Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.423.3:329.055.5.019.51(477)

22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

НОВІ ЛІВІ ЯК СУСПІЛЬНИЙ РУХ У СУСПІЛЬСТВІ, ЩО ТРАНСФОРМУЄТЬСЯ: НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ

Іщенко Володимир Олександрович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Кутуєв Павло Володимирович, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи

Офіційні опоненти:

Доктор соціологічних наук, професор Саппа Микола Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри соціології

Кандидат соціологічних наук Малюк Андрій Миколайович, Інститут соціології НАН України, науковий співробітник відділу економічної соціології

Захист відбудеться «26» вересня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03680, м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 4д, ауд. 504.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «23» серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. О. Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобальна криза капіталізму посилює інтерес як громадськості, так і наукових кіл до потенціалу та проектів соціальних альтернатив. У соціології актуалізується потреба як у науковому аналізі альтернативних соціальних інституцій, так і в дослідженні антисистемних рухів як середовища розробки і інструменту виведення соціальних альтернатив до політичного порядку денного. Дослідження зародження і функціонування соціальних систем має бути з необхідністю доповнене ідентифікацією механізмів і факторів системної трансформації, одним з яких можуть бути радикальні суспільні рухи, що під час системної кризи отримують особливо сприятливі можливості для розвитку.

Багатотисячні альтерглобалістські акції, демонстрації та форуми кинули несподіваний емпіричний виклик популярним теоріям Ф. Фукуями щодо «кінця історії» у сенсі неможливості альтернативи для капіталістичної економіки та ліберально-демократичної політики, С. Гантінгтона щодо пріоритетності цивілізаційного конфлікту для сучасної глобальної політики та постмодерним теоріям «політики ідентичності» - ствердження прав меншин у рамках громадянського суспільства, що не ставить під сумнів фундаментальні політекономічні засади сучасної соціальної системи. Особливістю альтерглобалістського руху стала нова постановка питання про системну трансформацію глобального соціального порядку. Альтерглобалісти ідентифікують неоліберальну політику (яка полягає, насамперед, в дерегуляції ринків, приватизації та скороченні державних соціальних витрат) як спільну та головну причину найрізноманітніших соціальних проблем та конфліктів: зростання соціальної нерівності, бідності, голоду, руйнування природного навколишнього середовища, дискримінації за гендерною, расовою, етнічною належністю, військових конфліктів, обмеження демократії, прав людини та самоуправління загалом. Поруч з постматеріальними питаннями ствердження ідентичності до порядку денного глобальної політики повертаються «старі», матеріальні питання класової експлуатації. Разом із ними у широку суспільну дискусію повертаються антикапіталістичні ідеї радикальних лівих, маргіналізованих після спаду мобілізації першої хвилі нових лівих у шістдесятих роках. За таких умов відроджується і інтерес наукової спільноти до «ще новіших» лівих, що відіграють провідні ролі в організаційній роботі та ідеологічному самоаналізі альтерглобалістського руху. Масові заворушення в Греції проти заходів «суворої економії», захоплення університетів у Австрії та Німеччині з вимогами демократизації та декомерціалізації освітньої системи, студентські бунти в Великій Британії, багатомільйонні маніфестації проти підвищення пенсійного віку у Франції засвідчують масштаби впливу нових лівих радикалів на європейську політику.

Пострадянська трансформація українського суспільства відбувалася під впливом неоліберальних глобальних економічних тенденцій та ідеологічного клімату. Як і в інших частинах планети, скорочення фінансування державного сектору економіки та соціальних виплат, і, як наслідок, невиплата та затримка зарплат і пенсій, закриття державних підприємств, викликали масові протести. Специфічним, однак, було політичне вираження протесту, що проявлялося в голосуванні за ліві партії-спадкоємиці КПРС з консервативними гаслами «повернення до СРСР». У випадку ж масових протестів 2000-х років (насамперед, кампанія «Україна без Кучми», «Помаранчева революція») протиставлення лівих і правих сил не грало значення, при цьому «Помаранчева революція» не змінила загального напрямку неоліберальних реформ, зокрема в сфері трудового законодавства, забудови міського простору, житлово-комунального господарства, громадського транспорту. При наявності об'єктивних соціально-економічних передумов для появи масового нового лівого руху він залишається маргінальним в Україні.

