Соціологія, суспільство, культура

Аналіз економічних, політичних та наукових передумов виникнення соціології. Основні об'єкти дослідження прикладної та теоретичної соціології. Визначення основних ознак та стабілізуючих факторів суспільства. Етапи наукового визначення сутності культури.

Рубрика Социология и обществознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.09.2015
Размер файла 94,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія

Соціологія (від лат. -- суспільство та гр. -- наука) -- дослівно -- "наука про суспільство". Цей термін був запроваджений у середині XIX ст. французьким філософом Огюстом Контом і спершу позначав поняття "суспільствознавство". Суспільні наукові дисципліни є однією з вищих форм пізнання суспільством самого себе, а соціологія є однією з наук про суспільство. Це молода наука, порівняно з іншими дисциплінами. Соціологія -- Наука про суспільство.

Передумови виникнення соціологічної науки

Протягом багатьох сотень років люди, живучи у феодальному суспільстві, займалися тим самим видом діяльності (землеробством), працювали за допомогою знарядь праці, які майже не змінювалися, використовували ті самі технології, а тому життя багатьох поколінь людей практично нічим не відрізнялося від життя їхніх попередників. Однак, наприкінці XVIII ст., розвиток подій у Європі спонукав людей по-новому задуматися над сутністю суспільства. Коли із крахом феодалізму почався процес урбанізації, а нові форми управління почали приходити на зміну абсолютним монархіям, фундаментальні риси функціонування суспільств почали змінюватися.

Економічні передумови.

Важливим каталізатором появи нової науки про суспільство стали зміни в економічній сфері, зумовлені промисловою революцією. Промислова революція -- це перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Але технічні зміни були лише частиною значно ширшого спектра соціально-технічних нововведень. Разом з технікою приходив і новий соціально-економічний порядок.

Промислова революція почалася у Великобританії у 1760 р. і за кілька десятиліть (промисловий переворот в Англії завершився в 10--20-х рр. XIX ст.) економічне життя країни було змінено докорінно. Змінилися форми праці (все більше людей працювали в промисловості, і все менше -- у сільському господарстві), змінилися доходи (більше людей отримували зарплатню і стали суб'єктами ринкових відносин, а не жили на самозабезпеченні за рахунок власного натурального господарства), стали іншими умови життя (спосіб життя у місті відрізнявся від сільського), релігія, освіта, форми правління. Після Великобританії, до кінця XIX ст., промислова революція відбулася у США, Франції, Німеччині, Японії. У XIX ст. промислова революція поширилася в усій Західній Європі й Америці. Капіталізм утвердився у багатьох країнах світу. Розвиток капіталістичного виробництва став поштовхом до вивчення багатьох соціальних питань. 3 одного боку, капіталістичні підприємці були зацікавлені у тому, щоб дізнатися як раціонально використати робочу силу, як правильно спланувати виробництво, виникла необхідність з'ясування платоспроможного попиту населення тощо. 3 іншого боку, різкі зміни у суспільному житті спричинили багато нових соціальних проблем: злидні, важкі умови праці, відсутність традиційного соціального контролю, самотність. Для вирішення цих проблем необхідно було об'єктивно дослідити суспільне життя.

Політичні передумови.

Унаслідок промислового перевороту загострилися класові суперечки між пролетаріатом і буржуазією, що призвело до ряду буржуазних революцій: нідерландської, англійської та ін. Особливе місце займає Велика французька революція 1789--1798 рр., яка стала символом політичних перетворень епохи. Вперше в історії був повністю зруйнований феодальний суспільний лад і зародився новий -- ідеалом якого була загальна свобода і рівність. В історії людства вимога демократичних свобод була цілком новим явищем.

