Актуальність теми. Постсоціалістичні суспільні перетворення в Україні, супроводжувані деінституціоналізацією та аномією, спричинили триваючі дотепер трансформації соціальних структур, генерування нових ціннісно-нормативних систем, розширення спектрів індивідуальних життєвих стратегій. Те, якими є поширені в суспільстві практики опанування особистістю простором свого життєздійснення, може мати достатньо вагомий вплив на подальші зміни соціетальних процесів і структур. З іншого боку, діяльність соціальних суб'єктів також зазнає впливу макроструктурних вимірів соціальної реальності. І в цьому контексті особливий інтерес становить дослідження взаємодії між соціальною структурою в її стратифікаційному вимірі і соціальною адаптованістю особистості саме за умов радикальних соціальних змін, відмітних своєю нестабільністю і невизначеністю.

Українська соціологія практично одразу відреагувала на кардинальні соціальні зміни першої декади пострадянського періоду відповідними теоретичними й емпіричними дослідженнями, присвяченими аналізу процесів соціальної диференціації суспільства, серед яких виділяються ґрунтовні роботи О. Куценко, С. Макеєва, С. Оксамитної, О. Симончук,

В. Чорноволенка, О. Якуби. Комплексне (і дотепер єдине лонгітюдне) дослідження взаємозв'язків між соціальними структурами (зокрема стратифікаційною і класовою) й особистістю на ранньому етапі суспільних трансформацій (1992/3-1996 рр.) в Україні одними з перших здійснили М. Кон (M. Kohn) і його колеги В. Паніотто і В. Хмелькo. Важливим результатом даних студій було переконливо доведене існування каузальних взаємних впливів між соціальною структурою та особистістю. Від 1992 р. за програмою Н. Паніної та Є. Головахи Інститутом соціології НАНУ проводиться щорічний загальноукраїнський соціологічний моніторинг за широкою системою соціальних показників.

Теоретико-методологічні аспекти вивчення процесів і станів соціальної адаптації людини в контексті постсоціалістичних інституціональних змін досліджували Є. Вітенберг, Л. Гордон, І. Діскін та О. Авраамова, О. Злобіна та В. Тихонович, Л. Корель, Ю. Левада,

Н. Наумова, І. Попова, А. Реан, М. Ромм, О. Совєтова,, М. Шабанова, Л. Шилова, С. Штак,

П. Штомпка, В. Ядов. На даний час у рамках пострадянських досліджень можна виділити декілька порівняно систематично використовуваних підходів до вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості, запропонованих у роботах О. Злобіної, Ю. Левади,

І. Попової. Прикладом особливо ретельно розробленого індексу, що з 1995 р. використовується як оцінка соціального самопочуття і показник соціальної адаптації населення, є "Інтегральний індекс соціального самопочуття" Є. Головахи і Н. Паніної.

Також аналіз - у різні періоди пострадянських трансформацій - різноманітних форм і типів способів соціальної адаптації представлений студіями таких авторів, як О. Балабанова, Л. Бєляєва, А. Готліб, О. Дудченко і А. Митіль, Ю. Коваленко та О. Черемних, П. Кузнєцов, А. Лобанова, В. Радаєв, М. Свірідов, Є. Сметанін, Н. Ходорівська, М. Шабанова й ін. Проте відповідні тематичні дослідження переважно мають разовий характер (у цьому відношенні слушним є зауваження Є. Головахи про те, що зафіксовані у одиничних дослідженнях ефекти дозволяють отримувати тільки унікальний зріз соціальної дійсності, і не є соціологічним фактом, на відміну від даних лонгітюдних або принаймні багаторічних моніторингових досліджень); і значна частина з них у аналізі обмежується фіксуванням зв'язку визначеного за одним-двома індикаторами показника адаптованості з окремими соціоекономічними показниками (як то матеріально-фінансове становище, освіта, професійно-кваліфікаційна приналежність, класова позиція тощо), переважно без урахування впливу інших соціальних умов. Можна також відмітити неоднозначність поширеного у частині досліджень висновку про універсальність суттєвого лінійного прямого зв'язку між особистісною соціальною адаптованістю та соціоекономічним становищем. Як показує аналіз, серед досліджень суб'єктивного благополуччя у розвинених західних країнах є такі, що виявляють не лише прямі, але й обернені і нелінійні впливи на рівень задоволеності життям з боку стратифікаційної позиції і окремих її показників, наприклад, доходу - у роботах Р. Істерліна (R. Easterlin); у роботах Д. Кларка (D. Clark) і А. Освальда (A. Oswald), - на противагу висновкам А. Кемпбелла (A. Campbell), Р. Веєнговена (R. Veenhoven), Е. Дінера (E. Diener), М. Аргайла (M. Argyle) й інших - виявлено зворотній зв'язок між рівнем освіти й ступенем задоволеності життям.

