Онтологічні ознаки суспільства модерну в соціології Франкфуртської школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

22.00.01 - теорія та історія соціології

ОНТОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СУСПІЛЬСТВА МОДЕРНУ В СОЦІОЛОГІЇ ФРАНКФУРТСЬКОЇ ШКОЛИ

БУЛАТЕВИЧ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

суспільство модерн франкфуртський школа

Актуальність теми. В теоретичній соціології вже давно назріла потреба типологізації та ідентифікації організаційної специфіки соціальних систем різного типу, і зокрема, індустріального суспільства або суспільства модерну. Численні спроби представників об'єктивістських і суб'єктивістських соціологічних парадигм виокремити та дослідити онтологічні ознаки суспільства модерну виразно демонструють певну однобічність поглядів соціологів стосовно розуміння якісної специфіки сучасних модерних суспільств та динаміки їх розвитку. Теоретики ж Франкфуртської школи, будучи прибічниками європейської традиції діалектичного мислення в соціальних та гуманітарних науках, у концептуальних межах таких пізнавальних інструментів як „критична теорія” та „негативна діалектика” створили оригінальний понятійно-категоріальний апарат ідентифікації та пояснення основоположних онтологічних ознак суспільства модерну. Введення в активний науковий обіг таких категорій, як „соцієтальна раціоналізація”, „уречевлення”, „культуріндустрія”, „система”, „життєсвіт”, „публічна сфера” та ін., дало змогу в нових концептуальних координатах осмислити не лише організаційно-функціональну специфіку суспільств індустріального типу, але й з'ясувати фундаментальні суперечності та патології їх розвитку. Дослідження патологій суспільств модерну набуло актуальності особливо у зв'язку з глобалізацією капіталістичного господарства, яке вийшло за межі локальних національних суспільств і спричинило низку деструктивних процесів в їх соцієтальному розвитку.

Певна однобічність поглядів сучасних представників як об'єктивістських, так і суб'єктивістських соціологічних парадигм на якісну специфіку такого типу соціальної системи, як „суспільство модерну”, проявляється й у апологетичному характері їх спроб концептуалізації онтологічних ознак цього суспільства. Тобто вони розглядають суспільства модерну як такі, що позбавлені суперечностей або патологій. Натомість теоретики Франкфуртської школи показують, що такі патології є невіддільними від організаційно-функціональних особливостей цих суспільств.

Отже, в дисертації вирішується наукова проблема, яка відображує суперечність між досягнутим рівнем теоретичних соціологічних знань про організаційно-функціональну специфіку суспільств модерну та потребою в нових соціологічних її концептуалізаціях шляхом дослідження евристичних, теоретичних та методологічних можливостей понятійно-категоріального апарату теоретичної соціології Франкфуртської школи стосовно наукової ідентифікації онтологічних ознак суспільства модерну.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов'язана.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - з'ясувати специфіку макротеоретичного відображення основних онтологічних ознак суспільства модерну в понятійно-категоріальному апараті Франкфуртської школи. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

– окреслити світоглядні засади пізнання суспільства модерну Франкфуртською школою;

– дослідити концепції суспільства модерну Франкфуртської школи на предмет відображення в їхньому понятійно-категоріальному апараті онтологічних ознак суспільства модерну;

– типологізувати основні онтологічні ознаки суспільства модерну, які фіксуються в понятійно-категоріальному апараті Франкфуртської школи;

– визначити функціональну специфіку використання в концепціях суспільства модерну Франкфуртської школи базових понять та категорій, що фіксують онтологічні ознаки цього типу суспільства;

– представити образ „суспільства модерну”, який конструюється теоретиками школи як інструмент пізнання сучасних форм модерністського суспільства;

– встановити практичну спроможність пропонованих теоретиками Франкфуртської школи засобів подолання суперечностей або патологій суспільства модерну.

