Образи соціального порядку в сучасних теоріях глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

ОБРАЗИ СОЦІАЛЬНОГО ПОРЯДКУ В СУЧАСНИХ ТЕОРІЯХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

22.00.01 - теорія та історія соціології

Цимбал Тарас Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Судаков Володимир Іванович,

завідувач кафедри теорії та історії соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Кутуєв Павло Володимирович,

професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (м. Київ)

доктор соціологічних наук, доцент

Щербина Віктор Миколайович,

завідувач відділу соціологічних досліджень та аналізу проблем української культури Інституту культурології Академії мистецтв України (м. Київ)

Захист відбудеться 14 грудня 2009 р. о 14:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58

Автореферат розісланий 11 листопада 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. О. Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

глобалізація соціологічний науковий

Актуальність теми. Переважна більшість науковців із різних галузей суспільствознавства визнає глобалізацію провідною тенденцією сучасного суспільного розвитку, яка зумовлює зміст основних трансформацій у сучасних суспільствах. Глобалізація, згідно з усталеними уявленнями, розпочалася близько півстоліття тому і викликала стрімке зростання взаємозалежності суспільств, які раніше існували у відносно самодостатньому стані як нації-держави. Вважається, що глобалізація поставила під сумнів традиційний основоположний постулат соціологічної теорії, згідно з яким суспільство розглядалося переважно як продукт ендогенного розвитку. Однак цей простий діагноз 80-90-х років ХХ ст. спростували останні дослідження, які заперечили тезу про історичну унікальність глобалізації, чим поставили під сумнів наукову обґрунтованість і плідність самого цього терміна, а також заперечили висновки про анахронічність традиційних соціологічних категорій і понять для аналізу сучасних трансформаційних тенденцій. Таким чином, сучасний соціолог, який досліджує глобалізацію, опиняється в ситуації невизначеності, оскільки глобалізацію, з одного боку, інтерпретують як ефемерний епіфеномен, котрий не має самостійного онтологічного й пізнавального значення, а з іншого - як самостійне емерджентне утворення, що є незалежним джерелом причинності і постає як важливий стимул розвитку соціологічної теорії. Інша амбівалентність в інтерпретації глобалізації полягає в відсутності згоди суспільствознавців щодо її часових рамок, яка, своєю чергою, відображає брак консенсусу в науковій спільноті відносно сутнісних ознак цього процесу. Для соціолога ці труднощі ускладнюються тим, що глобалізація в основному вивчалася в межах економічної теорії, політології, теорії міжнародних відносин, культурології та соціальної епістемології.

Отже, доцільно констатувати, що дослідження глобалізаційної проблематики в концептуальних координатах соціології перебуває на початковій стадії, тому актуальним є з'ясування пізнавальних і концептуальних імплікацій особливостей глобалізаційного процесу, виявлених іншими суспільствознавчими науками, для предметної сфери соціології. Саме тому дане дисертаційне дослідження присвячене розробці теоретичних засад інтеграції теорій глобалізації в систему сучасного соціологічного знання, адже наявне соціологічне знання виявляється недостатнім для наукової рефлексії з приводу структур, процесів, явищ та дій соціальних суб'єктів, що виникають на глобальному рівні. Таким чином, в соціологічній теорії виникли такі концептуальні питання: (1) який окремий соціологічний сенс можна вкласти у сформоване за межами соціології поняття глобалізації, щоб зробити його ефективним засобом аналізу трансформаційних процесів сучасності; (2) яким є пізнавальний статус класичних соціологічних теорій для вивчення процесів сучасності з огляду на зміни, принесені глобалізацією. Ці два питання є аспектами важливої наукової проблеми, котра полягає в невідповідності концептуальних засад і понятійно-категоріального апарату соціології для вивчення процесу глобалізації та тенденцій становлення глобального соціального порядку.

Актуальність дослідження за окресленими вище напрямками випливає із таких міркувань: (1) попри надзвичайно широкий ужиток і значущість, якою наділяють глобалізацію, вона досі не є соціологічно кодифікованим поняттям, узгодженим із концептуальним апаратом і теоретичним доробком цієї дисципліни; (2) затяжний брак адаптації та згоди навколо цього поняття в соціології загрожує фрагментацією соціологічної діяльності на методологічному та теоретичному рівнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота не пов'язана з виконанням планових науково-дослідних тем кафедри чи факультету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації - з'ясувати потенціал структурно-функціоналістського образу соціального порядку для аналізу процесів глобалізації та розробити модель змін, яких він зазнає під впливом процесів, відображених сучасними теоріями глобалізації.

