Географічні аспекти соціальної структури населення та її територіальної диференціації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Географічні аспекти соціальної структури населення та її територіальної диференціації

Зміст

Вступ

1. Поняття соціальної структури суспільства та її елементи

2. Поняття соціальної диференціації та мобільності суспільства

3. Географічні складові диференціації країн за економічними показниками

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У період активного розвитку та становлення міжнародних економічних відносин виникає низка досить важливих проблем, які потребують негайного вирішення. Одною із найголовніших проблем, що потребує негайного вирішення є проблема соціальної диференціації суспільства, пов'язана із майже відсутністю середнього класу, та проблема бідності, що існує через нерівномірність в доходах та споживанні.

Вагомий внесок у розробку теоретико-методичних та практичних заходів, щодо вирішення проблеми бідності та здійснення ефективного соціального захисту суспільства зробили такі вчені, як Т.О.Білик, І.М.Школа, І.Д.Козменко, Ю.А.Кондзюк, В.М.Головатюк, О.В.Товстиженко, В.І.Приймак, А.Г.Носов, В.А.Моденов, В.І.Ткач, Н.М.Павловська, І.Ю.Палкін, О.П. Турецький та інші.

Хоча питанням, щодо соціальної диференціації суспільства присвячено багато праць визначних науковців, проте ця тема і на даний час залишається актуальною, тому що є багато недоліків застосування теоретичних міркувань на практиці та, як наслідок, виникає необхідність досконалого вивчення проблеми бідності з подальшим обгрунтуванням основних методів та засобів вирішення даної проблеми.

1. Поняття соціальної структури суспільства та її елементи

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням. В залежності від типу соціальної спільноти виділяють два основних рівні структурної організації: 1) мікроструктуру, 2) макроструктуру.

Мікроструктура означає сталі зв'язки в малих групах (трудовий колектив, студентська група і та ін.).Макроструктура - це характерний для даного суспільства склад класів, верств, етнічних груп та соціальних категорій, сукупність сталих відносин між ними і особливість їхньої структурної організації.

Отже, соціальна структура - це сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства); соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (місто, село) й етнічних (нації, народності) спільнот, пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.

Основою соціальної структури є соціальна спільність, що становить реально існуючу сукупність індивідів і відрізняється соціальними зв'язками і відносною цілісністю. Об'єднання індивідів в соціальні спільноти відбуваються на основі різних характеристик і ознак, тому правомірне виділення соціально-класових, демографічних, етнічних, територіальних політичних та інших спільностей, що складають різні структурні елементи, ланки соціальної структури суспільства.

Соціальна група - поняття, що означає певну сукупність людей, які займають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Слід мати на увазі те, що соціальна структура суспільства - це явище історичне. Протягом тривалого часу, який характеризує історію суспільного розвитку, вона змінювалась.

Виділяють такі види соціальної структури суспільства:

2. Поняття соціальної диференціації та мобільності суспільства

Все наше людство існує і розвивається відповідно до закону соціальної диференціації, тобто поступовим збільшенням кількості та якості різних соціальних спільностей: класів, станів, каст, груп, професій, спеціальностей, партій і т. д.

Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів, конкретних функцій і соціальних занять. Іншими словами, соціальна диференціація - це процес появи функціонально спеціалізованих інститутів і поділу праці.

Ще в давні часи люди виявили, що розподіл функцій і праці підвищує ефективність суспільства. Саме з цього абсолютно у всіх суспільствах існує поділ статусів і ролей. Всі члени товариства розподіляються всередині соціальної структури таким чином, що всі різні статуси заповнюються і виконуються всі відповідні їм ролі.

У різні історичні проміжки часу існували і різні критерії відмінності індивідів. Спочатку це були антропологічні та демографічні відмінності. Суспільство поділялося за ознаками статі, віку, раси, етносу і т. д. Пізніше з'явилися відмінності соціального характеру, тобто поділ суспільства на класи, касти, стани, за приналежністю до тієї чи іншої професії і т. д.

Сучасна соціологія виділяє чотири групи чинників, що визначають соціальну диференціацію людей:

- Антропологічні - ці чинники мають на увазі формування рас, а в їх межах - етносів, націй, національностей, народів.

- Демографічні - тут мається на увазі поділ людей за статтю та віком.

- Професійно-технологічні - відбувається суспільний поділ праці (працівники розумової і фізичної праці), виникнення різноманітних професій, спеціальностей і спеціалізацій.

- Соціально-економічні - суспільство поділяється на касти, стани, класи тощо. Тут мають місце також і природні, і соціальні відмінності. Підстави, за якими суспільство ділиться на групи, визначаються доходами, соціальним статусом кожного окремого індивіда. Все суспільство являє собою умовну піраміду, розділену по горизонталі на частини. Верхівка - це еліта, як правило, найменш численний шар населення. Нижні шари піраміди - це люди (стани, касти, класи і т.п.), що живуть у злиднях, за межею бідності. Середина - середній клас населення.

