Размещено на http://www.allbest.ru

ФАНДРАЙЗИНГ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ



ЗМІСТ

Вступ

1. Фандрайзинг як технологія соціальної роботи

1.1 Поняття та сутність соціальних технологій. Їх типи та класифікація

1.2 Фандрайзинг як технологія соціальної роботи

2. Особливості реалізації фандрайзингу

2.1 Поняття ресурсів. Способи залучення ресурсів

2.2 Основні суб'єкти фандрайзингу

2.3 Основні етапи здійснення фандрайзингової діяльності

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Актуальність дослідження

Наразі в Україні склалася ситуація, за якої з одного боку існує досить значна кількість організацій, фондів і установ, які мають значні фінансові ресурси і які готові надати благодійну допомогу на реалізацію проектів високої суспільної значимості, з іншого - не менша кількість установ та організацій, які потребують цих ресурсів на впровадження різноманітних проектів спрямованих, в основному, на розв'язання соціальних проблем.

З початку 90-х років, коли в Україні швидкими темпами стали розвиватися неприбуткові організації (НДО), саме вони стали основними „споживачами” послуг благодійних фондів. Громадські організації почали частково займати ніші, у яких раніше діяла практично лише держава, передусім впровадження суспільно корисних, соціальних програм, а отже місії НДО і благодійних фондів багато в чому співпадали.

Процесом здатним поєднати інтереси обох сторін, започаткувати між ними партнерські стосунки є фандрайзинг. Фандрайзинг уже не є чимось новим в Україні, одначе потенціал донорських організацій, яких у світі нараховується близько 50-ти тисяч, використовується досить слабо з ряду причин. Однією із основних проблем у проведенні етапів роботи по фандрайзингу - це відсутність професійного підходу до питання залучення благодійної допомоги. Діяльність у сфері фандрайзингу, спрямована на пошук додаткових ресурсів для реалізації проектів чи програм, як правило, має епізодичний характер і тому не призводить до накопичення досвіду і його систематизації. фандрайзинг соціальний технологія

Об'єкт дослідження: Фандрайзинг як технологія залучення ресурсів.

Предмет дослідження: Особливості реалізації фандрайзингу в соціальній роботі.

Завдання:

1. На основі теоретичного аналізу літератури визначити поняття соціальних технологій, їх типи та класифікацію;

2. Теоретично дослідити фандрайзинг як технологію залучення ресурсів;

3. Визначити особливості та основні етапи реалізації фандрайзингу в соціальній роботі.



1. ФАНДРАЙЗИНГ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Поняття та сутність соціальних технологій. Їх типи та класифікація

Технологія (від гр. techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - система знань про способи й засоби обробки і якісного перетворення об'єкта.

Технологізація соціальної сфери, поняття "соціальна технологія" утвердились не відразу. Ще в 70-х pp. XX ст. піддавалась сумніву сама можливість технологізації соціальної сфери. Однією з перших робіт, в якій ґрунтовно розглядалося поняття "соціальна технологія", була монографія болгарського вченого Ніколи Стефанова "Суспільні науки і соціальна технологія", яка була опублікована російською мовою в 1976 р. Він підкреслював, що соціальні процеси, якими б складними вони не були, піддаються технологізації. Учений писав: "Там, де людина активно і цілеспрямовано ставиться до процесів, що відбуваються навколо неї, де вона прагне свідомо і планомірно змінити природне і соціальне середовище, там, в принципі, можливою є технологія...Чим більше ускладнюються види людської діяльності, тим більш обов'язковим стає розчленування їх на відповідні етапи і операції. Для того, щоб діяльність отримала право називатися технологією, вона має бути свідомо і планомірно розділена на елементи, що реалізовуються в певній послідовності. Ні етапи і операції, ні порядок і послідовність цих операцій не можуть бути встановлені довільно, оскільки кожна діяльність має свою внутрішню логіку розвитку і функціонування". Починаючи з другої половини 70-х pp. і практично до нашого часу продовжується інтенсивна наукова розробка проблем, пов'язаних з соціальними технологіями.

У науковій літературі є різні підходи до визначення сутності соціальних технологій. Зокрема стверджується, що технологія - це:

Ё спосіб управління, регулювання і планування соціальних процесів;

Ё сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей;

Ё мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки і якісного перетворення об'єкта;

Ё система знань про способи і засоби обробки і якісного перетворення об'єкта;

Ё переведення мови науки на конкретну мову рішень, нормативів;

Ё спосіб цілеспрямованого вирішення суспільних проблем у вигляді певного набору процедур і операцій;

Ё практична діяльність, яка характеризується раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці.