Змінилася форма організації суспільства: якщо в феодальному суспільстві організація людей забезпечувалася тиском на них з боку влади, то у новому капіталістичному суспільстві вільним і незалежним людям стали необхідними конкретні знання про суспільство, розуміння своїх інтересів, причин та обставин, які спонукають людей вдаватися до певних вчинків. Саме в умовах становлення громадянського суспільства виникає достатньо масова потреба в знанні, орієнтованому на опис реальних соціальних явищ і процесів. Громадянське суспільство -- це змагання, компроміс диференційованих громадян. Відтак виникає необхідність розглядати суспільство не як однорідну масу, а враховувати його диференційованість, розмаїтість, багатоплановість. Соціологія і стала відповіддю на потребу громадянського суспільства, що переживало період свого становлення (така потреба відчувається зараз і в Україні), яка в силу своєї достовірності, доказовості, націленості на практичний результат е якісно новою формою соціального пізнання.

Наукові передумови.

Соціологія народжувалася як наука про суспільство і його перетворення, а відтак важливою передумовою виникнення став розвиток науково-теоретичних знань. У XVII--XVIII ст. видатні вчення філософів Нового часу: Рене Декарт, Венедикт Спіноза, Френсіс Бекон, Томас Гоббс та інші задають нову спрямованість пізнавальній орієнтації епохи: опору на досвід, дослід, логіку і розум.

Наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. в країнах Західної Європи бурхливо розвиваються природничі науки. Їх прогрес був обумовлений стрімким розвитком капіталістичного виробництва. Наприклад, відкриття закону збереження і перетворення енергії і виникнення термодинаміки (Ніколя Карно у 1824 р.) було обумовлене технічною необхідністю, практичною зацікавленістю у раціональному використанні сили пари і підвищення коефіцієнта корисної дії парової машини.

До початку XIX ст. природничі науки, передусім, фізика та хімія, виробили ряд вимог і процедур, що забезпечували достовірність знання. Достовірність не вірогідну, а доведену експериментально, на практиці.

Не випадково, задовго до виникнення наукової соціології, вчені-природознавці (наприклад, П'єр Лаплас (1749--1827), Антуан Лавуазьє (1743--1794) та інші) почали застосовувати практичні методи досліджень, апробовані у природничих науках, для аналізу соціальних явищ. Навіть побутував термін "соціальна фізика".

Об'єкт і предмет соціології

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення.

Об'єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі.

Інакше кажучи, -- це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура -- все це об'єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об'єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін.

Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Загалом, об'єктом соціології є:

· суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

· соціальні спільноти -- сукупності індивідів, що реально існують,

· характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

· людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів;

· соціальні інститути -- сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки -- послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет -- фізики чи хімії.

Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря -- як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини.

Предмет соціології -- це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину -- творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія -- це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, -- це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер зазначає, що соціологія -- це один із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з'ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології -- "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин".

Він виділив два напрямки -- мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

Структура соціології

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти -- їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки:

прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

теоретична соціологія -- виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ.

У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії.

Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства,

У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів:

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот.

Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу.

Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей.

Теорія поведінки спільнот з'ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди.

Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін.

Методи соціології

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. -- "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні -- шлях, спосіб дослідження) -- це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

Методи -- це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності -- немає правил, а немає правил -- немає методу, немає методу --немає логіки.

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).

1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо.

До теоретичних методів належать:

Абстрагування -- сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому);

абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);

абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

Системно-структурний метод -- розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

Порівняльний (компаративний) метод -- це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів.

Типологічний метод -- групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).

Висновок

Соціологія - від латинського societas - суспільство тагрецького logos - поняття, вчення.

Термін "соціологія" введений французьким вченим Огюстом Контом (1798-1857 рр.) в праці "Курс позитивної філософії" (1839 р.).

Об'єкт науки і пізнання - оточуючий нас матеріальний чи нематеріальний світ, реальність, яка існує незалежно від нашого знання (чи незнання) про цю реальність. Це можуть бути фізичні тіла, які взаємодіють один з одним, живі організми, люди.

