Соціальне середовище і соціалізація особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Соціально-психологічний факультет

Кафедра соціальної педагогіки та педагогічної майстерності

Курсова робота

Соціальне середовище і соціалізація особистості

Житомир 2015



Зміст

соціальний середовище людина суспільство

Вступ

1. Характеристика соціального середовища як соціально-педагогічного явища

1.1 Сутність поняття «соціальне середовище» та його рівні

1.2 Розвиток особистості під впливом факторів середовища

1.3 Способи впливу соціального середовища на соціалізацію особистості

2. Соціалізація особистості як процес, що постійно супроводжує її життєдіяльність

2.1 Сутність поняття «соціалізація особистості», її етапи і фактори

2.2 Соціалізація особистості як результат впливу соціального середовища

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність дослідження. Будь-який малюк з виходом у світ на світ потрапляє у власну сім'ю, де в оточенні рідних робить перші кроки, вимовляє перші слова, де батьки доглядають її, обрамляють власною любов'ю, занепокоєнням, ласкою. Після цього малюк дістає перші«задатки» самодостатності в дитячому садку, приміряє перші повнолітні ролі в учнівському колективі середні учбові заклади, дістає пізнання про світ, що знаходиться навкруги, навчається долати перші, не занадто помітні перешкоди, які зустрічаються на її шляху. Після закінчення школи, вже не дитина, а самостійна молода людина вступає у вищі навчальні заклади, де потрапляє у новий колектив - студентський, здобуває перші знання обраної професії і оволодіває практичними вміннями і навичками, намагається знайти своє місце у суспільстві, самовизначитись у своєму житті. Також саме у цей період життя молода людина прагне створити свою сім'ю, продовжити свій рід, народжуючи дітей.

Таким чином, людина від свого народження до смерті проходить великий і складний шлях свого життя, де вона зустрічається і взаємодіє з різними людьми і групами людей, потрапляє під вплив різних середовищ. Тому, що дане питання у сучасному суспільстві є досить актуальне і цікаве для дослідження як саме і яким чином конкретне середовище чи колектив людей впливають на формування особистості людини, її рис характеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини від того середовища, в якому вона перебуває.

Крім того актуальність даної теми міститься в тому, що доцільно було б знати кожному, як адекватно зробити усі необхідні умови для забезпечення ефективної соціалізації індивіда і інтеграціїйогої в співтовариство, і ще, власне неприпустимим, вважається дозвіл на промах при організації цього важкого і постійного процесу, з наступних причин таке може спричинити походження в особистості конкретне відхилення у вдачі або поведінці, і отже людині дається важко пристосовуватися у громадське середовище або і, зовсім, особистість не зуміє існувати в соціальному житті. Дослідженням процесу соціалізації особистості займалося багато вчених педагогів і психологів: Андрущенко В.П., Гірник А.М., Капська А.Й, Мудрик А.В., Орбан-Лембрик Л.Е., Сейко Н.А. Отже, державі і суспільству потрібно більше приділяти уваги даному питанню, адже саме від того які умови будуть створені для інтеграції людини у дане суспільство буде залежати майбутнє усієї нації.

Об'єкт дослідження: людина як член соціуму.

Предмет дослідження: вплив соціального середовища на формування особистості людини; соціалізація особистості як результат факторів впливу соціального середовища.

Мета дослідження: дослідити процес входження і адаптації людини у суспільство.

Завдання дослідження:

визначити сутність понять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості»;

визначити рівні соціального середовища та стадії соціалізації;

обґрунтувати, як саме впливає соціальне середовище на соціалізацію особистості.



1. Характеристика соціального середовища як соціально-педагогічного явища

1.1 Сутність поняття «соціальне середовище» та його рівні

Cоціальне середовище вважається однією з ключових категорій громадської психології, громадської філософії, соціології, громадської педагогіки. Хоча лише соціальна педагогіка і доктрина виховання з усіх боків оглядають його педагогічні нюанси, виховна дія на персону, доводять виховні функції. Оскільки соціальне середовище як багатократний інформатор поповнення власної навички, знань вихованця вважається тим справедливим моментом, який характеризує його життєві інструкції, інтереси, зацікавленості, ціннісні орієнтації, справжню поведінку, процес самовизначення і самореалізації.

Поняття "cоціальне середовище" вважається видовим стосовно найбільш єдиного поняття "середовище", змістом якого вважається все те, яке обрамляє річ, рослину, тварини або жителя нашої планети і робить великий вплив на їх саме або опосередковано.До середовища жителя нашої планети зобов'язані бути визначена фінансова, політична, громадська і духовна умова і справа, територіальний і ін. громадський устрій і угрупування і та міра, яка стихійно або ж цілеспрямовано, напростець або опосередковано робить великий вплив на свідомість та вчинки людини.