Серед трактувань цього поняття, що дані в тлумачному словнику "Социальные технологии" (1995), можна виділити визначення М.Маркова, В.Дудченко, В.Макаревича. На думку М.Маркова, соціальна технологія являє собою спосіб реалізації складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовних процедур і операцій, які слід виконувати однозначно. У визначенні В.Дудченко і В.Макаревича акцент робиться на можливості відтворення соціального процесу.

Кожне із наведених визначень соціальної технології відображує її певний істотний аспект, що має важливе значення для загальної характеристики як соціальної технології, так і технології соціальної роботи. Найбільш поширене визначення соціальних технологій:

Соціальні технології - це система знань про оптимальні способи перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а також сама практика алгоритмічного застосування оптимальних способів перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів.

У сучасному понятті "технологія" виділяють три аспекти:

науковий: технологія являє собою науково розроблене рішення певної проблеми, що ґрунтується на досягненнях теорії і практики;

формально-описовий: технологія - це модель, опис цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів;

процесуально-дієвий: технологія - це сам процес реалізації діяльності, послідовність та порядок функціонування і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.

Спеціалісти в галузі соціальних технологій вказують, що ефективність соціальних технологій можлива за таких умов:

1. Соціальна технологія повинна мати певні властивості:

привабливість мети;

простоту обґрунтування мети;

гнучкість застосування процедур і операцій;

надійність теоретичного і методичного забезпечення;

економічність досягнення мети відтворення (соціальної, соціально-психологічної, організаційної, економічної та ін.);

несуперечливість між: процедурами й операціями конкретної соціальної технології, об'єктом і суб'єктом в процесі технологізації та ін.).

2. Повинні бути чітко виражені ознаки технологізації:

розмежування;

розділення;

розчленування соціального процесу на пов'язані між собою етапи, фази;

координація і етапність дій;

однозначність виконання операцій і процедур;

можливість багаторазового застосування вироблених стандартних алгоритмів діяльності для вирішення типових завдань соціального управління.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що використання технологій у соціальних процесах має свої особливості:

очікуваний результат не може бути досконально конкретизованим, бо досить складно змінювати об'єкт, якщо цим об'єктом виступає людина, а основним параметром зміни є одна чи декілька її властивостей;

на відміну від промислових технологій, що являють собою певну послідовність точно підібраних технологічних процесів і операцій (причому заміна одного процесу іншим, а також зміна послідовності призводить до зниження результативності), у соціальних процесах процедура перетворення є більш гнучкою, не так жорстко детермінованою;

визначена послідовність навіть досить результативних процесів чи заходів не гарантує досягнення повної ефективності, бо ж людина є системою багатофакторною, на неї діє значна кількість зовнішніх впливів, сила й спрямованість яких досить різноманітні, а інколи і протилежні тому наперед визначити ефект того чи іншого впливу часто просто неможливо;

досить значну роль відіграє зворотний зв'язок (наслідок конкретного впливу), можливим є вибіркове повторення окремих частин процесу.

Багатоманітність соціальних технологій зумовлена широким спектром соціальної діяльності. Для кожного виду соціальної діяльності створюється особлива технологія. Тому слід говорити не про якусь універсальну технологію, а лише про різноманітність технологій, кожна з яких відповідає певній діяльності, меті, цілям, пов'язана з конкретними умовами її реалізації: зі станом матеріальних, політичних, фінансових і кадрових ресурсів, з історичними умовами, традиціями.

У процесі реалізації соціальних технологій може змінюватися об'єкт впливу, що, в свою чергу, передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником багатоманітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій. Отже, багатоманітність соціальних технологій зумовлена:

Ё широтою соціальних відносин і видів соціальної дії;

Ё системним, складним характером об'єктів соціальних технологій;

Ё значною кількістю засобів, методів і форм, що використовуються в процесі соціальної дії;

Ё різним рівнем професіоналізму розробників і виконавців соціальних технологій.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

Ё ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

Ё масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

Ё сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

Ё ступінь зрілості соціальних об'єктів;

Ё інструментарій, способи і засоби впливу, що використовуються для вирішення поставлених завдань;

Ё галузь суспільного життя: економіка, освіта, охорона здоров'я, наукова діяльність та ін.;

Ё рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, конкретно-прикладний);

Ё мета, що реалізується в результаті застосування даної технології.

Питання про класифікацію є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різноманітні підходи. Вони продиктовані не лише різними поглядами вчених, які займаються дослідженнями в даній галузі, а й різноманітними параметрами, на основі яких здійснюється класифікація.

