Синтез структури і аґентності у європейській соціологічній теорії: критичний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології Національної академії наук України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

СИНТЕЗ СТРУКТУРИ І АҐЕНТНОСТІ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СОЦІОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ: критичний аналіз

22.00.01 - теорія та історія соціології

Осипчук Анна Дмитрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Кутуєв Павло Володимирович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Танчер Віктор Володимирович, Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри соціології

кандидат соціологічних наук, доцент Отрешко Наталія Борисівна, Міжнародний Соломонів Університет, завідувач кафедри соціологічних досліджень

Захист відбудеться «_26_» _лютого_ _2010_ р. о _13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розіслано «____» _грудня_ 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

Загальна Характеристика роботи

структурація аґентність онтологічний суперечність

Актуальність теми. Про теперішній час в соціології можна говорити не тільки як про такий, що нормалізував ситуацію мультипарадигмальності, але й як про такий, що через переживання досвіду теоретичної (насамперед, онтологічної) дезорієнтації «ситуації постмодерну» знову актуалізував вимогу повернення до суворого теоретизування. Тим не менш, потреба у суворому теоретизуванні не заперечує саму мультипарадигмальність як настанову і специфіку дискурсу. Дійсно, якщо порівняти ситуацію у сучасній соціології з тою, яка буда ще декілька років тому, спираючись на публікації у провідних світових соціологічних журналах, можна помітити відхід від апокаліптичних та еклектичних роздумів про черговий fin de siecle соціології та від обговорення ситуацій постмодерну і, натомість, повернення до аналізу актуальних соціальних проблем, розробки соціологічних теорій, розгляду теоретичних дилем, спроб синтезу та прикладів конфліктного мислення.

На тлі таких змін знову починають звучати заклики (принаймні на рівні декларування бажаності) до оформлення цілісних та виважених синтезованих підходів замість постмодерністичного еклектизму. Така ситуація, як на мене, є доволі позитивним явищем, що, до того ж, потенційно може мати продуктивні перспективи для розгортання подальших теоретичних, методологічних та практичних досліджень у соціології.

Важливим аргументом на користь своєчасності роботи є гостра нестача комплексного аналізу вже наявних концепцій синтезу структури і аґентності, за допомогою якого можна було б виокремити основні настанови (онтологічні та методологічні) для побудови більш адекватної та евристично потужної узагальнюючої концепції синтезу структури і аґентності. Більш того, відчувається потреба у таких дослідженнях та теоретичних підходах не лише в рамках теоретичної соціології та соціології взагалі, але й у суміжних, а часто й досить далеких дисциплінах. Про це говорить, наприклад, досвід застосування теоретичних розробок Е. Гідденса, П. Бурдьє, та М. Арчер у рамках системного аналізу, при дослідженні інформаційних систем та мереж, у галузі порівняльно-історичних чи системно-кібернетичних досліджень.

Серед науковців, які займаються розбудовою соціологічної теорії, поширюється переконання про необхідність взаємодії різних дослідницьких програм, взаємодії, яка б долала обмеження, досягаючи синтезу. При цьому напрям та специфіка такого синтезу можуть розумітися досить відмінно, більше того, можна сказати, що сьогодні, порівняно з ситуацією 10 чи 20 років тому, вимоги до теоретичного синтезу, його мети, особливостей і орієнтації, значно змінилися.

Найвизначніший внесок до історико-соціологічного, критичного та порівняльного аналізу соціологічних теорій синтезу структури і аґентності, його онтологічних і методологічних засад та принципу здійснення і обґрунтування необхідності такого синтезу належить, у першу чергу, самим тим науковцям, які намагалися цей синтез провести. Так, потрібно згадати роботи П.Бурдьє («Нариси теорії дії», «Практичний глузд», «Поле культурного продукування», «Іншими словами», «Розрізнення: соціальна критика смаку», «Начала»), М.Арчер («Культура і аґентність: місце культури в соціальній теорії», «Бути людиною: проблема аґентності», «Реалістична соціальна наука: морфогенетичний підхід»), Е.Гідденса («Центральна проблема соціологічної теорії», «Конституювання суспільства: нариси теорії структурації»), Н.Моузеліса («Назад до соціологічної теорії», «Соціологічна теорія: що пішло не так»), П.Штомпки («Соціологія соціальних змін»), Дж.Александера, Дж.Рітцера, П.Блау, Е.Кінга, Г.Йоаса («Креативність дії»), М.Перкмана, Д.Локвуда, Р.Башкара, Р.Харре, А.Турена, Фр.Кастро, Р.Стоуна, Д.Елдер-Васса, Ф.Деплето, Л. Вакуана, Ф. Вандерберге. Проте варто зауважити, що метою їхніх розвідок, в першу чергу, було висунення власного теоретичного підходу та досить часто ігнорування «синтезуючих» зусиль один одного. Таким чином, власне критичних чи порівняльних розвідок, наявних у західній соціологічній літературі, досить мало, а у вітчизняній теоретичній соціології вони майже повністю відсутні (хоча треба відзначити статті О.Погорілого, А.Ручки, В.Танчера, П.Кутуєва, збірки та метатеоретичні роботи російських соціологів). Або ж, якщо критика чи аналітика і присутні, то вони не мають своїм фокусом момент поєднання, тобто синтезу структурного і аґентаційного вимірів. Окремо слід зазначити, що існує низка досліджень взаємовпливів соціальної структури і особистості, які доводять необхідність розробки теоретичних концепцій синтезу структури і аґента та демонструють потенціал для їх методологічного і практичного використання (мова йде про дослідження М.Кона, К.Скулера, К.Міллер, В.Хмелька, К.Сломчинського).

