Валеологічна культура молоді та її потенціал

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Валеологічна культура молоді та її потенціал

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

валеологічний культура молодіжний

Актуальність теми. У період соціальних перетворень, коли традиційні цінності активно трансформуються, проблема зміцнення здоров'я молоді набуває першочергового значення. Складні соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі протягом останніх десятиріч, досить негативно вплинули на загальний стан здоров'я нації, особливо молоді, валеологічна культура якої перебуває в процесі становлення. Ставлення до здоров'я як до культурної цінності, сформоване в молодому віці, зберігається в дорослому житті та передається дітям, що впливатиме на здоров'я нації і протягом наступних поколінь. У сучасному суспільстві відзначаються стійкі тенденції до дисфункціональності традиційних агентів валеологічної соціалізації, зокрема сім'ї, освіти, водночас зростає роль медіа тощо. Це змушує по-новому поглянути на формування валеологічних практик молоді та зумовлює необхідність визначення можливостей їх поширення, тобто необхідність аналізу валеологічного потенціалу. Ціннісна система молоді проходить процес становлення, тому будь-який неоднозначний вплив містить ризик її ціннісно-мотиваційної дезорієнтації щодо власного здоров'я та погіршення рівня останнього, що посилює значущість аналізованої проблеми.

Культура здоров'я як система здорових форм життєдіяльності розвивається в сучасних умовах під негативним впливом цілого ряду чинників: зменшення рухової активності; зростання інформатизації, невротизації життєдіяльності людини; нераціональне харчування; погіршення екологічних умов, посилення впливу техногенних ризиків; погіршення рівня й якості життя, збільшення обсягу робочого часу та зменшенні часу для рекреації; зростання захворюваності через низький рівень медичного обслуговування; комерціалізація всіх сфер підтримки та захисту здоров'я, що визначає обмежений доступ до медичних, спортивно-оздоровчих, рекреаційних послуг численних груп населення; поширення адитивних форм поведінки - алкоголізму, паління, наркоманії, схильності до азартних ігор, залежності від телевізора, комп'ютера, Інтернету тощо.

Усі вищеназвані фактори мають активізувати не тільки подальший розвиток медицини та боротьби з патологіями, а й розвиток валеології, профілактичної медицини, соціальної гігієни, що пов'язано з формуванням і реалізацією як загальної культури в цілому, так і її валеологічної складової зокрема.

Виходячи з важливості здоров'я в житті суспільства, різні його аспекти, особливо ті, що стосуються збереження, перебували і перебувають під прискіпливою увагою науковців. Теоретичну базу вітчизняних досліджень цього явища було закладено в рамках колишнього СРСР, коли фундаментального значення набули праці радянських учених, зокрема: Г. Апанасенка, М. Амосова, Л. Виготського, П. Лесгафта, М. Семашка. Значного розвитку набули теоретико-методологічні аспекти дослідження здоров'я в працях таких сучасних російських дослідників, як: Л. Анісімова, Д. Венідіктов, П. Денисенко, О. Дмітрієва, Г. Макарова, В. Кудрявцева, Ю. Лісіцина, В. Ліщук, Л. Сабурова, А. Сахно, Ф. Смірнова, Б. Юдіна. Проблеми здоров'я окремих груп населення - інвалідів, підлітків, молоді, людей похилого віку - розглянуто в працях Н. Антонова, І. Журавльової, О. Краснової, Т. Козлової, Л. Пономарьова, Д. Раднаєва, Л. Шилової.

В українській соціологічній науці останнім часом активно здійснюються спроби подолати суто медико-демографічний підхід до цієї проблеми, розробити нові концепції здоров'я, визначити і дослідити його складові та механізми формування. Можна назвати таких сучасних українських учених, які своїми дослідженнями роблять певний внесок у вирішення проблеми здоров'я як у теоретичному, так і в практичному плані: А. Алексеєнко, В. Войтенко, І. Єршова-Бабенко, М. Кривоносов, І. Кратенко, В. Кулініченко, А. Лантух, Л. Сущенко, О. Дікова-Фаворська, В. Бакіров, В. Ніколаєвський, О. Бабак, М. Яблучанський, І. Бекешкіна, Є. Головаха, О. Орлова, О. Донченко, Н. Паніна, Л. Юр'єва, Ю. Саєнко, Г. Мімандусова та ін. Відсутність чіткої концепції здоров'я привела до значних розбіжностей як у його сучасній інтерпретації, так і у визначенні основних факторів впливу.

