Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Інституціоналізація молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві (на прикладі м. Львова)

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Бень Орислава Теодорівна

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Черниш Наталія Йосипівна, Львівський національний університет ім. І. Франка, завідувач кафедри історії та теорії соціології.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Онищук Віталій Михайлович, Інститут соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри соціології;

кандидат соціологічних наук, доцент Щудло Світлана Андріївна, Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, завідувач кафедри правознавства, соціології та політології.

Захист відбудеться “24” жовтня 2008 р. об 11:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 при Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий “__” _______ 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

інституціоналізація громадський молодіжний організація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суспільні трансформації, що не втрачають ваги у сучасному українському соціумі, пов'язані з процесами становлення під впливом актуальних потреб нового суспільного устрою нових соціальних інститутів, реформування діючих та занепаду тих, які із закладенням нових принципів суспільного ладу виявилися непотрібними. Ці інституціоналізаційні процеси, котрі, з одного боку, є наслідком, а з іншого, рушієм суспільних трансформацій, відбуваються в умовах побудови на пострадянському просторі громадянського суспільства, основу якого становить можливість громадян впливати на процеси у державі. До соціальних інститутів, що забезпечують таку можливість, належить інститут громадських організацій, належне функціонування якого є умовою функціонування самого громадянського суспільства. Молодіжні громадські організації, які виступають частиною цього інституту, дають змогу здійснювати вплив на державні процеси молодим громадянам. Зважаючи на те, що молодь є найбільш мобільною соціальною групою, одним з найактивніших рушіїв суспільних трансформацій, зокрема в Україні, доцільно і важливо у практично-політичному плані вивчати саме молодіжні громадські організації, інституціоналізація яких досі не стала предметом окремого наукового аналізу.

Джерельно й територіально це дослідження обмежується прикладом м. Львова, який значною мірою репрезентує інститут молодіжних громадських організацій великих українських міст. Завдяки своїм особливостям у сфері громадської діяльності, зокрема молодих людей, Львів, а точніше інститут молодіжних громадських організацій у цьому місті, є показовим для аналізу молодіжної активності у регіоні України, де найбільше розповсюджені цінності та ідеали громадянського суспільства, але водночас спостерігаються явища прагматизму й уприватнення життя. Крім того, процес інституціоналізації молодіжних громадських організацій у сучасній Україні розпочався саме зі Львова, де з'явилися перші організації, сформувалося молодіжне громадське середовище зі своїм типом соціальних відносин, нормативною та рольовою системами тощо.

Дискусії навколо поняття інституціоналізації, які велися ще соціологами класичного періоду, зокрема М. Вебером і Т. Парсонсом, активізувалися у другій половині ХХ ст. Одні дослідники, як-от С. Гантінгтон, Ґ. Коупланд, А. Панебіанко, С. Петтерсон, Н. Ползбі, К. Строем та ін., трактують інституціоналізацію як процес становлення та кристалізації соціальних інститутів, для якого властиві і внутрішні (комплексність, узгодженість між компонентами тощо), і зовнішні (вміння пристосовуватися, диференціюватися і т. д.) ознаки. Друга група авторів, серед яких П. Бергер, Т. Лукман, А. Селінгман, М. Сміт, Л. Форбес та ін., описує інституціоналізацію через складові цього процесу, зокрема нормативну і рольову системи, легітимацію та легалізацію тощо. Важливе значення для дослідження процесу інституціоналізації та її продуктів, тобто соціальних інститутів, має також інституціональна соціологія, в ділянці котрої працюють Р. Бендікс, П. Блау, Дж. Ландберг, С. Ліпсет, Ч. Міллз, Б. Мур та ін. Новий поштовх до вивчення інституціоналізації дали представники такого напрямку, як неоінституціоналізм, зокрема Р. Джефферсон, П. ДіМаджіо, Дж. Мейєр, Л. Лонглі, Д. Норт, В. Пауелл та ін. Вони підкреслюють динамічний характер інституціоналізації, відповідно до якого вона не закінчується моментом створення соціального інституту, а триває впродовж всього періоду його існування, тобто передбачає його постійну трансформацію.

Увага більшості уже згаданих науковців присвячена процесам інституціоналізації опосередковано, у контексті з'ясування інших наукових проблем, до яких досі не було включено інститут молодіжних громадських організацій. З іншого боку, у світовій соціологічній практиці є чимало напрацювань, у яких громадські або неурядові організації розглядаються під різними кутами зору, але не крізь призму інституціоналізації (йдеться про доробки І. Бермана, В. Білефілда, В. Вертера, С. Гендерсон, Дж. Ґаласкевіча, П. Ґріді, С.Клірі, Д. Льюіса, Дж. Мейєра, Б. Робнетта, Р. Скота, Дж. Фішер та ін.). Також здебільшого об'єктом цих наукових розвідок виступають громадські організації загалом, а не один з їхніх видів, тобто молодіжні організації.