Можна говорити, що в такому сенсі й контексті, як сформульовані проблема і мета дослідження поставлені у цій роботі, теорії синтезу структури і аґентності раніше не розглядалися.

Проблему дослідження становить суперечність між доволі сильно артикульованими закликами до важливості та необхідності побудови синтезованої соціологічної теорії (тобто до здійснення соціологічного синтезу) і панівним зараз у соціології конфліктним типом теоретизування, яке, до того ж, є сильно ідеологізованим. Навіть за домінуючого зараз визнання соціології як мультипарадигмальної науки, розповсюдженою є ситуація, коли просте обговорення і перелік існуючих підходів до тої чи іншої проблеми породжує конфронтацію та категоричність у висловах. Водночас, через постійну суперечку різних теоретичних підходів між собою, методологія та практика досліджень актуальних соціальних проблем часто опиняються в ситуації теоретичного вакууму та відсутності визначеності, що дає підстави невпинно говорити про «кризи» у соціології та розірваність між її різними рівнями. Великий вибір протилежних парадигм, дослідницьких програм та підходів, як виявляється, не завжди трансформується у розмаїття методологій та емпіричних підходів. Все це призводить до ще більшого розриву між соціологічною теорією та соціологічною практикою. Поза всяким сумнівом, такий розрив потрібно намагатися подолати, і вироблення когерентної (стрункої та без внутрішніх суперечностей) і евристично потужної теорії синтезу може допомогти цьому.

Розв'язання проблеми дослідження можливе за умови обґрунтування необхідності синтезу не тільки як ще одного теоретичного конструкту серед безлічі інших теорій, а саме як евристично потужного концепту для подальшої розбудови методології. Розв'язання проблеми передбачає експлікацію логіки проведення та обґрунтування синтезу (структури і аґентності) та визначення його основних засадничих принципів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов'язана.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення теоретико-методологічних (онтологічних та епістемологічних) засад існуючих підходів до синтезу структури і аґентності задля побудови когерентної (стрункої та без внутрішніх суперечностей) і евристично потужної моделі синтезу структури і аґентності. Під евристично потужною моделлю розуміється здатність моделі однаково вдало пояснювати і аналізувати як структурний вимір соціальної реальності, так і вимір аґента і аґентності соціальної реальності (тобто, аналізувати і пояснювати як стабільність, так і зміни). При цьому у межах роботи стоїть мета, насамперед, з'ясувати і реконструювати систему відповідностей теоретико-методологічних засад - онтологічних та епістемологічних - основних підходів до синтезу структури і аґентності (теорії структурації Е.Гідденса, теорії морфогенезу М.Арчер і структуралістського конструктивізму П.Бурдьє). Відповідно до поставленої мети дослідження вирішувалися такі завдання:

- виокремити конкретно-методологічні передумови виникнення проблеми теоретичного синтезу в соціології, зокрема синтезу структури і аґентності; встановити логіку формування і розвитку теорій синтезу структура-аґентність;

- визначити онтологічні та методологічні засади концепцій синтезу структури і аґентності, показати їх суперечливість;

- з'ясувати, яким саме чином здійснюється безпосередньо синтезування структури і аґентності всередині кожної з теорій синтезу структура-аґентність, що розглядаються;

- запропонувати можливі шляхи розв'язання (уникнення) онтологічних та методологічних суперечностей всередині теорій синтезу структури і аґентності.

Об'єктом дослідження є концепції синтезу «структура-аґентність».

Предметом дослідження - онтологічні та методологічні засади і структура концепцій синтезу «структура-аґентність».

Методи дослідження. Застосовуються загальнонаукові методи аналізу генези та еволюції концептуального оформлення структури, аґентності та теорій їх синтезу. Теорії синтезу структури і аґентності аналізуються за допомогою порівняльного, системного і логіко-дедуктивного методів. Для дослідження і побудови онтологічних засад теорій синтезу використовується теоретичне моделювання і герменевтичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше поставлено проблему можливості побудови узагальненої теорії синтезу структури і аґентності та окреслено перспективи такої побудови через системний аналіз і реконструкцію систем співвідношень трьох провідних теорій синтезу структури і аґентності в європейській соціології - теорії структурації Е.Гідденса, теорії морфогенезу М.Арчер, структуралістського конструктивізму П.Бурдьє. Отримані результати відкривають (особливо щодо онтологічних та методологічних засад синтезу) нові перспективи для подальшого розвитку в соціологічній теорії синтезованих підходів, зокрема, щодо можливості формування адекватної методології узагальненої теорії синтезу структура-аґентність і подальшого її використання. У дисертації було обґрунтовано низку положень, які не формулювалися раніше і виносяться на захист.