Що стосується здоров'я молоді, то серед соціологів, які займалися цією проблемою, треба назвати О. Кабачну, Є. Копіну, Л. Сокурянську, І. Шеремет, О. Балакірєву, О. Вакуленко, І. Демченко, О. Яременко, які провели серію соціологічних досліджень найрізноманітніших проблем, пов'язаних зі здоров'ям молоді.

Сьогодні у науковому дискурсі відносно проблеми здоров'я загальноприйнятим є визнання способу життя як найважливішого чинника, що характеризує життя людини в сучасному суспільстві, поведінку у сфері здоров'я. Разом з тим слід констатувати, що найбільш розробленими сьогодні є прикладні аспекти дослідження здоров'я молоді, пов'язані з фізичною складовою здоров'я: фізичне здоров'я, проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу, наркоманії, алкоголізму. Малорозробленими залишаються теоретичні питання, пов'язані зі здоров'ям як соціально-культурним феноменом, дослідженням культури здоров'я (зокрема, валеологічної) та факторів, що зумовлюють її формування в процесі життєдіяльності. З огляду на це наукове завдання роботи полягає в обґрунтуванні та розробці комплексного підходу до аналізу валеологічної культури молоді та валеологічного потенціалу, який виступає одним із визначальних вимірів динаміки її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими, програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми “Модернізація методів навчання у вищій школі в умовах впровадження кредитно-модульної системи: соціологічний аспект аналізу” (2009-2010 рр.), над якою працює кафедра соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (номер державної реєстрації 01090000135). Внесок автора полягає в розробці інструментарію соціологічних досліджень та аналізі отриманих даних (довідка Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара № 88-904-58/1 від 11.03.2011 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - з'ясувати особливості валеологічної культури молоді та формування її валеологічного потенціалу.

Досягнення мети зумовило постановку і вирішення таких завдань:

охарактеризувати зміст та виявити специфіку понять “валеологічна культура” та “валеологічний потенціал”;

визначити особливості культурного середовища молоді;

окреслити теоретико-методологічні засади дослідження валеологічної культури та валеологічного потенціалу;

з'ясувати основні механізми формування валеологічного потенціалу;

визначити місце валеологічної культури в процесі реалізації валеологічного потенціалу;

визначити особливості валеологічної культури української молоді;

виявити основні валеологічні практики сучасної української молоді;

запропонувати соціальний механізм впливу соціокультурних чинників з метою формування валеологічного потенціалу молоді.

Об'єкт дослідження - валеологічна культура молоді.

Предмет дослідження - механізми формування та реалізації потенціалу валеологічної культури в молодіжному середовищі.

Методи дослідження. У роботі застосовано: загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, конкретизація, зіставлення, історичне порівняння), вторинний аналіз результатів соціологічних досліджень, соціологічне опитування та напівструктуроване інтерв'ю.

Складність і багатозначність проблеми впливовості валеологічної культури на формування валеологічного потенціалу молоді зумовили використання водночас кількох методологічних підходів (міждисциплінарного, структурно-діяльнісного), у межах яких було застосовано методи концептуалізації, структурно-функціонального аналізу, логіко-історичного аналізу, типологізації.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: дані “Моніторінгу-2010”, проведеного Інститутом соціології НАН України у травні 2010 р. Вибірка репрезентує доросле населення від 18 років за основними демографічними показниками і становить 1800 респондентів; дані “Омнібусу 2009”, проведеного Інститутом соціології НАН України у квітні - травні 2009 р. (керівник проекту - А. Стегній). Вибірка репрезентує доросле населення від 18 років за основними демографічними показниками і становить 1800 респондентів; результати досліджень молоді та молодіжної політики, проведених Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України у 2010 р.; результати соціологічного опитування молоді, яке було проведено автором у 2009 р. (Дніпропетровськ, Жовті Води, смт Сухачівка; n = 430); дані напівструктурованого інтерв'ю (Дніпропетровськ, n = 45).

