Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної Академії Державного управління при Президентові України

УДК 351.84 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Медико-соціальна експертиза в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні

25. 00. 01 - теорія та історія державного управління

Іпатов Анатолій Володимирович

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор наук з державного управління, Хожило Ірина Іванівна, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, радник директора

Офіційні опоненти

доктор наук з державного управління, професор, Лобас Віталій Михайлович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри менеджменту невиробничої сфери

доктор наук з державного управління, доцент, Рожкова Інга Володимирівна, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри охорони суспільного здоров'я

Захист відбудеться 10 лютого 2011 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.806.01 Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії держаного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, к. 104.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії держаного управління при Президентові України.

Автореферат розісланий 5 січня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.М. Дрешпак

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Економічна та соціальна нестабільність останніх років, як у світі, так і в Україні, торкнулася практично всіх верств населення, і в першу чергу, вона вкрай негативно позначилася на такій специфічній категорії суспільства як люди з особливими можливостями.

Як свідчить статистика, сьогодні в світі приблизно кожна десята людина має ті чи інші обмеження своїх можливостей. Серед них майже 470 мільйонів особи працездатного віку. У світовому масштабі упродовж останніх десятиліть питання інвалідів та інвалідності як соціального явища стали каталізаторами кардинальних змін, які відображають процеси визнання рівності прав людей з особливими можливостями на повноцінне життя у суспільстві. Зазначена проблема є актуальною і для українського суспільства. Станом на 01.09.2010 р. в Україні зареєстровано понад 2,5 млн. інвалідів, тобто інвалідом є кожен 18-ий громадянин. Для нашої держави особливого значення ця проблема набуває у зв'язку з постійним зростанням частки інвалідів у загальній структурі населення, адже за 15 років цей показник збільшився майже у два рази з 3,0% (1994 р.). до 5,7% (2009 р.).

Необхідність дослідження даної проблематики зумовлена як тенденціями сучасного кризового стану соціально-економічного розвитку України, так і неспроможністю держави вчасно та реально на них реагувати, внаслідок чого інваліди залишились на вільному ринку праці найбільш незахищеною соціальною групою. Сьогодні розвиток ефективних суспільних відносин стосовно інвалідів в Україні повинен бути спрямований, по-перше, на забезпечення прав інвалідів щодо максимальної участі в економічному і соціальному житті суспільства, зокрема сприяти стимулюванню інвалідів до працевлаштування та активній участі на вільному ринку праці, по-друге, забезпечувати гарантований обсяг індивідуального доходу з метою мінімізації економічної залежності інвалідів від держави.

У зв'язку з цим постає необхідність дослідження проблем реалізації функцій держави щодо створення органами державної влади та в межах визначених законом повноважень органами місцевого самоврядування належних умов для професійної реабілітації інвалідів та їх соціальної інтеграції в процесі суспільного розвитку.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних працях вітчизняних вчених у сфері державного управління В. Аверьянова, Г. Атаманчука, Н. Гончарук, Г. Губерної, В. Лугового, В. Мартиненка А. Мерзляк, Н. Нижник, С. Серьогіна, Ю.Сурміна, Ю. Шарова та ін. Враховано погляди на розробку та прийняття управлінських рішень, викладені в наукових публікаціях В. Бакуменка, О. Лазора, В. Лехан, О. Оболенського.

Крім того, під час дослідження використовувалися праці, присвячені проблемам державного управління у сфері соціального захисту населення як вітчизняних вчених (М. Білинська, Є. Бородін, Н. Драгомирецька, Д. Карамишев, Н. Кризина, З. Лашкул, О. Лесько, В. Лобас, О. Корх, В. Марунич, В. Москаленко, К. Міщенко, З. Надюк, В. Посний, Я. Радиш, І. Рожкова, І. Солоненко, С. Стеценко, І. Хожило, Л. Шумна), так і зарубіжних дослідників (Д. Вайда, Д. Жушманна, Б. Ертельта, Ж. Мікуловіча, С. Пузін,В. Смичек, Д. Штуки).

Аналіз наукових праць згаданих вище вчених дав змогу дійти висновку, що існуюча в даній сфері державного управління вітчизняна база наукових досліджень висвітлює лише окремі проблемні питання щодо вирішення нагальних потреб життєдіяльності інвалідів. Тому слід констатувати, що нині малодослідженими залишаються, зокрема, питання обґрунтування організаційно-правових основ управління медико-соціальною експертизою працездатності, особливостей розвитку суспільних відносин в Україні при вирішенні проблем інвалідів, а також його виняткове значення для забезпечення трудових ресурсів держави.

Розв'язання проблеми, яка досліджується, лежить у площині побудови взаємовідносин державної влади з об'єднаннями й організаціями громадян та відображає стан і розвиток галузевого аспекту державного управління, що додатково підтверджує актуальність, своєчасність та необхідність здійснення вибраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах науково-дослідної роботи Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим проектом «Державне управління та місцеве самоврядування» за темою «Управління персоналом публічної влади: світоглядний аспект» (номер державної реєстрації 0109U000468), у процесі роботи над якою автор здійснив комплексний аналіз чинників, що впливають на ефективність здійснення профорієнтаційної роботи в структурних підрозділах Державної служби зайнятості України.

