Соціальне прогнозування як засіб регулювання суспільних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК ЗАСІБ РЕГУЛЮВАННЯ

СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність: Соціологія

Тагірова Ганна Валеріївна

Київ, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність прогнозування майбутнього обумовлена як об'єктивними реаліями загальноцивілізаційного розвитку, так і проблемами більш конкретного, перспективного регулювання економічних, політичних і духовних відносин. Прискорені темпи непрогнозованих змін створюють реальну загрозу стабільності суспільства. Сучасні країни опиняються перед необхідністю подолання існуючих кризових явищ шляхом переосмислення цілей свого розвитку та шляхів їх досягнення. Зважаючи на це, саме соціальне прогнозування стає одним з ефективних засобів регулювання суспільних відносин.

Регулятивна цінність прогнозів полягає в тому, що вони сприяють створенню ефективної взаємодії між аналітичними установами та владою, забезпеченню соціально прогнозованого розвитку суспільства та виступають елементом механізму прийняття науково обґрунтованих рішень в системі соціального управління. Розробка стратегії і тактики поточних політичних дій неможлива без соціального прогнозування, яке не тільки виконує дослідницьку і регулятивну функції, але й виступає відправним пунктом для виявлення негативних чи позитивних тенденцій, ризиків у розвитку державотворення. Зважаючи на складність корекції сучасних соціально-економічних та політичних процесів, їх динамічність в трансформаційний період розвитку суспільства, до прогнозів висуваються підвищені вимоги. Зокрема йдеться про оцінки їх вірогідності, всі наявні альтернативи, а також можливості використання в управлінні.

Сьогодні прогнозування спирається на розвинену науково-теоретичну базу та вирізняється яскраво визначеним прикладним характером. Сучасна об'єктивна реальність вимагає здатності вчасно реагувати на нові виклики часу (внутрішньодержавні та зовнішні проблеми), на появу конкуруючих потреб і інтересів для прийняття необхідних рішень. Тим більше, що в останні роки як у розвинених країнах, так і в країнах, що докорінно модернізуються, спостерігається кардинальна переоцінка існуючих ситуацій, які потребують соціального прогнозування. Незважаючи на те, що останнім часом збільшилась кількість публікацій з проблем прогнозування майбутнього, багато питань залишаються невисвітленими.

Більшість існуючих наукових досліджень з історії та теорії соціального прогнозування потребують ґрунтовного осмислення з точки зору адекватності часу. Чимало дослідників розглядали соціальний прогноз як “дороговказ у майбутнє”, як „матеріальну силу”, „як метод пізнання світу” та не розглядали його як засіб регулювання суспільних відносин.

Саме це робить необхідним дослідження теоретичних та практичних аспектів соціального прогнозування як засобу регулювання суспільних відносин і як соціальної технології, що впливає на ефективність управління в короткостроковій перспективі. Таким чином, недостатній ступінь розробленості проблеми соціального прогнозування на науково-методологічному рівні та висока потреба прогнозних методик у сфері соціального управління зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження є складовою наукової теми “Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді” (державний реєстраційний номер 0106U002013, №1-7/14 від 5.12.2005 р.) відділу соціальних проблем вищої освіти і виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України.

Мета дослідження полягає у визначенні змісту та регулятивних ознак соціального прогнозування як засобу регулювання суспільних відносин з використанням соціальних технологій в сучасному українському суспільстві.

Завдання дослідження полягають в наступному:

- проаналізувати та визначити теоретичні засади сучасного соціального прогнозування;

- розкрити сутність соціального прогнозування через його особливості, різновиди та функції;

- визначити місце соціального прогнозування в системі соціального управління;

- дослідити характер прояву регулятивної функції соціального прогнозування у сучасних економічних, політичних, екологічних та духовних відносинах;

- виявити специфіку соціального прогнозування в сучасному українському суспільстві.

Об'єкт дослідження - соціальне прогнозування як суспільне явище і соціальна технологія.

Предмет дослідження - соціальне прогнозування як засіб регулювання суспільних відносин.

