Соціальний захист сільського населення: стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний захист сільського населення: стан та перспективи розвитку

Проблема соціального захисту населення є однією з основних фундаментальних проблем соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства. Особливо вона загострюється в умовах трансформації виробничо-господарських відносин, коли відбувається зміна типу економічної системи та трансформується політичний клімат держави.

Досвід розвинених країн з ринковою економікою свідчить, що при всіх економічних перевагах ринку, включаючи можливість забезпечення високого рівня життя, він не в змозі вирішити багатьох соціальних проблем. Ринкова система не гарантує всім право на працю, освіту, медичне обслуговування, автоматично не забезпечує збереження купівельної спроможності грошових доходів та заощаджень населення. Тому саме за ринкової системи необхідно захищати населення від негативних проявів ринку.

Розвиток соціально-економічних процесів нашої держави потребує визначення власного шляху в умовах глобалізації світових процесів та вступу України до СОТ. Для цього необхідно розробити науково обґрунтовану концепцію створення в України сприятливого економічного та політичного клімату, який визначав би єдину спрямованість інтересів суб'єктів усіх рівнів господарювання на досягнення цілей розвитку демократичного суспільства.

Економічна і соціальна диференціація, малозабезпеченість та бідність, обмеженість в отриманні достатніх та якісних послуг охорони здоров'я, освіти, культури є на сьогодні тими проблемами, які негативно відображаються на життєдіяльності населення нашої країни та призводять до руйнації людського капіталу. Особливо гостро ці проблеми проявляються в сільській місцевості.

Саме цим обумовлюється подальша необхідність пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем соціальної захищеності сільського населення.

Питанням методології дослідження соціально-економічних процесів, зокрема проблем соціального захисту населення, присвячені роботи таких вчених, як Абакумової Н.Н., Бандура С.І., Грішнової О.А., Гнибіденка І.Ф., Кібанова А. Я., Лібанової Е. М., Лісогор Л.С., Макарової О.В., Новікова В.М., Нєпомнящего А. М., Новікової О. М., Онікієнка В. В., Прокопи С. О ., Палій О. М., Пікалової Г. А., Пасхавера Б. Й., Саблука П. Т., Сергієнка О. С., Черенько Л. М., Черніна І. М., Якуби К. І. та ін.

Разом з тим, дослідження вчених стосуються переважно всього населення, а соціальні проблеми сільських мешканців та шляхи їх вирішення недостатньо повно відображаються в наукових публікаціях.

Необхідність удосконалення соціальної політики держави та соціального захисту сільського населення України і водночас недостатність для цього відповідної методологічної, правової та організаційної бази обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науковими програмами, планами та темами, які виконувались в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України, зокрема, із темою «Стратегічні пріоритети покращення якості населення» (державний реєстраційний номер 0106U006894), у межах якої дисертантом запропоновано програмні шляхи покращення соціально-економічного захисту сільського населення, та теми «Розробка механізму реалізації інноваційних складових людського розвитку» (державний реєстраційний номер 010U003208), у межах якої розроблено концептуальну модель формування соціально-економічного середовища як основи захисту сільського населення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення основних напрямів та формування підстав для ефективного здійснення державної соціально-економічної політики відносно захисту сільського населення та розробка моделі соціально-економічного захисту сільського населення.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

? дослідити теоретичні аспекти та сутність соціального захисту населення в сучасних умовах;

? запропонувати новий концептуальний підхід до тлумачення сутності категорії «соціального захисту сільського населення»;

? оцінити ступінь соціальної захищеності сільського населення;

? виявити причини соціальної незахищеності сільського населення;

? вивчити досвід регулювання земельних відносин в країнах загального добробуту та визначити механізми, придатні для застосування в реаліях України;

? розробити напрями активізації економічної діяльності сільського населення;

? побудувати модель соціально-економічного захисту сільського населення.

Об'єктом дослідження є трансформаційні процеси в соціально-економічній сфері, що зумовлюють соціальний захист сільського населення України.

