Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали сімейного насильства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали сімейного насильства

В.А. Стрельник

Стрельник В.А. Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали сімейного насильства.

У статті надано характеристику поняттям "насильство", "домашнє насильство", "насильство щодо жінок"; розкриті види насильства над жінками в родині.

Автором визначено основні потреби жінок, які зазнали насильства в сім'ї; охарактеризовано основні технології, організаційні форми та методи допомоги жінкам-жертвам домашнього насильства.

Ключові слова: “насильство”, “домашнє насильство”, “індивідуальна робота”, “групова робота”, “психокорекція”.

Стрельник В.А. Технологии социальной работы с женщинами, подвергшимися семейному насилию.

В статье дана характеристика понятиям "насилие", "домашнее насилие", "насилие в отношении женщин"; раскрыты виды насилия над женщинами в семье.

Автором определены основные потребности женщин, подвергшихся насилию в семье; охарактеризованы основные технологии, организационные формы и методы помощи женщинам-жертвам домашнего насилия.

Ключевые слова: “насилие”, “домашнее насилие”, “индивидуальная работа”, “групповая работа”, “психокоррекция”.

Strel'nik V. A. Technologies of social work with women subjected to domestic violence.

In the article the characteristics of the concepts "violence", "domestic violence", "violence against women"; in article types of violence against women in the family.

The author defines the basic needs of women victims of domestic violence; describe the key technologies, organizational forms and methods of assistance to women victims of domestic violence.

Key words: “violence,” “domestic violence”, “individual work”, “teamwork”, “psychocorrection”.

насильство жінка сексуальний

Сімейне насильство в Україні все ще залишається латентним явищем, яке виходить на поверхню тільки тоді, коли приховувати проблему вже неможливо. Уявлення про те, що насильство має місце тільки в соціально неблагополучних сім'ях не відповідає дійсності: воно відбувається в будь -яких категоріях населення, незалежно від класових, культурних, соціо-економічних аспектів.

Проблема насильства над жінкою має місце, в тій чи іншій мірі, у всіх країнах світу. Жінки століттями потерпали від насильства і від страху бути згвалтованими. Хоча насильство і являло собою величезну медичну, психологічну, психіатричну, юридичну проблему і проблему суспільної безпеки, воно фактично ігнорувалося суспільством. До недавнього часу майже не існувало юридичних служб захисту і лікувальних установ. Не було ніяких профілактичних програм. Дуже мало проводилося досліджень для кращого розуміння проблеми. А невірні уявлення про насильство над жінками сприяли існуванню дискримінаційних законів та практики, приводили до нелюдського поводження з жертвами в правоохоронних органах і судах. Більшість жертв в цих умовах мовчали, не просили про допомогу, в якій так відчайдушно потребували. Створився порочний круг: мало хто з жінок заявляв про насильство, а масштаби насильства зростали.

У суспільстві мовчання було порушено на початку 70-х років, що співпало з новою хвилею жіночого руху. Жінки почали обговорювати один з одним пережите насильство і поступово стали говорити відкрито. Осуд насильства, прагнення до його викорінення згуртувало міжнародний жіночий рух. Жінки всього світу виступали зі своїми ідеями, планами, програмами, прагнучи покласти край насильству. Завдяки їх активним діям прийняті міжнародні документи, внесені зміни в національне законодавство, створені структури покликані вирішувати проблеми насильства.

В засобах масової інформації часто з'являються факти про різні види насильства у різних регіонах України. Проте наукових досліджень даної проблеми дуже мало. Однак всі наявні данні свідчать про те, що від побутового насильства страждають переважно жінки, а здійснюють його частіше за все чоловіки. Наслідки бувають катастрофічні і для жінок, і для їхніх сімей, а вплив на фізичне і психічне здоров'я є глибоким і часто на все життя. Попередні дослідження свідчать, що жінки, які в дитинстві,на щастя, не стикались з проявами насильства, більш схильні бути ніжними із своїм партнером і проявляти турботу до нього, оскільки насильство часто породжує інше насильство.

Фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К. Маркса, Р. Мертона, та ін.