Методи дослідження. В роботі використано ряд методів. Діалектичний метод був використаний в процесі розгляду соціального прогнозування як єдності та багатовимірності різноманітних непередбачуваних, стихійних, спонтанних, хаотичних, неконтрольованих, у більшості випадків суб'єктивних, дестабілізуючих чинників, які впливають на складання і здійснення соціального прогнозу. Структурно-функціональний метод полягає у з'ясуванні комплексного характеру соціального прогнозування з узгодженням функціонування усіх елементів і частин прогнозу, виявлення впливу властивостей окремих елементів системи, складання прогнозу та створення відповідної управлінської стратегії. Метод компаративного аналізу обумовлений потребою порівняння діяльності зарубіжних та українських аналітичних центрів, що досліджують функціональні можливості соціального прогнозування в умовах прискореної динаміки соціального розвитку. Індуктивний метод дозволив зробити висновки стосовно формування стратегічного рішення та визначення етапів розвитку об'єкта, що досліджується. Біхевіористський метод був застосований для поточного аналізу особливостей поведінки електорату під час виборчої кампанії, сприйняття громадськістю, міжнародною спільнотою та українською владою результатів оприлюднених рейтингових та антирейтингових досліджень, від врахування яких залежить ступінь регулятивного впливу соціального прогнозу. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в умовах незалежної України та у вітчизняній соціально-філософській науці вперше теоретично узагальнено соціальне прогнозування як засіб регулювання суспільних відносин. Проведено комплексне дослідження сутності цього феномена, його еволюції та сучасного стану.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у наступних положеннях:

1. Поглиблено процедуру соціального прогнозування і розкрито можливості його впливу на поточну соціальну реальність з метою оперативного корегування раніше розроблених прогнозів, постійного внесення та удосконалення змін і доповнень з врахуванням тенденцій соціального розвитку і зміни суспільно-політичної ситуації, що пов'язано з рухом українського суспільства у якісно новий стан в економіці, політиці, інформаційній і соціальній сферах. Обґрунтовано неправомірність трактування соціального прогнозування як “істини в останній інстанції”, як “дороговказу в майбутнє”, „як методу пізнання світу” в довгостроковій перспективі. Суб'єкт прогнозування має специфічний інтелектуальний потенціал, котрий допомагає складати прогнози, що згодом перетворюються у прогностичні ефекти і спрямовують діяльність у певному напрямку;

2. Доведено, що соціальне прогнозування є засобом наукового аналізу та суспільною технологією. Воно виявляється у з'ясуванні змісту прогностичної парадигми cуспільного розвитку, бо сам процес прогнозування є науковим аналізом, який дає відповідь на поточні питання та є обґрунтуванням тактичного управлінського рішення, враховуючи характер економічних, політичних та інших відносин;

3. Показано, що науковий соціальний прогноз поки не став фактором стратегічного конструювання реальності. Сучасна політика та політики непередбачувані: робити політичні прогнози зараз на декілька років наперед - річ невдячна. Це пояснюється політикою хаосу, яка зумовлює неможливість стратегічного прогнозування. Доведено, що за сучасних умов неспроможність прогнозувати означає неспроможність здійснювати ефективні стратегічні реформи на 20-25 років. Визначено, що не стратегічні, а кон'юнктурні прогнози є важливим інструментом регулювання та виявлення закономірностей причинно-наслідкових зв'язків з метою прийняття поточних ефективних політичних рішень;

4. Показано, що аналітичні центри є невід'ємним атрибутом сучасного політичного процесу як проміжної ланки між політиками та громадськістю, до якої вони апелюють. Досліджено, що серед PR-технологій особливе місце належить інтерактивним опитуванням, соціологічним “війнам” та соціологічним опитуванням. Доведено, що технології рейтингування мають певний піарівський потенціал, бо агітація за допомогою рейтингів ґрунтується на психологічному впливі. Через високий рейтинг тотальної персоніфікації політичного лідера, що має гіпертрофований характер, втрачається значущість ідеологічної складової виборів: на парламентських чи президентських виборах не можна очікувати на конкуренцію конструктивних ідей, стратегічних альтернатив соціального розвитку, оскільки є лише конкуренція рейтингів;

