Головні тенденції та специфіка розвитку новітніх релігійних організацій в Україні (на прикладі неопротестантських груп)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології Національної академії наук України

ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ НЕОПРОТЕСТАНТСЬКИХ ГРУП)

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Миронович Дмитро Валерійович

УДК 316.74:2

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Міхеєва Оксана Костянтинівна, доцент кафедри соціології управління Донецького державного університету управління.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Мокляк Микола Миколайович, Національний авіаційний університет, професор кафедри соціології;

кандидат соціологічних наук Паращевін Максим Анатолійович, Інститут соціології НАН України, науковий співробітник.

Захист відбудеться 24.04. 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, м. Київ, вул. Шовковична, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, м. Київ, вул. Шовковична, 12.

Автореферат розісланий 19.03.2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пік появи та поширення новітніх релігійних організацій (початок-середина 1990-х рр.) в Україні співпав з періодом соціокультурних трансформацій суспільства. Суспільно-політичні й економічні зміни обумовили включення України до процесів світового масштабу, у тому числі й у сфері релігійних відносин. Перші роки незалежності ознаменувалися різким підвищенням інтересу до релігії та збільшенням кількості людей, що сповідують різні віровчення. Сплеск релігійності в цей період, зафіксований багатьма соціологами, був обумовлений передусім реакцією на звільнення суспільства від тиску радянської ідеології, фрагментарністю релігійної свідомості, можливістю добровільного вибору релігії й релігійних груп.

Виникнення та розвиток новітніх релігійних рухів та організацій в період тотальної трансформації соціально-державної системи значною мірою відображає складні й неоднозначні пошуки в сфері духовної самоідентифікації українського суспільства. Потреба населення в нових духовних світоглядних орієнтирах у зазначений період була обумовлена прагненням здобути сталу систему цінностей, отримати внутрішню усталеність замість фрагментованої аномічної свідомості. Процес індивідуалізації і надалі стимулює пошук індивідами такого стилю релігії, який би найбільш повно відповідав їх різноманітним потребам. Нерідкими є випадки, коли мешканці сучасної України або намагаються відновити свої православні традиції, або переходять в інші релігії та релігійні організації відповідно до уподобань.

Однією з характерних рис відзначених суспільних процесів стало проникнення в українське суспільство системи західних цінностей ліберальної ринкової моделі суспільного устрою. У релігійній сфері це спричинило динамічне зростання релігійних організацій протестантської спрямованості. Внутрішня будова цих організацій, методи й механізми залучення ними нових послідовників, істотно відрізняються від тих, що використовуються традиційними для України церквами. В результаті вони часто стають об'єктом критики з боку суспільства, що, у свою чергу, обумовлює актуальність об'єктивного вивчення особливостей функціонування та розвитку новітніх релігійних груп як на організаційному рівні, так і на рівні їх індивідуальної роботи з власними членами.

Наукова проблема полягає у тому, що зростання кількості релігійних організацій, посилення їхнього впливу на соціальне життя суспільства, посилення авторитету релігійних лідерів, виникнення новітніх для України релігійних груп, усі ці явища обумовлюють принципово нову ситуацію у духовній сфері та актуалізують потребу у подальшому вивченні цього процесу. Одним з наслідків відзначених тенденцій стає «модерний переустрій релігії» сучасного суспільства, який має прояв у виникненні та розвитку нових організаційних форм релігії, що постають як модифікований варіант класичної в межах соціології релігії моделі «культ - секта - церква». Таким чином, з одного боку, необхідно зрозуміти, яким чином розвиток суспільства руйнує традиційну релігійну сферу й релігійні інститути; з іншого, необхідно вивчити, як і чому в цьому ж соціумі продовжують з'являтися нові форми віри, нові релігійні організації.

Серед українських дослідників до феномену неорелігійних груп звертались В.Єленській, А.Бондаренко, Л.Филипович, Н.Дудар, О.Панков, Н.Бєлікова. Загальна характеристика неорелігій в Україні надана в роботах А.Колодного, П.Яроцького. У роботах А.Майстер, В.Федорова, Б.Фалікова, В.Бондаренко, В.Мартиновича висвітлені різні аспекти сучасного новаційного релігійного процесу в посткомуністичних суспільствах. Також слід відзначити дослідження моделей релігійної ідентичності в рамках монографії Л.Скокової, де на прикладі автобіографічного матеріалу аналізуються особливості релігійного навернення студентської молоді. У статтях О.Спис, В.Титаренко розглядаються соціокультурні зміни в неопротестантських громадах, особливості суспільної й місіонерської діяльності неохаризматичних громад. Поза безумовну значущість та оригінальність відзначених робіт, спостерігається фрагментарність і незавершеність дослідження новітніх релігійних організацій як соціального феномену сучасної української дійсності.