Поняття "суспільство" і "громадське середовище" вважаються не тотожними. Поняття "громадське середовище" передбачає існування громадських критерій відносно до конкретного громадського суб'єкта (персони, категорії, колективу, класу і так далі), тому для будь-якого з їх значення цього поняття стане різним. Ті або інші публічні умови стають деталями громадського середовища у тому разі, як скоро кожного роблять великий вплив на соціальний суб'єкт. Громадське середовище являє собою трудомістку структурну освіту, яка характеризується незліченими рівнями, трудомісткими в'язками і стосунками між складовими. Розпізнають громадське середовище в широкому розумінні - макросередовище, яка обхоплює усю суспільно-економічну систему, соціум, до якого належить вихованець (приміром середній учбовий заклад), і в тісному розумінні - мікросередовище: конкретне соціальнf свита учня - сім'я, явна спільність (приміром клас), неформальна категорія (круг ровесників тощо).

Відмінні риси громадського середовища:

- рівень і вдача вірогідності для самоактуалізації і самореалізації, прояву персональних можливостей і креативного потенціалу персони;

- рівень єдності і цілісності складових частин (громадських взаємовідносин, громадських сфер);

- рівень рівномірності становлення різних деталей і сфер громадського середовища.

Умови, які безпосередньо впливають на особистість у соціальному середовищі, можна класифікувати на дві групи - суспільні та матеріально-фізичні. До першої належать первинні колективи, педагогічний процес, ритуали, соціальне середовище певного регіону, до другої - матеріально-побутові умови життєдіяльності вихователів і вихованців у конкретній освітньо-виховній системі, морально-психологічний клімат у колективі тощо.

Елементи конкретного середовища можуть впливати на людину прямо чи опосередковано, стихійно чи цілеспрямовано. Вплив може бути випадковим чи закономірним, стійким або тимчасовим. Виховна робота має послабити асиміляцію факторів впливу соціальних процесів, які зумовлюють поряд із позитивним впливом соціального середовища негативні моменти, що дестабілізують свідомість та поведінку особистості.

1.2 Розвиток особистості під впливом факторів середовища

Середовище -- комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, яке обрамляє людську персону, можливо символічно поділити на натуральне (географічне), громадське і домашнє, будь-яке з яких грає неабияку роль в розвитку людини. Природне середовище, таке як клімат, різнийманітні природні умови і ресурси, сумнівів немає, робить великий вплив на життєвий стиль жителя нашої планети і вдачу її трудової роботи. Соціальне середовище як збір соціальних і психологічних критеріїв, в яких чоловік живе і з якими багаторазово стикається, відбивається на її розвитку найбільшою мірою. У наслідку цього вірогідні здібності того, що знаходиться навкруги середовища,найвища йде уміло приймати на озброєння в ході виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, -- вважав відомий психолог С. Рубінштейн, -- щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям -- так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці -- це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостерігачами, готовими на все махнути рукою, -- тоді все їм стає ні до чого». Рубінштейн Сергій Леонідович (1889--1960) -- видатний російський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислення. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація - процес двосторонній : ніби як, індивід засвоює соціальні навички, значення, загальновизнаних мірок, установки, властиві спільноті і громадським групам, до яких він належить, а з іншого - енергійно притягується до системи громадських зв'язків і набуває соціальну навичку. Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку.

* Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як :доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх.

* Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив сім'ї. До них належали : Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші.

* Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.

Цілком безперечна потужність виховної дії сімейного середовища, а ще свита малюка зовні, тобто середні учбові заклади (дія двору, вулиці). Особливою вважається дія сусідів на виховання діток в сім'ї, оскільки від їх швидше за все можливо отримати і підтримка, і мудру раду ("Чудовий сусід - найближча сім'я"). Підтримуючи непогані справи з сусідами, батьки вводять діток в соціальне життя, навчають їх жити з людьми і для жителів нашої планети, віддавати перевагу власній цивілізації і поважати інші народи.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації -- телебачення, радіо, преса -- як один з компонентів соціального оточення. Повідомляючи про соціальне значущі факти, явища, події, процеси, вони виховують у підростаючого, покоління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його Духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.



1.3 Способи впливу соціального середовища на соціалізацію особистості

Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізаціяособистості залежить від умов соціального середовища У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямо-ваного формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності пере-творюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя.

Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. Настадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипнівимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалізації особистості ґрунтується на характеристиці соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.

Як було помічено вище, власне процес соціалізації персони трапляється лише при конкретних критеріях, тобто прийомів дії громадського середовища насвідомість, формування вдачі, на подібності характеру і поведінки жителя нашої планети. Можна заявити, що власне є присутні2 прийоми дії на процес соціалізації особистості:

- спосіб стихійного впливу на індивідарізних подій життя;

- спосіб цілеспрямованого формування соціальної одиниці.

Під час стихійного впливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистість мимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливу соціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли у людини ще не сформована самосвідомість. Цілеспрямована дія трапляється тоді, коли в особі тісніше сформована самосвідомість, як скоро людина сама починає обмірковувати завдання власного життя в співтоваристві. Необхідно і ще відмітити, власне два методи впливу громадського середовища на процес соціалізації персони можуть мати як позитивну, але і негативну вдачу.

