Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуально-дослідне завдання

Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями



План

Вступ

І. Теоретична частина

1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

2. Технології і засоби соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями

ІІ. Практична частина

1. Урок доброти "Дивіться на нас як на рівних!" (Урок-бесіда для дітей 3-4 класів)

Висновок

Список літератури



Вступ

психофізичний обмежений реабілітація дитина

Актуальність. Важливе місце у підготовці дітей - інвалідів до інтеграції в соціальне середовище займають питання їх соціальної реабілітації.

Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства тісно пов'язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства, яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої людини. Об'єктами такої політики на сьогодні дедалі більше стають різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та методів роботи.

Процеси реформування соціального, економічного, культурного та політичного життя в Україні сприяли загостренню проблем невідповідності прав та можливостей окремих членів та груп суспільства.

Особи, що визнані суспільством як девіанти або мають обмежені фізичні можливості, чи люди, що перебували у складних життєвих ситуаціях, часто неспроможні до повноцінної життєдіяльності внаслідок втрати частини соціально важливих функцій. Наприклад, часто вони не можуть адаптуватися до суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи соціальну позицію тощо.

Відповідно, існує потреба в соціальній реабілітації та відновленні означених функцій таких осіб. Виходячи з вищесказаного, була визначена мета дослідження.

Мета - виявити роль соціальної реабілітації в роботі з дітьми з обмеженими психофізичними можливостями.

Завдання дослідження:

1. Визначити значення соціальної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

2. Розглянути законодавчу базу, щодо забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

3. Дослідити методи та визначити труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.



І. Теоретична частина

1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

Соціальна реабілітація здійснюється як під час первинної (робота з дітьми, що мають особливі потреби), так і в ході вторинної соціалізації (наприклад, з девіантами). Якщо ми говоримо про первинну соціалізацію дітей з особливими потребами, то соціальна реабілітація є частиною процесу такої соціалізації. Тут на перший план реабілітаційного процесу висувається необхідність створення оптимальних умов для розвитку фізичних та психологічних функцій та соціальних можливостей дитини. Коли йдеться про вторинну соціалізацію і соціальну реабілітацію, то остання розуміється як необхідність подолання негативних наслідків неправильної соціалізації. Наприклад, реабілітаційний процес наркозалежної особи включатиме зміну соціальної поведінки, встановлення нових контактів тощо. Але, у будь-якому разі, спочатку необхідно дослідити перебіг та наслідки первинної, а вже потім зосереджуватися на вторинній соціалізації, корекції набутих цінностей, настановлень, моделей поведінки, що має враховуватися під час соціальної реабілітації. Соціальна реабілітація різних груп клієнтів соціальної роботи має різну сутність. Так, зміст реабілітації осіб з особливими потребами та осіб з девіантною поведінкою буде відрізнятися. Але, в обох випадках йдеться про відповідність соціальним нормам та соціальний контроль з боку суспільства.

Соціальну реабілітацію в науці можна розглядати в контексті різних соціальних процесів: соціалізації, соціальної нормативності, соціальної мобільності, створення соціального капіталу. Відмінності у підходах зумовлені різноманітністю соціальних груп, у зв'язку з якими соціальна реабілітація розглядається. Вона може бути розпочата як на ранніх етапах життєдіяльності людини (як частина первинної соціалізації дітей-інвалідів), так і в більш пізньому віці (соціальна адаптація людей похилого віку); проводитися зі здоровими особистостями та тими, що мають особливі потреби; бути спрямованою на окрему особистість, певну групу, чи суспільство тощо. Спільною характеристикою усіх підходів є те, що соціальна реабілітація передбачає зміни, які б дали можливості людині до повноцінного функціонування у суспільстві. Важливо, що такі підходи торкаються не лише окремо індивіда або суспільства, а характеризують їх взаємозв'язок як то з точки зору інвестицій у людський капітал чи дослідження масової соціальної мобільності.

