Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

соціологічних наук

22.00.04 ? спеціальні та галузеві соціології

Соціокультурний капітал як ресурс життєдіяльності міста-супутника

Барзенкова-М'ясникова Людмила Василівна

Запоріжжя 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Катаєв Станіслав Львович, Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Прибиткова Ірина Михайлівна, Інститут соціології Національної академії наук України, м. Київ, провідний науковий співробітник;

кандидат соціологічних наук, доцент Демків Олег Богданович, Львівський національний університет імені І. Франка, м. Львів, доцент кафедри історії та теорії соціології.

Захист відбудеться 27 лютого 2009 р. об ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розіслано 26 січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

1. Загальна характеристика роботи

соціокультурний капітал місто територіальний

Актуальність теми. У сучасному українському суспільстві відбувається системна трансформація всіх сфер діяльності, що охоплює як усю соціальну систему, так і її просторово-територіальну й соціокультурну складову - місто.

Сьогодні місто як об'єкт дослідження привертає все більше уваги представників різних галузей наукового знання: істориків, соціологів, політологів, філософів, економістів, учених природничих наук та ін. Світовий досвід показує, що сьогодні в містах концентруються основні економічні, соціальні, культурні й інформаційні ресурси, які забезпечують життєдіяльність громадян. У трансформаційний період пострадянських суспільств зростає значення аналізу нового змісту та нових форм життєдіяльності міста, оскільки саме в місті процеси трансформації одержують свій перший імпульс і реалізуються через складні процеси самоорганізації або владні детермінанти. Кризова динаміка й гострі конфлікти в містах, розвиток самоврядування зумовлюють посилення інтересу до соціології міста в Україні.

Серед українських соціологів, які займалися дослідженнями міста, можна назвати В. Бєлоусова (соціокультурні аспекти процесу інституціоналізації міста), В. Бондар (проблеми молоді великого міста), В. Городяненка (дослідження громадської думки щодо визначення пріоритетів у вирішенні проблем міста), А. Демічеву, І. Євдокимову (дослідження соціального ризику в умовах модернізації і трансформації), С. Катаєва (соціокультурні аспекти процесів трансформації), Н. Побєду, І. Попову, О. Семашка (вивчення міста з погляду соціології культури), Ю. Сурміна (проблеми місцевого самоврядування), Н. Удріс (роль реклами у формуванні сучасного способу життя міського населення), Д. Цимбал (проблеми міжетнічної взаємодії в умовах великого міста), Н. Ходько (соціально-просторова організація міста), М. Шульгу (процеси міграції, маргіналізації, консолідації) та ін.

Традиційно основну увагу науковці приділяли розвитку великих міст. Останнім часом серед учених-урбаністів спостерігається перехід до осмислення малих форм розселення, зокрема міст-супутників, які виконують роль соціальної інфраструктури великих промислових підприємств та енергетичних об'єктів. Місто-супутник є різновидом малих монофункціональних міст, з обмеженим у розмірах та більш гомогенним соціумом з низкою особливостей, що мають певне значення для формування людського й соціального капіталу як ресурсу розвитку.

Незважаючи на збільшення кількості соціологічних досліджень з проблем міста, ще чимало питань потребують ґрунтовного аналізу. Мало уваги приділяється соціокультурним аспектам міської життєдіяльності. Зокрема, не вивчені існуючі уявлення про образ міста як своєрідний соціокультурний об'єкт і базові елементи його життєдіяльності, як поле накопичення та функціонування соціокультурного капіталу. Властивості міського середовища, соціокультурний потенціал міста, спосіб життя населення ще належно не досліджені в соціології.

Віднесеність соціокультурного капіталу до переліку ресурсів, якими володіє суспільство, обумовлює потребу в його вивченні.

Теоретична концепція соціального капіталу (як передумова аналізу соціокультурного капіталу) набула поширення завдяки дослідженням Р. Патнема, Дж. Коулмена, П. Бурдьє, Ф. Фукуями та ін.

Цю проблему вивчали такі російські науковці, як: Н. Буcова (культурні корені соціального капіталу), А. Гапоненко, Г. Градосельська (аналіз соціальних мереж), І. Діскін (соціальний капітал у глобальній економіці), О. Коньков (соціальний капітал як концепція економічної соціології), Ф. Карасьов (соціальний капітал сусідських співтовариств), В. Лазарев, Н. Пліскевич, В. Радаєв (форми капіталів та їх конвертація), Л. Стрельникова (типологія зарубіжних підходів), О. Шкаратан, П. Шихірев (соціально-психологічний підхід до вивчення соціального капіталу) та ін. В Україні це питання досліджували: О. Демків (шляхи адаптації теорії соціального капіталу до вітчизняних умов), Л. Березовець (інтелектуальний капітал), А. Бова (неформальні відносини в контексті теорії соціального капіталу), Ю. Золотарева (типологія наукових підходів), В. Степаненко (теоретико-методологічні аспекти дослідження соціального капіталу), М. Лесечко, А. Чемерис (погляд на соціальний капітал з точки зору державного управління), Л. Найдьонова (рефлексивний капітал територіальних спільнот), А. Портнов, Е. Гугнін, В. Чепак (феномен соціального капіталу), Н. Побєда (толерантність як складова соціального капіталу), М. Шаповаленко (політичний капітал). Проте у вітчизняній соціології теорія “соціального капіталу” ще не стала визнаним науковим знаряддям пізнання.

