Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 316:005.21

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

СОЦІО-ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНИЙ ПІДХІД В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Швець Любов Миколаївна

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя).

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, доцент Щербина Віктор Миколайович, Інститут культурології Академії мистецтв України, завідувач відділу соціологічних досліджень та аналізу проблем української культури.

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Бурега Валерій Васильович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, перший проректор, завідувач кафедри соціології управління;

доктор соціологічних наук, доцент Ядранський Дмитро Миколайович, Класичний приватний університет, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи.

Захист відбудеться "19" березня 2011 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 при Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд.124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд.114.

Автореферат розісланий "18" лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

Анотації

Швець Л.М. Соціо-інвайронментальний підхід в інтерпретації стратегічного управління виробничою організацією. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2011.

Дисертацію присвячено визначенню місця та ролі поняттєво-категорального апарату інвайронментального підходу в соціологічному теоретизуванні та соціотехнологіях. Це дає можливість здійснювати осмислення та інтерпретацію стратегії підприємства як інструменту конструювання соціального середовища і підтримання зворотних зв'язків підприємства як соціальної організації із широким колом варіативних соціальних чинників, які не є суто економічними і прив'язаними до отримання прибутку. поняттєвий категоральний інвайронментальний

Встановлено, що маркетинг у сучасних умовах є сукупністю соціотехнологій конструювання соціального середовища засобами соціологічної діагностики та впливу на різні сегменти ринку задля досягнення найменшого рівня соціо-економічних ризиків при високому рівні зворотного зв'язку між інвайронментальними соціальними очікуваннями та стратегією підприємства.

Ключові слова: стратегія, стратегічне управління, соціальне середовище, соціо-інвайронментальний підхід, середовищні чинники, інвайронментальний маркетинг, суспільство-система, суспільство-середовище.

Швец Л.Н. Социо-инвайронментальный подход в интерпретации стратегического управления производственной организацией. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена определению роли и места понятийно-категориального аппарата инвайронментального подхода в социологическом теоретизировании и социальных технологиях. Это позволяет осуществлять осмысление и интерпретацию стратегии предприятия как инструмента конструирования социальной среды и поддержания обратных связей предприятия как социальной организации с широким кругом вариативных социальных факторов, которые не являются чисто экономическими и привязанными к получению прибыли.

Установлено, что маркетинг в современных условиях является совокупностью социальных технологий конструирования социальной среды средствами социологической диагностики и воздействия на различные сегменты рынка для достижения наименьшего уровня социально-экономических рисков при высоком уровне обратной связи между инвайронментальными социальными ожиданиями и стратегией предприятия.

Инвайронментальный маркетинг является составной частью так называемой "рациональной" парадигмы маркетинга, основанной на теории взаимодействия, сотрудничества, сохранения ресурсов и охраны окружающей среды. Ведущей идеей этой парадигмы маркетинга является гармонизация интересов производителя, потребителя и общества в целом. В современной науке маркетинг рассматривается как интегрирующая функция, происходящая от суверенитета интересов потребителей при преодолении корпоративизма предприятий как социальных организаций.

Принятие предприятиями стратегических решений в современных условиях становится процессом подсчета соотношения между социальными рисками и потенциальными выгодами, которые исчисляются не только в математических единицах прибыли, но и более широко - как социальная прибыль. В данном случае стратегия является прежде всего средством для получения предприятием социальной прибыли, из-за которой растет в том числе и чисто экономическая прибыль. Под социальной прибылью мы будем понимать своеобразный излишек в виде ресурса социальной кредитности (доверия к предприятию, хорошей репутации, продвинутости продукции/услуг предприятия среди потребителей и т.п.), создаваемого в социальном пространстве благодаря маркетинговой стратегии.

С точки зрения разработки подхода к формированию стратегий предприятия в современной социологии, теории управления и маркетинге выделяется три базовые версии: рационально-универсальный и рационально-инкрементальный (инвайронментальный) и интуитивный. В рационально-универсальной модели имеет место признание модели экономического человека, который способен принять оптимальное с точки зрения расчета факторов внешней среды решение. В основу такого рода модели положена классическая картина социального мира и научной рациональности, в которой большинство социальных процессов являются линейными, предсказуемыми и относительно управляемыми с точки зрения влияния крупных предприятий. В инкрементальной (инвайронментальной) версии представлена картина социального мира, в которой существуют познавательные, политические и организационные ограничения рациональности, то есть достаточно четко существует дефицит данных, который связан, прежде всего, с ростом общей социальной стохастичности и возникновением множественных социальных рисков.

В основу инвайронментального подхода к концептуализации стратегического управления и стратегии как инструмента рыночной деятельности положены четыре базовые идеи: результаты экономической деятельности предприятия, заложенные в стратегии как цели, путем их инкорпорирования в топологии социального поля (П. Бурдье) воспроизводятся через механизмы габитуализации и конверсии разных видов социального капитала. Это дает возможность преодолеть энтропийность социальной среды (И. Пригожин) путем построения на уровне предприятия как социальной организации интеракционных социальных сетей, которые позволяют осуществить микросоциально-сегментационное приближение рациональности организации предприятия к параметрам, характеризующим ту или иную большую социальную группу (профессия, личный престиж, круг общения, общественные связи, власть, групповое сознание, мобильность) и поддерживать рациональный социальный обмен (Дж. Хоуманс), созданный средствами маркетингового конструирования в результате социализации и идентификации окружения предприятия с образом предприятия как социальной организации средствами продвижения, массовых коммуникаций и т.п.

Ключевые слова: стратегия, стратегическое управление, социальная среда, социо-инвайронментальный подход, факторы среды, инвайронментальный маркетинг, общество-система, общество-среда.

Shvets L.N. Socio-approach in the interpretation of environmental strategic management of industrial organization. - Manuscript.

Thesis for the obtaining Degree of Candidate of Sociological Science on Speciality 22.00.04. - Special branch of sociology. - Classical Private University. - Zaporizhzhja, 2011.