Перша хвиля мобілізації нових лівих шістдесятих років загалом, так і її окремі аспекти, описані та проінтерпретовані в працях багатьох науковців, зокрема, А. Турена, І. Валлерстайна, М. Сейдмана, В. Брейнз, Дж. Варона, Д. делла Порти, Л. Болтанскі і Л К'япелло, Дж. Гіза і Е. Поттера, Р. Клетч, О. Тарасова тощо. В останні роки усе більше досліджень присвячується альтерглобалістському руху, зокрема, Д. делла Порти, Н. Кросслі, Ф. Поллетти, О. Бузгаліна, О. Тарасова, Б. Кагарлицького, А. Каллінікоса тощо. Однак, нові ліві або альтерглобалісти в пострадянських країнах ставали предметом дослідження лише окремих наукових розвідок. Зокрема, роботи О. Шубіна присвячені зародженню нових лівих у Радянському Союзі під час перебудови. О. Тарасов проаналізував історію розвитку ліворадикальних груп у Росії від їх зародження до 1997 р. щодо пізніших часів, обмежуючись публіцистичними статтями та коментарями. Д. Бученков і О. Аксютіна аналізують окремі частини нового лівого руху в Росії: анархістів та панк-субкультуру. Дослідження українських лівих зосереджуються на «старих лівих» партіях-спадкоємицях КПРС (насамперед, слід відзначити роботи Е. Вілсона та колективну монографію під редакцією О. Гараня та О. Майбороди). Проблематика нових лівих в Україні зачіпається хіба що в контексті молодіжного руху або лівих партій в поодиноких політологічних роботах (В. Куліка). На даний момент не існує жодного соціологічного дослідження нового лівого руху в контексті особливостей суспільства, що трансформується

Таким чином, наявна проблема, яка полягає в протиріччі між маргіналізацією нових лівих в умовах українського суспільства, що трансформується, за наявності об'єктивних передумов для їхнього розвитку та відсутністю знань щодо причинно-наслідкових механізмів цього процесу. Маргінальність лівих ідей в постсоціалістичній Центрально-Східній Європі часто пояснюється або репресивністю радянських режимів, або теперішньою політикою екс-комуністичних партій, або навіть їх цілковитою неактуальністю. Водночас відсутній науковий аналіз агентів нової лівої політики та пояснення конкретних причинно-наслідкових механізмів їх маргіналізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов'язана.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації - визначити причинно-наслідкові механізми маргіналізації нового лівого руху в Україні в контексті суспільства, що трансформується. Відповідно до поставленої мети було виділено такі завдання дослідження:

концептуалізувати поняття «суспільний рух» та «новий лівий рух» у контексті сучасних соціологічних теорій суспільних рухів;

визначити основні проблематичні аспекти аналізу взаємовпливу соціально-структурних, ідеологічних та соціально-психологічних чинників у головних парадигмах соціології суспільних рухів;

експлікувати теоретико-методологічні засади реляційного аналізу суспільних рухів;

визначити динаміку організаційних, ідеологічних та стратегічних аспектів глобального нового лівого руху;

визначити головні особливості соціально-структурного та ідеологічного контекстів розвитку нового лівого руху в українському суспільстві, що трансформується;

визначити причинно-наслідкові механізми формування нового лівого руху в українському суспільстві, що трансформується;

описати соціально-демографічні характеристики активістів нового лівого руху в Україні та особливості його протестної активності;

визначити причинно-наслідкові механізми маргіналізації нового лівого руху у взаємодії нових лівих з соціально-економічними протестами в Україні. соціальний український суспільство парадигма

Об'єкт дослідження - нові ліві як суспільний рух українського суспільства, що трансформується.

Предмет дослідження - причинно-наслідкові механізми формування та маргіналізації нових лівих як суспільного руху в українському суспільстві, що трансформується.

Методи дослідження. Для вирішення поставленої мети та завдань у роботі використано низку методів загальнонаукового та специфічно соціологічного характеру: порівняльного аналізу і синтезу (для концептуалізації понять «суспільний рух» і «новий лівий рух» та для визначення проблематичних аспектів головних парадигм соціології суспільних рухів), типологізації (для класифікації стратегічних моделей глобального та українського нового лівого рухів), порівняльно-історичного методу (для визначення тенденцій еволюції глобального нового лівого руху), методу аналізу протестних подій (для визначення особливостей мобілізаційного потенціалу соціально-економічних протестів в Україні та протестної активності українських нових лівих), реляційного аналізу причинно-наслідкових механізмів формування та маргіналізації нового лівого руху в Україні на основі глибинних інтерв'ю з активістами нового лівого руху, включеного спостереження під час протестних акцій, зборів і інших публічних заходів та дискурс-аналізу публікацій і документів нових лівих організацій і ініціатив.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше здійснено реляційний аналіз нового лівого руху та визначені причинно-наслідкові механізми його маргіналізації в українському суспільстві, що трансформується.

У дисертації було отримано такі результати, які характеризуються новизною та виносяться на захист:

на відміну від попередніх оглядів розвитку соціології суспільних рухів уточнені основні проблематичні аспекти існуючих підходів до аналізу ідеологічних, організаційних та емоційних чинників у головних парадигмах соціології суспільних рухів, що полягають в соціально-психологічному та інструменталістському редукціонізмах (в парадигмах колективної поведінки та мобілізації ресурсів) і в неадекватному розв'язку проблеми есенціалізму в парадигмі ідентичності, що долаються реляційним теоретико-методологічним підходом;

доведено положення про відродження нових лівих у вигляді альтерглобалістського руху, що являє собою суспільний рух, колективна ідентичність якого визначається протиставленням до «старих лівих», які критикуються за 1) олігархізацію та 2) ідейний та практичний відступ від соціалістичних ідей;