Незважаючи на чималу кількість досліджень, що свідчить про широке застосування теорії “соціального капіталу” для аналізу змін в українському суспільстві, поза увагою залишається соціологічне вивчення соціокультурного капіталу (ширшого за соціальний) на рівні соціально-територіальних спільнот, зокрема міст. Питання вимірювання рівня соціокультурного капіталу регіонів, громад, інших соціальних груп населення залишається сьогодні відкритим. Розширення кількості показників цього ресурсу допоможе більш якісно оцінити потенціал міста. Заповнити ці лакуни має запропоноване дослідження. Отже, наукове завдання дисертації полягає в обґрунтуванні теоретичної концепції соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста та її емпіричному підтвердженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою комплексної теми “Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” (номер державної реєстрації 0106U000729), що розробляється на кафедрі соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Дисертант підготувала розділ “Соціальні перетворення в сучасній міській спільноті” (довідка № 2308 від 28. 08. 2008 р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування характеру соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста.

Для досягнення цієї мети були окреслені такі завдання:

розглянути теоретико-методологічні аспекти дослідження міста й ресурсів його життєдіяльності в соціологічному дискурсі;

здійснити концептуалізацію поняття “соціокультурний капітал”;

визначити значення та місце соціокультурного капіталу в життєдіяльності міста;

проаналізувати соціокультурний капітал в мезо- та мікросоціологічних вимірах;

дослідити позитивні та негативні прояви соціокультурного капіталу міста;

вивчити особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС (на прикладі м. Енергодара).

Об'єкт дослідження - соціокультурний капітал.

Предмет дослідження - особливості соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста-супутника АЕС.

Методи дослідження. Розробка концептуальних засад життєдіяльності міста, його соціокультурного капіталу потребує міждисциплінарного підходу, що спирається на здобутки соціології, соціальної психології, соціальної та культурної антропології. Вивчення природи соціокультурного капіталу вимагає інтеграції основних положень соціокультурного, структурного, ресурсного, нормативного підходів.

Теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми зумовило використання загальнонаукових методів: описового (розгляд теоретичних підходів до визначення сутності міста, соціокультурного капіталу), аналізу й синтезу (застосування західних концепцій соціального капіталу до опису процесів, що відбуваються в пострадянських суспільствах, обгрунтування концепції соціокультурного капіталу), структурного аналізу (вивчення ресурсів життєдіяльності міста, видів капіталів), порівняльного (виявлення спільного і специфічного в соціокультурному капіталі великого та малого міст).

Також використано методи емпіричних соціологічних досліджень, зокрема, опитування та аналіз документів.

Емпіричну базу для обґрунтування концептуальних положень, що викладені в дисертаційній роботі, становлять результати опитування дорослого населення м. Енергодара, проведеного автором у 2007 р. (N = 887, вибірка районована, на останньому ступені випадкова), а також опитування, проведене виконкомом міської ради за участю автора в лютому 2007р. (N = 1233, вибірка випадкова); результати анкетування випускників шкіл м. Енергодар (2007 р., N = 395, методом основного масиву); статистичні матеріали. Робота містить аналіз бази даних по м. Запоріжжю, яку створено за результатами досліджень, проведених Запорізьким відділенням соціологічної асоціації України за участю В. Бєлоусова.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі розв'язане наукове завдання - обґрунтовано теоретичну концепцію соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста та підтверджено її емпірично.

1. Дістала подальшого розвитку концепція соціокультурного капіталу, що пояснює соціокультурний капітал як синтез соціального, культурного, символічного та людського капіталів і розглядає їх як сукупність значущих для життєдіяльності соціуму ресурсів, що здатні до самовідтворення та зростання (с. 27-54).

2. Удосконалено розгляд соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста, який сприяє підтримці, активізації його базових елементів та зв'язків, що забезпечують його стійке функціонування й розвиток. Розуміння соціокультурного капіталу міста розширено за рахунок: розгляду таких джерел та умов його формування, як: соціальний діалог, самоврядування, відношення між міською владою та городянами; вичленування муніципального та комунального різновидів; інтегрального поєднання ресурсів міської ідентичності, згуртованості, легітимності, самоорганізації, самоврядування, довіри (с. 65-92).

3. Дістало подальшого розвитку тлумачення соціокультурного капіталу, який, на відміну від позитивного трактування змісту, запропоновано розглядати як такий, що має також негативні, дисфункціональні прояви у вигляді квазікапіталу. Зміст останнього формується за рахунок корупції, асоціальних тіньових відносин, непотизму в умовах “замкненого соціального світу”, пониженої суспільної довіри, нерозвиненості громадянських структур (с. 92-111).

4. Удосконалено теоретичне обґрунтування змісту та характеристик соціокультурного капіталу міста. Виділено когнітивну, оцінювальну, комунікативну, діяльнісну складові. Їх характеристиками є: задоволеність життям у місті, соціальна підтримка, міська ідентичність, включеність у суспільне життя міста, участь у вирішенні місцевих проблем, громадянські ініціативи, інформованість та організованість мешканців, публічність місцевої влади (с. 132-171).

5. Уперше охарактеризовано соціокультурний капітал малого монофункціонального міста на підставі емпіричного підтвердження розробленої концепції. Особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС (м. Енергодар) визначено на основі порівняння з великим містом (м. Запоріжжя). У малому місті зафіксовано невеликий загальний обсяг соціокультурного капіталу, зокрема, за когнітивно-діяльнісними складовими визначено відносно низький рівень, а за оцінювальними та комунікативними складовими - порівняно вищий, ніж у великому місті (с. 132-171).