Попри важливість адаптації закордонного досвіду таких досліджень, специфіка соціальних трансформацій в Україні вимагає вироблення особливих підходів до вивчення інституціоналізації громадських і, зокрема, молодіжних, організацій в українських умовах. Різні аспекти інституціоналізації висвітлювали такі українські соціологи, як Є. Головаха, О. Іващенко, С. Катаєв, Н. Паніна, А. Ручка, О. Стегній, В. Танчер, Ю. Чернецький та ін. У контексті соціальних інститутів інституціоналізацію розглядають С. Войнович, С. Макєєв, В. Матусевич та ін., вказуючи на можливість тлумачення соціального інституту з кількох позицій - як системи норм, системи ролей, соціальної практики, сукупності формальних організацій. Як і в світовій практиці, в українській соціологічній традиції інституціоналізація вивчається узагальнено, а не на конкретних прикладах, зокрема, на прикладі молодіжних громадських організацій. Подібно до зарубіжних, українські соціологічні студії, які більшою чи меншою мірою стосуються молодіжних громадських організацій, зосереджуються на молодіжній політиці (О. Лисеєнко, В. Онищук, М. Перепелиця, Ю. Тарабукін, С. Щудло й ін.) та окремих проблемах громадських (Ю. Галустян, В. Головенько, О. Грущенко, О. Пархомчук, М. Шевченко), а також молодіжних громадських організацій (В. Барабаш, М. Головатий, В. Головенько, Т. Голубоцька, О. Голубоцький, О. Корнієвський, В. Кулик, В. Прилуцький, М. Саппа, І. Юрченко, В. Якушик), однак не звертаються до особливостей інституціоналізації цього інституту в умовах пострадянських трансформацій.

З огляду на відсутність комплексного дослідження, присвяченого інституціоналізації молодіжних громадських організацій, тема становлення і розвитку цих організацій має ще багато відкритих питань. Належно не розкритою залишається концепція первинного і вторинного рівнів інституціоналізації молодіжних організацій, цілковито не дослідженими - питання легітимації інституту молодіжних громадських організацій у сучасній громадській думці тощо. Сутність наукової задачі, на вирішення якої спрямоване дослідження, полягає у теоретичній розробці та емпіричному обґрунтуванні комплексного підходу до дослідження особливостей становлення і трансформації інституту молодіжних громадських організацій на первинному та вторинному рівнях. Актуальність дисертаційної праці зумовлена як недостатньою теоретичною розробленістю обраної проблеми, так і зростанням її практично-політичного значення в час формування громадянського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи пов'язана з науково-дослідною темою кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. І. Франка “Соціологічні виміри сучасного українського суспільства: регіоналізм, інституціоналізація та структурні трансформації” (державний реєстраційний номер 0105U004942). Дисертантка брала участь у розробці інструментарію та аналізі отриманих даних, готувала пропозиції та рекомендації при написанні аналітичних звітів із зазначеної теми (довідка Львівського національного університету ім. І. Франка від 14.07.2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка комплексного підходу до вивчення особливостей становлення і трансформації інституту молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві (на прикладі м. Львова) шляхом розпрацювання теоретичної концепції інституціоналізації у контексті молодіжних громадських організацій та емпіричної апробації цієї концепції в умовах м. Львова.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

§ здійснити теоретичну інтерпретацію понятійно-категоріального апарату дослідження, зокрема таких понять, як “інституціоналізація”, “первинна інституціоналізація”, “вторинна інституціоналізація”, “молодіжні громадські організації” тощо;

§ систематизувати основні теоретичні положення концепцій інституціоналізації;

§ створити модель рівнів і типів інституціоналізації молодіжних громадських організацій;

§ сконструювати теоретичні схеми джерел інституціоналізації, основних етапів первинної інституціоналізації, а також індикаторів вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій сучасного українського міста та провести їх емпіричну апробацію;

§ розробити класифікацію молодіжних громадських організацій відповідно до їхніх функцій, запропонувати систему критеріїв класифікації молодіжних організацій;

§ дослідити результат інституціоналізаційних процесів у контексті молодіжних громадських організацій, тобто інститут молодіжних громадських організацій у м. Львові на сучасному етапі розвитку - з погляду мешканців міста і самих членів організацій;

§ простежити основні тенденції сучасного стану молодіжних громадських організацій Львова та розробити прогноз щодо подальшого розвитку цього соціального інституту в українському суспільстві.

Об'єкт дослідження - інституціоналізація молодіжних громадських організацій.

Предмет дослідження - механізми утворення і розвитку інституту молодіжних громадських організацій, тобто його первинна і вторинна інституціоналізація, у сучасному великому українському місті в умовах суспільних трансформацій (починаючи від проголошення незалежності України і до сьогоднішнього часу).

Методи дослідження. Вирішення поставлених дослідницьких завдань спиралося на використання комплексу загальнонаукових методів: аналізу та синтезу (для визначення теоретичних основ дослідження, систематизації теоретичних положень щодо визначення молодіжних громадських організацій та їх інституціоналізації), системного аналізу (для розробки концептуальної моделі рівнів інституціоналізації молодіжних громадських організацій, а також теоретичного конструювання етапів первинної та індикаторів вторинної інституціоналізації), класифікації (для формулювання основних критеріїв класифікації молодіжних громадських організацій), порівняльного аналізу (для зіставлення особливостей становлення і трансформації різних молодіжних організацій). З метою вивчення особливостей первинної та вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій, а також специфіки продукту цих процесів було застосовано тріангуляцію якісних і кількісних методів соціологічного дослідження, а саме інтерв'ю (індивідуальне експертне інтерв'ю, фокус-групові дискусії) й анкетування.