The dissertation is devoted to defining the role and place of conceptual-categorical system invayronmental approach to sociological theorizing and social technologies. This provides an opportunity to comprehension and interpretation of company strategy as a tool for constructing social environment and feedback of the enterprise as a social organization with a broad range variative social factors that are not purely economic, and attached to the profits.

It was established that marketing in today is a collection of social technologies of construction of social protection funds sociological diagnosis and exposure to various market segments in order to achieve the lowest level of socio-economic risk at a high level of feedback between invayronmental social expectations, and business strategy.

Key words: strategy, strategic management, social environment, social-approach of environmental, environmental factors, environmental marketing, society- system, society-environment.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин і соціальної системи в Україні висуває нові вимоги до якісного рівня управління, характеру завдань, які при цьому виникають, та методів їхнього вирішення. Будь-яке управлінське стратегічне рішення сьогодні не може бути просто вольовим актом керівника, а виступає як цілераціональна схема подолання соціально-інвайронментальної мінливості в глобалізованому соціумі-середовищі. Необхідною є нова концепція соціального управління, яка адекватно відображає зміни в еволюції соціальних систем при їх поступовому переході від суспільства-системи до суспільства-середовища, управлінні соціальними організаціями загалом і підприємствами зокрема. Такою новою концепцією є стратегічне управління, що враховує інкрементальну раціональність як висхідний атрибут картини соціального світу в умовах множинних соціальних ризиків на противагу універсальній раціональності суспільства епохи індустріалізму та початку постіндустріалізму.

Розробка й застосування методології та конкретних форм стратегічного управління не є результатом лише еволюції теорії і методів управління. Їх виникнення викликане глибокими соціальними причинами, що випливають зі зміни характеру зовнішнього й внутрішнього середовищ діяльності підприємств.

Прискорення змін у середовищі зумовило різке зростання значення стратегічного менеджменту та стратегії як інструменту адаптації до соціальних ризиків як інвайронментальної детермінанти.

Саме розуміння механізмів розвитку економічних систем дає змогу приймати компетентні рішення. При цьому здатність системи управління підприємством генерувати своєчасні й адекватні вимогам ринку управлінські рішення стає найважливішим, але все ще маловикористовуваним ресурсом підвищення конкурентоспроможності підприємства в організаційних трансформаціях, зумовлених підвищенням інвайронментальної стохастичності.

У зв'язку з цим слід відзначити недостатню кількість наукових досліджень, спрямованих на теоретико-соціологічну рефлексію ефективності процесу стратегічного управління підприємством в умовах всезростаючої конкуренції невиробничого (неекономічного) походження.

Отже, проблемою дослідження є розрив, який виник у соціології між наявністю широкого спектра наукових розробок, присвячених дослідженню зовнішнього оточення підприємства як соціальної організації та відносним дефіцитом узагальнюючих робіт, в яких би здійснювалася соціологічна рефлексія поняттєво-категорійного апарату інвайронментального підходу у формуванні та функціонуванні стратегії як інструменту адаптації підприємства як соціальної організації до стохастичного соціального середовища.

Вагомий внесок у вивчення різноманітних теоретичних вимірів формування стратегії як інструменту адаптації організації підприємства до стохастичного соціального середовища зробили американські, фінські, французькі, російські та українські соціологи, економісти та фахівці в галузі теорії та практики соціального управління, зокрема: Д. Аакер, Р. Акоф, К. Боумен, Б. Карлоф, У. Кінг, Б. Тейлор, Д. Хоманс, І. Ансофф, Т. Бернс, Т. Парсонс, Р. Мертон, П. Лоуренс, Д. Лорш, Р. Майлс, Ч. Сноу, М. Хеннон, Д. Фрімен, О. Вільямсон, Д. Сільверман, Е. Тріст, Д. Норт, Г. Хофстеде, М. Крозьє, А. Таненбаум.

Теоретико-методологічною базою для побудови інвайронментального підходу до розуміння стратегій підприємства як соціальної організації виступають концепції постінформаціоналізму та соціальних ризиків Д. Белла, Д. Гелбрейта, О. Тоффлера, Г. Інглегарта, Е. Гіденса, Л. Туроу, Л. Едвінсона, М. Мелоуна, Т. Стюарта, А. Етціоні.

Використано також близькі до цієї тематики методологію та результати наукових досліджень вітчизняних авторів. Серед них: В. Пилипенко, Є. Суїменко, М. Туленков, О. Скідін, В. Подшивалкіна, Ю. Сурмін, І. Гавриленко. З-поміж економістів, маркетологів та теоретиків і практиків менеджменту можна назвати таких, як О. Віханський, Г. Кіндрацька, С. Покропивний, В. Колотий, З. Шершньова та ін.

Названі вчені своїми дослідженнями зробили істотний внесок у розробку проблем, що розглядаються. Разом з тим аналіз рівня наукової розробленості теми дисертаційного дослідження дає змогу зробити висновок про те, що, незважаючи на наявність великої кількості праць з різних аспектів стратегічного управління підприємством, відчувається відносно недостатня розробленість поняттєвого апарату, який би давав можливість у систематизованому вигляді концептуалізувати соціо-інвайронментальний підхід у розумінні стратегічного управління, що перебуває на стику соціального макрорівня та макрорівня діяльності окремого підприємства. Актуальність і недостатня дослідженість зазначеної проблеми визначили спрямованість дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах наукової теми Класичного приватного університету "Особливості соціальних перетворень у сучасній Україні" (номер державної реєстрації 0106U000729). Здобувачем підготовлено розділ звіту, присвячений розробці та реалізації маркетингового інструментарію стратегії прийняття рішень в управлінні підприємством (довідка № 2538 від 10.12.2010 р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка інтерпретативної моделі формування та функціонування стратегії як інструменту підвищення ефективності діяльності підприємства в межах інвайронментального підходу.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

- дослідити специфіку поняттєвого апарату інвайронментального підходу до стратегічного управління підприємством у вітчизняній і зарубіжній соціологічній теорії;

- дослідити специфіку поняттєвого апарату інвайронментального підходу до стратегічного управління підприємством у практиці соціотехнологій і менеджменту;

- розкрити практико-методичні засади застосування інвайронментального підходу щодо формування стратегій у різних соціальних середовищах;

- обґрунтувати інвайронментальні засади формування маркетингової стратегії прийняття рішень як інструменту конструювання соціального середовища діяльності підприємства.