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційному дослідженні розроблено комплексний підхід до аналізу формування валеологічної культури молоді та валеологічного потенціалу, який виступає одним із визначальних вимірів динаміки її розвитку. У процесі вирішення головної проблеми було отримано такі наукові результати:

вперше:

запропоновано поняття “валеологічний потенціал”, який розглядається як система знань, умінь, практик (валеологічних ресурсів) суб'єкта, що спрямована на збереження, відновлення та зміцнення рівня здоров'я;

визначено структуру валеологічного потенціалу особистості, до якої належать психофізіологічні, ціннісно-орієнтаційні, нормативно-рольові, соціально-екологічні та ментальні компоненти;

вдосконалено:

теорію соціального контролю за рахунок з'ясування специфіки соціального контролю у сфері здоров'я, яка полягає у культивуванні соціально бажаних норм поведінки (здоровий спосіб життя), запобіганні девіантній поведінці (паління, алкоголізм) та поверненні девіанта до загальноприйнятих практик (ресоціалізація наркозалежних тощо);

розуміння валеологічної культури, яку запропоновано розглядати як галузь людської діяльності, пов'язану з цілеспрямованими специфічними способами діяльності, метою яких є формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я людини;

знання щодо структури валеологічної культури, яка складається з операційного, діяльнісного, мотиваційного, інформаційного та філогенетичного блоків;

дістало подальшого розвитку:

розуміння поняття “валеологічний контроль” за рахунок виділення як базових охоронної та стабілізуючої функцій;

розуміння поняття девіації суб'єкта, зокрема валеологічної, яку запропоновано фіксувати на рівні поведінкових практик із позицій валеологічної соціалізації;

розкриття соціального механізму впливу на молодь з метою формування валеологічного потенціалу через використання складових кіч-культури.

Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною й актуальністю вивчення впливовості валеологічної культури на формування валеологічного потенціалу молоді в контексті вирішення важливого завдання - корекції й оптимізації соціального контролю державної медіа-освітньої молодіжної політики для успішної валеологічної соціалізації та ефективної самореалізації сучасної української молоді, а також розробки авторських рекомендацій прикладного характеру стосовно розв'язання проблеми деструктивної впливовості сучасного соціокультурного простору на формування та розвиток валеологічних цінностей молоді.

Запропоновані теоретичні положення та висновки розширюють можливості для подальшого теоретичного дослідження проблематики впливовості валеологічної культури на формування валеологічного потенціалу молоді, а також можуть бути використані, по-перше, для більш глибокого розуміння сутності та важливості валеологічної культури у сучасному молодіжному середовищі; по-друге, для вирішення проблем, пов'язаних із цілеспрямованим формуванням системи валеологічних цінностей сучасної української молоді; по-третє, у діяльності державних, політичних, мас-медійних організацій і структур, у розробці державних програм і законодавчих актів з метою підвищення рівня валеологічної культури та валеологічного потенціалу молодих людей, створення громадського телебачення й суспільно значущих медійних продуктів, що сприяють єдності валеологічної теорії (валеології, як науки) та валеологічних практик (оздоровчої діяльності); по-четверте, при підготовці дослідницьких програм діагностування валеологічної культури. Матеріали дослідження також дають змогу вдосконалити викладання у вищих навчальних закладах таких соціологічних курсів, як: “Соціологія”, “Соціологія особистості”, “Соціологія молоді”, “Соціологія здоров'я”, “Соціологія масових комунікацій”, “Соціологія та психологія девіантної поведінки”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дослідження доповідалися й обговорювалися на VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир, 2006 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Wiadomosci naukowej mysli - 2007” (Przemysl, 2007 р.), X Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “European Society or European Societies: a View from Russia: a view from Russia” (м. Лісабон, 2009 р.), І Міжнародній інтерактивній науковій конференції “Європейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), ІІ Міжнародному соціологічному форумі “Багатовимірні простори сучасних соціальних змін” (м. Львів, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 12 наукових працях, з яких шість статей надруковано у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові із соціології; чотири статті - в інших виданнях; двоє тез доповідей.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 177 сторінках. Робота містить 11 таблиць, 4 рисунки. Список використаних джерел (199 найменувань) займає 19 сторінок, додатки - 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ - “Валеологічна культура молодіжного середовища: теоретичний аспект” - присвячено аналізу теоретичних підходів до розуміння культури здоров'я як цілісного соціального феномену, оскільки, по-перше, її існування не залежить від часу та місця; по-друге, її розвиток відбувався в ході суспільного розвитку; по-третє, вона визначається впливом на індивіда інших соціокультурних феноменів та відображає специфіку розвитку свідомості людини відповідно до рівня розвитку матеріальної та нематеріальної культури; залежить від досвіду життя конкретного індивіда. У ході дослідження було запропоновано принципово зблизити культуру здоров'я та валеологічну культуру, яка по суті дає відповідь на запитання про те, як бути здоровим. Причиною їх неповного ототожнення є те, що валеологію не можна вважати у повному сенсі феноменом, адже це штучно створена наука. Відповідно, у контексті цього дослідження використання терміна “валеологічна культура” характеризуватиме свідому культурну (культуро-творчу, культуро-перетворювальну або культуро-виконавчу) діяльність, а культура здоров'я - надсвідомий рівень.