Об'єктом дослідження є макротеоретичні концепції суспільства модерну, розроблені в межах „критичної теорії” Франкфуртської школи. Предметом дослідження - концептуальні стратегії ідентифікації основних онтологічних ознак суспільства модерну в понятійно-категоріальному апараті Франкфуртської школи.

Методи дослідження. З огляду на об'єкт, предмет та мету дослідження використано, окрім загальнонаукових методів аналізу та синтезу, такі методи: логічний та історичний аналіз (для виявлення еволюції понять та категорій соціології Франкфуртської школи); структурний метод (для фіксації інваріантних відносин між поняттями та категоріями соціології Франкфуртської школи); компаративістський метод (для пошуку функціональних подібностей між поняттями та категоріями в концептуальних ідентифікаціях онтологічних ознак суспільства модерну цієї школи); метод наукової типологізації (для системного представлення онтологічних ознак суспільства модерну).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що відповідно до мети дослідження розкрито специфіку відображення основоположних онтологічних ознак суспільства модерну в понятійно-категоріальному апараті Франкфуртської школи. На основі вирішення головних завдань обгрунтовано низку теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною:

· вперше у вітчизняній соціології здійснено типологізацію онтологічних ознак суспільства модерну, що виокремлюються теоретиками Франкфуртської школи. В результаті отримано типологію онтологічних ознак, яка складається з трьох груп: 1) фундаментальні онтологічні ознаки, які визначають структуру та характер організації суспільства модерну; 2) онтологічні ознаки, які ідентифікуються як патології суспільства модерну; 3) онтологічні ознаки інструментального характеру, які можуть бути використані як засоби подолання патологій суспільства модерну;

· розкрито специфіку концептуалізації онтологічних ознак суспільства модерну теоретиками Франкфуртської школи, внаслідок чого з'ясовано, що в межах самої школи наявні дві традиції концептуалізації онтологічних ознак. Доведено, що одна традиція представлена роботами М. Горкгаймера та Т. Адорно і грунтується на понятті суспільної праці Маркса, інша - представлена роботами Ю. Габермаса і грунтується на понятті соціальної комунікації;

· обгрунтовано, що незважаючи на те, що обидві традиції використовують базові поняття для відображення онтологічних ознак суспільства модерну („уречевлення”, „культуріндустрія”, „система” та інші), однаковими по суті є лише імена понять. Натомість їх зміст та обсяг в цих традиціях суттєво відрізняються;

· вперше доведено, що в результаті фіксації онтологічних ознак в межах теоретичної соціології Франкфуртської школи відбулася зміна образу суспільства модерну - із суспільства тоталітарного, репресивного, ворожого до індивідуальної свободи людини, до суспільства демократичного, толерантного, чутливого до всього унікального одиничного;

· здійснено уточнення положення про те, що Франкфуртська школа не лише фіксує патології суспільства модерну, але і пропонує практичні шляхи їх подолання. Інноваційний характер уточнення полягає в тому, що в дисертації доведено, що в межах Франкфуртської школи було розроблено два засоби подолання патологій суспільства модерну: 1) авангардне мистецтво у Теодора Адорно; 2) комунікація громадян держави в межах публічної сфери у Юргена Габермаса.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані при розробці практичних рекомендацій по вдосконаленню державного управління: вони можуть бути використані як база для соціальних технологій у сфері державної національної політики. Водночас, результати дослідження можуть бути використані у викладанні курсів: „Історія соціології”, „Загальна соціологічна теорія”, „Соціологія політики”, „Соціологія громадської думки”, „Соціологія мистецтва”.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались і обговорювались на конференціях: V київська міжвузівська наукова конференція „Сучасне суспільство в соціологічних дослідженнях” (Міжнародний Соломонів університет; Київ, 2007); VI Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Київ, 2008); VII Міжнародна міждисциплінарна конференція молодих вчених „Шевченківська весна 2009” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція „Людина. Світ. Суспільство. Дні науки філософського факультету - 2009” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Київ, 2009).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 7 публікаціях, з яких 3 опубліковані у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладений на 160 сторінках друкованого тексту і включає 2 таблиці. Список використаних джерел нараховує 190 робіт, з яких 77 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації та про її структуру.