Об'єкт дослідження - поняттєвий апарат соціо-інвайронментального підходу в розумінні сутності соціальних організацій.

Предмет дослідження - особливості застосування поняттєвого апарату соціо-інвайронментального підходу до інтерпретації стратегічного управління на сучасному підприємстві.

Методи дослідження. У роботі використовуються такі загальнонаукові методи дослідження, як аналіз, синтез, систематизація - для визначення теоретико-методологічних принципів дослідження; класифікація - для впорядкування стратегій підприємства; порівняння - для виявлення специфічіних та особливих моментів окремих стратегій та чинників соціального середовища; функціональний аналіз - для розробки концептуальної основи інвайронментального підходу. Використано також структурно-функціональний підхід (на його основі здійснено інтерпретацію елементів стратегій і стратегічних рішень та виявлено взаємозв'язки між ними), інтеграційні, системні, ситуаційні, соціотехнічні та культурно-детерміністські теорії соціальних організацій, а також міждисциплінарний підхід, що дав змогу здійснити комплексний аналіз предмета дослідження та використати досягнення ряду суміжних із соціологією дисциплін.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в дослідженні змісту інтерпретативної моделі інвайронментального підходу в розумінні стратегії як інструменту пристосування підприємства як соціальної організації до ризиків соціального середовища та його підвищеної стохастичності. Більш конкретно сутність та рівень новизни роботи можна відобразити в таких положеннях:

уперше:

– запропоновано авторське розуміння зв'язку між соціо-інвайронментальним підходом у розумінні стратегічного управління та зміною парадигми часоструктурування. Відмінність від результатів попередніх досліджень полягає в тому, що остання пов'язана із переходом від циклічного часу виробництва індустріальної епохи до реального часу постіндустріалізму та інформаціоналізму;

- здійснено впровадження концептуальної диференціації понять суспільства-системи та суспільства-середовища на основі розрізнення автопойетичних соціальних систем та соціальних систем, що піддаються глобальній інтрузії з погляду формування та функціонування стратегії підприємства в умовах глобалізації. Відмінність від результатів попередніх досліджень полягає в тому, що в суспільствах-середовищах, можна спостерігати безперервну транзитність (перехідність) і перманентне реформування, тоді як суспільства-системи зберігають відносну статичність, що дає змогу підприємствам формувати стратегію в циклічному соціальному часі;

удосконалено:

- положення, згідно з яким проаналізовані школи стратегій відображають по суті розгортання соціальної рефлексії змін зовнішнього соціального середовища підприємства дослідниками і керівниками успішних фірм, які відображають окремі етапи розвитку стратегічного менеджменту від мікроекономічної до макроекономічної і соціотехнологічної парадигми;

- положення теорії структурного функціоналізму Т. Парсонса, згідно з яким, стратегічний наступ виробничої організації на ринку означає зменшення соціально-часових та соціально-просторових ризиків шляхом нав'язування певній частині соціального середовища власної потенційної присутності. Відмінність від результатів попередніх досліджень полягає в тому, що це стає можливим шляхом інклюзії організаційної структури в соціальні простори і часовороти суб'єктів, які примусово або ж на конвенційних засадах інкорпоруються в інтерактивне середовище виробничої організації;

набули подальшого розвитку:

- відповідно до специфіки виділених Р. Акоффом типів планування за часовою орієнтацією, ідея, згідно з якою стратегічне планування, залежно від розуміння дослідником сутності соціальної темпоральності, має преактивну або інтерактивну орієнтацію. Відмінність від результатів попередніх досліджень полягає в тому, що преактивне розуміння темпоральності зумовлює жорстке довгострокове планування, тоді як інтерактивне розуміння соціальної темпоральності дає можливість здійснювати планування в реальному часі змінюваного соціального середовища.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть знайти своє подальше застосування в розробці соціологічної теорії інвайронментального стратегічного управління, а також у відповідних напрямах соціологічного теоретизування та соціотехнологій, пов'язаних із різними державними програмами інноваційної політики та програмами маркетингово-менеджеріальної спрямованості, що пов'язані з виявленням і врахуванням стратегічних чинників раціональності організаційних структур управління сучасним підприємством.

На матеріалах проведеного дисертаційного дослідження можуть бути побудовані відповідні спецкурси, зокрема: "Соціологія виробничих організацій", "Соціологія управління", "Середовищні чинники формування стратегій", "Соціальне управління" тощо.

Результати дисертаційного дослідження використано в навчальному процесі вищої школи при розробленні програм та викладанні спеціальних курсів із економіки праці та соціально-трудових відносин, економіки і фінансів підприємства (довідка Запорізької державної інженерної академії № 5/2311 від 15.12.2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференціях, серед яких: ХІ науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ Всеукраїнська науково-методична конференція "Кредитно-модульна система підготовки фахівців" (м. Запоріжжя, 2008 р.); науково-практична конференція "Українське суспільство у вимірах глобалізації та євроінтеграції: тенденції та перспективи розвитку" (м. Запоріжжя, 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у дев'яти публікаціях, чотири з них - у наукових фахових виданнях із соціології.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний текст розміщено на 207 сторінках. Робота містить 16 таблиць, 5 рисунків, 3 додатки. Список використаних джерел включає 141 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито його наукову новизну, охарактеризовано практичне значення, наведено відомості про апробацію, публікації за темою дослідження та про його структуру.