- Уточнено і розширено розуміння передумов і механізмів виникнення та вирішення проблеми теоретичного синтезу в соціології. За допомогою порівняльного аналізу та герменевтичного методу було досліджено основні парадигми та підходи в соціології і показано, що вже у добу класичної соціології ставилось питання подолання основних дихотомічних розривів. Водночас показано, що на сучасному етапі метою такого синтезу є не побудова нової великої теорії, а вдосконалення наявних дослідницьких програм і формування евристично потужного теоретичного та методологічного підходу до аналізу соціальної реальності.

- Вперше доведено принципову сумісність (незважаючи на вдавану антагоністичність відповідних дискурсів) та подібність проблематики основних концепцій синтезу структури і аґентності, які розглядаються. У цьому аспекті робота є історико-соціологічною розвідкою, яка показує спільність проблематики і онтологічних настанов (особливо погляду на реальність як релятивну), близькість методологічних настанов та концептуалізації основних понять (визначення структури, аґента й аґентності, свідомості аґента) основних теорій синтезу структури і аґентності - теорії структурації Е.Гідденса, теорії морфогенезу М.Арчер і структуралістського конструктивізму П.Бурдьє. У межах роботи здійснено теоретичну реконструкцію єдиного об'єднуючого дискурсу синтезу структури і аґентності.

- Вперше встановлено, якими мають бути онтологічні та методологічні засади синтезу структури і аґентності. Для здійснення вдалого синтезу має відбуватися концептуалізація структури і аґентності у рамках релятивістського погляду на соціальну реальність, яка передбачає рівноцінність і рівнозначність структури і аґентності, їх не-редукованість одна до одної, певну автономність та лише часткову детермінованість одна одною. Обґрунтовується необхідність паралельного використання принципів дуальності та дуалізму структури і аґентності на різних рівнях аналізу. Так, принцип дуальності застосовується для аналізу власне моменту взаємодії і (пере)творення структури і аґентності, а принцип дуалізму - для розгляду структури і аґента/аґентності як окремих феноменів.

- Вперше доведено (за допомогою критичного і порівняльного аналізу) можливість побудови узагальненого синтезованого підходу, який би поєднував набутки найбільш розвинутих теорій синтезу структури і аґентності - теорії структурації Е.Гідденса, теорії морфогенезу М.Арчер і структуралістського конструктивізму П.Бурдьє.

- Вперше в українській теоретичній соціології концептуалізовано і використано поняття аґента і аґентності, які є принциповими для синтезу структурних й індивідуалістських парадигм та підходів. Аґент визначається як такий, який має потенційну можливість вчиняти і діяти креативно, автономно і не-детерміновано (відносно незалежно) щодо структури і його місця у ній. Аґентність - це засаднича характеристика аґента, потенційна можливість креативної, автономної і не-детермінованої (відносно незалежної) дії.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість дослідження полягає в тому, що воно може сприяти більш глибокому розумінню механізмів функціонування та взаємодії структури і аґента (аґентності) у суспільстві. Теорії синтезу як такі прагнуть запропонувати виважений і не-редукуючий підхід до обох засадничих аспектів соціальної реальності - структурного й аґентаційного, а отже, за умови вдалої побудови дійсно адекватної узагальненої теорії синтезу, ми зможемо говорити про можливість подальшої розробки методологічних настанов та операціоналізації досліджень актуальних суспільних проблем. Існує широке коло проблемних питань для реалізації евристичного потенціалу теорії синтезу структури і аґентності - це дослідження особистості та структури в умовах трансформацій, соціальних змін та перетворень, крос-культурні дослідження, дослідження зміни ідентичності у поєднанні з місцем індивіда в соціальній системі.

Крім того, проведене дослідження сучасної соціологічної теорії має значення як історико-соціологічна розвідка і дає змогу: осмислити деякі суттєві аспекти історичного розвитку соціології; простежити тенденції у змінах сучасної соціологічної теорії та тенденції у відборі проблематики та актуалізації тем в її межах; надати поглиблене розуміння логіко-гносеологічних особливостей та онтологічних і епістемологічних засад соціологічного теоретизування; реконструювати систему співвідношень між проблематикою, концепціями та методологією низки сучасних європейських соціологічних теорій.

Матеріали дисертації та результати дослідження застосовуються у викладанні курсів з історії соціології та соціологічної теорії.

Особистий внесок здобувача. Зміст дисертації віддзеркалюється у чотирьох публікаціях за одноособовим авторством здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, у якій викладено авторський підхід до аналізу і концептуалізації соціологічних теорій синтезу структури і аґентності.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на трьох науково-практичних конференціях «Дні науки НаУКМА» (Київ, 2005, 2006, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 4 статтях у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел: обсяг основної частини - 147 с.; 1 табл.; 6 рис.; список джерел (148 найменувань) займає 13 с.

Основний зміст роботи

У вступі визначено актуальність теми, вказано її зв'язок із плановими науково-дослідними темами, сформульовано мету і завдання дослідження, викладено наукову новизну його результатів, їх теоретичне і практичне значення, а також подається інформація про публікації та апробацію результатів роботи.

У першому розділі роботи - «Проблема теоретичного синтезу в соціології» - досліджуються нагальні питання теоретичного синтезу в сучасній соціології, зокрема синтез структура-аґентність розглядається як модель побудови синтезованої теорії.