У пострадянських (у тому числі вітчизняних) дослідженнях увага переважно приділяється проблемам адаптації "слабких" (тобто, за Л. Гордоном, незайнятих - через непрацездатність тощо), тоді як аналіз зайнятого економічно активного населення (оскільки порівняно низькі рівні його соціальної адаптованості пояснюються іншими, ніж відсутність роботи, чинниками, котрі складніше виявити та інтерпретувати) в контексті тієї "ціни", котру воно "сплачувало" за здійснювані соціальні реформи погіршенням якості життя, будучи при цьому основою трудових ресурсів суспільства, також є надзвичайно важливим і, на що звертали увагу Л. Гордон та І. Попова, потребує додаткових досліджень. Р. Істерлін у одній із останніх студій зауважує дотепер значною мірою недостатню вивченість об'єктивних чинників зміни станів задоволеності життям у перше десятиліття переходу від соціалізму до капіталізму в країнах Східної Європи (зокрема в плані освітніх відмінностей і відмінностей між чоловіками й жінками).

Дослідження українського суспільства, що стосуються нашої теми, спеціально не ставили собі на меті з'ясування характеру відношення між позиціями в соціально-стратифікаційній структурі та соціальною адаптованістю українського населення в період радикальних постсоціалістичних перетворень, зокрема з урахуванням сукупності впливів інших соціальних умов життя. І здійснення такого аналізу на теоретико-методологічному та емпіричному рівнях важливе для поглиблення розуміння динаміки суспільних трансформацій в Україні в єдності відповідних гносеологічного й онтологічного вимірів вивчення питання, центрального для дослідження соціальної структури та особистості загалом - впливу соціальної структури на життя людини і можливостей впливу людини на соціоструктурні обставини свого життя.

Дослідницька проблема, на розв'язанні якої зосереджена дана дисертаційна робота, полягає у невідповідності рівня наукового знання щодо конституювання соціально-стратифікаційної структури та механізмів і практик соціальної адаптованості особистості, з одного боку та, з іншого боку, знання характеру співвідношення між позиціями у стратифікаційній структурі й рівнем соціальної адаптованості особистості за умов радикальних соціальних перетворень, яка постає у зв'язку з необхідністю удосконалення моделей соціологічного пояснення процесів суспільних трансформацій (зокрема у контексті надійного комплексного та науково обґрунтованого прогнозування розвитку останніх). У рамках вітчизняного соціологічного дискурсу відсутній аналіз зв'язків між стратифікаційним виміром соціальної структури і соціальною адаптованістю особистості за умов початкового періоду радикальних соціальних змін в Україні, коли кінцевий результат трансформацій був гранично невизначений.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації як самостійно виконаної авторської наукової праці пов'язана з такими науково-дослідними темами кафедри соціології Національного університету "Києво-Могилянська академія": "Стан і динаміка соціальних структур і соціальних орієнтацій в українському суспільстві" (№ державної реєстрації 0105U006974; термін виконання 2005-2010 рр.); "Трансформації українського суспільства, його соціальних структур, інституцій і суб'єктів" (№ державної реєстрації 0110U001736; термін виконання 2010-2015 рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні характеру зв'язків позицій у соціально-стратифікаційній структурі та соціальної адаптованості особистості у період радикальних суспільних перетворень в Україні.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

- узагальнити досвід досліджень стратифікаційної структури в українському суспільстві у контексті постсоціалістичних трансформацій;