У першому розділі - "Теоретичні основи дослідження стратегічного управління як інструменту виробничої організації у внутрішньо організаційному та зовнішньо соціальному середовищі" - стратегічне планування в науковій літературі розглядається як діяльність щодо формування цілей і стратегій шляхом зіставлення наявних ресурсів підприємства із зовнішніми можливостями, які будуть використані для досягнення цілей, або як процес прийняття управлінських рішень стосовно цільових орієнтирів та розподілу ресурсів. На сучасному етапі стратегічне планування сприймається як умова ефективного управління підприємством і тому в широкому сенсі слова стратегічне планування являє собою, як вважає Д. Хан, "планування зростання, розвитку підприємства та інноваційне планування". Отже, результатом стратегічного планування вважаємо перспективні цілі та стратегії, що знаходять своє відображення в стратегічних планах і програмах підприємства. Зазначимо, що філософія стратегічного програмування більшості вітчизняних підприємств відрізняється інактивною орієнтацією, тобто ґрунтується на вирішенні проблем сьогодення.

За умов невизначеності, турбулентності та стохастичності соціального середовища до найбільш значущих принципів, які забезпечують ефективність процесу стратегічного планування, на нашу думку, належать такі: принцип холізму, принцип безперервності; принцип гнучкості; принцип точності; принцип участі; принцип наступності; принцип адаптивності; принцип комплексності; принцип багатоваріантності, альтернативності та селективності; принцип креативності; принцип науковості; принцип глобальності.

У ході аналізу літератури із соціології організацій, управління соціальними організаціями, менеджменту було виявлено, що, запропоновані різними вченими систематизації еволюції систем стратегічного управління мають відмінності, але всі вони показують, як на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства змінювалися завдання і погляди на ці процеси. Чинником еволюції теоретичних уявлень і емпіричних схем стратегічного управління ми вважаємо зміну в розумінні соціального часу та соціальної темпоральності в заломленні щодо організаційної структури підприємства. Мова йде про соціальний час у його нормативно-інституційному, функціонально-цільовому, ресурсно-детермінантному та соціально-психологічному вимірах стратегії підприємства як соціальної організації.

У нормативно-інституційному вимірі соціальний час постає як циклічно організована, прогнозована і контрольована міра тяглості подій, що визначається структурою. Структурозалежний час не є співмірним реальному часу, а тому організація не встигає швидко адаптуватись до змін, що відбуваються в її зовнішньому оточенні і вчасно реструктурувати свою стратегію. У функціонально-цільовому вимірі час визначається не структурою організації, а структурою проекту і програми, яка запропонована тим чи іншим підрозділом підприємства. У цьому вимірі, організаційна структура підлаштовується під час, а не навпаки, тому стратегія стає гнучкішою й адаптивнішою. У ресурсно-детермінантному підході час стає залежним від ситуаційних вимог, що пов'язані із наявними ресурсами (кадровими, технологічними, фінансовими), завдяки чому досягається найвищий рівень адаптивності стратегії при послабленні елементів централізованості, планування та нормування останньої. У соціопсихологічному вимірі акцент зроблено на розумінні часу як суб'єктивно-залежної темпоральності, наслідком чого стає врахування чинників психічної впливовості та сумісності членів підрозділу підприємства, яке реалізує ту чи іншу стратегію або її складову.

В аналітичних дослідженнях стратегічного управління можна виокремити декілька соціологічних напрямів теоретизування та емпіричних досліджень, що зробили свій внесок у розвиток окресленої проблематики: нормативно-інституціональний (Т. Парсонс, М. Вебер, Р. Мертон, Г. Бреверман, Е. Джейкс, Д. Норт), функціонально-цільовий (А. Чандлер, П. Друкер, Д. Муні, А. Рейлі, Ч. Барнард), ресурсно-детермінантний (Ф. та Л. Гілберт, Т. Пітерс та Р. Уотермен, В. Оучі, К. Терлі, Х. Віреніус, Д. Френч, Б. Райвен, Е. Джейкс); соціо психологічний (Д. Мак-Грегор, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг, Ф. Фідлер, Д. Мутон, Б.-Ф. Скіннер, А. Етціоні, Е. Шейн, Д. Мак-Леланд, Д. Аткінсон).

Важливим теоретичним питанням є визначення основних складових процесу стратегічного планування. Процес стратегічного планування охоплює такі компоненти: аналітичні дії; цілеутворення; розробку стратегій; контроль реалізації стратегічного плану та оцінку. У процесі стратегічного планування залежно від прийнятого підходу виокремлюється від чотирьох до дев'яти етапів, кількість яких визначено за компонентами комплексу стратегічного планування або за їх елементами.

У ході дослідження було проаналізовано школи стратегій у соціології організацій і теорії та практиці соціального управління. Думки вчених розділились в основному щодо пріоритетності двох перших етапів процесу стратегічного планування. Залежно від того, який з етапів стратегічного планування визнається пріоритетним, можна виокремити чотири групи соціотехнологічних підходів: аналітично-соціодіагностичний; функціонально-телеологічний; спекулятивно-телеологічний; ситуаціоністсько-діагностичний.

У межах аналітично-соціодіагностичного підходу початковим етапом процесу стратегічного планування визначається аналітичний етап, тобто, структурований опис зовнішнього середовища, який дає змогу визначити можливість/неможливість або ж обмеження можливостей реалізації стратегії тими чи іншими соціально-середовищними детермінантами. Серед них виділяють рівень технологічної просунутості підприємств-конкурентів, налаштованість тих чи інших груп споживачів на продукцію/послуги підприємства, зацікавленість різних організацій та державних органів в діяльності підприємства тощо.

У межах функціонально-телеологічного підходу початковим етапом процесу стратегічного планування вважається етап цілеутворення і визначення через цілеутворення кардинальних напрямів функціонування підприємства.

У межах спекулятивно-телеологічного підходу (який, на нашу думку, є найменш продуктивним і прийнятним лише для великих підприємств-монополістів або ж олігополістів) виходять з необхідності першопочаткової розробки стратегії при наявній можливості зміни соціально-середовищних умов (інвайронментальної реструктурації).