Відповідно до поставленої мети було виділено такі завдання дослідження:

визначити місце і статус соціологічного вивчення глобалізації в системі наукового знання, щоб окреслити поле міждисциплінарної співпраці для розвитку цього напрямку дослідження;

здійснити класифікацію теорій глобалізації з метою ідентифікації ключових пунктів незгоди між теоретиками щодо сутнісних ознак цього процесу;

виділити ознаки й наслідки глобалізації, не зводимі до ознак і наслідків інших процесів, які дають змогу розробити обґрунтоване визначення поняття «глобалізація»;

розробити епістемологічно й онтологічно обґрунтоване визначення поняття «глобалізація»;

окреслити відношення поняття «глобалізація» із іншими поняттями, що позначають трансформаційні тенденції сучасності, з метою уточнення їхнього змісту;

з'ясувати характер зв'язку між теоріями глобалізації і традицією класичного і посткласичного соціологічного теоретизування ХІХ-ХХ ст.;

окреслити основоположний структурно-функціоналістський образ соціального порядку, яким користувалися соціологи ХХ століття;

з'ясувати, в яких аспектах теорії глобалізації передбачають зміну структурно-функціоналістського образу соціального порядку в соціологічному теоретизуванні.

Об'єкт дослідження - сучасні теорії глобалізації, що розробляються в різних суспільствознавчих дисциплінах.

Предмет дослідження - концептуальні наслідки сучасних теорій глобалізації для структурно-функціоналістського образу соціального порядку в сучасній теоретичній соціології.

Методи дослідження. Для вирішення поставленої мети та завдань у роботі використано низку методів загальнонаукового та специфічно соціологічного характеру. Зокрема за допомогою методу аналізу структури понять, системного, критичного й міждисциплінарного підходів у дисертації розроблено онтологічно й епістемологічно обґрунтоване визначення поняття глобалізації, на основі якого в третьому розділі здійснено його соціологічне кодування. Аналіз генезису ідей та зіставлення ідей використано для з'ясування зв'язків між соціологічним теоретизуванням в його розвитку із сучасними теоріями глобалізації, що дозволило зробити висновок про міру сполучності цих двох теоретичних традицій. Аналіз структури понять дав змогу в останньому розділі розкрити наслідки теорій глобалізації для структурно-функціоналістського образу соціального порядку в соціології.

Наукова новизна результатів, одержаних у дисертації, полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні:

В нових концептуальних координатах розкрито пізнавальний статус сучасних теорій глобалізації, зокрема встановлено, що вони є частиною ширшого міждисциплінарного поля досліджень транссуспільних практик, яке формується не лише теоріями глобалізації, а й низкою спеціалізованих теорій, до яких належать теорії світосистем, теорії залежності, теорії імперіалізму та неоімперіалізму, теорії міжнародних відносин та теорії модернізації.

Вперше запропоновано дві нові класифікації теорій глобалізації, які дають можливість з'ясувати причини розбіжностей теоретичних поглядів науковців щодо змісту новітніх глобалізаційних процесів: за характером цих процесів (об'єктивістські - суб'єктивістські -змішані) та за критерієм визначення глобалізації (нормативістські - реалістські).

Вперше сформульовано та обґрунтовано нові концептуальні уявлення щодо особливості глобальної соціальної системи як одиниці аналізу та унікальності структурування соціального порядку в ній шляхом виділення таких її емерджентних властивостей:

а. Досягнення глобальною системою стану рівнопротяжності із людською ойкуменою, тобто охоплення нею всього можливого соціального та символічного простору людства;

б. Втрата глобальною соціальною системою простору для екстенсивного економічного зростання;

в. Відсутність можливості бути частиною або учасником трансполітії, тобто брати участь у змагальній системі суспільств на рівні із іншими аналогічними учасниками;

г. Зникнення «інших»;

д. Втрата можливості екстерналізації економічних, соціальних і політичних збитків свого способу організації.

Розроблено та обґрунтовано визначення поняття «глобалізація», яке дає змогу відмежувати означуваний ним процес та його наслідки від інших трансформаційних тенденцій, які формують образ глобального соціального порядку: глобалізація - це історична трансформацію, що є збірним комплексом процесів, викликаних формуванням структури соціальної системи особливого типу - глобальної. Інноваційний характер запропонованого визначення полягає у використанні евристичних можливостей поняття «глобальна соціальна система».

Вперше здійснено систематичний аналіз співвідношень поняття «глобалізація» із поняттями, які використовуються для операціонального вираження сучасних трансформацій: «локалізація», «націоналізація», «регіоналізація», «інтернаціоналізація», «міждержавна інтеграція» та «глобалізації» (в множині), а також розмежовано наслідки глобалізації і наслідки інформаційної революції.

Отримала подальший розвиток позиція, що доводить релевантність понять класичної соціології та класичних теорій соціального порядку для вивчення глобалізації. Зокрема аргументовано, що класичні теорії соціального порядку безпосереднім чином відображають концептуальні зв'язки між класичною соціологією та сучасними теоріями глобалізації.