5. Виявлено нові аспекти у комунікації політиків та використання ними відомих ангажованих політичних аналітиків з метою лобіювання бізнесових та політичних інтересів певних зацікавлених у співпраці сил за допомогою коментарів суспільно-політичної діяльності, моделювання поточної ситуації та маніпулювання аналітичними коментарями. Найбільш повно маніпулюючі можливості політичного коментування реалізуються у публічному мовленні політиків в різноманітних політичних загальнонаціональних ток-шоу.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення і висновки, практичні рекомендації дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу соціальних проблем вищої освіти і виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України та доповідалися на таких науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету” (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 26-27 квітня 2005 р.), Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету” (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 18-19 квітня 2007 р.), Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету” (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 16-17 квітня 2008 р.), Наукова практична конференція за участю міжнародних представників “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, НАДУ при Президентові України, 30 травня, 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у 8 публікаціях, з яких 4 статті вийшли у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких 186 - основного тексту. Список використаних джерел містить 282 найменування на 29 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізуються джерельна база та ступінь наукового опрацювання проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, формулюються завдання, які виносяться на захист, розкривається наукова новизна, окреслюється теоретичне та практичне значення роботи, містяться відомості про апробацію й публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади соціального прогнозування в сучасну епоху” акцентовано увагу на тому, що прогнозування майбутнього належить до тих “вічних“ тем, інтерес до яких закономірно зростає в ході суспільного прогресу. Майбутнє можна поставити в один ряд з такими поняттями, як “час”, “життя”, “смерть”, “матерія”, бо вони мають загальносвітоглядний статус. Концепт “майбутнє“ пов'язаний з такими поняттями, як “випадковість”, “необхідність”, “влада над майбутнім (минулим)”, “істинність”. В контексті викладеного в дисертації проаналізовано чотири аспекти, на яких ґрунтується феномен соціального прогнозування: онтологічний, гносеологічний, нейрофізіологічний та соціальний. Онтологічний полягає в тому, що соціальне прогнозування можливе, насамперед, завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів розвитку суспільства.

Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, тому соціальне прогнозування можна здійснювати у межах однієї системи вимірювання.

З точки зору гносеологічного аспекту суспільно-політичний процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість соціального прогнозування випливає з принципу пізнання світу, тобто визнання того факту, що людські знання здатні давати адекватне відображення дійсності, її об'єктивну істинну картину. Пізнанню людини в принципі немає меж, хоч на кожному історичному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної діяльності людства. Всебічне вивчення законів об'єктивного світу, використання сучасних інформаційно-комунікативних технологій для створення багатогранних параметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває нові перспективи для наукового соціального прогнозування.

Нейрофізіологічний аспект передбачає, що можливість одержання знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення дійсності, що здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії. В людській свідомості випереджаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події. Людина не лише пізнає світ в процесах сприйняття, уяви та мислення, але водночас і ставиться так чи інакше до певних фактів життя. Для її розвитку кардинальною умовою стала не проста послідовність подій, а послідовність, що повторюється, включаючись у безмежний континуум явищ у загальній картині світу. Лише за таких умов стало можливим пристосування людей до випереджаючого відображення. Набувши здатності передбачати перебіг подій, суб'єкти прогнозування стали пристосовуватися до майбутнього набагато раніше того, як ці події відбудуться. Існування випереджаючої форми відображення об'єктивної дійсності є продуктом людського життя, що розвивається у просторі та часі. Найбільш досконалою випереджаючою формою відображення об'єктивної дійсності є діяльність нервової системи.

Саме мозок став тим органом, який, завдяки високорозвинутим рецепторам, трансформує просторово-часовий континуум. Здатність людського мозку проявляється в передбаченні майбутнього, у формулюванні гіпотез та у різноманітних прогностичних оцінках подій.