Робота ґрунтується на матеріалах індивідуальних експертних інтерв'ю з членами окремих молодіжних громадських організацій (“Українська молодь - Христові” (6 інтерв'ю, 2005 р.), “Спілка Української Молоді” (6 інтерв'ю, 2006 р.), “Молодь за реформи” (3 інтерв'ю, 2006 р.)) та баз даних анкетування членів двох перших (в опитуванні брали участь майже всі члени львівських осередків цих організацій - 104 особи з УМХ та 87 осіб із СУМ, 2005-2006 рр.), що дало змогу виявити внутрішні особливості кожної з вказаних організацій. Для розширення дослідницького поля у роботі залучено матеріали 6 фокус-групових дискусій, які репрезентують лідерів, активних членів і прихильників різних молодіжних громадських організацій Львова (2007 р.). Крім цього, у дисертації використано базу даних анкетування дорослого (віком понад 18 років) населення м. Львова “Громадські організації очима львів'ян” (вибіркова сукупність - 600 осіб, січень - березень 2008 р.), що дозволило оцінити процес і продукт інституціоналізації молодіжних громадських організацій з позицій громадськості.

Наукова новизна одержаних результатів. У цій дисертації вперше створено і обґрунтовано концептуальну модель інституціоналізації молодіжних громадських організацій та розроблено комплексну технологію її емпіричного дослідження. Серед основних наукових положень цієї концептуальної моделі слід назвати такі:

§ на підставі аналізу теоретичних концепцій інституціоналізації вперше розроблено комплекс критеріїв класифікації цих концепцій, відповідно до чого запропоновано авторське визначення інституціоналізації як виникнення і трансформації соціального інституту, який має низку ознак, а саме здатність до внутрішньої узгодженості та самовідтворення (насамперед через систему соціальних норм і ролей), а також гнучкість, вміння бути незалежним від зовнішнього середовища та співпрацювати з ним (с. 14 - 24);

§ створено авторську концептуальну модель рівнів інституціоналізації, за якою інститут молодіжних громадських організацій у процесі свого становлення і розвитку проходить, відповідно, первинну та вторинну інституціоналізацію; останню поділено на такі процеси, як власне інституціоналізація (коли виникають нові норми, соціальні ролі, структурні особливості тощо), реінституціоналізація (коли діючі норми, соціальні ролі чи структурні особливості реформуються) та деінституціоналізація (коли діючі норми, соціальні ролі чи структурні особливості припиняють існування (с. 20 - 23);

§ набула розвитку теоретична конструкція етапів первинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій, у результаті чого сформульовано та емпірично підтверджено авторське визначення первинної інституціоналізації як створення соціального інституту, в ході якого, відповідно до певної суспільної потреби, процеси габітуалізації (рутинізації) і типізації взаємної діяльності (кодифікації) формують такі символічні компоненти соціального інституту, як статусно-рольова система, система соціального контролю (норми і санкції) та організаційна структура, а також забезпечують його легітимацію та легалізацію (с. 30 - 46);

§ визначено вторинну інституціоналізацію як такий рівень інституціоналізації, на якому відбувається трансформація існуючого соціального інституту відповідно до тих потреб і обставин, які виникають або зникають у процесі його діяльності; вперше розроблено теоретичну схему супідрядності внутрішніх та зовнішніх індикаторів вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій, яка пройшла підтвердження в ході авторського дослідження (с. 71 - 84);

§ обґрунтовано виділення типів інституціоналізації молодіжних громадських організацій, а саме “демократичного”, “авторитарного”, “змішаного”; емпірично доведено різницю між перебігом інституціоналізації демократичного й авторитарного типів, а також виявлено домінування змішаного типу інституціоналізації молодіжних громадських організацій в Україні (с. 79 - 80, 127 - 147);

§ вперше продемонстровано класифікацію рівнів та видів легітимації як складового процесу інституціоналізації молодіжних громадських організацій, згідно з якою легітимація буває формальною і сутнісною, а також повною (завершеною), половинчастою та неповною (незавершеною); у випадку інституту молодіжних громадських організацій емпірично доведено наявність незавершеної легітимації, а отже, незавершеної інституціоналізації (с. 204 - 209);

§ запропоновано мультирівневий та мультиметодний підхід до дослідження особливостей становлення, сучасного стану і перспектив розвитку інституту молодіжних громадських організацій з погляду членів цього інституту та загальної громадської думки, який реалізований через комбінування розроблених методик якісних (експертне інтерв'ю, фокус-групові дискусії) та кількісних (анкетування) методів дослідження (с. 101 - 126);

