Методи емпіричного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ: «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Реферат

з дисципліни «Соціологія»

на тему : «Методи емпіричного дослідження»

виконала студентка 2 курсу

ФЕАПК, групи АЕФ-201

Паламарчук Віта Василівна

викладач: доцент

Терещенко Наталія Володимирівна

Київ- 2014

Вступ

Сучасна наука досягла свого нинішнього рівня завдяки розвитку свого інструментального набору - методів наукового дослідження. Всі існуючі зараз наукові методи можна розділити на емпіричні та теоретичні. Головною їх схожістю є спільна мета - встановлення істини, головним розходженням - підхід до дослідження.

Вчених, які вважають емпіричне пізнання головним, називають «практиками», а прихильників теоретичного дослідження відповідно «теоретиками». науковий пізнання емпіричний спостереження

В історії пізнання склалися дві крайні позиції з питання про співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів наукового пізнання: емпіризм і схоластичне теоретизування. Прихильники емпіризму зводять наукове знання як ціле до емпіричного рівня, принижуючи або зовсім відкидаючи теоретичне пізнання. Емпіризм абсолютизує роль фактів і недооцінює роль мислення, абстракцій, принципів в їх узагальненні, що робить неможливим виявлення об'єктивних законів. До того ж до результату приходять і тоді, коли визнають недостатність голих фактів і необхідність їх теоретичного осмислення, але не вміють оперувати поняттями і принципами або роблять це не критично і не усвідомлено.

1. Класифікація методів наукового пізнання

Поняття «метод» (від грецьк. «методос» - шлях до чогось) означає сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Метод озброює людини системою принципів, вимог, правил, керуючись якими він може досягти поставленої мети. Володіння методом означає в людини знання того, як у послідовності здійснювати ті чи інші дії на вирішення тих чи інших завдань, й уміння застосовувати те знання практично.

Вчення про методи почало розвиватися ще в науці Нового часу. Її представники вважали, що правильний метод є орієнтиром, що рухає до надійного, істинного знання. Так, видатний філософ XVII століття Ф. Бекон порівнював метод пізнання з ліхтарем, який висвітлює дорогу подорожанину, що йде у темряві. А інший відомий вчений і філософ тієї самої періоду Р. Декарт виклав своє розуміння його методу так: «Під методом я розумію точні й прості правила, що сприяє тому, що розум сягає істинного пізнання всього, що йому доступно».

Є ціла область знання, яка спеціально займається вивченням методів і яку прийнято називати методологією.

Розрізняють два рівня наукового пізнання: емпіричний і теоретичний. Одні загальнонаукові методи застосовуються лише на емпіричному рівні (спостереження, експеримент), інші - лише на теоретичному (ідеалізація, формалізація), і деякі (наприклад, моделювання) - як на емпіричному, і на теоретичному рівнях.

Емпіричний рівень наукового пізнання характеризується безпосереднім дослідженням реальних об'єктів, які почуттєво сприймаються. На цьому рівні здійснюється процес накопичення інформації про досліджувані об'єкти, явищах шляхом проведення спостережень, виконання різноманітних вимірів, постановки експериментів. Тут виробляється також первинна систематизація одержуваних фактичних даних, таких як таблиць, схем, графіків тощо. З іншого боку, на другому рівні наукового пізнання - як наслідок узагальнення наукових фактів - можливе формулювання деяких емпіричних закономірностей.

Теоретичний рівень наукового дослідження складає раціональні (логічні) щаблі пізнання. На даному рівні здійснюється розкриття найбільш глибоких, істотних сторін, зв'язків, закономірностей, властивих досліджуваним об'єктам, явищам. Теоретичний рівень - вищий щабель у науковому пізнанні. Результатами теоретичного пізнання стають гіпотези, теорії, закони.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов'язані між собою. Емпіричний рівень виступає як основа, фундамент теоретичного осмислення наукових фактів, статистичних даних, одержуваних на емпіричному рівні. До того ж теоретичне мислення неминуче спирається на схеми, графіки тощо, із якими має справу емпіричний рівень дослідження.

Натомість, емпіричний рівень наукового пізнання неспроможний існувати без досягнень теоретичного рівня. Емпіричне дослідження зазвичай спирається на певну теоретичну конструкцію, що визначає напрям цього дослідження, обумовлює й обгрунтовує застосовувані методи.

До сказаного залишається додати, що важливо також вміти правильно застосовувати науковий метод у процесі пізнання.

2. Спостереження

Спостереження є чуттєвим відображенням предметів та явищ зовнішнього світу. Це вихідний метод емпіричного пізнання, який дозволяє одержати первинну інформацію про об'єкти навколишньої дійсності.