В Україні найбільш активно розвивається соціальна реабілітація дітей з особливими потребами (за законодавством - дітей-інвалідів). Так, в країні протягом тривалого часу формується державна система соціальної підтримки таких дітей, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту. Правові засади задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у численних нормативно-правових актах. До того ж, в державі розпочато створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями - це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед - у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Цілісний, системний підхід дозволяє сформулювати багаторівневу структуру проблем соціальної реабілітації та допомоги. Згідно з цим необхідно вирішувати:

проблеми дитини: підтримка фізичного здоров'я, формування особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення соціальних потреб;

проблеми сім'ї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції;

проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоров'я), педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист інтересів дітей та сімґї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов'язків інвалідів та їх сімей);

проблема суспільства - зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми-інвалідами;

проблеми фізичного середовища: зменшення впливів, що зашкоджують здоров'ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору.

Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду взаємопов'язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних, фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; віку дитини; її зовнішнього вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних можливостей дитини; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки інвалідності; реакції найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної зрілості; віросповідання батьків; соціокультурного і соціоекономічного статусу сім'ї; наявності в сім'ї інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місця проживання та інфраструктури (місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності соціальної служби для надання соціальних послуг.

Більшість дітей з обмеженими психофізичними можливостями в Україні навчаються і виховуються у школах-інтернатах, тобто перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах. Ці діти штучно відірвані від сім'ї, що породжує проблеми у міжособистісних стосунках між батьками і дітьми, тому батькам необхідна допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул таким сім'ям надається допомога у догляді й нагляді за дитиною, організовується спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина має якомога частіше перебувати в сім'ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.

Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співпраці шкіл-інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб для молоді полягають у сприянні політиці "відчинених дверей" цих закладів, надання допомоги дитині безболісно перейти у доросле життя, попередити виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх наданням соціально-педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються зусилля суспільства для задоволення особливих потреб дітей з обмеженими психофізичними можливостями(перебування в сім'ї, правовий захист).

З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація рекреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім'ї, спільних з школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і підготовки їх до сімейного життя; вжиття заходів, спрямованих на розвиток співпраці шкіл-інтернатів і загальноосвітніх шкіл; створення дитячих асоціацій; залучення спонсорських коштів для додаткової фінансової підтримки дітей. Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; кризові центри; соціально-психологічні служби SOS; групи взаємодопомоги; спеціалізовані лінії Телефону довіри.

Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від специфіки закладу, в якому вона проводиться, а також функцій, меж компетенції, повноважень цього закладу.

Суб'єктивність соціально - реабілітаційної діяльності виявляється у проявах індивідуальності як фахівця з соціальної реабілітації, так і дитини, включеної у соціально - реабілітаційний процес. Її якісні характеристики будуть визначатися активністю його учасників, наявністю минулого досвіду, установками, емоціями, цілями і мотивами, особливостями міжособистісних відносин, а також рівнем професійної компетентності фахівця з соціальної реабілітації.

Інтенсивність соціально - реабілітаційного процесу обумовлена наявністю у кожного фахівця з соціальної реабілітації індивідуального стилю діяльності. Його наявність дозволяє кожному з них при наявності різних особливостей нервової системи, різної структури здібностей, характеру домагатися певної ефективності при використанні різних способів і засобів впливу.

Динамічність соціально - реабілітаційної діяльності визначається поступальним рухом у реалізації поточних завдань в роботі з дитиною. Для соціально - реабілітаційного процесу важливо домагатися хоча б маленьких, але позитивних зрушень у психіці. Динамічні зміни соціально - реабілітаційного процесу в цьому випадку можуть призвести до більш суттєвих позитивних змін у розвитку особистості в цілому.

Ефективність соціально - реабілітаційної діяльності проявляється у співвідношенні досягнутого результату до максимально досяжному або заздалегідь запланованого результату. Визначити її можна тільки в тому випадку, якщо будуть чітко виділені якісні критерії вимірювання результатів. У числі основних показників визначення ефективності соціально - реабілітаційної діяльності можуть бути взяті порівнянні зміни в рівні розвитку особистості дитини, досягнутого за відповідний період, і його здатність до адаптації та інтеграції в соціальне та економічне життя з урахуванням реабілітаційного потенціалу.