З так званої масштабності виділяють глобальні соціальні технології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які сприяють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різновидів цих технологій є технологія глобального моделювання (дослідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечення зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Глобальні соціальні технології характеризуються високою наукомісткістю, прогнозуванням кінцевого результату і набувають пріоритетного значення в період оновлення соціальних систем. Особливе значення серед них мають соціальні технології стабілізації системи, які покликані задіяти пріоритетні ресурси - людський потенціал, науку, культуру, освіту, соціальний інтелект, минулі й нові цінності, що дуже важливо для нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Все це, як показує світовий досвід, у період оновлення оберігає систему від розпаду, хаосу і поглиблення кризи. Особливого значення в механізмі вироблення і реалізації глобальних технологій набуває питання збалансованості інноваційних і стабілізаційних технологій. У перехідні періоди, коли особливо необхідними є подібні технології, відмова від традиційних не дозволяє підготувати механізм прориву, отримати тимчасове полегшення від реформ, що проводяться, і порушує зв'язки, що склалися раніше.

Реалізація глобальних технологій модернізації передбачає виділення декількох етапів:

1. Інвентаризація, оцінка наявних соціальних ресурсів з метою їх збереження, збагачення, оптимізації, а не руйнування.

2. Визначення можливих варіантів соціального розвитку і прогнозів на майбутнє, ймовірних моделей їх реалізації.

3. Підготовка суспільної свідомості до впровадження інновацій, зміни системи ціннісних орієнтацій, висунення лідерів-новаторів, які несуть в собі елементи майбутнього.

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні технології застосовуються для вирішення місцевих проблем, що можуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інноваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізуються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набувають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні періоди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробництва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими методами впливу на соціальні процеси, що засновані на минулому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відповідають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Характерною ознакою рутинних соціальних технологій є відсутність вираженої стратегії пошуку, аналітичного і інформаційного підходу, вивчення суспільної думки та використання демократичних методів вирішення проблеми. Опора робиться на "минулий досвід", інтуїцію і надання переваги традиціям вчорашніх способів організації.

Вміле застосування дієвих соціальних технологій може забезпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.

Разом з тим слід наголосити, що не можна, спираючись лише на соціальні технології, вирішити всі економічні, соціальні і духовно-моральні проблеми.

Все має свої межі, навіть демократизація суспільного життя, яка за певних умов може призвести до анархії і некерованості. Досвід свідчить, що будь-яка соціальна інновація може бути зведеною до абсурду, якщо процес її розробки і впровадження здійснюється в умовах низької управлінської культури, стагнації розвитку системи й панування догматичного стилю мислення.

Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови (в тому числі і матеріально-технічні засоби) та достатньо зрілий суб'єктивний фактор (не лише в плані можливостей пізнання механізму дії законів суспільного розвитку). Мова йде про високий рівень економічної, моральної і політичної свідомості людей: трудової й виконавської активності населення, дисципліни, наполегливості та ініціативності, творчого підходу до справи, волі, прагнення змінити ситуацію на краще, усвідомлення необхідності переходу до технологій не руйнування, а творення.

1.2 Фандрайзинг як технологія соціальної роботи

Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інноваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізуються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набувають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні періоди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробництва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя. З огляду на актуальність проблеми фінансування сучасні дитячі та молодіжні громадські організації змушені опановувати і здійснювати інноваційну соціальну технологію- фандрайзинг - діяльность, спрямована на пошук фінансів для реалізації неприбуткових (які не мають на меті отримання прибутку) програм і проектів.

Фандрайзинг (англ. fund - ресурси, фінансування, raise - знаходження, збір) - спланована і безперервна діяльність, спрямована на забезпечення організації ресурсами, необхідними для реалізації її статутних завдань.

Фандрайзинг як комплексна система заходів, що забезпечують пошук джерел фінансування діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій, має певні завдання та етапи реалізації.

Основними завданнями фандрайзингу є:

1) залучення ресурсів для реалізації цільових програм;

2) аналіз ефективності діяльності організації;

3) накопичення нових ідей для реалізації майбутніх програм;

4) підвищення іміджу організації та зміцнення довіри громадськості до неї;

5) інформування та просвіта громадськості щодо проблем, які вирішує організація.

Успішність здійснення фандрайзингу залежить від уміння розробляти проекти, програми, налагоджувати контакти з потенційними партнерами, організаціями і фондами, які можуть профінансувати ці проекти. Локальний фандрайзинг - це залучення ресурсів з місцевих джерел (громадськість, місцевий бізнес, місцева влада, фонди і донорські заклади, які представлені в Україні).

