Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

САМОЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ТИП ЕКОНОМІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Кудринська Ганна Іванівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат соціологічних наук, доцент

КОВАЛІСКО Наталія Володимирівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, старший науковий співробітник кафедри соціології

Об'єктом дисертаційного дослідження є самозайнятість населення.

Предметом дослідження є закономірності формування та розвитку самозайнятості як типу економічної поведінки у соціологічному вимірі.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване в рамках системно-структурного підходу, що дає змогу розглядати самозайнятість як тип економічної поведінки, яка детермінується та інтегрується певними соціальними інститутами, механізмами та цінностями. Теоретичним джерелом при аналізі тлумачень поняття “економічна поведінка” став соціоекономічний аналіз поведінкової парадигми, яка закладена у працях М. Вебера, Г. Беккера, М. Кондратьєва, В. Парето та ін. Самозайнятість як соціально-економічне явище вивчали Р. Аронсон, Дж. Голдторп, Е. Райт, Д. Філіпс та ін. Теоретичну основу концептуалізації поняття “самозайнятість” становлять надбання як вітчизняної, так і зарубіжної соціологічної та економічної думки.

Методи дослідження. Основними методами отримання первинної соціальної інформації є традиційний аналіз документів і методи опитування з використанням стандартизованого та глибинного інтерв'ю. Аналіз первинної інформації проводився шляхом застосування переліку математико-статистичних методів.

Емпіричну базу роботи становлять результати соціологічних досліджень “Вивчення сучасних проблем українського суспільства”, проведених за участі автора співробітниками соціологічної лабораторії кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка (березень-квітень 2003 року, n=552 осіб; лютий-березень 2006 року, n=800 осіб), а також вторинний аналіз: статистичних даних Держкомстату України та Головного управління статистики у Львівській області; емпіричних даних загальнонаціонального моніторингу Інституту соціології НАН України “Українське суспільство 1992-2008 рр.” та результатів “Європейського соціального дослідження” 2005-2007 років. Для розширення дослідницького поля у роботі залучено матеріали глибинних інтерв'ю (2007 рік - n=40; 2008 рік - n=30), що дало змогу більш детально проаналізувати економічну поведінку львів'ян та їхні поведінкові стратегії.

Наукова новизна одержаних результатів. Розроблено комплексний соціологічний підхід до аналізу самозайнятості як типу економічної поведінки, а саме:

вперше:

- здійснено системний аналіз самозайнятості, що включає з'ясування інституціональних передумов її формування, характерних ознак, чинників функціонування та розвитку; виокремлено пріоритетні сфери поширення самозайнятості в Україні;

- теоретично обґрунтовано та запропоновано авторське визначення сутності поняття самозайнятості як типу економічної поведінки;

- на основі первинних емпіричних даних з'ясовано специфіку самозайнятості та стратегій економічної поведінки на регіональному рівні;

отримали подальший розвиток:

- форми, принципи та критерії класифікації самозайнятості;

- пропозиції щодо сприяння розвитку та напрямів оптимізації самозайнятості;

уточнено:

- особливості та розвиток самозайнятості на основі вторинного аналізу даних соціологічних та статистичних досліджень;

- механізм детермінації та саморегуляції самозайнятості в умовах трансформації українського суспільства.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у концептуалізації самозайнятості як типу економічної поведінки. Результати дисертаційного дослідження суттєво розширюють наукові уявлення про соціально-економічний вимір феномену самозайнятості. Систематизовано та впорядковано критерії класифікації форм та видів самозайнятості. Виділено та охарактеризовано найбільш виражені форми та пріоритетні сфери поширення самозайнятості.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виявленні взаємопов'язаних та взаємообумовлених чинників самозайнятості. Одержані результати створюють основу для теоретико-методологічних і прикладних досліджень зайнятості населення. Положення дисертаційної роботи можуть бути застосовані у подальших дослідженнях із зазначеної проблематики, а сформульовані висновки сприятимуть розвитку таких галузей наукового знання, як економічна соціологія, соціологія праці, соціологія управління, соціологія підприємництва.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були представлені на міжнародних, міжрегіональних та міжвузівських конференціях, зокрема на Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Актуальні проблеми формування економічної системи України” (м. Львів, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції “Харківські соціологічні читання” (м. Харків, 2002 р.), Всеукраїнській науковій студентсько-аспірантської конференції “Соціологія: минуле, сьогодення, майбутнє” (м. Львів, 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (м. Дрогобич, 2005 р., 2006 р., 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир, 2006 р., 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки” (м. Запоріжжя, 2006 р.), Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Нові обрії економічної науки” (м. Львів, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції “Одеські соціологічні читання “Інституціональні зміни та пошук нової ідентичності” (м. Одеса, 2007 р.), Львівському соціологічному форумі(м. Львів, 2008 р., 2009 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 21 публікації, 6 з них - у виданнях, які входять до переліку спеціалізованих видань із соціології, затверджених ВАК України. Друковані праці відображають зміст і основні положення роботи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок. Обсяг основної частини дисертації - 173 сторінки. Список використаних джерел містить 189 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано зв'язок роботи із науково-дослідною темою, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти вивчення самозайнятості як економічної поведінки” розглянуто сутність економічної поведінки, висвітлено підходи до її соціологічного вивчення, проаналізовано її типологію в соціологічному дискурсі; зроблено системний аналіз самозайнятості як типу економічної поведінки; окреслено механізм детермінації та саморегуляції самозайнятості в умовах трансформаційних змін.

