Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обґрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналіз реалій з науково обґрунтованими цілями та завданнями. У зв'язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок. У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає. Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:

· передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;

· засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;

· розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.

В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності. Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які заторкують права та інтереси населення.

У сфері сімейної політики та народжуваності основною метою є формування системи особистих і суспільних цінностей, орієнтованих на створення сім'ї з двома дітьми, зміцнення та підвищення її виховного потенціалу як основного осередку відтворення населення. Об'єктами безпосередньої уваги держави повинні бути молоді сім'ї та сім'ї з дітьми [1, c. 207-210].

Пріоритетними напрямами державної підтримки сім'ї є:

- створення умов для поліпшення матеріального становища сімей шляхом:

- зростання трудових доходів, подолання бідності працюючого населення;

- реалізації конституційних гарантій щодо розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму;

- розвитку кредитування, в тому числі із застосуванням механізму податкового кредиту;

- економічного стимулювання сімей, зокрема за допомогою кредитних та податкових інструментів;

- державної підтримки сімейного підприємництва, фермерства, інвестування у розвиток соціальної та виробничої інфраструктури села;

1) поліпшення житлових умов сімей шляхом:

2) - розвитку житлового кредитування, насамперед молодіжного, іпотеки, активізації участі населення в пайовому будівництві і житлово-накопичувальних програмах;

3) - законодавчого забезпечення формування фондів соціального житла з метою надання його громадянам, що потребують поліпшення житлових умов;

4) забезпечення виховання дітей у сім'ї шляхом:

5) - розвитку дошкільного і позашкільного виховання та освіти, включаючи сімейні форми;

6) - запровадження соціального патронування та супроводу неповних, соціально неблагополучних, бідних сімей з дітьми з боку державних та громадських організацій;

7) - удосконалення законодавства з питань усиновлення, зокрема дітей, позбавлених батьківського піклування;

8) - надання допомоги безпритульним дітям;

9) утвердження високого соціального статусу сім'ї шляхом:

10) - пропаганди у засобах масової інформації дітонародження, досвіду організації сімейного життя, започаткування сучасних форм підготовки молоді до шлюбу та створення сім'ї;

11) - збагачення шлюбно-сімейних традицій, підвищення статусу материнства і батьківства у суспільстві;

12) - розвитку соціального сервісу в сфері обслуговування сімей, надання їм послуг і консультацій.

У сфері поліпшення здоров'я, зниження смертності та підвищення тривалості життя населення стратегічними напрямами діяльності є:

· підвищення якості життя, зменшення соціально детермінованих відмінностей у захворюваності і смертності населення;

· профілактика шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

· поліпшення санітарно-епідемічної та екологічної ситуації;

· зниження травмонебезпечності навколишнього середовища;

· реформування системи охорони здоров'я, здійснення відповідних організаційних та профілактичних заходів, спрямованих на:

- синхронізацію змін в управлінні охороною здоров'я із збільшенням обсягів фінансування галузі, зокрема шляхом розвитку системи надання платних медичних послуг, запровадження медичного страхування;

- переорієнтацію системи охорони здоров'я на профілактику захворювань, насамперед хронічних, інфекційних, гінекологічних тощо;

- підвищення ролі первинної медико-санітарної допомоги, зокрема на засадах сімейної медицини;

- поліпшення репродуктивного здоров'я населення, забезпечення доступності якісної медико-генетичної та акушерської допомоги, пропаганди сучасних способів планування сім'ї;

· стимулювання позитивних зрушень у поведінці та способі життя людей на індивідуальному рівні шляхом:

· - формування механізму заохочення населення до ведення здорового способу життя;

· - пропаганди і забезпечення рівних можливостей тривалого здорового повноцінного життя;

· зменшення масштабів зовнішньої, зокрема трудової, міграції, подолання її негативних наслідків та недопущення у майбутньому шляхом:

· - укладення міждержавних угод про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист;

· - стимулювання зворотності зовнішніх трудових поїздок;

· - забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном;

· економічне регулювання внутрішніх міграційних потоків шляхом:

· - створення системи інформування населення про можливості працевлаштування в інших регіонах країни;

· - розвитку маятникової міграції;

· подолання різкої регіональної диспропорції у якості життя населення [3, c.4-5].

У сфері подолання негативних наслідків старіння населення основними пріоритетами є створення механізму забезпечення життєдіяльності людей похилого віку, їх залучення до активного способу життя поза сферою трудової діяльності шляхом:

- підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів за віком;

- налагодження функціонування системи сервісу для літніх людей, включаючи упорядкування житла, виробництво спеціальних продуктів харчування, організацію побуту, рекреації, дозвілля, освіти, туризму тощо;

- розвитку системи надання первинної медико-санітарної допомоги особам похилого віку, насамперед одиноким;

- створення державної спеціалізованої геріатричної служби, яка матиме медико-соціальний характер;

- розвитку мережі спеціалізованих закладів для людей похилого віку та інвалідів;

- ефективного використання залишкового трудового потенціалу осіб пенсійного віку.

Проблеми демографічного розвитку на регіональному рівні повинні розв'язуватися з урахуванням двох ключових взаємопов'язаних завдань:

· скорочення розриву у величині регіональних демографічних показників;

· забезпечення стабільного, збалансованого демографічного розвитку кожного з регіонів.

Основним інструментом державного впливу на демографічний розвиток є диференційоване надання державної підтримки регіонам, що передбачає:

· удосконалення механізму такої підтримки;

· додержання оптимального балансу між визначеними пріоритетними напрямами демографічного розвитку регіонів на рівні держави і прийняттям рішень на регіональному рівні.

Стратегія державного стимулювання демографічного розвитку регіонів передбачає координацію заходів, визначених у:

· довгострокових державних програмах регіонального розвитку;

· державних цільових програмах;

· державних і регіональних програмах економічного та соціального розвитку;

· програмах державного стимулювання розвитку депресивних територій;

· регіональних програмах розвитку спеціальних економічних зон і спеціальних режимів інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку.

З огляду на обмеження фінансових ресурсів та наявність багатьох проблем у сфері демографічного розвитку необхідно визначити пріоритети в розрізі кожного з регіонів, обов'язково передбачивши джерела та обсяги бюджетного фінансування [5, c.10-11].

Висновки