Визначено, що валеологія при своїй важливій біологічній складовій може виступати також як об'єкт соціологічних досліджень, адже є похідною загальною культури людини через те, що визначається набором ціннісних орієнтацій індивіда. Керуючись наявною системою валеологічних цінностей (як тих, які індивід усвідомлює, так і тих, які не усвідомлює), індивід здійснює свою соціальну життєдіяльність. Встановлено, що валеологічна культура виступає як складова загальної культури та має із нею стійкий взаємний детермінуючий вплив.

На підставі узагальнення наукових підходів до валеологічної культури було констатовано, що це сфера людського життя, пов'язана цілеспрямованими, усвідомленими та специфічними способами діяльності, метою яких є формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я.

Запропоновано розглядати валеологічну культуру як інтегральний компонент загальної культури суспільства, який, у свою чергу, складається з певних елементів. Як елементи валеологічної культури визначено блоки: інформаційний, операційний, мотиваційний, діяльнісний та філогенетичний.

За результатами теоретичного аналізу було визначено важливу роль у структурі валеологічної культури уявлення людини про свій психофізичний стан з певними переживаннями, що відображається в різних формах її ставлення до здоров'я. В одних випадках це може бути адекватне ставлення, в інших - зухвале, а в третіх - ставлення підвищеної уваги. Від того, яке саме ставлення особистості складеться під впливом тих чи інших факторів, буде залежати майбутня поведінка у сфері здоров'я. Всі перелічені аспекти формують внутрішню картину здоров'я індивіда, яка є індивідуальним базисом, на якому ґрунтується культура здоров'я, а в подальшому - і вся валеологічна культура індивіда.

Визначено критерії, що визначають міру готовності особистості до оздоровчої діяльності, зокрема: критерієм готовності до здорового способу життя є місцерозташування цінності “здоров'я” у ціннісній структурі особистості; наявність усвідомленої мети - бути здоровим; інтерес до валеологічної інформації; зміна самопочуття агента (у випадку погіршення здоров'я й самопочуття змінюється ставлення до свого способу життя).

Реалізацію окремих культурних компонентів у повсякденному житті певного суб'єкта запропоновано вважати позитивними валеологічними практиками. При цьому ці практики запропоновано поділяти на: загальноприйняті (властиві всім членам суспільства) та на індивідуально-типізовані практики повсякденної турботи про здоров'я, які реалізуються в особистому стилі життя.