Різноманітні аспекти проблематики насильства в сім'ї розглянуті в працях зарубіжних (психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н. Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.) і вітчизняних (А. Антонова, Л. Альперн, А. Бесєдіна, О. Кочемирівської, М. Мацковського, В. Тулякова, А. Харчева, І. Хозраткулової, Т. Шипунової та ін.) дослідників.

Аналіз проблем пов'язаних з соціальною роботою з жінками, які постраждали від домашнього насильства, посилений інтерес учених до соціальної роботи з такими жінками, та пошук нових технологій соціальної роботи з даною категорією клієнтів зумовили вибір теми нашого дослідження: “Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали сімейного насильства”.

Отже, проблема насильства щодо жінки є надзвичайно актуальною в Україні і це зумовлює гостру потребу її вирішення на рівні теорії та практики соціальної роботи. Саме тому метою нашої статті є наукове обґрунтування та теоретичне вивчення технологій соціальної роботи з жінками, які постраждали від сімейного насильства.

Насильство - феномен складний, багатоаспектний. Загалом, поняття насильства несе чітко виражене негативно оціночне навантаження і вживається в дуже широкому значенні, яке включає усі форми фізичного, психологічного, економічного придушення, а також такі душевні якості, як брехня, ненависть, лицемірство, тощо.

Отже, звернемося до головного поняття нашої роботи - сімейного насильства. Домашнє насильство - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю [1].

Робочим поняттям домашнього насильства (його ще називають подружнім насильством, або насильством партнера, або синдромом побиття) для нашого дослідження ми будемо вважати наступне: це навмисні насильницькі або контролюючі дії людини, яка перебуває або перебувала в інтимних стосунках з жертвою (жертвами), і яка може проживати або не проживати з жертвою спільно.

Насильство особливо торкнулось жінок, у тому числі, домашнє насильство. Його неможливо пояснити новим часом, бідністю або алкоголізмом, тому що ці фактори лише підсилюють агресивне поводження домашніх насильників, а не виступають його причиною. Адже ще нещодавно в нашому суспільстві було не прийнято відкрито говорити про домашнє насильство. А насправді, ця форма насильства існує в нашій країні давно і досить широко вона поширена серед людей різних національностей, будь - якого фінансового і соціального статусу, у родинах віруючих і невіруючих. Більш того, ми ніяк не можемо приписати її сьогоднішній економічній нестабільності, оскільки домашнє насильство існує, як у відсталих, так і в економічно розвинених державах. Мільйони жінок в усьому світі зазнають щоденні знущання, катування й інші форми насильства від свого чоловіка чи партнера, і скрізь це насильство вважається приватною сферою життя людини.

Насильство щодо жінок є видом агресивної поведінки та використання сили для нанесення шкоди: від словесних образ і погроз до побоїв і зґвалтування. Жінки набагато частіше, ніж чоловіки, стають жертвами економічного, психологічного, фізичного і особливо сексуального насильства.

Існують різні види домашнього насильства. Найчастіше жінка, що живе в ситуації насильства, навіть і не здогадується, що те, що з нею відбувається, є насильством.

Домашнє насильство має місце, якщо партнер ображає й принижує жінку; не дозволяє їй бачитися з подругами й родичами; б'є або кричить і загрожує побоями; б'є дітей; змушує жінку займатися сексом проти її волі; не хоче, щоб жінка працювала; змушує її думати, що тільки він може правильно розпоряджатися сімейними грошима; постійно критикує; вселяє почуття провини перед дітьми й використовує дітей для опосередкованого насильства. Воно має місце, якщо жінка в родині почуває себе безпомічною й нікому не потрібною; боїться свого партнера; почуває себе самотньою; у всьому звинувачує тільки себе, махнула на себе рукою й живе тільки підкоряючись почуттю боргу [2].

Окреслення глибини проблеми сімейного насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив її подолання. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до технологій соціальної роботи з підтримки жертв сімейного насилля, що включали б форми та методи роботи і стратегій допомоги потерпілим від сімейного насилля.

