Актуальність теми. Україна після проголошення державної незалежності в 1991 р., вступила у фазу посткомуністичних трансформацій у напрямі від закритого авторитарного суспільства до відкритого демократичного. При цьому складна взаємодія політичних, економічних і соціокультурних компонентів обумовлює багатовекторність суспільних перетворень, що потребує здійснення комплексних порівняльних досліджень, які б уможливили адекватне висвітлення сучасного стану українського соціуму. Результати низки проведених науково-дослідних робіт засвідчують, що одним із факторів, який активно впливає на суперечливий характер соціальних процесів у сучасній Україні, є орієнтація її громадян на те, щоб держава й надалі зберігала активну опіку над їхнім добробутом, тобто здійснювала політику патерналізму. Такі настрої людей у науковій літературі окреслено як установка на патерналізм. Відомо, що вказаний тип взаємин між державою та її громадянами був базовим для суспільного устрою в часи комуністичного режиму в СРСР, однак він зберігає відчутну соціальну впливовість й дотепер. У зв'язку із цим комплексні дослідження проявів патерналізму в сучасних мисленнєво-діяльнісних актах членів тих суспільств, що перебувають у процесі трансформації, є вкрай актуальними.

Патерналізм - особливий вид соціальних відносин, у межах яких партнер, що домінує, перебирає на себе певні установки та набори практик, які передбачають опіку над тим, хто йому підпорядкований, - є достатньо добре вивченим соціальним феноменом переважно в середовищі західних науковців: у філософській думці (особливо у філософії права), в політичних і економічних науках, у культурології. Стійкість патерналізму як атрибуту традиційного суспільства, його здатність до оновлення форм вияву, широке розповсюдження серед мас людей у сьогочасних соціумах є ґрунтом для активних дискусій стосовно різних аспектів. Проблема полягає в тому, що й надалі теоретичний та практичний досвід, здобутий західними науковцями щодо дослідження феномену патерналізму, не повною мірою враховують при вивченні відповідних суспільних реалій як в Україні, так і в інших пострадянських країнах. Щоправда, у працях сучасних українських соціологів та політологів, а також у доробку науковців з інших країн - колишніх республік СРСР - концепт патерналізму частково введено в той чи інший дослідницький контекст. Проте це здійснено, як правило, без належної інтерпретації відповідних понять, яка б комплексно враховувала суперечливі реалії посткомуністичних соціумів. Винятком є соціологічний моніторинг українського суспільства, який триває з 1994 р. (автори програми Н. Паніна, Є. Головаха). У ньому закладено мережу емпіричних ознак, які можуть слугувати операціональними показниками проявів патерналізму в сучасному українському соціумі. На пострадянському просторі можна виділити здійснену Н. Шушковою концептуалізацію патерналізму як субінституту, однак інституціональний підхід до теоретичної інтерпретації патерналізму, на нашу думку, є недоцільним. Тому ми окреслюємо патерналізм як особливий вид соціальних відносин.

Таким чином, основним призначенням роботи є заповнення існуючих прогалин з обраного напряму соціологічних досліджень. Основними авторськими аспектами досліджуваної проблеми стали: поглиблена теоретична інтерпретація понять "патерналізм”, "установка на патерналізм”, "патерналістська практика”, "посткомуністичні трансформації”; розроблення концептуальних шкал вимірювання ступеня прихильності-неприйняття патерналізму в установках і практиках; проведення емпіричної апробації авторських теоретичних опрацювань на прикладі сучасного українського суспільства в умовах суспільно-політичних змін 1994-2006 рр.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планової науково-дослідної теми Інституту соціології НАН України "Політична культура українського суспільства: тенденції та закономірності розвитку” (0102U005549) у форматі тематичного розділу "Патерналізм як фактор й показник політичної культури громадян України”, що ґрунтується на вторинному аналізі статистичної бази даних моніторингу українського суспільства 1994-2006 рр. Для зазначеного аналізу здобувач розробив ієрархічну структуру факторних й показникових змінних щодо патерналістських установок і практик представників сучасного українського суспільства, які лягли в основу робочих гіпотез у контексті авторської програми дослідження, що стосується представленого вище тематичного розділу.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є опрацювання концепту патерналізму в контексті його проявів у мисленнєво-діяльнісних актах індивідів в умовах посткомуністичних трансформацій і емпірична апробація зазначеного концепту на ґрунті сучасного українського суспільства.