§ вперше обґрунтовано положення про те, що інститут молодіжних громадських організацій на сучасному етапі є повноцінним соціальним інститутом, який пройшов первинну інституціоналізацію, але продовжує перебувати на етапі вторинної інституціоналізації (с. 127 - 147); під час дослідження з'ясовано, що незавершений характер інституціоналізації молодіжних громадських організацій пов'язаний з явищем подвійної автономності цього інституту, яке, з одного боку, свідчить про низький рівень інтеграції цього соціального інституту в суспільство, а з іншого боку, про низьку інтегрованість всередині самого інституту (с. 178 -209).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження конкретизують загальнотеоретичні засади аналізу молодіжних громадських організацій як соціального інституту та розширюють можливості соціологічного пояснення процесів становлення і трансформації соціальних інститутів у контексті побудови громадянського суспільства. Результати емпіричних досліджень були застосовані у діяльності Відділу громадського партнерства Львівської міської ради, яка стосувалася розробки рекомендацій з приводу громадської активності та рівня поінформованості у громадській сфері мешканців міста, а також у створенні та інформаційно-аналітичному наповненні Інтернет-порталу громадських організацій ngo@lviv.uа, мета якого полягає у поширенні відомостей про громадські організації. Дисертаційні напрацювання можуть бути використані для теоретичного та емпіричного аналізу молодіжних громадських організацій, їхньої інституціоналізації; розробки державних програм та законодавчих актів сприяння розвитку молодіжним громадським організаціям в Україні; підготовки курсів з соціології молодіжних організацій, інституціональної соціології, соціології громадських організацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи були представлені на таких міжнародних науково-практичних конференціях: “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2005, 2007), “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2005), міжнародних наукових конференціях: Перший Львівський соціологічний форум “Актуальні проблеми сучасного українського суспільства” (Львів, 2007), Одеські соціологічні читання “Інституціональні зміни і пошук нової ідентичності” (Одеса, 2007), ІІ Львівський соціологічний форум “Багатовимірні простори сучасних соціальних змін” (Львів, 2008), а також на звітних наукових конференціях Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів, 2006, 2008).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено в чотирьох статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, а також у двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної частини дисертації становить 219 с. (у т. ч. 22 табл., 28 рис). Список використаних джерел (216 найменувань) займає 25 с., 5 додатків - 31 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науково-дослідною темою, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію та публікації.

Перший розділ “Основні теоретичні підходи до проблем інституціоналізації та специфіка їх застосування стосовно молодіжних громадських організацій” пропонує розгляд теоретичних засад процесу інституціоналізації, зокрема, первинного та вторинного рівнів, у контексті становлення і розвитку інституту молодіжних громадських організацій.

Концепції щодо поняття “інституціоналізація” умовно поділяються на групи, відповідно до комплексу критеріїв, один з яких стосується статичного або динамічного розуміння інституціоналізації, а другий - надання переваг внутрішнім або зовнішнім ознакам цього процесу. З огляду на це, інституціоналізацію можна розуміти як процес створення соціального інституту, для якого характерна низка внутрішніх (структура, набір соціальних статусів і ролей, система норм і санкцій, комплексність, внутрішня узгодженість - С. Гантінгтон, Н. Ползбі, А. Панебінко, С. Петтерсон, Ґ. Коупланд, Є. Головаха, Н. Паніна та ін.) і зовнішніх (здатність до адаптації, автономності, визнання масовою свідомістю - С. Гантінгтон, Н. Ползбі, Є. Головаха, Н. Паніна та ін.) ознак, а також як процес виникнення і трансформації соціального інституту, який набуває певних внутрішніх (здатність до саморепродукування, наявність внутрішніх перспектив розвитку - П. ДіМаджіо, В. Пауелл, Р. Джефферсон, Л. Лонглі, С. Катаєв та ін.) і зовнішніх (застосування на практиці певних зразків діяльності, наявність зовнішніх перспектив розвитку - Дж. Мейєр, Л. Лонглі та ін.) рис. Інституціоналізація тлумачиться автором у руслі динамічного підходу до інституціоналізації, який враховує як внутрішні, так і зовнішні ознаки цього процесу.

Інституціоналізація молодіжних громадських організацій аналізується крізь призму її поділу на первинний та вторинний рівні. Первинна інституціоналізація передбачає створення соціального інституту, згідно з певними етапами або процедурами, під час якого, під впливом певної суспільної потреби, процеси габітуалізації (рутинізації) і типізації взаємної діяльності (кодифікації) формують такі символічні компоненти соціального інституту, як статусно-рольова система, система соціального контролю та організаційна структура, а також забезпечують його легітимацію та легалізацію. На вторинному рівні інституціоналізації відбувається трансформація існуючого соціального інституту в системі суб'єктивних або внутрішніх (членство як об'єднання носіїв певних соціальних ролей, нормативна система, структура, спрямування, діяльність або соціальна практика, оцінка, перспективи розвитку) та об'єктивних або зовнішніх (імідж у громадській думці, рівень участі у практиці інституту, рівень поінформованості) індикаторів, відповідно до тих потреб і обставин, які виникають або зникають у процесі соціальної практики цього інституту.

Вихідною точкою процесів інституціоналізації, тобто її джерелами, є насамперед різноманітні потреби (як сутнісне джерело) та соціальні рухи (як формальне джерело), а також конфліктні ситуації, особисті фактори; на вторинному рівні додаються соціальні зміни, неузгодженість між теоретичними принципами і соціальною практикою, наявність критично налаштованої аудиторії тощо.

Залежно від вихідної точки інституціоналізаційних процесів, виокремлено три теоретичні типи інституціоналізації, а саме: “авторитарну” (коли ініціатива творення соціального інституту йде зверху), “демократичну” (коли ініціатива формування соціального інституту виникає внизу) і “змішану” (коли ініціатива виходить з обох напрямків) інституціоналізації.