Для розуміння сутності економічної поведінки важливою методологічною проблемою є розгляд концептуальних підходів. З'ясовано, що системно-структурний підхід до розуміння економічної поведінки як взаємодії багатьох умов і чинників враховує вплив на неї детермінант як природного, так і соціального середовища.

У науковій інтерпретації немає однозначного визначення економічної поведінки. Окремі дослідники трактують її в досить вузькому ракурсі, зокрема як дії економічного суб'єкта (К. Ерроу, В. Лагутін) або як певну активність, яка детермінується потребами та цінностями (А. Слободський). Водночас мають місце і ширші визначення, які характеризують економічну поведінку як “сукупність соціально-комунікативних дій, спрямованих на раціональне використання ресурсів із метою одержання прибутку й узгодження господарської практики з ціннісно-нормативними настановами суспільства шляхом еквівалентної взаємодії винагороди в обмінному процесі” (Є. Суїменко). Економічну поведінку також розглядають як систему певних соціальних дій, які, по-перше, пов'язані з використанням різних за функціями та призначенням економічних цінностей (ресурсів), а, по-друге, орієнтовані на отримання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їхнього обігу (В. Верховін).

У сучасній науковій літературі практично відсутня загальноприйнята універсальна класифікація типів економічної поведінки. Це пояснюється наявністю різноманітних теоретичних макро- та мікропідходів до аналізу економічного життя суспільства, його багатовимірністю та складністю. З огляду на це, автором проаналізовано низку способів типологізації економічної поведінки. За способом адаптації та досягнення успіху виокремлюють чотири поведінкові формоутворення: 1) пристосовницька (адаптивна); 2) підприємницька (конкурентна); 3) протестна; 4) партнерська (Є. Суїменко, Т. Єфременко). На основі співставлення затрат і результатів - доринкову, ринкову та псевдоринкову поведінку (Г. Соколова). Щодо власності на засоби виробництва та управління економічною діяльністю розмежовують патерналістський та економічний типи (Н. Желєзняков). За сферою діяльності розрізняють комерційну, дистрибутивну (розподільчу), виробничу та споживчу поведінку (В. Верховін). В узагальненій типології функціональних аспектів трансформаційної поведінки розглядають такі стратегії: досягнення, адаптації, регресивні та руйнівні (Т. Заславська).

Аналітичний огляд поведінкових парадигм (Г. Беккер, М. Вебер, М. Кондратьєв, В. Парето, Т. Парсонс) дає підстави констатувати, що принцип максимізації (раціональності як універсальної якості) вибору характерний для більшості соціологічних теорій, які інтерпретують економічну поведінку соціальних суб'єктів. самозайнятість економічний суспільство україна

Економічна поведінка детермінується інституційними змінами, що мають місце в сучасному українському суспільстві. У дисертаційній роботі йдеться про формування такої поведінкової моделі, як самозайнятість, яка ґрунтується на реалізації власних інтересів з метою забезпечення належних умов життєдіяльності, самореалізації та мотивації на самостійне забезпечення роботою.

Соціально-економічними наслідками ринкових трансформацій, що сприяють інституціоналізації нетрадиційних форм організації праці та орієнтації на нестандартні форми зайнятості, є скорочення попиту на робочу силу, падіння реальних доходів населення тощо. Під зайнятістю розуміють сукупність соціально-економічних відносин, пов'язаних із залученням частини працездатного населення до трудової діяльності, яка приносить доходи (заробітну плату, підприємницький прибуток тощо). Зайнятість за наймом у режимі повного робочого дня під безпосереднім керівництвом роботодавця чи менеджера на підставі трудової угоди вважають стандартною (В. Гімпельсон, Р. Капелюшніков). Усі інші форми зайнятості (тимчасова зайнятість, неповна зайнятість, недозайнятість, надзайнятість, самостійна зайнятість, неформальна зайнятість) розглядаються як нестандартні. Нестандартна зайнятість - це трудова діяльність, яка реалізується за певних умов: нерегламентованого робочого часу; відсутності трудового контракту або укладеного на певний термін (виконання конкретного обсягу робіт) тощо.

Трактування поняття “самозайнятість” і досі залишається дискусійним, і його розглядають у двох аспектах: 1) звуженому, коли йдеться про тих, хто працює одноосібно, без залучення інших працівників, на будь-якій (оплатній чи безоплатній) основі; 2) розширеному, який пов'язаний з індивідуальною трудовою діяльністю на мікропідприємстві з чисельністю працюючих до п'яти осіб.