Автор доводить, що настанова на теоретичний синтез (онтологічний та методологічний) присутня в соціології від часів класичної доби і до сьогодні. Першочерговою метою синтезування є не претензія на гегемонію та прагнення елімінувати інші підходи, а пропонування більш адекватного методу аналізу соціальної реальності у всьому розмаїтті її феноменів.

У класичній соціологічній теорії сформувалися декілька відмінних підходів до соціальної реальності - розуміючий (інтерпретативний) та пояснювальний (детерміністський, ширше - функціоналістський або структурний). Були і спроби подолати розрив цих підходів (теорія дії Вебера, підхід Парсонса).

Найбільш онтологічно обґрунтованим та потенційно плідним видається синтез структури і аґентності, який наголошує два вихідні аспекти соціальної реальності - [соціальну] структуру та особистість. Саме у рамках такого синтезу можна поставити і спробувати дати відповіді на питання трансформації суспільств, соціальної адаптації, безпосередньої взаємодії особистості та соціальної структури. Водночас вимогою до синтезу є вибудовування цілісної і послідовної онтології (із можливістю подальшої розробки відповідної методології), а не просте еклектичне поєднання низки понять та настанов.

У цьому розділі введено та обґрунтовано поняття аґента та аґентності, у якому наголос робиться на потенційній можливості креативної, автономної і не-детермінованої дії. В діаді «аґент»/«аґентність» (agent/agency) принциповим і засадничим є саме поняття аґентності. Аґентність визначається як потенційна можливість діяти автономно, довільно (у сенсі волюнтаризму Парсонса) і креативно. При цьому чи не найбільше наголошується саме останній елемент (хоча перші два є обов'язково присутніми). Відповідно аґента визначено як такого, хто має аґентність, якому притаманні її ознаки, хто «володіє» нею. Водночас під аґентом може розумітися як індивід (індивідуальний суб'єкт дії, тобто індивід чи діяч), так і певний колективній суб'єкт дії (наприклад, соціальна група чи організація).

Отже, аґент - це той, хто має потенційну можливість вчиняти і діяти креативно, автономно і не-детерміновано (відносно незалежно) від структури чи інших обмежуючих чинників або, наприклад, утриматись від дії. Аґентність - власне така потенційна можливість.

Концепт аґента імпліцитно включає в себе принцип не-детермінованості індивіда структурою. На противагу, наприклад, поняттю «актор», яке потребувало введення додатково принципу волюнтарності дії. Специфіка розуміння аґента і аґентності дозволяє принаймні частково взаємозамінне використання цих термінів.

Окремо пояснюється принцип не-детермінованості аґента чи аґентності та структури. Не-детермінованість не вказує на повну «відірваність» і незалежність аґента від структури, а є скоріше імпліцитно включеною дискусією зі структуралістським підходом у соціології. Структуралісти говорять про аґента як про «детермінованого» структурою - тобто повністю залежного від структури і жорстко обумовленого нею у всіх своїх проявах - «носія структури» у термінах Л.Альтюссера. Таким чином, не-детермінованість вказує найголовніше на відсутність такої обумовленості. Ми припускаємо при цьому вплив структури на аґента, але говоримо про такий вплив не як про той, що обумовлює дії аґента (у бік єдино можливого варіанту, сценарію чи схеми дії), а як про той, що обмежує вибір аґента, множину альтернативних схем чи сценаріїв дії та обмежує довільність такого вибору.

Як приклад вдалого синтезу розглянуто підхід Моузеліса. Підхід був спеціально розроблений для вирішення конкретних теоретико-методологічних завдань, а отже як такий не є у фокусі цього дослідження, проте являє собою повчальний приклад, який може бути використаний (і на який можна орієнтуватися) у даній роботі.

Другий розділ роботи - «Онтологічні та епістемологічні засади і основні поняття теорій синтезу "структура-аґентність"» - присвячено критичному розгляду та порівняльному аналізу основних понять (насамперед, "структура" та "аґент"), вихідних принципів і онтологічних та епістемологічних засад теорії структурації Гідденса, рефлексивної соціології Бурдьє та морфогенетичної теорії Арчер. Детально розглядаються напрям та засади синтезованих теорій і формується перелік вимог до того, що має мати на меті адекватна концепція синтезу структури та аґентності, на які онтологічні та методологічні положення вона має спиратися. Далі безпосередньо аналізуються базові поняття запропонованих теорій синтезу структури та аґентності - «структура» та «аґентність» і «аґент»; окремо обговорюється також їх евристична цінність та перспектива застосування.

Зазначається, що метою кожної спроби синтезу структура-аґентність можна назвати подолання декількох теоретичних та методологічних дихотомій, насамперед, дихотомії об'єктивізму і суб'єктивізму, дихотомії індивідуалізму й колективізму та дихотомії детермінізму і волюнтаризму. На вибір напряму синтезу безпосередньо впливає інтелектуальне підґрунтя - приналежність теоретика до якоїсь школи чи парадигми, ті інтелектуальні впливи, які він чи вона зазнали, з якими теоріями полемізували. Полеміка Гідденса з Парсонсом і Мідом є принциповою для розуміння спрямування та мети його синтезу (теорії структурації), а феноменологія та структуралізм інтегративно поєднуються у рефлексивній соціології Бурдьє. Напрям теоретичного синтезу розглянутих концепцій здебільшого співпадає - це подолання дихотомій індивідуалізм-колективізм, суб'єктивізм-об'єктивізм, структуралізм-конструктивізм.