Практичне значення роботи. Результати дослідження, які, зокрема, полягають у обґрунтуванні ролі соціокультурного капіталу як ресурсу творчості в життєдіяльності міста, використано при розробці пропозицій щодо вдосконалення роботи відділу культури міської ради (організація програми моніторингу з метою зворотного зв'язку з мешканцями міста, вивчення культурних запитів населення, налагодження культурного зв'язку з великими містами) та при плануванні заходів з урахуванням культурних потреб населення, з одного боку, та залученням активних мешканців до участі в культурному житті міста - з іншого (довідка № 29 від 10. 01. 2008 р.). При проведенні регіональних соціологічних досліджень з проблем формування соціально-політичних цінностей населення використано блок запитань про обсяг і основні характеристики соціокультурного капіталу невеликих міст області (довідка № 16-08 від 20. 09. 2008 р.). Положення концепції соціокультурного капіталу використовуються при викладанні навчальних курсів “Загальна соціологія” та “Галузева соціологія”, розробці навчальних посібників і матеріалів з дисциплін галузевої соціології, пов'язаних із соціологією міста, місцевого самоврядування, соціологією управління тощо (довідка № 139/1 від 28. 08. 2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювали на засіданнях кафедр соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (2005-2008 рр.) та Енергодарського інституту державного та муніципального управління “КПУ”. Матеріали досліджень за темою дисертації слугували основою для підготовки тез, доповідей, виступів і обговорень: на ХІІ Міжнародній науковій конференції «Харківські соціологічні читання» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Від конфлікту до порозуміння: теорія та практика сучасного суспільства” (м. Львів, 2007 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Дні науки” (м. Запоріжжя, 2006 та 2007 рр.); Міжвузівських науково-практичних конференціях молодих учених “Наука та вища освіта” (м. Запоріжжя, 2006 та 2007 рр.).

Публікації. Результати дослідження відображені у вісьмох публікаціях, з них чотири - статті у фахових виданнях із соціології, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації - 209 сторінок (у тому числі 25 таблиць). Список використаних джерел (191 найменування) займає 20 сторінок, два додатки - сім сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, зазначено методи дослідження, наукову новизну, практичне значення роботи та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади вивчення соціокультурного капіталу міста як ресурсу його життєдіяльності” - подано огляд розробки обраного напряму дослідження в науковій літературі, проаналізовано категоріальний апарат.

У соціології склалося кілька підходів у дослідженні міста: еволюційний, типологічний, контекстуальний; апробуються різні принципи його вивчення (історико-генетичний, феноменологічний, теоретико-дефінітивний, структурно-функціональний, компаративістський та ін.). Сьогодні перед дослідниками постає завдання виявлення принципів виміру міста як цілісного, комплексного об'єкта, на основі розуміння соціокультурного змісту процесів, що відбуваються в них. Місто накопичує та синтезує матеріальну й духовну культуру, формує особливе співтовариство - міський соціум і специфічний спосіб та середовище життя, тому з позицій цього дослідження видається плідним вибір соціокультурної наукової традиції. Автором подана інтерпретація міста як своєрідного соціокультурного об'єкта, де базові елементи його життєдіяльності розглядаються як поле накопичення та функціонування соціокультурного капіталу.

Теоретичною основою дослідження соціокультурних засад життєдіяльності міста слугує західна теорія “соціального капіталу”. Засновниками теорії “соціального капіталу” є П. Бурдьє, Дж. Коулмен і Р. Патнем. В українській соціології досліджуються можливості застосування теорії “соціального капіталу” у специфічних умовах сучасного українського суспільства (Є. Головаха, В. Степаненко, О. Демків).

У науковій літературі зустрічаються різні трактування соціального капіталу: комунітарний, інституціональний, синергетичний, мережевий, ресурсний. У контексті роботи увага зосереджена на його соціокультурній інтерпретації та ресурсному підході.

Дослідження спирається на визначення соціального капіталу П. Бурдьє як сукупності наявних чи потенційних ресурсів, пов'язаних з наявністю стійкої мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного знайомства та визнання, чи, іншими словами, членства в групі. Він вказує на динамічний характер капіталу, який виявляється в його здатності конвертуватися - переходити з однієї форми в іншу, змінювати свої стани (інкорпорований, об'єктивований та інституціоналізований).

Дослідники виділяють багато видів капіталу, серед яких основними є людський, економічний, соціальний, культурний та символічний, решта вважаються похідними (П. Бурдьє, Дж. Коулмен).

Виходячи з тематики й інтересів цього дослідження, розглядається співвідношення понять “ресурси”, “потенціал”, “капітал”, “соціокультурний капітал”.

На сьогодні існує кілька підходів до інтерпретації цих понять. Ресурси визначаються як цінності, запаси, засоби, можливості, джерела розвитку та життєдіяльності. Автор спирається на підхід, в якому визначається, що ресурси можуть існувати як потенціали, значущі ресурси, активи й капітали (Н. Тихонова). Згідно з цим підходом, капітал - це значущий вид ресурсу, який затребуваний у соціумі, обмінюється, впливає на позицію власника цього ресурсу та в ході взаємодії збільшує вихідний обсяг. Капітал як ресурс має динамічні властивості: переходити з потенціальної форми в активну, самозростати й самовідновлюватися.

Концепція соціокультурного капіталу в цьому дослідженні використовується в контексті соціології міста. Розуміння міста як складного, багаторівневого та цілісного об'єкта потребує для характеристики його соціокультурного ресурсу життєдіяльності застосування інтегрального виду капіталу, яким є соціокультурний капітал.

