция идеологии украинского национального возрождения, развитие движения за государственную независимость Украины, а также сохранение и воссоздание национальных традиций и культуры разных этносов многонационального региона. С другой - противоречивый период разрушения национальных традиций и идентичностей к откровенному геноциду под прикрытием разных вариантов политики великодержавности и “коренизации” в советский период. В работе представлены демографические данные формирования этнического состава населения Северного Приазовья.

Географические рамки исследования охватывают те территории Запорожской области, где в этот период сложилось компактное проживание украинского, болгарского, немецкого, чешского, российского, татарского, греческого, еврейского сообществ. Теоретико-методологическим обоснованием к такому анализу есть то, что исторические и демографические характеристики формирования многонациональной и поликультурной палитры региона в большей степени объясняют современное состояние и процессы продуцирования идентичностей этнокультурных общностей Северного Приазовья.

Рассматриваются подходы полного понимания всего многообразия национальностей, их многовариантных потребностей, удовлетворение их интересов на основе согласия. Благодаря исследованию было доказано, что возникла необходимость создания информационной базы, которая определила бы политические, демографические, экономические, социально-культурные и картографические аспекты состояния дел во всеукраинском “национальном хозяйстве”.

Ключевые слова: этнокультурная идентичность, продуцирование этнокультурной идентичности, этнические процессы, Северное Приазовье.

Підписано до друку 08. 04. 2010 рік.

Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура «Times New Roman».

Ум.-друк. арк. 0,9

Наклад 100 примірників. Зам. № 375 від 08. 04. 2010 рік.

Віддрукований в типографії ПП Белень Л.В.

м. Мелітополь, вул. Байбулатова, 1а. № 004777 від 24. 09. 1999 рік.

Размещено на Allbest.ru