Наукове спостереження (на відміну від звичайного, повсякденного спостереження) має ряд особливостей:

- цілеспрямованість (спостереження повинно здійснюватися для досягнення поставленої мети дослідження, а увага спостерігача повинна фіксуватися тільки на явищах, пов'язаних із цим завданням);

- планомірність (спостереження повинно здійснюватися за чітким планом, складеним відповідно до мети дослідження);

- активність (дослідник повинен активно вести пошук, виділяти потрібні моменти в явищі, за яким спостерігає, залучаючи для цього свої знання й досвід, використовуючи різні технічні засоби спостереження).

Наукові спостереження завжди супроводжуються описом об'єкта пізнання. Це потрібно для того, щоб зафіксувати ті властивості, сторони досліджуваного об'єкта, які є предметом дослідження. Опис результатів спостережень становить емпіричний базис науки, спираючись на який дослідники формулюють емпіричні узагальнення, порівнюють досліджувані об'єкти за тими чи іншими параметрами, проводять їх класифікацію за певними властивостями, характеристиками, з'ясовують послідовність етапів їх становлення та розвитку.

Практично кожна наука проходить зазначену первісну «описову» стадію розвитку. Опис повинен відтворювати достовірну й адекватну картину самого об'єкта, точно відображати досліджувані явища. Важливо, щоб поняття, які використовуються для опису, завжди мали чіткий та однозначний зміст. У процесі розвитку науки, формування її основ зазнають змін і засоби опису, часто виникають нові системи понять.

Спостереження як метод пізнання в цілому задовольняє потреби науки на описово-емпіричній стадії розвитку. Подальший прогрес наукового пізнання пов'язаний із переходом багатьох наук до наступного, більш високого ступеня розвитку, на якому спостереження доповнюються експериментальними дослідженнями, в основі яких - цілеспрямований вплив на об'єкти дослідження.

Що стосується спостереження, то воно виключає діяльність, спрямовану на перетворення, зміну об'єктів пізнання. Це зумовлено рядом обставин: недоступністю цих об'єктів для практичного впливу (наприклад, спостереження за віддаленими космічними об'єктами); небажаністю впливу, беручи до уваги мету дослідження, втручання в процес, за яким спостерігають (фенологічні, психологічні та інші спостереження); відсутністю технічних, енергетичних, фінансових та інших можливостей для здійснення експериментальних досліджень об'єктів пізнання.

Спостереження можна класифікувати

- залежно від місця спостерігача в процесі спостереження - невключне і включне;

- ступеня формалізованості спостереження - стандартизоване й довільне;

- регулярності проведення - систематичне й епізодичне;

- місця проведення - польове і лабораторне;

- наявності контролю за проведенням спостереження - контрольоване і неконтролюване;

- міри відкритості - відкрите й інкогніто.

За способом проведення спостереження можуть бути безпосередніми й опосередкованими.

Безпосередні спостереження дають можливість відображати, сприймати ті чи інші властивості, ознаки об'єкта за допомогою органів чуття. Такі спостереження дали багато корисного для розвитку науки. Відомо, наприклад, що спостереження за розміщенням планет і зірок на небі, які проводив протягом більш як двадцяти років Тіхо Браге з вражаючою як для неозброєного ока точністю, стали емпіричною основою для відкриття Кеплером його відомих законів.

У наш час безпосередні візуальні спостереження широко використовуються в космічних дослідженнях як важливий (а іноді й незамінний) метод наукового пізнання. Візуальні спостереження з борту пілотованої орбітальної станції - найбільш простий і дуже ефективний метод дослідження параметрів атмосфери, поверхні суші й океану з космосу у видимому діапазоні. З орбіти штучного супутника Землі око людини може впевнено визначити границі хмарного покриву, типи хмар, границі виносу каламутних річкових вод у море, оглянути рельєф дна на мілководді, визначити характеристики океанічних вихорів і пилових бур діаметром у кілька сотень кілометрів, розрізнити типи планктону й т.п. Комплексне сприйняття явищ, за якими здійснюється спостереження, вибіркова здатність людського зору й логічний аналіз результатів спостережень - це ті унікальні властивості методу візуальних спостережень, якими не володіє жоден набір апаратури.

Можливості візуального методу спостережень істотно збільшуються, якщо використовувати інструменти, які розширюють можливості людського зору. Це можуть бути біноклі, зорові труби, прилади нічного бачення з оптико-електронним посиленням світла.

Хоч безпосередні спостереження продовжують відігравати важливу роль у сучасній науці, однак найчастіше наукове спостереження буває опосередкованим, тобто здійснюється за допомогою тих чи інших технічних засобів. Поява й розвиток таких засобів багато в чому визначили те величезне розширення можливостей методу спостережень, яке відбулося за останні чотири століття.