уточнено положення про те, що пострадянська трансформація українського суспільства має неоліберальний характер, що проявляється в масштабній приватизації в інтересах панівної еліти, дерегуляції ринків та комерціалізації соціальної сфери, що призвело до зростання соціальної нерівності;

адаптуючи методику дослідження «European Protest and Coercion Data», вперше в українській соціології застосовано метод збору та аналізу протестних подій до поточних протестів на території України та доповнено попередні дослідження протестного потенціалу українського суспільства демонстрацією тенденцій до локалізації та деполітизації соціально-економічних протестних ініціатив;

вперше визначені та схарактеризовані основні етапи формування нового лівого руху в Україні в залежності від визначального впливу процесів лібералізації та мобілізації/демобілізації соціально-економічних протестів, що відбувалося шляхом механізмів дифузії, поляризації та формування межі, а також соціально-демографічні характеристики активістів нового лівого руху в Україні та особливості його протестної активності;

вперше ідентифіковано спосіб дій та вплив основних механізмів маргіналізації нового лівого руху в Україні (а саме, самозамикання та інструменталізації) на внутрішню динаміку нових лівих груп та їх наслідки для взаємодії в широких коаліціях всередині протестних ініціатив (демотивація систематичної організаційної та пропагандистської діяльностей, стимуляція сектантської конкуренції), визначений їх зв'язок з контркультурною та сектантською стратегічними моделями нового лівого руху.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що результати дослідження причинно-наслідкових механізмів маргіналізації нового лівого руху можуть бути використані для розв'язку проблем організації волонтерської діяльності з метою винесення на рівень публічного обговорення маргіналізованих за умов гегемонії неолібералізму соціальних проблем. Адаптована методика збору та аналізу даних протестних подій може бути використана для подальших досліджень суспільних рухів, громадянського суспільства та політичного режиму в Україні. Результати дослідження можуть бути використані для підготовки навчальних дисциплін з політичної соціології, соціології суспільних рухів, соціальних проблем та міждисциплінарних досліджень пострадянських трансформацій у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на таких наукових конференціях: (1) Перша міжнародна конференція Товариства соціологів Румунії «Remaking the Social: New Risks and Solidarities» (Клуж-Напока, 2010); (2) Наукова конференція «Протест і місто» (Київ, 2010, спільно з Оксаною Дутчак); (3) Шостий річний дослідницький семінар Даниліва з сучасної України (Оттава, 2010); (4) VII Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії: множинні модерності і простори ідентичностей» (Київ, 2010); (5) Міжнародна конференція «Framing Struggles: Critical Approaches to Anthropology and Sociology» (Будапешт, 2008); (6) Всеукраїнська студентсько-аспірантська міждисциплінарна конференція «Філософія: нове покоління. Територія революції» (Київ, 2008); (7) Щорічна конференція «Дні науки НаУКМА» (Київ, 2007); (8) 11-а Міжнародна конференція «Alternative Futures and Popular Protest» (Манчестер, 2006); (9) Щорічна конференція «Дні науки НаУКМА» (Київ, 2006); (10) Регіональна студентська конференція «The Changing region in the Changing World: New Boundaries of Transition» (Ірпінь, 2003).

Особистий внесок здобувача. 4 статті у провідних наукових фахових виданнях написані автором особисто. 1 стаття у іншому виданні написана у співавторстві (Дутчак О. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» / Оксана Дутчак, Володимир Іщенко // Спільне: журнал соціальної критики. - 2010. - № 2. - С. 102-117.). Особистий внесок автора складає 50% та полягає в аналізі структури і динаміки антизабудовних протестів в контексті низького мобілізаційного потенціалу українського суспільства, визначенні причин соціальної проблеми точкових забудов, аналізі дезінтеграційних процесів у ініціативі «Збережи старий Київ» на основі включеного спостереження та аналізу документів, формулюванні висновків щодо перспектив транзакційного активізму в українському суспільстві.

Публікації. Результати роботи опубліковані у 4 статтях у провідних наукових фахових виданнях та 1 статті в інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, 3 розділи, висновки, 3 додатки, список використаних джерел (347 найменувань), перелік умовних позначень, 10 табл., 2 рис. Повний обсяг дисертації - 260 с.; з них додатки та список джерел займають 67 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв'язок роботи з науковими темами, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію результатів і публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» здійснена концептуалізація понять «суспільний рух» та «новий лівий рух», визначені основні проблематичні аспекти головних парадигм соціології суспільних рухів у аналізі соціально-структурних, ідеологічних та соціально-психологічних процесів та пояснені основні засади реляційного теоретико-методологічного підходу, на якому ґрунтується дисертаційне дослідження.