У визначенні початкового етапу процесу стратегічного планування ми погоджуємося з думкою М. Алексеєвої та В. Вінокурова у межах ситуаціоністсько-діагностичного підходу, згідно з якою, розробка стратегії на початку процесу діяльності підприємства залежить від деяких ситуативних обставин, зумовлених стадією життєвого циклу підприємства.

Основою концепції стратегічного управління як складової сучасної управлінської філософії, що заснована на системному і ситуаційному підходах до управління, є принцип інвайронментальної детермінації управлінської стратегії. Згідно з ним, підприємство розглядається як "відкрита система", а головні передумови успіху діяльності відшукуються не в структурі виробничої організації, а поза нею, тобто успіх пов'язаний з тим, наскільки вдало підприємство пристосовується до зовнішнього оточення.

На нашу думку, стратегічне управління є перш за все концепцією соціальної адаптації підприємства в певних умовах, воно дає конкретне розуміння того, якою з урахуванням інвайронментальної детермінації має бути організація підприємства в майбутньому, над формуванням якого оточення вона має працювати, яку позицію займати на ринку, які мати конкурентні переваги, які зміни, у зв'язку з вищесказаним мають відбутись в організації.

Вивчення іноземного досвіду в розробці стратегій показує всю складність і багатогранність різних підходів до проблеми. Але найбільш цікавим є, безумовно, досвід двох країн - США і Японії. Розбіжності підходів японців і американців є очевидними. Так, якщо японський підхід орієнтований (в основному) на ринкову експансію і розширення товарно-асортиментної номенклатури, то американські фірми - на прискорення ресурсовіддачі та підвищення вартості акцій. У США спираються на індивідуальну ініціативу менеджера, його заповзятливість, здатність діяти самостійно, на відносно вузьку спеціалізацію. У Японії віддають перевагу колективним рішенням, універсальній багатоплановій підготовці менеджерів.

У другому розділі - "Практично-методичні засади реалізації стратегічного управління підприємств як соціальних організацій" - йдеться по те, що на сьогодні існують дві концепції середовища організації: ієрархічна і гетерархічна. Найбільшою популярністю користується перша, яка розрізняє макросередовище, мікросередовище і внутрішнє середовище організації. Для аналізу й прогнозування соціального макросередовища використовуються різноманітні методи. На жаль, ці методи поки що не набули в українській практиці значного поширення з різних причин, у тому числі й через відсутність надійної інформаційної бази.

Підставою для розмежування стратегій підприємства в сучасних умовах слугує впроваджений Е. Янгом класифікаційний поділ рівнів внутрішньої організації соціальних систем, в основу якого покладено тип зв'язку між організаційною структурою і зовнішнім середовищем. Відповідно до цієї класифікації, організації, як і відповідні їм типи поведінки в зовнішньому соціальному середовищі та типи реагування на його виклики, поділяються на механістичні, адаптивні та креативні. У межах дослідження нами впроваджено теоретичну схему, що дає змогу розглядати зазначені стратегії з позиції використання виробничими організаціями експансії, стабілізації, адаптації і скорочення (згортання).

Якщо здійснити комплексний огляд стратегій, синтезуючи три підходи - підхід Г. Хофстеде, підхід Е. Янга та підхід М. Крозьє, то стає зрозумілим, що в соціально-середовищних чинниках формування стратегій є можливість виявити певні емпіричні закономірності (типи), поєднавши їх із класифікаційною схемою Е. Янга і розробками М. Крозьє. Можна виділити:

- групу країн, де виявляється низька резистентність щодо впливів міжнародного середовища і, відповідно, висока залежність стратегій підприємств від коливань економічної кон'юнктури (міжнародно-іррезистентний тип, який передбачає механістичну організацію і відповідну їй стратегію);

- групу країн близькосхідного та далекосхідного культурного кластера, де домінантною є група релігійно-юридично-політичних чинників при периферизації економічних, що зумовлює високу залежність стратегій від зазначених чинників на шкоду економічним. Тут домінантними є механістичність та адаптивність при обмеженні креативності в організаційній структурі;

- групу країн англійського кластера, де підприємство є автономним щодо інших соціальних підсистем в прийнятті стратегічних рішень, а отже, його стратегія в цих країнах може бути максимально ринково варіативною і гнучкою (тобто, переважає адаптивність і креативність водночас);

- групу країн латинського типу, що протиставляється англійському як соціально-особистісний - економічно-особистісному, тобто, підприємству при розробці стратегії доводиться рахуватися з пріоритетами соціальної справедливості та рівності, що стоять вище за економічну свободу і зумовлюють найменший рівень економічної гнучкості та варіативності стратегії підприємства (тобто, переважають адаптивність і механістичність).

На основі зазначеного можна зробити висновок, що чим більш механістично суспільство в особі держави (як макрорегулятора економічних відносин) реагує на чинники міжнародного середовища, тим більш адаптивними і креативними виявляються виробничі організації в розробці стратегій на внутрішньому ринку, і навпаки: немеханістичність (соціальна аллопластичність) суспільства призводить до значних коливань на внутрішньому ринку і механістичності стратегій виробничих організацій, що призводить їх до скорочення і ліквідації. Щодо чинників міжнародного середовища всі суспільства можуть бути поділені на інвайронментально-аллопластичні та інвайронментально-аутопластичні.

Інвайронментально-аллопластичні (міжнародно-іррезистентні) суспільства є такими, що приймають нав'язування відповідної просторово-часової динаміки, а тому розміщуються на одному полюсі шкали континууму. Механістичні суспільства розміщуються на іншому полюсі шкали - соціальній аутопластичності (міжнародно-економічній резистентності). За цією ознакою стає очевидним, що ці два типи суспільств відповідають транзитним та традиційним суспільствам, водночас індустріальним та постіндустріальним суспільствам відповідають адаптивна та креативна моделі розробки стратегій виробничими організаціями, що зумовлюються їх надзалежністю від зовнішнього середовища (глобалізація економіки) та відповідним реагуванням. Це дає можливість побудувати таку теоретичну модель формування стратегій за оцінною індикативною шкалою щодо чинників міжнародного середовища: "соціально-інвайронментальна аллопластичність - соціально-інвайронментальна креативність - соціально-інвайронментальна адаптивність - соціально-інвайронментальна аутопластичність (механістичність)".