Розвиток сучасного природознавства пов'язаний із зростанням ролі так званих непрямих спостережень. Так, об'єкти та явища, які досліджує ядерна фізика, не можна спостерігати безпосередньо ні за допомогою органів чуття людини, ні за допомогою найдосконаліших приладів. Те, що вчені спостерігають у процесі емпіричних досліджень в атомній фізиці, - це не самі мікрооб'єкти, а тільки результат їхнього впливу на певні об'єкти, які є технічними засобами дослідження. Наприклад, при вивченні властивостей заряджених частинок за допомогою камери Вільсона ці частинки сприймаються дослідником побічно завдяки таким видимим їхнім проявам, як утворення треків, що складаються з безлічі крапельок рідини.

Непрямі спостереження обов'язково грунтуються на певних теоретичних положеннях, що встановлюють певний зв'язок (скажімо, у вигляді математично вираженої функціональної залежності) між явищами, які можна спостерігати, і тими, які не піддаються спостереженню. Підкреслюючи роль теорії в процесі таких спостережень, А. Ейнштейн у розмові з В. Гейзенбергом зауважив: «Можна чи не можна спостерігати дане явище - залежить від вашої теорії. Саме теорія повинна встановити, що можна спостерігати, а що не можна».

Узагалі, будь-які наукові спостереження, хоч вони й спираються в першу чергу на роботу органів чуття, вимагають у той же час участі і теоретичного мислення. Дослідник, спираючись на свої знання, досвід, повинен усвідомити чуттєві відчуття й виразити їх (описати) або в поняттях звичайної мови, або -- більш строго й спрощено - за допомогою певних наукових термінів, у вигляді якихось графіків, таблиць, малюнків і т.п.

Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що спостереження є надзвичайно важливим методом емпіричного пізнання, який забезпечує одержання різноманітної інформації про навколишній світ. Як свідчить історія науки, якщо правильно використовувати цей метод, то він є достатньо дієвим і ефективним.

3. Експеримент і опис

Експеримент - це метод пізнання, при якому явища вивчаються у контрольованих і керованих умовах. Субєкт активно втручається в процес дослідження, впливаючи на досліджуваний обєкт допомогою спеціального інструментарію і приладів, цілеспрямовано і фіксоване змінює обєкт, виявляючи нові його властивості. Завдяки цьому досліднику вдається ізолювати обєкт від впливу побічних і затемняють його суть явищ і вивчати явище в чистому вигляді; планомірно змінювати умови протікання процесу; багаторазово відтворювати хід процесу в строго фіксованих і піддаються контролю умовах.

Соціальний експеримент - метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез. Як дослідно-перетворювальна діяльність експеримент є формою практики і грунтується на розробці певної гіпотетичної моделі досліджуваного явища. Проте специфіка соціальних явищ обмежує можливості експериментального методу. Складність, багатофакторність соціальних процесів, неможливість формалізованого їх опису, ціннісно-системний характер залежностей, детермінованість дій людини її психікою - усе це ускладнює емпіричне виявлення і доказовість причинних залежностей, а отже, і побудову гіпотетичної моделі певного явища. Реальний соціальний експеримент не можна здійснити з економічних, політичних, етичних та інших міркувань. Більшість важливих соціальних ситуацій не може бути створено на бажання дослідника, оскільки до реально існуючих людей не можна застосовувати причинні зв'язки, реалізація яких призвела б до негативних наслідків для самих людей.

Підготовка і проведення експерименту вимагають дотримання ряду умов. Так, науковий експеримент:

* припускає наявність чітко сформульованої мети дослідження;

* завжди базується на якихось вихідних теоретичних положеннях;

* вимагає певного рівня розвитку технічних засобів пізнання, необхідного для його реалізації;

* повинен проводитися людьми, що мають достатньо високу кваліфікацію.

Тільки сукупність всіх цих умов визначає успіх в експериментальних дослідженнях.

Експеримент необхідний як засіб накопичення та вивчення фактів, що становлять емпіричний базис теорії (дослідницькі експерименти); об'єктивний критерій істинності тих чи інших теоретичних положень і гіпотез (перевірочні експерименти).

Проникнення людського пізнання в мікросвіт вимагало проведення експериментальних досліджень, в яких не можна було знехтувати впливом приладу на обєкт (точніше сказати, мікрообєкт) пізнання. З цієї обставини деякі фізики стали робити висновки, що, на відміну від класичної механіки, квантової механіки експеримент грає принципово іншу роль, надаючи виводить із рівноваги вплив на мікрообєкт. Але прилади надають виводить із рівноваги дію на досліджуваний обєкт і в класичній фізиці, який має справу з макрообєктив, тільки їх дію тут дуже мало, і їм можна знехтувати.