Предметом дослідження є проблеми формування соціально-економічного середовища села як основи удосконалення та розвитку соціального захисту сільського населення.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні дослідження вчених у соціально-економічній сфері. В основу наукового дослідження були покладені такі загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення та порівняння (для розкриття змісту та сутності соціального захисту населення, зокрема для формування нового концептуального підходу щодо сутності категорії «соціального захисту сільського населення»); абстрактно-логічний (при здійсненні теоретичних узагальнень та формуванні висновків); економіко-статистичного аналізу (з метою дослідження стану соціальної захисту сільського населення та виявлення особливостей захищеності сільських мешканців); графічного аналізу (для наочного відображення емпіричних даних з метою дослідження та виявлення факторів, що вливають на соціальну захищеність сільського населення); системного аналізу (при розробці основних напрямів активізації державної соціальної політики); метод аналогій (при вивченні досвіду країн загального добробуту стосовно практики функціонування ринку землі та регулювання земельних відносин); комплексного аналізу (для формування моделі соціально-економічного середовища як основи соціального захисту сільського населення).

Інформаційний масив дослідження сформований на основі статистичних матеріалів міжнародних організацій, в тому числі ООН, МОП, даних Держкомстату України, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, а також на основі наукових публікацій провідних вчених-економістів.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дисертаційного дослідження є достатньо аргументованими та достовірними.

У роботі опрацьовано великий масив економіко-статистичної інформації, висновки підтверджуються відповідними розрахунками з використанням офіційних статистичних даних, матеріалів соціологічних досліджень та обстежень.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

вперше:

- сформовано новий концептуальний підхід до тлумачення сутності категорії «соціального захисту сільського населення», який базується на активізації економічної діяльності сільського населення і його самозабезпечувальній поведінці та реалізації можливостей використання права власності на землю;

удосконалено:

- зміст понятійно-термінологічного апарату соціального захисту, зокрема розширено трактування «соціального захисту», яке, на відміну від існуючих пасивних інтерпретацій, набуває характеру активної стимулюючої соціально-економічної державної політики;

- наукове обґрунтування напрямів підвищення ролі держави у формуванні системи соціального захисту сільського населення та посиленні рівня його соціальної захищеності;

- підхід до формування основ соціального захисту сільського населення, який, на відміну від існуючих положень, базується на мотивації до економічної діяльності та можливості реалізації права власності на землю;

набули подальшого розвитку:

- концептуальні підходи стосовно формування соціального захисту сільського населення, зокрема обґрунтовано завдання та напрями соціальних програм, реалізація яких сприятиме створенню необхідних умов соціального захисту сільського населення;

- характеристика стану соціальної захищеності сільського населення на основі комплексного аналізу зайнятості, доходів, умов проживання та демографічної ситуації у сільській місцевості.

Відмінність одержаних наукових результатів від існуючих наукових розробок полягає у системному підході до вирішення важливого наукового завдання - обґрунтування напрямів соціального захисту сільського населення та розробки пропозицій щодо підвищення ефективності його реалізації з метою вдосконалення соціальної політики держави у цій сфері.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють підґрунтя для подальших теоретико-методологічних та прикладних досліджень проблеми соціального захисту сільського населення.

Пропозиції здобувача щодо покращення соціального захисту сільського населення та механізму його реалізації використовуються у практичній діяльності Головного управління праці та соціального захисту населення при Хмельницькій облдержадміністрації (довідка № 03/02-11665 від 6.11.2007 р.) та Кам'янець-Подільського районного центру зайнятості Хмельницької області (довідка № 748/17 від 9.10.2007 р.).

Авторські розробки також використовуються у навчальному процесі Хмельницького національного університету при викладанні курсів «Соціальна політика», «Ринок праці», «Соціальна економіка», «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» (довідка від 20.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено наукові ідеї автора, авторський підхід до розв'язання важливого науково-прикладного завдання - розробки теоретико-методологічних та прикладних засад покращення соціального захисту сільського населення. Наукові положення, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, є результатом власних досліджень та авторських здобутків. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційному дослідженні використані лише ті ідеї та положення, які є результатом власної роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були представлені на III Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (м. Луганськ, 21-23 березня 2007 р.); IV Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих вчених і студентів «Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери» (м. Донецьк, 7-8 червня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Механізм розвитку сучасних соціально-економічних систем в умовах глобалізації» (9-11 квітня, м. Хмельницький 2008 р.)