Фандрайзинг передбачає кілька етапів.

1. Визначення потреб. На цьому етапі з'ясовують проблеми і потреби організації, формулюють їх актуальність і невідкладність, визначають шляхи подолання проблем, очікувані результати та необхідні витрати (ресурси).

2. Пошук джерел фінансування. Охоплює розроблення стратегії фандрайзингу, аналіз джерел фінансування (донорів), визначення їхнього потенціалу та інтересів, вивчення можливості підтримання ідеї через направлення до обраного фонду листа-запиту.

3. Звернення до донора. Полягає у підготовці і направленні заявки до відповідного фонду

4. Аналіз результатів. На цьому етапі аналізують та оцінюють здійснену роботу, надсилають подяку донору. З урахуванням отриманого досвіду планують подальшу роботу.

Під час реалізації фандрайзингової діяльності використовують різні методи для досягнення цілей, а саме:

* Участь у спільних проектах і отримання цільового фінансування за програмами міжнародних організацій. На відміну від фондів, які тільки фінансують проекти, існують благодійні агентства, крім видачі грантів залучають наукові колективи для участі у спільних проектах;

* Участь у проектах, фінансованих державою. Перевага цього методу роботи в тому, що він створює основу для соціального партнерства між державними структурами і недержавним сектором, розвиваючи взаємний інтерес і розуміння необхідності довгострокового співробітництва;

* Організація спеціальних заходів щодо збору коштів (благодійних вечорів, аукціонів, концертів, спортивних змагань). Позитивна сторона цього інструменту в тому, що він дає можливість одночасно зустрітися з багатьма потенційними донорами, залучити однодумців;

* Залучення волонтерів. Ця перевага створюють добровольці -- люди, що віддають безоплатно свій час, знання, професійні навички заради благородних цілей організації;

* Особисті зустрічі. Хоча цей метод потребує великих витрат часу і високих професійних якостей Фандрейзер, такі зустрічі є високоефективним інструментом, так як допомога надається не організацією організації, а людиною людині;

* Використання ресурсів Інтернету. Уміння орієнтуватися в Інтернеті і ефективно використовувати його переваги для пошуку потенційних донорів, розміщення власних Web-сторінок з описом цілей і програм організації і т. д.

* Краудфандинг. Це колективна співпраця людей, які добровільно об'єднують свої гроші або інші ресурси разом, як правило через Інтернет, щоб підтримати зусилля інших людей або організацій. Станом на 2012 рік цем методом за 2-3 місяці можна залучати до $3,5 млн.

* Реклама. Часто малоефективний метод, хоча охоплює більшу аудиторію. Реклама може бути у вигляді розміщення спеціальних статей -- звернень до ЗМІ, відеороликів для показу на спеціальних заходах, установки рекламних щитів, поширення буклетів, календарів, розклеювання плакатів, що відображають ту чи іншу проблему, вирішення якої життєво необхідно. Одним із сучасних видів реклами є розміщення банерів на порталах Інтернету, розсилка звернень через підписні адреси електронною поштою;

* Розсилка листів подяки. Цей інструмент використовується для встановлення більш тісних контактів з учасниками благодійних заходів. Мета -- привернути осіб, що виявили інтерес один раз, до співпраці на регулярній основі;

* Залучення членських внесків в організацію або шлях самофінансування.



2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФАНДРАЙЗИНГУ

2.1 Поняття ресурсів. Способи залучення ресурсів

Ресурси є джерелом покриття витрат і створенням сприятливих умов, необхідних для здійснення діяльності.

Визначення ресурсів проекту - це дослідницький процес, який включає декілька етапів:

1. Встановлення ідеального ресурсу. Цей етап передбачає розробку переліку і визначення кількісних та/або якісних характеристик усіх видів ресурсів, які, згідно із ідеальним уявленням розробників, потрібні для реалізації всіх окремих видів проектної діяльності.

2. Встановлення ресурсних передумов. На цьому етапі розробляється перелік і визначається кількісні та/або якісні характеристик усіх наявних видів ресурсів, які, незалежно від волі розробників, уже існують у тому природному і соціальному середовищі, де буде реалізовуватися проект.

3. Встановлення ресурсної різниці. Це розробка переліку всіх видів ресурсів, яких не вистачає ресурсним передумовам у порівнянні з ідеальним ресурсом;

4. Обґрунтування ресурсної різниці. Опрацьовується аргументація (розрахунки з урахуванням відомих закономірностей, соціальних стандартів тощо), які переконливо свідчать на користь кількісних та/або якісних характеристик усіх видів ресурсів, яких не вистачає ресурсним передумовах у порівнянні з ідеальним ресурсом.