Виходячи з того, що соціальні ресурси є базою для формування всіх інших ресурсів, в основі соціокультурного капіталу лежить соціальний капітал, а інші види капіталів - культурний, людський, символічний - є його складовими й входять до його змісту. Кожний вид капіталу має свій набір значущих ресурсів, які, об'єднуючись, розширюють та доповнюють соціальний капітал.

Людський капітал має такі властивості, як знання, навички й здібності людини, що використовуються для збільшення економічного та соціального розвитку. Культурний капітал - це засвоєні мова, знання, цінності, норми, культурні зразки та навички комунікації, що дають його власникам можливість розуміти, оцінювати різні типи культурних відносин та їх результатів. Ці ресурси становлять творчий потенціал особистостей, соціальних спільнот, організацій і міста в цілому. Соціальний капітал - це такі ресурси, що збільшують економічний і соціальний розвиток суспільства шляхом створення й підтримки соціальних зв'язків. Соціальний капітал у багатьох визначеннях трактується як ресурс довіри.

До складу соціокультурного капіталу входить також політичний капітал у тій його частині, що стосується питань довіри між владою та громадянами. Політичний капітал, за П. Бурдьє, є формою символічного капіталу, кредитом довіри та визнання, за допомогою яких агенти наділяють людину (або предмет) владою. За В. Радаєвим, політичний капітал - це здатність до мобілізації колективних дій та участі в них. Ресурси політичного капіталу: громадянська активність, суспільна згода, довіра між політичними суб'єктами, солідарність, легітимність - накопичуються в діяльності політичних партій, громадських організацій, у взаємодії органів місцевого самоврядування та громадян.

Отже, соціокультурний капітал - це інтегральна цілісність соціального, культурного, символічного й людського капіталів, сукупність значущих для життєдіяльності суспільства соціокультурних ресурсів, що здатні до самовідворювання та зростання. Соціокультурний капітал має динамічний характер і може існувати у трьох станах, за П. Бурдьє: інкорпорованому, об'єктивованому й інституціоналізованому. Своєрідність соціокультурного капіталу полягає в тому, що це поняття осмислює внутрішні рушійні сили, здібності та можливості розвиватися, змінюватися, перетворюватися, закладені в культурі та соціальній сфері.

Виходячи з розуміння міста як одночасно складного та цілісного об'єкта, доцільно використовувати для характеристики соціокультурних ресурсів його життєдіяльності концепцію соціокультурного капіталу. Соціокультурний капітал міста утворюється з таких складових: комунальний і муніципальний капітали (різновиди соціального капіталу), культурний, політичний і людський капітали, що є активами та впливають на добробут міста і його мешканців. Значущі ресурси соціокультурного капіталу міста - це сукупність ресурсів усіх його складових: ресурси комунального капіталу (міжособистісна довіра, мережі підтримки, згуртованість, ідентичність), ресурси муніципального капіталу (солідарність, генералізована довіра, відповідальність), ресурси культурного капіталу (норми, цінності, творчий потенціал), ресурси політичного капіталу (легітимність, генералізована довіра), ресурси людського капіталу (знання, навички, кваліфікація).

У другому розділі - “Соціокультурний капітал міста: складові, рівні, джерела та умови накопичення” - подано характеристики соціокультурного капіталу на мікро- та мезорівнях як ресурсу життєдіяльності міста. На мікрорівні досліджуються умови виникнення та джерела первинного накопичення соціокультурного капіталу. На мезорівні аналізується соціокультурний капітал міста. Під життєдіяльністю міста розуміється процес підтримки й активізації всіх його елементів і зв'язків, що забезпечують його стійке функціонування та розвиток. Умови життєдіяльності міста визначаються тим соціальним мікрокліматом, що утворюється на місцях безпосереднього проживання людей - у соціокультурному середовищі, що й зумовило проведення аналізу на мікрорівні - соціальних зв'язків, міжособистісних відносин.

У контексті досліджуваної теми в Україні актуальним є питання джерел соціокультурного капіталу, його первинного накопичення. Накопичення соціокультурного капіталу здійснюється в процесі формування сталих зв'язків між людьми, у безпосередньому спілкуванні, в актах обміну культурною інформацією, емоціями, оцінюванні, спілкуванні, у процесах формування знаків та символів груп належності. Соціокультурний капітал, що виникає, фіксується в культурному контексті спілкування, менталітеті, культурних зразках, тобто переходить в інкорпорований стан існування й осідає в соціокультурному середовищі життєдіяльності. Механізмами накопичення є селективні механізми, культурна трансляція, спільна діяльність. Типовими формами спільної діяльності є допомога, розподіл функцій, ігри, свята, обряди, ритуали, типові зв'язки (сімейні, дружні, сусідські, за інтересами, колами), які лежать в основі первинних малих груп, спільнот, співтовариств. Таким чином, джерела й умови виникнення та первинного накопичення соціокультурного капіталу - у соціокультурних середовищах, міжособистісному спілкуванні, взаємодії. З мікросоціологічної точки зору, соціокультурний капітал - це “місцеві суспільні блага”, вироблені співтовариством. Ці блага можуть бути дуже загальними за своєю природою і включати контакти, вплив, дружбу й інші зв'язки. Тут народжується ресурс соціокультурного капіталу - довіра, в особистісній її формі, що є його базовим ресурсом.