Мета, завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні ролі медико-соціальної експертизи (далі - МСЕ) у системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні

Для досягнення зазначеної мети в дисертаційній роботі були поставлені такі наукові завдання:

провести аналіз наукової літератури з питань державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією інвалідів;

визначити роль служби медико-соціальної експертизи в системі формування трудових ресурсів держави у формуванні трудових ресурсів України;

систематизувати світові моделі державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією інвалідів у процесі їхнього історичного розвитку;

дослідити інституційну організацію державного управління у сфері медико-соціального захисту інвалідів в Україні та визначити проблеми організаційно-правового забезпечення діяльності медико-соціальної експертизи (МСЕ);

сформулювати основні напрями удосконалення організаційно-правового забезпечення державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією інвалідів.

Об'єктом дослідження є державне управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

Предметом дослідження є медико-соціальна експертиза в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що аналіз сучасних особливостей і тенденцій державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією інвалідів, дасть можливість оптимізувати існуючу в Україні модель цієї служби, а також буде сприяти, ґрунтуючись на світових тенденціях визнання медико-соціальної експертизи як державного органу зі спеціальним статусом, підвищенню її результативності та якості функціонування.

Методи дослідження. Для реалізації визначених мети та завдань у процесі дослідження широко використовувався комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об'єктивних і достовірних результатів. У роботі, зокрема, застосовувалися такі емпіричні та теоретичні методи наукового пізнання: історичний, функціонально-структурний та метод порівняльного аналізу - в процесі структуризації складових системи державного управління установами МСЕ і реабілітації, при дослідженні історичних етапів її становлення та розвитку; визначенні переваг та недоліків різних моделей управління службою; системний і комплексний підходи - для розширення та уточнення категорійно-понятійного апарату у галузі державного управління медико-соціальною експертизою і реабілітацією; статистичні методи - для обґрунтування впливу результатів діяльності медико-соціальної експертизи на стан трудових ресурсів держави; метод узагальнення та логічний метод - під час розробки моделі державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні; прогностичний метод та метод обробки даних - при обґрунтуванні перспектив формування нормативно-правової бази та організаційних засад державного управління медико-соціальною експертизою, при узагальненні результатів дисертаційного дослідження та виявленні перспективних напрямків подальших пошуків у поглибленій розробці цієї теми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі наведено нове вирішення актуального наукового завдання обґрунтування ролі медико-соціальної експертизи в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

На основі одержаних результатів дисертаційного дослідження

уперше:

- розкрито роль служби медико-соціальної експертизи в системі формування трудових ресурсів держави на основі визначення її статусу як державного органу зі спеціальними повноваженнями, адже медико-соціальна експертиза - це окрема ділянка громадської і державної діяльності по створенню належних умов життєдіяльності осіб з особливими потребами за рахунок розширення зони їх економічної незалежності;

- розроблені теоретико-методологічні засади для побудови сучасних взаємовідносин між органами державної влади та місцевого самоврядування з громадянами з обмеженими можливостями в системі формування трудових ресурсів, що сприятиме оптимізації державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні;

удосконалено:

- модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні, що забезпечило можливість сформулювати вимоги до оптимізації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань професійної реабілітації осіб з обмеженими можливостями;

- концептуальні підходи до формування галузевого аспекту державного управління через періодизацію становлення та розвитку державного управління службою МСЕ, що дало змогу виокремити три періоди: приватно-орієнтованого соціального утримання інвалідів (XVII ст. - 1917 р.); державної компенсаційної соціальної підтримки інвалідів (1917 - 1990 рр.); формування державних основ соціальної інтеграції та реінтеграції осіб з особливими потребами ( з 1990 р. понині.);

набули подальшого розвитку:

- теоретичні розробки щодо форм і методів взаємовідносин державної влади з об'єднаннями й організаціями громадян, зокрема розроблено класифікацію громадського руху інвалідів в Україні на основі хронологічного та змістового показників діяльності;

- методологічні засади державного управління щодо формування нового стилю управління через впровадження випереджувальної профорієнтації у системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що значна їх частина доведена до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також державних установ і організацій, а саме: впроваджені ГУ охорони здоров'я Черкаської ОДА (довідка про впровадження від 25.08.2010 р. № 03.01.3-1030), що сприяло удосконаленню обслуговування людей з обмеженими можливостями, підвищенню ефективності заходів із медико-соціальної реабілітації; реалізовані в діяльності Жовтневої районної ради у м. Дніпропетровську (довідка про впровадження від 30.09.2010 р. № 5-58-30), що сприяло удосконаленню професіоналізму та компетентності службовців Державної служби зайнятості з питань професійної реабілітації та налагодженню взаємодії між місцевими органами влади з питань професійної реабілітації; застосовуються у роботі Управління охорони здоров'я Кіровоградської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження від 30.09.2010 р. № 21-4351/52), що надало змогу сформувати теоретичне та практичне обґрунтування перспектив формування державного управління службою медико-соціальної експертизи у регіоні.