Гіпотетичне знання є вірогідним, але потребує обґрунтування, пояснення і перевірки на практиці. Соціальний аспект прогнозування майбутнього має активний характер. Воно базується на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і предиктором. Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має пропонувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту. Розвиток соціального прогнозування нерозривно пов'язаний з історією його становлення у наукових дослідженнях про соціум, які дають змогу встановити логічну послідовність подій, проаналізувати, що є передумовою суспільно-політичних процесів. Проблема соціального прогнозування здавна привертала увагу науковців різної спрямованості та професійної приналежності. Отже, аналіз наукових джерел з соціально-політичної проблематики дає можливість виокремити такі аспекти дослідження, де кожен вчений мав здобутки, характерні для свого часу.

Метою соціального прогнозування є передбачення небажаного перебігу соціальних явищ і процесів та спрямування їх в позитивне русло. Знання про майбутнє необхідне суб'єкту прогнозування для підготовки до подій, які можуть або повинні відбутися, і своєчасного попередження та зменшення їх негативних наслідків. Цілі соціального прогнозування умовно можна поділити на дві групи: науково-теоретичні та практичні (прагматичні). Науково-теоретичні передбачають виявлення об'єктивної інформації про майбутні процеси (явища), а практичні - реагування на них посадових осіб державних органів. Практичні цілі соціального прогнозування вирішують ряд взаємозалежних завдань адекватного реагування на можливість виникнення критичних ситуацій в розвитку соціуму. До таких ситуацій можуть бути віднесені природні, техногенні та соціальні катастрофи. Соціальне прогнозування повинно не тільки попереджати про виникнення подібних ситуацій, але й пропонувати заходи для їх попередження. За допомогою соціального прогнозування можуть бути вирішені проблеми різного рівня: глобальні, регіональні та локальні.

В дисертації зроблено акцент на тому, що соціальне прогнозування як засіб регулювання суспільних відносин виконує ряд функцій, кожна з яких має певні логічні навантаження: соціально-гносеологічну, евристичну, інтегративну, запобіжну, нормативну, комунікативну, орієнтовну, функцію розвитку тощо. Визначальну роль у забезпеченні ефективності соціального прогнозування відіграє оптимізація відбору методів, які складають арсенал наукового пошуку, де основне завдання дослідника полягає в тому, щоб визначити можливу сферу використання кожного методу і вибрати найефективніший у кожному конкретному випадку.

В дисертації проаналізовано наступні методи прогностичних досліджень: індивідуальної експертної оцінки, колективної експертної оцінки (колективної генерації ідей, “мозкової атаки” та “інтелектуальної атаки”), “Дельфі”, матричний метод, інтуїтивний метод, опитування експертів, формалізований метод соціального прогнозування (на прикладі контент-аналізу), аналогії, екстраполяції, інтерполяції, опитування населення, моделювання, побудови сценарію (сценаріотехніки), метод моделей Байєса, ідеалізованого сценарію, морфологічного аналізу, системного аналізу, SWOT-аналізу, “Форсайт” (Foresight).

У розділі наголошується, що незалежно від використаного методу соціальні прогнози є певним наближенням і не повинні розглядатися в якості абсолютно достовірного результату, „істини в останній інстанції”, а тому слід намагатися отримати прогноз-застереження, який допомагає аналізувати можливі наслідки управлінських рішень, передбачити дестабілізуючі події, скористатися отриманими даними для адекватного реагування на виклики часу. У практичному плані соціальне прогнозування є багатостадійним процесом наукового пошуку, який складається з таких етапів: постановка мети, одержання соціальної інформації, обробка інформації, оцінка та аналіз інформації, визначення перспектив і вірогідності реалізації прогнозу.

У другому розділі “Роль соціального прогнозування в регулюванні економічних, політичних і духовних відносин” розглянуто економічне прогнозування, що ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку економічних явищ і процесів.

Однією з найважливіших функцій соціального прогнозування є інформування владних структур та громадськості про нагальні проблеми та шляхи усунення негативних тенденцій в соціально-економічному, політичному, культурному розвитку країни. Соціальні процеси в Україні тісно поєднані з економічними, духовними та політичними.