Джерелом подальшого накопичення соціокультурного капіталу виступає міське середовище - життєдіяльність великих і малих соціальних груп міського населення - соціальне поле їхньої взаємодії в ході вирішення спільних проблем. Стан цього середовища виступає показником якості життя населення, його добробуту, тому й визначає ступінь соціокультурного капіталу міста.

Основа соціокультурного капіталу міста - комунальний і муніципальний капітали. Комунальний капітал накопичує в основному соціальні ресурси життєдіяльності міста, а муніципальний - ресурси самоврядування.

Комунальний капітал - це соціокультурний капітал місцевих локальних спільнот, що утворюється як відносно цілісна сукупність громадських асоціацій, мережевих і сусідських співтовариств. Різноманітні локальні співтовариства об'єднані в міське співтовариство загальною свідомістю, загальними цінностями, символами, інтересами, способом життя, що сформовані багатьма поколіннями й укорінилися в культурі міста.

Визначено місце громади серед місцевих співтовариств. На відміну від окремих локальних співтовариств, громада має більш широкий спектр взаємодії, націленої на спільне вирішення загальних проблем. Громада має потенціал, - ресурс самоврядування, що може за певних умов перетворитися на капітал. На відміну від організацій, громада внутрішньо більше орієнтована на людину, на покращення якості життя, задоволення повсякденних потреб своїх членів. Основні ресурси комунального капіталу - трансперсональна довіра, мережі підтримки, згуртованість та ідентичність, патріотизм, громадська активність.

Муніципальний капітал міста - це соціокультурний капітал, що формується в процесі взаємодії, співпраці місцевої влади, бізнесу і громади з питань перерозподілу матеріальних, фінансових, економічних ресурсів з метою вирішення соціальних проблем. Отже, основні ресурси муніципального капіталу, що накопичуються через соціальний діалог та соціальне партнерство, - це солідарність, суспільна згода, громадянська активність, політична довіра, генералізована довіра, легітимність, загальна відповідальність. Механізми накопичення - розподіл ролей, баланс інтересів між партнерами та учасниками діалогу, спільне визначення цілей, планування. Умови та джерела - наявність громади у вигляді громадських організацій, толерантність до інших точок зору, контакт населення з місцевою владою.

Згідно з концепцією дослідження, соціокультурний капітал має не тільки позитивну, але й негативну складову, що позначається як квазікапітал. Він виявляється в корупції, асоціальних тіньових відносинах, протекціонізмі, непотизмі, неформальних та неправових практиках. У квазікапіталі здійснюється накопичення ресурсів, складаються мережі, виробляються та функціонують конвенціональні норми, є довіра, тобто наявні ознаки капіталу, але вони мають дисфункціональні наслідки. Квазікапітал притаманний спотвореним, замкнутим соціальним мережам, що формуються в тих сферах, де є дефіцит ресурсів, наявні явища відчуженості, соціальні конфлікти. Квазікапітал є засобом подолання цих проблем, але не на користь суспільства, а тільки однієї замкнутої мережі, локальної соціальної групи або спільноти. Накопичення квазікапіталу можливе за умовами зниженої суспільної довіри, нерозвинутості громадянських структур, відсутності зв'язків між окремими спільнотами, їхньої ізольованості, відчуженості від соціуму. Негативні прояви соціокультурного капіталу стають на заваді демократичним суспільним трансформаціям.

У третьому розділі - “Особливості соціокультурного капіталу міста-супутника” - визначено місце міста-супутника в типології міст, здійснено емпіричну інтерпретацію соціокультурного капіталу, наведено характеристику соціокультурного капіталу малого монофункціонального міста Енергодара на підставі емпіричного підтвердження розробленої концепції.

Місто-супутник є різновидом малих монофункціональних міст; це обмежений за розмірами, відносно замкнутий і більш гомогенний соціум. Місто-супутник залежить від галузі містоутворюючого підприємства або від великого міста (обласного центру).

За радянських часів багато міст-супутників були “закритими”, тому що вони виникали при підприємствах військово-промислового комплексу (ВПК). Це сприяло формуванню на території міст-супутників своєрідних “оаз” соціального благополуччя, що в цілому посилювало риси корпоративності у світовідчутті працівників базових підприємств атомного комплексу чи ВПК. Ця корпоративна солідарність сполучалася з матеріальною “привілейованістю”. Характерною ознакою міст-супутників атомних електростанцій є висока концентрація кадрів науково-технічної інтелігенції - учених, технологів, конструкторів та інших фахівців, пов'язаних з основним містоутворюючим підприємством. У роботі розглянуто особливості соціокультурного капіталу міста-супутника на прикладі міста Енергодара Запорізької області.

Теоретичне обґрунтування змісту й характеристик соціокультурного капіталу міста полягає у виокремленні когнітивної, оцінювальної, комунікативної та діяльнісної складових соціокультурного капіталу міста. Їхні характеристики пов'язані з такими умовами та джерелами: ідентифікацією з містом, культурним потенціалом городян, політичною довірою до влади та громадянських інститутів, міжособистісними й сусідськими зв'язками, ступенем соціального діалогу, соціальною політикою влади, участю в інститутах самоврядування.

Виділяються три показники міської ідентифікації: емоційний, інформаційний та діяльнісний, за якими вивчається ступінь наявності ресурсів ідентичності. Результати дослідження у місті Енергодарі порівнюються з результатами вивчення великого міста - Запоріжжя.