Спосіб умов стихійного впливу на соціалізацію особистості реалізується, як правило, через фактори макросередовища, - це ті обставини життя, які впливають на кожну людину і які кожен сприймає по різному і пристосовується до них також як вважає за потрібне. Такими обставинами є політичний устрій країни, економічне становище, певні події, які відбуваються у суспільстві, певні непередбачувані події у житті людини.

Спосіб цілеспрямованого впливу на формування особистості здійснюється у мікросередовищі, а саме у сім'ї, колективі дитячого садка, школи, студентськогоколективу, у певних суспільних організаціях, бо саме у цих середовищах вплив на особистість здійснюється з конкретною метою, а саме з метою виховання, навчання та підготовки особистості до майбутнього самостійного життя, також у вище згаданих середовищах формується особистість кожної людини, її якості характеру, життєві позиції, погляди і тому треба створювати всі необхідні умови для того, щоб цей процес формування особистості відбувався правильно і тільки на позитивному рівні. Також дуже важливо щоб сама особистість усвідомила свою життєву мету і була позитивно налаштована на сприймання вище зазначених впливів, бо саме тоді можна очікувати успішного входження людини у суспільство і засвоєння соціального досвіду. Значить, соціалізація як процес входження жителя нашої планети в співтовариство знаходиться залежно від методів впливу на персону, умов соціального середовища, в якій вона розташовується, від того або ж адекватно трапляється дія даних критерій на розуміння людино, але навіть це знову схвалює нерозривність процесу соціалізації і критерій громадського середовища, в якій трапляється цей процес.

Висновок до розділу.

Тобто соціальне середовище - це спочатку люди, об'єднані в різні категорії, з якими будь-який индивід розташовується в специфічних стосунках, в трудомісткій і різнорідній системі спілкування. Соціальне середовище, що знаходиться навкруги персони, має активність, робить великий вплив на жителя нашої планети, робить тиск, регулює, підкорює громадському контролю, захоплює, «заражає» відповідними моделями поведінки, надихає, а часто і змушує до конкретної тенденції громадської поведінки. Ансамбль наукових знань, розкішна життєва навичка, теми особистих дій персона черпає з конкретного джерела, у вигляді якого виступає соц середовище. На перший намір висуваються ті, що неупереджено мають місце бути в співтоваристві. Зміст цієї дії міститься в тому,що власне реалізація прав, свобод і повинностей особи зобов'язана відбуватися на базі поєднання інтересів усього співтовариства загалом і будь-якого індивіда окремо.

Дане цілком імовірно лише в тому співтоваристві, де вільне становлення будь-кого вважається умовою вільного становлення усіх. Окрім державно-громадського середовища, громадського в широкому сенсі слова, виділяє і мікросередовище, куди входять справи, які з'являються в невеликій громадській групі, в трудовому колективі, учасником якого вважається персона, сукупність міжособистісних взаємовідносин.



2. Соціалізація особистості як процес, що постійно супроводжує її життєдіяльність

2.1 Сутність поняття «соціалізація особистості», її етапи і фактори

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності. Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Термін "соціалізація" використав посеред XIX ст. французький соціолог Габріель Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних загальновизнаних мірок методом громадської взаємодії. Поняття "соціалізація" еволюціонувало з того часу, охоплюючи різні нюанси цього дійства. Є присутніми майже усі визначення поняття "соціалізація", які розрізняються виходячи з розуміння їх творцями суті і текстури персони. Велика частина визначень цього поняття містять єдине положення про те, власне суть соціалізації міститься в засвоєнні индивідом громадської навички, хоча свідомість змісту цієї навички, його текстури, засобів і біля засвоєння значно виділяються. Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища. Так, вчений писав, "що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах".

Схожої позиції дотримуються представники біхевіоризму Б. Скіннер та Дж. Доллард, які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальним нормам. Ч. Кулі та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель "міжособового спілкування", згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює в результаті безлічі інтеракцій правила співжиття. Ж. Піаже та Л. Колберг запропонували"когнітивну" модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням.

Соціалізація полягає у створенні у свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму "рівноваги". А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації. Ф. Боаста В. Малиновський вважали, що сутьсоціалізації у передаванні культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною теорією Е. Еріксона, процес соціалізації - це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.

У змісті процесу соціалізації можна виділити два структурні елементи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Адаптація -- пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали. Адаптація означає пристосування індивіда до рольових функцій, до соціальних норм, цінностей, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища. Проте, людям старшого віку важче, ніж молоді, вписатися в нові соціальні механізми. Тому наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація -- процес формування внутрішньої структури людської психіки з допомогою освоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовище у внутрішнє "Я". Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторюваність її духовного світу, специфіка соціальної активності.

Виділяють подальші моменти соціалізації:

- сукупність ролей і соціальних статусів, які передбачаються людині співтовариством;

- громадські суспільства, біля яких індивідмає можливість утілити віднесені громадські ролі і набути точного статусу;

- система громадських цінностей і загальновизнаних мірок, які переважають в співтоваристві;

- громадські університети, які гарантують створення і відтворення культурних зразків, загальновизнаних мірок і цінностей;

- громадська ситуація в країні.

Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи. Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують "критичні періоди". Щодо соціалізації дитини -- це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка -- перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої -- початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації. Соціалізація особистості у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями. Метою соціалізації у ранньому віці є формування у дитини мотивації на прив'язаність до інших людей, що знаходить свій виразу довірі, бажанні зробити їм приємне. У віці від 3 до 7 років на дитину крім батьків впливають додаткові агенти соціалізації: вчителі, вихователі, лікарі, няні. В цей час не тільки виростає кількість агентів соціалізації, але й змінюється програма їх дій. Все більше робиться наголос на оволодінні навичками пізнання та мислення, дитина вчиться вживати слова та букви, опановує систему правил та норм.

Освіта -є цілісна самостійна система, яка має інституціолізовану вдачу. Це не просто робота з навчання і виховання, а незвичайна організована, структуралізована робота, яка спирається на спеціалізовані установи, регулюється особливими загальновизнаними мірками. Освіта інтегрує різні види учбової роботи, її зміст, суб'єктів в загальну громадську систему, орієнтуючи їх на соціальні заявки, на соціокультурні необхідності співтовариства.

Функціонування освіти базується на певних принципах:

1) принцип загальності освіти або демократизації школи визначає доступність освіти для різних соціальних та етнічних верств населення.

2) принцип безперервності освіти стимулює процеси підвищення кваліфікації та відновлення освіти. Більшість вчених погоджується з тим, що в майбутньому людині потрібно вчитися вже життя.

3) принцип освіти широкого профілю тяжіє до гуманітарного змісту навчання, його фундаменталізації та багатопрофільності.

4) принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманістичний компонент освіти, відображає координацію дій через школу, всіх навчальних, виховних, культурних, комунікаційних та інших соціальних інститутів у їх впливі на особу.

5) принцип полікультурності освіти відображає певні аспекти побудови плюралістично інтегрованих освітніх систем у етнічно неоднорідних суспільствах.

6) принцип інституційної рефлексії означає здатність системи освіти до соціальної та змістової адаптації під впливом науково-технічного та соціального прогресу.

7) принцип формування "вільного освітнього середовища", закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

Освіта як соціальний феномен виконує певні функції. Серед них:

* продуктивна (створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т.д.);

* репродуктивна (полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури);

* стратифікаційна (освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору);

* функція відбору (освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях);

* функція передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду.

Соціальною незвичайністю сьогоднішнього часу стали найбільш еластичні, рухливі, рівноправні справи дорослих і дітей. Школярі хочуть найбільш автономно залагоджувати власні справи, менш радяться з дорослими. Важливою вважається розбіжність в сприйнятті першого покоління іншим: дорослим може здатися на перший погляд, власне дітки недооцінюють їх і переоцінюють себе, а діти скаржаться на нерозуміння, несправедливість батьків. Для старшокласників провідним центром розвитку стає особистісне самовизначення, а центром життєвої ситуації, навколо якого починає обертатись вся їх діяльність та інтереси, вибір життєвого шляху. Особливої уваги вони надають самоосвіті та самовихованню. Саме в ці роки розгортається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок.

Ключовим партнером в розмові вважається одноліток або ж приятель. У діях спілкування і взаємодії старшокласники набувають новітніх приятелів і бережуть старих. Вони вишукують приятелівза типом одноманітності, заміщуючи їх число якістю дружби з однолітками, які ділять їх погляди і значення. Ефективна соціалізація вихованців в школі не вірогідна у відсутності вдалої соціалізації в сім'ї. Вузьку взаємодію цих інституцій в ході соціалізації практично постійно виділяє позитивний результат. Найважливішим чинником, який впливає на процес соціалізації студентської молоді, є навчальна діяльність. Процес навчання охоплює не тільки дидактичний, пов'язаний із засвоєнням знань, компонент, а й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу. Соціально-психологічний компонент навчальної діяльності студентів утворюють такі складові: проблеми адаптації студентів до умов навчання у вузі; особливості створення позивного соціально-психологічного клімату у студентській групі; особливості налагодження стосунків студентів із викладачами; проблеми міжособистісних конфліктів. У цьому контексті особливо значущою є проблема адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у вузі. Ефективній пристосовоності сприяє присутність в академічній групі позитивного социально - психологічного клімату. Позитивними симптомами клімату в групі вважаються: довіра і найвища вимогливість один до одного; ділова критика; вільне вираження особистого переконання; відсутність тиску як в групі, так і зовні; перейняття на себе відповідальності за справи спільності.