Продуктом інституціоналізаційних процесів є соціальний інститут молодіжних громадських організацій, який володіє необхідними ознаками соціального інституту. Зокрема, він має свою історію, існує об'єктивно, є визнаним як суспільством, так і державою. Цьому інституту притаманна колективна ідентичність (а не сконцентрованість на певних персонах), що базується на нормативній системі, яка забезпечує його гнучкість та здатність до самозбереження.

Поняття “молодіжні громадські організації” (“неурядові або недержавні організації” (NGO), “неприбуткові організації” (NРO), “волонтерські організації”, “організації третього сектора”) вивчали українські вчені, зокрема М. Головатий, В. Головенько, Т. Голубоцька, О. Голубоцький, О. Корнієвський, В. Кулик, В. Прилуцький, В. Онищук, М. Саппа, С. Щудло, В. Якушик та ін., а також західні дослідники - П. Геррманн, Г. Доманскі, Е. Реверс, Дж. Лавілл, Р. Линден, Д. Льюіс, Ш. Фелдман, Дж. Фішер та ін. У роботі запропоновано визначення молодіжних громадських організацій, яке, на відміну від більшості відомих визначень, розглядає їх як один з головних соціальних інститутів громадянського суспільства, а також подано класифікації цих організацій за такими критеріями, як статутні завдання організацій (виховні, релігійні, студентські, професійні, екологічні та ін.), їх сутнісна структура (організації та об'єднання, спілки, коаліції організацій), ступінь самостійності, зрілості, формалізованості, активності, впливовості та інтегрованості, а також джерела фінансування та функції, які вони виконують у системі традиційних соціальних інститутів тощо.

Інституціоналізаційні процеси загалом охоплюють також деінституціоналізацію як окремий, часто завершальний етап існування певного соціального інституту. На цьому етапі радикально-тотальним або помірковано-частковим способом відбувається руйнування діючого соціального порядку та занепад цілого соціального інституту. Деінституціоналізаційні процеси стосуються інституту молодіжних громадських організацій у контексті зміни радянських принципів його функціонування.

Виходячи з трактування інституціоналізації як динамічного дворівневого процесу, ми пропонуємо досліджувати інституціоналізацію молодіжних громадських організацій на двох рівнях - первинної та вторинної інституціоналізації, включаючи вивчення продукту цих інституціоналізаційних процесів, тобто особливостей цього інституту на сучасному етапі розвитку.

Другий розділ “Соціологічний аналіз становлення і трансформації молодіжних громадських організацій” пропонує програму авторського соціологічного дослідження інституціоналізації молодіжних громадських організацій у м. Львові та аналіз авторських досліджень, проведених на основі цієї програми. З одного боку, інституціоналізація розглядається із середини, за допомогою опитування членів молодіжних громадських організацій, а з іншого - ззовні, шляхом вивчення громадської думки про молодіжні громадські організації. Розпочавши дослідження зі з'ясування поглядів членів конкретних організацій, зокрема релігійної організації “Українська молодь - Христові” (УМХ), виховної організації “Спілка Української Молоді” (СУМ) та політичної припартійної організації “Молодь за реформи” (МзР), які обрано як приклади інституціоналізаційних процесів у молодіжному громадському середовищі, ми спершу розширили рамки дослідження за рахунок вивчення позицій членів різних молодіжних громадських організацій м. Львова, котрі брали участь у фокус-групових дискусіях, а згодом - за рахунок з'ясування громадської думки львів'ян, серед яких було проведене анкетування.

У роботі проаналізовано первинну інституціоналізацію молодіжних громадських організацій. У ході дослідження було виявлено, що вихідною точкою цього процесу є соціальний рух, а основним джерелом - різноманітні потреби як самої молоді, так і суспільства загалом. Емпірично підтверджено, що у процесі габітуалізації та типізації взаємної діяльності молодіжні громадські організації сформували свою статусно-рольову систему (різні організації виконують різні соціальні ролі: одні виховують молодь, інші займаються соціальною діяльністю, ще інші поширюють політичні ідеї тощо; існують організації, метою яких є задоволення певних суспільних потреб, а є й такі організації, що обслуговують особисті, часто фінансові, інтереси певних осіб тощо), нормативну систему (котра, як виявилося під час дослідження, є подібною у багатьох організаціях, а отже, діє в межах усього інституту), структуру (базується на принципі вертикальної ієрархічності або горизонтальної автономності), а також легітимізували та легалізували їх, що дає їм право вважатися соціальним інститутом.