Виявлено дефіцит ресурсу ідентичності з містом, що інтерпретовано як фактор дезінтеграції спільноти, міське відчуження. Воно проявляється в слабкій ідентифікації з містом, в емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до місцевої влади, у небажанні брати участь у міському житті, у бажанні виїхати з міста, у відсутності гордості за нього. У сукупності це вносить дисфунціональність у його життєдіяльнiсть. Ступінь відчуженості в Енергодарі вище, ніж у Запоріжжі. Ідентифікація з містом притаманна лише третині мешканців міста, що свідчить про певний дефіцит ресурсу ідентичності. Найбільшою мірою ресурс ідентичності визначає такий емоційний показник, як любов до міста, - місто люблять дві третини опитуваних.

Складові комунального капіталу міста-супутника включають формальні та неформальні зв'язки між індивідами, у групах та спільнотах, в яких встановлюються норми та цінності, особливо норми взаємності між членами групи. Розвиток соціальних мереж і норм поведінки, що спираються на довіру та взаємопідтримку, особливо важливий на рівні місцевих співтовариств, які складаються з міжособистісних, сусідських зв'язків. Сусідське співтовариство - це якісна, змістовна характеристика процесу самоорганізації мешканців і водночас його результат. Порівняно з великим містом мешканці малого міста більше цінують сусідство, мають більший ресурс самоорганізації.

Інша складова в структурі комунального капіталу - це мережі спілкування, що з'єднують мешканців міста у міське співтовариство. Дослідження показало, що рефлексія городян щодо своєї належності до міського співтовариства недостатня. Це свідчить про те, що комунальні зв'язки розірвані навіть у малому місті. Обсяг комунального капіталу більший (незначною мірою) у малому місті, ніж у великому. Сусідство пов'язує близькість безпосередніх контактів городян з почуттям гордості за все місто. В уявленнях мешканців проглядається образ міста як оселі, домівки. Найбільший соціальний ресурс комунального капіталу накопичується в сім'ї. Ресурс родини люди позасвідомо поширюють і на все місто. Сім'я - головна цінність та опора в умовах недовіри до офіційних інститутів, державних структур, тому навіть не сусідство, а саме сім'я, родинність викликає найбільшу довіру і є джерелом соціокультурного капіталу.

Комунальний капітал залежить від інтенсивності взаємозв'язків і їхньої спрямованості. Він характеризується досить високим рівнем усередині співтовариств і слабкими зв'язками з іншими локальними співтовариствами. Усе це відображено в результатах дослідження, що показують невисокий ресурс згуртованості в цілому. Результати дослідження демонструють, що рівень ідентифікації з містом вище порівняно з ідентифікацією з громадою, але рівень сприйняття себе як члена громади в Енергодарі вищий, ніж у Запоріжжі. Ресурс згуртованості у свідомості мешканців на сьогодні є доволі значущим, він виходить на перше місце, але реалізується у вузькому колі родини, знайомих, сусідів, у неформальних мережах взаємодії, у відриві від громадського життя, громадянської активності, що підтверджено результатами дослідження.

За певних умов культурні ресурси міста здатні виступати як капітал. Місто - це джерело накопичення культурних ресурсів, які створені попередніми поколіннями та якими користуються мешканці в міру своєї причетності до культурного міського життя. Велике місто має в цьому плані значно більший потенціал, але для міста-супутника нестача власних ресурсів компенсується кількістю і якістю каналів культурного зв'язку з великим містом-центром.

Має значення також політична складова соціокультурного капіталу міста як ресурс легітимності й довіри між міською владою та городянами. Це також передбачає здатність людини репрезентувати інтереси інших агентів (індивідів і груп), що делегують їй права на представництво своїх інтересів. Влада, панування й насильство на якийсь час можуть вирішити проблему соціального порядку, організації поділу праці, але сталий соціальний порядок неможливий через низький ступінь довіри до влади в місті.

За певних обставин деякі форми соціокультурного капіталу потенційно можуть спотворювати соціальну єдність. У цьому дослідженні ці форми означені як квазікапітал. Однією з негативних форм соціокультурного капіталу є корупція. Відповідно до результатів дослідження, велика частина городян вважає, що корупція дуже поширена в управлінні містом.

Обсяг муніципального капіталу міської громади визначається мірою її впливу на міські події, на прийняття важливих для міста і його жителів рішень. За цим критерієм виявлено низькі показники, що корелює з низьким рівнем політичної складової соціокультурного капіталу. Велика частина городян вважає, що місцеві органи влади скоріше додержуються власних інтересів, ніж інтересів городян. Опитування дає підстави стверджувати, що в місті низький рівень участі населення в громадських організаціях. Діяльнісна реакція - індикатор ефективності використання соціокультурного капіталу - визначає, як саме соціокультурний капітал впливає на поведінку людей. Мешканці міста відчувають невпорядкованість міського життя, але виявляють низький рівень активності для поліпшення ситуації.

Висновки

Під час дослідження автором вирішено наукове завдання, яке полягало в обґрунтуванні теоретичної концепції соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста та здійсненні її емпіричного підтвердження.

Розглянуто теоретико-методологічні аспекти дослідження міста та ресурсів його життєдіяльності. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід з акцентуванням на соціоікультурному. Дослідження здійснено в концептуальних рамках теорії “соціального капіталу” та спирається на інтеграцію основних положень структурного, ресурсного, нормативного підходів. Щодо з'ясування характеристики та складу соціокультурного капіталу використано трактування його різновидів: людський, соціальний, культурний, символічний.

Місто є своєрідним соціокультурним об'єктом, уречевленим здобутком творчої діяльності городян, тобто “інкорпорованим” капіталом.