У першому розділі „Світоглядні та соціологічні засади пізнання суспільства модерну Франкфуртською школою”, який композиційно складається з чотирьох підрозділів, проаналізовано концептуальні засади пізнання суспільства модерну теоретиками Франкфуртської школи.

Внаслідок аналізу наукової літератури за темою дослідження встановлено, що тема розроблялась і розробляється як в Європі та США, так і в Радянському Союзі та країнах пострадянського простору. Узагальнення та систематизація творчості теоретиків Франкфуртської школи здійснюються під різними кутами зору, виходячи з різних дослідницьких інтересів. Однак розкриття специфіки ідентифікації онтологічних ознак суспільства модерну в соціології Франкфуртської школи досі не отримало належного розвитку, що створює прогалину як в історії соціології, так і в загальній соціологічній теорії, адже значний пласт напрацювань теоретиків школи залишається недослідженим.

У дисертації запропонована та обгрунтована доцільність виділення в межах Франкфуртської школи трьох течій: 1) соціоцентричної (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Ю. Габермас); 2) антропологічної (Г. Маркузе, Е. Фромм); 3) позитивістської (Г. Альберт). В контексті поставлених проблеми, мети та завдань в даному дослідженні головна увага зосереджується саме на соціоцентричній течії.

Внаслідок дослідження специфіки потрактування понять модерну та суспільства модерну теоретиками Франкфуртської школи встановлено, що поняття модерну включає в себе: 1) структури суспільства та 2) особливості світогляду. В результаті аналізу структур суспільства визначено, що важливою ознакою суспільства модерну стає раціоналізація. Теоретики Франкфуртської школи виділяють соцієтальну та культурну раціоналізації. Соцієтальна раціоналізація полягає у диференціації капіталістичного господарства і сучасної держави, які розвиваються кожна за власною внутрішньою логікою, але, водночас, доповнюють одна одну в своїх функціях і за рахунок цього стабілізують одна одну. Культурна раціоналізація полягає у відкріпленні науки і техніки, права і моралі, мистецтва і літератури від тих космологічних, релігійних та метафізичних вчень, в яких вони були спочатку укорінені, і у їх подальшому розвиткові як автономних культурних сфер цінностей. Доповнюючи характеристику раціоналізації суспільства модерну, теоретики школи говорять про особистість, що діє раціонально. Тут маються на увазі такі поведінкові диспозиції і ціннісні орієнтації, що входять в структуру системи особистості, які уможливлюють раціональну.

У результаті аналізу світоглядних аспектів пізнання модерну встановлено, що їх дослідження теоретиками Франкфуртської школи здійснюється на основі методу „негативної діалектики”, розробленого Т. Адорно. У дисертації підкреслено, що Адорно за допомогою методу „негативної діалектики” прагне здійснити деструкцію суб'єкт-центрованого розуму. Дана якість розуму була аргументована як принципова ідея, на базі якої можна обґрунтувати модерн у світоглядному аспекті - як якісно нову епоху розвитку Західних суспільств. Здійснюючи деструкцію суб'єкт-центрованого розуму, Адорно намагається „звільнити” з-під його влади усе „нетотожне”, „одиничне” і тим самим фактично зберегти ті світоглядні аспекти, які є визначальними для модерну: актуалізацію миті; зосередження на одиничному, чуттєвому; відкритість майбутньому.