Під самозайнятістю Р. Аронсон розуміє альтернативний спосіб заробітку, що реалізується індивідом шляхом продажу власної праці. Окремі дослідники розглядають її як різновид підприємницької діяльності, що не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім'ї (О. Позняк). Інші трактують самозайнятість як індивідуальну трудову діяльність у сферах дрібного виробництва та послуг, використовуючи власні засоби виробництва за умови автономії й відсутності організованого контролю в трудовому процесі та без застосування найманої праці. Характеризуючи самозайнятість таким чином, О. Іващенко зауважує, що такого роду діяльність є дещо відмінною від класичного підприємництва, оскільки інноваційність економічної діяльності не є її обов'язковою умовою.

У дисертаційній роботі самозайнятість розглянуто у поєднанні звуженого та розширеного аспектів як альтернативний спосіб заробітку, який передбачає виконання робіт за винагороду, створення власного місця докладання трудових зусиль, фінансування усіх видатків власним коштом, використання власних чи орендованих засобів виробництва та одноосібне розпорядження результатами трудової діяльності.

Сектор самостійної зайнятості включає роботодавців (осіб, які працюють на власному мікропідприємстві й наймають для роботи на ньому до п'яти працівників); самозайнятих (дрібних підприємців у сфері торгівлі чи послуг, що мають юридичний статус, та осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю без офіційного оформлення); безкоштовно працюючих членів сім'ї (осіб, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, що очолює родич).

Діяльність суб'єктів самостійної зайнятості базується на вільному виявленні ініціативи, індивідуальних здібностях, організованості, готовності працювати в конкурентному ринковому середовищі не лише для отримання прибутку, але й забезпечення належних умов життєдіяльності.

Сутність самозайнятості як типу економічної поведінки полягає у тому, що людина сама знаходить для себе джерело доходів, забезпечує адекватні її потребам рівень і умови життя в результаті економічної діяльності, яка регламентована суспільними та економічними нормами. Під типом економічної поведінки ми розуміємо певний алгоритм вчинків і дій, що має узагальнюючий характер для певної категорії суб'єктів економічної діяльності.

Системний аналіз самозайнятості, зроблений автором у дисертаційній роботі, передбачає з'ясування інституціональних передумов її формування, характерних ознак, принципів функціонування та чинників розвитку. Як соціально-економічне явище самозайнятість зумовлена економічною кризою, наслідком якої є зростання рівня безробіття та обмеження попиту на найману працю; низьким рівнем оплати праці на державних підприємствах; становленням ринкової ментальності на противагу патерналістським очікуванням. Економічним підґрунтям самозайнятості є приватна власність на засоби виробництва, а базовими принципами - свобода вибору сфери трудової діяльності, економічна самостійність та відповідальність.

Характерною ознакою є самокерованість, яка поєднує в собі активність і вміння організовувати свою економічну діяльність, знаходити вихід у різних ситуаціях, використовуючи мережу соціальних зв'язків. Саме економічна активність (вияв індивідуальності, самореалізації, рівень економічної взаємодії із зовнішнім середовищем) є однією з передумов, що формує схильність до самозайнятості, яка залежить від низки як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Внутрішні мають суб'єктивний характер, тобто визначаються потребами, інтересами, цінностями та ціннісними орієнтаціями і пов'язані насамперед з особистісними характеристиками людини (стать, вік, освітній рівень, стан фізичного здоров'я, професія, особистий досвід). Зовнішні (об'єктивні) чинники визначаються соціально-економічним становищем суспільства, тобто умовами, що сприяють активізації ділової активності; соціально-демографічною структурою населення; організацією, оплатою, стимулюванням й умовами праці; рівнем безробіття тощо. Зазначені чинники формують механізм детермінації самозайнятості, під яким автор розуміє системну взаємодію особистісного потенціалу та чинників зовнішнього середовища, що призводить до поведінкової активності як основи самозайнятості.

Класифікація самостійної зайнятості розглядається у роботі за певними критеріями, а саме: формальністю, легальністю, регулярністю, ступенем усвідомлення, способом формування суспільного продукту, за способом залучення початкового капіталу, за просторовою ознакою, за галузями народного господарства, за формою отримання прибутку.

Від традиційної зайнятості з регулярною винагородою самозайнятість відрізняється властивою їй автономністю й індивідуальною спрямованістю в трудовому процесі, що сприяє поступовому формуванню принципово нової верстви економічно активного населення, яка відмовилася від патерналістських очікувань. Саме в цьому полягає соціальна цінність самозайнятості.