Розглядаючи доробок західних дослідників, слід відзначити, що свою актуальність зберігають класичні теоретичні підходи до вивчення релігії, розроблені М.Вебером, Е.Трьольчем, Е.Дюркгаймом, Р.Нібуром. Ідеальні типи релігійних організацій, розроблені М.Вебером як і раніше є відправним пунктом при класифікації й аналізі сучасних релігійних феноменів.

Серед сучасних теоретичних розробок слід відзначити концепції Д.Ервьє-Лєже, яка розглядає особливості процесів релігійного пошуку й релігійного навернення. При аналізі релігійної сфери українського суспільства в роботі використовувалася розроблена американськими дослідниками релігії Р.Старком і В.Бейнбріджем теорія раціонального вибору й побудована на її основі концепція релігійних економічних систем.

У дослідженнях В.Бейнбріджа, Ф.Стрікленда розглядаються класичні в межах соціології релігії моделі релігійної конверсії, аналізуються особливості та провідні риси цього процесу. У роботах Б.Вілсона, А.Баркер надається аналіз типологічних особливостей різних релігійних груп, та продемонстровано, що нетрадиційним релігіям властива значна розмаїтість інституційних форм. Також слід відзначити концепції Л.Рамбо й Н.Сконвода, в яких релігійне навернення розглядається як складний, багатовимірний процес, що містить у собі суб'єктивні, культурні, соціальні й релігійні елементи.

Розглядаючи ступінь розробленості проблеми, слід зауважити, що незважаючи на досить глибоку теоретичну розробленість теми новітніх релігійних організацій, що існує, насамперед, у західній науковій традиції, в рамках вітчизняної соціології релігії, кількість академічних досліджень неорелігійних груп та процесу навернення в їх середовищі в контексті українського суспільства є недостатньою. Слід зазначити, що останнім часом спостерігається зростання інтересу до дослідження процесу появи та поширення новітніх релігійних організацій. Однак симптоматично, що існуючі наукові розробки здебільшого не мають відповідного впливу на суспільну думку.

Актуальність і недостатня розробленість зумовили вибір теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках теми наукового дослідження кафедри соціології управління Донецького державного університету управління «Соціально - гуманітарні аспекти державного управління» (номер державної реєстрації 0106U05128). В межах цієї теми здобувачем розроблялися теоретичні та методичні рекомендації щодо церковно-державної політики в Україні в перспективі «традиційні релігійні інститути - держава - новітні релігійні організації».

Мета й завдання дослідження. Головною метою дослідження є визначення основних особливостей, тенденцій і характерних рис розвитку новітніх релігійних організацій в Україні на прикладі неопротестантських організацій.

Для досягнення мети дисертації вирішуються такі завдання:

- виявити характерні риси та особливості функціонування релігійної сфери сучасного українського суспільства в контексті соціокультурних перетворень;

- дослідити основні риси організаційної структури новітніх релігійних організацій на прикладі неопротестантських груп, з подальшим порівнянням отриманої структури зі структурами традиційних релігійних організацій;

- дослідити та здійснити аналіз основних тенденції та перспектив взаємодії держави, новітніх релігійних організацій і традиційних церков в контексті українського суспільства та існуючої моделі церковно-державних відносин;

- застосовуючи біографічний метод здійснити аналіз особливостей процесу релігійного навернення членів неорелігійних груп, а також особливостей впливу організаційної структури на основні етапи протікання цього процесу;

- з'ясувати провідні мотиви й цілі вступу до релігійної групи та типологічні закономірності процесу релігійного навернення серед членів неопротестантських спільнот, а також зіставити отримані в авторському дослідженні моделі релігійного навернення з існуючими моделями інших досліджень.

Об'єкт дослідження - новітні релігійні організації.

Предмет - особливості функціонування неопротестантських релігійних організацій в Україні, характерні риси їхньої організаційної побудови, та зумовлений цим процес залучення нових послідовників (навернення).

Вибір неопротестантських організацій обумовлений тим, що відзначені організації мають найбільш високу динаміку зростання в Україні й становлять практично половину від загальної кількості неорелігійних організацій.

Методи дослідження. Для здійснення теоретичних завдань дослідження застосовувались загальнонаукові методи, а саме: метод аналізу для ознайомлення із станом наукової проблеми та виділення основних рис релігійної сфери сучасного суспільства, метод порівняння для співставлення поглядів представників різних наукових шкіл щодо феномену новітніх релігійних організацій, методи класифікації та типологізації при розгляді існуючих в Україні новітніх релігійних груп й організацій та їх організаційної побудови. Основним емпіричним методом, який було використано для збору соціологічної інформації, є біографічний метод.

Емпіричну базу роботи складає дослідження механізмів релігійного навернення в середовищі новітніх релігійних організацій, проведене протягом 2007 р. за безпосередньої участі здобувача.

