Соціальна робота з людьми похилого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Соціальна робота з людьми похилого віку

2. Специфіка технологій соціальної роботи з людьми похилого віку

3. Залежність специфіки соціальної роботи з віковою характеристикою клієнтів - людей похилого та зрілого віку

4. Основні напрямки та завдання соціальної роботи з людьми похилого та зрілого віку

Література

1. Соціальна робота з людьми похилого віку

До цього віку відносяться особи від 34 до 60 років. Завдання, що вирішуються під час роботи з цією групою такі: природно-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соціально-психологічні (знаходження почуття продуктивності, відчуття контролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).

Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічні закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.

Провідною проблемою соціальної психології є проблема соціальних виливів. Знаючи природу й характер цих виливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роблять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка"). В обставинах гендера має місце гендерна роль, набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світова практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різноймовірнісні (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують коледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).

Наявність у суспільстві визначеної гендерної культури показує, в якою мірою соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Гендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити наявність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алкоголізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат особистісних, внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Гендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкультури (національно-етнічну, ментальну, правову і т. ін.). У результаті той чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже, і соціальна робота з представниками різних культур буде набувати відповідного соціально-психологічного сенсу.

У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мислення на рівні "Я-концепція".

Більшість людей страждають від властивого їм нахилу па користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно й обов'язково позитивно).

У повсякденному житті люди:

-часто звалюють невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі;

-звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями;

- вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого майбутнього;

- переоцінюють цінність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).

Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажаннями підтримати й підвищити самооцінку - спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може привести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки .

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніторинг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і регулювання поведінки з мстою справити бажане враження), вона звертає увагу на свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличують майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в глибині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулювання вражень". Через поведінку, що саморуйнує імідж, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди - проблеми, знаходячи виправдання невдачам.

„Я-концепція” містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особливої мети - до того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі „Я-концепції” зумовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.

Так, наприклад, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою самоповагою й соціальним самопочуттям. Люди з високою самоповагою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь па експонуючу темну картину, як правило, уявляють собі неприємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно, пригадують історію, яка покращує настрій.

У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самопосилення людини, якій надається допомога.

Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консультування безробітних громадян із застосуванням тренінгової технології. Ці приклади примітні і тим, що демонструють нам факт того значення, яке має феномен самоповаги (самооцінки) в соціальній роботі.

2. Специфіка технологій соціальної роботи з людьми похилого віку

Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на самопосилення людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена в практичній діяльності на індивідуально-особистісному рівні. Тут мета соціальної роботи полягає її тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у скрутну життєву ситуацію, змінити її, щоб допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до нової життєвої ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мсти, як інструмент, завдяки якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звергаються люди у двох основних випадках:

коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою; соціальний робота похилий людина

коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще.

Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроблені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Тому перед професіоналом - стоїть завдання опанувати ними.

Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи повинен складатися з трьох основних етапів.

Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися й з'ясувати для себе реальне положення справ у його проблемній ситуації, а також побачити не використані до цього часу можливості та ресурси для вирішення власних проблем.

Проте, слід сказати, що клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, доки він не визначить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використовував. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі питання, як: "Що ви хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.

Третій етап - соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етані полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до поставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямі діяти, але йому необхідна допомога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.

На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнтові перебороти упередження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповідно до нової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час інтеракцій з фахівцем, допомогти клієнту перенести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Особливість техніка полягає у спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований у бік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта.

Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інтеракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.

3. Залежність специфіки соціальної роботи з віковою характеристикою клієнтів - людей похилого та зрілого віку

Вікова типологія соціальної роботи грунтується на соціологічних характеристиках вікової структури населення, під якою розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для будь-яких розрахунків як демографічного, так і соціального й економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність вікових типологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ніс не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конкретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:

- природно-культурні (досягнення па коленому віковому етані визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурних умовах);

соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого - існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко вступаючи у протиріччя;

соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в реальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Звичайно, якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спотворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в негативному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

4. Основні напрямки та завдання соціальної роботи з людьми похилого та зрілого віку

Основними напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку.

Для даної вікової групи вирішуються такі завдання: природно-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя); соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; знаходження форм участі в житті близьких); соціально-психологічні (прояв почуття задоволення прожитим життям, почуття виконаного обов'язку; знаходження доступних способів самореалізації; пом'якшення кризи переходу до самостійного життя).

Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути ознайомлений із біосоціальною сутністю старіння й старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього й старечого віку; з особливостями самотності; адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної й творчої; з використанням залишкових фізичних і інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами догляду за безпомічними старими людьми й низкою інших соціально-психологічних і морально-етичних проблем.

Соціальний же працівник, наприклад, фахівець у галузі геронтології, більшу увагу приділяє проблемам психології і психопатології літнього й старечого віку, засвоєнню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх сімейно-побутових проблем, розумінню деонтологічних питань в обслуговуванні й соціальній роботі зі старими людьми.

При цьому спеціалістам необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старості. Старість - заключний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу), що наступає закономірно. Старіння - руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної "втрутитися" у біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологічного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у топ чи інший віковий період.

Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демографічного старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є для суспільства тягарем.

Література

1. Социальная работа / Мод. общ. рсд. нроф. В.И. Курбатова. -Ростов на Дону: "Феиикс", 1999. - 576 с.

2. Яцемирская Р.С., Белснькая И.Г. Социальная геронтология: Учеб. пособпе для студентов вьісш. учеб. заведений. - М.: "ВЛАДОС", 1999. - 224 є.

3. Майерс Д. Социальная психология/Перев. с англ. - СПб.: Пнтср, 1997. - 688 с.

4. Психология соцнальной работьі./О.П. Александрова, О.Н. Боголюбова, Н.Л. Васильєва н др.; Под общей ред. М.А. Гулиной. -СПб.: Питер, 2002. - 352 є.

5. Настольная книга специалиста: социальная работа с пожильїми людьми / Под ред. Демидовой Т.Е. - М., 1995.

6. Технології соціально-педагогічпої роботи: Навч. посібник / За заг. ред. нроф. А.Й. Канської. - К., 2000. - 375 с.

Размещено на Allbest.ru