Отримані в дисертації науково-практичні результати дослідження використовуються в навчальному процесі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка про впровадження від 14.07.2010 р. № 03/1-5-03/1-543) та підготовки керівників органів управління охорони здоров'я на кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров'я Запорізької медичної академії післядипломної освіти (довідка про впровадження від 6.09.2010 р. № 4/1-35).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою. Висновки і результати, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, отримані і сформульовані автором особисто. У науковій статті [5], яка включена до списку опублікованих праць, автором обґрунтовано необхідність дослідження проблем державного управління медико-соціальною експертизою в галузі науки «Державне управління». У монографії [1] автором досліджено теоретико-методологічні засади впливу держави на стан інвалідності. У монографії [2] автором розроблені методологія та принципи державного управління медико-соціальною експертизою на засадах моніторингу інвалідності. У статтях [7; 8] автором досліджено закономірності, особливості та основні тенденції розвитку системи соціального захисту людей з обмеженими можливостями. У статтях [9; 10; 11] наведені авторські визначення основних категорій, понять медико-соціальної експертизи з позицій національного та зарубіжного досвіду розбудови державного управління у галузі охорони здоров'я. У статті [12] автором проведено дослідження історичних закономірностей розвитку медико-соціальної експертизи в Україні. У статті [13] автором проведено аналіз форм та методів державного управління медико-соціальною реабілітацією в зарубіжних країнах. У навчально-методичному посібнику [16] автором запропоновані шляхи удосконалення системи управління професійної реабілітації інвалідів. У посібнику [17] та методичних рекомендаціях [19] автором розроблено модель надання послуг з професійної реабілітації з позицій адміністративних аспектів державного управління медико-соціальною реабілітацією. У довідково-методичному посібнику [18] автором досліджені питання співвідношення та взаємодії гілок державної влади щодо реалізації заходів з реабілітації інвалідів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювались на 5 вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції за міжнародною участю «Від фундаментальних досліджень - до прогресу в медицині» (Харків, 2005), «Сучасні методичні підходи до аналізу стану здоров'я» (Луганськ, 2008), «Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення» (Дніпропетровськ, 2010); «Модернізація державного управління, державної служби і кадрова політика» (Одеса, 2010), «Теорія та практика державної служби: сучасні пріоритети регіональної кадрової політики» (Дніпропетровськ, 2010) та ін.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані в 19 наукових працях, з них: 5 монографій, 10 статей у фахових наукових виданнях, 3 публікації у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, 1 методичні рекомендації.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, що викладені на 241 сторінках. Матеріали містять 3 рисунки, 5 таблиць. Список використаних літературних джерел із 186 найменувань наведено на 20 сторінках, 7 додатків - на 17 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, ступінь наукової розробки теми, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, визначено особистий внесок здобувача та ступінь апробації й опублікування отриманих результатів.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади державного управління медико-соціальної експертизи та реабілітації в Україні» - розглянуто ступінь наукової розробки теми та теоретичні підходи до її аналізу, розкрито сутність основних понять за напрямком дослідження, досліджено правові основи управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації в Україні. Це дало змогу сформулювати гіпотезу дослідження, визначити його напрямки та завдання, а також здійснити вибір методів дослідження.

У теорії сучасного державного управління проблема концептуальних засад державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією в Україні в умовах демократизації системи державного управління до цього часу комплексно не досліджувалася.

На основі проведеного огляду наукової літератури було встановлено, що проблема державного управління у сфері медико-соціального захисту інвалідів характеризується різноманітністю наукових підходів. Було встановлено, що за часів новітньої історії України (з 1991 р.) увага науковців до проблем медико-соціального захисту та реабілітації інвалідів вперше ідентифікувалася в галузі педагогічних наук тільки у 1996 р. У подальшому фокусування уваги представників вітчизняних наукових шкіл до проблем медико-соціального захисту та реабілітації інвалідів переважно зосереджувалось у таких галузях наук як педагогічні, медичні, фізична культура і спорт, юридичні, психологічні, архітектура і будівництво, історичні та економічні.

У розділі зазначено, що в Україні вектор наукових досліджень проблемних питань інвалідів, а в цьому ракурсі й основ державного управління медико-соціальною експертизою, тільки в останні роки перемістився з позицій державного регулювання життєзабезпечення (радянська модель) на позиції побудови сучасної соціально-інтегрованої (європейської) моделі державного регулювання життєдіяльності осіб з особливими потребами. У цьому плані заслуговує на увагу дисертаційна робота вітчизняної дослідниці К. Міщенко, в якій аргументована необхідність державного регулювання у сфері соціального захисту інвалідів та наголошується на актуальності розробки ефективних механізмів державного регулювання у цій сфері.

Порівняльний аналіз сучасного стану правових основ державного управління службою медико-соціальної експертизи і реабілітації показав, що у зв'язку з імплементацією в Україні європейських цінностей соціальної інтеграції та реінтеграції осіб з особливими потребами сучасна вітчизняна нормативно-правова база у цій сфері перебуває на стадії розвитку. Частина її потребує перегляду та доопрацювання. Так, окремі положення нормативно-правових актів у вітчизняному законодавстві не відповідають стандартам Конвенції ООН про права інвалідів з таких питань як застосування у законодавстві відповідного понятійного апарату; систематизація принципів державного управління у сфері захисту та реалізації прав людей з інвалідністю та їх наскрізна імплементація в усіх законодавчих актах; відсутність законодавчо закріплених норм щодо обов'язкового проведення державою в суспільстві відповідної просвітницької та виховної функції по відношенню до людей з інвалідністю; невизначеність меж індивідуальної та колективної відповідальності органів влади за порушення прав людей з інвалідністю, зокрема в разі порушення зобов'язань щодо створення відповідної інфраструктури тощо. Крім того, значним недоліком чинної нормативно-правової бази в Україні є її фрагментарність внаслідок складності та багатоваріантності випадків, що підлягають застосуванню експертного дослідження. Тому існує необхідність удосконалення правових основ щодо державного управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів в Україні.