Публікації. За результатами наукового дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 1,87 д. а., з них 4 в наукових фахових виданнях та 2 публікації у матеріалах наукових конференцій. З публікацій в наукових фахових виданнях особисто автору належить 1,67 д. а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладений на 192 сторінках. Робота містить 26 таблиць, 17 рисунків. Список використаних джерел налічує 120 найменувань на 11 сторінках.

У першому розділі «Теоретичні основи формування соціального захисту сільського населення України» розглянуто сутність категорії «соціальний захист» та запропоновано авторську інтерпретацію; досліджено специфіку формування соціального захисту сільського населення; теоретично обґрунтовано сутність державної соціальної політики; розглянуто концепції соціальної політики держав загального добробуту.

Сучасні умови формування та розвитку ринкових відносин, інституційні зміни в економіці України, трансформаційні процеси у політичному житті суспільства та у відносинах власності обумовлюють важливість розв'язання проблем забезпечення економічного і соціального розвитку нашої держави, розвитку сфери виробничо-господарської та підприємницької діяльності, державної соціально-економічної політики, що формують концепцію соціального захисту сільського населення та обумовлюють його соціальну захищеність.

Соціальний захист як категорія не має однозначного тлумачення. В науковій економічній літературі існують різні теоретико-методологічні підходи стосовно проблем соціального захисту населення та таких понять, як «соціальний захист», «система соціального захисту», «соціальна політика» тощо.

Так, Нєпомнящий А. М. у своїх дослідженнях визначає систему соціального захисту, як сферу життєво необхідних інтересів населення. Шевчук П. І. соціальний захист трактує як комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

За визначенням Абакумової Н. Н. системою соціального захисту охоплений комплекс правових, економічних і соціальних гарантій, який забезпечує кожному працівникові право на безпечну працю, збереження здоров'я в процесі праці, економічний захист і підтримку працівників та їх сімей у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві, на медичну, соціальну та професійну реабілітацію.

А. Я. Кібанов характеризує соціальний захист як найважливішу область соціальної сфери життєдіяльності суспільства і систему заходів, здійснюваних державою, об'єднаннями підприємств і працівників, громадськими організаціями і рухами з метою гарантувати визначений рівень і якість життя населення, страхування їх від ризику виявитися в скрутному матеріальному становищі, і як соціальну допомогу особливо нужденним.

За визначенням Лібанової Е. М., Скуратівського В. А., Палій О. М. соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах, а система соціального захисту включає соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'я тощо.

Під соціальним захистом населення І. Ф. Гнибіденко розуміє комплексну багаторівневу систему заходів, спрямованих на забезпечення продуктивної вільно обраної зайнятості або сфери діяльності на основі ефективного розвитку всіх секторів економіки та формування адекватної їм робочої сили.

Різноманітність категорійного апарату стосовно соціального захисту та напрацювання провідних науковців у соціальній сфері дають можливість запропонувати власний підхід до цієї проблеми. Соціальний захист сільського населення доцільно розглядати як «активну політику держави, що активізує та мотивує економічно активне населення до трудової діяльності, яка стимулюється правом власності на землю та забезпечується реалізацією можливості реального використання такого права. Такий підхід до тлумачення сутності соціального захисту сільського населення, який має базуватись саме на активізації економічної діяльності сільського населення та реалізації можливостей реально володіти та використовувати землю як економічний фактор, може окреслити на майбутні періоди пріоритетні напрями розвитку як аграрної сфери в цілому так і соціального захисту сільського населення зокрема.