За допомогою економічного аналізу, який тісно пов'язаний з економічним прогнозуванням, розкриваються причинно-наслідкові зв'язки, формуються гіпотези щодо можливого розвитку явища в майбутньому, дається оцінка характеру впливу на процеси, що прогнозуються.

Означений аналіз супроводжує прогнозування, корегування, уточнення вихідної оперативної інформації. Таким чином, економічний аналіз є відправним і заключним етапом процесу прогнозування, бо аналітико-прогностичне забезпечення управлінських рішень займає центральне місце в соціальному управлінні.

Оперативна соціальна інформація є підставою для прийняття обґрунтованих економічних рішень, тому державні органи повинні володіти прогностичною інформацією про ситуацію на ринку та керуватися нею в процесі прийняття рішень. Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і відображає сукупність зовнішніх та внутрішніх зв'язків та залежностей між ланками та секторами економіки. Він містить такі показники, як аналіз загальноекономічної ситуації, кредитно-фінансові можливості, інвестиційний клімат, валютно-фінансові умови, політична ситуація, роль законодавства, система державного регулювання економіки, оцінка ризику вкладень, демографічний фактор, рівень споживчих витрат, глобальна фінансово-економічна та політична кризи.

Аналіз сучасних підходів до державного прогнозування розвитку соціально-економічних процесів показує, що сьогодні переважають нормативні прогнози, які визначають бажаний стан розвитку об'єкта під впливом цілеспрямованої діяльності. Пошукові ж прогнози - можливі перспективи, які описують стани, рішення проблем у майбутньому, - недостатньо широко застосовуються як обґрунтування вибору тієї або іншої стратегії і прийняття конкретних рішень органами законодавчої і виконавчої влади. Суттєве значення для практики прогнозування має виявлення впливу прогнозів на становлення майбутнього стану соціальних явищ і процесів. Оцінка активних прогностичних ефектів дозволяє визначити роль прогнозів у цілеспрямованому регулюванні розвитку таких соціально-економічних процесів, як тіньова економіка, інфляція, безробіття, наслідки приватизації, тенденції ринкової трансформації тощо.

Практика соціального прогнозування в різних сферах суспільного життя дає підстави стверджувати, що більшість джерел з проблем соціального прогнозування присвячені опису технології його проведення, а впливу прогнозу на поведінку людей приділяється значно менше уваги. Головним є те, що аналіз одночасно супроводжується прогнозуванням, корегуванням, уточненням вихідної оперативної інформації.

Якщо прогноз викликає реакцію суспільства, його бажання змінити перебіг соціально-економічних процесів, то можна говорити про прогностичні ефекти. Оцінка соціальних прогнозів дозволяє виявити їх роль у цілеспрямованому регулюванні тенденцій ринкової економіки та розвитку політичної системи і головне - встановити інформаційний зворотній зв'язок, котрий має визначальне значення для соціального прогнозу. Акцентовано увагу на новій парадигмі дослідження закономірностей та перспектив трансформації українського суспільства, яка поділяється на чотири фундаментальні положення: людське співтовариство розглядається як система в цілому та її частини, які існують та еволюціонують тільки заради досягнення єдиної мети, розвиток усього людського співтовариства та його частин в цивілізаційному, формаційному, національному, конфесійному, територіальному, соціально-економічному, політичному аспектах розглядається як розвиток цілісної системи, вся багатоманітність процесів та явищ розглядається тільки через один показник - час, ефективність функціонування та розвиток людської системи в цілому та її частин розглядається через єдиний критерій - час між виникненням матеріальної та духовної потреби кожної людини та суспільства в цілому та моментом її задоволення. Визначальною умовою для розробки політичної стратегії і тактики боротьби груп людей за свої інтереси є ідеологічне передбачення майбутнього. Ідеологічне прогнозування аналізує реакцію суспільства, де основою для прогнозування політичних партій є ідеологічні засади як політичні орієнтації та установки, системи поглядів щодо основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Важливе значення мають функції ідеології як методології соціального прогнозування: гносеологічна, аксіологічна, інтегративна, програмно-цільова, мобілізуюча, прогностична.