Доведено, що на даний час нормативно-правові засади діяльності органів влади в нашій державі забезпечують легітимність державного управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів на рівні мінімального обсягу стандартів життєдіяльності. Однак розвиток процесів демократичних перетворень в Україні обумовлює для органів влади всіх рівнів, насамперед, для органів місцевого самоврядування, як надавачів послуг медико-соціального призначення, трансформаційні зміни функцій управління у цій сфері. Це дало можливість авторові обґрунтувати ключову роль служби медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів як суб'єкта управління у сфері формування трудових ресурсів держави.

У розділі наголошено, що удосконалення державного управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів в Україні повинно здійснюватися, по-перше, у напрямку більш повної реалізації органами влади всіх рівнів наданих законодавчою базою потенціалу суб'єктних повноважень щодо працевлаштування інвалідів, а по-друге, у напрямку впровадження інноваційних технологій профорієнтаційної роботи в установах Державної служби зайнятості.

Все вищезазначене обумовлює необхідність більш ґрунтовного розгляду питань організації діяльності служби медико-соціальної експертизи інвалідів як суб'єкта державного управління.

У другому розділі - «Медико-соціальна експертиза як суб'єкт державного управління» - досліджено історичний досвід державного управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації; здійснено інституційний аналіз вітчизняної моделі управління установами МСЕ; визначені особливості взаємодії державних і громадських інституцій у розв'язанні проблем інвалідів в Україні.

Дослідження ґенези державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією інвалідів дало можливість у уточнити періодизацію його розвитку, яка охоплює не лише становлення та розвиток державних систем медико-соціального захисту інвалідів. В основу цієї періодизації покладено ідентифікацію та зростання ролі держави у процесі медико-соціального захисту інвалідів, створення суб'єктної інфраструктури МСЕ та управління процесами медико-соціального захисту інвалідів:

І етап (XVII ст. 1917 р.) - бере початок від запровадження окремих заходів, коли згідно з указом Петра І, який приділяв особливу увагу турботі про інвалідів війни, в Росії почали організовано залучатися фінансові кошти для облаштування притулків для цієї категорії населення, а також призначатися грошова допомога та «харчове» утримання. Саме у цей час розпочався етап формування основ експертної справи на принципах суспільної взаємодії (у 1835 р. засновано «Російське страхове товариство», функціями якого було страхування життя) та були організовані перші лікарські консультаційні бюро (1908 р. - м. Катеринослав). Цей етап автор умовно називає етапом приватно-орієнтованого соціального утримання інвалідів. трудовий державний соціальний інвалід

ІІ етап (1917 1990 рр.) - характеризується створенням державної системи лікувально-трудової експертизи, що обумовлено зростанням мережі спеціалізованих установ для обслуговування значної кількості інвалідів та виконанню завдань по їх реабілітації (особливо у роки Другої світової війні та повоєнний період). У цей період з'являються перші акти міжнародного гуманітарного права (1950) та започатковано створення національної нормативно-правової бази (1973). Другий період відзначився зміцненням позицій державного регулювання у сфері життєзабезпечення інвалідів і побудовою радянської моделі соціального захисту інвалідів, заснованої на принципах медико-соціального утримання, допомоги, захисту та благодійництва. Цей етап автор умовно називає етапом державної компенсаційної соціальної підтримки інвалідів.

ІІІ етап (з 1991 р. понині) розпочинається створенням власної, на відміну від централізованої моделі радянського зразка, нової моделі управління медико-соціальною експертизою працездатності населення. Продовжується всебічна галузева інституалізація експертної діяльності, що сприяло забезпеченню паритету у відносинах між органами виконавчої влади, працедавцями та громадськими організаціями інвалідів. Але зростання в останні десятиліття ХХ ст. загальної кількості випадків інвалідності, ступеня тяжкості їх прояву та поява нових видів причинного зв'язку інвалідності (зокрема, група інвалідів-чорнобильців) призвело до переорієнтації державної політики України у сфері медико-соціального захисту інвалідів з позицій радянської моделі суцільного державного життєзабезпечення на позиції побудови сучасної європейської соціально-інтегрованої моделі державного регулювання життєдіяльності осіб з особливими потребами, розвиток якої триває дотепер. Цей етап автор умовно називає етапом формування державних основ соціальної інтеграції та реінтеграції осіб з особливими потребами

Аналіз організаційної структури медико-соціальної експертизи в Україні засвідчив, що вона не повною мірою забезпечує належний ступінь її функціональності. Так, незважаючи на те, що в Україні створена та діє досить розгалужена мережа медико-соціальних експертних комісій, процес державного регулювання їх діяльності характеризується певними організаційно-правовими проблемами, а саме: визначення юридичного статусу республіканської МСЕК, проблеми майнового та матеріального-технічного характеру, проблеми кадрового забезпечення тощо.