Збір соціологічної інформації здійснювався за допомогою автобіографічних свідоцтв навернення з інтернет-ресурсу неохаризматичних церков (n=70). Другу групу склали проведені автором біографічні інтерв'ю які містили інформацію про процес навернення у релігію (n=12). Регіонально найпоширенішими неохаризматичні групи є в Центрі, а також на Сході й Півдні України. Причому саме в Донецькій області відсоток неохаризматичних церков є найбільшим - близько 11% від їхньої загальної кількості, у цілому ж новітні релігійні організації становлять третину від загальної маси релігійних організацій, що діють на території Донецької області. (Хоча слід зауважити, що йдеться саме про кількість організацій, а не їх наповненість наверненими). Виходячи з цього були обрані найбільш типові та чисельні представники харизматичного руху в неопротестантському середовищі, що діють на території м. Донецька та Донецької області - церкви «Посольство Боже» та «Нове покоління».

При проведенні біографічних інтерв'ю використовувався метод «снігової грудки». Вік респондентів коливався в межах 19-65 років. Також у якості джерел, що прояснюють соціокультурний контекст релігійного навернення, були використані тексти періодичних та інтернет-видань неохаризматичних церков.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на прикладі неопротестантських організацій було проаналізовано специфіку розвитку та поширення новітніх релігійних груп (організацій) в українському суспільстві, розглянуто їхні провідні риси та механізми рекрутування нових членів. В дослідженні були отримані результати, що містять в собі необхідні елементи наукової новизни і виносяться на захист:

- дістав подальшого розвитку аналіз особливостей релігійної сфери сучасного українського суспільства, який припускає виявлення як соціокультурних, так і психологічних чинників, що обумовлюють процес формування та поширення новітніх релігійних організацій, а також вивчення взаємодії в цьому процесі соціального контексту й особистості; при цьому з'ясовано, що секуляризаційні процеси у суспільстві призводять не до ліквідації релігії, а зміни її структури й ролі; тенденції до плюралізації релігії, її зсув в «приватну» сферу й індивідуалізація виступають тими чинниками, що обумовлюють появу і поширення її нових організаційних форм;

- обґрунтовано можливість використання в роботі концепції «релігійних економічних систем», що дозволило окреслити особливості формування ринку релігійних товарів та послуг в Україні, а також розглянути місце, яке займають у цьому процесі новітні релігійні організації й традиційні релігійні інститути, при цьому аналіз особливостей функціонування релігійної сфери сучасного українського суспільства засвідчив існування в України цілком сформованої «релігійної економіки» із сегментованим «ринком релігійних послуг» де взаємодіють як традиційні релігійні організації, так і нові для українського соціуму релігійні групи та рухи;

- запропоновано використання концепції структурних конфігурацій і базових складових частин організації Г.Мінцберга щодо вивчення організаційної структури й побудови неохаризматичних груп, що дозволяє удосконалити уявлення про загальні та специфічні риси, що притаманні відзначеним групам та виявити основні тенденції в їх формуванні та поширенні. В роботі з'ясовано, що відзначені групи відрізняє висока динамічність, відкритість до змін і новацій, децентралізація управління, використання постійно поновлюваних наборів методів і практик по залученню нових послідовників, що адаптуються до кожного конкретного випадку та відповідають вимогам часу;

- на снові біографічного методу, розглянуто типові риси та особливості процесу релігійного навернення серед учасників неопротестантських організацій, надано авторську типологію моделей навернення з виокремленням найбільш типової (повторюваної) моделі приходу індивіда до віри та порівняння цієї моделі з механізмами релігійного навернення в середовищі традиційних церков;

- з'ясовано, що тип релігійного навернення залежить від соціального контексту та біографічної ситуації індивіда, а також його попереднього соціального досвіду; поштовхом до навернення стають переважно кризові або «переламні» життєві ситуації, під час яких можливий прихід до релігійної групи виконує компенсаторну та антистресову функцію, створюючи атмосферу визнання й підтримки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведене дослідження розширює уявлення про феномен новітніх релігійних організацій та особливості релігійного навернення в неопротестантському середовищі. Результати його можуть бути застосовані для аналізу сучасної релігійної сфери, форм організаційної побудови різних релігійних груп.

Основні положення даного дослідження можуть бути використані при розробці вузівських курсів з соціології релігії, а також соціології культури та релігієзнавства.

Особистий внесок здобувача. Усі статті написані автором особисто. Дисертаційне дослідження виконано самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації докладались автором на щорічних наукових конференціях «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (Донецький державний університет управління, Донецьк, 2005, 2006, 2007, 2008), міжнародних науково-практичних конференціях «Соціологічні читання» (Харків, 2005, 2006), міжнародній науковій конференції «Одеські соціологічні читання: Проблеми дослідження інституціональних змін і пошук нової ідентичності (регіональний аспект)» (Одеса, 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у трьох статтях у провідних наукових фахових виданнях, чотирьох матеріалах виступів та доповідях на конференціях.