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до досліджень адаптації особистості до соціального середовища, зокрема у контексті постсоціалістичних трансформацій;

- концептуалізувати поняття соціальної позиції у стратифікаційній структурі;

- здійснити концептуалізацію поняття соціальної адаптованості особистості до соціального середовища;

- розглянути можливості оцінки соціально-стратифікаційної позиції індивіда та побудувати вимірювальну модель індексу стратифікаційної позиції;

- проаналізувати методологічні аспекти операціоналізації соціальної адаптованості особистості та розробити методику її вимірювання;

- сконструювати вимірювальну модель індексу рівня соціальної адаптованості особистості;

- встановити та проінтерпретувати у крос-секційному вимірі параметри статистичних зв'язків та залежності між стратифікаційною структурою та рівнем соціальної адаптованості особистості у період 1992-1993 і у 1996 рр.; у тому числі з урахуванням синхронного впливу на досліджуване відношення з боку таких соціоструктурних умов життя, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих;

соціальна стратифікація адаптованість особистість

- провести лонгітюдний аналіз параметрів залежності досягнутих у 1996 р. стратифікаційної позиції та соціальної адаптованості особистості від вихідних станів соціальної адаптованості та позиції у стратифікаційній структурі у 1992-1993 рр., у тому числі з урахуванням можливого впливу вихідних станів таких соціальних умов, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих;

- розробити показники індивідуальних змін у стратифікаційній позиції і змін у соціальній адаптованості особистості;

- з'ясувати параметри взаємного зв'язку змін у стратифікаційній позиції і соціальній адаптованості та вплив цих змін на досягнуті за час трансформацій позиції у стратифікаційній структурі та рівень соціальної адаптованості, в тому числі з урахуванням впливу вихідних станів таких соціальних характеристик, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих.

Об'єкт дослідження - соціально-стратифікаційні позиції та соціальна адаптованість особистості за умов радикальних суспільних змін.

Предмет дослідження - співвідношення між позицією у соціально-стратифікаційній структурі та рівнем соціальної адаптованості особистості у період радикальних суспільних

змін 1992-1996 років в Україні.

Методи дослідження. Вирішення поставлених дослідницьких завдань ґрунтувалось на використанні таких загальнонаукових теоретичних методів: порівняльно-історичного - для характеристики розвитку основних концептуальних підходів до визначення соціальної стратифікації і соціальної адаптованості особистості (далі - САО), а також для оцінки застосовності даних підходів для оцінки станів стратифікаційної структури та САО за умов радикальних соціальних змін; порівняльного аналізу (в т. ч. декомпозиції предмету дослідження) й синтезу - для систематизації та узагальнення матеріалів досліджень станів стратифікаційної структури в Україні та соціальної адаптації за умов постсоціалістичних трансформацій; типологізації - при вивченні основних методик вимірювання соціально-стратифікаційної позиції (далі - ССП) і рівня САО.

Методологія дослідження. Досягнення мети, поставленої в рамках визначеної дослідницької проблеми, передбачає комплексний аналіз співвідношення між стратифікаційною структурою та САО як макро - і мікро вимірами соціальної реальності, і методологічно спирається на засади вивчення зв'язків між соціальною структурою та особистістю з позицій соціології особистості (у рамках підходів М. Кона та В. Хмелька як соціологічного соціально-психологічного підходу [sociological social psychology]), соціального конструктивізму у версії П. Бергера і Т. Лукмана, структурно-діяльнісного підходу. У дисертаційному дослідженні використовується інтерпретація соціально-стратифікаційної структури та позиції у ній, прийнята у рамках градаційного неовеберіанського підходу М. Коном і колегами.