Вперше доведено наявність зумовлених емерджентними властивостями глобальної системи тенденцій, до яких тяжітиме глобальний соціальний порядок, зокрема таких: по-перше, структурно зумовлений брак інтеграції (зокрема централізованої) на глобальному рівні, який позначатиметься і на нижчих рівнях організації; по-друге, неможливість достатньої акумуляції ресурсів окремими суб'єктами для встановлення влади на глобальному рівні; по-третє, глобальний соціальний порядок, внаслідок трансформації своєї просторово-інформаційної організації (декомпозиції «національної констеляції»), стає, на відміну від національно-державного порядку, волатильним, тобто може зазнавати сильних і швидких збурень під впливом незначних подій, наслідки яких стрімко примножуються через цикли позитивного зворотного зв'язку; по-четверте, емерджентні властивості перешкоджають формуванню єдиної культурної ідентичності для глобальної системи; і, по-п'яте, брак довіри та її інституційних замінників на глобальному рівні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у зв'язку з поступом глобалізації виникає потреба стратегічного планування соціальної, політичної та економічної сфер в умовах глобальної трансформації. Запропоноване в дисертації визначення глобалізації дає змогу чітко виокремити особливості й наслідки цієї трансформації, а виділені автором емерджентні властивості глобальної соціальної системи та зміни в образі соціального порядку дають основу для прогнозування розвитку процесів та інститутів в умовах глобалізації. Також наукові висновки і положення даної дисертаційної роботи можуть бути використані в процесі викладання та розробки програм спецкурсів за напрямами: «соціологія знання», «історія соціології», «соціологія глобалізації», «загальна соціологічна теорія», «сучасні соціологічні теорії» та для викладання інших галузевих і спеціальних соціологій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою автора. Основні результати дослідження та положення наукової новизни отримані без співавторства. Всі статті написані автором особисто (самостійно).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на таких наукових конференціях: (1) Перший Львівський соціологічний форум «Актуальні проблеми сучасного українського суспільства (міжнародна наукова конференція» (19-20 травня 2007 року), Львівський національний університет імені Івана Франка. Тема виступу: «Імплікації теорій глобалізації для концепції соціального порядку на мікрорівні»; (2) ХІІІ Міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання» (8-9 листопада 2007 року), Харківський національний університет імені Василя Каразіна, соціологічний факультет. Тема виступу: «Класичні концептуальні антецеденти теорій глобалізації»; (3) Перша міжнародна наукова конференція для студентів, аспірантів, науковців «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій» (20-21 лютого 2008 року), Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Тема виступу: «Історичні прецеденти глобалізації та особливості її сучасного етапу»; (4) ІV міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (20-23 березня 2008 року), Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Тема виступу: «Зникнення “інших” як ознака глобальної системи»; (5) ІІ міжнародний львівський соціологічний форум «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» (30-31 травня 2008 року), Львівський національний університет імені Івана Франка. Тема виступу: «Хронологічна конкретизація та періодизація глобалізації в сучасній західній соціології»; (6) І міжнародна конференція студентів та молодих науковців «Соціологія і сучасні соціальні трансформації» (9-10 жовтня 2008 року), Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет соціології. Тема виступу: «Емерджентні властивості глобальної соціальної системи». А також на методологічних семінарах кафедри теорії та історії соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на семінарах кафедри загальної соціології Яґеллонського університету (Краків, Польща) під час наукового стажування (жовтень 2006 - червень 2007 року) та семінарах Літньої школи Гарвардського університету (червень-серпень 2007 року).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у семи одноосібних публікаціях автора, чотири з яких вийшли друком у фахових виданнях.

Структура дисертації відповідає меті і послідовності вирішення поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (13 сторінок, 127 позицій, з них 83 - іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації - 180 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів дисертації та її структуру.

У першому розділі «Сучасна наукова концептуалізація глобалізації» автор дисертації концептуалізує міждисциплінарне поле дослідження транссуспільних практик, до якого належать сучасні теорії глобалізації, а також теорії модернізації, імперіалізму та неоімперіалізму, теорії залежності, світосистемний аналіз і соціологічні теорії міжнародних відносин. Незважаючи на те, що це незалежні напрямки, вони становлять одне наукове міждисциплінарне поле і можуть бути використані для концептуального і теоретичного збагачення одне одного. Поняття «глобалізація» використовується не тільки в теоріях глобалізації, а й у світосистемному аналізі та деяких інших з-поміж перелічених вище теоретичних напрямків.