На сьогодні гостро постає необхідність застосування комплексного системного підходу при виявлені факторів, що породжують розвиток негативних глибинних процесів у суспільному виробництві і які, в свою чергу, відображаються на соціальній сфері. Дослідження теоретичних аспектів специфіки формування соціального захисту сільського населення вказують на те, що на сьогодні в соціально-економічній сфері села розвиваються негативні процеси, які формують соціальну напругу серед селян та унеможливлюють розвиток соціального захисту, зокрема. Відсутня прозорість у системі інформації з цих питань, немає оперативної інформаційної бази даних, якою могли б користуватись всі учасники процесу соціального захисту. Неефективною є реалізація правових норм і гарантій, має місце неефективна діяльність місцевих органів влади із забезпечення реалізації прав, гарантій і свобод, що є результатом «заполітизованості» економіки. Недосконалим є кредитне та фінансове обслуговування аграрного сектора, не розвивається формування реальних іпотечних відносин, іпотечного кредитування та страхування ризиків сільськогосподарського виробництва. На сьогодні терміново необхідно запровадити більш жорстку економічну та юридичну відповідальність суб'єктів господарювання за результати використання земель, податки та кредити повинні стати важелями економічного стимулювання розвитку підприємницьких утворень.

Теоретичне узагальнення дозволяє стверджувати, що соціальний захист населення являє собою складне своєрідне утворення, яке недоцільно зводити виключно лише до соціального страхування, соціальної допомоги, надання пільг. До цієї проблеми необхідно підходити з точки зору забезпечення державою гарантій економічного розвитку сільських територій, які, безумовно, повинні мати ефективну спрямованість організаційно-правового, фінансового та інвестиційного забезпечення на всіх рівнях та стимулюватись з боку держави. Крім того, необхідно сприяти усуненню правових, адміністративних та економічних бар'єрів на шляху реалізації особою своїх здібностей.

Формуючи соціальну політику, особливу увагу потрібно приділити економічно активному населенню, тому що саме ця категорія населення забезпечує розвиток держави. Соціальна політика має бути спрямована на блокування соціальних конфліктів, зменшення соціальних ризиків, підтримку допустимого рівня соціальної диференціації, забезпечення соціальних гарантій населенню.

Концептуальними засадами повинні стати максимальне забезпечення умов для реалізації особистої активності громадян та створення соціальних гарантій соціальної захищеності всіх верств населення. Це має бути «інтегральна» модель, яка поєднує в собі елементи як ліберальної, так і соціально орієнтованої політики, яка синтезує індивідуальну активність особистості та регулюючу роль держави. Акцентувати увагу необхідно на економічно активному населенні, тому що від рівня зайнятості та ефективності використання робочої сили залежить як власний добробут працюючих так і соціальна захищеність та становище інших груп населення.

Поряд з цим не можна залишати поза увагою і проблеми соціального захисту дітей та підлітків, оскільки ці категорії населення є основним джерелом поповнення економічно активного населення та основою розвитку економіки на найближчу перспективу.

Ефективне розв'язання проблем соціального захисту та державного соціально-економічного розвитку значною мірою вплине на розвиток галузей народного господарства, продовольчу безпеку держави, формування внутрішнього та зовнішнього ринків та, як наслідок, підвищить соціальний стан населення нашої країни.

У другому розділі «Аналіз стану соціального захисту сільського населення України» досліджено особливості соціально-економічної захищеності сільського населення, зокрема проведено ґрунтовний аналіз демографічної ситуації у сільській місцевості, рівня життя, доходів та умов проживання сільських мешканців; здійснено комплексний аналіз зайнятості сільського населення на ринку праці; проаналізовано та виявлено особливості використання земельних ділянок домогосподарств селян.

Демографічна ситуація, що склалася в Україні, за всіма ознаками характеризується як кризова. Чисельність населення України постійно скорочується протягом останніх чотирнадцяти років. Одним із основних негативних чинників, що спричинив виникнення справжньої демографічної кризи, є процес депопуляції. Починаючи з 1990 року село втратило 2,1 млн. жителів, що становить більше 40 % загального обсягу скорочення, при тому, що частка сільських жителів у загальній структурі становить менше третини. Значні обсяги депопуляції у сільській місцевості є наслідком суттєвої деформації вікової структури сільського населення, що формують стійку тенденцію до розширення піраміди вікової структури сільського населення зверху і звуження її знизу.

Такі тенденції уже сьогодні негативно впливають на соціально-демографічні характеристики сільських домогосподарств: відповідні показники, що їх відображають, постійно погіршуються.