Особливості колективної політичної боротьби в Україні, що пов'язані з соціальними наслідками пострадянської трансформації, атомізацією суспільства, домінуванням політики регіональних ідентичностей тощо, вимагають критичного перегляду парадигмальних засад і концепцій соціології суспільних рухів, що склалася як інституціоналізована галузь у соціальних науках, насамперед, у країнах Західної Європи та Північної Америки. Зокрема, історико-об'єктивістський підхід Ч. Тіллі до визначення поняття суспільного руху жорстко обмежує його каналізованими ненасильницькими формами колективної політичної боротьби притаманними, насамперед ліберальним демократіям, до того ж ігнорує, що інші форми колективної боротьби самими учасниками суспільних рухів часто включаються в межі їх колективної ідентичності. З іншого боку, суб'єктивістський підхід (Д. Сноу) визначає поняття суспільного руху на підставі лише суб'єктивного наміру виклику системам влади, ігноруючи будь-які критерії практики. Натомість сформульоване реляційне визначення суспільного руху як тривалих неформальних мереж колективів і індивідів, що поділяють спільну ідентичність та застосовують (у тому числі, але не виключно) неінституціоналізовані форми колективної дії у конфлікті з системами політичної, економічної, культурної влади. Це визначення поєднує як об'єктивні, так і суб'єктивні критерії та може застосовуватися для аналізу суспільних рухів, що виникають у пострадянських суспільствах.

Використовуючи як відправну точку класичну концепцію олігархічного переродження соціалістичних організацій Р. Міхельса та застосовуючи реляційне визначення суспільного руху, поняття «новий лівий рух» визначено як суспільний рух, колективна ідентичність якого визначається протиставленням зі «старими лівими» (найчастіше комуністичними та соціал-демократичними партіями), що критикуються за: 1) олігархізацію (бюрократизацію) та 2) ідейний та практичний відступ від соціалістичних ідей.

Теоретико-методологічні засади головних парадигм соціології суспільних рухів не є достатньо адекватними для аналізу комплексної динамічної взаємодії соціально-структурних, ідеологічних та соціально-психологічних процесів у суспільних рухах, що виникають, в тому числі й у новому лівому русі в сучасній Україні. Класична парадигма колективної поведінки, відштовхуючись від хибного протиставлення раціональної індивідуальної поведінки та ірраціональної колективної поведінки часто ігнорувала принципові відмінності в змісті ідеологій та редукувала ідеологічні процеси до соціально-психологічних. Парадигма колективної дії або мобілізації ресурсів, що виникала у безпосередній полеміці з парадигмою колективної поведінки, приділяючи небагато уваги ідеологічним та соціально-психологічним процесам, натомість аналізувала суспільні рухи через призму раціонального вибору обмеженого структурою політичних можливостей та розподілом ресурсів у суспільстві. Парадигма ідентичності, що виникала в полеміці з ортодоксальним марксизмом в західноєвропейському інтелектуальному середовищі, з одного боку, перебільшувала принципову «новизну» суспільних рухів 1960-1970-х років, а з іншого боку, намагаючись уникнути есенціалізму політики ідентичностей, зводила усе різноманіття культуральних процесів у суспільних рухів до всеохопного поняття ідентичності.

Відтак, для аналізу нового лівого руху в сучасній Україні й ідентифікації механізмів його маргіналізації використаний теоретико-методологічний підхід реляційного повороту в соціології суспільних рухів і колективної політичної боротьби, який розвивають дослідники з такими різними позиціями як Ч. Тіллі, Д. МакАдам, С. Терроу, М. Емірбайєр, Дж. Гудвін, Е. Лакло і Ш. Муфф. Реляційний підхід, аналізуючи динамічні соціальні процеси, не зводить їх до наслідків дії або взаємодії нібито незалежних від соціальних відносин статичних субстанцій (індивідів, колективів, соціальних систем тощо), а тому уже на рівні фундаментальних парадигмальних засад виключає найвиразніші недоліки попередніх досліджень суспільних рухів: редукціонізм, есенціалізм та структуралізм. Реляційний підхід передбачає визначення і аналіз дії та впливу енвайронментальних, реляційних та когнітивних причинно-наслідкових механізмів і процесів у суспільних рухах у контексті глобальних та локальних соціально-економічних, політичних, ідеологічних тощо мереж соціальних процесів.

У другому розділі «Глобальний і локальний контексти формування нового лівого руху в Україні» прослідкована ідеологічна і організаційно-структурна еволюція нового лівого руху від 1960-х до 2000-х років та охарактеризовані стратегічні моделі нового лівого руху, що запозичуються та імітуються новими лівими в Україні; обґрунтований неоліберальний характер соціально-економічних трансформацій в пострадянській Україні, проаналізовані маргіналізація «старих лівих» партій, ставлення українського населення до неоліберальних реформ та особливості мобілізаційного потенціалу соціально-економічних протестів в Україні.