У роботі доведено, що важливим соціальним інститутом формування і реалізації державної політики України у сфері соціального захисту інвалідів та забезпечення їхніх прав на даний час виступає громадський рух інвалідів. Базисом цього руху є організації соціально-орієнтованого руху; спеціалізованої підтримки інвалідів (УТОГ, УТОС); правозахисного руху інвалідів; спортивного руху інвалідів (Іваспорт). Саме ці групи найбільш активно співпрацюють з такими державними інституціями, як Адміністрація Президента України, КМ України, Комітет ВР України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, Фондом соціального захисту інвалідів, Міністерством соціальної політики України, Державною інспекцією України з питань праці, Державною службою зайнятості, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, МОЗ України та системою медико-соціальної експертизи та реабілітації.

Все вищезазначене обумовлює необхідність більш детального розгляду організаційних засад діяльності установ медико-соціальної експертизи в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

У третьому розділі - «Організаційні основи державного регулювання діяльності медико-соціальних експертних комісій щодо професійної реабілітації інвалідів в Україні» - обґрунтовано роль медико-соціальної експертизи у формуванні трудових ресурсів держави; здійснено аналіз організаційних засад державного управління професійною реабілітацією інвалідів; розглянуто підходи формування ефективної моделі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні.

Державою визнано, що саме трудова діяльність відіграє особливу роль у процесі інтеграції інвалідів до суспільного життя, допомагаючи їм подолати наслідки інвалідності, поліпшити власний матеріальний добробут завдяки отриманню заробітної плати, забезпечити повноцінну реабілітацію. Виходячи з цього, стає очевидним, що осіб з інвалідністю необхідно забезпечити належним чином організованою системою допомоги при виборі професії.

У результаті опрацювання зарубіжного досвіду щодо державного регулювання медико-соціальних проблем інвалідів встановлено, що в більшості європейських країн служба медико-соціальної експертизи підпорядковується об'єднаному Міністерству охорони здоров'я та соціальної політики (праці). Натомість сьогодні в Україні, відповідно до чинного законодавства, МСЕ підпорядковується виключно Міністерству охорони здоров'я України, що значно ускладнює процеси управління службою МСЕ через існування багатьох міжвідомчих та міжсекторальних бар'єрів на шляху вирішення соціальних, медичних, економічних, побутових та професійних проблем інвалідів.

Функціонально-структурний аналіз діяльності суб'єктів державного управління професійною реабілітацією інвалідів показав, що в Україні працевлаштуванню інвалідів сприяють державна Служба зайнятості, Фонд соціального захисту інвалідів, органи праці та соціального захисту населення, центри професійної реабілітації інвалідів і навчальні заклади системи Міністерство соціальної політики України, Державна інспекція України з питань праці, установи медико-соціальної експертизи та реабілітації, Комісія з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, органи державної влади та місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів тощо. А провідними серед них у вирішенні проблем зайнятості інвалідів через залучення їх до системи професійної реабілітації є органи державної влади та місцевого самоврядування, державна служба зайнятості та установи медико-соціальної експертизи та реабілітації.

На підставі вищезазначеного автором розроблена та запропонована до впровадження модель державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні (рис.).

Реалізація цієї моделі в практичній діяльності органів виконавчої влади передбачає три етапи взаємодії суб'єктів управління. На першому етапі - актуалізується діяльність структурних підрозділів медико-соціальної експертизи та реабілітації. На другому етапі - передбачається взаємодія місцевих органів соціального захисту, Державної служби зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, підприємств, установ та громадських організацій інвалідів. На третьому етапі - у структурі обласних державних адміністрацій створюється спеціальний відділ у справах інвалідів. Цей етап передбачає інтегровану взаємодію вищезазначених суб'єктів управління, які здійснюють на регулярній основі контроль за своєчасним і якісним працевлаштуванням інвалідів.

Рис. Модель державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні

З метою побудови сучасних взаємовідносин у системі формування трудових ресурсів між органами державної влади та місцевого самоврядування з громадянами з обмеженими можливостями, автором було запропоновано визначення поняття, згідно з яким медико-соціальна експертиза - це ділянка громадської і державної діяльності та відповідальності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів охорони здоров'я та соціального забезпечення по створенню належних умов життєдіяльності осіб з особливими потребами за рахунок розширення зони їхньої економічної незалежності.

Доведено, що значна роль у проведенні професійної реабілітації інвалідів належить медико-соціальним експертним комісіям. Її фахівці при здійсненні профвідбору для осіб з інвалідністю визначають основні складові професійної реабілітації (медична, психофізіологічна, психологічна, технічна, соціальна, соціально-економічна).

Важливим напрямком забезпечення працевлаштування інвалідів, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, вагомим засобом підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці є професійна підготовка (перепідготовка, підвищення кваліфікації) безробітних інвалідів.

Доведено, що головна мета професійної діяльності спеціалістів Державної служби зайнятості з питань організації профорієнтаційної роботи з інвалідами досягається через здійснення індивідуально-диференційованого підходу при здійсненні консультативно-дорадчих функцій в органах управління; використання інноваційних технологій у державно-управлінській діяльності; встановлення паритетних суб'єкт-суб'єктних відносин у державній системі професійної реабілітації інвалідів тощо.