Завдання дослідження:

- здійснити авторську теоретичну інтерпретацію базових понять, а також інших складників понятійно-категоріального апарату дослідження;

- запропонувати типологію соціальних відносин й принципів буття особистості в соціумі в контексті дихотомії "патерналізм та колективізм vs лібералізм та індивідуалізм" на базі концепту "загальний локус контролю”;

- здійснити теоретичне моделювання типів особистості "екстернал" й "інтернал” відповідно до особливостей мисленнєво-діяльнісних актів у контексті орієнтацій на патернальну опіку vs установок на самоорганізацію й самозабезпечення, а також концептуально окреслити їхні ролі в контексті посткомуністичних трансформацій;

- теоретично обґрунтувати ймовірні функції патерналістських установок й практик у контексті посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства;

- розробити концептуальні шкали вимірювання ступеня прихильності-неприйняття патерналізму в установках і рівня вияву прихильності-неприйняття патерналізму у практиках представників посткомуністичних соціумів;

- здійснити порівняльний аналіз основних показників патерналістських установок громадян України під дією різних за змістом предикторів в умовах посткомуністичних трансформацій, а також встановити факторний потенціал установок на патерналізм для мисленнєво-діяльнісних актів представників сучасного українського соціуму із включенням в ширший контекст соцієтальних соціальних змін постсоціалістичних суспільств;

- сформулювати науковий прогноз умов та чинників, що можуть спричинити якісні зміни в патерналістських установках і практиках громадян України в майбутньому.

Об'єкт дослідження - патерналізм як особливий тип соціальних відносин.

Предмет дослідження - вплив патерналізму на формування й функціонування соціальних установок і практик громадян сучасної України в умовах посткомуністичних трансформацій 1994-2006 рр.

Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові методи порівняльного аналізу й синтезу (для окреслення концептуальних основ дослідження, для здійснення теоретичної інтерпретації основних понять, для вироблення концептуальних шкал вимірювання), системного аналізу (для здійснення операціональної інтерпретації основних понять та формулювання робочих гіпотез дослідження), типологізації (для опису основних тенденції і закономірностей у формуванні та функціонуванні патерналістських установок і практик).

Методологічні засади дослідження враховують основні концепції, на яких ґрунтуються теоретичні інтерпретації поняття "патерналізм" - "принцип шкоди" Дж.С. Міля, "твердий" патерналізм Ґ. Дворкіна, "м'який” патерналізм Дж. Файнберґа, "новий" патерналізм С.Ф. Шрама. Концептуалізацію понять "установки на патерналізм" та "патерналістські практики” ми базували на критичному аналізі теоретичних інтерпретацій понять "соціальна установка" та "соціальна практика”, здійснених такими дослідниками, як А. Айзен, Е. Аронсон, Т. Брок, Ф. Гайдер, К. Говланд, А. Грінвальд, І. Дженіс, Х. Келлі, Р. Лап'єр, У. МакГюір, Дж. Мід, Т. Остром, Р. Петті, Л. Райтсмен, Л. Фестінгер, М. Фішбайн. Для вироблення концептуальних шкал вимірювання ступеня прихильності-неприйняття патерналізму в установках і практиках використано концепцію "загального локусу контролю” Дж.Б. Роттера, а також методологію і методику статистичного конструювання інтегральних соціальних індексів. Авторська теоретична інтерпретація поняття "посткомуністичні трансформації" виконана із врахуванням положень теорій неомодернізації та неоконверґенції (В. Меркель, П. Штомпка), центральної зони культури (С. Айзенштадт), креативної та консервативної складових культурної традиції (К. Настояща). Особливе значення для дисертації також мають праці тих українських соціологів, хто розробляє проблему соціальних установок і практик представників посткомуністичних суспільств в умовах радикальних соціальних змін - С. Бабенко, Є. Головахи, А. Горбачика, О. Демківа, О. Злобіної, С. Катаєва, Е. Ковтуненка, Л. Кондратик, О. Куценко, С. Макєєва, В. Матусевича, Н. Паніної, Н. Пацюрко, О. Резніка, А. Ручки, В. Середи, Л. Сокурянської, О. Стегнія, В. Степаненка, В. Танчера, В. Тихоновича, Н. Черниш та інших дослідників.