На основі проведеного аналітичного огляду наукових дискусій щодо глобалізації автор дисертації констатує брак згоди з приводу значення і навіть визначення цього процесу. На додаток до традиційних розходжень між (1) «гіперглобалістами» (або просто «глобалістами»), (2) «скептиками» і (3) «трансформаціоналістами» (або «поміркованими»), згідно з класифікацією підходів до глобалізації Е. Ґіденса, Д. Гелда та ін. і Я. Шольте, а також розбіжностей між прибічниками різних образів глобалізації відповідно до класифікації Дж. Урі (глобалізація як (1) структура, (2) потік, (3) ідеологія, (4) вистава і (5) складність), у дисертації запропоновано ще дві класифікації, які також розділяють дослідників глобалізації. По-перше, всі визначення глобалізації можна поділити на (1) суб'єктивістські, (2) об'єктивістські та (3) змішані. Прихильники першого типу визначень трактують глобалізацію як своєрідну «хибну свідомість», штучно вигадану ідею з метою приховати реальну економічну й політичну сутність стратегій капіталу або урядів, котрі традиційно спрямовані на визиск і самозбагачення. На противагу «суб'єктивістам», «об'єктивісти» вважають глобалізацію реальним процесом, а не міфом чи феноменом свідомості. Окрему групу становлять прихильники «змішаного» визначення, наприклад Р. Робертсон, котрий розуміє глобалізацію одночасно як «стиснення світу та інтенсифікацію усвідомлення світу як цілого».

По-друге, інший критерій класифікації дефініцій глобалізації дає змогу виділити (1) нормативістські та (2) реалістські визначення. В нормативістських підходах глобалізація описується і оцінюється у зіставленні із певним «ідеальним станом», або мірилом, як процес, що веде до більш-менш відомого кінця. Отже, в них присутній телеологічний момент. Кінцевою метою глобалізації проголошується (або імпліцитно постулюється) певна «єдина ситуація»: досконало конкурентний світовий ринок, світовий уряд, глобальна система або цивілізація, культурно гомогенізований світ тощо. Реалістський напрям стоїть на позиції, що спрямування глобалізації залишається невизначеним, оскільки глобалізація трактується як непередбачуваний і суперечливий історичний процес.

Здійснена в дисертації класифікація підходів до трактування глобалізації засвідчила плюралістичний характер поля дослідження глобалізації, пов'язаний із відсутністю загальновизнаного та обґрунтованого визначення глобалізації. Виходячи з виявлених розбіжностей, дисертант пропонує висунути такі вимоги до операціонального визначення глобалізації: (1) визначення глобалізації повинне стосуватися процесу, що відсилає до планети в цілому (щоб не сплутуватися із поняттями на базі морфеми «світ», широко використовуваної у світосистемному аналізі); (2) воно повинне забезпечувати можливість однозначного відокремлення глобалізації від суміжних або схожих суспільних процесів (зокрема постання національних держав) та (3) задавати чіткі контури процесу: його початок і періодизацію.

Розглядаючи різні підходи до періодизації глобалізації, дисертант полемізує з їх авторами та критикує їхні пропозиції на підставі таких зауважень: (1) автори періодизацій розглядають різні галузеві глобалізації, котрі часто мають різні темпи і траєкторії; (2) вони виходять із певних припущень про «ідеальний тип» глобалізації, вибудовуючи його часто через екстраполяцію внутрішньонаціонального порядку на глобальну арену, тобто вважають, що глобалізація має наперед визначений напрям розвитку; (3) прибічники різних підходів звертаються до різних критеріїв - об'єктивістського або суб'єктивістського, - котрі можуть давати розбіжні результати; та (4) різні трактування лексичної основи терміна «глобалізація»: розуміючи «глоб» як «світ», одні дослідники вбачають глобалізацію в світосистемах будь-якого розміру, тоді як інші наполягають, що глобалізація повинна неодмінно стосуватися планети в цілому. Відтак на основі розглянутих підходів до періодизації глобалізації та з'ясованих причин розбіжностей між ними в дисертації зроблено такий висновок: з огляду на агентну та галузеву множинність глобалізації останніх п'яти століть, згода щодо її періодизації не буде досягнута, якщо тільки не обрати за основу періодизації постання комунікаційної інфраструктури, яка вможливила всі агентні та галузеві глобалізації, тобто підтримати теорію Д. Фліна й А. Жиралдеса, яка приймає за символічну дату виникнення глобальної системи 1571 р.

Наступним кроком для специфікації значення поняття глобалізації має бути її розмежування з іншими соціальними процесами, які виступають джерелами сучасних соціальних трансформацій. З цією метою в дисертації запропоновано звернутися до поняття глобальної соціальної системи як референта глобалізації і порушити питання про наявність у цієї системи емерджентних властивостей, тобто ефектів, які в певний спосіб відрізняють систему від її складників. Дисертант виділяє п'ять таких емерджентних властивостей, притаманних глобальній соціальній системі:

Досягнення глобальною системою стану рівнопротяжності із людською ойкуменою, тобто охоплення нею всього можливого соціального та символічного простору людства;

Втрата глобальною соціальною системою простору для екстенсивного економічного зростання;

Відсутність можливості бути частиною або учасником трансполітії, тобто брати участь у змагальній системі суспільств на рівні із іншими аналогічними учасниками, оскільки таких учасників не існує;

Зникнення «інших»;

Втрата можливості екстерналізації економічних, соціальних і політичних збитків свого способу організації.

Отже, глобальна система безаналогова за умовами свого структурування, тому її конфігурацію не будуть задавати засоби й способи, безпосередньо перенесені з систем нижчого рівня. В ній наявні емерджентні властивості, які роблять її унікальною порівняно із іншими соціальними системами і незводимою в своїх ефектах до систем нижчого рівня.