З'ясовано, що найоптимальнішим проявом самозайнятості є підприємницька діяльність, яка охоплює систему дій та вчинків, пов'язаних із створенням власної справи, діловою активністю, ризиком, і зорієнтована на залишковий дохід. Ринкове середовище розширює свободу вибору сфери докладання трудових зусиль, можливості застосування праці, що в поєднанні з відповідальністю господарських суб'єктів за результати виробництва сприяє розвитку ефективних форм самостійної зайнятості, зокрема малого підприємництва.

Важливо зазначити, що за умов ринкових трансформацій самозайнятість для певної частини населення - спосіб виживання у скрутній життєвій ситуації. За умови покращення ситуації на ринку праці вона може віддати перевагу роботі за наймом або ж надалі залишитися у секторі самостійної зайнятості. Самозайнятість як тип економічної поведінки можна охарактеризувати, з одного боку, як стратегію забезпечення умов життєдіяльності у мінливій життєвій ситуації та вирішення проблеми безробіття, а з другого, - як перший крок у реалізації підприємницької поведінки. Перехід самозайнятості у підприємницьку діяльність є соціальним індикатором зрілості суб'єкта індивідуальної трудової діяльності.

У другому розділі „Самозайнятість населення у конкретно-соціологічному вимірі” здійснено соціолого-статистичний аналіз самозайнятості, проаналізовано її специфіку, охарактеризовано стратегії економічної поведінки на регіональному рівні, а також, враховуючи зарубіжний досвід, розглянуто підходи до формування напрямків підтримки самозайнятості.

У дисертаційній роботі констатовано, що в Україні поступово формується нова модель зайнятості, суттєвою ознакою якої є втрата державним сектором економіки визначальних позицій. Частка зайнятих у ньому в 2008 році становила всього 24,9% (за результатами загальнонаціональних опитувань Інституту соціології НАН України). Цей показник зменшився більше, ніж у два рази у порівнянні з 1994 роком. Кожні два роки у цьому ж моніторингу респонденти оцінюють свій статус зайнятості, і в 2006 році 6,0% з них вказали, що є самозайнятими, 1,7% - роботодавцями, а наймані працівники складали 42,7% та 43,6% - особи, які в цей час не працювали.

Щодо частки самозайнятих осіб в Україні за результатами Європейського соціального дослідження у 2007 році, то вони складали всього 4,0%. Лідером серед 29 європейських країн, які брали участь у другій та третій хвилях порівняльного дослідження, є Іспанія, в якій частка самозайнятих складає 14,6%, далі йде Польща (13,3%), 12,9% - в Ірландії та Швейцарії і т.д.

Натомість результати дослідження економічної активності населення, які розраховуються Державним комітетом статистики України за спеціально розробленою методикою, засвідчують, що чисельність самозайнятих осіб має чітку тенденцію до зростання (цей показник становив у 2007 році 17,9% проти 8,1% у 2000 році).

Аналізуючи ситуацію в умовах регіонального ринку праці, можемо констатувати, що тут має місце така ж тенденція. У структурі зайнятості можна виокремити два основні сектори: один із них складають особи, які орієнтуються на самозабезпечення роботою, а другий - ті, хто хоче працювати за наймом. Скорочення чисельності найманих працівників слугує резервом зростання сектора самостійної зайнятості, в якому індивід може бути більш незалежним, визначати характер діяльності й керуватися власними інтересами.

За результатами наших досліджень, на час опитування індивідуальною трудовою діяльністю займалися 8,6% респондентів, а ідентифікували себе підприємцями - 7,4%. Дещо вищим є відсоток тих, хто має наміри стати самозайнятим найближчим часом (13,0%), а ще 20,9% опитаних хотіли б відкрити власну справу, але не мають для цього достатніх матеріальних ресурсів. Удвічі менше осіб, які б хотіли це зробити, але не мають достатнього рівня економічних знань чи досвіду. Отже, поряд з реальними самозайнятими існує чималий відсоток осіб (20,4%), які мають наміри відкрити власну справу або зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю найближчим часом.

Чимала роль у мотивації до самостійної діяльності належить матеріальному чиннику, оскільки респонденти активно шукають неформальні джерела доходів. Щоб забезпечити адекватні умови життєдіяльності чи подолати певні матеріальні труднощі, використовуються будь-які можливості додаткових підзаробітків (53,2%).

В умовах трансформаційних змін традиційні способи поведінки досить часто стають неефективними. Це спонукає індивідів шукати нові стратегії поведінки, критерієм успішності яких є соціально-економічна активність у життєвій ситуації, намагання покращити або закріпити соціальні позиції, використати звичні чи спробувати нові способи самореалізації. Сукупність цілей та засобів формує певні життєві стратегії, які можна розглядати як спрямованість поведінки.