У роботі використано дані соціологічного моніторингу українського суспільства 1994-2006 рр., проведеного Інститутом соціології НАН України і Центром СОЦИС (вибіркова сукупність кожного опитування в середньому становить 1800 осіб і репрезентує доросле населення України віком від 18 років).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в різноплановому моделюванні концепту "патерналізм”, а також у розробленні комплексної технології емпіричної апробації зазначеного концепту в контексті патерналістських установок й практик громадян сучасної України в умовах посткомуністичних трансформацій. Сутність та ступінь новизни роботи конкретніше відображають наступні положення.

посткомуністична трансформація концепт патерналізм

– Уперше здійснено комплексну теоретичну інтерпретацію поняття "патерналізм" із використанням моделі віртуальних дебатів між прихильниками консерватизму і колективізму та прибічниками лібералізму й індивідуалізму, завдяки чому уточнено й поглиблено зміст поняття. Таким чином, патерналізм - особливий тип соціальних відносин, що базується на ієрархічній моделі сім'ї, тобто існуванні аґента - певної чільної фігури/ структури, який втручається в життя реципієнтів за їхньою згодою або всупереч їй у формі прийняття управлінських рішень від їхнього імені та для їхнього блага з обмеженням свободи останніх та з акцентом на їхніх зобов'язаннях, зумовлених твердженням, що аґент апріорі володіє достатнім досвідом й знаннями, щоб приймати мудріші рішення, аніж ті, ким він опікується; патерналізм є феноменом традиційного суспільства, проте у певних модифікаціях чи у традиційних проявах можливий у сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільствах (с.16-44).

– Уперше розроблено типологію патерналізму на базі особливостей його виявів у політичній, економічній та культурній сферах суспільного життя. Зокрема з'ясовано, що в перших двох сферах патерналізм найчастіше належить до раціонально-практичних механізмів упорядкування взаємин між людьми; у сфері культури підґрунтя патернальної опіки формується відповідними традиційними моральними або ідеологічними цінностями. Встановлено, що вказані різновиди патерналізму перебувають у тісному взаємозв'язку і що в сучасному світі мають місце його глобальні прояви (с.45-50; 52-61).

– Уведено в науковий обіг типологію соціальних відносин та принципів буття особистості в соціумі в контексті дихотомії "патерналізм та колективізм vs лібералізм та індивідуалізм”. Зокрема, встановлено, що в політичній сфері патерналізм є антитезою до лібералізму, в економічний - до самоорганізації, а в культурній - до культурної мобільності (с.50-52).

– На підставі аналізу й узагальнення різних теоретичних підходів здійснено авторську соціологічну концептуалізацію понять "установка на патерналізм" та "патерналістська практика”. Перше є предиспозицією особи/ групи осіб покладатися на зовнішні чинники при забезпеченні добробуту та безпеки життя. У структурі установки на патерналізм впливовим є конативний компонент, а тому, зазвичай, її продовженням є патерналістська практика, основною ознакою якої є підкорення зовнішнім чинникам, що формує безальтернативні церемоніальні або функціональні акти поведінки (с.72-73).