Спираючись на розуміння глобальної системи як системи із окресленими вище емерджентними властивостями, автор дисертації пропонує розуміти глобалізацію в трьох сенсах:

як генезис глобальної системи;

як залучення окремої сфери, групи або процесу до функціонування глобальної системи;

як історичну трансформацію, що є збірним комплексом процесів, викликаних формуванням структури соціальної системи особливого типу - глобальної.

Останнє значення відповідає висунутим критеріям до визначення: воно відсилає до планети в цілому (через визначення глобальної системи, яка охоплює все людство); задає чіткий хронологічний контур (через появу транспортно-комунікаційної інфраструктури для глобальної системи, яка мала місце в ХVІ ст.); уникає пасток детермінізму, телеологізму й нормативізму; та подає глобалізацію як багатовимірну й багатоукладну.

Запропоноване визначення глобалізації також дозволяє окреслити співвідношення цього поняття із іншими соціологічними поняттями, які позначають просторову динаміку соціальних систем: «локалізація», «націоналізація», «регіоналізація», «інтернаціоналізація», «інтеграція» та «глобалізація» у її різних онтологічних модифікаціях.

У другому розділі «Зв'язки теорій глобалізації із традицією соціологічного теоретизування ХІХ - поч. ХХ ст.» автор розглядає соціологічну теорію в її розвитку на предмет її зв'язків із теоріями глобалізації і доводить безпідставність тези сучасних соціологів на кшталт Е. Ґіденса про закоріненість класичних соціологічних теорій у національній системі координат, яка нібито стоїть на перешкоді залученню доробку представників цього етапу розвитку соціології в глобальний аналіз та соціологію глобалізації.

З метою обґрунтування цього висновку автор пропонує зіставити теорії глобалізації та класичну соціологію в трьох ракурсах: (1) на предмет відповідності основоположних понять, розроблених класиками, для аналізу глобальних процесів; (2) на предмет наявності в класичній соціології понять, що відображають процеси, для яких кінцевим горизонтом виступає весь світ; (3) на предмет використання понять та аналітичних категорій, розроблених класичною соціологією, в теоріях глобалізації.

Усі ці три зіставлення дали позитивний результат. Спершу в огляді історії соціології відносно глобальної проблематики було з'ясовано, що виділена послідовність етапів не демонструє стійкої тенденції до залучення або вилучення глобальних тем зі сфери інтересу соціології. Разом із тим виявилося, що завдяки спадку Просвітництва із його акцентуацією людства та ідеалом універсалізму, соціологія від початку конституювалася як наука про універсальне «соціальне» - і ця її орієнтація на універсальність збереглася навіть на наступних етапах, в яких загалом домінував інтерес до внутрішньонаціональної проблематики, а нація-держава стала головним замовником та одиницею аналізу. Ідеал універсальності спонукав соціологів дотримуватися орієнтації на вивчення в остаточному підсумку соціального взагалі (а не партикулярного суспільства) та розробляти універсальні засадничі поняття своєї науки, не прив'язані до конкретного інституційно організованого порядку (як-от «соціальна дія», «соціальна система» та «суспільство»).

Крім того, автор виявляє в класичній соціології низку тем та ідей, для яких кінцевим горизонтом або тлом виступав цілий світ. До їх переліку належать «світовий капіталізм» у К. Маркса, «раціоналізація» та «світові релігії» в М. Вебера, «світовий патріотизм» і тема «батьківщини» у Е. Дюркгайма та М. Моса, а також тематизація грошей у К. Маркса і Ґ. Зимеля. Ці теми та ідеї, хоч у силу відсутності реальних передумов для них і сприймалися самими теоретиками нерідко як «екстраполяції», «прогнози» та суто теоретичні можливості, не здійснимі на практиці, виводили їх на терен транссуспільної проблематики, а в деяких випадках навіть стимулювали порушувати питання відверто глобального характеру, тобто пов'язані із емерджентними властивостями глобальної системи. Сам факт теоретичного зіткнення з такими питаннями промовисто свідчить, що класичні соціологічні теорії не мали непоборних перешкод для вивчення транссуспільної взагалі і глобальної зокрема проблематики.

Нарешті останнім аргументом на користь відповідності класичної соціології потребам глобального аналізу стало виявлення конкретних запозичень із класичної соціології, звернень до неї та паралелей і спадковості з нею в теоріях глобалізації. Це головно стосується теорій К. Маркса, Ф. Тьоніса, М. Вебера, Ґ. Зимеля і Т. Парсонса: у деяких випадках їхніх понять (зокрема й основоположних), у інших випадках - окремих тем із їхньої наукової творчості.