Емпіричні методи: обробка й аналіз даних із застосуванням математико-статистичного кореляційного та регресійного (методом найменших квадратів) аналізу для визначення статистичної значущості щільності взаємозв'язків між змінними; оцінки внутрішньої структури конструктів ССП і САО методами факторного аналізу (зокрема конфірматорного); для оцінки форм студійованих зв'язків - регресійний аналіз відповідності залежностей відносно простим нелінійним функціям (curve estimation), регресійний аналіз методом локально зважуваного згладжування лінії регресії (loess) для визначення діапазонів даних для дальшої кусочно-лінійної апроксимації; оцінка зв'язків між (псевдо) метричними залежними змінними та комплексами категоріальних і (псевдо) метричних аргументів - на основі узагальнених лінійних моделей (General Linear Model, GLM). Усі розрахунки є двогруповими - здійснювались окремо для чоловіків і для жінок.

Емпіричну основу роботи становлять дані лонгітюдного дослідження за міжнародним проектом "Соціальні структури і особистість за умов радикальних соціальних змін", - спільним для кафедри соціології НаУКМА, Київського міжнародного інституту

соціології (КМІС), департаменту соціології Університету Дж. Гопкінса (Балтимор, США), Інституту філософії і соціології Польської АН (Варшава, Польща), - здійсненим в Україні КМІС. Базове дослідження було проведено взимку 1992-1993 рр. за вибіркою, репрезентативною для міського населення України (n=2322). Методом збору інформації було особисте інтерв'ю. Друге опитування, дані якого ми використовуємо у цій роботі, було здійснено навесні 1996 р. і включало респондентів базового опитування, які на час 1992-93 рр. належали до зайнятого міського населення (n=847). Окрім того, з метою перевірки відтворюваності структури індексу САО, у квітні 2009 р. було здійснено додаткове дослідження стану рівня САО (репрезентативне для дорослого населення дослідження КМІС "Думки і погляди населення" ("Омнібус"), n=1984).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній соціології здійснено, на матеріалах лонгітюдних даних, комплексний аналіз співвідношення соціально-стратифікаційної позиції і рівня соціальної адаптованості особистості на початковому етапі радикальних соціальних змін в Україні. У дисертації було отримано такі результати, що характеризуються науковою новизною:

- експліковано необхідність врахування у концептуалізації поняття соціальної адаптації та адаптованості особистості єдності гомеоретичного та гомеостатичного аспектів взаємодії людини з середовищем своєї соціальної активності;

- обґрунтовано теоретичну валідність виміру загальної задоволеності людини своїм життям як критеріального показника для відбору індикаторів САО;

- розроблено й обґрунтовано вимірювальну модель структури індексу рівня САО на основі показників загальної задоволеності життям, задоволеності ступенем упевненостi в майбутньому, задоволеності існуючими можливостями впливати на обставини життя; обґрунтовано валідність розробленого індексу;

- вперше на основі аналізу емпіричних даних виявлено, що співвідношення між стратифікацією й САО у зайнятого міського населення на ранній стадії суспільних трансформацій (1992 - 1996 рр.) було нелінійним;

- показано, що рівень САО та ССП зайнятого міського населення не були лінійно пов'язані між собою на початку радикальних соціальних змін, але такий зв'язок встановився за 3,5 роки трансформацій;

- виявлено гендерні відмінності зв'язків між окремими стратифікаційними вимірами та САО: на початку трансформацій мав місце зв'язок між рівнем САО та доходом у жінок і освітою у чоловіків, а за кілька років соціальних змін САО була пов'язана з освітою і у чоловіків і у жінок;

- встановлено, що у крос-секційному аспекті характер і кількісні параметри взаємозв'язків соціально-стратифікаційної структури та рівнів САО в економічно активного міського населення на початковому етапі радикальних суспільних перетворень в Україні переважно мають самостійне значення (попри сукупний вплив відмінностей таких інших соціальних умов, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих);

- вперше виявлено (з урахуванням гендерних відмінностей) характер діахронічної обумовленості між досягнутими за роки трансформацій ССП і САО (самостійний щодо сукупного впливу вихідних станів вказаних вище інших соціальних умов), у зайнятого міського населення: набута САО залежала у чоловіків - тільки від порівняно самостійних прямих впливів вихідних станів ССП і САО, а у жінок - від прямих впливів вихідного стану адаптованості, досягнутого стану ССП і оберненого впливу вихідної ССП; досягнуті ССП у чоловіків суттєво залежали від свого вихідного стану, а у жінок - також почасти прямо обумовлювались набутим рівнем САО;