Нарешті, постає питання «механізму» синтезу, де під «механізмом синтезу» розуміються ті логічні, аналітичні, спекулятивні тощо конструкти та вправи, які уможливлюють (теоретичний) синтез. Кожен з авторів концепцій синтезу структури і аґентності погоджується з тим, що структура і аґент (дія) не можуть бути відділені одне від одного та зумовлюють, сприяють і обмежують одне одного у (взаємо)дії, проте кожен розв'язує це питання по-своєму. Саме тому можна виокремити два принципово відмінні підходи:

- заснований на принципі дуальності структури і аґентності, де вони розглядаються як прояви чи сторони однієї і тої ж сутності;

- заснований на принципі дуалізму, який передбачає концептуалізацію структури і аґентності як окремих сутностей чи феноменів.

Арчер проводить аналітичне розрізнення між структурою і аґентністю, застосовуючи принцип аналітичного дуалізму. Це дозволяє їй не розрізнювати їх онтологічно (для чого і вводиться поняття аналітичного реалізму), якщо взяти до уваги, що структура і аґентність «діють», а отже, «існують» на різних етапах процесу морфогенезу. Такий підхід принципово відрізняється від інших спроб синтезу, зокрема, теорій Гідденса та Бурдьє, для яких засадничим є принцип дуальності. Гідденс намагається не розрізняти аґентність і структуру, зливаючи їх в одну сутність, при цьому злиття це постулюється і як онтологічне, і як аналітичне (якщо застосувати таку термінологію). Бурдьє йде іншим шляхом і, розрізняючи структуру та аґентність (практики) як такі аналітично та онтологічно (принцип дуалізму), впроваджує принципово нову сутність - габітус, яка має характеристики як структури, так і аґентності, а отже є виявом їх дуальності. Підхід Арчер можна назвати "серединним", але основною проблемою його є невизначеність межі між структурою і аґентністю як аналітичними категоріями та як онтологічними сутностями.

Проводиться порівняння поглядів Е.Гідденса, М.Арчер та П.Бурдьє на поняття структури і аґента та пов'язані з ними концепти. І для Бурдьє, і для Гідденса важливим є наголос на рівнях та типах свідомості аґентів, тоді як Арчер це питання обходить (з іншого боку, можна говорити про те, що Арчер просто не потребує такого великого наголосу на свідомості через застосування аналітичного дуалізму структури і аґента). Говорячи про дуальність структури (і аґента), Бурдьє і Гідденс вимушені надати досить вагому роль рівням свідомості для того, щоб якимось чином концептуалізувати і вирізнити аґента. Гідденс робить більший наголос, по-перше, на «сірих областях» свідомості, практичній свідомості (свідомості, яка не здійснює рефлексію та дискурсійний моніторинг дій), підсвідомості, а по-друге, на власне активному суб'єкті. Водночас Бурдьє більше зацікавлений у специфічній кон'юнктурі дії (практики). Рівні свідомості Бурдьє аналізує лише побіжно, проте явища, прояви і поняття, аналогічні гідденсовим розрізненням типів свідомості та іх епіфеноменів, у його теорії можна знайти в поясненні інтеґративного синтезуючого механізму структури і аґентності - габітусу та його сутності.

Розрізнення рівнів свідомості, яке вводить Гідденс, може бути використане як доповнення до типології агентів, «творення» агента та формування самості («сенсу себе» й «персональної ідентичності»), які пропонує концепція Арчер, і надалі застосоване для пояснення джерел креативної дії у межах об'єднаної теорії.

Щодо розуміння структури, то погляди Бурдьє є досить близькими до поглядів Арчер, тоді як Гідденс пропонує принципово відмінний підхід. Проте через "пере-концептуалізацію" структури він не стільки розв'язує "центральну проблему" - тобто проблему поєднання структури і аґентності, скільки виносить її за межі аналізу.

Якщо ж взяти до уваги, що традиційне соціологічне визначення структури є більш-менш близьким до визначення соціальної системи у Гідденса, то дихотомія "структури-аґента" зберігається і адекватного розв'язання "центральної проблеми соціології" він не пропонує. Загалом, пішовши далі, можна порівняти структуру у Гідденса і габітус у Бурдьє, проте таке порівняння є занадто штучним і вимушеним.

Отже, як механізм синтезу можна використати принцип дуальності або принцип дуалізму, проте найбільш евристично плідним та онтологічно цілісним видається їх комбінування на різних рівнях аналізу. Принципу дуальності - для аналізу моменту взаємодії і (пере)творення структури і аґентності; принцип дуалізму - для розгляду структури і аґента/аґентності як окремих феноменів.