Викладені факти, на думку дисертанта, обґрунтовують висновок про збереження актуальності класичного поняття соціального порядку в умовах глобальності, однак це не означає, що змін не зазнає конкретний образ соціального порядку. Той факт, що класики здебільшого випадково стикалися або всього-на-всього «нащупували» безпосередньо структуризаційні обставини глобальної системи (на противагу сталому інтересу до транссуспільних практик загалом), застерігає від апріорного судження. Очевидно, що світ як глобальна система стає не так «стисненим», як «замкненим» - і ця обставина (майже недобачена класиками) є важливим чинником, який відлунює по всіх рівнях соціального впорядкування.

У третьому розділі «Концептуальні імплікації теорій глобалізації для образу соціального порядку в соціологічній теорії» автор дисертації спершу обґрунтовує використання поняття соціального порядку в широкому розумінні як такого, що стосується порядку на всіх рівнях організації соціальних утворень - від їх внутрішнього порядку до порядку їхніх зовнішніх відносин із аналогічними представниками множини соціальних утворень. Такий вжиток цього поняття узгоджується із традицією його використання в соціології, а також відповідає каузальній та аналітичній нероздільності різних рівнів соціального.

На основі такого широкого розуміння поняття «соціальний порядок» у дисертації розглянуто, які концептуальні наслідки для нього має становлення глобальної соціальної системи, тобто чим глобальний соціальний порядок відрізнятиметься від соціального порядку, організованого націями-державами. Передусім з'ясовано, що незважаючи на непередбачуваність внутрішніх процесів у глобальній системі та значний простір для впливу на них волюнтаристських чинників, емерджентні властивості глобальної системи накладають загальні обмеження на структурування соціального порядку в глобальній системі, які перешкоджатимуть її доступові до одних системних рішень, натомість залишаючи відкритим доступ до інших.

Дисертант доводить, що якщо розглядати глобальну соціальну систему як «надсистему» всіх соціальних систем, її емерджентні властивості відразу ставлять її в унікальне становище. Не будучи частиною трансполітії, тобто одним із суб'єктів у множині суб'єктів, глобальна соціальна система позбувається одного з важливих чинників внутрішнього структурування, зокрема структурування у формі централізованої інтеграції. У ній потрапляє під питання імператив інтеграції, адже одним з головних рушіїв останньої було змагання із конкурентними суспільствами. Оскільки ж глобальна система не може вести такого змагання, виникає питання: чи потрібна їй інтеграція, а якщо потрібна, то як її забезпечити. Крім того, неучасть у трансполітії надзвичайно підвищує ціну системних рішень в соціально-еволюційній перспективі.

Глобальна система викликає і викликатиме зміщення меж різних підсистем, об'єднаних у межах нації-держави, у відповідь на появу та зникнення різних атракторів, що перебуватимуть поза контролем націй-держав, який звузився під дією глобальної системи. Таким чином, глобалізація, найвірогідніше, призводитиме до часткових накладень між культурними, соціальними, політичними й економічними системами, але не до повного або близького до повного збігу між ними, який ще досі залишається характерною рисою світу. Цей факт деконсолідації, або роз'єднання культурної, соціальної, політичної та економічної підсистем, раніше консолідованих у межах нації-держави, у поєднанні з втратою глобальною системою простору для екстенсивного економічного зростання накладає обмеження на гранично можливу акумуляцію ресурсів окремим суб'єктом, а отже, для створення ним бази для монополії на владу в глобальній системі. Це ще один структурний чинник, який стоятиме на перешкоді централізованій інтеграції глобальної системи.

Провідним компонентом класичного образу соціального порядку була його просторово-інформаційна організація. Національний соціальний порядок, який безпосередньо передував становленню глобальної соціальної системи та набуттю її емерджентними властивостями критичної ваги для прояву їхніх наслідків на різних рівнях організації, складався із просторово сегментованих та інформаційно відмежованих одиниць (націй-держав), які здебільшого зосереджувалися на своїх внутрішніх справах та інтересах. Така анатомія соціального порядку вповільнювала поширення впливів між соціальними системами, залишала за ними можливість контролювати допущення впливів та давала їм час пристосуватися до впливів. Однак в умовах глобальної системи частково під дією її емерджентних властивостей відбувається дезінтеграції «національної констеляції» та роз'єднання культурної, соціальної, політичної та економічної підсистем. Новий образ соціального порядку має не сегментований вигляд, а характеризується частковим взаємонакладенням різних підсистем. Така топологія соціального простору сприяє зростанню його «провідності» для впливів, а отже, робить порядок більш волатильним. Волатильність - це стійка ознака образу глобального соціального порядку, тому в ньому особливо гостро стоятиме питання контролю (передусім інформаційного) за діями індивідів, позаяк навіть незначні їхні вчинки можуть вилитися у масштабні наслідки у волатильному глобальному соціальному порядку.