Новий лівий рух не зник після спаду мобілізаційної хвилі наприкінці 1960-х років, але відродився у вигляді альтерглобалістського руху наприкінці 1990-х, що критикує «старих лівих» за зраду соціалістичним ідеям та олігархізацію організацій та відстоює принципи демократизації як усього суспільства, так і самого лівого руху. При цьому відбулися й суттєві зміни: центральне місце в ідеологічній мережі займають матеріальні вимоги соціальної рівності, а не питання самореалізації і подолання відчуження; альтерглобалісти диверсифікують соціальну базу, якій відповідає гетерогенна організаційна мережа. Українські нові ліві запозичують та імітують, насамперед, дві стратегічні моделі: контркультури (стратегію радикальної суспільної трансформації через ствердження «обернених» до домінантних цінностей) та політичної секти (кадрової організації, орієнтовані на об'єднання віртуозних в специфічній версії політичної істини активістів, які в момент масового піднесення, як вони сподіваються, зможуть очолити протестні рухи та повести за собою маси).

Пострадянські трансформації в Україні мали неоліберальний характер, інтегруючи українську економіку в глобальний ринок, насамперед, як постачальника продукції з низькою доданою вартістю та дешевої робочої сили, водночас, збільшуючи соціальну нерівність на користь найбагатших верств населення через механізми приватизації, дерегуляції ринків та комерціалізації соціальної сфери. У відповідь на економічну кризу 2008 р. поступово проводиться пакет реформ, що матиме наслідком подальшу неолібералізацію українського суспільства, здешевлюючи вартість робочої сили та знижуючи соціальну захищеність українських громадян.

При цьому протягом 2000-х «старі ліві» партії втрачають свій колишній вплив. Для їх динаміки були характерні наступні тенденції: 1) концентрація на парламентській роботі на шкоду позапарламентській активності, участі в низових протестах; 2) зміщення балансу з акцентування соціальних, класових проблем на проблеми національні, мовні, історичні, геополітичні; 3) маргіналізація, втрата місць в парламенті. Водночас, опитування громадської думки демонструють тенденцію поширення негативних оцінок неоліберальних реформ, хоча це необов'язково означає зростання симпатії до нових лівих у їх західній ідеологічній формі.

Аналіз даних «Ukrainian Protest and Coercion Data» Центру дослідження суспільства, зібраних під керівництвом автора, про поточні протестні дії, що мали місце на території України за 12 місяців з жовтня 2009 р. по вересень 2010 р., на основі моніторингу більше 100 національних, обласних та активістських веб-медіа свідчить, що новий лівий рух змушений діяти переважно в умовах низького мобілізаційного потенціалу, розпорошених, локальних і малочисельних соціально-економічних протестних ініціатив, що створює соціально-структурні обмеження для антинеоліберальної мобілізації.

У третьому розділі «Формування нового лівого руху в Україні та механізми його маргіналізації» визначені основні етапи та механізми формування нового лівого руху в Україні, соціально-демографічні характеристики активістів та особливості його протестної активності, визначений спосіб дії та вплив основних механізмів маргіналізації нового лівого руху в Україні та їх деструктивні наслідки під час взаємодії нових лівих всередині широких коаліцій соціально-економічних протестів.

Аналіз даних зібраних автором під час 80 глибинних інтерв'ю з активістами нового лівого руху, включеного спостереження під час протестних акцій, зборів та інших публічних заходів та дискурс-аналізу публікацій і документів нових лівих організацій і ініціатив свідчить, що динаміка формування мережі та колективної ідентичності нового лівого руху визначалася енвайронментальними процесами лібералізації та мобілізації/демобілізації соціально-економічних протестів в Україні та відбувалася шляхом реляційних механізмів дифузії і поляризації, а також когнітивного механізму формування межі. Соціальна апропріація та формування широких коаліцій зазнавали невдачі. У новому лівому русі формується характерний для багатьох суспільних рухів соціально-демографічний профіль з переважанням молодих, освічених чоловіків, що працюють на позиціях «білих комірців», який, водночас, не відповідає профілю соціальних груп, що найбільше об'єктивно страждають від неоліберальних реформ та суб'єктивно незадоволені їх наслідками. Участь нових лівих у соціально-економічних протестах є високою відносно інших політичних сил, однак, нижче середнього для всіх учасників; при цьому спостерігається низька залученість до локальних конфліктів. Зберігається відносно велика частка протестних дій спрямованих на ствердження ідентичності та низький рівень взаємодії з іншими учасниками політичного і громадського поля.

До кінця 2000-х років у структурі нового лівого руху в Україні домінували стратегічні моделі контркультури та політичної секти. На прикладі контркультурної анархістської групи «Тігра-Нігра» було продемонстровано дію механізму самозамикання, що поступово перетворював політичну групу на групу особистих друзів, яка розпадається через особисті конфлікти. З іншого боку, механізм інструменталізації, дія якого мала місце в випадку сектантської троцькістської групи «Робітничий спротив», хоча й сприяв короткостроковим здобуткам в мобілізації людських і матеріальних ресурсів, але в довгостроковій перспективі руйнував внутрішню довіру всередині групи та в кінцевому рахунку призвів до її розпаду.

