Теорія народонаселення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія народонаселення

Зміст

Вступ

1. Система знань про народонаселення та її структура

2. Народонаселення (населення) - центральна категорія системи знань про народонаселення

3. Загальна теорія народонаселення

4. Структура системи знань про народонаселення

Список літератури

Вступ

Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія. Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення.

Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв'язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов'язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, - це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв'язана певними інтересами організація.

Зв'язки, які об'єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення.

1. Система знань про народонаселення та її структура

Система знань про народонаселення - це науковий напрямок, який формується з 1960-х років у процесі комплексного вивчення народонаселення низкою суспільних і природничих наук. У рамках цього напрямку народонаселення розглядають як цілісну складну систему, а його головним методологічним принципом є перехід від простого підсумування знань, отриманих окремими науками, до такого їх синтезу, який відповідає системній природі народонаселення як об'єкта дослідження й соціального управління. На середину 60-х років безперспективність розвитку знань про народонаселення, не синтезованих цілісною теорією, стала очевидною. Швидке просування у вузькоспеціальних напрямках досліджень супроводжувалося нерозумінням дотичних проблем і загального завдання. Така сама ситуація виникла у багатьох інших галузях знання, що стало приводом для в'їдливої метафори Норберта Вінера. Постале становище фундатор кібернетики персоніфікував у портреті вузького фахівця так: "Він замакітрений жаргоном своєї спеціальної дисципліни й знає всю літературу з неї та всі ЇЇ підрозділи. Але будь-яке питання, що хоч скільки-небудь виходить за ці вузькі межі, такий вчений розглядатиме як щось, що стосується колеги, котрий працює через три кімнати далі по коридору". Приблизно ту саму думку в ще гострішій афористичній формі висловив Тур Хейєрдал: "Фахівці обмежують себе, щоб закопуватися дедалі глибше, доки вже не бачать один одного із своїх ям. А результати складають акуратно нагорі. Потрібен ще один фахівець, саме той, котрого досі бракувало. Він не повинен слідувати за іншими в яму, а має залишатися нагорі й зводити воєдино різні результати".

Мабуть, Лейбніц був останньою людиною, котра знала все на світі_ Але XVIII сторіччя, коли найвидатніші вчені, оволодівши досконало кількома мовами, були здатні не тільки охопити всю науку свого часу, але й увібрати в себе найширшу культуру, давно минуло. Почався процес спеціалізації й диференціації наук. У 60-ті роки стали тим рубежем, коли роз'єднаність наук, що вивчають народонаселення, зробила проблематичним подальший прогрес демографічного знання. Було визнано, що населення має системні властивості й їх пояснення з точки зору якоїсь однієї науки, яка вивчає окремі боки його розвитку, поза уявленнями про народонаселення як цілісність є непродуктивним.

Отже, еволюція демографічного знання змусила вчених усвідомити необхідність використання міждисциплінарного підходу як головного методологічного принципу вивчення проблем народонаселення. У 60-70-ті роки встановлюються дедалі тісніші зв'язки між науками, що досліджують різноманітні аспекти відтворення населення, відбувається їх взаємне теоретичне, методологічне й методичне збагачення. Конкретним прикладом продуктивного співробітництва наук є вивчення народжуваності.

Його досвід підтвердив ефективність використання системного підходу як загальнонаукової методології до дослідження демографічних процесів. Вагомий внесок у вивчення репродуктивної поведінки населення зробили соціологи й психологи. Не менш вдалою є кооперація демографів, економістів, соціологів та етнографів при дослідженні міграційних процесів. Успіхи регіональної демографії були б неможливі без участі географів. А вивчення причин смертності та зниження середньої тривалості життя немислиме сьогодні без медиків, генетиків, гігієністів та екологів.

2. Народонаселення (населення) - центральна категорія системи знань про народонаселення

Народонаселення - одне з головних понять низки суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический енциклопедический словарь": "Народонаселення - природно-історично постала й неперервне самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний матеріальний компонент людського суспільства". Народонаселення й населення - синоніми. Цей термін був уведений до наукового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом журнале" (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була опублікована стаття І.Ф. Германа "Про народонаселення (про чисельність жителів у Росії)".

Цей неологізм, який об'єднав два слова - народ та населення, відносно швидко ствердився в мові, проте в народну мову так і не потрапив. Термін "народонаселення" використовують, як правило, для позначення сукупності людей, а його синонім уживають більш універсально - І в народній мові, і в науковій літературі. На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно-історична сукупність людей, а його найважливішими характеристиками є соціально-часова та просторово-територіальна.