Структура роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, два додатки, список використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації - 146 с., 2 табл., 5 рис., 2 схеми. Загальний обсяг дисертації з додатками, списком джерел (147 найменувань) займає 167 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету й завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подана інформація про особистий внесок здобувача, апробацію результатів і публікації.

У першому розділі «Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення релігійної сфери сучасного суспільства» розглядаються теоретичні концепції й установки, що використовувалися в дослідженні, а також методологічні принципи збору й аналізу емпіричного матеріалу.

Розглянуто основні теорії й концепції дослідження сучасної релігійної сфери та процесів, що в ній відбуваються - теорії секуляризації, раціонального вибору, індивідуалізації релігії. Відзначено дві основні дослідницькі проблеми сучасної соціології релігії: з одного боку, необхідно зрозуміти, якою мірою розвиток суспільства руйнує традиційну релігійну сферу й релігійні інститути; з іншого боку, необхідно вивчити, як і чому в цьому ж соціумі продовжують з'являтися нові форми віри, нові релігійні організації. Актуальність досліджень релігії вбачається в необхідності пояснити здатність релігії до самовідтворення в сучасних суспільствах. Підкреслюється, що важливою проблемою в рамках соціології релігії залишається питання про те, що сильніше стимулює участь у релігійних групах - наявність релігійних монополій або вільних ринків з безліччю конкуруючих релігій. Виокремлюються й співставляються погляди представників різних соціологічних концепцій на означене питання. Окреслюються дві провідні теоретичні побудови, що використовуються у дослідженні - теорія раціонального вибору та концепція релігійного пошуку.

Відзначається, що погляд на релігійний плюралізм як на чинник, що сприяє зростанню релігійної участі у суспільстві, здобув оформлення в роботах Р.Старка та В.Бейнбріджа «Теорія релігії», які певним чином переосмислюють веберівську традицію в соціології релігії крізь призму сучасних тенденцій в релігійній сфері. Релігія розглядається як цілком раціональна діяльність, робиться наголос на функції релігії як соціального компенсатора в сучасному суспільстві.

Наголошується, що важливим аспектом у вивченні сучасної релігійної сфери виступають особливості побудови релігійних організацій. Уточнюється, що більшою мірою це стосується розвитку неорелігійних феноменів, до яких не завжди вдається застосувати класичну модель «секта-деномінація-церква». Пояснюється, що вихід на релігійні ринки з вже діючими там релігійними організаціями змушує нові організації шукати більш ефективні механізми залучення власних послідовників. Це призводить до того, що відзначені типи релігійних організацій зазнають певних модифікацій, як в організаційному, так і в структурному плані. Зауважується, що результатом окреслених процесів стає, по-перше, скорочення періоду становлення неорелігійних феноменів (тобто часу з моменту появи культового руху до формування високоорганізованої структури), по-друге, - залучення економічних механізмів побудови власної організаційної структури (використання елементів менеджменту, маркетингу тощо).

Обґрунтовується використання терміну новітні релігійні організації. Відзначається, що цей термін, з одного боку, підкреслює організаційну завершеність груп, що виникли як у результаті індивідуальних релігійних пошуків, так і в результаті цілеспрямованих проектів; з іншого боку - вказує на новизну їх організаційної структури й управлінських механізмів, по відношенню до традиційних релігійних інститутів. До того ж термін позбавлений будь-якої негативної конотації. Окреслено структурні елементи новаційного релігійного процесу під яким розглядається виникнення, поширення й функціонування нових релігійних форм, релігійних практик, зразків поведінки, які не є традиційними (історичними) для даного суспільства.

Розкривається сутність концепції релігійного пошуку, що була розроблена Д.Ервьє-Лєже, а також моделі подальшого релігійного навернення (конверсії). У дослідженні зазначена концепція виступає тією сполучною ланкою, що дозволить простежити особливості взаємозв'язку між новими організаційними формами сучасних релігійних організацій і індивідуальними мотивами, що впливають на релігійний вибір.

Відзначається, що в контексті дослідження найбільш доцільним було використання біографічного методу. Це обумовлено тим, що комплексний підхід до розгляду мотивів вступу до релігійної групи, а також подальшого процесу релігійного навернення припускає наголос на вивченні соціального контексту й життєвого досвіду конкретних людей. Зауважується, що біографічний метод дозволив простежити процес зміни світогляду в рамках індивідуальної біографії, а також визначити вплив таких значимих для формування нової (релігійної) ідентичності чинників, як соціальний статус, сімейний стан тощо.

Другий розділ «Неорелігійний процес в Україні: становлення, структура та місце в соціальній організації суспільства» містить аналіз особливостей функціонування релігійної сфери сучасного українського суспільства, місця в ній новітніх релігійних організацій, а також тенденцій і перспектив взаємодії новітніх релігійних організацій і держави.