- вперше виконана оцінка змін ССП і змін рівнів САО, яка дозволила виявити, що (самостійно відносно сукупного впливу вихідних станів зазначених вище інших соціальних умов): зміни ССП почасти обернено залежали у чоловіків від вихідного стану ССП, а у жінок також і від змін рівня САО; зміни САО визначались у чоловіків - обернено вихідним рівнем САО та прямо почасти вихідною ССП;

- вперше встановлено, на основі аналізу каузальних відношень між вихідними та набутими станами ССП і САО і їхніми змінами в часі, що набутий рівень САО жінок (але не чоловіків) прямо залежав від змін у ССП; і тільки у жінок виявлено обумовленість досягнутої ССП змінами у рівні адаптованості.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження між соціально-стратифікаційною структурою та рівнем особистісної соціальної адаптованості громадян України у період радикальних суспільних перетворень можуть бути використані для моніторингу станів і змін САО у часі, що розширює можливості подальшого наукового порівняльного та прогнозного вивчення відповідних процесів; для оцінки і доопрацювання програм/проектів планування соціальної політики (за умов суспільних трансформацій, за кризового стану суспільних процесів) державними і недержавними українськими і міжнародними інституціями з урахуванням того, як вони впливають на соціальну адаптованість, зокрема в аспекті забезпечуваної якості життя населення; для моделювання і прогнозування перебігу процесів соціальних змін із урахуванням особливостей взаємодії стратифікаційної макросоціальної структури з САО як мікросоціальним виміром агентності індивідів за умов суспільної нестабільності; для підготовки для вищих навчальних закладів курсів, присвячених порівняльній соціології соціальних змін, процесам і наслідкам соціальної адаптації, соціології особистості, соціальній історії, порівняльним дослідженням зв'язків соціальних структур і особистості, моделюванню та прогнозуванню соціальних процесів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною авторською науковою працею. Зміст дисертації відображено у публікаціях за одноособовим авторством здобувача.

Апробація результатів. Основні положення і результати роботи доповідались на наукових семінарах кафедри соціології Національного університету "Києво-Могилянська академія", науковому семінарі факультету соціології Національного університету ім. Тараса Шевченка, міжнар. наук. семінарі "Rethinking Social Тime and Space: Constructing Social Space" (Львів - Вишків, 2008), міжнар. наук. семінарі "Comparative Studies Of Everyday Life: Comparative Theoretical Paradigms, Methodological Orientations And Teaching Practices" (Санкт-Петербург, 2010), наук. - практ. конф. "Дні науки КНУ ім.Т. Шевченка" (Київ, 2007), V міжнар. конф." (Пост) сучасність і наука: соціологія в пошуках себе та суспільства" (Харків, 2007), міжнар. наук. конф. в рамках І Львівського соціологічного форуму "Актуальні проблеми сучасного українського суспільства" (Львів, 2007), XIV міжнар. наук. конф. "Харківські соціологічні читання" (Харків, 2008); І Конгресі Соціологічної асоціації України "Соціологія у ситуації соціальних невизначеностей" (Харків, 2009); VІ Всеукраїнській наук.-практ. конф. "Проблеми розвитку соціологічної теорії: українське суспільство та глобальні соціальні зміни" (Київ, 2009), наукових конференціях "Дні науки НаУКМА" (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010).

Результати дослідження були застосовані для розробки авторських курсів "Соціальна адаптація і соціальна пам'ять за умов радикальних суспільних змін" (для магістерської програми "Соціологія") і "Соціальна адаптація та соціалізація особистості" (для бакалаврської програми "Соціологія"), а також використовуються у викладанні курсу "Моделювання та прогнозування соціальних процесів" (для магістерської програми "Соціологія") на кафедрі соціології Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 4 статтях у провідних наукових фахових виданнях, 2 тезах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, додатки, список використаних джерел (258 найменувань): обсяг основної частини - 188 с.; 28 табл.; 1 рис.; список джерел займає 25 с.