У третьому розділі - «Взаємодія структура-аґентність і погляд на соціальну реальність у теоріях синтезу структури і аґентності Ентоні Гідденса, П'єра Бурдьє і Маргарет Арчер» - порівнюються способи, у які вирішується механізм синтезу структури і аґента в теоріях структурації Гідденса, морфогенезу Арчер і структурного конструктивізму Бурдьє. У випадку Гідденса і Бурдьє мова йде про синтез та механізм синтезу через використання концепту дуальності структури і аґентності, тоді як Арчер виходить з концепції дуалізму, говорячи про морфогенез. Також обговорюється, як ці теоретики розглядають соціальну реальність в цілому, вирішуючи питання соціальних змін, місця та визначення культури, і підходять до концепції часу і простору. Все це дозволяє знову поставити питання про можливість та специфічні риси «узагальненої» теорії синтезу структури і аґентності, яка б долала обмеженості (онтологічні та методологічні) кожної з окремих теорій, що розглядаються, і мала б більший евристичний потенціал для подальшого використання.

У роботі показано, що між механізмами синтезу структури і аґентності у теоріях Арчер і Бурдьє можна провести паралелі, хоча Арчер і пропонує розрізняти цей процес (морфогенез) на складові, тоді як Бурдьє реалізує його через дуальність - габітус. Обидві теорії уможливлюють існування соціальних змін, хоча й рефлексивна соціологія Бурдьє робить їх вкрай проблематичними (наголошуючи при цьому їх потенційну можливість та трансформаційну здатність аґента).

Теорія структурації Е.Гідденса, з іншого боку, пропонує принципово відмінний погляд на суспільство як безкінечний потік (flux) вчинків у теперішньому часі, без минулого (попереднього стану) і майбутнього (результату), "збиваючи", таким чином, всі часові проміжки в один і проблематизуючи питання як наявності соціальних змін, так і соціальної стабільності.

Окремо приділяється увага місцю культури в теоріях синтезу структури і аґентності. Для М.Арчер культура є окремим виміром, подібно до структури, тоді як Е.Гідденс повністю відмовляє їй в автономності (від структури, а відповідно, через поняття дуальності, і від аґента). В теорії П.Бурдьє йдеться про відсутність універсального концепту культури або ж культури як єдиного феномену, але постулюється наявність певної кількості культур, відповідно до соціальних і структурних ієрархій, розподілів позицій і габітусів, констеляцій різних типів капіталів у просторі відповідних видів полів та їх сукупностей.

Також наголошується проблема розуміння часу та принцип включення темпоральності до концепцій синтезу структури і аґентності, які тою чи іншою мірою присутні у кожній із них. У Гідденса проблематика час/простір є найбільш артикульованою, проте імпліцитно вона присутня і в двох інших концепціях. Отже, послідовний аналіз трьох концепцій синтезу показує, що «ідеальна» модель синтезу структури і аґентності має тим чи іншим чином торкатися проблематики часу/простору.

Якщо ж говорити про можливість «узагальнення» чи поєднання цих підходів до розв'язання питання механізму взаємодії структури і аґентності, то треба зазначити, що найбільш виваженим є вибір якогось одного з них (навіть за принципової їх сумісності).

Проте було показано, що принципово підходи до синтезу структури і аґентності є сумісними і за методологічної необхідності морфогенетичний цикл, концепт габітусу або структурації можуть бути штучно виокремленні та поєднані з елементами інших підходів.

Висновки

Відповідно до сформульованих завдань дисертаційного дослідження, мною були отримані наступні висновки.

Настанова на теоретичний синтез (онтологічний та методологічний) постійно присутня в соціології від часів класичної доби і до сьогодні. При цьому першочерговою метою синтезування є не претензія на гегемонію та прагнення елімінувати інші підходи, а пропонування більш адекватного методу аналізу соціальної реальності у всьому розмаїтті її феноменів.

У класичній соціологічній теорії сформувалися два відмінних підходи до соціальної реальності - розуміючий (інтерпретативний) та пояснювальний (детерміністський, ширше - функціоналістський або структурний). Так само у межах класичної соціології були і спроби подолати розрив цих підходів (наприклад, теорія дії М. Вебера і волюнтаристська теорія дії та нормативний соціальний порядок Т. Парсонса). І хоча синтез, зроблений у цих підходах, не можна назвати повністю успішним, саме вони задають нам теоретичні та методологічні рамки для проведення нових спроб.

Найбільш онтологічно обґрунтованим та потенційно плідним видається синтез структури і аґентності, який наголошує два вихідні аспекти соціальної реальності - [соціальну] структуру та особистість. Саме у рамках такого синтезу можна поставити і спробувати дати відповіді на питання трансформації суспільств, соціальної адаптації, безпосередньої взаємодії особистості та соціальної структури. Водночас вимогою до синтезу є вибудовування цілісної і послідовної онтології (із можливістю подальшої розробки відповідної методології), а не просте еклектичне поєднання низки понять та настанов.

Таким чином, теоретико-методологічними передумовами виникнення теоретичного синтезу в соціології (зокрема, синтезу структури і аґентності) можна вважати:

- специфічний характер реальності взагалі та соціальної реальності зокрема, принципову не-редукованість її феноменів та проявів один до одного (наприклад, структури до аґентності й навпаки) і неможливість розглянути кожен елемент чи феномен у всьому розмаїтті його зв'язків і ознак;

- історико-філософську спадщину - саме від філософії (зокрема, соціальної), схоластики та теології соціологія отримала у спадок набір основних дихотомій та розподіл на рівні аналізу;

- напрацювання класичної соціології: саме у рамках класичної соціології було сформульовано основні проблеми (проблему порядку та проблему дії), і саме теоретики класичної соціології вперше спробували запропонувати їх інтегральне розв'язання.