Так, на одне середньостатистичне сільське домогосподарство припадає менше одного працюючого. Поряд з цим, на кожного працюючого члена домогосподарства припадає майже три непрацюючі особи. Тобто, можна констатувати, що ситуація, яка склалась у сільській місцевості, є критичною і залежить не лише від демографічних процесів, але і від інших факторів, зокрема ситуації на сільському ринку праці.

Рівень соціальної захищеності працюючих селян значною мірою визначається характером зайнятості та станом виробничої сфери в цілому та сільського господарства зокрема.

У країнах з ринковою економікою левова частка доходів домогосподарств традиційно формується за рахунок заробітної плати, що свідчить про високу вартість робочої сили.

За період 2000-2007 рр. розмір середньомісячної заробітної плати працівників аграрної сфери зріс майже уп'ятеро і на кінець означеного періоду становив 553 грн. Однак, незважаючи на позитивні тенденції, оплата праці у сільському господарстві залишається значно нижчою, ніж серед працівників інших видів діяльності. Робоча сила працівників аграрної сфери оцінюється майже удвічі дешевше, ніж у цілому по економіці. Так, за даними Держкомстату у грудні 2007 року на одного штатного працівника сільського господарства за відпрацьовану годину було нараховано 5,80 грн., тоді як в середньому по економіці - 10,74 грн. Ситуація значно ускладнюється і тим, що селяни постійно потерпають від невиплати заробітної плати: у структурі заборгованості по галузях економіки станом на 1 січня 2008 року частка боргу, що припадає на сільське господарство, становила 14,6 % від загальної величини заборгованості. Усереднена сума боргу, що припадає на одного працівника сільського господарства, на 1 січня 2008 р. становила 1225 грн., що по відношенню до середньомісячної заробітної плати становить більше 1,3 разів. Названі показники є одними з найгірших серед галузей економіки.

Соціальна захищеність працівників сільського господарства погіршується і через незбалансованість структури фонду оплати праці, а саме надмірною часткою натуральної оплати праці, причому, дуже часто за завищеними відпускними цінами: селяни втрачають частину (часто досить значну) зароблених грошей при реалізації виданої їм у рахунок оплати праці натуральної продукції.

Дослідження показали, що на сільському ринку праці спостерігаються такі негативні явища:

- наявність серед безробітних великої частки висококваліфікованих працівників;

- недостатній рівень використання людського потенціалу та погіршення його якості;

- велике демоекономічне навантаження на працюючих;

- збільшення захворюваності і смертності осіб працездатного віку;

- погіршення здоров'я та незадовільний стан охорони праці.

Соціально-економічні процеси, що відбувалися в країні наприкінці минулого і на початку нинішнього століть, зокрема занепад виробничої сфери та погіршення добробуту селян призвели до суттєвого погіршення стану соціальної захищеності українського селянства, про що свідчить серед іншого і стан соціально-культурної сфери. Найгірше у сільській місцевості розвинута система служби побуту, мережа закладів якої практично зруйнована. Так, за період 1996-2005 років загальна кількість діючих підприємств та установ служб побуту скоротилась із 10063 одиниць до 1810 одиниць, тобто більше, ніж у 5 разів, у тому числі: кількість будинків побуту - на 669 од. (або на 68,4%), лазень - на 5046 од. (92,7%), комплексних приймальних пунктів - на 1720 од. (89,6%) тощо. Рівень побутового обслуговування сільських мешканців в цілому на порядок нижчий порівняно із жителями міст. Постійно скорочується мережа освітніх закладів.

Не менш важливим для забезпечення соціальної захищеності населення є розвиток системи охорони здоров'я. Аналізуючи показники стану цієї галузі можна констатувати, що ситуація є незадовільною. Кількісні та якісні показники об'єктів охорони здоров'я (дільничних лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів та фельдшерсько-акушерських пунктів) свідчать про постійне погіршення ситуації.