Необхідною умовою ефективної соціалізації під час навчання є наявність зворотного зв'язку. Йдеться про взаєморозуміння на різних рівнях: "педагог-студент", "студент-студент" тощо. Процес соціалізації в студентській групі може супроводжуватись конфліктами, які нерідко провокують негативні емоції і позначаються на навчальній діяльності студента. В період засвоєння свіжих знань формуються ціннісні орієнтації. У подальшому система цінностей жителя нашої планети міняється тільки в кризові періоди, як скоро одні значення стають найбільш цінними, а інші - поступаються їм місцем. Для старших поколінь найбільш важливими сферами самореалізації персони вважаються компетентна сфера, сфера сімейно-побутових стосунків, сексуальних взаємовідносин, спілкування, виховання потомства, саморозвитку і самоудосконалення.

На стадії ранньої зрілості людина залучається до всіх сфер діяльності, встановлює близькі стосунки з іншою людиною, виявляє творчі здібності, вибудовує власний спосіб життя. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. На цей період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньої дійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати професіоналом. Супроводжують його і сумніви щодо продовження обраного шляху, страх зниження працездатності, пошук нових цінностей (криза середини життя). Період пізньої зрілості супроводжують занепокоєність (людина намагається продовжити плідно і творчо працювати, виявляти свої здібності та можливості) або відсутність занепокоєності (сприяє виникненню почуття непотрібності, спустошення). Цей період часто супроводжується надмірною турботою про себе. Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих.

1) Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності.

2) Дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх.

3) Дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано обговорювати дії батька або матері.

4) Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти індивіду оволодіти певними навичками, соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їх поведінки.

Важливим епізодом соціалізації жителя нашої планети вважається становлення її громадської активності, яка, як виявилося, проявляється в поведінці особистості і її роботі. У критеріях високоякісного перевтілення співтовариства непогодження громадської активності мас і персони надає спеціальне значення.

Соціальна активність -- характеристика способу життя індивіда, групи, що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб'єктами.

Результат соціалізації -- "соціальний тип особи".

Соціальний тип особистості - певний фіксований набір соціальних властивостей людини, що виявляється у її свідомості та поведінці.

Критерії виділення соціальних типів особистості:

* місце особистості в системі суспільних зв'язків;

* реальні форми життєдіяльності особистості;

* спрямованість особистості.

2.2 Соціалізація особистості як результат впливу соціального середовища

Як вже було вище зазначено, що соціалізація особистості відбувається за рахунок стихійного і цілеспрямованого впливу на особистість різних факторів соціального середовища. Тому необхідно детальніше розглянути, які будуть результати впливу цих факторів на процес соціалізації. Космос (або Всесвіт) і проблема його впливу на життя людей на планеті Земляпривертали увагу вже древніх мислителів. Можливо, що у віддаленій перспективі виявляться залежності характеруі життєвого шляхулюдини від якихоськосмічних впливів, що може стати одній з природних основ індивідуального підходу у вихованні людини.

Планета - поняття астрономічне, небесне тіло, яке припускає, формою найближче до кулі, яке отримує ясно і тепло від Сонця і обертається біля нього по еліптичній орбіті. На одній з найбільших планет в ході історичного становлення, виникли різні форми громадського життя жителів нашої планети, які населяли її.

Світ - поняття в даному випадку социолого-політологічне, таке, що позначає сукупне людське співтовариство, що існує на нашій планеті. Планета і світ органічно взаємозв'язані і взаємозалежні. Світвиник і розвивався в природно-кліматичних умовах, що відрізняють планету Земля від інших планет. В процесі свого розвитку світробив вплив на стан планети. обальних процесів і проблем на соціалізацію підростаючих поколінь виявляється в різних аспектах. Господарська діяльність, ведуча, до забруднення навколишнього середовища відбивається на умовах життя і соціалізації всього населення земної кулі. Глобальні економічні і політичні процеси визначають умови життя людей в тій або іншій країні, впливаючи на розподіл валоЦей вплив став найбільш очевидним в XX сторіччі, породивши так звані глобальні планетарний-світові процеси і проблеми: екологічні, економічні, демографічні, військово-політичні.

Всі ці і інші проблеми і процеси прямо і опосередковано впливають на соціалізацію підростаючих поколінь. Опосередкований вплив глвого національного продукту тієї або іншої країни між сферами оборони, виробництва, соціальних інвестицій, споживанняі накопичення. Розвиток засобів масової комунікації привів до того, що планета і світ можуть прямо впливати на процес соціалізації, бо ЗМІ дозволяють людині «не сходячи з місця» бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим «розсувалися» кордони дійсності. Природно, що наслідком цього з'явилися зміни в сприйнятті життя. Плани, мрії дітей, підлітків, юнаківв модернізованих суспільствахстали формуватися, орієнтуючись не тількина норми, цінності, характернідля їх безпосереднього оточення, але і на ті зразки, які ваблять до себе, навіть залишаючись недоступними.