За результатами теоретичного аналізу встановлено складові, що обмежують культурний розвиток індивіда. До них віднесено розрив у культурних цінностях між поколіннями, що ускладнює безпосередній обмін ними; відмову від прихованого виховання культурних цінностей (через засоби масової інформації) та через виховання у дошкільних та шкільних закладах; відсторонення держави та певних органів від контролю за інформацією, що споживається молоддю як культурні детермінанти; гедоністські настрої молоді, тяжіння до більш “легкої”, розважальної культури; поширення Інтернет-комунікацій та соціальних мереж, а також дешевий мобільний телефонний зв'язок, які призвели до віртуалізації навичок спілкування, що, у свою чергу, змінює цінності та не вимагає демонстрації культурної відповідності нормам, адже спілкування має віртуальний характер та формує своєрідну “віртуальну культуру”.

У другому розділі - “Валеологічний потенціал валеологічної культури молоді” - з'ясовано, що введення терміна “потенціал” у коло питань, пов'язаних зі здоров'ям, передбачає, що людина в кожний конкретний період часу має певну величину функціональних можливостей, тобто величину здоров'я. Поняття “потенціал” у сфері здоров'я пов'язується з “наявністю певних ресурсів, які найчастіше не можуть здобуватися шляхом простого обміну, як це відбувається з деякими іншими типами ресурсів (капіталів). Важливим бачиться погляд на потенціал як на інтегральну характеристику, до якої включені як характеристики соціальних суб'єктів - носіїв потенціалу, так і характеристики соціальних інститутів, безпосередньо включених у його формування.

У ході дослідження було запропоновано розглядати валеологічний потенціал особистості відповідно до певної структури, елементами якої є: психофізіологічні, ціннісно-орієнтаційні, нормативно-рольові умови життєдіяльності, соціально-екологічні та ментальні компоненти. Зокрема, психофізіологічний стан індивіда визначає його фізичну можливість набувати та реалізовувати елементи валеологічної культури; ціннісно-орієнтаційні фактори зумовлюють соціальну поведінку індивіда; нормативно-рольові чинники - специфіку соціальної поведінки носія валеологічної культури; умови життєдіяльності характеризують потенційну можливість людини та спрямованість на реалізацію тих чи інших валеологічних заходів; соціально-екологічні чинники визначають як можливість, так і частково доцільність реалізації цінностей валеологічної культури конкретним індивідом; ментальні характеристики пов'язані із соціоісторичним аспектом розвитку особистості, а відповідно, і з наявністю у неї валеологічних цінностей.

Подано авторське визначення категорії “валеологічний потенціал”, який запропоновано розглядати як систему знань, умінь, практик (валеологічних ресурсів) суб'єкта, яка, актуалізуючись у певних умовах, спрямована на збереження, відновлення та зміцнення рівня здоров'я.

Як теоретичний базис розгляду валеологічного потенціалу запропоновано теорію структурного функціоналізму, що дає змогу визначити валеологічний потенціал як певну систему, елементи якої перебувають у тісному взаємозв'язку з метою її оптимального функціонування, що підтримується та здійснюється за допомогою двох основних механізмів - соціального контролю й соціалізації, а також з метою збереження її цілісності.

Встановлено сутність соціального контролю у сфері здоров'я, яка полягає в прагненні суспільства та його складових до зміцнення конформізму своїх членів, культивування “соціально бажаних” форм поведінки (самозберігаюча поведінка, здоровий спосіб життя), запобігання девіантній поведінці (алкоголізм, наркоманія, паління), повернення девіанта в суспільне життя та дотримання ним загальноприйнятих соціальних норм шляхом застосування обмежувальних дій.

На підставі узагальнення проведеного теоретичного аналізу було визначено, що валеологічний потенціал на сьогодні може розглядатися з позицій його можливої капіталізації, однак при цьому він має ряд принципових особливостей, які не можна не враховувати при оцінюванні його трансформації. Зазначено, що здобуття валеологічного потенціалу відбувається на певних життєвих етапах. Так, на дотрудовому етапі життя відбувається накопичення (створення, розвиток) валеологічного потенціалу. На трудовому етапі переважає підтримання та збереження, розвиток набуває дещо другорядного значення. На післятрудовому етапі мова йде переважно про підтримання валеологічного потенціалу та спробу його максимально раціонального використання.