– На основі аналізу особливостей проявів "традиційного” та "інноваційного" як органічних складових радикальних соціальних змін уточнено зміст поняття "посткомуністичні трансформації" як нелінійний, безперервний, ймовірнісний, багатоканальний та поліфакторний процес переходу соціуму зі статусу закритої авторитарності до відкритої демократичності на макро-, мезо - та мікрорівнях, що супроводжується регенерацією моделей соціального устрою та суспільних відносин, які внаслідок панування режиму державного соціалізму були призупинені у своєму історичному розвитку, тому формат, напрями й темпи посткомуністичних трансформацій значною мірою залежать від діалектичної взаємодії їхніх традиційних та інноваційних компонентів (с.101-116).

– На підставі концепту "загальний локус контролю” й моделювання установок і практик підкорених йому ідеальних та протилежних типів особистості - "екстернал" (для нього властиве лідирування установок на патерналізм й патерналістських практик) та "інтернал” (відрізняється самовідповідальністю за стан справ шляхом вільного вибору різних альтернативних можливостей) (c.70-72), окреслено ймовірні ролі зазначених типів особистості в умовах посткомуністичних трансформацій: "екстернали” - прихильники традиційного, "інтернали" - аґенти інноваційних змін (с.127-128). Це уможливило вперше розробити концептуальні шкали вимірювання ступеня прихильності-неприйняття патерналізму в установках і практиках представників транзитного соціуму: атитюди було досліджено за шкалою "установка на патернальну опіку vs розрахунок на власні сили”, поведінка - за шкалою "пасивна підкора волі й управлінським рішенням аґента vs практичне вирішення питань життєзабезпечення власними силами” (с.73). При порівнянні реальних вимірів відповідних показників установок і практик людей до параметрів модельних "екстерналів" й "інтерналів” ми робили висновок про ступінь їхньої прихильності до патерналізму.

– З'ясовано, що в рамках функціонування сучасних соціальних структур, інститутів та відносин патерналістські установки і практики є атрибутом традиційних колективістських цінностей. Виявлено, що в контексті посткомуністичних трансформацій заміна їхнього лідирування на перевагу самоорганізації й самозабезпечення в мисленнєво-діяльнісних актах людей - це суперечливий й довготривалий процес. У межах зазначеної проблеми вперше виконано авторську теоретичну розробку ймовірних функцій патерналістських установок та практик у контексті посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства: протидія інноваційному, відтворення традиційного, сполучення традиційного й інноваційного, підтримування модернізаційного (с.123-126).

– Виявлено динаміку патерналістських установок у представників сучасного українського суспільства (1994-2006 рр.), яка проявилася в поступовому зниженні загальної переваги екстернального локусу контролю над інтернальним упродовж зазначеного періоду (с.132-133), а також визначено найбільш дієві чинники, що впливали на параметри загального локусу контролю громадян постсоціалістичної України: економічні предиктори, фактори віку, освіти та віросповідання (с.133-139).

– За результатами різнопланового порівняльного дослідження вимірів установок і параметрів практик "екстерналів" та "інтерналів”, а також представників інших суспільних когорт в українському соціумі, емпірично встановлено незавершеність, недостатню системність посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства, що проявилося в структурованості й інституціоналізованості їхнього "традиційного” компонента на противагу до ситуативності й плинності "інноваційного" (с.172-180). Зокрема доведено, що тепер у мотивах установок на державний патерналізм у представників українського соціуму антиінноваційний консерватизм (перевага очікувань на патернальну опіку за моделлю універсальної зайнятості та знівельованого добробуту, успадкованої від СРСР, або позитивні установки людей на допомогу з боку "держави достатку”, що опирається на здобутки ринкової економіки) в цілому переважає над креативним традиціоналізмом та інноваційністю (с.188, 193).