У наступній частині роботи проведено аналіз вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій, яка пов'язана з удосконаленням і трансформацією цього соціального інституту. Серед основних джерел вторинної інституціоналізації слід назвати, по-перше, неузгодженість між теоретичними принципами та практичною діяльністю, а по-друге, потреби, які виникають або втрачають актуальність у процесі цієї діяльності. За допомогою таких внутрішніх індикаторів, як спрямування і структура, нормативна і рольова системи (членство), соціальна практика, перспективи розвитку й оцінка, а також таких зовнішніх індикаторів, як імідж інституту у громадській думці, рівень участі людей у його діяльності та рівень їхньої поінформованості про цю діяльність, було встановлено, що інститут молодіжних громадських організацій перебуває на етапі вторинної інституціоналізації і має перспективи продовжити цей процес у майбутньому. Це дозволяє трактувати інституціоналізацію молодіжних організацій як перманентний процес. Аналіз у руслі зазначених індикаторів підтвердив, що вторинна інституціоналізація відбувається у трьох проявах: як власне інституціоналізація (виникають нові напрямки діяльності, нові форми співпраці тощо), як реінституціоналізація, котра є провідним процесом вторинного рівня (існуючі напрями та форми соціальної практики проходять реформування) та як деінституціоналізація (певні напрями чи форми діяльності припиняють існування). Якщо власне інституціоналізація та деінституціоналізація на цьому рівні мають частковий характер, то реінституціоналізація може бути і частковою, і повною.

Щодо самого інституту молодіжних громадських організацій у м. Львові на сучасному етапі розвитку як результату всіх інституціоналізаційних процесів, то він має низку особливостей, які виявилися в результаті проведених досліджень. Серед іншого з'ясовано, що теоретичне осмислення львів'янами ролі громадських організацій у суспільстві відрізняється від їхніх практичних потреб у цій сфері. Найважливішими мешканці Львова вважають організації, які працюють у суспільно значущих сферах, але належати вони хотіли б до тих організацій, які радше сприятимуть реалізації їхніх особистісних зацікавлень. Тобто потенційні члени інституту оцінюють його з погляду споживачів певних послуг. З різних причин, зокрема, в силу своєї альтруїстичної природи, інститут молодіжних громадських організацій не адаптувався до умов консюмеристського суспільства. Це також є однією з причин його нездатності виправдати очікування сучасної молоді та передачі частини своїх функцій більш привабливим соціальним інститутам, у результаті чого один з найважливіших інститутів громадянського суспільства перетворюється на маргінальний інститут сучасного українського соціуму. Намагання сучасного інституту молодіжних громадських організацій адаптуватися у суспільстві консюмеризму призводить до низки негативних тенденцій. Виникають так звані “паперові” або формальні організації, консюмеристський характер яких часто набуває викривлених форм - йдеться про так звані “грантоїдні”, “бюджетні” та “припартійні” організації, які мають на меті не вирішення певних суспільних проблем чи представництво інтересів громади, а задоволення власних, зокрема фінансових, потреб. Ці організації, позитивно впливаючи на кількісні показники інституту молодіжних організацій, здійснюють негативний вплив на якісний бік його діяльності.

Інститут молодіжних громадських організацій, як демонструють результати опитування, має позитивний імідж серед населення Львова, що виявляється у позитивних означеннях цього інституту респондентами, у значному бажанні належати до організацій та ін. Однак рівень поінформованості населення про цей інститут є низьким, про що свідчить незнання львів'янами реальної ситуації у молодіжному громадському середовищі, не завжди коректне трактування ними громадських організацій тощо. Самі ж члени молодіжних громадських організацій, які мають значно більший доступ до інформації, оцінюють цей інститут більш критично, називаючи чимало проблем і негативних тенденцій невідомих загалу. У зв'язку з цим, вважаємо легітимацію інституту молодіжних громадських організацій у Львові на сучасному етапі розвитку незавершеною або неповною. Незавершеність легітимації дозволяє говорити про незавершеність інституціоналізації молодіжних громадських організацій, зокрема, вторинного рівня, та про перспективи її продовження у майбутньому.

Обґрунтовано ефект подвійної автономності інституту молодіжних громадських організацій, який пов'язаний, з одного боку, з низьким рівнем інтегрованості цього інституту в суспільство (“зовнішня” автономність), а з іншого - із низькою інтегрованістю всередині інституту (“внутрішня” автономність). Це не дає змоги молодіжним громадським організаціям стати повноцінним інститутом громадянського суспільства, оскільки перешкоджає виконанню функції посередника між громадою та державою.

ВИСНОВКИ

Вивчивши теоретико-концептуальні особливості первинної і вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій та перевіривши їх на практиці, у висновках можемо констатувати теоретичну розробку та емпіричне обґрунтування комплексного підходу до дослідження специфіки становлення і трансформації інституту молодіжних громадських організацій на первинному та вторинному рівнях, що забезпечує вирішення наукової задачі дисертаційного дослідження. Суть цього комплексного підходу полягає у таких положеннях.

1) Інституціоналізація тлумачиться як виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку - інституту молодіжних громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак, позиція автора цього визначення є близькою до поглядів представників динамічного підходу до інституціоналізації, який охоплює як внутрішні, так і зовнішні ознаки цього процесу.

2) Молодіжні громадські організації трактуються як невід'ємний соціальний інститут громадянського суспільства, який повинен відповідати за формування цього суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю. Впродовж періоду суспільних трансформацій в українському суспільстві вони проходять своє становлення як соціального інституту на двох рівнях, а саме на рівні первинної та вторинної інституціоналізації.