Основними потребами жінок, які зазнали насильства в сім'ї, є потреби у захисті і безпечному притулку для себе та дітей; у працевлаштуванні для забезпечення собі і дітям проживання окремо від кривдника, забезпечення можливості виховувати дітей, брати участь у реабілітаційних заходах; потреба у тренінгових заняттях з відпрацювання навичок пошуку роботи, проходження співбесіди, написання резюме; потреба у відновленні психічного здоров'я, в емоційній підтримці; у подоланні залежності чи співзалежності; потреба у догляді за дітьми, у психологічній корекції тощо. У вирішенні цих проблем жінки потребують фахової допомоги, зокрема й соціально-психологічної, надання якої відбувається у формі індивідуальної чи групової роботи.

Індивідуальна робота з жінками, які пережили насильство в сім'ї, може здійснюватися психологами у вигляді консультаційної, діагностичної та корекційної роботи. Окремим важливим напрямком професійної допомоги у межах зазначених технологій є соціально-психологічна робота зі співзалежністю.

Особливості індивідуальної роботи з жінками-жертвами домашнього насильства, насамперед виявляються у консультуванні (кризовому, інформаційному, індивідуально-підтримуючому, мотиваційному), спрямованому на гармонізацію особистості тощо. Будь-яка консультація передбачає встановлення партнерських відносин, виявлення насильницької ситуації у сім'ї та обов'язкове врахування психоемоційного стану клієнтки. Сутність проблеми прояснюється шляхом збирання фактів, з'ясовування відчуттів жінки, її ставлення до ситуації. Психолог може висловити свою думку щодо проблеми клієнтки, надати їй інформацію про те, як вона може вчинити вже сьогодні. Надалі обговорюється перспектива "втручання" в ситуацію клієнтки. Під час первинного напівструктурованого інтерв'ю особливу увагу звертають на емоційний стан жінок. Скривджені жінки впродовж першої зустрічі почуваються надзвичайно тривожно. Вони переживають з приводу того, що і як треба говорити. Консультант має створити довірливу та комфортну атмосферу, переконати жінку в тому, що вона може не розповідати все й одразу. Постраждала жінка має відчути, що психолог є безоцінковим і некритичним, дотримується принципу конфіденційності [3].

Чимало жінок під час консультації виявляють низку емоційних реакцій, зокрема страх, злість, провину і навіть сумніви щодо власного психічного здоров'я. Консультанту слід заохочувати постраждалу дати вихід емоціям назовні. Лише потім жертва буде в змозі подолати їх. Надалі слід допомогти жінці подивитися об'єктивно на її ситуацію з різних ракурсів. Важливий аспект консультування - акцентування уваги на позитивних якостях постраждалої. Вона потребує допомоги у визначенні власних позитивних характеристик. Водночас варто звертати увагу на теперішній час, оскільки жінка може почуватися ніби у пастці й не бачити виходу.

Кризове консультування у більшості випадків здійснює психолог, і лише у разі необхідності (якщо вираженими є особистісні порушення) до роботи залучається лікар-психіатр. Кризове консультування також передбачає важливість надання психологічної підтримки з метою унеможливлення розвитку посттравматичного стресового розладу.

Основні принципи індивідуальної роботи з потерпілою від насильства - це доброзичлива увага під час консультативної зустрічі; обережність і виваженість висновків; незасудження; зберігання нейтралітету; пояснення та перевірка; чесність (якщо зараз консультант не знає відповідей, то чесно сказати про це); емпатія; не підтримування ілюзій клієнтки.

Окрім індивідуальної роботи з жертвами насильства, ефективним методом є групова робота. Використання тренінгових (групових) програм є дуже дієвою формою організації терапевтичного процесу при подоланні наслідків насильства. Основне завдання таких програм полягає саме у проведенні взаємного дослідження, отриманні знань про власну особистість. Традиційно тренінг застосовують для розвитку навичок самопізнання, саморозуміння, рефлексії, зміни ставлення до себе й інших, вироблення навичок саморегуляції, розвитку емоційної гнучкості, для покращення соціальної адаптації учасників, поглиблення досвіду психологічної інтерпретації інших людей. Його можна розглядати як спосіб перепрограмування моделі управління раніше сформованою поведінкою людини.

Важливого значення у наданні допомоги жертвам насильства в сім'ї набули моделі роботи із співзалежними жінками. Майже все те, що відбувається у житті жінки, постраждалої від насильства, має ознаки співзалежності: клієнтка-жертва може не знати, що існує щось краще, ніж те, що вона проживає.