Хоча соціальна диференціація і здійснюється за цими чотирма домінуючими чинникам, існує ще безліч різних підстав для її здійснення. Так, соціальна диференціація може здійснюватися за відмінностями між людьми, обумовленими їх фізіологічними і психічними особливостями. Наприклад, можна розділити людей на групи за їх характером, темпераментом, кольором волосся, талановитістю, обдарованістю та ін.

Соціальна диференціація як би представляє соціальний матеріал, який може бути або не бути основою соціальної градації. Соцiальна стратифiкацiя залежить від соцiальної диференцiацiї, але не спiвпадає з нею.

Головними показниками, що впливають на диференціацію населення є зайнятість, безробіття, бідність, розподіл доходів та заробітної плати, рівень життя та інші. соціальний мобільність географічний диференціація

Соціальна мобільність та маргінальність. Соціальна структура суспільства, її види та структурні елементи перебувають у постійному русі і розвитку. Справа в тім, що соціальне відтворення, тобто процес еволюційного розвитку системи, є неможливим без широких переміщень великих мас людей, окремих осіб у суспільстві, тобто без соціальної мобільності.

Соціальна мобільність - це перехід людей із одних суспільних верств, груп до інших (соціальне переміщення), а також їх рух до позицій більш престижних.(соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація). Термін соціальна мобільність вперше був введений у соціологію професором Гарвардського університету П.Сорокіним і став широко застосовуваним у сучасній соціологічній науці. Поняття соціальна мобільність застосовують в характеристиці ступеню відкритості чи закритості соціальних верств, груп або ж суспільства в цілому.

Виділяють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Горизонтальна мобільність - це переміщення на одному рівні соціальної структури (наприклад, токар I, II, III, IV, V, VI розрядів). Вертикальна мобільність - це різні переміщення "вверх" - "вниз" у соціальній структурі (наприклад, робітник-інженер-директор заводу-міністр). Якщо людина втрачає роботу, починає жити на допомогу по безробіттю, то вона в соціальній структурі переміщується "вниз".

Коли людина переміщується із однієї соціальної групи в іншу, виникають періоди під час яких вона знаходиться як би "поміж " цих соціальних груп. Подібне явище називається маргінальністю. Отже, маргінальність - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Маргінальність пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативних-ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери, що перебувають на "дні" суспільства. Маргінальність означає стійку соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем. Маргінальність має позитивне і негативне значення. Позитивне значення маргінальності полягає в тому, що люди, які перейшли з однієї соціальної групи до іншої, розширюють свій кругозор, знайомляться із звичаями та традиціями представників інших соціальних верств. Негативний вплив маргінальності проявляється в тому, що людина може втратити моральні орієнтири, в неї може з'явитися синдром психічної неврівноваженості і та ін.

3. Географічні складові диференціації країн за економічними показниками

Внаслідок випереджаючих темпів економічних перетворень порівняно із соціальною сферою історичний процес майнового розшарування громадян набув прогресуючої динаміки на фоні низьких доходів більшої частини населення. Це призвело до критичної поляризації соціальних верств, збільшення масштабів бідності та знедоленості окремих груп. Чим складніше економічне становище суспільства тим глибша диференціацію його населення.

Поряд з працюючими людьми виділяють безробітних, які можуть працювати, але, з незалежних від них причин, не працюють. Ця проблема виникає через перенаселення, незабезпеченість робочими місцями та інші причини і потребує вирішення та змін в політиці держави. Отже, вже населення поділене. Серед працюючого населення теж немає однорідності. Хтось є власником, хтось найманим працівником, а хтось зайнятий в державному секторі. І в усіх цих людей різна заробітна плата. Від цього різні потреби і доходи. Бідність є однією з основних проблем людства, вирішення якої значно зменшить диференціацію населення в цілому. Цікаве про диференціацію доходів ще те, що вона спричиняє диференціацію освіти, тобто можливість здобуття кращої освіти вища у заможніших, медицини, харчування. А це все у свою чергу відображається на рівні життя населення.

Група країн, що розвиваються, охоплює 4/5 усіх країн світу. У них мешкає більше ніж 80 % населення планети. Це дуже різні країни, в яких відбуваються складні соціально-економічні процеси. Визначальною тенденцією розвитку цих країн, починаючи з 60-х років XX ст., стає все більша їх диференціація і одночасне зростання їхньої ролі та значення у світі.

У 1950 р. найбільш "просунуті" в економічному відношенні країни, що розвиваються (35 країн), випереджували середні (54 країни) у 2,4 раза, а найбільш слаборозвинені (36 країн) у 5,4 раза. З середини XX століття різниця у рівнях розвитку між зазначеними групами країн суттєво зросла. Змінився і склад самих груп країн, що розвиваються, а також співвідношення між рівнями розвитку окремих країн усередині груп.

Внаслідок цієї диференціації виникли два головні полюси. На одному знаходяться найрозвиненіші з держав "третього" світу: перша група, що відділилася як результат так званого "нафтового буму", низка країн Перської затоки, а також "нові індустріальні країни" Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Сюди ж належать Багами та Бермуди. Другий полюс - це найбідніші країни, що перебувають у стані фактичного застою. Сюди входять країни Тропічної Африки та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, М'янма тощо, всього - 48-50 країн.