Це те, на що спрямований дослідницький погляд.

Об'єктом соціології є суспільство як сукупність осіб, що взаємодіють між собою. Об'єкт соціології збігається з об'єктами інших суспільних наук - історії, етнографії, демографії, права.

Соціологія розглядає суспільство на трьох рівнях:

o макрорівень - суспільство загалом, як цілісна система;

o мезорівень - соціальні групи, спільноти й соціальні інститути;

o мікрорівень - окремі об'єкти суспільства.

Ядов В. зазначав, що об'єкт та предмет не збігаються, тому що об'єктом будь-якої науки є те, на що спрямований процес дослідження, а предметна її сфера - ті сторони, зв'язки, відносини, складові об'єкта, які підлягають вивченню. Предмет науки - це питання про те, що та як вивчати, чому і як навчати в цій сфері знання і де межі компетентності спеціаліста.

Предмет науки і пізнання - частина об'єктивної реальності, яка аналізується не загалом, а лише та її частина, яка визначається специфікою цієї науки. Це властивий цій науці кут зору.

Огюст Конт

Соціологія - це наука про фундаментальні закони розвитку суспільства - вищої реальності, яка підпорядковується лише природничим законам.

МаксВебер

Соціологія (в широкому значенні) - це наука, яка прагне, витлумачуючи, зрозуміти соціальну дію і тим самим каузально (причинно) пояснити її процес та вплив.

Нейл Смелзер

Соціологія - один із способів вивчення людей. Соціологи прагнуть з'ясувати, чому люди ведуть себе певним чином, чому вони утворюють групи, йдуть на війну, поклоняються комусь, одружуються, голосують, тобто все, що відбувається у взаємодії один з одним. Якщо коротко, соціологію можна визначити як наукове вивчення суспільства і соціальних відносин.

Питирим Сорокін

Соціологія вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, та явища, які виникають внаслідок цього процесу взаємодії, з іншого боку.

Суспільство - це не сума індивідів, а ансамбль людських відносин.

Тетяна Заславська

Соціологія - наука про закономірності функціонування, розвитку і взаємодії соціальних спільнот різного типу.

Предмет соціології - закони та закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти та суспільства загалом. Соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб'єктів із проблем, пов'язаних із їхнім соціальним статусом, роллю та соціалізацією.

Суспільство

Термін "суспільство" використовується в різних значеннях: від найширшого (соціальна форма руху матерії, людство в своєму історичному розвитку) через різні проміжні значення (античне суспільство, світське суспільство і т. д.) до найвужчого--різновид організації, об'єднання.

Поняття "суспільство" в процесі історичного розвитку філософської соціологічної думки набувало різних інтерпретацій. В античності сфера людського існування ототожнювалася не з суспільством, а з державою. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формувалися в межах теорії приватного права і суспільного договору, де зазначено, що виникнення держави і права є результатом свідомої угоди між людьми. Пізніше Гегель відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових та ін.) інтересів від держави.

Основоположник соціології як науки французький соціолог Огюст Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім'я, держава, власність, релігія, мова і яка базується на розподілі праці і солідарності.

Представники органістичної школи в соціології (Г.Спенсер, А.Шеффлє, П.Лілієнфельд, Р.Бормс, А.Еспінас та ін.) стверджували, що суспільство--організм, і виділяли ряд аналогій між суспільством і біологічним організмом. Патріарх французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну духовну реальність, основану на "колективних уявленнях".

Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що суспільство -- це взаємодія людей, яка є продуктом соціальної, тобто орієнтованої на інших людей, дії. Американський соціолог Талкотт Парсонс також виходив з "соціальної дії", коли зазначав, що суспільство -- це система, для утворення якої служать норми, цінності і т. д.

Таким чином, поняття суспільства в своєму історичному розвитку мало велику кількість різних тлумачень залежно від історичного періоду, а також концепцій і шкіл, в межах яких воно формувалося.