До числа інших важливих особливостей соціально - реабілітаційного процесу слід віднести те, що, на відміну від педагогічного процесу, його обов'язковою умовою є, по-перше, проведення діагностичного обстеження дитини, з урахуванням результатів якого і будується реабілітаційний процес, по-друге, здійснюється він у нерозривній єдності з проведенням медичних заходів (медична реабілітація), психологічної та педагогічної реабілітації та соціальної адаптацією.

Основна мета соціально-реабілітаційної роботи забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має порушення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для навчання.

Друга важлива мета - попередження вторинних дефектів у дітей з порушеннями розвитку, які виникають або після невдалої спроби копіювати прогресуючі первинні дефекти за допомогою медичного, терапевтичного або навчального впливу, або в результаті спотворення взаємин між дитиною та сім'єю, викликаного, зокрема, тим, що очікування батьків (або інших членів сім'ї) щодо дитини не виправдалися.

Проведення соціально - реабілітаційної роботи, що допомагає членам сім'ї досягти порозуміння з дитиною і набути навичок, більш ефективно адаптують їх до особливостей дитини, націлене на запобігання додаткових зовнішніх впливів, здатних погіршити порушення дитячого розвитку.

Третя мета соціально - реабілітаційної роботи - реабілітувати сім'ї, які мають дітей з затримками розвитку, щоб максимально ефективно задовольняти потреби дитини. Соціальний працівник повинен ставитися до батьків як до партнерів, вивчати спосіб функціонування конкретної сім'ї і виробляти індивідуальну програму, що відповідає потребам і стилям життя цієї сім'ї.

Система реабілітації передбачає значний набір послуг, що надаються не тільки дітям, але і їх батькам, сім'ї у цілому і більш широкому оточенню. Всі послуги координовані таким чином, щоб надати допомогу індивідуальному і сімейному розвитку і захистити права всіх членів сім'ї. Допомога при найменшій можливості повинна надаватися в природному оточенні, тобто не в ізольованому установі, а за місцем проживання, в сім'ї.

Виховуючи дитину, батьки спілкуються з іншими дітьми і батьками, спеціалістами, педагогами, вступають в системи відносин, які поміщені в інші взаємодіючі між собою системи. Діти розвиваються в сім'ї - це теж система відносин, що має власні правила, потреби та інтереси. Якщо ж дитина відвідує лікувальний або освітній заклад, то підключається ще одна система з її власними правилами і законами. А суспільство може висловлювати сім'ї, яка має дитину-інваліда, підтримку і співчуття, але може й відмовляти їй у цьому.

Щоб соціально - реабілітаційна робота була успішною, необхідно домагатися нормалізації всіх цих взаємин. Сукупність прийомів і методів, що забезпечують прогресивний розвиток дитини, яка має інвалідність, складають технології соціальної реабілітації.

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:

«Про освіту»;

«Про державну допомогу сім`ям з дітьми»;

«Про фізичну культуру і спорт»;

«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

«Про пенсійне забезпечення»;

«Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Про благодійництво та благодійні організації»;

«Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

А також в Основних законодавствах України про культуру, в Основних законодавствах України про охорону здоров`я.

2. Технології і засоби соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями

Головне призначення соціальних технологій - регулювання соціальних процесів у різних областях з допомогою специфічних засобів. Різноманіття соціальних процесів, а отже, технологій їх регулювання, обумовлене широким спектром соціальної діяльності в цілому та соціального обслуговування, розрізняючи по цілях. функцій, характером і результатами.

Для кожного виду соціальної діяльності створюється особлива технологія.

Технології соціальної реабілітації включають сукупне прийомів і методів, що забезпечують прогресивний розвиток дитини, має інвалідність.

Розрізняють такі форми реабілітації, взаємопов'язані між собою.

Медична реабілітація. Вона спрямована на відновлення або компенсацію тієї чи іншої втраченої функції чи можливе уповільнення захворювання. У ході медичної реабілітації дитина проходить курс лікувальних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я, відновлення і розвиток фізіологічних функцій, порушених хворобою, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей його організму з метою забезпечення надалі умови для повернення до активної самостійного життя [5].