На емпіричному рівні з'ясовано, що в умовах кризових ситуацій активізуються спонукальні механізми особистісної поведінки та формуються життєві стратегії, адекватні новим реаліям сьогодення. Розподіл відповідей львів'ян свідчить про переважання стратегій досягнення життєвого успіху, оскільки 40,6% респондентів зазначили, що, використовуючи нові можливості, вони активно намагаються покращити своє становище у суспільстві за рахунок підвищення матеріального добробуту та якості життя. Стратегії адаптації властиві 30,0% львів'ян. Стратегії виживання характерні для 18,5% опитаних, які забезпечують необхідний прожитковий мінімум, оскільки на даний час для покращення матеріального становища не мають можливостей. Найменш поширеною стратегією є соціальна ексклюзія, оскільки 6,6% львів'ян не мають бажання, можливостей і сил щось змінювати у своєму житті, підкоряються жорстким обставинам і не стільки добровільно, скільки вимушено відмовляються пристосовуватися до нових соціальних реалій.

Структура та співвідношення зазначених життєвих стратегій впливають на соціальні практики індивідів, дають можливість аналізувати їх динаміку та спрямованість у сучасних умовах. Отже, більшості львів'ян притаманні активні життєві позиції та адекватні їм економічні стратегії. Молодші й середні вікові групи роблять усе для підвищення матеріального добробуту та соціального статусу, а старші - намагаються зберегти вже досягнуте соціальне становище, дещо роблять для його покращення, якщо з'являються сприятливі обставини.

Активна життєва ситуація львів'ян, орієнтація, насамперед, на стратегію досягнення, про що свідчать і результати якісних досліджень, слугують вагомими чинниками зростання поведінкової активності, а отже й сприяють розвитку самозайнятості та підприємництва в умовах регіонального ринку праці. Адже поступово формується новий раціональний тип економічної поведінки, домінантою якого є готовність покладатися лише на власні сили.

Аналізуючи результати кількісних та якісних досліджень, можемо констатувати, що більшість респондентів, залишивши патерналістські очікування, прагне активізувати свою економічну поведінку. Скерування її саме у русло самозайнятості відображається у таких найбільш прийнятних способах:

1. Започаткування власної справи. Щодо розвитку приватного підприємництва, то настрої респондентів є досить оптимістичними, оскільки вони зауважують, що працювати “значно краще на себе, ніж на когось”. Підприємницькі установки у 2007 році були характерними для кожного восьмого опитаного. А вже у 2008 році таких осіб було значно більше (третина опитаних). Більше того, є досить високою частка потенційних підприємців, оскільки у досліджувані роки таких було близько половини опитаних. Реалізувати ці наміри їм заважає або нестача матеріальних ресурсів, або недостатній досвід. Зокрема, 16,0% серед опитаних вказали, що вони займаються підприємницькою, посередницькою чи індивідуальною трудовою діяльністю, а ще 20,4% - збираються це зробити найближчим часом. Але 20,9% львів'ян зазначили, що їм для цього не вистачає матеріальних ресурсів.

2. Пошук другої та третьої роботи, додатковий заробіток є досить вагомим чинником для вирішення матеріальних труднощів. У 2006 році 35,9% респондентів зазначили, що мають додатковий заробіток. Майже стільки ж (38,2%) планували знайти його найближчим часом. Аналізуючи результати глибинних інтерв'ю, можна констатувати, що одним із найбільш поширених способів виживання в сучасних умовах респонденти вважають роботу за сумісництвом та різного роду підробітки. Такий різновид додаткової самостійної зайнятості вказала третина респондентів як у 2007, так і у 2008 роках.

3. Активний пошук місця праці за кордоном. Третина опитаних вважає, що заробітки за кордоном є ще одним із способів виживання в сучасних умовах. Еміграційні установки львів'ян визначаються низьким рівнем оплати праці, можливою загрозою безробіття, бажанням покращити матеріальне становище тощо. Для людей, котрі втратили роботу і тривалий час не могли її знайти, а також тих, хто отримував мізерну заробітну плату, пошук роботи за кордоном став єдиною можливістю забезпечити собі та своїй сім'ї прийнятні умови життєдіяльності. Разом із тим є певна частка осіб (хоча й незначна), які вважають, що це не найкращий вихід із скрутної ситуації.

4. Робота на присадибній ділянці та в особистому підсобному господарстві є також одним із способів самозайнятості та адаптації до сучасного ринкового середовища. Частина респондентів відзначила, що вирощують і заготовляють сільськогосподарську продукцію лише для потреб сім'ї й у такий спосіб намагаються заощадити кошти в сімейному бюджеті. Лише дехто з опитаних намагається реалізувати залишки городини на ринку з метою одержання певного доходу.

Зроблено висновок, що відповідно до особистісного вибору має місце низка проаналізованих вище типових способів самозайнятості львів'ян, що характеризує здатність населення використовувати нові можливості самореалізації для підвищення матеріального добробуту та якості життя шляхом самоорганізації трудової діяльності та пошуку додаткових джерел доходів.

Формування оптимальних напрямків самозайнятості є необхідною умовою економічної політики як на державному, так і регіональному рівні. Пріоритетним завданням держави у цьому аспекті є всебічне заохочення самостійної організації зайнятості; стимулювання розвитку малого підприємництва та створення нових робочих місць. При розробці й реалізації програм підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в Україні доцільно враховувати зарубіжний досвід.