У дисертації розкрито методологічні особливості пізнання соціальної реальності суспільства модерну. Такі особливості обумовлені критичною теорією суспільства і визначають специфіку формування понятійно-категоріального апарату. Зокрема, дисертантом встановлено, що критична теорія задає особливий кут зору на суспільство: вона „розглядає” його як конкретну історичну тотальність. Категорія тотальності стає однією з найголовніших категорій, яку використовують теоретики Франкфуртської школи. За її допомогою представники школи займають специфічну позицію по відношенню до соціальної реальності суспільства модерну: у своїх концепціях вони не легітимують існуючий стан справ, але критикують його, намагаючись змінити, покращити. В дисертації аргументовано, що на основі категорії тотальності теоретики Франкфуртської школи здатні досліджувати суперечності або патології суспільства модерну, що неможливо зробити в рамках інших дослідницьких парадигм. Також виявлено, що критична теорія забезпечує комплексне соціологічне пізнання суспільства модерну: окрім „базису” вона є основою для дослідження культури суспільства модерну - науки і техніки, моралі і права, мистецтва і літератури. Тобто критична теорія забезпечує комплексне пізнання суспільства модерну.

У другому розділі „Ідентифікація патологій суспільства модерну в соціологічних напрацюваннях М. Горкгаймера і Т. Адорно”, який композиційно складається з чотирьох підрозділів, розглянуто особливості концептуалізації онтологічних ознак суспільства модерну теоретиками першого покоління Франкфуртської школи - М. Горкгаймером та Т. Адорно.

У дисертації надані докази, що Горкгаймер і Адорно досліджують не лише ті онтологічні ознаки суспільства модерну, які визначають його структуру та соціальний устрій, але також і ті, які потрактовуються ними як патології суспільства модерну. Для їх відображення вчені використовують поняття „уречевлення” та концепт культуріндустрії, що сформовані шляхом поєднання теорії раціоналізації М. Вебера з поняттям суспільної праці Маркса.

В роботі визначено, що поняття уречевлення описує процес зведення людини до абстрактної праці, до середньої тривалості затраченого робочого часу: коли праця як сутнісна ознака людини, як діяльність, в якій людина реалізує себе, перетворюється на абстрактну працю, вона стає такою, в якій людина не може себе розкрити; людина тоді у своїй праці не стверджує себе, а заперечує, не розгортає вільно свою фізичну природу і духовну енергію, а виснажує її і руйнує дух. Вона уречевлюється, прирівнюється у своєму людському бутті до буття товару.

Горкгаймер та Адорно в контексті критичної теорії Франкфуртської школи доповнюють зміст поняття уречевлення. У дисертації аргументовано, що це доповнення полягає у такому: вчені показують, що в умовах капіталізму структури капіталістичного господарства і сучасної держави, посередництвом дисциплінуючої праці, абстрактно виміряної в часі, проникають в глибини людської душі. Для того, щоб індивід зміг пристосуватися до умов капіталізму, він повинен свідомим зусиллям волі підкорити власну внутрішню природу. Те, що Вебер називав усуненням афективних і традиційних компонентів дії, Горкгаймер і Адорно називають репресією міметичного. Але якщо у Вебера така репресія базується на потужному мотиваційному фундаменті, який забезпечувала етика аскетичного протестантизму, то у Горкгаймера і Адорно вона нічим не виправдовується і здійснюється заради самозбереження індивіда.

В роботі показано, що важливе значення для теоретиків першого покоління Франкфуртської школи має також і пізнання культури. Вчені застосовують методологічні принципи критичної теорії для пізнання сфери мистецтва і літератури. Якщо патології „соціального модерну” - капіталістичного господарства і сучасної держави - описуються поняттям „уречевлення”, то патології „культурного модерну” - розробленою Горкгаймером і Адорно концепцією культуріндустрії. У найбільш загальному вигляді культуріндустрія визначається як процес виробництва одноманітних, шаблонних розваг - художніх фільмів, популярної масової музики, телевізійних та радіопередач.

У дисертації встановлено, що в умовах суспільства модерну культуріндустрія призводить до зубожіння культури. Вона претендує на те, щоб здійснювати відтворення сфери мистецтва і літератури, але по суті веде до її деградації. Культуріндустрія елімінує унікальність та естетичну цінність витворів мистецтва і створює натомість однотипні, виготовлені на базі чітких схем культурні товари. Продукція культуріндустрії розрахована на пасивне споживання уречевленими індивідами. У дисертаційному дослідженні доведено, що на основі цього вона виконує низку важливих функцій. Так культуріндустрія є інструментом суспільного контролю за уречевленими індивідами. Функція контролю здійснюється через досить агресивне нав'язування шаблонів поведінки та стереотипів.