Психологічна реабілітація. Це вплив на психічну сферу інваліда, спрямоване на розвиток і корекція індивідуально психологічних особливостей особистості. Психологічна реабілітація осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями передбачає проведення комплексу психодинамічних заході, орієнтованих на корекцію або компенсацію порушених психічних функцій і станів. Повернення до психічного здоров'я в процес психічної реабілітації передбачає усунення небажаних установок, невпевненості в своїх силах, почуття тривоги і страхи. Процес психічної реабілітації вимагає створення спеціальних умови, які сприяють збереженню позитивного ефекту лікування (дозвілля, спілкування, диспансеризація) [4].

Педагогічна реабілітація. Під цим розуміється комплекс заходів виховного характеру відносно дітей, направлених на те, щоб дитина опанувала необхідними вміннями і навичками з самообслуговування, отримав шкільну освіту. Важливо виробити в дитини психологічну впевненість у власній повноцінності, і сформувати правильну професійну орієнтацію. У процесі педагогічної реабілітації за допомогою системи методів і прийомів навчання, виховання і розвитку вирішуються питання відновлення, корекції та компенсації порушених функцій у процесі освіти (як загального, так і спеціального). Крім того, в цілому процесі дитина засвоює основи наукових знань і виробляє відповідні навички та вміння, осягає досвід людських стосунків і життя в суспільстві; побутових (культура внутрішньосімейних відносин); ділових (культура професійних відносин); правових та політичних стереотипах поведінки [5].

Соціально - економічна реабілітація. Під нею розуміється комплекс заходів щодо забезпечення інваліда необхідним і зручним житлом, грошового забезпечення і т.п.

Професійна реабілітація. Вона передбачає навчання інваліда доступних видів праці, надання необхідних індивідуальних технічних пристосувань, допомога у працевлаштуванні [14].

Побутова реабілітація. Вона забезпечує одержання необхідних протезів, особистих засобів пересування вдома і на вулиці, інших пристосувань, що дозволяють індивіду стати досить самостійним у побуті [7].

Спортивний та творча реабілітація. Дані форми активно стали розроблятися останнім часом, і слід відзначити велику ефективність. За допомогою спортивних заходів, а також сприйняття художніх творів, активної участі в художній діяльності у дітей зміцнюється фізичне і психічне здоров'я, зникає депресія, відчуття своєї неповноцінності. Крім того, спільне з дітьми - інвалідами участь у спортивно - реабілітаційних заходах дозволяє їх здоровим одноліткам подолати психологічні бар'єри, упередження у ставленні до людей з обмеженими можливостями [8].

Соціальна реабілітація. Вона включає в себе і заходи щодо соціальної підтримки, тобто виплати батькам допомог і пенсій, надбавок по догляду за дитиною, надання натуральної допомоги, надання пільг, забезпечення спеціальними технічними засобами, протезування [2].

Мета соціальної реабілітації - найбільш повний розвиток у дитини з обмеженими можливостями духовних і фізичних сил за допомогою використання його збережених функцій, які виникають потреб та інтересів, його власної активності та створення відповідних зовнішніх та внутрішніх умов, в яких вони можуть найбільш активно проявлятися. При цьому важливо, щоб у процесі соціальної реабілітації дитини, підлітка чи юнака з відхиленнями у розвитку відбулися зміни у сприйнятті свого власного «Я» і навколишньої дійсності, навчилися бути рівними з так званими здоровими людьми і у них сформувалися якості, що протидіють травмуючим впливам і сприяють успішному виконанню життєвих планів [2].

Щоб реалізувати названі завдання фахівець із соціальної реабілітації повинен володіти засобами і методами впливу на дитину.

До засобів реабілітаційного впливу відносяться різні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова і т.д.), психологічним допомоги (психолого-профілактична та просвітницька робота, психологічне консультування, психокорекція та психотерапія, спеціальної допомоги (ігротерапія, арттерапія чи терапія мистецтвом музикотерапія, бібліотерапія , танцювальна терапія, проективний малюнок, твір історій, казкотерапія, куклотеранія. матеріальної і духовної культури, технічні пристосування, обладнання, необхідні для дитини з обмеженими можливостями, література, твори мистецтва, аудіовізуальні технічні засоби, засоби масової інформації тощо)

Процес соціальної реабілітації протікає тільки в діяльності. Вона забезпечує пізнання дитиною навколишнього світу, породжує нові потреби, стимулює появу в дітей почуттів, активізую нулю, є найважливішим джерелом опанування досвідом міжособистісних відносин і поведінки. Основними видами діяльності дитини і підлітка, в яких вони найбільш повно розвиваються, є гра, навчання і праця.