Інвайронментальній аллопластичності суспільства як загальній детермінанті формування стратегій виробничої організації на внутрішньому ринку супутні політико-соціальна нестабільність, високий ступінь тінізованості економіки, родинно-клієнтелістський тип формування виробничих організацій за непрофесійним принципом. Такі організації виявляють гіперкреативність, за М. Крозьє, що призводить їх до швидкого краху. У транзитному суспільстві формування стратегії підприємств виявляється проблематичним (країни латино-американського кластера за Г. Хофстеде). Водночас воно є настільки ж проблематичним у країнах далекосхідного кластера, де механістичності суспільства є супутньою констеляція соціальних чинників "релігія-політика-право". Останнє зумовлює вкрай високу механістичність виробничої організації окремих підприємств через надмірну кількість релігійно-юридичних або політико-юридичних обмежень з боку держави (Китай, Корея, Сингапур, Тайвань). Соціально-інвайронментальній адаптивності відповідає група країн латинського кластера першого типу, за Г. Хофстеде, де підприємства віддають перевагу адаптивній стратегії із певними елементами креативності (Німеччина, Данія, Бельгія, Франція). Водночас таким країнам супутня констеляція соціальних чинників "суспільство-право-політика", що створює певні обмеження на внутрішньому ринку, а отже, спонукає керівництво підприємств до стриманості в реструктурації внутрішнього середовища виробничої організації щодо зміни зовнішнього соціального середовища.

У сучасних умовах, коли підприємства обмежені в можливостях розширення ресурсного потенціалу, аналіз внутрішніх можливостей і ресурсів підприємства має стати відправною точкою розробки стратегії підприємства і планування його діяльності. Така логіка планування "від ресурсів - до стратегії" найбільш адекватна умовам діяльності українських підприємств.

З погляду інвайронментального соціального зумовлення стратегії підприємства існуючі кластери країн можна поділити на такі групи: етатистський, економічно-технічний, цивілітарний, релігійний, цивілітарно-квазіетатистський. Етатистський кластер включає соціальні системи соціалістичного та традиціоналістського держкапіталізму, економічно-технічний кластер - соціальні системи консьюмеристських держав добробуту, цивілітарний - соціальні системи соціальних правових держав, релігійний кластер - соціальні системи з потужними теократичними інституціями, цивілітарно-квазіетатистський - соціальні системи із домінантою периферійних соціальних груп.

Методичний підхід, що передбачає тільки виявлення сильних і слабких сторін за функціональними сферами підприємства, тобто в межах SWOT-аналізу, обмежується аналізом використання потенціалу підприємства, недостатнім для визначення особливостей позиціонування підприємства і його можливостей у конкурентному середовищі. Більш доцільною є позиція вчених, що разом з аналізом внутрішнього середовища наполягають на необхідності таких видів аналізу, як порівняльний аналіз діяльності підприємства з конкурентами і портфельний аналіз. У комплексі усі вони відображають стан підприємства в конкурентному середовищі.

Серед усіх проблем соціально-економічного розвитку саме несприйнятливість економіки до нововведень є однією з найбільш нагальних. В усьому світі саме в цьому напрямі зосереджуються величезні зусилля та помітно збільшується потік капіталовкладень. Слід відзначити, що ні для малих, ні для інноваційних фірм, ні для великих корпорацій немає єдиних, стандартних форм з організації інноваційних процесів. Ці форми специфічні не тільки для кожної компанії, вони специфічні практично для кожного інноваційного процесу як унікального явища.

Вітчизняними та зарубіжними вченими зроблено значний внесок у дослідження стратегії інноваційного розвитку. Однак слід визначити, що недостатньо дослідженими залишаються питання щодо вибору базових напрямів інноваційного розвитку підприємств регіону, основою якого має стати маркетингове обґрунтування.

Досвід ряду країн свідчить, що досягнення такого напряму розвитку можливе при цілеспрямованій роботі зі створення та реалізації державної науково-технічної й інноваційної політики, а остання (як і політика загалом) стає можливою завдяки самореферентності соціальної системи. "Слід підкреслити, що за обставин порушення фільтрів соціальної системи - сформованих механізмів аутоідентифікації - радикальні трансформації відбуваються щоразу, коли виникає проблема вибору. При цьому система переживає своєрідний період "конвульсій": коливання між прийняттям чужорідного соціального досвіду і напрацюванням власного. Якщо чужорідний соціальний досвід все ж перемагає, його матриці вбудовуються в атрактор і спричинюють його поступове реструктурування. При неприйнятті чужорідного досвіду соціальна система звертається до власного "архе", вилучаючи звідти первообрази для побудови-артикуляції нових ідеологічно-артикульованих метаобразів".

Зовнішньореферентна система, перефразовуючи К. Маркса, "дивиться, як у дзеркало, в іншу систему", інтерпретуючи власні дії, керуючись зовнішніми стандартами, але найчастіше ця система буває схильна до прямої рецепції соціальних смислів, вона не реалізує автентичного смислоутворення, іррефлексивно запозичуючи моделі смислоутворення в інших соціальних систем. Оскільки така система перестає відрізняти себе від середовища і контролювати його, вона з часом перестає контролювати і сама себе, дозволяючи суб'єктам зовнішнього середовища програмувати себе, здійснюючи необмежену смислосугестію. Втрата самореферентності, внутрішньої системи координат смислопродукування еквівалентна (на рівні глобальної макрорегуляції) втраті зовнішнього і внутрішнього суверенітету соціальної системи (щодо власних підсистем та інших соціальних систем у зовнішньому середовищі).