Показано, що реалізація запропонованої моделі державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні передбачає використання інноваційних технологій підготовки спеціалістів Державної служби зайнятості, адже існуюча система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування потребує значного оновлення змісту навчання в умовах застосування технологій випереджувальної профорієнтаційної роботи з інвалідами.

Запропонована автором професійна програма навчання передбачає розгляд питань, що відображають багатоаспектність функцій та завдань Державної служби зайнятості щодо профорієнтаційної роботи з інвалідами, виявляють необхідність отримання відповідної фахової підготовки службовців шляхом запровадження в закладах системи підвищення кваліфікації тематичних тренінгів і спеціалізованих короткотермінових семінарів, тематика яких кореспондується з сучасними потребами регіонального ринку праці та професійними пропозиціями інвалідів. Метою професійної програми є формування цілісної системи науково-методичного комплексу з надання профорієнтаційних послуг інвалідам, що включає інформаційно-методичне забезпечення профінформаційного сектора, інформаційно-методичне забезпечення профконсультаційних послуг, навчально-методичне забезпечення індивідуальних, групових та масових профорієнтаційних заходів, а також методичне забезпечення самоосвіти спеціаліста регіонального центру Державної служби зайнятості.

Висновки

У дисертації розв'язано важливе наукове завдання, що полягає в теоретичному обґрунтуванні ролі медико-соціальної експертизи (далі - МСЕ) в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета та завдання дають можливість сформулювати такі висновки та рекомендації:

1. На підставі аналізу літературних джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено, що увага українських науковців з вирішення проблем життєдіяльності осіб з особливими потребами протягом тривалого часу була переважно зосереджена у таких напрямках: матеріально-технічне забезпечення, побутове обслуговування, лікувально-орієнтовна та освітньо-правова діяльність. До цього часу малодослідженими залишаються питання обґрунтування організаційно-правових основ управління медико-соціальною експертизою працездатності інвалідів, особливості реалізації функцій держави щодо створення органами державної влади та органами місцевого самоврядування належних умов професійної реабілітації інвалідів та їх соціальної інтеграції в процесі суспільного розвитку тощо. Це дає підстави для висновку, що теоретичне обґрунтування ролі медико-соціальної експертизи в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні є актуальною темою в галузі науки «Державне управління», що обумовлює необхідність здійснення комплексного наукового дослідження.

2. Обґрунтовано, що медико-соціальна експертиза - це окрема ділянка громадської і державної діяльності по створенню належних умов життєдіяльності осіб з особливими потребами за рахунок розширення зони їхньої економічної незалежності. Такий підхід у визначенні служби медико-соціальної експертизи дає можливість актуалізувати суб'єкту роль МСЕ в системі формування трудових ресурсів держави на основі визначення її статусу як державного органу зі спеціальними повноваженнями, які реалізуються шляхом комплексного обстеження осіб з обмеженими можливостями із урахуванням медичних, соціальних, економічних та правових критеріїв, а також розробку заходів з реабілітації, які б забезпечували інвалідів засобами для зміни свого життя в напрямку підвищення рівня економічної самостійності.

3. З'ясовано становлення та розвиток взаємовідносин державної влади з об'єднаннями й організаціями громадян крізь призму державного управління установами медико-соціальної експертизи. Це сприяло концептуалізації підходів галузевого аспекту управління через періодизацію становлення та розвитку державного управління експертною діяльністю на підставі виокремлення трьох періодів розвитку: приватно-орієнтованого соціального утримання інвалідів (XVII ст. - 1917 р.); державної компенсаційної соціальної підтримки інвалідів (1917 - 1990 рр.); формування державних основ соціальної інтеграції та реінтеграції осіб з особливими потребами (з 1990 р. й понині.). Вивчення сучасних особливостей організаційно-правових основ державного регулювання медико-соціальних проблем інвалідів дало змогу встановити, що загалом у світі існують дві моделі надання медико-соціальної допомоги особам з обмеженими можливостями: за рахунок страхових компаній (країни ЄС, Росія) та за рахунок державних коштів (Україна).

4. Доведено, що в результаті імплементації принципів міжнародного права відбулися зміни державної ідеології у вирішенні проблем інвалідів. На зміну ідеології державного життєзабезпечення інвалідів прийшла ідеологія державного регулювання життєдіяльності осіб з особливими потребами, яка заснована на принципах соціальної інтеграції та конкурентоспроможності інвалідів на вільному ринку праці. Встановлено, що провідну роль у цьому процесі відіграє громадський рух інвалідів, зокрема такі його групи, як група соціально-орієнтованого руху, група спеціалізованої підтримки інвалідів; групи правозахисного та спортивного руху інвалідів. Їхня діяльність як суб'єкта державного управління у сфері соціального захисту інвалідів реалізується переважно через соціальну функцію управління за допомогою таких інструментів: комунікація з органами влади; громадська експертиза проектів нормативно-правових актів і державних програм підтримки інвалідів; вироблення і постачання інформаційного продукту про потреби та пріоритети інвалідів у різних сферах життєдіяльності; оперативна адресна допомога інвалідам із використанням різноманітних соціальних ресурсів; консультування органів виконавчої влади; інтегрована участь у плануванні, розробці та експертизі управлінських рішень; громадський контроль державно-управлінської діяльності; виконання ролі суб'єкта законопроектної ініціативи з метою впровадження системної правової бази у сфері соціального захисту інвалідів.