Гра - це форма діяльності в умовних ситуаціях, в якому відтворюються типові дії і взаємодії людей. Вона лікує дитину є формою реалізації активності та сферою життєдіяльності, де він отримує задоволення. Відтворювані в процесі реальні та уявні предмети, образи, іграшки допомагаю дитині пізнати навколишній світ, привчають його до цілеспрямованої діяльності, сприяють розвитку мислення, пам'яті, мови, емоцій. Особливе значення для розвитку дитини має рольова гра. Розподіляючи ролі в грі, і. спілкуючись, один з одним, відповідно до прийнятих ролями (лікар хворому і т.д.), діти освоюють соціальну поведінку, вчаться взаємодіяти між собою. На наступному етапі - грі за правилами - ці риси поведінки отримують свій подальший розвиток [12].

Навчання - це форма діяльності, в якій дії людини управляються свідомою метою освоєння певних знань, навичок, умінь. У ході навчальної діяльності дитина не тільки оволодіння г досвідом попередніх поколінь, а й навчається керувати своїми психічним. »Процесами, в нього виробляються вміння вибирати, і спрямовувати свої дії та операції, навички та досвід у відповідності до розв'язуваної завданням. Вчення готує людину до трудової діяльності [14].

Трудова діяльність - це форма діяльності, спрямована на виробництво певних суспільно-корисних продуктів (цінностей /, що задовольняють матеріальні і духовні потреби людини.

Різновидами праці в дитячому та підлітковому віці виступає побутової працю, працю в майстернях, праця з самообслуговування та ін

У практиці соціальної реабілітації постійно виникають ситуації, коли дитина чи підліток не може самостійно впоратися з проблемами, що виникають на життєвому шляху, і йому необхідна відповідна допомога. Залежно від віку, стану здоров'я та особливостей життєвої ситуації така допомога може бути ока яті спеціалістом з соціальної реабілітації, психологом чи психотерапевтом, а при наявності психопатології - лікарем - психіатром [10].

Поряд з розглянутими видами допомоги в практиці соціальної реабілітації широке застосування знаходять спеціальні види допомоги і, перш за все, ігротерапія і арттерапія (терапія мистецтвом). Ігротерапія - метод корекційного впливу на дітей з використанням гри, психокорекційні ефект ігрових занять у дітей досягається; завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра знімає напруженість, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами [16].

Застосування ігротерапії корисно при соціальному інфантилізм, замкнутості, некомунікабельності, сверхконфортності і сверхпослушаніі, при порушенні поведінки і наявності шкідливих звичок та ін

Арттерапія - терапія мистецтвом. Основна її мета полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження і самопізнання. З точки зору представників психоаналізу найважливішою технікою Арттерапевтичної впливу є техніка активного уяви, спрямована на те, щоб зіштовхнути лицем до лиця свідоме і несвідоме і приміряти їх між собою за допомогою афективного взаємодії, З точки зору представників гуманістичного спрямування, корекційні можливості арттерапії пов'язані з поданням дитині практично необмежених можливостей для самовираження та самореалізації в продуктах творчості, в утвердженні та пізнанні свого «Я».

До основних видів арттерапії відносяться: малюнкова терапії, музикотерапія, бібліотерапія, танцювальна терапія, твір історії, казкотерапія, куклотерапия.

Малювання - творчий акт, що дозволяє дитині відчути і зрозуміти самого себе, висловити вільно думки і почуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати мрії і надії.