В сучасній науковій літературі суспільство визначають як сукупність всіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного.

Основні ознаки суспільства

Основною важливою ознакою суспільства є територія, на якій консолідуються соціальні зв'язки. Планета надає можливість багатьом спільностям людей знайти свою екологічну нішу для забезпечення життєвих потреб, життєдіяльності індивідів -- набути своїх неповторних рис, обумовлених різноманітними кліматичними умовами і природним ландшафтом.

Територія -- основа соціального простору, в якому розвиваються відносини і взаємодія індивідів. Здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків -- інша ознака, притаманна суспільству. Колективна свідомість, наявність загальної волі, що стоїть на перешкоді людському егоїзму, Еміль Дюркгейм вважав основою стійкості і єдності суспільства. Саме завдяки фундаментальним цінностям, які засвоюються більшістю населення і орієнтують кожного індивіда на дотримання норм спільної життєдіяльності, і зберігається суспільство -- вважає соціолог Роберт Мертон.

На початку зародження суспільства людей зв'язували узи родини і сусідства, що будувалися на емоційній" напівінстинктивній основі, на звичці, на побоюванні залишитися без допомоги і підтримки. Фердинанд Тьонніс називає суспільство, що базується на спорідненості і сусідстві, общиною. Але система міжособистісної взаємодії у міру зростання населення не могла довго підтримувати стійкість зв'язків між людьми.

Основним стабілізуючим фактором суспільства стають соціальні структури. Під структурою в соціології розуміють стійкі соціальні утворення, зв'язки, відношення: соціальні спільності, соціальні інститути і т. д. Саме вони реалізують життєво важливі для суспільства цілі і завдання.

Соціальна спільність -- це сукупність індивідів, яка реально існує, яку можна емпірично зафіксувати, що відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом соціальної дії (сім'я, молодь, політична партія і т. п.).

Соціальний інститут--стійкі форми організації спільної діяльності людей (армія, церква, школа, право, власність і т. д.).

Соціальні структури реалізують свою роль, підтримуючи стабільність суспільства лише за умови їх законності, тобто визнання їх доцільності більшістю населення. Автономність та високий рівень саморегуляції суспільства також є важливою ознакою. Здатність створювати необхідні умови для задоволення різних потреб індивідів і надає їм можливості для самоствердження і самореалізації. Суспільство має можливість без втручання ззовні створювати такі форми організації життя, які полегшують їм досягнення особистих цілей.

Отже, суспільство--це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.

Причини появи суспільства

Різними є погляди і на причини та процес виникнення суспільства, які зводяться до наступних концепцій: інструментальної, сексуальної, кратичної, тендерної та семантичної.

Згідно з інструментальною концепцією основним чинником зародження суспільства є винахід людиною знарядь праці, завдяки яким вона навчилась працювати, покращувати свій добробут. Це зумовило дрібнення родової общини, суспільний розподіл праці, майнову та соціальну нерівність. Тоді зґявилась і почала розвиватись соціальна організація.

Сексуальна концепція звертає увагу на еволюцію шлюбно-сімейних відносин. На ранніх етапах історії міжстатеві відносини регулювалися переважно біологічними чинниками. Це надавало процесу народження позаконтрольності та загрожувало існуванню групи, оскільки такі відносини не передбачали ні прав, ні обовґязків, ні взаємної відповідальності. Не існувало також ніякої особливої організації по вихованню дітей. Тому природна необхідність контролю над народжуваністю зумовила формування родин, виникнення норм, які регулювали сексуальні та інші відносини в угрупуванні. Згодом зґявляється постійний господарський осередок -- община, до якої входили чоловіки зі своїми жінками і дітьми. Шлюб став союзом між чоловіком і жінкою, мета якого -- забезпечити утримання та виховання дітей жінки. З виникненням парного шлюбу статеві відносини між партнерами були обмежені не лише соціально, тобто моральними нормами, а й соціально-економічно. Саме постійний розвиток регулюючих норм стимулював еволюцію общин, зумовивши з часом виникнення соціальної організації.