Основний зміст роботи

У вступі визначено актуальність і ступінь наукового опрацювання теми, дослідницьку наукову проблему, мету і завдання дослідження, об'єкт і предмет, характеристику методів і методології досліджень та емпіричної бази, викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів роботи і публікації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади дослідження соціально-стратифікаційної структури та соціальної адаптованості особистості за умов радикальних суспільних змін" - розглядаються теоретичні і методологічні підвалини визначення і вивчення радикальних соціальних змін, соціально-стратифікаційної структури та САО.

Розглянуто соціологічні підходи до концептуалізації макросоціальних зрушень. На основі аналізу особливостей макросоціальних змін в українському соціумі у першій декаді пострадянських трансформацій (за роботами таких дослідників, як Є. Головаха і Н. Паніна, О. Злобіна і В. Тихонович, М. Кон і колеги, О. Куценко, С. Макеєв, С. Оксамитна, І. Попова, В. Хмелько, В. Чорноволенко, О. Якуба) показано, що 1992-1998 рр. (і особливо 1992-1996 рр.) були періодом радикальних суспільних перетворень, які характеризувались аномією, деінституціоналізацією і макросоціальною інволюцією, невизначеністю і неконгруентністю принципів становлення контурів нового соціального порядку.

Узагальнено досвід досліджень стратифікаційної структури в українському суспільстві на ранньому етапі постсоціалістичних змін (праці М. Кона і колег, О. Куценко, С. Макеєва, С. Оксамитної, О. Симончук, В. Хмелька, В. Чорноволенка), що дозволило дійти висновку про релевантність використання у роботі неовеберіанського градаційного підходу (М. Кон, М. Ольсен, Д. Треймен, Г. Ганзебум). Соціальна стратифікація розуміється як процес нерівномірного розподілення соціальних благ і стало відтворювані у часі зразки організованої нерівності, що формують вертикальну ієрархію членів суспільства за доходами, професійним статусом і освітою.

Здійснюється порівняльно-історичний аналіз основних підходів до розуміння соціальної адаптації особистості, зокрема структурно-функціонального, чиказької школи, необіхевіористського, інтеракціоністського, психоаналітичного, культурологічного діяльнісного, гуманістичного психологічного, генетичного психологічного, онтогенетичного діяльнісного, інтегративного, соціологічного психоаналітичного. Вказано головні напрямки пострадянських досліджень соціальної адаптації особистості.

Експліковано недостатність трактування гомеостазу як основного функціонального змісту соціальної адаптації, оскільки онтологічно взаємодія суб'єкта соціальної активності зі своїм середовищем іманентно включає гомеоретичне за характером порушення стабільності, що необхідно враховувати в контексті концептуалізації та операціоналізації поняття САО.

САО інтерпретується як здатність людини задовольняти свої потреби за тих обставин, у яких вона знаходиться у певному соціальному середовищі, що забезпечується станом розвитку потенціалу і спрямованості особистості й опануванням умовами життя як інструментом реалізації потреб; і показник рівня САО визначається як наявний рівень задоволення людиною своїх потреб.

Другий розділ - "Методологічні аспекти вимірювання позиції особистості у соціально-стратифікаційній структурі та рівня її соціальної адаптованості" - присвячено висвітленню методологічних засад емпіричного дослідження позиції індивіда в структурі стратифікованого соціального простору та характеристиці основних аспектів розробленого автором підходу до оцінки рівня САО.

ССП вимірюється на основі факторно-аналітичної моделі за такими показниками, як рівень освіти, професійний статус і дохід. Це дозволило також оцінити ієрархічну структуру вказаних вимірів стратифікаційного простору, котра виявилась стабільною. На основі емпіричних даних доведено, що на ранній стадії трансформацій в Україні (1992/3-1996 рр.) ССП найсуттєвіше визначалась освітою і професійним статусом, і найменше - доходом; при цьому з часом вага двох перших вимірів деякою мірою зменшилась, тоді як значення доходу (котрий у часі був найменш стабільним компонентом) суттєво збільшилось.