Визначення ресурсів проекту потрібно для того, щоб організатори і розробники проекту могли:

· чітко зрозуміти його реалістичність. Якщо ідеальний ресурс проекту виявиться таким, якого за реальних умов неможливо залучити до цього проекту або його взагалі в цей час не існує в суспільстві, очевидною буде потреба у коригуванні проекту в бік звуження або відмови від проекту взагалі. І навпаки, якщо виявиться реальним залучити до реалізації проекту суттєво більший, ніж ідеально потрібний ресурс, з'явиться можливість коригування проекту в бік розширення;

· здійснити, при потребі, коригування якісних та/або кількісних характеристик первісних цілей, завдань, очікуваних результатів, цільових груп проекту, напрямків і окремих видів проектної діяльності;

· надати донорам переконливе обґрунтування кількісних та/або якісних характеристик всіх видів ресурсів, які становлять ресурсну різницю проекту.

Необхідно пам'ятати, що ресурси з конкретно обумовленим цільовим призначення спрямовуються на проекти, які чітко доводять їх суспільно корисний результат і чим прозоріше стаття витрат ресурсів пов'язана з кінцевою користю суспільству, тим більше шансів отримати необхідні ресурси.

Теоретично для залучення додаткових ресурсів (фінансових, матеріальних тощо) існує декілька способів:

1) залучення кредитів банків;

2) комерційна діяльність, доходи від якої спрямовуються на досягнення поставлених організацією цілей;

3) самофінансування - через членські внески, проведення благодійних та інших заходів;

4) кошти місцевого бюджету у вигляді заліків і взаємозаліків між організацією і підприємствами-боржниками бюджету;

5) ресурси різних фондів у формі грантів, як бюджетних так і позабюджетних, що діють на різних рівнях і контролюються різними структурами;

6) збір пожертв. Реалізується різними способами - від адресних звернень до звернень під час проведення спеціальних заходів (концертів, лотерей, теле- та радіомарафонів тощо) з детальною інформацією про напрямки використання цих пожертв;

7) участь у державних та регіональних цільових програмах;

8) волонтерський рух.

Отже ресурси можна залучати на договірних засадах, створювати, придбавати тощо.

2.2 Основні суб'єкти фандрайзингу

Основними суб'єктами цієї сфери діяльності є пошукачі і донори. Пошукач (заявник) - приватна особа, група осіб чи неприбуткова організація (така, що не отримує прибутків від своєї діяльності або використовує їх для власного розвитку, не розподіляючи серед замовників у вигляді дивідендів), яка шукає кошти для своєї діяльності, подаючи пропозицію на фінансування проекту потенційному донору - приватній особі чи організації (фонду), яка розглядає пропозиції і надає гроші пошукачам для реалізації певного проекту. Слово фандрайзинг походить від словосполучення англійських слів fund (кошти, фонди) і raise (піднімати, збільшувати). Саме слово фонд - використовується для позначення двох англійських понять:

а) foundation - це неприбуткова організація, яка виконує свою статутну діяльність задля досягнення благородної мети, надаючи гранти іншим неприбутковим організаціям або реалізуючи власні програми;

б) fund - сума коштів, заощаджених або приготованих для виконання конкретних визначених цілей і завдань.

Благодійний фонд - це принципово нова для України модель благодійної організації, яка будується по принципу:

1. Фонд володіє капіталом, який формується його засновниками (grantmaker - засновник фонду, фізична чи юридична особа).

2. Акумульований капітал інвестується, а прибуток на конкурсній основі у вигляді грантів спрямовується на фінансування суспільно корисних програм і проектів.

3. При тому, що діяльність фонду спрямовується на реалізацію проектів і програм, він не є бюджетною структурою і контроль за його діяльністю здійснює, як правило, незалежна Наглядова рада.

4. Фонд створюється на довгостроковій основі і не потребує пошуку нових фінансових ресурсів для реалізації поточних програм.

У ролі благодійних фондів - донорів можуть виступати різні структури - державні установи різних країн, міжнародні організації, приватні благодійні фонди, комерційні структури, релігійні, наукові та інші громадські некомерційні організації, а також приватні особи. На практиці існують фонди:

1. Міждержавні, діяльність яких фінансують декілька держав. Прикладом такої структури є Світовий Банк.