Лише третина сільських домогосподарств, незалежно від їх типу, задоволена власними житловими умовами. Значна частина сільського житлового фонду фізично та морально застаріла і не задовольняє елементарних вимог, не кажучи вже про цивілізовані умови життя. Безумовно, що така ситуація свідчить про низький рівень матеріального забезпечення селян і справляє суттєвий негативний вплив на соціальну захищеність сільського населення

Суттєві зміни відбулись і у структурі зайнятості: зайнятість на власних земельних ділянках поступово переходить із розряду підсобного у основний вид діяльності. Зокрема, за аналізований період спостерігається тенденція до укрупнення землекористування, про що свідчать високі значення часток домогосподарств, що займаються сільськогосподарською діяльністю на значних за площею масивах земель. Зокрема, за період 2002-2006 рр. левова частка земельної площі, у тому числі і з вищезазначених причин, знаходилась у «пасивному» використанні - близько трьох четвертих земельних угідь здавалося сільськими жителями в оренду. Однак такий напрям використання (через занижений розмір та існуючі особливості орендної плати) не сприяє вагомому покращанню матеріального становища сільських мешканців. Ті ж селяни, які мають можливість вирощувати на власній землі товарну продукцію, з різних причин не розширюють власне господарство.

Таким чином, в аграрній сфері склалася ситуація, за якої традиційний сільськогосподарський сектор економіки, представлений крупнотоварними сільськогосподарськими підприємствами, не в змозі забезпечити достатній рівень зайнятості селян (у тому числі і стабільний та достатній за обсягом заробіток).

Для селян така ситуація спричиняє виникнення суттєвих труднощів, пов'язаних із пошуком роботи, в результаті чого значна їх частина змушена переорієнтовуватись на зайнятість у приватному секторі, основна роль в якому належить особистому підсобному господарству.

Третій розділ «Формування соціально-економічного середовища села як основи соціального захисту сільського населення» присвячений розробці напрямів мотивації економічної активності сільських жителів у виробничій сфері; формуванню економічного механізму господарювання та розвитку сільських територій; розробці моделі формування соціально-економічного середовища як основи розвитку соціального захисту та удосконалення захищеності сільського населення.

Розвиток економічного, соціального та політичного життя України має передбачати створення надійних платформ для формування соціальної безпеки людини, докорінну трансформацію механізмів, що забезпечують достатній рівень соціальної захищеності людини в умовах ринкового середовища. Досягнення такої мети можливе лише за умови реалізації зваженої та послідовної політики держави.

Основою державної політики має бути чітко окреслена соціальна спрямованість дій, які сприятимуть соціальному прогресові суспільства, а саме:

- подолання бідності;

- зменшення майнового розшарування;

- поліпшення добробуту;

- забезпечення соціальної та економічної стабільності у всіх її формах та проявах;

- трансформація соціальних чинників на інструменти прискорення економічного розвитку України.

Ефективний процес реалізації соціальної політики може відбутись на основі обов'язкового наукового обґрунтування принципів, що визначають найсуттєвіші та найважливіші елементи її здійснення.

В роботі пропонуються напрями мотивації економічної активності сільських жителів у виробничій сфері на основі формування сприятливого фінансового клімату, створення інституціонального середовища та формування інфраструктурного забезпечення (рис.2)

Сутність державного регулювання мотивації розвитку економічної та підприємницької активності полягає у диференціації мотиваційних чинників, формуванні єдиного мотиваційного простору економічного розвитку, підвищенні ефективності соціально-орієнтованих ініціатив, забезпечення достатньої свободи та самостійності.

Ефективна та стабільна робота аграрної галузі є гарантією продовольчої безпеки країни. Останній фактор є особливо важливим для України, оскільки у країнах Європейського Союзу на продукти харчування витрачається в середньому до 13 % сімейного бюджету, а в нашій державі цей показник сягає більше 60 %. За таких умов будь-яке підвищення цін на сільськогосподарську продукцію автоматично збільшуватиме соціальну напругу у суспільстві. Крім того, це єдина галузь, що безпосередньо залежить від дії природних факторів, які дуже важко спрогнозувати та відпрацювати адекватні шляхи нейтралізації їх негативного впливу.