Найбільшого поширення у світовій практиці набули такі форми роботи із залежністю й співзалежністю: індивідуальна та групова психотерапія; сімейна психотерапія; подружня психотерапія, а також підкріплення у вигляді відвідування груп самодопомоги; читання спеціальної літератури, що стосується даної проблеми. Можливою формою допомоги співзалежним є просвітництво як стартова позиція для ідентифікації проблеми співзалежності; психологічна підтримка і самодопомога.

Терапевтична групова робота, або групова психотерапія, має індивідуальні терапевтичні цілі і спрямована на полегшення стану або подолання особистісних проблем: тривога, низька самооцінка, брак цілеспрямованості, неефективність управління стресом, низька працездатність, знижена емоційність або послаблений контроль за нею, що спричиняють труднощі у міжособистісних стосунках, дискомфорт у групових ситуаціях або брак довіри до інших людей. Груповою психотерапією, як правило, займається психолог або психотерапевт.

Групове консультування орієнтоване на розв'язання певних проблем або на модифікації специфічних ситуацій, які є схожими для членів групи (емоційні, міжособистісні проблеми або проблеми, що стосуються майбутнього). Лідерами таких груп можуть бути як психологи, так і соціальні працівники.

Оскільки у свідомості жінок, які зазнають насильства і перебувають в стані співзалежності, закріплюються моделі невпевненої, тривожної, агресивної поведінки, то ефективним методом втручання та надання допомоги є проведення тренінгу асертивності, основними цілями якого є: підвищення поінформованості про права особистості; формування вміння озрізняти невпевнену, впевнену та агресивну поведінку; навчання вербальним і невербальним навичкам впевненої поведінки тощо [4].

Але всі ці заходи не можуть в певній мірі допомогти жінці, яка зазнала домашнього насильства. Бо повній комплекс цих мір вважається недієвим без використання методів психологічної корекції.

Психологічна корекція (психокорекція) - є одним з видів психологічної допомоги та представляє собою діяльність, спрямовану на виправлення особливостей психологічного розвитку, які не відповідають оптимальній моделі, за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу, а також - діяльність, спрямована на формування у людини потрібних психологічних якостей для підвищення його соціалізації та адаптації до мінливих життєвих умов.

Психокорекція виділяється з-поміж інших видів психологічної допомоги таких, як психотерапія, психологічні тренінги, психологічне консультування.

Психокорекційний вплив на жінку - жертву може бути таких видів: переконання, навіювання, наслідування, підкріплення. Розрізняють індивідуальну і групову психокорекцію. В індивідуальній психолог працює з клієнтом, тобто жінкою - жертвою, один на один за відсутності сторонніх осіб. У груповій - робота відбувається відразу з групою клієнтів зі схожими проблемами, тобто з такими ж жінками, які зазнали насильства вдома, ефект досягається за рахунок взаємодії та взаємовпливу людей один на одного.

Діяльнісна парадигма методів психокоррекційної допомоги жінкам, які постраждали від домашнього насильства пов'язує психокорекцію з формуванням системи дій та чіткої структуризації діяльності. У цьому плані виділяються дві групи методів:

- Методи посилення регулюючих функції психіки, розвиток емоційного самоконтролю, який майже зникає у жінок - жертв домашнього насильства, поліпшення психічної саморегуляції.

- Методи нормативно - ціннісної корекції, об'єктами якої виступають нормативні комплекси, що зумовлюють відмову від підпорядкування спільним принципам, цілям, завданням діяльності.

Методи психокорекції жінок - жертв сімейного насильства спрямовані на вироблення норм особистісної поведінки, міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на ситуацію, яка відбувається в сім'ї, швидко перебудовуватися в різних умовах, групах, тобто на методи соціального пристосування. Ефективність роботи залежить від ступеня відповідності психокоррекційної роботи індивідуальним особливостям психічного стану клієнтки.

Всі методи психокорекції в цілому дають системне уявлення про організаційно - змістовні засади психокоррекційного процесу.

Ці методи повинні бути зв'язані з психологічним станом жінки та відповідати соціально - педагогічним характеристикам, які притаманні жертвам домашнього насильства.