Динаміка коаліції нових лівих груп всередині антизабудовної ініціативи «Збережи старий Київ» демонструє деструктивний вплив особливостей поведінки нових лівих, сформованих під час домінування контркультурної та сектантської стратегічних моделей, на взаємодію нових лівих з широкими протестними рухами. Маючи потенціал для лівої політизації антизабудовного руху, нові ліві не змогли його використати та запропонувати переконливий лівий фреймінг проблеми точкових забудов, який вимагав відмови від сектантської настанови на володіння політичною істиною, контркультурного самоствердження ідеологічної ідентичності та розвитку аналізу відповідно до рівня свідомості мас та локальних обставин, а також систематичної роботи з організації і пропаганди місцевих ініціативних груп. Кінцевим наслідком став розпад лівої коаліції та збільшення впливу праворадикальних активістів всередині ініціативи, тобто невдача лівої політизації антизабудовного руху, втрата можливості соціальної апропріації та демаргіналізації за його допомогою.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене вирішення актуальної наукової проблеми: за допомогою реляційного аналізу визначені та проаналізовані причинно-наслідкові механізми маргіналізації нового лівого руху в українському суспільстві, що трансформується.

Продемонстровано, що використання реляційної теоретико-методологічної перспективи дозволяє уникнути вад основних парадигм у соціології суспільних рухів в аналізі взаємовпливу соціально-структурних, ідеологічних та соціально-психологічних чинників, а саме: соціально-психологічного та інструменталістського редукціонізмів (як, відповідно, у парадигмах колективної поведінки та мобілізації ресурсів) та неадекватного розв'язку проблеми есенціалізму в парадигмі ідентичності. Реляційна перспектива передбачає визначення та аналіз способу дії та наслідків енвайронментальних, реляційних та когнітивних причинно-наслідкових механізмів і процесів у суспільних рухах в соціально-структурних, ідеологічних та інших контекстах.

Доведено, що альтерглобалістський рух є сучасним проявом нового лівого руху. Подібно до нових лівих 1960-х альтерглобалісти кидають виклик фундаментальним політекономічним структурам капіталістичного ладу. Водночас, колективна ідентичність альтерглобалістів формується в опозиції до «старих лівих» партій, які приймають неоліберальну політику приватизації, дерегуляції та скорочення соціальних витрат за «об'єктивну» необхідність. Так само альтерглобалісти критикують олігархізацію «старих лівих» партій та їх ідейний та практичний відступ від соціалістичних ідей, наголошуючи на необхідності боротьби за радикальну альтернативу капіталізму, що має супроводжуватися поглибленням демократії як у суспільстві загалом, так і всередині антисистемних рухів.

Обґрунтовано положення, що в ідеологічній мережі альтерглобалістського руху центральне місце займають матеріальні вимоги збереження соціальної держави, високих стандартів життя, проблеми зростання соціальної нерівності, посилення класової експлуатації, глобального голоду, війн та бідності, натомість для нових лівих 1960-х важливіше місце займала так критика відчуження, несправжньості, стандартизації життя в капіталістичному суспільстві. Більше того, навіть постматеріальним вимогам в альтерглобалістському русі надається такий діагностичний фреймінг, що вказує саме на неоліберальну політику як корінну причину різноманітних соціальних проблем, включно з посиленням дискримінації етнічних та гендерних меншин та погіршенням навколишнього середовища. Водночас, соціальна база альтерглобалістського руху стає суттєво різноманітнішою в порівнянні з новими лівими 1960-х, в яких центральну роль найчастіше відігравали студентські організації.

Основні вимоги та напрями критики альтерглобалістського руху актуальні для українського суспільства, пострадянська трансформація якого мала неоліберальний характер. Як і в країнах Західної Європи, Північної та Латинської Америки мали місце процеси приватизації, дерегуляції ринків та комерціалізації соціальної сфери. Водночас, з кінця 1990-х років відбувається маргіналізація «старих лівих» партій-спадкоємиць КПРС, що були політичним виразом масових антинеоліберальних протестів початку 1990-х років, але все більше концентрувалися на парламентській діяльності на шкоду позапарламентській боротьбі і все більше застосовували риторику національної, мовної, регіональної, історичної, геополітичної тощо ідентичностей на шкоду наголосу на спільних соціальних проблемах більшості українців, в результаті втрачаючи електоральну підтримку, парламентські місця та активістські осередки. Водночас, серед населення України поширюються негативні оцінки наслідків неоліберальних реформ. Це створює можливості локального соціально-структурного та ідеологічного контекстів для нового лівого руху в Україні.

Обмеженням локального соціально-структурного контексту для нових лівих є відносно низький мобілізаційний потенціал соціально-економічних протестів в Україні. Для них характерна локалізація та деполітизація - орієнтація на точкову боротьбу з локальними, а не макроструктурними причинами соціальних проблем. Обмеженням локального ідеологічного контексту є відносно низький рівень незадоволення наслідками неоліберальної трансформації серед відносно молодих і освічених соціальних груп та відсутність поєднання серед більшості українського населення лівих установок в питаннях соціально-економічної рівності з лівими установками в питаннях рівності меншин.