Музикотерапія представляє собою метод, що використовує музику в якості засобів корекції (прослуховування музичних творів, індивідуальне та групове музикування). Музикотерапія активно використовується і в корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних розладів, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці, при комунікативних труднощі і ін

Бібліотерапія спеціальне корекційне вплив на дитину за допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації або оптимізації його психічного стану. Корекційна вплив читання виявляється в тому, що ті чи інші образи і пов'язані з ними почуття, потяги, бажання, думки, засвоєні з допомогою книги заповнюють недолік власних образів і уявлень, замінюють тривожні думки і почуття або направляють їх по новому руслу.

Танцювальна терапія застосовується при роботі з людьми, що мають емоційні розлади, порушення спілкування, міжособистісної взаємодії. Мета танцювальної терапії розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування. Танцювальна терапія використовується в основному в груповій роботі. Вона спонукає до свободи і виразності руху, розвиває рухливість, зміцнює силу, як на фізичному, так і на психічному рівні.

Твір історій, оповідань використовується для пожвавлення почуттів дитини, для того, щоб втілити внутрішній неспокій в конкретний образ, знайти адекватні способи вирішення конфліктів, що викликають порушення поведінки дитини.

Казкотерапія - метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. Тексти казок викликають у дітей інтенсивний емоційний резонанс, що допомагає створити в складній емоційної обстановці ефективну ситуацію спілкування [11].

Куклотерапия як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленим героєм мультфільму, казки і з улюбленою іграшкою. Куклотерапия широко використовується для поліпшення соціальної адаптації, при корекційної роботи зі страхами, заїканням, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, мають емоційну травму [11].



ІІ. Практична частина

1. Урок доброти "Дивіться на нас як на рівних!" (Урок-бесіда для дітей 3-4 класів)

Мета: Ознайомити детальніше дітей з такою соціальною категорією як діти- та люди-інваліди. Звернути увагу дітей на їх права. Формувати в дітей любов і повагу до людей з обмеженими можливостями. Виховувати чуйність, співчуття та гуманне ставлення до людей із вадами.

Обладнання: Таблиці "Права дитини", ватман, кольоровий папір, ножиці, клей.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вступне слово

Доброго всім дня і гарного настрою! Я рада сьогоднішній нашій зустрічі.

Послухайте будь-ласка уважно поетичні рядки, які я вам зачитаю.

( Зачитується вірш Ю.Тітова "Поет в калясці")

Сиджу в колясці, так собі сиджу.

Проходять люди, поглядають косо.

А що я їм у відповідь скажу?

Для них мій голос зовсім безголосий.

Усі здорові, ну а я - такий.

Інакше жити між людей не можу.

Але мій дух незламний і палкий -

У ньому сила невичерпна, Божа.

Ніхто не знає, що в моїй душі.

Ідуть, минають, поглядають косо.

Не доброту від вас я залишив,

А біль, який зневірою голосить.

Хтось кине гривню, щоби я не вмер.

А хтось копійку тицьне мені в зуби.

Такий народець "добрий" є тепер:

Не дасть померти, але словом згубить.

Та я із тих, що гніву не несуть,

Навіть тоді,коли життя не вдасться.

І попри всю зухвалу мою суть,

Пишу відверто: "Я - поет в калясці!"

Діти, як ви думаєте, кому належать ці рядки?

Так. Ці слова написані людиною-інвалідом, хворим на ДЦП (дитячий церебральний параліч) - Юрій Тітов - член національної спілки письменників України, автор чудових поезії та пісень.

Думаю, ви вже здогадались тему нашого уроку, і знаєте, що ми поговоримо про життя людей-інвалідів.

Люди-інваліди або люди з обмеженими можливостями - це ті люди, які мають певні фізичні та розумові вади, вади у своєму здоров'ї. Ми всі маємо хвороби: у когось болить животик, в когось - вушко, горло… Ви можете поламати ніжку, ручку, але ви знаєте, ви просто упевнені, що незабаром ви одужаєте і будете здоровими. А люди-інваліди, на жаль, не можуть одужати і змушені жити з своєю хворобою( вадою) усе життя. Люди з обмеженими можливостями мають важкі невиліковні хвороби: проблеми опорно-рухового апарату (людина не може ходити, працювати руками, тощо); вади слуху (людина погано чує або не чує зовсім); вади зору (людина не здатна бачити навколишнє) та інші.