Населення не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства.

Залишаючись частиною живої природи й маючи сталі властивості біологічної популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є органічною частиною всього суспільного розвитку й саме у цьому контексті - доречно говорити про конкретно-історичну зумовленість відтворення населення на різних етапах історичного процесу - в суспільствах привласнюючої економіки, аграрному та індустріальному.

Рух - невід'ємна ознака й спосіб існування населення. Поряд з природним рухом - його неперервним відновленням під час зміни генерацій - виокремлюють ще просторовий)або міграційний) та соціальний рухи населення. Останній відображає зв'язок розвитку населення з суспільним відтворювальним процесом і розвитком суспільства загалом. Усі три різновиди руху визначають розміри, структуру й динаміку населення планети та окремих країн і забезпечують його постійну взаємодію з усіма іншими суспільними підсистемами. Без руху населення неможливий його розвиток - неперервна кількісна та якісна зміна, зумовлена в кінцевому підсумку рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Рух народонаселення, якість народонаселення та розвиток народонаселення є головними поняттями загальної теорії народонаселення.

3. Загальна теорія народонаселення

Цілісне уявлення про народонаселення забезпечує система наукових знань, відома під назвою загальної теорії народонаселення. Це система загальнометодологічних і загальнотеоретичних тез і концепцій, що пояснюють закономірності розвитку народонаселення та його зв'язок з усім соціально-економічним розвитком.

Методологічна роль загальної теорії народонаселення полягає в тому, що вона дозволяє інтегрувати в єдине ціле розрізнені знання про окремі боки розвитку народу й перейти від простої суми знань до системи знань про народонаселення. Загальна теорія народонаселення пов'язує тези й поняття загальнометодологічних наук, які відображають логіку й закономірності суспільного розвитку, з одного боку, та категорії окремих конкретних наук, що вивчають народна з іншого.

Загальнометодологічними науками для системи знань населення, про народонаселення є філософія та політична економія.

До компетенції філософії належать такі проблеми:

- методологічні принципи вивчення народонаселення;

- народонаселення як суспільна підсистема;

- якість народонаселення;

- джерела й рушійні сили розвитку народонаселення, співвідношення в ньому об'єктивного та суб'єктивного, стихійного та свідомого, біологічного та соціального;

- співвідношення емпіричного та теоретичного в демографічних дослідженнях;

- логіко-гносеологічний аналіз категорій та понять системи знань про народонаселення.

Політична економія як наука про виробничі відносини суспільства та закони їх розвитку забезпечує дослідження народонаселення теоретичними й методологічними засновками. Від того, якою є соціальна природа виробництва на тому чи тому етапі його суспільного розвитку, залежать, врешті, умови природного відтворення населення, його соціальна мобільність і територіальна організація.

Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні аспекти відтворення населення. Ця специфіка відображена у формуванні певного соціального типу працівника, вона визначає умови його підготовки до праці та участі в ній, умови й форми охорони його здоров'я та членів його сім'ї, соціального забезпечення та соціального захисту.

Від характеру виробничих відносин залежать рівень зайнятості та її структура по галузях, по статі й віку, а це, у свою чергу, справляє вирішальний вплив на всі аспекти відтворення населення.

Система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей як у масштабах країн та регіонів, так і у глобальному масштабі. Виробничі відносини визначають безпосередньо всі аспекти соціального відтворення населення. Від них залежать багато які соціальні чинники, що впливають на звичаї та традиції культури й побуту населення, а також чинники, пов'язані з релігією.

В рамках загальної теорії народонаселення розробляють методологію його дослідження й головні поняття та категорії системи знань про народонаселення. Конкретні ж науки, які входять у цю систему, адаптують їх стосовно своїх завдань і предметних царин.

Загальна теорія народонаселення забезпечує вивчення взаємозв'язку й взаємодії між соціально-економічним розвитком загалом та розвитком народонаселення як його органічної складової, між окремими боками суспільного розвитку та конкретними демографічними процесами, а також системи зв'язків між останніми. Вона також розкриває закони й закономірності розвитку народонаселення та конкретних демографічних процесів. Головними проблемами загальної теорії народонаселення є його роль у суспільному прогресі, соціально-економічна зумовленість розвитку народонаселення та його окремих процесів, вплив законів суспільного розвитку на народонаселення, специфічне місце народонаселення в історично конкретній системі виробничих відносин,історичні типи відтворення населення, закони й закономірності демографічних процесів, взаємозв'язки між окремими демографічними процесами, співвідношення соціального та біологічного, стихійного та свідомого в розвитку народонаселення та у конкретних демографічних процесах.