Іншим важливим аспектом сегментованого соціального порядку націй-держав була наявність дбайливо культивованих ідентичностей, які забезпечувала культурна підсистема. Місце національної ідентичності не посіла яка-небудь наднаціональна, або космополітична ідентичність. З огляду на зрослу сполучність глобальної соціальної системи та її «провідність» для ідей та впливів вона здавалася би слушним кандидатом на створення власної ідентичності. Однак їй на перешкоді стає її ж емерджентна властивість зникнення «інших», адже всі потужні ідентичності формувалися навколо протиставлення «свого» і «чужого», «ми» і «вони». Крім того, в умовах глобального соціального порядку зазнають кризи інституційні замінники довіри: для їх функціонування потрібна надійна інституційна мережа, яка охоплює весь світ. Цю потребу всередині суспільства задовольняє держава. Однак множинність суб'єктів на міжнародному рівні запобігає ефективному й гарантованому правопримусу окремо взятим суб'єктом, навіть якщо він гегемон. У зв'язку з браком таких механізмів у передбачуваному майбутньому, міжнародні відносини залишатимуться без надійного інституціоналізованого регулятора, здатного забезпечити силовий правопримус або нормативний консенсус.

Всі ці виявлені та проаналізовані дисертантом обставини структурування соціального порядку в глобальній системі створюють настільки значні перешкоди, що роблять малоймовірним формування централізованих структур влади та реалізації силової (т. зв. макіавелівсько-гобсівської) моделі соціального порядку на глобальному рівні. Оскільки деякі глобально важливі рішення (наприклад, захист біосфери та нерозповсюдження і невикористання ядерної зброї) вимагають асоційованої дії на глобальному рівні, вони можуть досягти успіху лише через дві інші моделі соціального порядку - нормативний консенсус (утруднений браком об'єднавчої ідентичності) та раціональний інтерес. Автор підсумовує, що з огляду на туманні перспективи інституціоналізації владних (централізованих) структур на глобальному рівні, можна прогнозувати, що на ньому оперуватимуть «м'які» форми регулювання - символічні системи (зокрема «м'які» форми права), міжнародний клас експертів, який створить корпус експертного знання на ґрунті глобальної непевності, та принагідний гегемон.

ВИСНОВКИ

Таким чином, дисертаційне дослідження продемонструвало можливість використання евристичного потенціалу поняття «соціальний порядок» з метою інтеграції теорій глобалізації в систему соціологічного знання. Всупереч усталеним уявленням у дисертації доведено, що соціологічна теорія від початку містила в собі засоби пізнавального освоєння транссуспільних і глобальних вимірів соціальних процесів, явищ і дій. Одним із таких засобів є поняття «соціальний порядок». Здійснена в дисертації концептуалізація глобальної соціальної системи та її емерджентних властивостей дала змогу застосувати поняття «соціальний порядок» для вивчення транссуспільних відносин. Однак глобалізація, змінюючи співвідношення інтер- та інтрасуспільного функціонування соціальних відносин, призводить до того, що в глобальній соціальній системі як системі особливого типу зазнає змін структурно-функціоналістський образ соціального порядку. Автор стверджує, що незважаючи на неможливість передбачити конкретні зміни, можна вказати на зумовлені емерджентними властивостями глобальної системи тенденції, до яких тяжітиме глобальний соціальний порядок. Згідно з результатами дисертаційного дослідження, до таких тенденцій належать:

структурно зумовлений брак інтеграції (зокрема централізованої) на глобальному рівні, який позначатиметься і на нижчих рівнях організації;

неможливість достатньої акумуляції ресурсів окремими суб'єктами для встановлення влади на глобальному рівні;

глобальний соціальний порядок, внаслідок трансформації своєї просторово-інформаційної організації (декомпозиції «національної констеляції»), стає, на відміну від національно-державного порядку, волатильним, тобто може зазнавати сильних і швидких збурень під впливом незначних подій, наслідки яких стрімко примножуються через цикли позитивного зворотного зв'язку;

емерджентні властивості глобальної соціальної системи перешкоджають формуванню єдиної культурної ідентичності в ній;

брак довіри та її інституційних замінників на глобальному рівні.

Всі ці п'ять чинників свідчать про вкрай низьку ймовірність інституціоналізації та централізації влади на глобальному рівні. Це зміни в структурно-функціоналістському образі соціального порядку, які викликає постання глобальної соціальної системи та супутня йому декомпозиція «національної констеляції».

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми, а лише закладає основи для її подальшого вивчення. Найбільш значущими з теоретичного й практичного погляду напрямками майбутнього дослідження порушеної в цій дисертації проблематики є: (1) операціоналізація та емпірична інтерпретація впливу емерджентних властивостей глобальної соціальної системи з подальшим його вивченням за допомогою емпіричних методів; (2) поглиблення аналізу зв'язку динаміки капіталізму із глобальною системою; (3) розвиток теорії системних криз глобальної соціальної системи; та (4) розробка моделей практичних стратегій соціальної інтеграції та впорядкування в умовах волатильного глобального соціального порядку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях:

- у фахових виданнях:

Цимбал Т. В. Класичні концептуальні антецеденти теорій глобалізації / Тарас Володимирович Цимбал // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Х.: Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2007. - С. 66-70;

Цимбал Т. В. Проблема періодизації процесу глобалізації в сучасній західній соціології / Тарас Володимирович Цимбал // Нова парадигма. - 2008. - №78. - С.166-177;

Цимбал Т. В. Емерджентні властивості глобальної соціальної системи / Тарас Володимирович Цимбал // Нова парадигма. - 2009. - №82. - С.153-163;

Цимбал Т. В. Перспективи соціального порядку в глобальній соціальній системі зі структурно-функціоналістського погляду / Тарас Володимирович Цимбал // Віче. - 2009. - №22. - С. 21-23.