У третьому розділі “Соціальне прогнозування як засіб регулювання діяльності соціальних організацій в сучасній Україні” обґрунтовано функціональність прогнозу, оскільки він здійснює управлінське керування, що дозволяє приймати конкретні рішення для зниження ризику. У предметній діяльності людини завжди наявне прогнозування як функція соціального управління, як її важлива складова. Слід наголосити, що прогнозування розглядається як функція управління, яка полягає в тому, щоб усунути соціальну напруженість, гармонізувати інтереси різних соціальних груп і верств населення.

Ризик-менеджмент розглядає прогнозування як таке, що підлягає та не підлягає керуванню. Прогнози керованих соціально-економічних систем є активними, оскільки вони пропонують спосіб вироблення впливу на об'єкт прогнозування, його перехід в потрібне русло. Прогнозування некерованих соціально-економічних об'єктів та процесів виконує протилежну функцію. Діяльність людей детермінована складним комплексом соціальних регуляторів, зокрема, потребами, інтересами, цілями, завданнями, стимулами, мотивами. Соціальні регулятори у більшості випадків бувають діаметрально протилежними, тому слід застосовувати певні практичні заходи, аби не виникли серйозні суперечки. Доцільно вивчати ці розбіжності як передумови для соціального прогнозування та регулювання, пізнання законів та закономірностей функціонування суспільно-політичних явищ та процесів. Врахування цього феномена спричиняє необхідність дослідження проблеми для вірного прогнозування можливих наслідків. Досліджуючи, аналізуючи потреби суспільства та регулюючи їх, можна свідомо та цілеспрямовано вплинути на діяльність та поведінку людей.

В дисертації наголошується, що свого практичного втілення функції соціального управління набувають у соціальному цілепокладанні, суть якого полягає у наданні певної спрямованості процесові розвитку суспільства. Використання інформації в цілеспрямованій діяльності пов'язане з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінських рішень.

Саме від обґрунтованості, виваженості, своєчасності прогнозування значною мірою залежить реалізація пріоритетів економічного та політичного розвитку, створення умов, які б сприяли підвищенню ефективності управлінських рішень. Стратегічне мислення, висока прогнозна культура є обов'язковими умовами для прийняття компетентних управлінських рішень. Інформаційна підсистема управління маркетингом має також включати прогнозну складову. Прогнози слід відносити до стратегічної інформації щодо забезпечення ефективної політичної діяльності. Визначальними елементами політичного аналізу є стратегічне прогнозування і створення на його основі стратегії. Головними елементами є визначення цілей та засобів їх досягнення, що дозволяє побачити в структурі прогнозу ретроспективні та перспективні оцінки подій, розкрити сукупний вплив тих факторів, які в даний час впливають на розвиток об'єкта державного регулювання. При цьому увага акцентується на тому, що прогноз в прийнятті політичних рішень повинен будуватися на широкій інформаційній базі, де вирішальний вплив на формування політичних рішень має економічна інформація, громадська думка, тактики та стратегії різних політичних сил.

Важливим практичним інструментом оцінки поточного стану держави є метод SWOT-аналізу. У дослідженні використовувалася наступна стратегічна інформація: сильні і слабкі сторони, можливості та загрози держави. Це дозволяє поглянути на майбутнє прогнозованого об'єкта з чотирьох сторін та уникнути прорахунків в подальшому соціальному розвитку. Були проаналізовані фактори, що впливають на міжнародний імідж України. Вони умовно розділені на внутрішні, до яких входить все те, що стосується показників держави, і зовнішні, де серцевиною є міжнародна політика та імідж України на міжнародній арені.

Виявлено, що аналітичні структури залишаються сьогодні здебільшого своєрідними “центрами впливу”, точніше, центрами формування суспільної думки. Доведено, що діяльність неурядових аналітичних центрів є своєрідною технологією.