Як ви думаєте, чи важко таким людям жити поряд з нами? Чому?

Вади, які породжують інвалідність можуть бути вродженими і набутими.

Скажіть, як ви це розумієте?

Так, людина може народитись з певною вадою і мати інвалідність від народження, а може її набути упродовж життя внаслідок нещасного випадку, тощо. Запам'ятайте головне - від цього НІХТО НЕ ЗАСТРАХОВАНИЙ, тому що в будь-яку мить життя, кожен з нас може стати людиною-інвалідом.

Іноді по телебаченню можна побачити діяльність таких людей, їх досягнення. Ніяка важка хвороба не ламає їх, не дивлячись на свої вади - вони досягають певних висот і стають відомими у світі людьми. Адже Господь, забираючи в цих людей здоров'я, обов'язково дарує їм якийсь талант і неймовірно добре серце.

Скажіть, як ви це розумієте?

Яких видатних, відомих людей минулого і сучасності, що мають інвалідність ви знаєте?

Ю.Тітов - поет (хворий на ДЦП).

Г.Савчук - поет Уманського району с.Берестівець

Леся Українка - письменниця (туберкульоз кісток)

Людвіг Ван Бетховен - композитор (вади слуху)

О.Мересьєв - льотчик (втратив нижні кінцівки)

І багато інших, не менш хороших і талановитих людей, в яких крім таланту є ще й жагуча любов до життя.

Всі ці люди, що намагаються жити гідно, не дивлячись на свої вади, досягають певних висот, бо живуть під девізом: "Дивіться на нас як на рівних. Ми такі ж як і ви!" Вони бажають, щоб їх сприймали як звичайних людей. Тому, і звичайні діти, і діти із вадами однаково мають рівні права:

Право на життя.

Право на освіту.

Право на дозвілля.

Право на турботу. Діти-інваліди мають право і потребують особливої турботи про їх фізичний та психологічний стан.

Світова громадськість турбується про людей та дітей з обмеженими можливостями. 3 грудня - Міжнародний день інвалідів, відзначається в усьому світі. Для таких людей проводяться різноманітні конкурси, змагання. Думаю, ви всі чули про всесвітні і всеукраїнські параолімпійські ігри. Дивлячись їх, неможливо не захоплюватись мужністю цих людей. В нашому місті проводиться щорічний фестиваль "Повір у себе", де кожна така дитина може розкрити свої таланти. А також створений Центр медико-соціальної реабілітації, де діти мають можливість навчатись, лікуватись і спілкуватися з друзями. Звичайно, цього недостатньо, тому що ці люди потребують від нас більшого.

Вправа "Потреби людей-інвалідів"

"Не дивіться на вади мої -

Краще гляньте у душу мою.

Та послухайте дзвін-ручаї -

Я нічого від Вас не втаю."

Саме так закликають нас ці люди не звертати надмірну увагу на їх вади, а сприймати їх як рівноправних особистостей. Давайте разом подумаємо, чого потребують від нас люди-інваліди. Що кожен з нас може зробити для цієї категорії людей? (На дошці малюється знак "людина-інвалід" і вписуються відповіді дітей).

Наприклад: турбота і милосердя, людяне і гуманне ставлення, фізична і матеріальна допомога, щира посмішка, привітне, лагідне слово.

Вправа "Послухай себе"

Покладіть праву долоньку на своє серце. Про що воно вам говорить? Давайте подаруємо наше любляче серце тим, хто цього потребує!

Для цього кожен з вас виріже із кольорового паперу серце того кольору, який подобається найбільше і на ньому напише своє побажання усім таким діткам. Потім усі серця із побажаннями наклеюються на ватман.

Наше заняття закінчується. Подаруйте посмішку один одному і не забувайте дарувати тим, хто її особливо потребує.



Висновок

Термін «інвалід» з традицією, що склалася несе в собі дискримінаційну ідею, виражає ставлення суспільства, виражає ставлення до інваліда, як до соціально непотрібної категорії. Поняття «людина з обмеженими можливостями» в традиційному підході яскраво висловлює дефіцит бачення соціальної сутності дитини. Проблема інвалідності не обмежується медичним аспектом, це соціальна проблема нерівних можливостей.