5. Визначені основні недоліки існуючої системи державного управління медико-соціальною експертизою та реабілітацією в Україні: статус республіканської МСЕК залишається остаточно невизначеним, що значно утруднює організацію надання високоякісної допомоги при здійсненні медико-соціальної експертизи громадян; проблемними є питання майнового та матеріально-технічного характеру в діяльності МСЕК (власне службі МСЕ належить лише 5,6 % приміщень, решта - орендоване майно різних відомчих організацій та установ); існує нагальна проблема кадрового забезпечення діяльності МСЕК через відсутність державної системи фахової підготовки лікарів-експертів, відсутня інтегрована взаємодія між службою МСЕ та регіональними центрами зайнятості з питань працевлаштування інвалідів тощо. Все це суттєво перешкоджає ефективній реалізації державної соціальної політики щодо інвалідів і дозволяє визначити основні шляхи розв'язання цих проблем, зокрема шляхом перерозподілу функцій між органами державної влади та органами місцевого самоврядування за такими напрямками: нормативно-правове та фінансове забезпечення, соціальна сфера, інформаційний супровід державних програм з профреабілітації інвалідів, а також у сфері міжнародного співробітництва, розвитку та підтримки громадського руху інвалідів.

6. Обґрунтовано методологічні засади державного управління щодо формування нового стилю управління через впровадження випереджувальної профорієнтації у системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні. Адже сучасна практика державно-управлінської діяльності не забезпечує інвалідам гарантованого працевлаштування на ринку праці через відсутність інструментів ефективного контролю за цим процесом з боку органів виконавчої влади. Тому автор розробив та запропонував модель державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні, поетапна реалізація якої забезпечить можливість включення органів влади в систему інтегрованої взаємодії суб'єктів управління з питань працевлаштування інвалідів. В її основу покладено принципи системності та функціональної єдності суб'єктної діяльності, що дало можливість, зберігаючи наявні елементи існуючої системи, ввести до неї та функціонально поєднати між собою нові структури з метою підвищення рівня використання трудового потенціалу інвалідів. Якісно новим елементом удосконаленої системи державного управління з питань професійної реабілітації інвалідів є спеціально створений відділ у справах інвалідів при обласних державних адміністраціях. Практичний досвід запровадження цієї моделі підтверджує можливість та необхідність здійснення органами влади керованого впливу на процес працевлаштування інвалідів через посилення функції контролю, здійснення належного правового супроводу державно-управлінської діяльності та запровадження для спеціалістів Державної служби зайнятості системи курсового навчання з питань профреабілітаційної роботи з інвалідами.

Таким чином, удосконалення організаційно-правових основ державного управління медико-соціальною експертизою сприяє становленню медико-соціальної експертизи як державного органу зі спеціальними повноваженнями у сфері соціального захисту інвалідів, зокрема у сфері професійної реабілітації інвалідів в Україні.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Іпатов А.В. Інвалідність як інтегрований показник стану здоров'я населення України : монографія / А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Т.Г. Войтчак; Укр. держ. НДІ мед.-соц. пробл. інвалідності. - Д. : Пороги, 2002. - 342 с.

2. Іпатов А.В. Управлінські та аналітико-економічні проблеми медицини та медико-соціальної експертизи: стан та шляхи удосконалення : монографія / А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Н.Г. Шпанковська. - Д. : Пороги, 2004. - 370 с.

3. Іпатов А.В. Державне управління службою медико-соціальної експертизи та реабілітації як наукова проблема // Управління інноваційними проектами та об'єктами інтелектуальної власності : зб. наук. пр. - Донецьк: ДонДУУ, 2010. - Т. 11. - (Серія «Державне управління», Вип. 158). - С. 172 -179.

4. Іпатов А.В. Державне регулювання медико-соціальних проблем інвалідів: зарубіжний досвід для України / А.В. Іпатов // Держава і регіони : Серія «Державне управління». - 2010. - № 2. - С. 121 - 123.

5. Іпатов А.В. Історичні аспекти становлення служби медико-соціальної експертизи життєдіяльності в Україні / А.В. Іпатов, І.І. Хожило // Публічне адміністрування: теорія та практика: ел. зб. наук. пр. [Ел. ресурс]. - Д.: ДРІДУ НАДУ. - 2010. - Вип. 1. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Patp/2010_1/10iavnby.pdf. - Назва з екрану.

6. Іпатов А.В. Особливості взаємодії державних інституцій та громадських організацій інвалідів в Україні / А.В. Іпатов // Держ. упр. та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. - Д. : ДРІДУ НАДУ. - 2010. - № 3 (1). - С. 34 - 40.

7. Іпатов А.В. Обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності інвалідів: загальні закономірності / А.В. Іпатов, В.М. Лехан // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. - 2005.- № 2. - С. 41 - 46.

8. Іпатов А.В. Стандартизація як метод оптимізації діяльності служби медико-соціальної експертизи / А.В. Іпатов, В.В. Марунич, О.В. Сергієні, О.А. Дніпрова, Т.Г. Войтчак // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. - 2006.- № 4.- С. 39 - 43.