Щодо експертних опитувань, то вони є інструментом маніпулятивних технологій, перетворення аналітики, аналітичних матеріалів на своєрідний PR-інструмент, який обслуговує інтереси тих чи інших політичних сил - як владних, так і опозиційних. Для більшості політтехнологів рейтинг - це інструмент PR та “оцінка”.

Соціальне прогнозування розглянуто як засіб попередження конфлікту. Розуміння конфлікту як негативного явища обумовлює необхідність його попередження, яке передбачає його прогнозування. Протиріччя, яке міститься в проблемі, є причиною можливого конфлікту.

Обґрунтовано, що соціальне прогнозування базується на пізнанні закономірностей та тенденцій соціального розвитку і виступає передумовою управління суспільством. Від дослідження проблеми та своєчасності прогнозування значною мірою залежить реалізація пріоритетів соціально-економічного та політичного розвитку, створення умов, які б сприяли підвищенню ефективності управлінських рішень, регулювання політичних, економічних та інших процесів життєдіяльності суспільства.

Соціальне прогнозування постає як інструмент регулювання діяльності соціальних організацій. В цьому контексті громадська думка використовується як потужний важіль політичного балансу для досягнення політичної рівноваги та виявлення динаміки, тенденцій розвитку соціально-політичних процесів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне дослідження соціального прогнозування як засобу регулювання суспільних відносин і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з'ясуванні змісту прогностичної парадигми cуспільного розвитку. Соціальне прогнозування слід розглядати як засіб впливу на поточну соціальну реальність з метою оперативного корегування раніше розроблених прогнозів, постійного внесення змін і доповнень відповідно до тенденції соціального розвитку і зміни ситуації, що пов'язано з рухом українського суспільства до якісно нового стану в економіці, політиці, інформаційній і соціальній сферах. Мистецтво робити прогнози значною мірою залежить від уміння прогнозиста враховувати специфіку політики, об'єктивні і домінуючі обставини, у тому числі й випадкові дестабілізуючі фактори, які не вкладаються в жодні логічні межі, що вимагає постійної адекватної оперативної готовності до зустрічі з новими обставинами. Ступінь вірогідності результатів прогнозування в політиці залежить від спроможності суб'єкта враховувати і використовувати факти, від вміння їх аналізувати, перевіряти та робити якісні прогнози. Багато залежить від джерел отримання прогностичної інформації та від можливості її систематизувати. Неабияке значення має не лише обсяг і точність інформації, але й швидкість її надходження та опрацювання.

Матеріальна і нематеріальна сфери життєдіяльності в контексті соціального прогнозування мають своїм підґрунтям регулятивний потенціал соціального прогнозу. Функціональність економічного, ідеологічного, релігійного та інших соціальних прогнозів має прикладний характер та слугує методологічним знаряддям прогностики. Соціально-прогностична парадигма управління суспільними відносинами полягає в здатності через систему норм, цінностей, примусів та установок регулювати поведінку людей. Функціональним призначенням соціального прогнозування є прагматичне бажання вплинути на сучасне, створивши у масовій свідомості позитивні чи негативні очікування. Політична система України знаходиться на етапі перманентного політичного транзиту, який включає трансформаційні та модернізаційні процеси, що виявляються в умінні з боку влади оперативно та адекватно реагувати на різноманітні виклики часу. Трансформаційний процес супроводжується політичною нестабільністю, а також характеризується розгортанням політичної конкуренції, запеклою політичною боротьбою та політичним “бартером”, що розцінюється як управлінська неспроможність консолідовано діяти.

У контексті соціальної прогностичної парадигми ринок прогностичних експертних послуг вже сформувався. Нагальним в умовах трансформації соціуму є аналіз політичних подій та явищ, виявлення причинно-наслідкових зв'язків та факторів, оцінка кон'юнктури та можливих тенденцій, що можуть виникати в майбутньому. Прогностичні стратегії мають стати невід'ємним елементом сучасної політики, яка базується на вмінні моделювати поточну ситуацію та використовувати у діяльності аналітику та розроблені соціально-економічні, політичні та інші прогнози.