Кратична концепція заснована на аналізі причин появи влади та владних відносин, розподілу угрупування на еліту та підлеглих. Навчившись панувати, лідери почали утверджувати систему правил шанування вождя, передачі влади, розподілу привілеїв серед інших членів угрупування. Такі відносини стали основними для соціальної організації та забезпечили подальший її розвиток.

Тендерна концепція заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками. Оскільки жінка виконує репродуктивні функції, то вона є незаміннішою за чоловіка у суспільстві. Однак, чоловіків таке становище не задовольняло і тому вони на противагу жіночій "монополії відтворення" створили власну "монополію на встановлення порядку". А коли чоловіки почали домовлятися про розподіл жінок, виникла соціальна організація.

Семантична концепція звертає увагу на особливості становлення у людини основних психічних процесів, зокрема, мови, памґяті, мислення. Розвиток останніх дозволив людині, яка є досить вразливою біологічною істотою, перейти із біологічного поля свого існування у соціальне.

Висновок

Соціологія користується трьома засадничими поняттями: «країна», «держава» і «суспільство», але ключовим з них є останнє -- «суспільство».

Суспільство існувало в усі епохи, навіть у ту далеку добу, коли не було ні країн, ні держав. Проте стародавній світ не використовував такої абстрактної категорії, як «суспільство»; вона з'явилася лише у XVIII ст. Є різні визначення цього поняття. Тривалий час суспільство практично ототожнювалося з державою. Нині на побутовому рівні під суспільством розуміють сукупність людей, об'єднаних спільною територією та державним устроєм. У соціології термін «суспільство» вживається в більш широкому розумінні. Як стверджував Г. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифметичній сумі окремих індивідів.

За Н. Смелзером, суспільство -- це об'єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні.

М. Вебер розглядає суспільство як взаємодію людей, як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій.

Т. Парсонс визначає суспільство як систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях.

К. Маркс сприймає суспільство як сукупність відносин між людьми, що складаються в історичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності. За Марксом, суспільство є продуктом взаємодії людей.

В. Парето тлумачить суспільство як соціальну систему, що перебуває в стані рівноваги, але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Усі частини соціальної системи тісно взаємозв'язані та механічно впливають одна на одну.

Ф. Тьонніс визначає суспільство як тип організації соціального життя з механічним з'єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усвідомленням корисності й цінності.

Узагальнюючи соціологічні уявлення про суспільство, відомий вітчизняний соціолог Наталія Чернишстверджує, що суспільство є найзагальнішою системою взаємозв'язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Це сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність один від одного і яка склалася історично.

Намагаючись показати складність цього соціального утворення, Н. Черниш, на наш погляд, вдало порівняла соціальну систему суспільства із плоскою пірамідою (див. рис.), елементи якої функціонують на макро-, мезо- та мікрорівнях. На гранях цієї піраміди розмістилася економічна, політична, соціальна та культурна сфери (підсистеми). Внутрішній каркас піраміди становлять соціальні взаємодії, взаємозв'язки та соціальні відносини між індивідами та спільнотами, індивідами та суспільством, спільнотами та соціальними інститутами, спільнотами та суспільством. Але навіть цією нескінченною різноманітністю зв'язків і найменшою мірою не вичерпується складність суспільства як соціального явища. І кожного року вчені відкривають у ньому нові, ще не відомі досі аспекти.

З наведених визначень випливає, що суспільство складається з великої множини індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками, взаємодіями та відносинами. Але його не можна розглядати як просту суму цих складових. На рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки, відносини утворюють нову системну якість. Системна якість -- це особливий якісний стан, коли суспільні взаємодії і відносини набирають надіндивідуального, надособистісного характеру. Інакше кажучи, суспільство -- незалежна субстанція, яка стосовно індивіда є первинною.