– На ґрунті комплексного аналізу патерналістських установок і практик громадян України вперше розроблено науково обґрунтований прогноз умов та чинників, що можуть генерувати якісні зміни в майбутньому, зокрема встановлено, що прогресивний результат неомодернізації постсоціалістичної України можливий або якщо відбудеться реструктурування системи установок і поведінкових моделей її громадян, коли очікування патернальної опіки від держави замінять пріоритети самоорганізації й самозабезпечення; або за обставин, коли модифіковані патерналістські установки і практики хоч і домінуватимуть над самоорганізацією, проте сполучуватимуть традиційне та інноваційне чи підтримуватимуть модернізаційне; або за умов узгодженого співіснування обох зазначених особливостей в установках і практиках людей (с.180, 195).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані для:

- розроблення стратегії державної політики у сфері соціального захисту населення, інноваційного розвитку сучасного українського соціуму та побудови громадянського суспільства;

- вироблення програм діяльності політичних партій та профільних недержавних громадських організацій;

- підготовки та викладання навчальних курсів із соціології посткомуністичних трансформацій, соціології політики, соціальної психології.

Особистий внесок здобувача. Усі статті автор написав одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження апробовано на таких конференціях:

1. Міжнародна наукова конференція "Актуальні проблеми сучасного українського суспільства" (Львів, 2007 р.).2. Міжнародна конференція "Роль класів, еліт, громадськості у соціальних трансформаціях в Україні" (Київ, 2006 р.).3. Міжнародна наукова конференція "Зміни світу та світ змін” (Харків, 2005 р.).4. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США "Соціальні, етнічні і культурні аспекти глобалізації та Україна" (Ялта, 2002 р.).5. П'ятий конгрес Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002 р.).6. Міжнародна наукова конференція "Формування ідентичностей та суспільні реалії в глобальній перспективі" (Ann Arbor, 1998 р.).

Публікації. Результати дисертації викладено у 4 статтях у провідних наукових фахових виданнях та у 3 статтях в інших виданнях.

Структура дисертації. Робота містить вступ, 3 розділи, висновки, 5 додатків, список використаних джерел (171 найменування): обсяг основної частини - 190 с.; додатків (104 рисунки, 227 таблиць) та списку джерел - 170 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науково-дослідними темами, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію та публікації.

Перший розділ "Теоретичне моделювання понять "патерналізм”, "установка на патерналізм" й "патерналістська практика” в контексті соціогуманітарних досліджень” містить огляд історії використання моделі сім'ї для пояснення соціальних відносин від найдавніших часів й дотепер (Конфуцій, Сократ, Платон, Аристотель, Плутарх, М. Вебер, Е. фон Кьонельт-Ледін, Дж. Лакофф).

Далі ми застосували модель віртуальних дебатів між прибічниками консерватизму й традиційних колективістських цінностей та прихильниками лібералізму й свободи особистості для з'ясування природи патерналізму як соціального феномену. Розпочавши такого роду дискусію, Дж.С. Міль 1859 р. розвинув відомий "принцип шкоди" - члени певного суспільства мають бути цілковито вільними у своїй поведінці доти, доки вони своїми діями не завдають шкоди іншим. У другій пол. ХХ ст. Ґ. Дворкін розширив базу для виправданого обмеження свободи людини на такі ситуації, як оберігання людини від завдання шкоди собі та допомога у збереженні тривалого добробуту, тобто до рівня "твердого” патерналізму. Дж. Годсон водночас зазначав, що така широка патернальна опіка є виправданою насамперед тоді, коли є чіткі докази, що рішення реципієнта необґрунтовані та нецілеспрямовані, а тому він потребує допомоги. Дж. Файнберґ заперечував виправданість будь-якого з перелічених вище примусового обмеження свободи людини. Дослідник є одним з авторів концепції "м'якого" патерналізму, який тільки скеровує рішення індивіда шляхом інформування про ті чи інші вигоди/ шкоди від певного вибору. Одночасно розвивалися дослідження про принципи розрізнення таких соціальних феноменів, як "патронаж”, "патерналізм" та "легальний моралізм”. Попри розбіжність між Мілєм, Дворкіним, Годсоном і Файнберґом у позиціях щодо доцільності патерналізму, аргументи цих авторів спираються на теорії раціонального вибору та утилітаризму.