Надання пільгових кредитів для реалізації підприємницької діяльності є першочерговим завданням фінансово-економічного механізму активізації самозайнятості. Доцільно, щоб перевагами в отриманні допомоги та державному сприянні користувалися ті особи, які спроможні організувати нові або зберегти існуючі робочі місця.

Важливим напрямом стимулювання самозайнятості населення та розвитку підприємницької діяльності є певні організаційні заходи, зокрема організація навчання основам підприємництва, яке проводять центри зайнятості. Важливий аспект політики полягає в тому, що держава має не лише підтримувати розвиток самозайнятості та малого підприємництва, а й створити максимально сприятливі умови для тих, хто може і бажає працювати у цьому секторі зайнятості. Отже, досконала та дієва підтримка й активізація самозайнятості потребує реформування фінансово-кредитної та податкової політики держави. Значна кількість прийнятих законодавчих актів, особливо програм підтримки малого бізнесу має швидше декларативний характер, а відповідно не має надійного фінансового забезпечення.

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, окреслено перспективні напрямки досліджень у сфері самостійної організації зайнятості.

У сучасному українському суспільстві поступово формується новий раціональний тип економічної поведінки, соціологічне вивчення якого базується на аналізі нових соціально-економічних реалій, які супроводжуються появою широких можливостей самореалізації, створюють певні передумови та мотивують населення до такої моделі економічної поведінки, яка спрямована на самостійне забезпечення роботою - самозайнятість. Саме за такої зайнятості людина має змогу вільно обирати ту сферу та місце докладання власних трудових зусиль, де вона має всі умови для прояву ініціативи та самореалізації.

Автор дав визначення самозайнятості як типу економічної поведінки, яка передбачає самоорганізацію трудової діяльності, активний пошук та свободу вибору сфери докладання власної праці в нових соціально-економічних умовах, характеризується такою ознакою, як самокерованість, базується на принципах самостійності, ініціативності, відповідальності за результати своєї діяльності, та спрямована на задоволення умов життєдіяльності шляхом отримання трудового доходу в натуральній чи грошовій формі.

Самозайнятість як соціально-економічне явище зумовлена економічною кризою; зростанням рівня безробіття та обмеженням попиту на найману працю; неадекватним співвідношенням рівня оплати праці, доходів населення з прожитковим мінімумом; низьким рівнем оплати праці на державних підприємствах; становленням ринкової ментальності на противагу патерналістським очікуванням; прагненням до вищого й стабільного джерела доходів; орієнтацією на самовираження та самоактуалізацію; готовністю до змін тощо.

На сьогоднішній день самостійна зайнятість для певної частини працездатного населення є однією з форм адаптації до нових соціально-економічних відносин, яка реалізується через конкретні форми включення економічно активного населення у різні сфери трудової діяльності. Самозайнятість є проявом діяльнісної самоорганізації індивідів і характеризується як стратегія вирішення проблеми безробіття та забезпечення належних умов життєдіяльності. Детермінована автономністю та свободою дій, самозайнятість в ідеалі дає змогу людині отримувати доходи, адекватні кількості й якості затраченої праці та вкладених коштів.

У сучасному українському суспільстві найоптимальнішим проявом самостійної зайнятості є підприємницька поведінка та діяльність. Підприємницькі настрої у 2007 році були характерними для кожного восьмого опитаного. А вже у 2008 році таких була третина, які мали наміри започаткувати власну справу, але не змогли це реалізувати через нестачу матеріальних ресурсів або недостатній досвід у провадженні такого роду діяльності.

Кількісні й якісні дослідження свідчать про те, що для більшості львів'ян критерієм успішності поведінкових стратегій є соціально-економічна активність у життєвій ситуації, намагання її покращити або закріпити позиції, використати звичні чи спробувати нові способи самореалізації. Кожен п'ятий забезпечує необхідний прожитковий мінімум, оскільки для покращення матеріального становища не має можливостей на даний час. Водночас є певна частина респондентів, які не мають ні бажання, ні можливостей щось змінювати, “пливуть за течією життя”.

На регіональному рівні управління та вдосконалення організаційно-економічного механізму підтримки самозайнятості передбачає: створення сприятливого економічного середовища; дієву фінансову політику надання пільгових кредитів для започаткування підприємницької діяльності та вдосконалення механізму податкових платежів; формування оптимального інформаційного та науково-освітнього забезпечення підтримки самозайнятості. Основа її ефективного регулювання - єдність механізмів саморегулювання та державного впливу, що дає можливість надати зайнятості саморозвитку і скерованості в інтересах як окремих індивідів чи соціальних груп, так і суспільства загалом.