Головна проблема дитини з обмеженими можливостями залежить від його зв'язку зі світом, а обмеження мобільності, бідності контактів з однолітками і дорослими, в обмеженості спілкування з природою, доступу до культурних цінностей, а іноді - і до елементарного освіті. Ця проблема є не тільки суб'єктивного чинника, яким є соціальне, фізичне і психічне здоров'я, але й результатом соціальної політики та сформованого суспільної свідомості, відсутність спеціальних соціальних служб.

Людина з обмеженими можливостями слід розглядати, як експерт, активно бере участь у реалізації програм власної реабілітації. Вирівнювання можливостей забезпечується за допомогою соціальних служб, які допомагають подолати специфічні труднощі дитини, має інвалідність, на шляху до активної самореалізації творчості, благополучного емоційного стану у дитячому співтоваристві.

В основі:

1. Компенсація можливостей, ті від народження, або втрачених внаслідок хвороби або травми. За рахунок делигированности іншими людьми ті дитині функцій, і створення йому умов для подолання неприступних раніше перешкод навколишнього середовища (створення спецслужб).

2. Організація роботи з усіма учасниками взаємодії: з дитиною, його родиною, найближчим оточенням, через служби, орієнтовані як на дітей, так і на батьків і близьких.

3. Інтеграція в спільну діяльність дітей з обмеженими можливостями, і дітей, які мають проблеми зі здоров'ям. Цей принцип повинен бути реалізований практично у всіх видах служб.

4. Взаємодопомога - широку участь у роботі добровільних помічників і добровільна взаємна підтримка



Список літератури

Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я / М., 2004.

Г.М. Іващенко, О.М. Кім Про досвід роботи з соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями в московському клубі «Контакт-1».

Дементьева Н.Ф., Холостова Є.І. Соціальна реабілітація. М., 2001.

І.Н. Кузнєцова, В.А. Любунова та ін Основні напрямки та перспективи комплексної допомоги сім'ї та дітям з відхиленнями у розвитку - Матеріали семінару-Череповець, 2002р.

Камаев І.А. "Позднякова М.А. Дитяча інвалідність.

Карвялис В. Спеціальна освіта дітей з обмеженими можливостями та підготовка педагогів - дефектологів / / Дефектологія. 1999. № 1

Л.С. Алексєєва та ін Про досвід організації соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями в школі-комплексі Дитяча особистість. Президентська програма «Діти Росії». М., 1997.

Малофєєв М.М. Сучасний етап у розвитку системи спеціальної освіти в Росії. (Результати дослідження, як основа для побудови проблем розвитку) / / Дефектологія. № 4, 1997.

Мамайчук І.І. Психокорекційні технології для дітей з проблемами в розвитку.

Мудрик А.В. Введення в соціальну педагогіку. М., 1997.

Н.Ф. Дементьєва, Г.Н. Багаєва, Т.А. Ісаєва Соціальна робота з сім'єю дитини з обмеженими можливостями, Інститут соціальної роботи, М., 1996.

Осадчіх А.І. Соціально - побутова та трудова реабілітація інвалідів / М., 1997.

Панов А.М. Центр соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями - ефективна форма соціального обслуговування сімей і дітей / / Реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями: досвід і проблеми. М., 1997.

Растів Ю. Є., С.І. Григор'єв. Початок сучасної соціології: Навчальний посібник. - М., 1999.

Смірнова Є.Р. Коли в сім'ї дитина - інвалід. Социс - 1997 № 1

Соціальне обслуговування населення і соціальна робота за кордоном. - М., 1994,78 с.

Соціокультурная реабілітація інвалідів. Соціс. -2000. Вип. № 3

Соціологічний словник. - Мінськ: Університетське 1991.

Ткачов В.В. Про деякі проблеми сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку / / Дефектологія. 1998. № 1.

Ф.З. від 24 листопада 1995р. № 181 «Про соціальний захист інвалідів»

Ярська - Смирнова Є.Р., Наберушкіна Е.К. Соціальна робота з інвалідами / СПб., 2004.

Размещено на Allbest.ru

...