Критично проаналізовано методологічні аспекти операціоналізації САО. Дано теоретичне й емпіричне обґрунтування запропонованого автором підходу до операціоналізації і методики вимірювання САО. Показано, що для дослідження станів САО за умов радикальних соціальних змін суб'єктивна оцінка індивідом ступеня його задоволеності-незадоволеності життям може розглядатись як одиничний показник рівня САО і виступати критеріальним компонентом при побудові вимірювальної моделі мультиіндикаторного індексу САО. На основі здійсненої концептуальної і статистичної оцінки змістовної, конструктної (теоретичної) і критеріальної (емпіричної) валідності ряду потенційних вимірів САО встановлено, що факторно-аналітичний індекс рівня САО надійно вимірюється за трьома валідними за самооцінним критерієм елементними індикаторами, які відображають задоволеність життям в цілому, задоволеність ступенем упевненості у майбутньому й задоволеність індивіда своїми можливостями впливати на те, що з ним відбувається. Визначений індекс САО є стабільний, із прийнятною консистентністю вимірів, у часі зберігає чітку факторну структуру, що характеризується невеликою кількістю вагомих

власних значень, високими факторними навантаженнями, високим відсотком пояснюваної дисперсії і, достатньо добре узгоджуючись зі змістовною інтерпретацією концепту САО, як вимірювальний інструментарій відповідає вимогам до якості отримуваної соціологічної інформації.

У третьому розділі "Соціально-стратифікаційна структура і соціальна адаптованість особистості за умов радикальних соціальних змін в Україні" здійснюється ретельний аналіз та інтерпретація співвідношення між ССП зайнятого міського населення і САО, у крос-секційному і лонгітюдному вимірах. У відношенні до загальнішого теоретичного питання дослідження соціальної структури й особистісті це дозволяє визначити, якою мірою соціальна структура у її стратифікаційному вимірі впливає на життя людини в аспекті її САО, і навпаки, якими є можливості впливу людини на соціоструктурні обставини свого життя за умов радикальних соціальних змін. Зафіксовано нелінійність відношення між ССП і САО.

На крос-секційному рівні встановлено нерегулярність відношення між ССП і САО у 1992/3 рр. - вони не були лінійно пов'язані (у чоловіків це відношення не диференціювалось сукупним впливом таких соціальних умов, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей менших 18 років і належність до віруючих; у жінок залежність САО від ССП зазнавала впливу регіону проживання, а залежність ССП від САО - впливу регіону проживання й урбанізованості місця зростання, але зв'язки між ССП і САО відрізнялись так, що їхнє усереднення в цілому давало статистично незначущий результат). Рівень ССП не давав помітних переваг у здатностях/можливостях задоволення потреб, але їх і не обмежував на початку неоднозначних, драматичних пострадянських трансформацій. Стратифікаційно-структурні умови життя лишались відкриті до змін, відбувався пошук і формування різноваріантних практик адаптації, що обумовлювало неоднаковість рівнів САО.

За кілька років ситуація змінилась: на 1996 р. склалось відносно регулярне лінійне відношення між ССП і САО (значуще навіть за виключення сукупного впливу всіх інших зазначених вище соціальних умов). Доступні межі соціальної активності почасти прямо визначались структурними бар'єрами зростаючої соціально-економічної нерівності, але й рівень САО синхронно був пов'язаний із тим, якими ставали ССП. Зокрема це свідчить, що у характері соціальних змін в Україні на той час намітилась тенденція до зменшення аномії і хаосу деінституціоналізації.

Встановлено та проінтерпретовано гендерні відмінності зв'язків САО з окремими вимірами ССП - у середньому дещо вищу САО мали: в 1992/3 рр. - чоловіки з вищою освітою і жінки з вищим доходом; у 1996 р. - чоловіки і жінки з вищою освітою.

У діахронічному вимірі виявлено наступне (всі наведені далі співвідношення між ССП і САО мають самостійне значення, навіть попри сукупний вплив вихідних станів усіх інших вказаних вище соціальних характеристик).

Встановлено, що досягнута у 1996 р. САО почасти визначалась: у чоловіків - прямим впливом вихідних ССП і САО; у жінок - прямо вихідною САО і досягнутою ССП, а також обернено - вихідною ССП. Припускається, що, на відміну від чоловіків, низький рівень стратифікаційного потенціалу був однією з передумов, які спонукали жінок діяти так, що з часом це приводило до підвищення рівнів їхньої адаптованості. Зміни ж у ССП на досягнуту САО впливали тільки у жінок.