3) Підтверджено, що молодіжні громадські організації пройшли всі необхідні етапи первинної інституціоналізації, а саме формування, відповідно до певної суспільної потреби, у процесі габітуалізації (рутинізації) та типізації взаємної діяльності (кодифікації) статусно-рольової системи, системи соціального контролю та структури, а також їх легітимацію та легалізацію, що дає підстави вважати цей процес завершеним.

4) Натомість доведено, що вторинна інституціоналізація, яка пов'язана із подальшим розвитком молодіжних громадських організацій у напрямку власне інституціоналізації, реінституціоналізації та часткової деінституціоналізації відповідно до внутрішніх та зовнішніх індикаторів, є незавершеною, триває до сьогодні і має перспективи продовжуватися у майбутньому.

5) Специфіка молодих людей, які є провідними акторами інституту молодіжних громадських організацій (цікавість, новаторські ідеї, відсутність досвіду, плинність інтересів тощо), надає інституціоналізації цього інституту рис перманентності, що має і позитивні (реформування, вдосконалення тощо), і негативні наслідки (відвертання уваги від діяльності).

6) Оскільки інститут молодіжних громадських організацій формується як демократичним, так і авторитарним способами, інституціоналізацію цього соціального інституту можна вважати інституціоналізацією змішаного типу, оскільки в ній поєднуються ініціативи знизу та зверху.

7) Сучасний інститут молодіжних громадських організацій, що виступає продуктом інституціоналізаційних процесів різних рівнів, визначено як соціальний інститут з незавершеною легітимацією, який пройшов формальний, але не зміг пройти сутнісний рівень легітимації у громадській думці, зокрема львів'ян. Визнаючи факт існування такого інституту, люди не завжди трактують його коректно, згідно з реальними особливостями, що пояснюється низьким рівнем поінформованості населення у цій сфері. Незавершена легітимація дає підстави робити висновок про низький рівень інтеграції молодіжних громадських організацій у сучасне українське суспільство, а отже, про їх незавершену інституціоналізацію.

8) У цьому контексті можна стверджувати, що приклад м. Львова є показовим для сучасного українського суспільства. Якщо рівень поінформованості, який є одним з головних чинників незавершеної легітимації та інституціоналізації, виявився низьким у Львові, то вірогідно, що аналогічний показник в інших регіонах, зокрема у малих містах та сільській місцевості, де менший доступ до інформації, буде таким самим або нижчим.

9) Поряд із низькою зовнішньою інтегрованістю молодіжних організацій цей соціальний інститут характеризується низьким рівнем внутрішньої інтегрованості, що пов'язано зі низьким рівнем кооперації між основними акторами інституту. Таким чином можемо говорити про явище так званої подвійної автономності інституту молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві - з одного боку, автономне існування цілого інституту у суспільстві, а з іншого - автономне існування частин інституту в його межах. Це є ще однією підставою вважати інституціоналізацію сучасного інституту молодіжних громадських організацій незавершеною.

10) Проведені дослідження свідчать, що у сучасному українському суспільстві існує такий соціальний інститут, як інститут молодіжних громадських організацій. Його статус відповідає статусу соціального інституту (становить собою сукупність соціальних організацій, між якими встановлюються зв'язки та формуються певні соціальні відносини; сукупність соціальних статусів та соціальних ролей, що виконуються відповідними соціальними акторами; набір певних норм і санкцій, що регулюють взаємодію соціальних акторів; певну соціальну практику). Проте він не відповідає статусу інституту громадянського суспільства, оскільки через свою подвійну автономність не здатен виконувати функцію посередника між державою та громадою. Натомість інститут молодіжних громадських організацій стає інститутом консюмеристського суспільства, що виявляється у споживацькому ставленні до нього як значної частини молоді, так і чималої кількості ініціаторів цього інституту, котрі очікують від нього задоволення перш за все особистих, а не суспільно значущих потреб. Ця тенденція заперечує молодіжні громадські організації як один з інститутів громадянського суспільства та породжує різні девіації цього інституту.

11) Вирішення цієї проблеми, на нашу думку, можливе шляхом усунення проблеми подвійної автономності, тобто підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої інтеграції інституту молодіжних громадських організацій. Необхідною умовою цього є достатня поінформованість населення про діяльність та функціонування цього соціального інституту в сучасному українському суспільстві.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Бень О. Т. Первинний і вторинний характер інституціоналізації (на прикладі молодіжної громадської організації “Українська молодь - Христові”) / О. Т. Бень // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2005. - С. 659-665.

2. Бень О. Т. Етапи інституціоналізації молодіжних громадських організацій / О. Т. Бень // Український соціум. - 2006. - № 3-4 (14-15). - С. 77-86.

3. Бень О. Т. Джерела інституціоналізаційних процесів у молодіжних громадських організаціях / О. Т. Бень // Український соціум. - 2007. - № 2 (19). - С. 129-138.

4. Бень О.Т. Соціологічний аналіз структури та діяльності молодіжної громадської організації “Українська молодь - Христові”: сучасний стан і перспективи розвитку / О. Т. Бень // Вісник Одеського національного університету: Збірник наукових праць. - Одеса: Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, 2007. - Т -12. - Вип. 6: Соціологія і політичні науки. - С. 160-174.

Статті в інших виданнях:

5. Бень О. Молодіжні громадські організації як соціальний інститут / О. Т. Бень // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Молодіжна політика: проблеми і перспективи”. 20-21 травня 2005 р. - Дрогобич - Львів: Вимір, 2005. - С. 98-107.