У жінки, схильної до:

* фрустрації, психокорекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з відчуттями;

* підвищеної соціальної ізоляції, психокорекція такого стану має бути направлена на психолого - педагогічну робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки, відгородження себе від гнітючих стосунків), соціальна робота з налагодження зв'язків;

* суїциду, психокорекція такого стану має бути направлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підвищення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень;

* видів залежності ( фізичної, сексуальної, психологічної, економічної, емоційної). Психокорекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість, також необхідні знання психологічного захисту;

* відчуття провини, психокорекція такого стану має бути направлена на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати реальні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки;

* кризи ідентифікації, психокорекція такого стану має бути направлена на пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло.

* втрата відчуття загрози, психокорекція такого стану має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення;

* сумирності, психокорекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень [5].

Всі ці вищезазначені характеристики жінок - жертв сімейного насильства взаємозв'язані і рідко виявляються поодинці. Частіше за все у однієї жінки, яка зазнала домашнього насильства проявляються одразу декілька, або навіть більше, таких характеристик.

Проаналізувавши всі ці характеристики жінок - жертв сімейного насилля, у психокорекцію негативних станів потрібно включати:

* соціальну роботу з налагодження зв'язків;

* педагогічну роботу: навчання таким навичкам, як позитивне спілкування (вирішення конфліктів, адекватне висловлювання), адекватне мислення і ставлення до себе, прийняття рішень та психологічного захисту, сприяння підвищенню рівня самооцінки жінки;

* психологічну роботу зі зняття відчуття провини, емоційної та фізичної релаксації.

Маючи на увазі всі ці соціально - педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля, вважається доцільним провести комплексну психокоррекційну роботу, основна мета якої - підвищення самооцінки жінок.

Висновок. Насильство в сім'ї є однією з домінантних комплексних соціальних проблем в Україні. Її розв'язання пов'язане насамперед з ідентифікацією насильства в усіх його видах, формах та проявах; дієвою системою правової допомоги жертві насильства; подоланням його наслідків як для жертви, так і для сім'ї в цілому як цілісної системи за допомогою діяльності соціальної мережі підтримки, до якої належать як державні, так і недержавні установи і організації; корекційною роботою спеціально навчених фахівців із особами, які вчиняють насильство в сім'ї; його профілактикою на різних етапах з різними цільовими групами.

У роботі з ситуацією насильства в сім'ї слід враховувати такі особливості клієнтів: травматичний досвід у дитинстві; відсутність чітких цілей стосовно власного майбутнього; перевага деструктивних способів спілкування в сім'ї; відсутність навичок конструктивної взаємодії; внутрішньо-особистісні порушення. Основними технологіями соціально-психологічної допомоги жінкам-жертвам насильства в сім'ї є консультування, діагностика, психокорекція та робота зі співзалежністю. Ці технології можна застосовувати як в індивідуальних, так і в групових формах роботи.

Консультативні стратегії ґрунтуються на: проведенні первинного інтерв'ю; наданні підтримки; заохочуванні вираження почуттів; акцентуванні на позитивних якостях постраждалої; наданні інформації; аналізі альтернатив; виробленні подальшого плану дій; адвокатуванні та захисті інтересів. Кваліфікована допомога психолога дає жінці можливість конструктивно пережити те, що сталося й перетворитися з "жертви насильства" на "людину, що пережила насильство".

Література

1. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 № 2789-111.

2. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки - жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка.-2005. - №2. - С. 43-47.

3. Кальницька К.О. Особливості соціально-психологічної роботи з жінками, жертвами насильства в сім'ї / К. О. Кальницька // Соціальна робота як чинник гуманізації суспільного буття: Український та міжнародний досвід: Тези доповідей та виступів Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Чернігів, 3-4 грудня 2010 року): - Чернігів : ЧДІЕУ, 2011. - С. 114-120.

4. Степовик В. Здорова та сім'я, де немає насильства // Міліція України/ В. Степовик. - К., 2007. - № 6. - 8 с.

5. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка/ С. С. Пальчевський. - К. : Кондор, 2005. - 506 с.

Размещено на Allbest.ru