Суспільство -- це відносно стійка система соціальних зв'язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами. Суспільству притаманна низка ознак, які виокремлюють його з інших груп:

· спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв'язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

· загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв'язків між людьми.Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв'язків;

· здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм уважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, -- завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав'язує відповідну систему цінностей;

· автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоутвердження й самореалізації. Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені, і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає в жодної з її складових.

Культура

Людина почала відокремлювати себе від оточуючого середовища вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за допомогою власних творчих сил.

Слово «культура» -- латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere -- обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти. При цьому стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.

Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.

У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris -- вироблення правил поведінки, cultura scientiae -- засвоєння науки, cultura literarum -- вдосконалення письма).

До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість -- все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття «цивілізація». За останні три сторіччя латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень.

Слово почало вживатися в сучасному розумінні (як результати діяльності суспільної людини) в працях німецького юриста й історіографа С. Пуфендорфа (1632-1694). Тоді ж культура стала розумітися як надприроднє, як протистояння людини дикій природній стихії.

Сутність -- те, що явище або предмет є саме по собі, на відміну від його мінливих станів або інших явищ та предметів. Існує релігійний та світський підхід до пояснення суті культури.

Етапи наукового визначення сутності культури збігаються з етапами становлення культурології як науки:

1). Античність -- XVIII ст. -- зародження культурологічного знання, культура не осмислювалася як окрема цілісна система. До проблем культури звертаються філософи, історики;

2). XVIII-XIX ст. -- культура як цілісне явище стає предметом дослідження філософії та етнографії;

3). Середина XIX століття -- культурологія (культурна антропологія) формується як окрема сфера знання, що досліджує сутність культури та процеси її існування

Сутність кожної конкретної культури розкривається в її явищах (артефактах). соціологія суспільство культура науковий

Сутністю культури як фундаментальної категорії являються результати людської діяльності та сама діяльність.

Типологія визначень

В праці А. Кребера та К. Клакхона, що зібрали 180 визначень поняття культури, розрізняються 6 їх типів:

1. Описовий

До цього типу віднесені класичні етнологічні визначення, найвідомішою з яких є визначення Едварда Тейлора:

«Культура, або цивілізація, є складним цілим, що включає в себе знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства.» «Культура, або цивілізація, є складним цілим, що включає в себе знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства.»

Характерним є трактування понять «культура» i «цивілізація» як синонімічних. Інші дослідники, що вивчали культуру (особливо археологи, етнографи та Культурні антропологи) посилались на це визначення культури або модифікували його. Наприклад, Рут Бенедикт визначив культуру як «складне ціле, що включає навики, набуті людиною як членом суспільства.»

До цього ж типу віднесено визначення антрополога Броніслав Маліновський:

«Культура є інтегральною цілістю, що складається з інструментів і товарів споживання, творчих принципів різних соціальних груп, людських ідей і навичок, вірувань і звичаїв.»

2. Історичний

Визначення, включені до цієї категорії, спираються на фактор традиції як механізму передачі культурної спадщини. Цей тип добре ілюструє визначення Стефана Чарновського:

«Культура є колективним благом і колективним доробком, продуктом творчих і перетворювальних зусиль незліченних поколінь (…) Культурою є сукупність елементів суспільного доробку, спільних для ряду груп і завдяки своїй об'єктивності, здатних поширюватися у просторі.»

3. Нормативний

Нормативні визначення акцентують підпорядкування людей нормам, цінностям і моделям поведінки.

Цьому типу культури відповідає визначення Альфред Кребер та Парсонса:

«Культура -- це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»

В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:

«Культура -- це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»

4. Психологічний

Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:

«Культура є певною сукупністю психічних установ, що передаються в рамках даної спільноти через суспільний контакт і залежних від системи міжлюдських стосунків.»