Наявність і роль мегафакторів соціалізації необхідно мати на увазі і враховувати, визначаючи завдання, цілі і зміствиховання. Тому великого значення набуває реалізація принципу природовідповідності виховання. Сучасне трактування принципу природовідповідності виховання припускає, що воно повинне ґрунтуватися на науковому розумінні взаємозв'язку природних і соціальних процесів, узгоджуватися іззагальнимизаконами розвитку природи і людини, виховувати його згідно статі і віку, а також формувати у нього відповідальність за розвиток самого себе, за стан і подальшуеволюцію ноосфери. Відповідно до принципу природовідповідності виховання у людини необхідно культивувати певні етичні установки по відношенню до природи, до планети і біосфери в цілому, а також природоохоронне і ресурсосзберігаюче мислення і поведінку.Країна - феномен географічно-культурний. Це територія, що виділяється по географічному положенню, природним умовам, має певні межію. Вона володіє державним суверенітетом, а може знаходитисяпід владою іншої країни. На території однієї країни можуть існувати декілька держав. Природнокліматичні умови тих або інших країн різні і роблять прямий і опосередкований вплив на жителіві їх життєдіяльність. Географічні і кліматичні умови примушуютьжителів країни зпокоління в покоління до подоланняіснуючих труднощів або полегшують працю, а також господарський розвиток країни.

Суспільство- це сукупність тих відносин, що склалися в країні, соціальних відносин між людьми, структуру яких складає сім'я, соціальні, вікові, професійні і інші номінальні і реальні групи, а також держава. Останнім часом слідує досить нелегкий, а на практиці у тому числі і хворий процес їх розділення, роздержавлення співтовариства, відновлення, а багато в чому і творіння текстур цивільного співтовариства. Ці перевтілення співтовариства не мали можливості не загострити старих і зовсім не породити новітніх завдань соціалізації зростаючих поколінь. Виховання як соціально контрольована соціалізація випробовуєна собі вплив соціальної структури суспільствау зв'язку з тим, що різні соціальні шари і професійні групи мають різні уявлення про те, які люди повинні вирости зїх дітей.

Чим економічніше розвинене суспільство, тим більше сприятливі можливостідля розвитку людини в процесі соціалізації. Економічне становищевизначає якість життя, медичні, освітні, житлово-побутові і культурні відмінності в можливостях, які створювало кожне з названихсуспільствдля розвитку підростаючих поколінь. Відповіднорівню економічного розвитку суспільство складаються і умови соціалізації людини в зрілому віці, визначаючи можливостіі стимули реалізації себе в трудовій діяльності, матеріальну основу сімейногоблагополуччя і рекреативного поведінки. Економіка визначає і можливий рівень життя людей похилого віку.У нестабільному суспільстві, для якого характерніперехід від одного типу суспільствадо іншого або істотназміна суспільстваусередині одного типу, що змінюється, ситуація принципово інша. У нім відсутній соціальний консенсус, тобто інтереси різних соціальних, професійних і навіть вікових груп не співпадають, суперечать один одному. Велику частинуїх об'єднує лише згодав тому, що це суспільствотреба змінити. Але в питанні про те, що треба змінити, а тим більше в якому напрямізмінити, єдності немає. Змінне суспільствоне в змозі ставити реальні і адекватні завданняперед вихованням, бо воно не має сталогоканону людини і стійкого сценарію свого розвитку, воно лише намагаєтьсявизначити свої цінності і їх ієрархію, намацати нові ідеологічні установки. Воно лише знає, що потрібно виховувати «іншу» людину і робити це «по-іншому».

Країна - ланка політичної системи співтовариства, яке має правлячі функції. Воно є сукупністю взаємозв'язаних установ і організаці (урядовий агрегат адміністративні і грошові органи, трибунал), які утілять в життя управління співтовариством.

Субкультура - це автономне відносне цілісне утворення. Вона включає рядбільш менш яскраво вираженихознак: специфічний набір ціннісних орієнтації, норм поведінки, взаємодії і взаєминїї носіїв , а також статусну структуру; набір джерел інформації, що віддаються перевага; своєрідні захоплення, смаки і способи вільного проведення часу; жаргон; фольклор.Соціальною базою формування тієї або іншої субкультури можуть бути вікові, соціальні і професійні верстви населення, а також контактні групи усередині них, релігійні секти, об'єднання сексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, феміністи), злочинні групи і організації, об'єднання по роду занять (мисливці, картярі, філателісти, хакери). Спершу маючи більш-менш визначені незвичайності, ціннісні орієнтації субкультури роблять великий вплив на справи її носіїв до світу і зі світом, на їх самоусвідомлення і самовизначення, на вибір сфер і методів самореалізації, які віддаються перевага.Велика частина народонаселення нашої країни мешкає в селі, тому треба оглянути як конкретно сільська територіяздійснює вплив на процес соціалізації. Особливості сільського способу життя пов'язані з особливостями праці і побуту жителів: підлеглістю праці ритмам і циклам року; важчими, ніж зазвичайв місті, умовами праці; малими можливостямидля трудової мобільності жителів; великим злиттям праці і побуту, непохитністю і трудомісткістю праці в домашньомуі підсобному господарствах , набір занять у вільний час досить обмежений.