соціальний політика сільський економічний

Провідне місце у формуванні виробничих відносин має належати і механізмам регулювання відтворювального процесу. Сучасні механізми повинні не тільки усунути функціонування адміністративно-командних методів, що склалися і ще залишаються в практичній діяльності, але й утвердити принципи життєдіяльності господарських утворень в умовах ринкових відносин (рис.3). Це передбачає докорінну зміну економічних відносин, насамперед у сфері сільськогосподарського виробництва. При цьому такі рішення мають ґрунтуватися на балансі інтересів власників землі та майна, орендарів, найманих працівників, менеджерів. Такий підхід до формування нових економічних і виробничих відносин у цілому є логічним і закономірним. В Україні необхідно формувати активну, конструктивну соціально-економічну політику, спрямовану на реабілітацію, повернення і залучення до активної трудової діяльності громадян держави. З огляду на обмеженість коштів бюджетів усіх рівнів досягнення означеної мети може бути вирішене шляхом формування умов для самодостатнього розвитку органів місцевого самоврядування в районах, а саме створення сприятливого законодавчого, фінансового, економічного та підприємницького середовища. Специфіка життєдіяльності сільських мешканців, де домінуючим є земельний фактор і де земля є головним засобом виробництва, має враховувати не лише організаційно-економічні та правові основи переходу агропромислової галузі на цивілізовані ринкові відносини. Формування земельного ринку має відбуватись еволюційним шляхом, по мірі формування його основних елементів, а саме:

- створення відповідної правової бази;

- появи соціально-економічної мотивації виходу на земельний ринок продавців земельних ділянок (паїв);

- запровадження організаційно-правового механізму оформлення угод щодо функціонування цивілізованого земельного ринку;

- запровадження механізму державного регулювання земельного ринку на різних рівнях управління.

Тому на сьогодні потрібне ефективне державне регулювання економічного обігу землі, особливо на початковому етапі його формування та подальшого функціонування, яке має бути спрямоване на забезпечення формування ринкової інфраструктури, яка опосередковує цивілізований обіг земельних ділянок; оподаткування доходів, одержаних від трансакцій на ринку земель; встановлення дозволів на відчуження земельних ділянок та обмежень щодо набуття їх у власність; гарантування захисту прав суб'єктів ринку земель. Перераховані вище умови дають змогу інтегрувати їх в модель формування соціально-економічного середовища села, як основи соціального захисту сільського населення (рис.4). Модель формування соціально-економічного середовища села та подальше вдосконалення організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з важелями державного бюджетного регулювання, особливо на регіональному та місцевому рівнях, дасть можливість сформувати підґрунтя для соціальної захищеності та розвитку концепції соціального захисту сільського населення на майбутнє.

Рис. 4. Модель формування соціально-економічного середовища як основи соціального захисту сільського населення

Висновки

В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нові підходи до розв'язання проблем в сфері соціального захисту сільського населення. Результати дисертаційного дослідження дали змогу дійти до таких висновків:

1. Неоднозначність тлумачення категорії соціального захисту та напрацювання науковців обумовлюють необхідність запропонувати власний підхід до цієї проблеми. Соціальний захист сільського населення доцільно розглядати як «активну політику держави, що активізує та мотивує економічно активне населення до трудової діяльності, яка забезпечується правом власності на «землю» (у її грошовому вимірі) та стимулюється з боку держави в частині реалізації можливостей реального використання такого права. Саме акцентування на активні економічній політиці держави дасть змогу втілювати в життя суспільства економічні та соціальні програми, що позитивно відобразяться на загальному добробуті населення, сільського зокрема.

2. Соціальний захист повинен включати такі основні взаємоузгоджені блоки: забезпечення зайнятості, професійної підготовки, підвищення кваліфікації незайнятого населення при необхідності та перепідготовки вивільнених працівників, надання матеріальної допомоги безробітним і членам їх сімей, організація громадських робіт. Ці складові знаходять своє відображення в основних напрямах державної соціально-економічної політики, зокрема державної політики зайнятості населення.

3. Демографічна ситуація, що склалася в Україні за всіма ознаками характеризується як кризова. Одним з основних негативних чинників її виникнення є процес депопуляції. Значні обсяги депопуляції у сільській місцевості є наслідком суттєвої деформації вікової структури сільського населення.