- в інших виданнях:

Цимбал Т. В. Історичні прецеденти глобалізації та особливості її сучасного етапу / Тарас Володимирович Цимбал // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій. Секція 4. Освіта, культура, наука як чинники інноваційного розвитку (частина 1): Матеріали першої міжнародної конференції. - Суми: СОІППО, 2008. - С.80-81;

Цимбал Т. В. Зникнення “інших” як ознака глобальної системи / Тарас Володимирович Цимбал // «Шевченківська весна»: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. Випуск ІV. Ч.1. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - С.171-173;

Цимбал Т. В. Хронологічна конкретизація та періодизація глобалізації в сучасній західній соціології / Тарас Володимирович Цимбал // Наукові студії Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін»: Збірник наукових праць. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. - С.100-107.

АНОТАЦІЯ

Цимбал Т.В. Образи соціального порядку в сучасних теоріях глобалізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

В дисертації здійснюється соціологічна інтерпретація поняття «глобалізація» та з'ясування його пізнавальних і концептуальних наслідків для структурно-функціоналістського образу соціального порядку в соціології. На основі аналізу сучасних теорій глобалізації запропоновано онтологічно й епістемологічно обґрунтоване визначення глобалізації. З'ясовано наявність зв'язків і впливів між традицією соціологічного теоретизування і теоріями глобалізації. Розроблено модель змін, яких зазнаватиме структурно-функціоналістський образ соціального порядку під впливом процесів, відображуваних сучасними теоріями глобалізації.

Ключові слова: соціальний порядок, теорії глобалізації, глобальна соціальна система, емерджентні властивості, транссуспільні практики, визначення глобалізації, періодизація глобалізації, класична соціологія, особливості глобального соціального порядку.

АННОТАЦИЯ

Цымбал Т.В. Образы социального порядка в современных теориях глобализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации осуществляется социологическая интерпретация понятия «глобализация» и выяснение его познавательных и концептуальных последствий для структурно-функционалистского образа социального порядка в социологии. На основании анализа современных теорий глобализации предложено онтологически и епистемологически обоснованное определение глобализации. Разработано модель изменений, которые будут происходить со структурно-функционалистским образом социального порядка под влиянием процессов, отображаемых современными теориями глобализации.

Ключевые слова: социальный порядок, теории глобализации, глобальная социальная система, эмерджентные свойства, трансобщественные практики, определение глобализации, периодизация глобализации, классическая социология, особенности глобального социального порядка.

SUMMARY

Tsymbal Taras V. Images of Social Order in Contemporary Theories of Globalization. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Sociology degree. Specialized field 22.00.01 - History and Theory of Sociology. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2009.

The dissertation is aimed at sociological interpretation of the concept “globalization” and elucidation of its conceptual implications for the structural-functionalist image of social order in sociology. In reviewing contemporary theories of globalization the author points out the lack of consensus concerning the definition of globalization among social scientists. The disagreement is related to multidimensional and multifaceted nature of globalization itself, as well as to ideological struggles that surround it.

The issue is solved through the author's setting forth the concept of emergent properties of the global social system. Such properties are unique to the global system and define its specific nature in relation to other social systems. They include: (1) coextensiveness of the global social system with human ecumene; (2) its loss of possibility for extensive economic development; (3) impossibility to participate in a competitive transpolity; (4) disappearance of “others” for it; and (5) impossibility to externalize economic, social, and political costs of its mode of organization.

By finding such properties, it is argued that global social system is an exceptional social system which will arguably create specific constraints upon the structuration of social order within it. The constrains can be used to predict general outline of the forthcoming global social order. Close study of traditional sociological theorizing reveals that its fundamental concepts are basically relevant for analysis under global circumstance. Due to this fact it becomes possible to connect the concepts of globalization and social order. By means of such a juxtaposition it becomes obvious that structural-functionalist image of social order will undergo five loosely described changes: (1) structurally conditioned lack of integration; (2) limits for accumulation of resources by individual actors; (3) its volatility related to decomposition of the “national constellation”; (4) weak overarching identity; and (5) lack of trust and of its institutional substitutes at the global level.

Key words: social order, theories of globalization, global social system, emergent properties, transsocietal practices, definition of globalization, chronology of globalization, classical sociology, specific features of global social order.

Размещено на Allbest.ru