Серед основних онтологічних та методологічних засад концепцій синтезу структури та аґентності були виділені наступні:

- рівноцінність аґента(аґентності) і структури, їх не-редукованість одне до одного;

- лише часткова взаємо-детермінованість аґента(аґентності) і структури, їх відносна залежність (тобто певна автономність);

- паралельне застосування принципів дуальності та дуалізму структури і аґентності на різних рівнях аналізу. Принципу дуальності - для аналізу моменту взаємодії і (пере)творення структури і аґентності; принципу дуалізму -для розгляду структури і аґента/аґентності як окремих феноменів;

- класичне структуралістське визначення структури (як елементів та зв'язків між ними);

- визначення аґента як такого, який має потенційну можливість вчиняти і діяти креативно, автономно і не-детерміновано (відносно незалежно) щодо структури (а саму аґентність - як власне таку потенційну можливість);

- розуміння соціальної реальності як релятивної (тобто такої, для якої [соціальні] відносини мають принципову першочергову вагу), ієрархізованої (стратифікованої і структурованої) і не-редукованої.

Дотримання зазначених онтологічних засад та настанов дозволяє уникнути взагалі (або ж суттєво зменшити) онтологічні та методологічні суперечності всередині теорій синтезу структури і аґентності. Особливо якщо не вдаватись до «перевизначення» термінів, яке має здатність не стільки зняти, як породити нові й непередбачувані внутрішні суперечності.

Так само можливим за умови їх онтологічної уніфікації є поєднання у межах узагальнюючого синтезованого підходу окремих найбільш вдалих моментів теорій, які розглядаються, - теорії структурації Е. Гідденса, теорії морфогенезу М. Арчер і структуралістського конструктивізму П. Бурдьє.

Було продемонстровано принципову сумісність механізмів синтезу у кожній з теорій (морфогенетичного циклу М.Арчер, процесу структурації Е.Гідденса, концепту габітусу П.Бурдьє), проте з урахуванням наголосу на процесуальному характері структурації та процесуально-субстанційному визначенні морфогенезу/морфостазу та габітусу.

Це дає змогу говорити про можливість поєднання теорій синтезу структури і аґентності М.Арчер, Е.Гідденса і П.Бурдьє у рамках «узагальненої» теорії синтезу структури і аґентності на ґрунті цілісної і послідовної онтології.

Відповідно можна говорити, що була досягнута і мета дослідження, а саме - визначення теоретико-методологічних (онтологічних та епістемологічних) засад і підходів до синтезу структури і аґентності задля формування більш адекватної та евристично потужної концепції.

Подальший розвиток тематики дослідження може включати в себе розробку послідовної методології підходу синтезу структури і аґентності, яка б була спрямована на дослідження актуальних питань взаємодії соціальних структур і людей у суспільстві.

Побудована на зазначених засадах теорія синтезу структури і аґентності за умови подальшої методологічної розробки могла б дати інструмент та теоретичний апарат для аналізу як структурних проявів соціальної реальності (або ж моментів стабільності), так і її аґентаційного виміру (тобто, моменту змін або динаміки). З огляду на сучасний стан існування українського суспільства та наявні соціологічні дослідження трансформаційних процесів (які досить рідко піднімаються вище рівня абстракції «теорій середнього рівня») побудова та застосування синтезованої теорії структури і аґентності може дати необхідний концептуальний та методологічний апарат для розуміння реальності, в якій ми перебуваємо.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Осипчук А. Д. Синтез рівнів «структура» - «агент» у рефлексивній соціології П'єра Бурдьє / А.Д. Осипчук // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. - 2004. - Т. 32. - С. 48-55.

2. Осипчук А. Д. Синтетична соціологічна концепція Нікоса Моузеліса / А.Д. Осипчук // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. - 2006. - Т. 58. - С. 13-17.

3. Осипчук А. Теорія морфогенезу Маргарет Арчер як спроба синтезу «структура-аґентність» / Анна Осипчук // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2007. - № 2. - С. 150-163.

4. Осипчук А. Д. Час та поняття «часу/простору» у теорії структурації Ентоні Гідденса / А.Д. Осипчук // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. - 2003. - Т. 21. - С. 32-36.

Осипчук А.Д. Синтез структури і аґентності у європейській соціологічній теорії: критичний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Інститут соціології НАН України, Київ, 2009.

Дисертація є історико-соціологічним та критичним аналізом спроб синтезу структури і аґентності в соціології. Автор досліджує найбільш впливові сучасні теорії синтезу - теорію структурації Е.Гідденса, конструктивістський структуралізм П.Бурдьє, морфогенетичну теорію М.Арчер - і вибудовує онтологічні засади, на яких має базуватися теорія синтезу структури і аґентності, щоб оминути ті проблеми, із якими стикались її попередники, та бути більш евристично потужною для аналізу актуальних соціальних проблем. У рамках поставленої мети дослідження концептуалізуються поняття аґентності та аґента, аналізуються принципи дуальності та дуалізму, реінтерпретується процес взаємодії структури і аґентності через аналіз понять морфогенезу, структурації, габітусу.