Г. Рогайм:

«Під культурою ми будемо мати на увазі сукупність усіх сублімацій, усіх підстановок або результуючих реакцій, зрештою, все в суспільстві, що пригнічує імпульси або створює можливість їх спотвореної реалізації»

5. Структурний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на структуру тієї чи іншої конкретної культури, і, відповідно, її засадничими елементами і їх внутрішніми зв'язками. Вирізняють чотири категорії культури:

· матеріально-технічні,

· суспільні,

· ідеологічні,

· психічні (почуття і відносини).

6. Генетичний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на походженні культури. П. Сорокін:

У найширшому сенсі слово "культура" означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою чи несвідомою діяльністю двох і більше індивідів, які взаємодіють або впливають на поведінку один одного.

Найлаконічніше визначення культури дав філософ В. Оствальд:

Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою

Функції культури

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна.

· Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

· Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» -- обмін духовними цінностями між народами.

· Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий звґязок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

· Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

· Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

· Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи -- пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину.

· Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб

Форми культури

В залежності від форм культуротворчої діяльності людини, розрізняють матеріальну та духовну культури. Відповідно до цього традиційно розрізняють матеріальну і духовну культуру, а в сучасних джерелах, в силу недостатності такого поділу розглядають також соціальну і фізичну культури.

Матеріальна культура

Матеріальна культура -- перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.

Матеріальна культура включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальної культури входять також: будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи сполучення і засоби транспорту, зв'язок і засоби зв'язку, технології.

Духовна культура

До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура -- це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.

Український вчений О. М. Костенко сформулював так звану натуралістичну концепцію «культури людини»: «Культура людини -- це міра узгодженості волі і свідомості людини із законами Матері-Природи» (Костенко О. М. Культура і закон -- у протидії злу. -- Київ: Атіка.- 2008. -- 352 с.). Виходячи з принципу соціального натуралізму (що лежить в основі його «теорії трьох природ»), він вважає, що спеціальним видом культури людини є «соціальна культура людини» як міра узгодженості волі і свідомості людини із природними законами, за якими існує життя людей у суспільстві. Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо.

Соціальна культура

Соціальна культура -- це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів. Соціальна поведінка і артефакти (соціальна і матеріальна культура) трактуються як об'єктивовані продукти ідеальних нормативних систем і систем знань різного роду, що складають духовну культуру. Виділення соціальної культури дозволяє з'єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках.

...

Подобные документы

  • Вивчення об’єкту та предмету соціології культури - галузі соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Основні функції культури.

    реферат [26,1 K], добавлен 07.12.2010

  • Соціологія в системі соціальних наук. Основні етапи історичного розвитку соціології. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні. Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології. Метод експертних оцінок.

    курс лекций [74,0 K], добавлен 25.12.2014

  • Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Пізнавальні та практичні функції соціології. Основні рівні соціологічного знання. Структура теоретичної соціології. Закони соціології. Місце соціології в системі наук. Класифікація соціальних законів.

    презентация [230,6 K], добавлен 03.08.2012

  • Характеристика передумов виникнення соціологічної науки. Дослідження типів суспільства та шляхів його розвитку. Специфіка соціологічного знання. Вивчення ролі соціології у пізнанні та розвитку суспільства. Етапи формування соціологічних ідей про працю.

    контрольная работа [48,1 K], добавлен 25.03.2014

  • Характеристика соціології як науки, що вивчає колективне поводження. Предмет та визначення соціологічних досліджень, історичний їх розвиток та основні фактори. Зв'язок соціології з іншими науками та їх вплив на дослідження різних соціальних зв'язків.

    реферат [23,8 K], добавлен 23.07.2010

  • Сутність соціологічної науки, її об’єкт, предмет, структура і функції. Особливості етапів становлення соціології. Аналіз суспільства й його системні характеристики. Проблема визначення головних рис розвитку суспільства. Культура як соціальний феномен.