В контексті концепції раціонального вибору розглядаються основні тенденції й процеси, що обумовлюють появу й поширення новітніх релігійних організацій в Україні. Обґрунтовується аналогія між релігійними й комерційними економічними системами, що складаються з ринку поточних і потенційних клієнтів, певного кола організацій або фірм, що обслуговують цей ринок, і релігій, як продукту, який пропонується цими організаціями.

Розглядаються основні складові і закономірності функціонування релігійних економічних систем - релігійний плюралізм, регульованість/ нерегульованість з боку держави, ефективність побудови власної структури релігійними організаціями. При розгляді відзначених закономірностей в контексті релігійної сфери України, виокремлюються основні особливості їх прояву. Відзначається, що плюралізація релігійної сфери українського суспільства та формування «вільного ринку релігій» характеризується двома взаємодоповнюючими тенденціями, що доповнюють одна одну, з одного боку - відновленням традиційних релігійних інститутів, з іншого - пошуком нових релігійних цінностей.

Надається класифікація та типологія новітніх релігійних організацій, що діють на території України, розглядається специфіка їх регіонального поширення.

У якості одного з чинників динамічного поширення неопротестантських груп розглядається їхня організаційна структура. В межах концепції структурних конфігурацій і базових складових частин організації, яка була розроблена Г.Мінцбергом, надається аналіз двох моделей церковної побудови - «осередкова» модель церкви або модель «малих груп», та модель «G-12». Зауважується, що дані церковні моделі, вирізняє висока динамічність, відкритість до змін і новацій, децентралізація управління, використання постійно оновлюваних наборів методів і практик, що адоптуються до кожного конкретного випадку.

На підставі аналізу робиться припущення, що ці моделі можна розглядати як реструктуризовану модель церкви у її класичному розумінні, або ж її модернізований варіант. Підставою для процесів децентралізації й реструктуризації є ті ж самі причини, що властиві й бізнес сфері - прагнення зберегти конкурентоспроможність, збільшити власну частку охоплення «ринку релігійних послуг».

Окреслюються особливості церковно-державних відносин в Україні в перспективі «традиційні релігійні інститути - держава - новітні релігійні організації». Відзначається, що з моменту прийняття Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991) у суспільстві відбулися певні зміни, що відбилися й на його релігійній сфері, в результаті окремі законодавчі норми не в повній мірі відповідають сучасним вимогам і реаліям релігійної ситуації.

Зауважується, що найбільш доцільним, на думку здобувача, для України був би перехід на модель державно - конфесійних відносин, коли конституція не наділяє статусом державної певну релігійну організацію, але можливим є надання особливого статусу одній або декільком конфесіям із чітко прописаними правами та обов'язками сторін, як це практикується в ряді європейських країн. Підкреслюється, що подібний механізм дозволив би уникнути практики протекціонізму, забезпечивши відносно рівні можливості всім релігійним організаціям, що перебувають у правовому полі церковно-державних відносин. З одного боку, це б позбавило всіляких підстав обвинувачення неорелігійних груп, яким надано статус релігійної організації в «деструктивній» діяльності, з іншої, могло б стати поштовхом до активізації діяльності традиційних релігійних організацій.

У третьому розділі «Новітні релігійні організації як форма релігійного пошуку в умовах українського суспільства» розглядаються характерні мотиви й особливості приходу індивіда в релігійну групу, механізм релігійного навернення.

Відзначається, що комплексний підхід до розгляду феномена релігійного навернення припускає спрямованість на вивчення соціальних контекстів і життєвого досвіду конкретних людей. В межах дослідження під наверненням розуміється вхід (приєднання) у релігійну організацію, що супроводжується зміною загальної ідентичності. Остання включає в себе світогляд індивіда, його особистісні характеристики, зразки поведінки для великої кількості ситуацій, що обумовлюють його ставлення до людей і навколишнього середовища.

Здійснено аналіз структурних етапів типової моделі релігійного навернення:

- поступове формування такої життєвої ситуації, що приводить людину до віри;

- навернення у вузькому значенні цього слова: а) як момент знаходження віри та б) як рішення (усвідомлення бажання) стати (практикуючим) віруючим;

- процес соціалізації (альтернації) у релігійній культурі через засвоєння її цінностей, норм і практик поведінки;

- воцерковленність (як ідентифікація себе з релігійною групою), що визначається наявністю сформованої релігійної ідентичності, а також зміною способу життя завдяки привнесенню в сферу повсякденності нових релігійних практик.

На підставі розглянутих моделей релігійного навернення надається аналіз релігійних автобіографій (свідоцтв) членів неохаризматичих церков «Посольство Боже» та «Нове Покоління».