Формування нового лівого руху проходить три етапи, пов'язані з впливом енвайронментальних процесів лібералізації і мобілізації/демобілізації соціально-економічних протестів в Україні, та відбувається шляхом механізмів дифузії, поляризації та формування межі. Водночас, механізми соціальної апропріації та формування коаліцій не реалізовуються достатньою мірою та не включають необхідні ресурси інших соціальних мереж до нового лівого руху.

Якщо на першому етапі нові ліві являють собою лівий фланг антирадянських протестів та рухів часу «перебудови», то на другому етапі протягом 1990-х та до кінця 2000-х років нові ліві маргіналізуються, розпадаючись на маленькі ініціативи, що відтворюють сектантські ідентичності. На цьому етапі серед українських нових лівих домінують дві стратегічні моделі: контркультура та політична секта. Внаслідок дії механізмів самозамикання та інструменталізації реалізація цих моделей веде до деструктивних наслідків для нових лівих груп в Україні у довгостроковій перспективі. Контркультурна стратегія, що передбачає виклик домінантним ціннісно-нормативним практикам та відтворення бажаного суспільства «тут і зараз», призводила до замикання груп на самих собі, особистих взаємостосунках та інтересах, зниження рівня політичної активності та трансформації політичних груп на закриту «тусовку» близьких друзів. Політичні секти, що намагалися вирватися поза маленьке коло носіїв політичної істини та орієнтовані на експансіоністське організаційне будівництво могли інтенсивно експлуатувати політичні та неполітичні мережі, йти на співробітництво та шахрайство відносно незалежно від ідеологічних орієнтацій. Однак, короткостроковий ефект від інструменталізації, що полягав, зокрема, у зростанні наявних людських і матеріальних ресурсів, супроводжувався стимуляцією внутрішніх конфліктів та руйнуванням довіри всередині організацій, що призводило до їх розколів та розпаду.

На третьому етапі становлення нового лівого руху в Україні, пов'язаного з поступовим зростанням соціально-економічної протестної мобілізації наприкінці 2000-х років, формується, з одного боку, мережа колективів і індивідів, а з іншого боку, спільна ідентичність нових лівих. Водночас, за соціально-демографічними характеристиками серед активістів нового лівого руху перепредставлені відносно привілейовані соціальні групи. Частота участі в соціально-економічних протестах (особливо, локальних груп) виявляється нижче середнього, натомість відносно часті протести спрямовані на ствердження ідентичності та низький рівень взаємодії з іншими політичними та громадськими силами.

В умовах появи багатьох розпорошених та малочисельних соціальних протестних ініціатив раціональна стратегія для нового лівого руху може полягати в активному створенні та зміцненні мереж солідарності та довіри між протестними ініціативами на місцях, поширенні знання й навичок мобілізації та протесту, завоюванні легітимності та авторитету серед соціальної бази та громадськості в цілому. Це означає неминучість взаємодії в широких коаліціях разом як із неполітизованими представниками незадоволених соціальних груп, так і з політизованими, але не лівими активістами. У таких ситуаціях відтворення особливостей поведінки, пов'язаних з контркультурною та сектантською стратегічними моделями, призводить, відповідно, до недостатньої систематичної організаційної та пропагандистської діяльності нових лівих та інструменталізації протесту і стимулювання сектантської конкуренції між різними новими лівими групами та організаціями. Розпад широких коаліцій внаслідок цього заважає соціальній апропріації та лівій політизації соціально-економічних протестів і сприяє відтворенню маргінального стану нового лівого руху в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1. Іщенко В. Проблема ідеології в соціології суспільних рухів / Володимир Іщенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2007. - № 3. - С. 188-201.

2. Іщенко В. Сучасні дослідження суспільних рухів: головні теоретико-методологічні підходи / В. Іщенко // Соціальні виміри суспільства. Випуск 9. - К. : Інститут соціології НАНУ, 2006.- C. 183-194.

3. Іщенко В. О. Вплив ідеології на результати мобілізації ресурсів на прикладі ліворадикальних груп в Україні / В. О. Іщенко // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». - 2005. - Т. 46 (Соціологічні науки). - С. 38-54.

4. Ishchenko V. O. Diffusion of the “Anti-globalization” Master Frame to Left-wing Political Parties and Social Movements: The Case of Ukraine / V. O. Ishchenko // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». - 2004. - Т. 32 (Соціологічні науки). - С. 27-32.

Публікації в інших виданнях

5. Дутчак О. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» / Оксана Дутчак, Володимир Іщенко // Спільне: журнал соціальної критики. - 2010. - № 2. - С. 102-117.

АНОТАЦІЯ

Іщенко В. О. Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 - соціальні структури та соціальні відносини. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації здійснений реляційний аналіз нового лівого руху та визначені причинно-наслідкові механізми його маргіналізації в українському суспільстві, що трансформується. Аналізуються глобальний та локальний контексти розвитку нових лівих в Україні: відродження нових лівих у вигляді альтерглобалістського руху, неоліберальна трансформація українського суспільства, маргіналізація «старих лівих» партій, поширення анти неоліберальних установок, локалізація й деполітизація соціально-економічних протестів в Україні. Визначаються основні етапи та механізми формування нового лівого руху в Україні. Визначається спосіб дії самозамикання та інструменталізації як основних механізмів маргіналізації нових лівих в Україні.