2. Державні, діяльність яких фінансується із бюджета своєї держави. До таких структур відносяться Агентство з міжнародного розвитку США, Інформаційне агентство США, Посольство США, Посольство Канади, Посольство Королівства Нідерландів (Програма Матра КАП) тощо. З 2002 р. в Україні діє Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, який започатковано згідно Указу Президента України № 952/2002 від 28.10.2002 р.

3. Посередницькі - громадські організації, які фінансуються державними чи приватними фондами і які розподіляють фінанси заявникам, що задовольняють вимогам фонду чи програми. Для прикладу можна назвати фонд Євразія, Програму TACIS, ПАУСІ, Національний демократичний інститут (Україна).

4. Приватні - недержавні некомерційні організації, які отримують кошти у вигляді пожертв від громадян або комерційних організацій. Найбільш відомий в Україні Фонд Сороса, відомий в Україні як Міжнародний Фонд „Відродження”.

5. Асоційовані, діяльність яких фінансується комерційними організаціями, з якими вони асоційовані, наприклад Фонд фірми „Мерк” (Merk Company Foundation), Xerox Foundation, Hewlett Packard.

6. Прямої дії - створені спеціально для підтримки яких-небудь проектів, використовують свої ресурси для власних досліджень чи безпосереднього надання послуг. Як приклад можна назвати Програму ЕкоЛінкс, яка активно працює у екологічній сфері.

7. Місцеві - створюються жителями конкретного регіону для підтримки і задоволення регіональних потреб (ротарі-клуб).

При виборі донора важливо розрізняти фонди та організації посередники. Фонди мають кошти і надають їх у вигляді грантів, організації посередники не мають власних коштів а лише надають сприяння в розподілі чужих фінансових ресурсів, інформують громадськість, допомагають при оформленні заявок контролюють витрачання коштів надають звіти донору.

Говорячи про залучення коштів донорів, як правило виникає питання - яка причина благодійності і вкладання фінансових та інших ресурсів у благодійні організації. Не аналізуючи глибоко мотиви та причини, які спонукають до благодійності та меценатства можна впевнено говорити, що люди готові платити за те, щоб отримати задоволення від своїх дій, нехай навіть несвідомо.

Головне завдання - визначити інтерес можливого донора: матеріальний (пільга, майбутній прибуток), моральний (відчуття причетності до гарної і важливої, з їх точки зору, справи), діловий (впевненість в тому, що у вас це вийде найкраще) тощо. Розпізнавши і намагаючись задовольнити той чи інший інтерес, набагато підвищується вірогідність отримати грант. Основними завданнями фандрайзингу є:

1. Залучити ресурси для реалізації цільових програм.

2. Проаналізувати ефективність діяльності організації.

3. Зібрати нові ідеї для майбутніх програм.

4. Підвищити імідж організації та зміцнити довіру громадськості до неї.

5. Проінформувати та просвітити громадськість щодо проблем, які вирішує організація.

Розглянувши пропозицію пошукача, донор ухвалює рішення про надання йому гранта - певної суми коштів (послуг чи технічного забезпечення) для виконання конкретної роботи. На відміну від позики їх не потрібно повертати, але надаються вони одноразово. Надання гранта не передбачає особливої діяльності для виконання зобов'язань перед спонсором (реклами). Розрізняють такі види грантів:

- грант для загальної підтримки (забезпечення діяльності, проведення загальної роботи і реалізації намірів організації);

- грант на програми, проекти;

- грант капітальний (на ремонт, купівлю будівель, обладнання тощо);

- частковий грант (донор надає частину коштів, необхідних для реалізації проекту, за умови, що е додаткове джерело фінансування, яке надасть решту коштів).

2.3 Основні етапи здійснення фандрайзингової діяльності

Головна проблема у проведенні етапів роботи по фандрайзингу - це відсутність професійного підходу до питання залучення ресурсів від благодійних фондів. Як результат, погано орієнтуючись серед організацій - донорів, не виконуючи чітко правил оформлення заявок, не вміючи підкреслити позитивні сторони своїх проектів, заявники (апліканти) часто виявляються неконкурентоспроможними порівняно зі своїми колегами. Діяльність у галузі фандрайзингу, спрямована на пошук ресурсів для реалізації проекту чи програми, у нас часто носить епізодичний характер і тому не призводить до накопичення досвіду і його систематизації.