Ключові слова: структура, аґентність, аґент, теорія синтезу, синтез структури і аґентності, дуальність, дуалізм, структурація, габітус, морфогенез.

Осипчук А.Д. Синтез структуры и агентности в европейской теоретической социологии: критический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Институт социологии НАН Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена историко-социологическому и критическому анализу попыток синтеза структуры и агентности в социологии. Автор исследует наиболее влиятельные современные теории синтеза - теорию структурации Э.Гидденса, конструктивистский структурализм П.Бурдье, морфогенетическую теорию М.Арчер - и выстраивает онтологические основы, на которых должна базироваться теория синтеза структуры и агентности, чтобы избежать проблем, с которыми сталкивались её предшественники, и чтобы быть эвристически более мощной для анализа актуальных социальных проблем. В рамках поставленной цели исследования концептуализируются понятия агентности и агента, анализируются принципы дуальности и дуализма, реинтерпретируется процесс взаимодействия структуры и агентности путем анализа понятий морфогенезиса, структурации и габитуса.

Ключевые слова: структура, агентность, агент, теория синтеза, синтез структуры и агентности, дуальность, дуализм, структурация, габитус, морфогенезис.

Osypchuk A.D. Synthesis of Structure and Agency in European Theoretical Sociology: the critical analysis. - Manuscript.

Thesis for awarding the degree of the Candidate of Sciences (Sociology). Specialization 22.00.01 - Theory and History of Sociology. - Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2009.

The dissertation is a theoretical research, which presents the critical, comparative and historic analysis of “structure-agency” synthesis theories. It mainly focuses on the three most influential and developed synthetic theories: A.Gidden's Structuration Theory, P.Bourdieu's Constructivist Structuralism, and M.Archer's Morphogenetic Approach. Each of these theories is analyzed in-depth, and on the basis of such analysis the integrative ontological propositions for “structure-agency” synthesis theory are drawn upon.

It is shown by the historical analysis of classical sociological paradigms that the demand for the more comprehensive theoretical approach which would be able to overcome at least some of the main ontological or methodological dichotomies was never fulfilled. The author argues that the most productive way to build such approach will be through synthesizing structure and agency. At the same time, the new synthetic theory should not be viewed as a “new Great theory”. Instead, it should be regarded as ontological basis for more comprehensive and heuristic methodology for sociological practice and empirical research.

Social reality's phenomena and epiphenomena cannot be reduced to each other (as we cannot reduce structure to agency and vice versa). At the same time, it is impossible to fully explore one phenomenon in all multitude of its relations and features, likewise, impossible to fully extract it from such a network of connections and relations. Among other foundations for synthesis the philosophical heritage, scholastics, and theology should be mentioned (from them the main dichotomies in sociology were inherited), as well as classical sociological tradition, which formulated sociological version of those dichotomies (as problem of order versus problem of action) and showed the first attempts to integrate those dichotomies, different levels of analysis, structure and agency.

Dissertation formulates the main ontological proposition for “structure-agency” synthesis theory. Thus, agency (agent) and structure should be regarded as equal and non-reducible to each other; which only partially determine each other, and are relatively dependable (i.e. more or less autonomic) from each other. Structure is defined according to the classical structuralist definition (as elements and relations between them). In the dissertation agent is conceptualized as such that can act creatively, undependably and autonomic (from its position within the structure), while the agency is the potential possibility of such act or action.

The ontology for synthesis of structure and agency relies on relative and relational concept of social reality (i.e. [social] relations have the primary position), which is hierarchical (stratified and structured) and non-reducible.

In the dissertation the principal compatibility of the mechanics of “structure-agency” synthesis was demonstrated. Each of the discussed theories - Archer's theory of morphogenesis, Giddens' structuration theory, and Bourdieu's structural constructivism - is based either on the duality of structure and agency or on their dualism. In the case of the duality, structure and agency are perceived as one and only entity with different (structural and agential) aspects to it. The dualism on the other hand views structure and agency at the very least as analytically separate entities. The dissertation proves that despite the inherited opposition of principles of duality and dualism, the synthetic theory of structure and agency gains from combined and simultaneous usage of both principles on the different levels of analysis. The concept of duality is employed at the structure-agency interaction and (re)transformation momentum; the concept of dualism - in the analysis of structure and agency as separate phenomena.

Main mechanisms through which the synthesis of structure and agency is made are explored: Archer's morphogenetic cycle, Giddens' structuration process, Bourdieu's habitus. It is concluded that they are compatible especially if the accent is made on process-substantial aspects of morphogenesis/morphostasis and habitus.

It is argued that we can integrate all these theories of “structure-agency” synthesis within one “comprehensive” “structure-agency” synthesis theory on the foundation of consistent and coherent ontology. It is further argued that such theory (and methodology derived from it) will be more heuristically potent for actual sociological research.

Key words: structure, agency, agent, synthetic theory, synthesis of structure and agency, duality, dualism, structuration, habitus, morphogenesis.

Размещено на Allbest.ru