Одним з найважливіших напрямів прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування.

Україна має потенційно непередбачуваний (в контексті розвитку політичної ситуації) економічний розвиток. Це пояснюється тим, що у політиці робити прогнози значно важче, ніж в економіці. На наш погляд, стратегічні прогнози, які нині намагаються скласти, не можуть претендувати навіть на середньострокові, бо не здатні вирватися з поточної суспільно-політичної кон'юнктури. Неефективною є корекція щодо вчасної, адекватної та ефективної реалізації аналітично-прогнозних висновків.

В ситуації невизначеності та нестабільності є прагнення знизити рівень ризику, який загострюється в умовах динамічних суспільних змін. Кон'юнктурні прогнози є важливим інструментом регулювання стану об'єкта та виявлення закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків для того, щоб прийняти адекватні політичні рішення й, таким чином, мати можливість вплинути на небажані для майбутнього негативні наслідки суспільно-політичного розвитку. На думку дисертантки, науковий соціальний прогноз не став фактором соціального конструювання. Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на п'ять і більше років наперед дуже важко, бо навіть у короткостроковій перспективі несподівано виникають дестабілізуючі фактори. У сучасних умовах проблема політичних змін в Україні набуває особливої гостроти. Особливістю змін в суспільному розвитку є те, що у більшості випадків вони є результатом цілеспрямованої політичної волі, яка виражає інтереси певної групи і відповідно може бути спрямована як на гальмування, так і на стимулювання змін, як на дестабілізацію системи, так і на її стабілізацію. Особливістю сучасного політичного процесу в Україні є спонтанно-стихійний, слаборегулюючий характер політичної діяльності. Більшість політичних суперечок породжені не стільки об'єктивними чинниками, скільки суб'єктивними амбіціями зацікавлених осіб.

Проблеми політичного іміджу та міжнародної репутації також потребують прогностичного осмислення. Україна постає в очах європейців як “пострадянська” країна, як територія “сірої зони”, що перебуває та балансує (залежно від економічної чи політичної кон'юнктури) між Росією та Європейським Союзом, як країна, що посідає останні місця в рейтингах політичної конкурентоздатності, як одна з найбільш корумпованих країн Східної Європи. В очах європейської спільноти Україна постає як країна, що запізнюється. Соціальне прогнозування, ґрунтуючись на пізнанні закономірностей і тенденцій соціально-економічного і політичного розвитку, сприятиме визначенню цілей суспільного розвитку, обґрунтуванню та прогностичному забезпеченню способів їхнього досягнення шляхом організації координації діяльності всіх інститутів держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ В ІНШИХ ВИДАННЯХ

соціальний пізнання суспільство

1. Тагірова Г.В. Прогностичні дослідження у виборчих кампаніях / Г.В. Тагірова // Дні науки філософського факультету - 2005: міжнар. наук. конф., 26-27 квітня 2005 р.: матеріали доповідей та виступів / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Г. Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - К., 2007. - Ч.7. - С. 41-43.

2. Тагірова Г.В. Духовність як чинник аналізу за допомогою культури / Г.В. Тагірова // Дні науки філософського факультету - 2007: між нар. наук. конф., 18-19 квітня 2007 р.: матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Ч.7. - С. 59-60.

3. Тагірова Г.В. Роль аналітичних центрів у формуванні громадської думки / Г.В. Тагірова // Дні науки філософського факультету - 2008: міжнар. наук. конф.,16-17 квітня 2008 р.: матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Ч. VІІ. - С. 140-141.

4. Тагірова Г.В. Роль політичних аналітиків та аналітичних центрів у формуванні громадської думки / Г.В. Тагірова // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід: матеріали наук. практ. конф. за міжнар. участю 30 травня 2008 р.: у 3 т. / за заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьоміна. - К.: НАДУ, 2008. - Т. 1. - 352 с. - С. 232-233.

Размещено на Allbest.ru