Зауважується, що період значного поширення новітніх релігійних організацій співпав із трансформаційними змінами, що відбувалися в українському соціумі початку-середини 1990-х рр. Аномічний стан суспільства сприяв інтенсифікації релігійних пошуків в середині різних соціальних груп. Відзначається, що в багатьох біографіях превалюють пасивні типи релігійного навернення. У зв'язку із цим використовується поняття біографічної траєкторії, уведене у науковий обіг А.Шютцем. Серед характерних (типових) особливостей розглянутих релігійних автобіографій можна виділити наступні:

- практично в усіх історіях навернення до віри є одна загальна риса: завжди приводиться якась подія, переламний кризовий момент, що привів людину до віри, вплинув на її внутрішній стан, викликав протиріччя у сприйнятті;

- сильний вплив на процес навернення соціального оточення конвертиту;

- чинник випадку в момент пошуку виходу із ситуації внутрішнього напруження: випадкова зустріч з учасником релігійної групи, знайомство з релігійним текстом, перегляд телевізійної проповіді;

- більшість розглянутих текстів мають чіткий внутрішній хронологічний розподіл на життя «до» і «після» навернення. Стара реальність, а також колективи й значимі інші, які раніше були її посередниками, одержують нову інтерпретацію;

- досвід членства в інших релігійних організаціях, переважно традиційних. Відзначається незадоволеність формалізмом богослужінь, відсутністю індивідуального підходу з боку служителів, а також пасивна життєва філософія.

При розгляді основних мотивів і чинників, що обумовлюють звернення індивідів до віри, виокремлюється п'ять основних типів навернення - інтелектуальний, містичний, експериментаторський, афіліативний, ревіталістський. Робиться висновок, що особливості релігійного навернення переважно залежать від соціального контексту або біографічної ситуації індивіда, а також від соціального досвіду, що передує цьому. Розглянуті свідоцтва, дозволяють виокремити, певну повторювану (типову) модель релігійного навернення, яку в основних етапах проходять всі навернені. Наголошується, що серед характерних відмінностей релігійного навернення в середовищі неопротестантських груп є більш глибоке й інтенсивне усвідомлення цього процесу, постійне перебування під його впливом і бажання поділитися пережитим досвідом з навколишнім оточенням.

Аналіз завершального етапу процесу релігійного навернення - прагнення до перевірки істинності віри через апелювання до авторитетних для індивіда джерел (інстанцій), які й надають йому певні критерії виправданості віри - виявив, що в розглянутих в дослідженні неохаризматичних організаціях превалюють харизматичний тип виправдання віри та принцип самовалідації. Перший пов'язаний з харизматичною особистістю пастора, що відіграє ключову роль у житті громад, другий - із практиками масового зцілення, реалізацією принципів успішності й процвітання, що акцентуються цими церквами.

Відзначається, що розглянуті способи виправдання віри за рахунок своєї емоційної насиченості є найбільш ефективними в підтримці релігійного навернення власних членів і залученні нових. Також суттєву роль відіграє та компенсаторська функція, що виконують неохаризматичні громади не тільки в психологічному плані, але й у фізичному (практики зцілення). Ідеологію успіху, позитивного мислення, що засвоюються членами громади цілком можна розглядати як елемент процесу ресоціалізації (альтернації). У свою чергу, ці принципи цілком відповідають цінностям масового суспільства, що робить неохаризматичні групи привабливими в очах потенційних віруючих.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та представлено результати, що були отримані на теоретичному та емпіричному рівнях.

Відзначається, що аналіз особливостей функціонування релігійної сфери сучасного українського суспільства дозволяють говорити про цілком сформовану «релігійну економіку» із сегментованим «ринком релігійних послуг». У цих умовах на перший план виходить здатність релігійних організацій відповідати вимогам часу, використовувати ефективні механізми залучення нових членів, гнучко реагувати на зміни, що відбуваються в релігійній сфері суспільства і суспільстві в цілому.

Тенденції до плюралізації релігії, її зміщення до «приватної» сфери й індивідуалізація виступають тими чинниками, що призводять до появи й поширення її нових організаційних форм. У контексті українського суспільства специфіка новаційного релігійного процесу тісно пов'язана з особливостями посткомуністичного соціуму початку-середини 1990-х рр. - руйнуванням існуючої нормативно - ціннісної системи, розривом у передачі релігійної традиції, кризою традиційних релігійних інститутів на тлі активізації релігійного пошуку й вироблення нових світоглядних орієнтирів.

Процес появи й поширення новітніх релігійних організацій не є суто українським феноменом, а в загальних своїх рисах повторює подібні процеси, що відбувалися в країнах Західної Європи й США в 1970-х рр. У свою чергу, це робить цінним досвід західних соціологів релігії й релігієзнавців, а також обумовлює можливість використання вироблених ними концепцій і моделей, що пояснюють ці процеси, при аналізі релігійної сфери українського суспільства й місця в ній новітніх релігійних організацій.