В дослідженні аргументовано, що як особливу онтологічну ознаку суспільства модерну Адорно виокремлює авангардне мистецтво. Своєрідність погляду вченого на авангардне мистецтво полягає у тому, що воно потрактовується ним, зокрема, і як засіб подолання патологій суспільства модерну. Адорно розглядає мистецтво як контрсвіт по відношенню до капіталістичного суспільства модерну. Витвори мистецтва виступають чимось, на зразок монад, принципово зачинених для нього. Однак це не означає, що вони ніяк не пов'язані з ним. На думку Адорно, витвори мистецтва є копіями наявного в реальності буття, але копіями особливими: „наявне буття” наділяється в них такими якостями, які не існують в зовнішньому „реальному” світі. Через такий механізм витвори мистецтва зберігають власну автономію і недоторканість, а відтак здатні „охороняти” міметичне від репресивної тотальності. У роботі встановлено, що роль мистецтва як засобу подолання патологій суспільства модерну полягає в такому: окрема людина може „врятуватися” від патологій суспільства модерну шляхом споглядання витворів мистецтва. Споглядаючи їх, вона здатна побачити приховане в них міметичне, зображене в особливому контексті, і отримати суб'єктивну насолоду від цього. Насолоджуючись витворами мистецтва, людина усвідомлює власну нетотожність із тотальністю суспільства модерну, власну неуречевлену сутність.

У дисертації доведено, що своїм способом дослідження онтологічних ознак суспільства модерну, Горкгаймер і Адорно зайшли в глухий кут. На думку вчених, проект модерну себе не виправдав. Замість руху до гуманності, свободи та більш раціонального і справедливого суспільства, фактично відбулося зворотнє: суспільство модерну перетворилося на репресивне, антигуманне та ірраціональне суспільство. Вчені так і не спромоглися запропонувати дієві засоби зарадити цьому, окрім пасивної „втечі” в мистецтво. Тому Горкгаймер і Адорно винесли вирок проекту модерну і своїм „негативним”, нігілістичним способом теоретизування зайшли в глухий кут.

У третьому розділі „Проект незавершеного модерну Ю. Габермаса”, який композиційно складається з чотирьох підрозділів, розглянуто специфіку відображення онтологічних ознак суспільства модерну представником третього покоління Франкфуртської школи - Юргеном Габермасом.

Доведено, що Габермас загалом продовжує критичні напрацювання своїх попередників і, зокрема, також говорить про патології суспільства модерну. Однак він не погоджується з висновками Горкгаймера і Адорно стосовно проекту модерну, який, на його думку, може і має бути продовжений. В дисертації показано, що вчений переформульовує понятійно-категоріальний апарат Франкфуртської школи, в руслі розробленої ним теорії комунікативної дії. Відповідно, Габермас суттєво змінює зміст таких понять, як „уречевлення”, „культуріндустрія”, „тотальність”, „раціоналізація” та інші.

У роботі аргументовано, що спираючись на поняття цілераціональної дії та комунікативної дії, Габермас виділяє дві фундаментальні онтологічні ознаки суспільства модерну - систему і життєсвіт. У відповідності з цілераціональною дією, вчений говорить про систему. Термін „система” Габермас використовує для позначення базових структурних елементів суспільства модерну - капіталістичного господарства і сучасної держави. Система забезпечує системну інтеграцію суспільства на основі механізму ринкового обміну, соціального розподілу праці і буржуазного формального права. Проте така інтеграція є нестійкою.