Необхідно розглядати діяльність по фандрайзингу, як діяльність організації в мініатюрі. Ефективна діяльність по фандрайзингу об'єднує всі аспекти діяльності будь-якої організації:

· планування - це стратегія на визначення цілей і прийняття рішень про способи і засоби їх досягнення;

· організація - це створення структури, планування роботи, підбір та розстановка кадрів;

· мотивація - це спонукання до діяльності в ім'я досягнення цілей, формування зацікавленості до роботи і прагнення виконувати її якнайкраще;

· контроль, тобто створення процесу, що буде забезпечувати досягнення цілей, визначатиме стандарти, проводитиме аналіз інформації про досягнуті результати з порівнянням її із встановленими параметрами і корекцію у випадку відхилення, аналіз людських, матеріальних, фінансових і других ресурсів.

· маркетинг, тобто дослідження ринку і визначення позиції Вашої організації і донора на цьому ринку.

· паблік рілейшенз, тобто зв'язок з громадськістю, як зовні, так і в організації.

Все це разом складає процес успішного управління, а фандрайзинг лише надає ресурси, які дозволяють більш ефективно використати потенціал організації.

Діяльність у сфері фандрайзингу є цілеспрямованою, спланованою і безперервною. Серед основних кроків фандрайзингу є:

1. Визначення потреб та проблем.

2. Визначення об'єкта проекту.

3. Відбір потенційних донорів.

4. Вивчення індивідуальних особливостей донора.

5. Підготовка пропозиції (проекту) з урахуванням особливостей донора.

6. Вибір методів і складання плану дій з урахуванням особливостей донора.

7. Встановлення першого контакту (лист-запит, телефонна розмова).

8. Особиста зустріч.

9. Презентація програми чи проекту.

10. Уточнення умов гранту.

11. Укладання угоди.

12. Подяка.

13. Аналіз, оцінка і перевірка результатів.

14. Підтримка зацікавленості донора.

Наведені вище кроки можна об'єднати у чотири етапи моделі планування фандрайзингу:

Перший етап - визначення потреб. На цьому етапі проводиться визначення та з'ясування проблем та потреб, формулюється їх актуальність та невідкладність, визначаються шляхи вирішення проблем, очікувані результати та необхідні витрати (ресурси).

Більшість фондів, приймаючи рішення про фінансування проекту, звертає особливу увагу на інноваційність ідей, які організація пропонує у проектах. Фонди цікавляться рішеннями, які ґрунтуються на сучасних знаннях. Необхідно врахувати також те, що працівниками українських відділень благодійних фондів є, переважно, українці, які добре ознайомлені із проблемними питаннями та можливими шляхами їх вирішення.

Критерієм успішності першого етапу є:

· ретельний і в широкому діапазоні аналіз всього кола проблемних питань;

· проведення попередніх досліджень спектру завдань, які необхідно розв'язати для усунення проблем, та вартість обраних заходів;

· аналіз наявної інформації щодо вартості та ризику негативних наслідків, а також аналіз кожної альтернативи з точки зору її можливих позитивних наслідків;

На другому етапі - етапі пошуку джерел ресурсів, розробляється стратегія фандрайзингу, проводиться аналіз джерел коштів (донорів), визначається їх потенціал та інтереси, через направлення до обраного фонду листа-запита вивчається можливість підтримки вашої ідеї.

Стратегія фандрайзингу - різновид стратегічного планування неприбуткових організацій, спрямована на пошук фінансування необхідного для забезпечення діяльності організації, у тому числі і реалізації неприбуткових проектів.

Одним із основних моментів при розробці стратегії фандрайзингу є розуміння і врахування мотивації потенційного донора.

Третій етап - звернення до донора. Цей етап передбачає підготовку та направлення заявки до відповідного фонду. На цьому етапі важливим є наступне:

1. Викласти ідею свого проекту у формі, яка приверне увагу;

2. Зазначити можливі джерела фінансування проекту. Також дізнатися якомога більше про інтереси донора;

3. Подумати, ЧОМУ донор може бути зацікавленим у наданні підтримки. Простої констатації того, ЩО планується зробити- недостатньо;

4. Скласти план щодо довготривалих зобов'язань фінансування проекту (як ви намагаєтеся продовжувати проект після закінчення строку фінансування);

5. Викладати свої думки щодо вашої підтримки чітко, зрозуміло, переконливо та натхненно;

6. Визначити контактну особу. Це особа, яка буде підписувати лист, відповідати на телефонні дзвінки та вести подальші переговори;

7. Вирішити, яким чином і коли надати заявку. Можна домовитися про попередні неформальні переговори перед тим, як надати заповнену заявку. Донор також може мати особливі вимоги щодо подання аплікаційних форм, про які вам треба знати;

І останній, четвертий етап - аналіз результатів. На цьому етапі проводиться аналіз та оцінюється проведена робота, надсилається подяка донору, з врахуванням отриманого досвіду планується майбутнє звернення.