Ключові слова: суспільні рухи, реляційний аналіз, нові ліві, альтерглобалісти, ідеологія, неолібералізм, протести.

АННОТАЦИЯ

Ищенко В. А. Новые левые как общественное движение в трансформирующемся обществе: на примере Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03 - социальные структуры и социальные отношения. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации осуществлен реляционный анализ нового левого движения и определены причинно-следственные механизмы его маргинализации в трансформирующемся украинском обществе. Анализируются глобальный и локальный контексты развития новых левых в Украине: возрождение новых левых в виде альтерглобалистского движения, неолиберальная трансформация украинского общества, маргинализация «старых левых» партий, распространение антинеолиберальных установок, локализация и деполитизация социально-экономических протестов в Украине. Определяются основные этапы и механизмы формирования нового левого движения в Украине. Определяется способ действия самозамыкания и инструментализации как основных механизмов маргинализации новых левых в Украине.

Ключевые слова: общественные движения, реляционный анализ, новые левые, альтерглобалисты, идеология, неолиберализм, протесты.

ABSTRACT

Ishchenko V. O. New Left as a Social Movement in the Transforming Society: Case of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for obtaining the degree of the Candidate of Science in Sociology, specialization 22.00.03 - social structures and social relations. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2011.

The dissertation identifies and analyzes the causal mechanisms of the new left movement marginalization in the Ukrainian society under transformation. Relational theoretical-methodological approach employed helps to avoid the major problems of the main paradigms in sociology of social movements in analysis of ideological, social-structural and social-psychological factors, i.e. social-psychological and instrumentalist reductionisms, and inadequate solution of essentialism problem. Relational approach presupposes identification and analysis of environmental, relational, and cognitive causal mechanisms functioning and consequences in social movements in social-structural, ideological and other contexts.

The alternative globalization movement is a contemporary emanation of the new left. Like the New Left in the 1960s alternative globalization movement challenges fundamental capitalist political-economic structures. In the same time collective identity of alternative globalization movement emerged in opposition to the “old left” (social-democratic and the majority of communist) parties accepting neoliberal policies of privatization, deregulation and welfare cuts. Like the New Left in the 1960s alternative globalization movement criticizes the “old left” parties oligarchization and deviation from socialist ideas and politics emphasizing radical alternative to capitalism and the need for deepening democracy in the society in general and within anti-systemic movements in particular.

However, material demands of welfare state protection, increasing life standards, problems of rising inequality and increasing class exploitation, global hunger, wars, and poverty have the central place in the ideological network of the alternative globalization movement, while for the New Left of the 1960s the “artistic criticism” of capitalism (i.e. criticism of alienation, lack of authenticity, standardization) was more important. Post-material demands have not disappeared in alternative globalization movement but they got a specific diagnostic framing identifying neoliberal policies as the root cause of the diverse social problems including minorities discrimination and destruction of environment. In the same time, the social base of the alternative globalization movement became more diverse compared to the New Left of the 1960s where student organization played the major role.

Like other countries post-Soviet Ukraine experienced the package of neoliberal policies of privatization, markets deregulation and welfare cuts. However, from the end of the 1990s the “old left” Communist Party of the Soviet Union successor parties were starting to lose electoral support and seats in the parliament while concentrating on parliamentary activities instead of extra-parliamentary mobilization and exploiting problems associated with Eastern Ukrainian regional identities instead of accentuating social problems shared by the majority of Ukrainians. At the same time relatively low mobilization potential of localized and depoliticized social-economic protests in Ukraine puts limits of the structural context on the new left growth. The limits of the ideological context include variations in anti-neoliberal attitudes among Ukrainian population.

The new left movement in Ukraine was developing in three stages determined by environmental processes of liberalization and social-economic mobilization/demobilization. On the first stage the new left emerged as the left flanc of mass anti-Soviet protests during “perestroika”. However, during the 1990s and till the middle of 2000s the new left was disintegrating into tiny groups reproducing sectarian identities and their marginal position via two mechanisms of self-enclosure and instrumentalization connected to countercultural and sectarian strategic models widespread in the global new left movement.

During the third stage in the context of growing number of dispersed and small social-economic protests the rational strategy for the new left could lie in active creation and strengthening of the networks of trust and solidarity between different grassroots initiatives which means inevitable cooperation with non-politicized social base and politicized but not in a leftist way activists. In this situation modes of behavior connected to the countercultural and sectarian strategic models have destructive effects on wide coalitions hindering leftist politicization of social-economic protests and reproducing marginalization of the new left in Ukraine.

Key words: social movements, relational analysis, New Left, alterglobalists, ideology, neoliberalism, protests.

Размещено на Allbest.ru