Наукові результати, отримані загальною теорією народонаселення, використовують при розробці й здійсненні демографічної політики як складової соціальної політики в країні.

Деякі положення загальної теорії народонаселення, які порівняно широко ввійшли до наукової літератури, залишаються дискусійними. Це стосується передусім такого спірного питання, як правомірність виокремлення головного економічного закону народонаселення для кожної суспільно-економічної формації, спільності та відмінності між законами й закономірностями розвитку народонаселення та деяких інших.

4. Структура системи знань про народонаселення

Крім загальнометодологічних наук - філософії та політичної економії - до системи знань про народонаселення входять конкретні наукові дисципліни - економіка народонаселення, соціологія народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія населення та власне демографія. Один і той самий об'єкт - народонаселення - вони досліджують з використанням методик і мови цих наук, їх використання забезпечує свого роду "широко фокусний" огляд народонаселення як об'єкта дослідження й дозволяє вивчати економічні, соціологічні, демографічні, екологічні, географічні, етнографічні, генетичні, соціально-гігієнічні та інші аспекти розвитку народонаселення. Предметом конкретних наукових дисциплін є ті чи ті аспекти розвитку народонаселення та його взаємодій з іншими суспільними підсистемами.

Економіка народонаселення - це науковий напрямок, у рамках якого здійснюють вивчення закономірностей визначального впливу економічного розвитку на відтворення населення загалом, а також окремі демографічні процеси. В рамках цього напрямку досліджують також і зворотний вплив розвитку народонаселення на економіку.

В суспільному відтворенні населення виступає водночас у двох іпостасях - як продуктивна та як споживча сила, справляючи вплив на співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і динаміка населення, його головних вікових груп (у до працездатному, працездатному й після працездатному віці) впливають на абсолютну величину й структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення у молодому віці залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто увіходить у працездатний вік, з одного боку, а також будівництво об'єктів системи освіти й охорони здоров'я, дитячих закладів, житлового фонду - з іншого. Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину - загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його віково-статеву структуру, рівень освіти, професійний склад та територіальну організацію. Чисельність і динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіки загалом (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку). Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливості екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці.

Це науковий напрямок, який досліджує соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теорії народонаселення. Саме вони й утворюють горішній рівень соціології народонаселення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації в процесі зміни історичних типів відтворення населення.

Наступний рівень соціологічної проблематики народонаселення утворює власне соціологія народонаселення як окрема, або спеціальна, соціологічна теорія, що вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з розвитком, зміною й функцій соціальних відносин, соціальних Інституцій та соціальних структур. При цьому особливий наголос соціологія народонаселення робить на вивченні взаємодій у демографічній царині особистості та суспільства, що реалізуються через соціальні групи та прошарки різного типу. Один з найважливіших напрямків у соціології народонаселення - дослідження диференціації демографічної активності груп та індивідів, пов'язаної з існуванням соціальних відмінностей. Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народжуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків досліджень є конкретні соціологічні дисципліни - соціологія репродуктивної поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матримоніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології народонаселення іноді називають соціологічною демографією. Найнижчий рівень соціології народонаселення утворюють конкретні соціально демографічні дослідження, спрямовані на розв'язання тих чи тих конкретних проблем теорії й практики.

Існують і інші точки зору на соціологію народонаселення. Одна з них розглядає соціологію народонаселення як розділ соціології, предметом якого є вивчення впливу демографічних процесів на розвиток суспільства загалом. Згідно з іншою точкою зору, соціологію народонаселення інтерпретують як загальну методологію й теорію демографії, або загальної теорії народонаселення, ототожнюючи по суті теоретичні розділи конкретної суспільної науки відповідними соціологічними теоріями.

Екологія народонаселення - науковий напрямок, який досліджує екологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонаселення вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю природного довкілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою екологія народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.