З'ясовано і визначено, що в мінливих умовах життєдіяльності міста велике значення набувають соціальні та соціокультурні ресурси, які складають відповідні капітали. Соціокультурний капітал включає соціальний, культурний, людський, символічний капітали, а також враховує політичну культуру городян, практики соціального діалогу. Виходячи з цієї точки зору, соціокультурний капітал у багатьох випадках ширше за соціальний капітал, але їх семантичні поля багато в чому перетинаються. З інституціонального боку соціокультурний капітал втілює у собі накопичену довіру, зі структурного - він розкривається в понятті соціальних мереж та виступає як сукупність мережевих контактів. Міське співтовариство являє собою соціальний ресурс життєдіяльності міста, де відбувається формування та накопичення кількох видів соціокультурного капіталу: мережевого, комунального, муніципального, сусідського. На мікрорівні умовами та джерелами соціокультурного капіталу є довіра, згуртованість, солідарність, соціальна підтримка, які мають прояви в сусідських співтовариствах та міжособистісних зв'язках.

Вивчено особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС на прикладі міста Енергодара в процесі застосування розробленої концепції. Дослідження показало, що найвищий ступінь довіри існує в межах коротких соціальних зв'язків, тобто у відносинах між родичами, друзями й сусідами. Недовіра більшої частини населення до головних соціальних інститутів суспільства послаблює вплив соціокультурного капіталу на всю життєдіяльність суспільної системи. Великим ресурсним потенціалом володіє територіальна громада за рахунок соціальних зв'язків і партнерських відносин у гранично локалізованому соціальному просторі. Призначення соціокультурного капіталу міста - сконцентрувати й об'єднати населення на відносно невеликій території для більш ефективної економічної, культурної, політичної діяльності. Територіальна спільність поєднує людей, тому що городяни мають спільні інтереси, цінності, мають загальні символи свого міста, предмети для того, щоб пишатися ним як “малою батьківщиною”. Це пояснює зафіксований у дослідженні відносно високий рівень ідентифікації з містом. Але місто не тотожне громаді. Ідеалом міської громади є громадянський колектив, колективістська цілісність громадян - жителів міста. Проте вона сьогодні є такою формально. Міське співтовариство позбавлене чіткої суб'єктності, тому що аморфне, слабко інтегроване, з невиразними зв'язками. Низький рівень ідентифікації з громадою, що підтверджено емпіричними даними, є свідченням вказаних рис громади. Дефіцит соціокультурного капіталу виявляється в низьких рівнях довіри та взаємодії жителів і місцевих органів влади. Наведені показники значно впливають на зниження сукупного соціокультурного капіталу міста. Ці обставини зумовлюють наявність спотворених форм соціокультурного капіталу у вигляді квазікапіталу, до якого в першу чергу належить корупція, тіньові та неправові практики. За концепцією дослідження квазікапітал має всі риси соціокультурного капіталу, але справляє негативний вплив на фунціонування міського співтовариства.

У роботі застосовано порівняльний метод, який дав змогу визначити особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС (м. Енергодар) за рахунок зіставлення за визначеними показниками з великим містом - Запоріжжям. Зокрема, відзначено, що в малому місті в порівнянні з великим тісніші сусідські взаємозв'язки, активніше участь городян у роботі громадських організацій, профспілок та творчих об'єднань, рівень ідентифікації з громадою - вище, а рівень ідентифікації з містом - нижче.

Формування й накопичення соціокультурного капіталу міста - це процес упорядкування соціальних взаємозв'язків і відносин завдяки засвоєнню норм життєдіяльності городян як членів територіальної громади, створення постійних і тимчасових організацій, союзів, об'єднань різного рівня. Соціокультурний капітал має прояви в повсякденному житті співтовариства: у сусідських взаємозв'язках, міських соціальних мережах. Наслідком збільшення соціокультурного капіталу може бути зростання почуття соціальної захищеності, розвиток міського патріотизму та, зрештою, збільшення ресурсів життєдіяльності міста.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при формуванні програм соціального планування міст, методик удосконалення соціальної та культурної інфраструктури, дослідженні соціальних процесів у містах різного типу, розробці нормативних документів, що регламентують взаємини міської влади та громади.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Публікації у фахових виданнях:

1. Барзенкова-Мясникова Л. В. Местные сообщества и социальный капитал / Л.В. Барзенкова-Мясникова // Соціальні технології. - К. : ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Вип. 32. - С. 251-258.

2. Барзенкова-Мясникова Л. В. Социальный капитал небольшого города / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць : у 2 т. - Харків : Видавничий центр ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. - Т. 1. - С. 295-299.

3. Барзенкова-Мясникова Л. В. Гендерные аспекты городской идентификации / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Соціальні технології. - К. : ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - Вип. 36. - С. 33-42.

4. Барзенкова-Мясникова Л. В. Социальный капитал и социальный конфликт: сравнительный анализ / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Соціальні технології. - К. : ГУ “ЗІДМУ”, 2008. - Вип. 37. - С. 25-35.

Публікації в інших виданнях:

Барзенкова-Мясникова Л. В. Социальный капитал и неравенство: аспекты взаимосвязи / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Дні науки в Гуманітарному університеті “ЗІДМУ”. 4-5 жовтня : зб. тез доповідей учасників конференції : в 4 т. - Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Т. 4. - С. 210-211.