Розглянуті в дослідженні організаційні структури неопротестантських церков (модель «G-12» та осередкова модель) виступають у якості свого роду індикаторів процесів, що відбуваються у сучасній релігійній сфері. Організаційній структурі відзначених церков властиві висока динамічність, відкритість до змін і новацій, децентралізація управління, використання постійно поновлюваних наборів методів і практик, які адаптуються до кожного конкретного випадку й спрямованих на залучення нових послідовників. Цим вони відрізняються від традиційних релігійних організацій. Дані моделі можуть бути розглянуті як реструктурізована модель церкви в її класичному розумінні, або ж її модернізований варіант.

За результатами розгляду моделей церковно-державних відносин, що існують у країнах Західної Європи, робиться припущення, що найбільш доцільним для України був би перехід на модель державно - конфесійних відносин, коли конституція не наділяє статусом державної певну релігійну організацію, але можливим є надання особливого статусу однієї або декільком конфесіям із чітко прописаними правами та обов'язками сторін, як це практикується в окремих європейських країнах. Подібний механізм дозволив би уникнути практики протекціонізму, забезпечивши відносно рівні можливості всім релігійним організаціям, що перебувають у правовому полі церковно-державних відносин.

Проаналізовані в роботі релігійні автобіографії членів неохаризматичної церкви «Посольство Боже» та «Нове покоління» свідчать про те, що механізм релігійного навернення в середовищі членів неохаризматичних груп в цілому повторює класичні західні моделі конверсії в межах соціології релігії. Поштовхом до навернення є переважно кризові або «переламні» життєві ситуації, під час яких прихід до релігійної групи виконує компенсаторну та антистресову функцію, створюючи атмосферу визнання й підтримки. При цьому особливості релігійного навернення переважно залежать від соціального контексту або біографічної ситуації індивіду, а також від соціального досвіду, що передує цьому.

Вагома роль у процесі підтримки релігійного навернення виконують ті способи «виправдання віри», які практикують розглянуті церкви - практики зцілення, акцент на життєвому успіху й процвітанні, активній суспільній позиції - і які відповідають настроям, що панують у сучасному суспільстві. Серед характерних відмінностей релігійного навернення в середовищі неопротестантських груп можна відзначити глибоке (у психоемоційному плані) та інтенсивне усвідомлення цього процесу, постійне перебування під його впливом. Подібний стан забезпечується за рахунок практично постійної (не формальної, у відмінності від традиційних релігійних організацій) залученості індивіда в життя релігійної групи, що обумовлено особливостями організаційних моделей, які використовуються неохаризматичними церквами, а також перенесенням релігійних практик і доктрин у своє повсякденне життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Миронович Д.В. Проблеми у сприйнятті новітніх релігійних рухів: ефект стигмації //Збірник наукових праць ДонДУУ: «Соціологія управління». Серія «Спеціальні та галузеві соціології» Т. VI. Вип. 1 (46). - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - С. 183-187.

2. Миронович Д.В. Новые религиозные движения как форма религиозной девиации // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. Т.2. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2005. - С.477-481.

3. Миронович Д.В. Структура сучасної релігійної організації крізь призму соціології організації // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. Т.2. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2006. - С. 276-281.

4. Миронович Д.В. Особливості членства в неорелігійних організаціях: концепція Р.Старка та В.Бейнбріджа // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Матеріали другої наукової конференції (Донецьк, 14 квітня 2006 р.) - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - С. 239-244.

5. Миронович Д.В. Особливості сучасної релігійної сфери України: феномен релігійної економіки // Зб. наук. праць ДонДУУ: «Соціологія управління». Серія «Спеціальні та галузеві соціології» Т. VIII. Вип. 3 (80). - Донецьк: ДонДУУ, 2007. - С.113-122.

6. Миронович Д.В. Особливості механізму релігійної конверсії (на прикладі неопротестантських груп) // Вісник Одеського національного університету: Зб. наук. праць. Соціологія і політичні науки. Том 12. Вип. 6. - Одеса, 2007. - С. 175-184.

7. Миронович Д.В. Релігійний простір міста (на прикладі міста Донецька) // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Зб. наук. праць ДонДУУ: «Соціологія управління». Серія «Спеціальні та галузеві соціології» Т. IX. Вип. 4 (94). - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - С. 315-323.

анотації

релігійний суспільство український новітній

Миронович Д.В. Головні тенденції та специфіка розвитку новітніх релігійних організацій в Україні (на прикладі неопротестантських груп) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Інститут соціології НАН України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено соціологічному аналізу особливостей функціонування релігійної сфери сучасного українського суспільства, місця в ній новітніх релігійних організацій. У роботі розглянуто основні теорії й концепції дослідження сучасної релігійної сфери та процесів, що в ній відбуваються. Наведено класифікацію неорелігійних організацій, що діють на території України, а також специфіку їх регіонального поширення. На прикладі неопротестантських груп проаналізовані особливості їх організаційної структури. Проаналізовано особливості церковно-державних відносин в Україні в перспективі «традиційні релігійні інститути - держава - новітні релігійні організації». На основі аналізу релігійних автобіографій розглядаються характерні мотиви й особливості приходу індивіда в релігійну групу, а також механізм його релігійного навернення.