Завдання на сьогодні - це формування нового організаційно-економічного механізму ринку науково-технічної продукції, у тому числі й за рахунок створення малих регіональних інноваційних структур.

У ході аналізу наукової літератури ми з'ясували, що в кожного підприємства існує безліч стратегічних альтернатив, вибір яких також є дуже складним завданням. А. Томпсон запропонував найбільш розгорнутий список загальних стратегічних альтернатив. Усі ж інші дослідники розглядають лише деякі з них. Вибір базової стратегії здійснюється керівництвом підприємства. Для вибору базової стратегії (вироблення загальної стратегії організації) можна застосувати матрицю відомого американського фахівця зі стратегічного менеджменту І. Ансофа, призначену для опису можливих стратегій підприємства в умовах зростаючого ринку. Процес розробки і доведення стратегії є певною мірою процесом творчим, містить елементи передбачення та інтуїції взагалі, може мати досить вільну структуру.

Кульмінаційним моментом вибору стратегії є аналіз і оцінювання альтернативних варіантів. Завдання оцінювання лежить у розробці такої стратегії, що забезпечувала б максимальну ефективність роботи підприємства в майбутньому. Існує декілька методологічних підходів до планування стратегічних альтернатив і їх оцінювання, які можуть бути успішно застосовані в наших умовах для розробки загальної стратегії організації. Одним із поширених методів є матричний аналіз господарського портфеля. Основним засобом підходів є побудова двомірних матриць, за допомогою яких продукти можуть порівнюватися один з одним за такими параметрами, як темпи зростання продажів, відносна конкурентна позиція, стадія життєвого циклу, частка ринку, привабливість галузі тощо. У матрицях різних консультативних груп використовуються різноманітні набори змінних, однак загальним є те, що це двомірні матриці, у яких на одній осі фіксуються значення внутрішніх факторів, а на іншій - зовнішніх. Для підвищення об'єктивності оцінок рекомендується залучати групу незалежних експертів.

У третьому розділі - "Розробка та реалізація маркетингового інструментарію стратегії прийняття рішень в управлінні підприємством" - маркетинг розглядається передусім як інструмент досягнення балансу між економічними потребами й інтересами підприємства та потребами й інтересами споживачів та інших суб'єктів зовнішнього соціального середовища. Він забезпечує ту частину стратегії підприємства, яка пов'язана із оптимізацією соціальних взаємодій (інтеракцій) на рівні посилення інформаційно-комунікаційної компоненти просування підприємства в соціальному просторі.

Останнє є можливим завдяки тому, що маркетинг стає своєрідною соціально орієнтованою стратегією діяльності підприємства в соціальному просторі, а отже, перестає бути простим знаряддям менеджменту, виступаючи своєрідною методологією економічної й соціальної інклюзії підприємства щодо соціального простору. Таким чином, є підстави вести мову про інвайронментальний маркетинг підприємства як стратегію діяльності на ринку, спрямовану на формування потреб та інтересів споживачів не лише через товари і послуги, але й через підвищення культурної екологічності соціального простору, який є спільним для підприємства як соціальної організації, його споживачів, конкурентів, партнерів та інших суб'єктів ринкової економіки.

Інвайронментальний маркетинг є складовою так званої "раціональної" парадигми маркетингу, заснованої на теорії взаємодії, співробітництва, збереження ресурсів та охорони навколишнього середовища. Провідною ідеєю цієї парадигми маркетингу є гармонізація інтересів виробника, споживача і суспільства в цілому. У сучасній науці маркетинг розглядається як інтегруюча функція, що походить від суверенітету інтересів споживачів при подоланні корпоративізму підприємств як соціальних організацій.

Прийняття підприємствами стратегічних рішень у сучасних умовах стає процесом обраховування співвідношень між соціальними ризиками та потенційними вигодами, що обчислюються не лише в математичних одиницях прибутку, але й більш широко - як соціальний прибуток. Отже, стратегія є передусім засобом для отримання підприємством соціального прибутку, через який зростає й суто економічний прибуток. Під соціальним прибутком ми будемо розуміти своєрідний надлишок у вигляді ресурсу соціальної кредитності (довіри до підприємства, доброї репутації, просунутості продукції/послуг підприємства серед споживачів тощо), що створюється в соціальному просторі завдяки маркетинговій стратегії.

З погляду розробки підходу до формування стратегій підприємства в сучасній соціології, теорії управління та маркетинзі виокремлюється три базові версії: раціонально-універсальна та раціонально-інкрементальна (інвайронментальна) та інтуїтивна. У раціонально-універсальній моделі наявне визнання моделі економічної людини, яка спроможна прийняти оптимальне з погляду розрахунку чинників зовнішнього середовища рішення. В основу такої моделі покладено класичну картину соціального світу та наукової раціональності, у якій більшість соціальних процесів є лінійними, передбачуваними і відносно керованими з точки зору впливу великих підприємств. В інкрементальній (інвайронментальній) версії подано картину соціального світу, у якому існують пізнавальні, політичні й організаційні обмеження раціональності, тобто досить чітко існує дефіцит даних, який пов'язаний передусім із зростанням загальної соціальної стохастичності та виникненням множинних соціальних ризиків.

Висновки

У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає у визначенні місця та ролі поняттєво-категорійного апарату інвайронментального підходу в соціологічному теоретизуванні та соціотехнологіях. Це дає можливість здійснювати осмислення та інтерпретацію стратегії підприємства як інструменту конструювання соціального середовища і підтримання зворотних зв'язків підприємства як соціальної організації із широким колом варіативних соціальних чинників, які не є чисто економічними і прив'язаними до отримання прибутку.