9. Іпатов А.В. Медико-соціальна експертиза: основні поняття та методологія / А.В. Іпатов, В.В. Марунич // Управління закладом охорони здоров'я. - 2007. - № 7. - С. 72 - 77.

10. Іпатов А.В. Завдання служби медико-соціальної експертизи з удосконалення медико-експертної допомоги населенню України / А.В. Іпатов, В.В. Марунич, О.В. Сергієні, С.Т. Черняк, Т.І. Аліфанова. // Україна. Здоров'я нації. - 2008. - № 1. - С. 50 - 57.

11. Іпатов А.В. Формування кадрового складу установ медико-соціальної експертизи та прогнозування потреби в лікарях-експертах в Україні / А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, В.В. Марунич, Б.П. Криштопа, Л.Ю. Науменко // Україна. Здоров'я нації. - 2008. - № 3/4. - С. 196 - 199.

12. Іпатов А.В. Історичні аспекти та основні напрямки діяльності Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності (до 80-річного ювілею) / А.В. Іпатов, О. В. Сергієні, О.А. Дніпрова // Запорожский медицинский журнал: Всеукраїнська наук.-практ. конф. за між народ. участю «Актуальні проблеми медико-соціальної експертизи, профілактики інвалідності та реабілітації інвалідів», м. Дніпропетровськ, 28 - 29 верес. 2006 р. - 2006. - № 5. - Т. 2. - С. 5 - 11.

13. Іпатов А.В. Особливості медико-соціальної реабілітації інвалідів в деяких країнах / А.В. Іпатов, О.М. Мороз // Охорона здоров'я України : міжнарод. наук.-практ. конф. - Київ, 2009. - № 1 (33). - С. 94 - 95.

14. Іпатов А.В. Роль служби медико-соціальної експертизи у збереженні трудових ресурсів держави / А.В. Іпатов // Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення : матер. наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 1 жовт. 2010 р. / А.В. Іпатов. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. - С. 228 - 229.

15. Іпатов А.В. Медико-соціальна експертиза як федеральна державна служба зі спеціальним статусом (досвід Росії) / А.В. Іпатов // Теорія та практика державної служби : матер. наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 5 - 6 листоп. 2010 р. / за заг. ред. С.М. Серьогіна. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. - С. 201 - 203.

16. Іпатов А.В. Участь лікарів МСЕК в атестації робочих місць для інвалідів та в роботі інженерно-лікарських бригад : навч.- метод. посіб. / А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Т.В. Єрошкіна, Т.Г. Войтчак, Л.Ю. Науменко, С.П. Валєвський, І.А. Большунова, С.М. Потапова, М.М. Чумаченко, Л.А. Терещенко, С.С. Борисенко; Укр. держ. НДІ мед.-соц. пробл. інвалідів (Укр. держ. НДІ МСПІ). - Д. : Пороги, 2003. - 178 с.

17. Іпатов А.В. Професійна реабілітація інвалідів / А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Т.Г. Войтчак, В.В. Коваленко, Т.В. Єрошкіна, С.А. Місяк, Д.І. Клименко, Т.А. Аліфанова, А.М. Ульянова; за ред. В.В. Марунича. - Д. : Пороги, 2005. - 227 с.

18. Науково обґрунтовані рекомендації по обстеженню та відновному лікуванню хворих і інвалідів у практиці медико-соціальної експертизи : довід.-метод. посіб. / за ред.: А.В. Іпатова; О.В. Сергієні; Укр. держ. НДІ мед.-соц. пробл. інвалідності. - Д.: Пороги, 2006. - 293 с.

19. Іпатов А.В. Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні : метод. рекомендації / А.В. Іпатов, О.В.Сергієні, В.П. Топка, Л.Ю. Науменко, Т.Г. Войтчак, В.А. Кльованик, О.В. Топка, М.П. Чос, М.З. Олейник. - Д. : Пороги, 2002. - 32 с.

Анотація

Іпатов А.В. Медико-соціальна експертиза в системі державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління - Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. -Дніпропетровськ, 2010.

Досліджено концептуальні засади державного управління системою медико-соціальної експертизи та реабілітації в Україні в контексті організаційно-правових основ. Визначено цілі, функції, принципи та зміст державного управління системою медико-соціальної експертизи та реабілітації в Україні як структурного елемента соціальної політики держави у формуванні трудових ресурсів держави. Розкрито сутність основних історичних етапів становлення медико-соціальної експертизи та реабілітації та систематизовано світові моделі державного управління цією службою в процесі їх історичного розвитку. Визначено суб'єктну роль МСЕ в системі формування трудових ресурсів держави. Запропоновано класифікацію громадського руху інвалідів в Україні. Розроблено модель державного управління професійною реабілітацією інвалідів в Україні та систематизовано вимоги до підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування з питань професійної реабілітації осіб з обмеженими можливостями. Запропоновано шляхи удосконалення професіоналізму та компетентності працівників Державної служби зайнятості з питань професійної реабілітації інвалідів.

Ключові слова: державне управління системою медико-соціальної експертизи та реабілітації, теорія державного управління, функції державного управління, історія формування та розвитку, організаційно-правові основи.

Аннотация

Ипатов А.В. Медико-социальная экспертиза в системе государственного управления профессиональной реабилитацией инвалидов в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Днепропетровский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Днепропетровск, 2010.