Ключові слова: новітні релігійні організації, новаційний релігійний процес, неохаризматичні організації, неопротестантизм, релігійне навернення.

Миронович Д.В. Основные тенденции и специфика развития новых религиозных организаций в Украине (на примере непротестантских групп) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Институт социологии НАН Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена анализу особенностей функционирования религиозной сферы современного украинского общества, места в ней новых религиозных организаций, а также процесса религиозного обращения.

Рассмотрены основные теории и концепции исследования современной религиозной сферы, а также происходящих в ней процессов - теории секуляризации, рационального выбора (религиозных экономических систем), деинституализации религии. На базе изучения теоретических подходов выявлены главные исследовательские проблемы современной социологии религии.

Автором отмечено, что современные концепции социологии религии органично вбирают в себя ряд аспектов классических подходов. Тенденции плюрализации, приватизации и деинституализации, характерные для религиозной сферы современного украинского общества, делают правомерным при их изучении использование методологических подходов и концепций западной социологии религии, поскольку отмеченные процессы в США и странах Западной Европы получили свою оценку и были проанализированы гораздо раньше.

В контексте концепции религиозной экономики, сформулированной Р.Старком и Р.Финком, автором рассматриваются основные тенденции и процессы, обуславливающие появление и распространение новых религиозных организаций в Украине. Представлена классификация, действующих на территории Украины новых религиозных организаций, а также специфика их регионального распространения. Обоснован выбор в качестве объекта исследования неохаризматических церквей, отмечены факторы их успеха.

На примере неохаризматических церквей рассмотрены используемые новыми религиозными организациями управленческие механизмы и методы построения собственной организационной структуры. Анализ модели «G-12» и «ячеечной» модели церкви, практикуемых неохаризматическими организациями позволяет сделать вывод, что данные модели вполне правомерно рассматривать как реструктуризированную модель церкви в ее классическом понимании, или же ее модернизированный вариант. Основанием данных процессов децентрализации и реструктуризации являются те же причины, которые свойственны и бизнес сфере - стремление сохранить конкурентоспособность, увеличить собственную долю охвата «рынка религиозных услуг».

В работе рассматриваются основные особенности церковно-государственных отношений в Украине в перспективе «традиционные религиозные институты - государство - новые религиозные организации». Делается предположение, что наиболее целесообразным для Украины был бы переход на модель государственно-конфессиональных отношений, когда конституция не предоставляет статуса государственной определённой религиозной организации, однако возможным является предоставление государством особого статуса одной или нескольким конфессиям, что предполагает чётко прописанные права и обязанности сторон. Данная модель практикуется в ряде европейских государств с исторически поликонфессинальными обществами. Подобный механизм позволил бы избежать практики протекционизма, обеспечив относительно равные возможности всем религиозным организациям, являющимся субъектами государственно-церковных отношений.

На основании проведённого анализа религиозных автобиографий участников неохаризматических групп, рассматриваются характерные мотивы и особенности прихода индивида в религиозную группу, механизм его религиозного обращения. Рассматриваются основные стадии протекания религиозного обращения, а также обуславливающие данный процесс социокультурные и психологические факторы. Автором отмечается, что особенности религиозного обращения тесно связаны с социальным контекстом или биографической ситуацией индивида, а также с его предшествующим социальным опытом.

Ключевые слова: новые религиозные организации, новационный религиозный процесс, неохаризматические организации, неопротестантизм, религиозное обращение.

Myronovych D.V. The main tendencies and specificity of development of the new religious organizations in Ukraine (on an example of new protestant groups). - Manuscript.

Dissertation for Candidate degree in Sociology on speciality - 22.00.04 - special and branch sociologies. - Institute of Sociology NAS of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to the analysis of features of functioning of religious sphere of a modern Ukrainian society, places in it of the new religious organizations, and also process of religious conversion. The classification, acting on territories of Ukraine of the new religious organizations, and also specificity of their regional distribution is presented. On an example of newcharismatic churches the author considers administrative mechanisms used by the new religious organizations and methods of construction of own organizational structure. In work the basic features of the churches - state attitudes in Ukraine in the long term «traditional religious institutes - the state - the new religious organizations» are analyzed. On the basis of the lead analysis of religious autobiographies of participants of the newcharismatic groups, characteristic motives and features of arrival of the individual in religious group, and also the mechanism of its religious conversion are considered.

Keywords: the new religious organizations, new religious process, newcharismatic organizations, new protestantism, religious conversion.

Підписано до друку «27» січня 2009 р.

Формат 60X90/16. Папір офсетний. Гарнітура «Times New Roman».

Ум. - друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим. Зам. №.

Размещено на Allbest.ru