6. Бень О. Роль молодіжних громадських організацій у розвитку громадянського суспільства в Україні / О. Т. Бень // Збірник матеріалів ІV Міжнародної науково-практичної конференції “Молодіжна політика: проблеми і перспективи”. 10-11 травня 2007 р. - Дрогобич: Вимір, 2007. - С. 273-276.

АНОТАЦІЯ

Бень О.Т. Інституціоналізація молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві (на прикладі м. Львова). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2008.

У дисертації здійснено аналіз процесів становлення і трансформації одного з соціальних інститутів громадянського суспільства, а саме інституту молодіжних громадських організацій. Розроблена дворівнева теоретична модель інституціоналізації у контексті молодіжних організацій, що включає рівень первинної і вторинної інституціоналізації, яка пройшла апробацію на практиці. Досліджено основні компоненти або етапи первинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій м. Львова та особливості їхньої вторинної інституціоналізації за внутрішніми і зовнішніми індикаторами, а також охарактеризовано інститут молодіжних громадських організацій на сучасному етапі розвитку як результат цих інституціоналізаційних процесів.

Ключові слова: вторинна інституціоналізація, інститут молодіжних громадських організацій, інституціоналізація, первинна інституціоналізація.

АННОТАЦИЯ

Бень О.Т. Институционализация молодежных общественных организаций в современном украинском обществе (на примере г. Львова). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2008.

В диссертации осуществлен анализ процессов возникновения и трансформации одного из социальных институтов гражданского общества, а именно института молодежных общественных организаций. Разработана двухуровневая теоретическая модель институционализации относительно молодежных организаций, включающая уровень первичной и вторичной институционализации, которая прошла апробацию на практике. Исследованы главные компоненты или этапы первичной институционализации молодежных общественных организаций г. Львова и особенности их вторичной институционализации в соответствии с внутренними и внешними индикаторами, а также охарактеризирован институт молодежных общественных организаций на современном этапе развития как результата этих институциональных процессов.

Ключевые слова: вторичная институционализация, институт молодежных общественных организаций, институционализация, первичная институционализация.

ANNOTATION

Ben' O.T. Institutionalization of Youth Non-Governmental Organizations in Contemporary Ukrainian Society. - Manuscript.

Thesis for Candidate's Degree in Sociology, specialization 22.00.04 - special and branch sociologies. - Classic Private University. - Zaporizhzhya, 2008.

Institutionalization of the youth non-governmental organizations in contemporary Ukrainian society is the basis of this research. Тhis topic is connected with the processes of social transformations and development of civil society, which have been taking place in Ukraine for 20 years. The development of civil society causes the development of social institutes of this society, among which one of the most important is the institute of youth non-governmental organizations.

New institutionalism, which accents on the dynamical character of the institutionalization, has become the theoretical frame of this work. According to this approach institutionalization can be considered as the process of creation and transformation of social institute, which is the institute of youth non-governmental organizations; this institute gets some features, such as ability of internal coordination and self creation, specially due to the system of social norm and roles, and also flexibility, ability of being independent from surroundings and at the same time cooperate with it. Institutionalization is divided in two levels - primary and secondary institutionalization. Primary institutionalization deals with the creation and appearing of social institute. It begins from different necessities and includes such stages or elements as habitualization and typization of mutual activity, creation of structure, social roles and social norms system, legitimation and legalization. The institute of contemporary Ukrainian youth non-governmental organizations has passed though all these stages. So, its primary institutionalization is finished. But the situation with secondary institutionalization of youth organizations in contemporary Ukrainian society, which is connected with development and transformation of social institute, is different. Even today this institute, according to internal and external indicators, continues to stay at the level of secondary institutionalization and has strong perspective to preserve such situation in future. So, secondary institutionalization of youth non-governmental organizations is unfinished. It can be named as permanent institutionalization, which is developing according to three trends - institutionalization, reinstitutionalization and deinstitutionalization.

The institute of youth non-governmental organizations has all characteristics to be considered as social institute. But the specialties of its formation in Ukraine do not allow to count it to the institutes of civil society. This is connected with different factors, one of the most important of which is disability of the institute of non-governmental organizations to be the mediator between society and state. They represent neither society, nor state, because two of them are not ready to put these organizations in the position of their partner. People and state frequently understand them as opportunity to take something, but do not want to give. In other words, they are consumers, who need some favors for themselves. Such way of thinking lays closer to consumer, but not for civil society. Besides, mix of these two societies in the context of youth non-governmental organization causes different deviations in this social institute, which becomes one of marginal institutes in Ukrainian society.

The results of researches demonstrated the low level of integration of youth non-governmental organizations into the society. People do not have enough information about their activity. Besides, the information, they got, is often far from real situation. According to this we named legitimization of youth non-governmental organizations as “unfinished legitimization” - people accept the fact of existing of this institute, but understand them in the incorrect way. The unfinished legitimization leads to the unfinished institutionalization of youth non-governmental organizations in contemporary Ukrainian society.

Key words: institute of youth non-governmental organizations, institutionalization, primary institutionalization, secondary institutionalization.

Размещено на Allbest.ru