Полеміка стосовно різних аспектів патерналізму та свободи особистості триває й в умовах сучасного постіндустріального суспільства, однак на значно ширших теоретичних засадах, а саме довкола тез про непрямий зв'язок між патерналізмом і свободою (Б. Ґерт, Ч.М. Кальвер); про те, що люди завжди потребуватимуть сторонньої допомоги, оскільки не володіють достатнім потенціалом для раціонального оцінювання ймовірних наслідків від своїх рішень (Р. Рівз); згода людей на опіку часто є ритуальною, не підкріпленою їхніми реальними системами самоідентифікації та цінностей; у питанні відмови від патерналізму/ згоди на нього важливу роль може відігравати ірраціональний стимул (Р. Арнесон); доцільність чи недоцільність патерналізму можна оцінювати за його наслідками на основі теорії консеквенціалізму (Е. Замір, П. Бароуз); обґрунтуванням для патерналізму може бути контрактуалізм за добровільної згоди реципієнтів на нього (Т.М. Поуп); патерналізм може бути виправданий панівними у тому чи іншому соціумі історично сформованими культурними моделями (Е.К. Пелеґріні, Т.А. Скандура) та інші.

У сучасних високорозвинутих капіталістичних суспільствах важливе місце посідає "новий" патерналізм. Його основними характеристиками є: акцент на сприятливих можливостях, панування меритократичного суспільства; наголос на найбільш можливій трудовій зайнятості членів суспільства за рахунок здійснення нового менеджеріалізму та нового менеджменту людських ресурсів; впровадження стратифікованої системи при здійсненні державної соціальної політики із підтримування добробуту, за якої фаворитами є ті, хто працює; активізація ролі людського і соціального капіталів, у тому числі різноманітних громадянських ініціатив, що розвиваються за умов глобалізації; проведення групового страхування на базі публічного/ індивідуального партнерства; запровадження державної політики щодо якомога повнішого соціального залучення та втягнення бідних, девіантних тощо.

Принципи функціонування соціальних структур, характер формування соціальних відносин у надрах багатьох сучасних країн містять у собі ознаки як класичного "твердого” патерналізму, так і модернізованих його проявів - "м'якого" та "нового”. Їхній зв'язок із поділом ідеологій на консерватизм та лібералізм виглядає наступним чином: "твердий" патерналізм є атрибутом орґаністичного (традиційного) консерватизму; "новий" - лібертаріанського (модерного) консерватизму; "м'який” - лібералізму (лібертаріанізму). Патерналізм може бути складовою політики тоталітарної держави, керівники якої прагнуть встановити всеохопний контроль за мисленнєво-діяльнісними актами підлеглих громадян.

Сучасні прояви патерналізму є найбільш інституціоналізованими у сфері політики, коли певна держава впроваджує в дію ті чи інші закони, що забезпечують добробут та безпеку життя громадян. Цьому протистоїть політичний лібералізм - право індивідів самостійно відповідати за стан своїх справ. В економічній сфері патерналізм урегульовує відносини між власниками виробничих структур чи їхніми представниками та найнятими виконавцями робіт. Реверсом до нього є економічна самоорганізація, коли особистість сама гарантує своє робоче місце, а також відповідний рівень добробуту. У сфері культури патерналізм визначає особистісні преференції репрезентантів спільноти у форматі успадкованих від старших поколінь цінностей, які є складовою панівних культурних традицій і норм. Тут противагою є культурна мобільність, коли особистість є вільною у виборі традицій тієї культури, яка найкраще відповідає її індивідуальним преференціям.

У першому розділі розроблено також концептуальну основу понять "установка на патерналізм" та "патерналістська практика”. Для квантитативного дослідження проявів патерналізму в мисленнєво-діяльнісних актах людей запропоновано концептуальні шкали вимірювання, в яких характеристики представлених вище модельних "екстерналів" й "інтерналів” посідають крайні протилежні позиції. Наприкінці здійснено аналітичний огляд різнопланових проявів патерналістських установок і практик у політичній сфері, зокрема в контексті соцієтальних трансформацій.