У відповідності з комунікативною дією Габермас говорить про життєсвіт. В найзагальнішому сенсі вчений розглядає його як область реальності, яку нормальні дорослі люди беруть як само собою зрозумілу, тобто як таку, що є для них непроблематизованою. Доведено, що Габермас відходить від феноменологічної теорії і започатковує комунікативне поняття життєсвіту. Останній розглядається вченим перш за все як горизонтоутворюючий контекст для процесів досягнення взаємопорозуміння. Габермас виділяє три структурні компоненти життєсвіту: „культуру”, „спільноту” та „особистість”. Під „культурою” вчений розуміє запас знання, з якого учасники комунікації забезпечують себе інтерпретаціями; під „спільнотою” - легітимні порядки, через які учасники регулюють своє членство в соціальних групах і посередництвом цього відтворюють соціальну інтеграцію; під „особистістю” - компетенції, які забезпечують суб'єкту можливість говорити і діяти, тобто дають йому змогу брати участь в процесах досягнення взаємопорозуміння. Культура, спільнота та особистість являють собою символічний субстрат життєсвіту, який відтворюється через повсякденну комунікативну практику. В роботі аргументовано, що символічне відтворення життєсвіту - відтворення його структурних компонентів на основі комунікативної дії - забезпечує соціальну інтеграцію суспільства модерну, що є для Габермаса надзвичайно важливим моментом.

У дисертаційному дослідженні встановлено специфіку аналізу Габермасом патологій суспільства модерну. Такі патології вчений пов'язує передусім з порушенням системою символічного відтворення життєсвіту. Габермас показує, що в суспільстві модерну система негативно впливає на життєсвіт - вона руйнує його. Для опису цього процесу він використовує поняття „уречевлення”, однак надає йому дещо іншого змісту. В роботі доведено, що уречевлення вчений пов'язує перш за все з порушенням системою символічного відтворення життєсвіту внаслідок обмеження та викривлення нею вільної, спрямованої на досягнення взаємопорозуміння комунікації. Тобто Габермас формулює поняття „уречевлення” не в термінах теорії вартості та абстрактної праці, але в термінах експансії монетарно-бюрократичних системних комплексів у життєсвіт. Уречевлення життєсвіту спричинює фундаментальні патології суспільства модерну, пов'язані із соціальною дезінтеграцією. Суспільства, яким притаманні такі патології, стоять перед небезпекою втрати своєї єдності, згуртованості. Вони є нестійкими і характеризуються проявами аномії.

Габермас, як і його попередники, намагається знайти засоби подолання патологій суспільства модерну і в цьому плані великого значення для нього набуває публічна сфера. У дисертаційній роботі встановлено, що Габермас розглядає публічну сферу як форму, якої набуває життєсвіт в суспільстві модерну. Внаслідок дослідження специфіки потрактування публічної сфери Ю. Габермасом виявлено її роль у подоланні патологій суспільства модерну: на основі вільної і неурізаної комунікації громадян держави в межах публічної сфери, а також на основі вироблення громадської думки здійснюється символічне відтворення життєсвіту. Але якщо символічне відтворення життєсвіту забезпечує соціальну інтеграцію і якщо символічне відтворення життєсвіту здійснюється в межах публічної сфери, то це означає, що саме в публічній сфері долаються ефекти уречевлення життєсвіту і, відповідно, виробляється соціальна інтеграція.