Було зроблено висновок про те, що інвайронментальний підхід в інтерпретації стратегії підприємства як технології конструювання соціального середовища формується на стику поняттєво-категорійних апаратів чотирьох соціологічних підходів: соціальної топології П. Бурдьє, теорії конструювання соціальної реальності П. Бергера та Т. Лумана, коннекціоністських теорій обміну, соціальних мереж та раціонального вибору Д. Хоуманса, П. Блау та Р. Емерсона, теорії систем І. Пригожина. Із цими чотирма теоретичними течіями генетично інтегровані нормативно-інституціональний (Т. Парсонс, М. Вебер, Р. Мертон, Г. Бреверман, Е. Джейкс, Д. Норт), функціонально-цільовий (А. Чандлер, П. Друкер, Д. Муні, А. Рейлі, Ч. Барнард), ресурсно-детермінантний (Ф. та Л. Гілберт, Т. Пітерс та Р. Уотермен, В. Оучі, К. Терлі, Х. Віреніус, Д. Френч, Б. Райвен, Е. Джейкс); соціо-психологічний (Д. Мак-Грегор, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг, Ф. Фідлер, Д. Мутон, Б.-Ф. Скіннер, А. Етціоні, Е. Шейн, Д. Мак-Леланд, Д. Аткінсон) напрями концептуалізації стратегічного управління.

Здійснено комплексний теоретичний огляд формування стратегій у соціології організацій, соціальному управлінні та менеджменті, у якому запропоновано синтез трьох підходів - підходу Г. Хофстеде, підходу Е. Янга та підходу М. Крозьє. На основі цього синтезу стає зрозумілим, що в соціально-середовищних чинниках формування стратегій підприємства як соціальної організації є можливість виявити певні емпіричні закономірності (типи), і, поєднавши їх із класифікаційною схемою Е. Янга і розробками М. Крозьє, виділити: а) групу країн, де виявляється низька резистентність щодо впливів міжнародного середовища і, відповідно, висока залежність стратегій підприємств від коливань економічної кон'юнктури (міжнародно-іррезистентний тип, який передбачає механістичну організацію і відповідну їй стратегію); б) групу країн близькосхідного та далекосхідного культурного кластера, де домінантною є група релігійно-юридично-політичних чинників при периферизації економічних, що зумовлює високу залежність стратегій від зазначених чинників на шкоду економічним. Тут домінантними є механістичність та адаптивність при обмеженні креативності в організаційній структурі; в) групу країн англійського кластера, де підприємство є автономним щодо інших соціальних підсистем у прийнятті стратегічних рішень, а отже, його стратегія в цих країнах може бути максимально ринково-варіативною і гнучкою (тобто переважає адаптивність і креативність водночас); г) група країн латинського типу, яка протиставляється англійському як соціально-особистісний кластер - економічно-особистісному, тобто підприємству при розробці стратегії доводиться рахуватися з пріоритетами соціальної справедливості та рівності, що стоять вище за економічну свободу і зумовлюють найменший рівень економічної гнучкості та варіативності стратегії підприємства (тобто переважають адаптивність і механістичність).

Виявлено, що за чинниками міжнародного середовища всі суспільства можуть бути поділені на інвайронментально-аллопластичні та інвайронментально-аутопластичні. Інвайронментально-аллопластичні (міжнародно-іррезистентні) суспільства є такими, що приймають нав'язування відповідної просторово-часової динаміки, а тому розміщуються на одному полюсі шкали континууму. Механістичні суспільства розміщуються на іншому полюсі шкали - соціальній аутопластичності (міжнародно-економічній резистентності). За цією ознакою стає очевидним, що ці два типи суспільств відповідають транзитним та традиційним суспільствам, тоді як індустріальним та постіндустріальним суспільствам відповідають адаптивна та креативна моделі розробки стратегій виробничими організаціями, що зумовлюються, з одного боку, їх надзалежністю від зовнішнього середовища (глобалізація економіки) та відповідним реагуванням. Це дає можливість побудувати таку теоретичну модель формування стратегій підприємства за оцінною індикативною шкалою щодо чинників міжнародного середовища: "соціально-інвайронментальна аллопластичність - соціально-інвайронментальна креативність - соціально-інвайронментальна адаптивність - соціально-інвайронментальна аутопластичність (механістичність)". Інвайронментальній аллопластичності суспільства як загальній детермінанті формування стратегій виробничої організації на внутрішньому ринку супутні політико-соціальна нестабільність, високий рівень тінізованості економіки, родинно-клієнтелістський тип формування виробничих організацій за непрофесійним принципом. Такі організації виявляють гіперкреативність, за М. Крозьє, що призводить їх до швидкого краху. У транзитному суспільстві формування стратегії підприємств виявляється проблематичним (країни латино-американського кластера, за Г. Хофстеде). Водночас воно є настільки ж проблематичним у країнах далекосхідного кластера, де механістичності суспільства є супутньою констеляція соціальних чинників "релігія - політика - право". Останнє зумовлює вкрай високу механістичність виробничої організації окремих підприємств через надмірну кількість релігійно-юридичних або політико-юридичних обмежень з боку держави (Китай, Корея, Сингапур, Тайвань). Соціально-інвайронментальній адаптивності відповідає група країн латинського кластера 1-го типу, за Г. Хофстеде, де підприємства віддають перевагу адаптивній стратегії із певними елементами креативності (Німеччина, Данія, Бельгія, Франція). Водночас таким країнам супутня констеляція соціальних чинників "суспільство - право - політика", що створює певні обмеження на внутрішньому ринку, а отже, спонукає керівництво підприємств до стриманості в реструктурації внутрішнього середовища виробничої організації щодо зміни зовнішнього соціального середовища. З погляду інвайронментального соціального зумовлення стратегії підприємства існуючі кластери країн можна поділити на такі групи: етатистський, економічно-технічний, цивілітарний, релігійний, цивілітарно-квазіетатистський. Етатистський кластер включає соціальні системи соціалістичного та традиціоналістського держкапіталізму, економічно-технічний кластер - соціальні системи консьюмеристських держав добробуту, цивілітарний - соціальні системи соціальних правових держав, релігійний кластер - соціальні системи з потужними теократичними інституціями, цивілітарно-квазіетатистський - соціальні системи із домінантою периферійних соціальних груп.