Другий розділ "Патерналістські установки і практики в умовах посткомуністичних трансформацій - теоретико-методологічні аспекти проблеми” розпочинається із загальної концептуалізації понять "соціальна зміна" та "соціальна трансформація”, продовженням чого є порівняльний аналіз особливостей соціологічної інтерпретації концепту "соціальна трансформація" та його різновиду - "посткомуністичні трансформації" з акцентом на теоріях неомодернізації та неоконверґенції в рамках транзитології (теоретично опрацьовані П. Штомпкою та В. Меркелем). У цьому контексті продуктивним для нашого дослідження виявився підхід В. Степаненка, який ґрунтується на тезі, що посткомунізм - це соціально-історична реінтерпретація вже колись прочитаного соціокультурного тексту. Тут особливу увагу зосереджено на проблемі взаємодії "традиційного” й "інноваційного" в процесі морфогенетичних суспільних змін, що має велике значення під час вивчення різних проявів патерналізму як атрибуту традиційного суспільства в середовищі сучасних соціумів. Зокрема в контексті посткомуністичних трансформацій "традиційне” може бути або складовою консервативно-зворотних тенденцій, або підтримувачем інноваційних змін у напрямі побудови демократичного відкритого суспільства. За результатами критичного аналізу класичних та сучасних концептуалізацій феномену радикальних соціальних змін здійснено представлене вище уточнення концепту "посткомуністичні трансформації”.

Далі ми здійснили теоретичне моделювання установок на патерналізм та патерналістських практик у контексті посткомуністичних трансформацій: їхнього місця в рамках сучасних соціальних структур та соціальних відносин, позиції серед іншого типу установок і практик, а також ймовірних функцій. У кінці розділу "загальний локус контролю” обґрунтовано як базову характеристику свідомості людей в рамках нашого дослідження. При цьому в одних порівняльних контекстах він отримав статус фактора робочих гіпотез дослідження, а в інших - показника тих чи інших тенденцій у процесі постсоціалістичних транзицій українського соціуму, що формуються під впливом різних чинників.

Третій розділ "Установки на патерналізм і патерналістські практики в умовах посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства: тенденції й закономірності у формуванні і функціонуванні” розпочинається з формулювання головних робочих гіпотез дослідження. Обґрунтовано часові рамки дослідження (1994-2006 рр.), джерело (змінні характеристики соціологічного моніторингу українського суспільства), дизайн і методи дослідження (конструювання мережі факторів та показників робочих гіпотез дослідження, їхня емпірична апробація зі застосуванням моделей логістичної регресії - бінарної та мультиноміальної).

Унаслідок емпіричної апробації робочих гіпотез отримано наступні результати. Протягом 1994-2006 рр. в установках громадян України, виміряних за шкалою "орієнтація на патернальну опіку vs розрахунок на власні сили”, екстернальний локус контролю переважав над інтернальним у багатьох порівняльних контекстах. Під дією фактору часу зазначене переважання суттєво зменшилося. Відбулося це насамперед внаслідок зростання ролі амбівалентних установок, а надалі - завдяки підсиленню ваги інтернального локусу контролю.

Підтверджено тезу Н. Пацюрко про те, що під впливом часу зазнає змін також й підґрунтя для лідируючої екстернальності громадян посткомуністичної України: преференції людей стосовно економічного достатку та соціального захисту, що ґрунтувалися на моделях універсальної зайнятості та знівельованого добробуту, успадкованих з часів панування комуністичного режиму в СРСР, дедалі активніше поступаються позитивним установкам на дію зовнішніх факторів у забезпеченні добробуту та безпеки життя, обумовленим очікуваннями допомоги з боку "держави достатку”, що сформована на ринковій економіці.

У межах установочних характеристик виявлено системні відмінності між екстерналами та інтерналами зі середовища сучасного українського суспільства, що переважно збігається із передбаченим на теоретичному рівні. Громадяни України, у яких інтернальний локус контролю переважав на екстернальним, на загал, мали кращі показники соціального самопочуття, довіри до людей та до інших компонентів соціуму, задоволення від життя, позиціювання в суспільстві, економічного достатку тощо, аніж їхні опоненти.