У дисертації аргументовано, що в контексті процесів глобалізації важливого значення для Габермаса набуває так звана загальноєвропейська публічна сфера. Нормальне функціонування загальноєвропейської публічної сфери має два важливих значення. По-перше, через формування загальноєвропейської громадської думки, що викристалізовується в процесі вільної і неурізаної комунікації, виробляється комунікативна влада, яка здатна тиснути як на державні інституції ЄС, змушуючи їх приймати рішення по обмеженню глобалізованої системи, так і на саму систему. А по-друге, коли громадяни Європи дискутують в межах загальноєвропейської публічної сфери з приводу важливих питань, вони тим самим здійснюють символічне відтворення життєсвіту в межах цілої Європи, фактично конституюють Європу як життєсвіт. Відповідно, ефекти уречевлення долаються саме в межах загальноєвропейської публічної сфери. І, як наслідок, в її ж рамках здійснюються процеси соціальної інтеграції та долаються прояви аномії.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації аргументовано, що окрім суто соціологічних аспектів теоретики Франкфуртської школи розробили такий понятійно-категоріальний апарат, який здатен фіксувати світоглядні аспекти модерну. У світоглядному аспекті пізнання модерну Франкфуртська школа характеризується методом „негативної діалектики”. Т. Адорно, здійснюючи за допомогою „негативної діалектики” деструкцію суб'єкт-центрованого розуму і прагнучи врятувати „нетотожне” з-під його влади, намагається по суті зберегти ті світоглядні аспекти, які є визначальними для модерну і без яких модерн неможливий - актуалізацію миті; зосередження на одиничному, чуттєвому; відкритість майбутньому; орієнтацію на невизначене, випадкове; високу оцінку минущого, мимовільного.

2. Внаслідок аналізу специфіки відображення онтологічних ознак суспільства модерну в понятійно-категоріальному апараті Франкфуртської школи було запропоновано наукову типологізацію таких ознак, яка складається з трьох груп: 1) фундаментальні онтологічні ознаки, які визначають структуру та характер організації суспільств модерну („соцієтальна раціоналізація”, „культурна раціоналізація”, „система”, „життєсвіт”); 2) онтологічні ознаки, які ідентифікуються як патології суспільства модерну („уречевлення”, „культуріндустрія”); 3) онтологічні ознаки інструментального характеру, які можуть бути використані як засоби подолання патологій суспільства модерну („авангардне мистецтво”, „публічна сфера”).

3. Встановлено, що в межах Франкфуртської школи фактично наявні дві традиції відображення основних онтологічних ознак суспільства модерну. Одна з них представлена напрацюваннями М. Горкгаймера і Т. Адорно, інша - напрацюваннями Ю. Габермаса. Традиції розрізняються у відповідності з базовими поняттями, які кладуться в основу концептуалізації суспільства модерну. Так М. Горкгаймер і Т. Адорно у своєму способі дослідження онтологічних ознак спираються перш за все на поняття праці Маркса. Габермас же відходить від поняття праці Маркса і від традиційного марксистського аналізу. Суттєвого значення для нього натомість набуває поняття комунікації, яке і лягає в основу концептуалізації ним суспільства модерну.

4. Доведено, що обидві традиції використовують однаковий базовий понятійно-категоріальний апарат, зокрема такі поняття, як „система”, „тотальність”, „уречевлення”, „культуріндустрія” та інші. Однак, в результаті дослідження було встановлено, що незважаючи на те, що теоретики Франкфуртської школи використовують однакові поняття та категорії, однаковими фактично залишаються лише імена цих понять. Їх же зміст і обсяг суттєво відрізняються у різних традиціях. Відмінності у тлумаченні одних і тих же понять обумовлені тим, що в основу концептуалізації суспільства модерну кладуться різні підходи - традиційний марксистський у М. Горкгаймера і Т. Адорно і комунікативний у Ю. Габермаса.

5. Виявлено, що в результаті відображення онтологічних ознак в понятійно-категоріальному апараті в межах Франкфуртської школи наявна зміна або, по-іншому, трансформація образу суспільства модерну. Так для М. Горкгаймера і Т. Адорно суспільство модерну є перш за все репресивне суспільство, яке знищує людську свободу та індивідуальність; для Ю. Габермаса - це суспільство із значними можливостями і ще невикористаним гуманістичним потенціалом. Для М. Горкгаймера і Т. Адорно найголовнішим є збереження свободи людини в реаліях суспільства модерну. Використовуючи поняття „уречевлення” і концепт „культуріндустрія”, вчені показали, що суспільство модерну фактично знищує індивідуальну свободу. Горкгаймер і Адорно обгрунтували, що через цілераціональну, дисциплінуючу працю, а також через продукцію культуріндустрії воно репресує людину. Тому суспільство модерну за своєю суттю є репресивним. Натомість для Ю. Габермаса важливим є не стільки індивідуальна свобода людини, скільки соціальна інтеграція постліберальних суспільств. Вчений в термінах теорії комунікативної дії довів, що небезпеку суспільствам модерну несуть суперечності, пов'язані із соціальною дезінтеграцією та аномією, які виникають внаслідок уречевлення і культурного зубожіння життєсвіту.