ВИСНОВКИ

На основі визначеної літератури, з'ясовано наступне:

1. Ресурси є джерелом покриття витрат і створенням сприятливих умов, необхідних для здійснення діяльності. Теоретично для залучення додаткових ресурсів (фінансових, матеріальних тощо) існує декілька способів:

1) залучення кредитів банків;

2) комерційна діяльність, доходи від якої спрямовуються на досягнення поставлених організацією цілей;

3) самофінансування - через членські внески, проведення благодійних та інших заходів;

4) кошти місцевого бюджету у вигляді заліків і взаємозаліків між організацією і підприємствами-боржниками бюджету;

5) ресурси різних фондів у формі грантів, як бюджетних так і позабюджетних, що діють на різних рівнях і контролюються різними структурами;

6) збір пожертв. Реалізується різними способами - від адресних звернень до звернень під час проведення спеціальних заходів (концертів, лотерей, теле- та радіомарафонів тощо) з детальною інформацією про напрямки використання цих пожертв;

7) участь у державних та регіональних цільових програмах;

8) волонтерський рух.

2. Основними суб'єктами цієї сфери діяльності є пошукачі і донори. Пошукач (заявник) - приватна особа, група осіб чи неприбуткова організація (така, що не отримує прибутків від своєї діяльності або використовує їх для власного розвитку, не розподіляючи серед замовників у вигляді дивідендів), яка шукає кошти для своєї діяльності, подаючи пропозицію на фінансування проекту потенційному донору - приватній особі чи організації (фонду), яка розглядає пропозиції і надає гроші пошукачам для реалізації певного проекту.

3. Діяльність у сфері фандрайзингу є цілеспрямованою, спланованою і безперервною. Серед основних кроків фандрайзингу є:

1. Визначення потреб та проблем.

2. Визначення об'єкта проекту.

3. Відбір потенційних донорів.

4. Вивчення індивідуальних особливостей донора.

5. Підготовка пропозиції (проекту) з урахуванням особливостей донора.

6. Вибір методів і складання плану дій з урахуванням особливостей донора.

7. Встановлення першого контакту (лист-запит, телефонна розмова).

8. Особиста зустріч.

9. Презентація програми чи проекту.

10. Уточнення умов гранту.

11. Укладання угоди.

12. Подяка.

13. Аналіз, оцінка і перевірка результатів.

14. Підтримка зацікавленості донора.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

А. Авраменко, Г. Аксенов. Фандрайзинг: искусство добывать и отдавать деньги. - К.: Планета людей, 2001.

Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. - М, 1996.

Иванов В.Н., Патрушев В.И., Галиев Г.Т. Инновационные социальные технологии устойчивого развития: Уч. пособие. - Уфа: ООО "ДшайнПолиграфСервис", 2003.

Закон України „Про благодійність і благодійні фонди”.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Закон України „Про корупцію”.

Закон України „Про місцеве самоврядування в України”.

Закон України „Про податок на додану вартість”.

Закон України „Про гуманітарну допомогу”.

Селевко Г.К., Селевко А.Г. Социально-воспитательные технологии. - М: Народное образование, 2002.

Социальная работа: Учебное пособие / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов и/Д: Феникс, 2003.

Социальные технологии: Толковий словарь / Отв. ред В.Н. Иванов. - Москва; Белгород, 1995.

Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА - М, 2002.

Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

Нове покоління незалежної України (1991-2001 роки). - К: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002.

Нормативно-правове забезпечення реалізації державної політики з питань сім'ї, жінок, дітей та молоді; Збірник норм.-прав, документів. - К: Держ-комсім'ямолодь, 2003.

Соціальна робота в Україні: теорія та практика. 4-а частина. - К.: ДЦССМ, 2003.

Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін. За заг ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К: Центр навчальної літератури, 2004.

Соціальний портрет молоді м. Білої Церкви /За заг. ред. П.І. Юхименка. - Біла Церква: Вид-во С.Семенка, 2005.

Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді. - К., 2001.

Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. -М.: ИНФРА-М, 2002.

Тюріна О., Б. Маслич. Пошук та залучення ресурсів для реалізації цільових програм розвитку громад (матеріали семінару). - К.: Ресурсний центр „Гурт”, 2001 р.

Яременко О., О. Артюх, О. Балакірєва та ін. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів. - К.: Державний центр соціальних служб для молоді; Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2002.

Размещено на Allbest.ru

...