Перспективними напрямками подальших досліджень у сфері самозайнятості є розробка нових підходів до соціологічного теоретизування нестандартної зайнятості, оскільки формування інституціональної мережі ринкової економіки супроводжується зміною традиційних форм зайнятості та уявлень щодо її сутності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.Кудринська Г.І. Економічна активність населення України на сучасному етапі (регіональний аспект) / Г.І. Кудринська // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць. - Х.: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2002. - С. 347-349.

2.Кудринська Г.І. Економічно-активна поведінка населення в умовах трансформації українського суспільства / Г.І. Кудринська // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2006.- Вип. 18. - № 723. - С. 199-203.

3.Кудринська Г.І. Специфіка соціально-економічних практик на регіональному рівні / Н.В. Коваліско, Г.І. Кудринська // Вісник Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Соціологія і політичні науки. - 2007. - Т. 12. - Вип. 6. - С. 613-619. - Особистий внесок дисертанта полягає в концептуалізації соціально-економічних практик.

4.Кудринська Г.І. Характеристики економічної активності населення Львівської області / Г.І. Кудринська // Український соціум. - 2007. - № 5-6 (22-23). - С. 119-128.

5.Кудринська Г.І. Соціально-економічна поведінка індивіда: концептуальні підходи / Н.В. Коваліско, Г.І. Кудринська // Соціальна психологія. - 2008. - № 1 (27). - С. 60-66. - Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні суті соціально-економічної поведінки.

6.Кудринська Г.І. Соціологічна концептуалізація феномену самозайнятості населення / Г.І. Кудринська // Український соціум. - 2008. - № 1 (24). - С. 36-45.

7.Кудринська Г.І. Специфіка стратегій економічної поведінки на регіональному рівні / Н.В. Коваліско, Г.І. Кудринська // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Ів. Франка, 2008. - Вип. 2. - С. 266-278. - Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні типології стратегій економічної поведінки.

8.Кудринська Г.І. Типи та специфіка соціально-економічних практик на регіональному рівні / Н.В. Коваліско, Г.І. Кудринська // Економічні та соціопсихологічні проблеми організації управління: європейський досвід: наук. зб. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Ів. Франка, 2008. - Спецвип. 17. - С. 83-87. - Особистий внесок дисертанта полягає у виокремленні типів соціально-економічних практик.

9.Кудринська Г.І. Соціально-економічні аспекти активізації людини на сучасному етапі / Г.І. Кудринська // Актуальні проблеми формування економічної системи України: Матеріали Міжнар. студент.-аспірант. наук. конф., Львів, 16-17 травня 2002 р. - Львів: ЛНУ імені Ів. Франка, 2002. - С. 158-159.

10.Кудринська Г.І. Мале підприємництво - один із шляхів реалізації економічної активності населення / Г.І. Кудринська // Соціологія: минуле, сьогодення, майбутнє: Матеріали Всеукр. наук. студент.-аспірант. конф. - Львів: ЛНУ імені Ів. Франка, 2003. - С. 68-69.

11.Кудринська Г.І. Оцінка стану економічної активності молоді на ринку праці / Г.І. Кудринська // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів II Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 20-21 травня 2005 р. - Дрогобич - Львів: Вимір, 2005. - С. 504-509.

12.Кудринська Г.І. Поведінкові стратегії економічно-активного населення (регіональний аспект) / Г.І. Кудринська // Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Львів, 21-22 жовтня 2005 р. - Львів: ЛНУ імені Ів. Франка, 2005. - С.179-181.

13.Кудринська Г.І. Економічно-активна молодь - потужний ресурс формування середнього класу / Г.І. Кудринська, Н.Р. Лисюк // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 10-11 березня 2006 р. - Дрогобич - Львів: Вимір, 2006. - С.251-254. - Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні суті економічно-активної поведінки молоді.

14.Кудринська Г.І. Економічна активність молоді в умовах трансформаційних змін / Н.В. Коваліско, Г.І. Кудринська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Житомир, 17-18 травня 2006 р.: У 2-х ч. - Житомир, 2006. - Ч. І. - С. 74-76. - Особистий внесок дисертанта полягає в концептуалізаціїї поняття економічна активність.

15.Кудринська Г.І. Самореалізація молоді у контексті трансформаційних змін / Г.І. Кудринська, Н.Р. Лисюк // Соціальні і духовні цінності молоді: соціолого-психологічний дискурс проблеми: Матеріали кругл. столу, Львів, 3 травня 2006 р. - Львів, 2006. - С. 75-80. - Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі механізмів самореалізації особистості.

16.Кудринська Г.І. Становлення середнього класу в Україні як економічно активного суб'єкта соціальних змін / Г.І. Кудринська, Н.Р. Лисюк // Дні науки: Зб. тез доповідей, Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 р.- Запоріжжя, 2006. - Т.4. -- С. 230-232. - Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні сутності економічно-активного суб'єкта соціальних змін.