4. Соціально-економічні процеси, що відбувалися в країні наприкінці минулого і на початку нинішнього століть, зокрема занепад виробничої сфери і як наслідок погіршення добробуту селян, призвели до суттєвого погіршення стану соціальної захищеності українського селянства, про що свідчить серед іншого і стан соціально-культурної сфери. На сьогодні спостерігається ситуація, за якої рівень забезпеченості сільських мешканців об'єктами соціально-культурного призначення в цілому на порядок нижчий порівняно із жителями міст.

5. Рівень соціальної захищеності працюючих селян значною мірою визначається характером зайнятості та станом виробничої сфери в цілому та сільського господарства зокрема. У країнах з ринковою економікою левова частка доходів домогосподарств традиційно формується за рахунок заробітної плати, що з одного боку свідчить про високу вартість робочої сили працівників, з іншого - характеризує стан та ефективність функціонування економіки. В Україні ж оплата праці у сільському господарстві залишається значно нижчою, ніж серед працівників інших видів діяльності. Робоча сила працівників аграрної сфери оцінюється майже удвічі дешевше, ніж у цілому по економіці, що не створює надійної основи соціальній захищеності селян.

6. Формування ефективної моделі соціальної політики України нерозривно пов'язане з утвердженням соціально-орієнтованої ринкової економіки, яке вимагає тривалого періоду проходження окремих етапів з визначенням стратегічних пріоритетів. Саме сьогоднішній стан соціальної захищеності зумовлює необхідність формування соціально-економічного середовища, який у комплексі має поєднуватись із законодавчо-нормативною базою, цивілізованим ринком землі сільськогосподарського призначення, державним моніторингом за дотриманням чітких та прозорих правил обігу землі, та має на меті мотивацію сільського населення до економічної діяльності та, як наслідок, до покращення власної захищеності як у соціальній сфері, так і на ринку праці.

7. Основними напрямами мотивації економічної активності сільських мешканців мають бути: формування сприятливого фінансового клімату, створення ефективного інституціонального середовища та формування належного інфраструктурного забезпечення.

8. Модель формування соціально-економічного середовища визначає формування адекватної ринковим умовам законодавчо-нормативної бази, ринку землі сільськогосподарського призначення, державний моніторинг за дотриманням правил обігу землі та має на меті мотивацію сільського населення до економічної діяльності та самостійного підвищення рівня його соціальної захищеності.

Список опублікованих праць

1. Атаманюк Р. Ф. Соціально-економічні передумови формування ефективної системи соціального захисту сільського населення України / Р. Ф. Атаманюк // Збірник наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету. - 2007. - Вип. 15. - С.285-289.

2. Атаманюк Р. Ф. Соціальна захищеність сільського населення на ринку праці / Р. Ф. Атаманюк // Вісник Хмельницького національного університету. - 2007. - № 2 (91). - С.96-99.

3. Атаманюк Р. Ф. Державна соціально-економічна політика та її роль в системі соціального захисту сільського населення / Р. Ф. Атаманюк // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2007. - Вип. 232, Т. 3. - С.755-767.

4. Атаманюк Р. Ф. Удосконалення державної політики зайнятості сільського населення в контексті євроінтеграційних процесів / Р. Ф. Атаманюк, С. В. Полякова // Вісник Хмельницького національного університету. - 2005. - №2 (66), Т. 2. - С.79 - 84. (внесок здобувача: запропонував напрями удосконалення діючого механізму надання безробітним допомоги на започаткування власної справи).

Тези доповідей:

5. Атаманюк Р. Ф. Оцінка соціально-демографічної ситуації в сільській місцевості України / Р. Ф. Атаманюк // Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери : матеріали IV між нар. наук.-теорет. конф., 7-8 черв. 2007 р., Донецьк / за ред. В. В. Дементьєва, І. В. Швець, А. І. Стрілець, В. М. Хобта, Г. Д. Тарасенко. - Донецьк: ТОВ «Друк - Інфо», 2007. - Т. 1. - С.18-21.

Размещено на Allbest.ru