Протиріччя між якістю природного довкілля та біологічними потребами населення знаходить розв'язання в його здатності адаптуватися до нових або різко змінюваних умов існування. Тому найважливішим напрямком досліджень екології народонаселення е аналіз його здатності до соціально-психологічної та біологічної адаптації в їх органічній єдності за умов постійно змінюваних параметрів середовища замешкання. Вивчають екологічні, демографічні, медико-біологічні, психологічні, соціально-гігієнічні, економічні та інші параметри того чи того типу природного довкілля, які впливають на якісні характеристики народонаселення. При їх систематизації екологія народонаселення виходить з факту неоднорідності природного довкілля та існування його різних регіональних форм. Тому до її завдань увіходить також вивчення можливостей соціально-біологічної адаптації населення до середовища того чи того рівня й характеру розвитку з його конкретною регіональною специфікою. Сьогодні екологія народонаселення є одним з найбільш актуальних наукових напрямків у зв'язку з катастрофічним зниженням якості середовища замешкання й формуванням пост чорнобильського синдрому у населення України й Росії. Географія населення - науковий напрямок, який досліджує особливий зріз соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов. Географія населення входить до системи географічних наук як складова соціально-економічної географії й водночас до системи знань про народонаселення. В географії населення сформувалися два головних напрямки: вивчення населення окремих країн та їх регіонів, окремих міських агломератів та міст, сільських районів, дослідження мереж поселень і систем розселення з аналізом регіональних відмінностей у типах і формах розселення населення. Первинною одиницею спостереження є тут окремий населений пункт (поселення). Обидва напрямки тісно пов'язані між собою. Географія населення охоплює широке коло проблем народонаселення: вона вивчає регіональні відмінності у відтворенні населення, його віково-статевій структурі, соціальному та етнічному складі, розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру. Відповідно до цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій та шерег інших. Одним з найважливіших понять у дослідженні регіональних відмінностей у відтворенні населення та його демографічній структурі є ситуація, характерна для тієї чи тієї територіальної групи населення у певний Історичний період. При вивченні територіальних демографічних відмінностей географія населення активно взаємодіє з регіональною демографією, а при розробці характеристики соціальної структури територіальних груп населення вона перебуває у тісному контакті з соціологією. На стику етнографії та географії населення постала етногеографія. Географічне вивчення трудових ресурсів здійснюється спільними зусиллями географії населення, демографії, соціології та економіки праці. Ці науки відіграють активну роль у дослідженні міграційних процесів. Найрозвиненішим розділом географії населення є географія міст і сільських поселень. Помітний внесок в її розвиток зробили районне планування, містобудівництво та інші науково-прикладні дисципліни. У 70-х роках нашого сторіччя сформувався "поведінковий" підхід до географічних досліджень населення. Він передбачає вивчення сприйняття людиною природного довкілля й поведінки людей у просторі (вибір місця замешкання або місця роботи, переміщення в просторі, інформаційні взаємодії тощо). Від кінця 70-х років географи низки зарубіжних країн, зокрема США і Великобританії, зосередили свої зусилля на дослідженні закономірностей просторового розподілу різних соціальних груп населення з диференційованими доходами, майновим статусом, рівнем і характером зайнятості, етнічною та конфесійною приналежністю.

Генетика народонаселення - це розділ генетики, який вивчає явища спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяцій інших біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом не тільки природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого - соціальне зумовлене й невід'ємне від демографічного розвитку й відтворення населення. Передача генетичної інформації в генераціях, її розподіл у просторі розселення людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем - усі ці рухи генетичного матеріалу пов'язані з демографічними процесами. Отже, генетику народонаселення можна розглядати як царину взаємодії генетики й демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних процесів. Генофонд популяції, репрезентований у кожній генерації різноманітними генотипами, не залишається постійним у часі, позаяк завдяки диференційній народжуваності, смертності й міграції носії генів однієї генерації різною мірою передають свої гени новим генераціям. Зміна популяційного генофонду, викликана неоднаковою участю носіїв різних генів у, процесі відтворення, вважається у загальній теорії популяційної генетики головним проявом природного відбору, який змінює структуру генофонду в бік його більшої відповідності умовам середовища. Іншими чинниками, які впливають на зміну генофонду в популяціях людини, є мутації, міграції та дрейф генів.

демографія соціологія народонаселення

Список літератури

1. Араб-Оглы Е.А. Демографические и экологические прогнозы. - М., 1978.

2. Боярский А.Я. Население и методы его изучения. - М., 1975.

3. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. Основа демографии. - М., 1980.

4. Вишневский А.Г. Воспроизводство населення й общество, - М., 1982.

5. Демографические процессы и их закономерности. - М., 1986.

6. Демографический знциклопедический словарь. - М., 1985.

7. Демографическое развитие Украинской ССР (1970-1979 гг.) / Отв. ред. В.С. Стешенко. - Киев, 1987.

Размещено на Allbest.ru