Аналізуючи особливості функціонування валеологічного потенціалу, було визначено, що розглядати валеологічну культуру доцільно, насамперед, як спосіб діяльності, на підставі чого наголошується, що здоров'я - це, з одного боку, природна якість людини (природно-біологічний потенціал), а з іншого боку, - результат її свідомої діяльності (валеологічний потенціал). Таким чином, валеологічні практики можуть розглядатися як “удосконалення природи”.

У ході аналізу проведено уточнення розуміння поняття валеологічного контролю. Говорячи про валеологічний контроль, необхідно зазначити, що валеологічні соціальні практики у валеологічному контексті можуть бути спрямовані на: використання (невикористання) валеологічних знань; поширення (критику) валеологічних знань; фізичне скорочення валеологічної практики інших (зокрема, за умов забруднення навколишнього середовища). Відповідно до зазначених практик має будуватися і соціальний контроль. Також відповідно до кожного із зазначених видів практик було застосовано базові функції соціального контролю, які полягають у виконанні: охоронної та стабілізуючої функції. Це дало змогу встановити особливості функціонування валеологічного контролю та його потенційні завдання у разі поширення детермінант валеологічного потенціалу на повсякденні соціальні практики молоді.

У третьому розділі - “Валеологічний потенціал молоді: об'єктивно-суб'єктивний вимір” - визначено, що безпосередні характеристики здоров'я не є характеристиками стилю життя, однак при цьому вони досить суттєво впливають на нього. Зокрема, самооцінка стану здоров'я характеризує фізичну здатність опитаних дотримуватись певного стилю життя, що значною мірою створює передумови для подальших практик.

Також встановлено, що цінність здорового способу життя в багатьох родинах є принципово різною. Власний досвід формується у процесі соціальної взаємодії, як правило, із молоддю, у якої валеологічні цінності є досить невисокими. Молодь отримує переважно валеологічно несприятливий досвід, який закріплюється на рівні повсякденних практик та перетворюється на власні переконання. Все це накладає відбиток на соціальні практики, валеологічні цінності та, як наслідок, - на валеологічний потенціал, який забезпечує молодій людині “запас здоров'я” на подальше життя.

На практиці було здійснено аналіз валеологічної культури відповідно до запропонованої структури. Згідно із запропонованими складовими, які найбільш повно характеризують зовнішні аспекти валеологічних практик та рівень загальної культури їх носіїв, було проаналізовано реальні практики та визначено їх специфіку. Зокрема, встановлено, що порушення харчування в економічно слабкій державі не можна вважати похідною культури (хоч загальної, хоч валеологічної). Таке порушення є похідною від економічних негараздів, внаслідок чого жоден розвиток культурної компоненти не дасть змоги виправити ситуацію та підвищити раціональність харчування.

Також встановлено відсутність культури споживання спиртних напоїв, що, безумовно, є істотним фактором впливу на здоров'я та фактом, який демонструє специфіку реалізації валеологічного потенціалу. При цьому наголошено, що споживання алкоголю, на відміну від способу харчування, є похідним від загальної культури, яка щодо цієї складової дещо викривлюється. Адже недостатня кількість коштів, що не здатна забезпечити здорового харчування, привчає молодь економити, а альтернативна вартість відвідування спортзалу часто є більшою за вартість спиртних напоїв.