Для села характерна «відвертість» спілкування. Відсутність великих соціальних і культурних відмінностей між жителяминечисленність реальних і можливих контактів роблять спілкування селян задоволене тісним і таким, що охоплює всі сторони життя. Дружба і приятельство диференціюються слабо, а тому емоційнаглибина і інтенсивність спілкування зрізними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Природно, все, про що йшлося, може мати більш менш істотнівідмінності залежно від «індивідуальних» особливостей села. Адже саме вони впливають на соціалізацію дітей, підлітків, хлопцівмайже синкретично, тобто практично нереально відстежити їх вплив в процесі стихійної, щодотієї, що направляєтьсяі щодо соціально-контрольованої соціалізації.Місто володіє рядом характеристик, які створюють специфічні умови соціалізації його жителів, особливо підростаючих поколінь.

Сучасне місто об'єктивно - осередок культури: матеріальною (архітектура, промисловість, транспорт, пам'ятники матеріальної культури), духовною (утворена жителів, установи культури, учбові заклади, пам'ятники духовної культури). Завдяки цьому, а також кількості і різноманіттю шарів і груп населення місто - осереддя інформації, потенційно доступної його жителям. В той момент мегаполіс - осереддя криміногенних причин, кримінальних текстур і груп, а ще усіх видів поведінки, яка відхиляється від установленої норми. У мегаполісі багато неблагополучних сімей з криміногенним потенціалом; є багато покупців наркотичних і отруйних засобів (поширеносеред молодих людей); є неформальні категорії і з'єднання з антисоціальною тенденцією; поширена пристрасть забавами, якими захоплюються неповнолітні тощо. В цілому роль міста в соціалізації дітей, підлітків, юнаків визначається тим, що воно надає кожному городянинові потенційно широкі можливості вибору кругів спілкування, систем цінностей, стилів життя, а отже,і можливостейсамореалізації і самоствердження.

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. За словами Карлсона А., сім'я - це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом. Людина завжди повинна мати можливість усвідомити себе особистістю, у неї повинен бути вибір, який би допоміг стати суб'єктом, творцем своєї власної долі, свого життя. Йдеться про те, щоб кожна людина мала можливість якомога краще пізнати себе, свій внутрішній світ, власне «Я», свої психофізіологічні особливості, що дасть їй змогу ефективно вико-ристовувати особистий потенціал, пристосовуватися до обставин життя, впливати на них, вибудовувати власну стратегію й лінію поведінки.

Висновок до розділу.

Значить, розквіт повноважень персони, заслуги нею вершин про- фесійного, морального поліпшення співвідносяться з цими поняттями, як "життєві проекти", "життєва можливість", "завдання", "думка", "еталон". Життєві наміри торкаються можливостей професійногопідйому, домашнього та матеріального достатку, прийдешнього діток і так далі. Їх відсутність або уявлення про неможливість в реалізаціях намічених намірів приймається особистістю як безвихідна ситуація, замкнуте коло. Присутність еталону вважається більше узагальненим уявленням про максимум вірогідному рівні становлення персони і реалізації її потенціалу. Еталон - не є видимістю, він має неупереджену вдачу. Державний виховний еталон, випливаючи з етнічних звичаїв і вірувань, звичаїв, з точних ціннісних орієнтацій і необхідностей, не може спростовувати загальнолюдських цінностей.



Висновки

Отже, соціалізація є процесом і результатом засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. У процесі спільної діяльності і спілкування формується його соціальність - культура мислення і культура почуттів, культура духовного життя і культура поведінки. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може.

Успадковані задатки розвиваються прямо пропорційно тим елементам середовища, з якими дитина нерозривно пов'язана, активно взаємодіє. Так, задатки до мовлення самі по собі ще не визначають, чи буде дитина загалом розмовляти. Це залежить від наявності відповідного оточення -- людей. Ці задатки також не визначають, яка саме мова буде розвиватися. Це залежить від того, якою мовою розмовляють люди, які безпосередньо оточують дитину. Мова дитини розвивається у зв'язку з її природною потребою спілкуватися і намаганням взяти активну участь у діяльності оточуючих її дорослих і ровесників, шляхом її активних дій з приводу оволодіння мовою. Про вплив безпосереднього оточення на ступінь засвоєння мови свідчать численні життєві факти. Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується безперервно протягом усього життя. Йому властива внутрішня динаміка здобутків і втрат (Г.С.Костюк), безмежність саморозкриття особистості. Упродовж усього життя жителя нашої планети працюють ці причини соціалізації, як етнос, ментальність; район, село, мегаполіс.

Етнос - історично складена на деякій місцевості стійка згрупованість жителів нашої планети, яка має єдині риси і постійні незвичайності культури (включаючи мову) і психічного складу, і ще усвідомлення власної єдності і відмінності від інших схожих утворень. Суттєвим фактором соціалізації є тип поселення, в якому живуть учні і дорослі, що їх оточують. Найбільш типовими поселеннями України є міста і села. Відмінності у соціально-економічних, соціально-психологічних, культурних і природних умовах життя міста і села впливають на формування різних способів життя, різної ментальності. Сільський тип поселення продовжує залишатись ефективним фактором соціалізації покоління, що підростає, оскільки в ньому і нині досить сильним є соціальний контроль за поведінкою людини. Відносно стабільний склад жителів села, слабка їх соціально-професійна культурна диференціація, тісні родинні і сусідські зв'язки, ''відкритість'' спілкування, близьке спілкування дорослих і дітей, природодоцільний, непоспішний, розмірений ритм життя та інше є реальними передумовами для появи неповторних рис у поведінці жителів села.