Розглядаючи особливості експериментального методу дослідження, що варто згадати про дуже важливої проблемипланування експерименту.Ще в перший половині XX сторіччя всі експериментальні дослідження зводилися до проведення так званого однофакторного експерименту, коли змінювався якийсь один фактор досліджуваного процесу, а всі інші залишалися незмінними. Але розвиток науки наполегливо вимагало дослідження процесів, що залежать від багатьох змінних факторів. Використання в цьому випадку методики однофакторного експерименту було безглуздим, бо вимагало астрономічного кількості дослідів.

Соціальний експеримент здійснюється з метою впровадження нових форм соціальної організації та оптимізації управління. Сфера соціального експерименту обмежена моральними і правовими нормами.

У XX ст. широко поширені математичний і обчислювальний експерименти.

Результати експериментів фіксуються з допомогою опису - процедури, що складається в фіксації результатів спостережень і експериментів з допомогою різних мовних засобів, знаків, формул, наочних графіків. Метод опису спрямований на закріплення і передачу результатів дослідження за допомогою визначених знакових засобів. Емпіричний опис - це фіксація засобами природної або штучної мови зведень про об'єкти, даних у спостереженні, а також перебування емпіричних залежностей між результатами вимірів. За допомогою опису почуттєва інформація перекладається на мову понять, знаків, схем, малюнків, графіків і цифр, приймаючи таким чином форму, зручну для подальшого раціонального опрацювання (систематизації, класифікації й узагальнення). Опис підрозділяється на два головних види:

- якісний

- кількісний.

Якісний опис здійснюється з застосуванням мови відповідної науки, а кількісний - мови математики і припускає проведення "різноманітних вимірювальних процедур. Опис як метод емпіричного дослідження безпосередньо пов'язаний зі спостереженням, виміром, порівнянням, експериментом і іншими.

4. Порівняння

Порівняння - один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об'єктів дослідження за певними ознаками. Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кіль ком об'єктам дослідження.

Широко використовують порівняння для систематизації й класифікації понять, адже це дає змогу співвіднести невідоме з відомим, пояснити нове через вже наявні поняття і категорії. Роль порівняння в пізнанні не варто переоцінювати, оскільки воно, як правило, має поверховий характер, відображаючи лише перші етапи дослідження. Водночас порівняння є передумовою для проведення аналогії.

У XIX ст. було сформовано порівняльно-історичний метод, який головну увагу звертав на історичні аспекти (походження, розвиток) схожих та неоднакових ознак тощо.

Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватися можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватися за найважливішими, суттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Результатом порівняння є відносна величина, яка показує, у скільки ра зів порівнювана величина більша (менша) за базисну, іноді - скільки одиниць однієї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої, базисної величини.

Розрізняють:

1. Порівняння з еталоном - нормативом, стандартом, оптимальним рівнем. Це стосується виконання договірних зобов'язань, використання виробничих потужностей, відповідність стандартам тощо. Такі порівняння відіграють важливу роль в аналізі досліджуваних явищ, адже будь-яке відхилення відносної величини від 1 чи 100% свідчить про порушення оптимальності процесу.

2. Порівняння в часі. Соціально-економічні явища безперерв но змінюються. Протягом певного часу - місяць за місяцем, рік за роком - змінюється кількість населення, обсяг і структура виробництва, ступінь забруднення довкілля. Для характеристики напряму та інтенсивності такого роду змін співвідносяться рівні явища за два періоди чи моменти часу. Базою для порівняння може бути або попередній, або більш віддалений у час рівень.

3. Територіально-просторові порівняння. Найчастіше - це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня населення. Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.

Узагальнення - це комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, притаманних досліджуваному явищу. Узагальнення - логічний процес переходу від одинич ного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об'єктив них явищ. Багатогранність видів і форм, у яких проявляються одна кові за своєю суттю процеси, передбачає поділ їх на складові, на групи особливого класу, через те найважливішими специфічни ми методами на етапі узагальнення даних є класифікації та ви користання узагальнюючих показників.

Найпростіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання).

Висновки

Отже, серед найважливіших емпіричних методів є спостереження, експеримент, опис і порівняння.

Спостереження -це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають обґєктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації обґєктів реальності, роблячи їх вихідними обґєктами наукового дослідження.

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком обґєктам дослідження.

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент - апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення обґєкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність обґєктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.

Список використаних джерел

1. Гейзенберг У. Теорія, критика і філософія. М., 2006.

2. Грищенко І. М. Основи науковихдосліджень. К.: КНЕУ, 2001.

3. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. - Вид.2-ге - К.: КНЕУ, 2002

4. Карпов Я. С. Концепції сучасного природознавства - К.: Професіонал, 2004

5. Стеченко Д. І. .Методологія наукових досліджень. К.: «Професіонал», 2005.

Размещено на Allbest.ru