Виявлено, що зміни САО в часі залежали: у чоловіків обернено від вихідного стану САО і прямо - від вихідних ССП; у жінок - обернено від вихідного стану САО і прямо від змін у ССП.

Вихідні ССП - і чоловіків і жінок - суттєво прямо визначали те, наскільки високих було за 3,5 роки досягнуто ССП. Також у жінок досягнуті ССП почасти прямо обумовлювались впливом досягнутої САО. Вплив вихідного стану САО на досягнуту ССП не зафіксовано. На зміни ССП, і в чоловіків і в жінок, помірно обернено впливали вихідні ССП. Але тільки у жінок зміни рівня САО почасти прямо впливали на зміни ССП і на досягнуті стани ССП.

У чоловіків набуті ССП суттєво визначались збереженням стабільності свого вихідного стану. Взаємодія чоловіків із соціальним середовищем, можливо, складалась так, що, маючи вищу САО, вони могли би діяти в напрямі підвищення ССП, але рівень задоволеності потреб менше мотивував їх до таких дій; це потребує дальших досліджень. У жінок така форма індивідуальної активності/агентності як здатність покращити уміння оптимізувати взаємодію з середовищем в плані збалансованості можливостей задоволення своїх потреб/домагань і витрат на це життєвих ресурсів призводила в середньому до деякого підвищення позицій у стратифікаційній структурі.

Висновки

У висновках, у відповідності до визначеної наукової проблеми та поставлених мети і завдань дослідження, представлено основні результати дисертаційної роботи.

В контексті характеру радикальних суспільних змін експліковано концептуальні та методологічні засади вивчення ССП і САО. Викладено визначення вимірювальної моделі позиції у стратифікаційній структурі та аргументовано підстави розглядати запропонований автором підхід до оцінки рівня САО на основі вимірювальної моделі відповідного індексу як

такий, що задовольняє вимогам забезпечення надійності отримуваної соціологічної інформації.

Викладено результати комплексного - у синхронічному (крос-секційному) та діахронічному аспектах - емпіричного аналізу (за репрезентативними для зайнятого міського населення лонгітюдними даними) параметрів співвідношення між стратифікаційним виміром соціальної структури та особистісною соціальною адаптованістю (у тому числі з урахуванням впливу таких інших умов життя, як урбанізованість місця проживання до 17 років, регіон проживання, національність, вік, сімейний статус, наявність дітей молодших 18 років, належність до віруючих) у період неоднозначних і драматичних пострадянських соціальних трансформацій.

Показано, що на рівні діахронічного аналізу: оцінка змін у рівнях ССП і САО уможливила розгляд каузальної обумовленості досягнутих ССП та САО не тільки їх віддаленими у часі вихідними станами, але й змінами цих станів у часі, дозволяючи інтерпретувати відповідні відношення у контексті структурно-діяльнісного підходу; виявлені статистично значущі відношення між ССП і САО та їх змінами у міського зайнятого населення мають самостійне значення (навіть попри сукупний вплив всіх інших вказаних вище соціальних умов).

Визначено, що дальшим розвитком виконаного дослідження може бути перехід до моделювання трансформаційних процесів за умов соціальної нестабільності (зокрема у крос-культурній перспективі) з метою удосконалення соціологічного пояснення й обґрунтованого прогнозування останніх.

Здійснений теоретичний, методологічний і емпіричний аналіз дозволив встановити параметри співвідношень (зокрема каузальних) між ССП і САО на ранній стадії радикальних соціальних змін в Україні, уможлививши підвищення когерентності різних аспектів наукового знання про механізми взаємного конституювання соціально-стратифікаційної структури та соціальної адаптованості у нестабільних контекстах різноспрямованості векторів неконгруентних інституційних змін та увиразнивши додаткові гносеологічні ракурси проблеми вивчення онтологічних проявів феномену взаємодії макро- та мікрорівня соціальної реальності.

Список публікацій за темою дисертації