Особливу роль в ході соціалізації грають засоби глобальної комунікації, які вважаються різновидом глобального спілкування жителів нашої планети. У їх числі 1-е місце за власною дією на діток займають електронні засоби: кіно, TV, відео, які видавили собою друкарські засоби. Останнім часом все більшого значення у науці набувають макрофактори соціалізації, у тому числі і природно-географічні умови, оскільки встановлено, що вони прямо і опосередковано впливають на становлення особистості. Так, екологічні зміни біосфери, забруднення навколишнього середовища, порушення екологічної рівноваги у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю людини, спричинили негативний вплив природних факторів на її здоров'я і діяльність, почали загрожувати самому існуванню людини. Якісно нові проблеми людства одержали назву глобальних.

Масштабні труднощі населення Землі відбиваються в персональній свідомості. Вони стали соціалізуючою нервовою системою жителя нашої планети, яка почала обмірковувати власний обов'язок за підвищення чисельності і масштабів масштабних катаклізмів, які відбуваються. В ролі інтегративного ефекту усіх моментів соціалізації виступає стиль життя. Він складається як наслідок взаємодії жителів нашої планети і що знаходиться навколо натурального і громадського мікро-, мезо-, макросередовища і має риси спільного (склад розуму держави, форми політичної влади, фінансовий устрій і під.), незвичайного (своєрідність ареалу, мегаполісу, сіла і так далі) і поодинокого (сім'я, середній учбовий заклад, колектив, категорія, людина).



Список використаної літератури

1. Алєксєєнко Т.І. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка. - 2005. - № 1.-С. 56.

2. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій.-К.:МАУЛ, 2001. - 96 с.

3. Вербець В.В., Субот О.А., Христюк Т.А. Соціологія Навчальний посібник. - К.: КОНДОР, - 2009. - 550 с.

4. Гіденс Е. Соціологія / пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; наук. ред. О. Іващенко. - К.: Основи, 1999. - С. 34-63.

5. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, 2-е ви. - К:., «Освіта України», «КНТ», 2008. - 528 с.

6. Злобіна О. Особистість як суб`єкт соціальних змін / О. Злобіна. - К.: НАН України; Інститут соціології, 2004. - 400 с. 47.

7. Ігнатов В.А. Личность: сущность, становление, развитие: учебн. пособие для студ. вузов гражданской авиации / В.А. Ігнатов, Е.Ф. Сластенко, И.П. Челюканов. - К.: КИИГА, 1992. - 203 с.

8. Кон М. Складність діяльності та особистість за умов докорінних змін: порівняльний аналіз Польщі й України / М. Кон, В. Зборовский, К. Яницка та ін. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 1. - С. 128-154.

9. Курошева Г.М. Личность, общество, государство: сб. науч. тр. / Санкт-Петербургский гос. ун-т водных коммуникаций / Г.М. Курошева (отв. ред.), О.А. Лиходій (отв. ред.). - СПб: СПГУВК, 2000. - 191 с.

10. Любарська О.М. Основи соціалізації особистості: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. Миколаївський держ. ун-т ім. В.О. Сухомлинського / О.М. Любарська. - Миколаїв: Іліон, 2008. - 212 с.

11. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения / Н.Ф. Наумова. - М.: Наука, 1988. - 200 с.

12. Немировский В.Г. Социализация личности. Теория исследования и опыт / В.Г. Немировский. - Красноярск: Красноярский университет, 1989. - 193 с.

13. Перегуда Є.В. Соціологія: навчальний посібник / Є.В. Перегуда та ін. - К.: КНУБА, 2012. - 140 с.

14. Піча В.М. Соціологія: загальний курс: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України / В.М. Піча. - К., Каравела, 1999. - С. 70-74.

15. Платонов К.К. Структура развития личности. / К.К. Платонов. - М.: Наука, 1986. - 255 с.

16. ПримушМ. В. Загальна соціологія [Текст]: Навч. посібник / М.В. Примуш. - К.: Професіонал, 2004. - 590 с.

17. Психологія сім'ї: Курс лекцій / За редакцією Бондарчука О.І.-К.:МАУЛ,2001.-С. 32.

18. Смелзер Н. Соціологія / Н. Смелзер; пер. с англ. - М.: Фенікс, 1994. - С. 94-129. Соціологія: підручник / за заг. ред. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. - Вид. 3-тє, перероб. і доп. - Київ-Харків, 1998. - С. 271-309.

19. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Мудрик А. В.; Под ред. В. А. Сластенина.-М.-2000.-С. 120.

...