Запропоновано розглядати як важливу складову загальної та валеологічної культури репродуктивну культуру. Саме цей вид культури здатний забезпечити валеологічний розвиток дитини на “досвідомому” етапі. При цьому необхідно виходити з того, що валеологічні практики батьків на цьому етапі є своєрідними інвестиціями в здоров'я дітей. Таким чином, об'єктом репродуктивної культуротворчості виступає покоління батьків, а об'єктом спрямованості культурних практик - покоління дітей. Результати аналізу свідчать про недостатній рівень гігієнічної та інших видів культури в молоді (яка перебуває у репродуктивному віці і по суті якраз і є поколінням батьків). Встановлено, що розвинутих культурних практик у сфері репродуктивної культури також очікувати недоцільно.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що основною групою ризику в процесі впливу соціально-економічних кризових явищ на здоров'я є саме молодь. Ситуація посилюється тим, що в самій молодіжній культурі міститься ряд детермінант, які мають несприятливий для збереження та розвитку здоров'я характер. У першу чергу, це такі явища, як: алкоголізм, пияцтво, наркоманія, паління. Виявлено ряд неефективних соціальних навичок, що залишились у спадок від старшого покоління, зокрема, “штурмування” (рос. - “штурмовщина”), що виявляється у сьогоднішньої молоді у відсутності навичок раціональної організації роботи, навчання, режиму дня, харчування тощо.

Встановлено, що істотна частка молоді не надає особливого значення кваліфікованій діагностиці свого здоров'я навіть при виникненні будь-яких проблем зі здоров'ям та займається самолікуванням. У цьому контексті відзначено, що існує суттєвий вплив на свідомість респондентів зі сторони ЗМІ, які постійно критикують медичні заклади щодо неякісних послуг, а це частково підриває (особливо у молодої частини респондентів) довіру до класичної медицини. З іншого боку, спрямованість на самолікування можна пояснити нестачею часу для відвідування лікарів, а також необхідністю додаткових витрат. Запропоновано діагностовану ситуацію розглядати як фактор, що призводить до руйнації валеологічного потенціалу, при цьому розуміючи, що самолікування є ризикованим для здоров'я, однак більшість респондентів згодні ризикувати.

Визначено прагматизацію валеологічних практик, на які певній частці молоді не вистачає (або просто шкода) коштів. Матеріальні труднощі, брак коштів негативно позначаються на стані як загальної культури, змінюючи культурні смаки у бік спрощених за змістом і формою видів дозвілля, так і на рівні специфічних культурних проявів (зокрема, валеологічної культури), які втрачають популярність значною мірою внаслідок неможливості їх спрощення. Зазначені культурні прояви потребують зусиль від індивідів, що суперечить загальній тенденції сьогодення, яка полягає у використанні простих і невимогливих способів задоволення культурних потреб.

Виявлено, що значну увагу молодь приділяє тілесності, однак ставлення до власного тіла має певні специфічні риси, зокрема, формується споживацьке ставлення до свого здоров'я. Однією з причин є те, що в тому віці, коли молодь починає акцентувати увагу на зовнішності, у більшості вже склався “легкий” стиль життя. По-друге, прагнення до тілесних трансформацій є результатом пізньої уваги до валеологічних практик, по-третє, експерименти з тілом часто є вимушеними як з матеріальних причин, так із причин обмеженого ресурсу часу, тому, крім схуднення, інші валеологічні практики для більшості молоді практично недоступні. Внаслідок того, що в Україні практично відсутні професійні фахівці, які можуть порадити, що робити зі своїм тілом, зазначена необхідність тісної взаємодії між теоретичною наукою - валеологією, яка на сьогодні вивчається в школах, та фізичною культурою як практичною наукою. Зв'язок між цими двома напрямами знань (дій) практично відсутній. Відтак, навіть маючи певний рівень теоретичної валеологічної культури, отриманий на уроках валеології, молодь виявляється здебільшого некомпетентною щодо реалізації зазначених знань на практиці. Отримані результати свідчать не скільки про складність вирішення проблеми розвитку валеологічної культури та валеологічного потенціалу, стільки про необхідність відповідних дій.

Встановлено, що для молоді більш близькою і прийнятною є кіч-культура (низькопробна, навіть вульгарна культура) та мід-культура (культура “середньої руки”). Це відбувається переважно через те, що, не маючи високого рівня загальної культури, молоді, як правило, складно сприймати високий рівень арт-культури, унаслідок чого цінність (та інформація), що надходить з боку арт-культури, практично не сприймається. Незважаючи на те, що на сьогодні під час формування валеологічної культури намагаються переважно уникати кіч-рівня, ми вважаємо його досить дієвим для просування та закріплення валеологічних цінностей.

ВИСНОВКИ