Однак преференції людей щодо прийнятних поведінкових моделей засвідчили серйозні розбіжності між спостережуваним та очікуваним. Показники у практиках екстерналів, загалом, дали можливість здійснити емпіричну апробацію відповідного для них ідеального типу особистості. Однак в інтерналів реальне та модельне суттєво розрізнялися. Насамперед це проявилося в низькому рівні їхньої конструктивної або протестної суспільно-політичної активності, тобто виявлено достатньо суттєву розбіжність між свідомістю та поведінкою в рамках параметрів концептуальних шкал нашого дослідження. У структурі патерналістських установок екстерналів, загалом, достатньо впливовим виявився конативний компонент, а тому їхні патерналістські практики можна інтерпретувати як цілком логічне продовження відповідних атитюдних характеристик.

Переважання екстернального локусу контролю над інтернальним було характерним як для прихильників консервативних політичних ідеологій, так і для симпатиків лібералізму. Однак упродовж 1994-2006 рр. відсоток інтерналів серед прихильників деяких консервативних ідеологій відчутно виріс - інтернальність як характеристика особистості, зорієнтованої на демократизацію та лібералізацію суспільного життя, у процесі посткомуністичних трансформацій певною мірою проявлялася також у прибічників колективістсько-консервативних цінностей. На нашу думку це є свідченням слабкого прояву поєднання "інноваційного" та креативного "традиційного” компонентів постсоціалістичних транзицій.

У контексті функцій установок і практик людей в умовах посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства - відтворення традиційного і протидія інноваційному - спостережуване та очікуване стосовно типу особистості "екстернал”, загалом, збігалися. Тільки інколи виявлено сполучення традиційного й інноваційного та ще рідше - підтримку модернізаційного. Наприклад, екстернали не були проти поєднання державного керування й ринкових методів управління економікою, вони підтримували потребу розвивати малий і середній бізнес в Україні. Отже, екстернали засвідчили достатньо послідовну прихильність до традиційних соціальних структур та консервативних принципів організації соціальних відносин із незначними реверансами в бік інноваційних тенденцій у функціонуванні сучасного українського суспільства. Параметри установок інтерналів та тенденції у їхніх практиках не продемонстрували такого зближення між емпіричними та теоретичними вимірами цього типу особистості. У поєднанні традиційного та інноваційного до певної міри проявилася також підтримка модернізаційного. Однак траплялося й відтворення традиційного та навіть інколи - консервативна антиінноваційність. Скажімо, інтернали підтримували прихильників і капіталістичного, і соціалістичного шляхів розвитку України, вони здебільшого негативно ставилися до багатопартійної системи на базі переконання, що декілька сильних керівників можуть зробити для України більше, ніж усі закони і дискусії. Отже, інтернали зі середовища сучасного українського суспільства тільки до певної міри були наділені ознаками агентів інноваційних змін у рамках неомодернізаційних трансформацій постсоціалістичної України.

Представлені тенденції засвідчили структурованість й інституціоналізованість "традиційного” та ситуативність, плинність "інноваційного" в контексті посткомуністичних трансформацій сучасного українського суспільства. З іншого боку, на тлі загального лідирування в українському соціумі консервативних антиінноваційних моделей в установках на патерналізм та патерналістських практиках над проявами креативного традиціоналізму та інноваційності, зміни в деяких показниках упродовж 1994-2006 рр. засвідчили певний прогрес у розвитку прагнень громадян України до самоорганізації та самозабезпечення. Однак це ще не означає переходу сучасного українського суспільства у якісно новий статус відповідно до принципово змінених характеристик мисленнєво-діяльнісних актів індивідів. На сучасному етапі посткомуністичних трансформацій найактивніше проявило себе відтворення креативного традиційного, проте не формування інноваційного. Фактично, дослідження підтвердило тезу О. Злобіної та В. Тихоновича про те, що на основі прихильності до традиційного представники сучасного українського соціуму радше продемонстрували здатність із більшим чи меншим успіхом засвоювати інновації, впроваджені іншими, аніж генерувати їх із власної ініціативи.

Висновки