17.Кудринська Г.І. Зайнятість населення як соціально-економічна категорія / Г.І. Кудринська // Зб. матеріалів на пошану доктора економічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Степана Злупка. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Ів. Франка, 2006. - С. 501-505.

18.Кудринська Г.І. Поведінкові стратегії молоді в умовах трансформаційних змін / Г.І. Кудринська, Н.Р. Лисюк // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 10-11 травня 2007 р. - Дрогобич: Вимір, 2007. - С. 66-70. - Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі поведінкових стратегій.

19.Кудринська Г.І. Особистісна активність у період трансформаційних змін / Г.І. Кудринська // Нові обрії економічної науки: Матеріали Міжнар. наук. студент.-аспірант. конф., Львів, 11-12 травня 2007 р. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - С. 138.

20.Кудринська Г.І. Адаптаційний потенціал молоді в умовах трансформаційних змін в українському суспільстві / Г.І. Кудринська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конф., Житомир, 23-24 травня 2007 р.: У 2-х ч. - Житомир, 2007. - Ч. І. -- С. 119-121.

21.Кудринська Г.І. Самозайнятість як показник соціальних змін / Г.І. Кудринська // Багатовимірні простори сучасних соціальних змін. Наукові студії Львівського соціологічного форуму: Зб. наук. праць - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Ів. Франка, 2008. - С. 196-200.

АНОТАЦІЯ

Кудринська Г.І. Самозайнятість як тип економічної поведінки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню самозайнятості, яка розглядається як тип економічної поведінки. На основі системного аналізу охарактеризовано інституціональні передумови становлення, принципи функціонування та чинники розвитку цього соціального явища.

Характерною ознакою самозайнятості є самокерованість, яка поєднує в собі активність та уміння організовувати свою економічну діяльність, знаходити вихід у різних ситуаціях, використовуючи мережу соціальних зв'язків. Однією з передумов, що формує схильність до самостійної зайнятості, виступає економічна активність особистості (вияв індивідуальності, самореалізації, рівень економічної взаємодії із зовнішнім середовищем).

Досліджено специфіку самозайнятості та стратегій економічної поведінки на регіональному рівні. Вона реалізується через конкретні форми включення економічно активного населення в трудову діяльність. З'ясовано, що найоптимальнішим проявом самозайнятості є підприємницька поведінка та діяльність. Розглянуто напрямки оптимізації самозайнятості в сучасному українському суспільстві.

Ключові слова: економічна поведінка, зайнятість, самозайнятість, індивідуальна трудова діяльність, підприємницька поведінка, поведінкові стратегії.

Кудринская А.И. Самозанятость как тип экономического поведения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена изучению самозанятости как типа экономического поведения. Рассмотрена сущность экономического поведения, проанализирована его типология в социологическом дискурсе, проведен системный анализ самозанятости как типа экономического поведения - институциональные предпосылки становления, принципы функционирования и факторы развития этого социального явления. Проанализирована специфика самозанятости и характерные стратегии экономического поведения на региональном уровне.

Определено, что экономический базис самозанятости - частная собственность на средства производства, за счет чего расширяется сфера приложения труда и появляется больше возможностей для самореализации человека в этой сфере.

Проанализированы принципы функционирования самозанятости. Принцип экономической самостоятельности гласит, что решение об организации деятельности принимает один человек, совмещающий в себе хозяина, работника и руководителя. Принцип экономической ответственности состоит в том, что ответственность за принятые решения и результаты деятельности несет одна личность. Принцип свободы выбора обеспечивает человеку возможность самому выбирать вид и форму трудовой деятельности.

Характерной чертой самозанятости является самоуправляемость, которая предусматривает активность и умение организовывать свою трудовую деятельность, находить выход из сложных ситуаций, используя сеть социальных связей.

Отмечено, что среди факторов, определяющих склонность к самозанятости, имеют место не только субъективные (внутренние), которые обусловлены потребностями, интересами, ценностными ориентирами и связаны с личностными характеристиками, но и факторы внешней среды (значительное сокращение работников в государственном секторе экономики, неадекватное соотношение спроса и предложения рабочей силы на рынке труда, уровня оплаты труда и уровня доходов с прожиточным минимумом и т.д.).

В диссертационном исследовании излагается ряд оснований для классификации самозанятости: формальность, легальность, регулярность, степень осознания, способ формирования общественного продукта, признак пространственной организации, форма получения дохода.

Указана социальная сущность самозанятости, которая заключается в постепенном преодолении выжидательных, патерналистских установок и способствует формированию нового слоя экономически активного населения, которое ориентировано на получение дохода, адекватного количеству и качеству вложенных труда и средств.

Также на основании теоретических и эмпирических исследований сделан вывод о том, что государственный сектор экономики в условиях рыночных трансформаций постепенно утрачивает лидирующие позиции. Возрастает часть населения, ориентированного на самозанятость, которую можно рассматривать, с одной стороны, как механизм сокращения избытка рабочей силы на рынке труда, а с другой, - как возможность самореализации.