Барзенкова-Мясникова Л.В. Социокультурные аспекты регионального неравенства / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Наука і вища освіта : тези доповідей учасників ХIV міжвузівської наукової конференції

11-18 травня 2006 р. ГУ “ЗІДМУ” : у 2 ч. - Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2006. - Ч. 1. - С. 129-130.

Барзенкова-Мясникова Л. В. Гендерні аспекти міської ідентифікації / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Дні науки. 11-12 жовтня 2007 : збірник тез доповідей : в 3 т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ” ; ред. кол. В. М. Огаренко та ін. - Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - Т. 3. - С. 200-201.

Барзенкова-Мясникова Л. В. Оценка социальной ситуации г. Энергодара жителями города / Л. В. Барзенкова-Мясникова // Наука і вища освіта : тези доповідей учасників ХV міжвузівської наукової конференції

17-18 травня 2007 : в 2 т. - Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - Т. 2. - С. 166-167.

Анотація

Барзенкова-М'ясникова Л. В. Соціокультурний капітал як ресурс життєдіяльності міста-супутника. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2009.

Роботу присвячено розгляду соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста-супутника на прикладі міста Енергодара Запорізької області. Описано теоретичні та методологічні основи вивчення ресурсів міста за допомогою теорії соціального капіталу. Запропоновано концепцію соціокультурного капіталу, який формується в єдності соціальних, культурних, політичних складових.

Місто розглянуто як соціокультурний об'єкт, сукупний капітал якого інтегрує людський, символічний, соціальний, культурний капітали. Призначення соціокультурного капіталу міста - сконцентрувати й об'єднати населення на відносно невеликій території для більш ефективної економічної, культурної, політичної діяльності. Соціокультурний капітал виявляє себе в повсякденному житті співтовариства, у рівні та якості життя його членів, соціальна взаємодія яких є похідною від спільного місця проживання й подібних інтересів у облаштуванні спільного середовища проживання.

Ключові слова: громада, місто, місто-супутник, міське співтовариство, соціальний капітал, соціокультурний капітал, ресурси життєдіяльності.

Аннотация

Барзенкова-Мясникова Л. В. Социокультурный капитал как ресурс жизнедеятельности города-спутника. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет, Запорожье, 2009.

Работа посвящена изучению социокультурного капитала как ресурса жизнедеятельности города-спутника на примере города Энергодара Запорожской области. Описаны теоретические и методологические основы исследования ресурсов города с помощью теории социального капитала. Обоснован и применен междисциплинарный подход с акцентированием на социокультурном аспекте изучения ресурсов города. Осуществлена концептуализация понятия “социокультурный капитал” через анализ понятий, его составляющих, - капитал, ресурс и наполнение их социокультурным содержанием. Предложена концепция социокультурного капитала, который формируется в единстве социальных, культурных, политических составляющих.

Город рассматривается как социокультурный объект, совокупный капитал которого интегрирует человеческий, символический, социальный, культурный капиталы. Назначение социокультурного капитала города - сконцентрировать и объединить население на относительно небольшой территории для более эффективной экономической, культурной, политической деятельности. Социокультурный капитал проявляется в повседневной жизни сообщества, в уровне и качестве жизни его членов, социальное взаимодействие которых является производной от общего места жительства и подобных интересов в обустройстве общей среды обитания.

Исследование показало, что наивысшая степень доверия существует в рамках коротких социальных связей, т.е. в отношениях между родственниками, друзьями и соседями. Дефицит социокультурного капитала проявляется в низких уровнях доверия и взаимодействия жителей и местных органов власти. Приведенные показатели значительно влияют на снижение совокупного социокультурного капитала города.

Социокультурный капитал имеет не только позитивные, но и негативные составляющие, что обозначается как квазикапитал - превращенная форма социокультурного капитала, порождающая дисфункциональные последствия для общественного развития. Квазикапитал проявляется в коррупции, асоциальных теневых отношениях, протекционизме, непотизме и других нефомальных и неправовых практиках.

В работе применен сравнительный метод, который позволил определить особенности социокультурного капитала города-спутникка АЭС (г. Энергодар) путем сопоставления по определенным показателям с большим городом - Запорожьем. В частности, выявлено, что в малом городе по сравнению с большим теснее соседские взаимосвязи, активнее участие в работе общественных организаций, профсоюзов и творческих объединений, уровень идентификации с громадой - выше, а уровень идентификации с городом - ниже.

Ключевые слова: город, город-спутник, городское сообщество, громада, ресурсы жизнедеятельности, социальный капитал, социокультурный капитал.

Annotation

Barzenkova-Myasnikova L. V. Sociokultural capital as a resource of life-sustaining activity city-satellite. - A Manuscript.

Dissertation tо obtain scientific degree of the Candidate of sociological science, major 22.00.04 - Special and Branch Sociology. - Classic Private University. - Zaporizhja, 2009.

Work is devoted tо the consideration of sociokultural capital as a resource of life-sustaining activity of city-satellite as an example of Energodar city of Zaporizhja region. Theoretical and methodological background of resource study with the help of social capital theory is described. The concept of sociokultural capital, which is being formed within social, cultural, and political compounds, is suggested.

The city is considered as a sociocultural object, which total capital is integrated by human, symbolic, social and cultural capitals. The role of sociocultural city capital is to concentrate and combine the population on the comparatively small territory for more efficient economic, cultural and political activity. Sociokultural capital displays itself in the daily community life in the level and life quality of its members, the social interaction of which is the derivate of a common living place and mutual interests in their common living environment settling.

Keywords: community, city, city-satellite, city community, social capital, sociokultural capital, life-sustaining activity resource.

Размещено на Allbest.ru