6. В результаті дослідження показано, що теоретики Франкфуртської школи не зупиняються лише на відображенні онтологічних ознак суспільства модерну у своєму понятійно-категоріальному апараті, але й пропонують засоби подолання патологій суспільства модерну. В роботі доведено, що М. Горкгаймер і Т. Адорно головну ставку роблять на естетичний досвід і як дієвий засіб подолання патологій суспільства модерну пропонують „втечу” в мистецтво. Натомість Габермас, відштовхуючись від теорії комунікативної дії, переконаний, що такі патології можуть бути подолані за допомогою раціонального потенціалу вільної комунікації громадян держави в межах публічної сфери, який тільки і здатен обмежити систему та „захистити” життєсвіт від уречевлення. Особливого значення для Габермаса набуває загальноєвропейська публічна сфера. В результаті дослідження показано, що комунікація „громадян” Європи в межах загальноєвропейської публічної сфери має два важливих наслідки: 1) вона здатна вдало протидіяти цілераціональним імперативам глобальної системи капіталістичного господарства і „захищати” Європу від ефектів уречевлення; 2) на її основі Габермас намагається сконституювати Європу як життєсвіт.

7. Важливість роботи для соціології полягає в тому, що вона задає перспективи подальшого дослідження процесів глобалізації з точки зору європейської критичної традиції, і, зокрема, задає перспективи розробки засобів подолання патологій суспільства модерну, спричинених глобалізацією капіталістичного господарства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основні положення дослідження викладені в публікаціях:

- у фахових виданнях:

1. Булатевич М. М. Гносеологічний і технологічний потенціал методу „негативної діалектики” в пізнанні суперечностей суспільства модерну / М. М. Булатевич // Социальные технологи: актуальные проблемы теории и практики. - Выпуск 32. - Киев, Москва, Одесса, Запорожье: 2006. - С. 258-265.

2. Булатевич М. М. Роль „загальноєвропейської” публічної сфери у підтриманні соціальної інтеграції суспільств модерн за умов глобалізації (на основі концепції суспільства модерну Юргена Габермаса) / М. М. Булатевич // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2009. - №2. - С. 5-12.

3. Булатевич М. М. Роль публічної сфери в концепції суспільства модерну Юргена Хабермаса / М. М. Булатевич // Нова Парадигма. - Випуск 84. - К.: Вид-во імені М.П. Драгоманова, 2009. - С. 162-174.

- в інших виданнях:

4. Булатевич М. М. Патології суспільства модерну в соціології ранньої Франкфуртської школи / М. М. Булатевич // Наукові студії Львівського соціологічного форуму „Багатовимірні простори сучасних соціальних змін”. Збірник наукових праць. - Львів: 2008. - С. 298-404.

5. Булатевич М. М. Поняття модерну в соціології Франкфуртської школи / М. М. Булатевич // Сучасне суспільство в соціологічних дослідженнях: Матеріали V Київської міжвузівської наукової конференції. - К.: МСУ, 2008. - С. 88-90.

6. Булатевич М. М. Україна як суспільство модерну: суперечності вестернізації / М. М. Булатевич // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна”. - Випуск VI. - Частина 1. - К.: Обрії, 2008. - С. 155-156.

7. Булатевич М. М. Мистецтво як засіб подолання патологій суспільства модерну в соціологічних напрацюваннях Теодора Адорно / М. М. Булатевич // Матеріали 7-ї Міжнародної конференції молодих вчених „Шевченківська весна 2009”. - К.: 2009. - С. 119-121.

Размещено на Allbest.ru