    курс лекций [106,2 K], добавлен 08.12.2011

  • Соціологія як наука про суспільство. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук. Об’єкт соціального значення. Структура та функції соціолог. Суспільство як об’єкт вивчення соціології. Уявлення про суспільство в історії соціології.

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 24.04.2007

  • Поняття, функції, задачі і структура соціології. Соціологічні закони: сутність, класифікація і типологізація. Місце соціології в системі наук про суспільство. Поняття та характерні особливості сучасного суспільства. Соціальний інститут і його динаміка.

    лекция [68,6 K], добавлен 27.12.2010

  • Соціологія – наука про суспільство, яка аналізує його в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір. Основні функції соціології: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, соціального планування, прогностична та світоглядна.

    лекция [26,1 K], добавлен 21.01.2009

  • Предмет та суб’єкт соціології. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів. Структура соціологічної системи знання. Соціологія та інші науки про суспільство та людину, їх роль у розвитку суспільства. Програма соціологічного дослідження.

    реферат [42,0 K], добавлен 18.09.2010

  • Предмет, об'єкт, закони і категорії соціології, її місце в системі гуманітарних наук. Пошуки ідеальної людської особистості та загального щастя. Ознаки та типологія суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність. Категорії соціології праці.

    шпаргалка [66,2 K], добавлен 27.11.2010

  • Методика ідентифікації особистості як метод наукового пізнання, його основні етапи та категорії. Дослідження та обґрунтування підходів сучасних соціологів до проблеми ідентифікації особистості, визначення їх структури та головних змістовних положень.

    курсовая работа [54,0 K], добавлен 14.01.2010

  • Поняття соціології, її місце в системі наук; об’єкт, предмет, структура та функції. Суспільство як соціальна система, еволюція та основні теорії його походження. Поняття соціологічної роботи в Україні: організація досліджень, види, етапи проведення.

    лекция [225,0 K], добавлен 08.06.2011

  • Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки. Еволюціоністська теорія Г. Спенсера. Соціологічна концепція самогубства Е. Дюркгейма. Витоки української соціології. Соціологічна структура особистості. Соціометрія, особливості її застосування.

    шпаргалка [41,3 K], добавлен 15.02.2012

  • Дослідження в післявоєнній соціології. Тематичний розподіл занять по соціології. Впровадження програм гуманізації праці. Розподіл викладання індустріальної соціології в німецьких університетах. Розподіл на університетський і інститутський типи досліджень.

    контрольная работа [39,9 K], добавлен 25.01.2011

  • Шлюб і сім’я як об'єкти вивчення соціології сім’ї. Види шлюбів. Типологія сімей. Категорії соціології сім’ї. Сім’я як соціальний інститут і як мала соціальна група. Соціальні та індивідуальні функції сім’ї, основні підходи до її вивчення. Соціобіологія.

    реферат [24,2 K], добавлен 03.02.2009

  • Основні напрямки розвитку соціології в працях О. Канта, Е. Дюркгейма, М. Вебера. Структура та функції соціологічної системи знань. Вивчення її рівнів в залежності від глибини наукових узагальнень і масштабності відображення в поглядах і теоріях.

    контрольная работа [22,4 K], добавлен 01.04.2011

  • Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Основні поняття і категорії соціології молоді. Проведення пошукового дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.

    реферат [22,6 K], добавлен 24.01.2008

  • Зародження та розвиток української соціології. Інтерпретація С. Подолинським дарвіністських законів. Історія суспільства за Ковалевським. Світогляд етичного соціалізму за М. Туган-Барановським. Головні проблеми організації наукового спілкування.

    реферат [23,0 K], добавлен 14.02.2016

  • Теоретичні підходи до освіти, як соціального інституту. Статус і функції освіти в суспільстві. Реформування освіти в умовах трансформації суспільства. Соціологічні аспекти приватної освіти. Реформа вищої школи України за оцінками студентів і викладачів.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 26.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.