Між цими полюсами розташувалася решта країн світу, що розвиваються. Дуже неоднорідна також група країн з помітною тенденцією до подальшого розшарування. Розшарування цієї групи країн, що розвиваються, визначається динамічним зростанням одних і стагнацією інших, що не знайшли своє місце у системі світової економіки.

У країнах Заходу зростаючі проблеми бідності дедалі більше привертають увагу урядів і політиків. Якщо раніше переважною причиною бідності вважалася нездатність до роботи (хвороба або похилий вік), то тепер новими бідними є особи, які здатні до роботи, але не мають її, причому тривалий час. Бідність "не обирає віку", вона охоплює як молодих, так і літніх. Порівняно з 60-ми роками серед бідних набагато менше людей похилого віку. Залежно від рівня безробіття і розвитку соціальних програм "обличчя" бідності в різних країнах є різним. Наприклад, серед молоді найбільше бідних у Канаді, Данії, Німеччині, Іспанії, Швеції, Великобританії та США. Для інших розвинених західних країн така ситуація не характерна. Часто бідними стають неповні сім'ї в Канаді та США, Великобританії та Ірландії, тоді як у скандинавських країнах такі сім'ї рідко потрапляють до категорії бідних. В Австрії, Ізраїлі, Великобританії та США літні люди становлять третину або навіть більше бідних. І навпаки, у країнах з відносно невисоким рівнем бідності, таких як Швеція, Норвегія Швейцарія, літніх людей з-поміж бідних лише кілька відсотків.

Щодо варіації рівня бідності у країнах Заходу, то Євростат застосовує межу бідності в розмірі 50 % середньодушового доходу домогосподарства. Згідно з цим показником серед країн - членів Європейського Союзу Бельгія, Данія, Німеччина та Нідерланди мають найнижчий рівень бідності (менше 5 %). Іспанія, Франція, Ірландія та Італія мають дещо вищий рівень бідності, хоча він значно нижчий порівняно із США. У США у 90-ті роки рівень бідності оцінювався як 14 % загальної чисельності населення, зокрема серед афроамериканців він дорівнював 32,7 %, а серед іспаномовних - 28,7 %.

Перенаселення - це загальновідома проблема країн, що розвиваються. Темпи зростання народонаселення залишаються тут традиційно високими. За умов загальної економічної відсталості така ситуація лише поглиблює загострення соціальних й економічних проблем країн, що розвиваються.

Одним з важливих понять є „золотий мільярд”, тобто мільярд людей планети, які живуть у безпечних і заможних умовах розвинених демократій, поза впливом конфліктів і катаклізмів, які струшують „третій світ”, тобто решту країн планети. До цього „золотого мільярда”, крім членів НАТО, належать лише Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія і кілька дрібних європейських країн.

Згідно з результатами досліджень ринків праці 48 країн Європи по 31 спеціальності найнижча заробітна плата на сьогоднішній день зареєстрована в Молдавії. Середня заробітна плата в Молдавії складає в середньому 0,2 євро на годину, причому різниця в оплаті праці керівництва і рядових співробітників досягає сотень разів. Найвища в Європі заробітна плата - близько 14 євро на годину - відмічена в Данії, яка і була прийнята за "точку відліку". У Молдавії заробітна плата в 70 разів менша, ніж в Данії. Для порівняння цей показник в сусідній Румунії і Україні складає, відповідно 20 і 30 разів.

У більшості країн, що розвиваються, великих масштабів набрало приховане безробіття, передусім у сільському господарстві. В цих країнах затрати праці у цьому секторі настільки перевищують кількість капіталу та природних ресурсів, що значний відсоток праці мало сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Певна частка зайнятих хоча й має роботу, але їхній потенціал використовується не повністю.

Висновки

Суспільство - це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство - також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими та національними відносинами. У кожному суспільстві є свої власні суб'єкти соціального спілкування - особа, сім'я, клас, група, нація, держава та інші.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. Соціальна структура суспільства - ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Соціальна структура ніколи не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції», вона передусім є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури. Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, є соціально значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституційно як базовий принцип вертикальної класифікації людей.

Аналіз існуючого в сучасному світі розмаїття соціальних структур дає підстави для висновку про існування двох полярних варіантів: суспільства, де основним шаром населення є середній клас (так званого європейського суспільства), і соціально поляризованого суспільства з двома головними соціальними групами - багатими та бідними (латиноамериканського суспільства). Проголошені в Україні принципи соціального розвитку, зокрема прагнення побудувати демократичну державу із соціально орієнтованою ринковою економікою передбачають формування і відповідної соціальної структури, низької економічної нерівності і численного середнього класу. Таким чином, основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас - головна складова громадянського суспільства. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопичення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в громадських та політичних організаціях визначає поведінку електорату і значною мірою формує моральні стандарти суспільства, шляхом участі у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод.

Список використаних джерел

1. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій - К.: Генеза, 1993. - 323 с.

2. Дворянська Г. Соціологія: навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 472 с.

3. Основи соціології: матеріали до лекційного курсу // За ред. Климанської Л.Ф. Савки В.Е. - Львів 1997.

4. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. - К.: Каравела, 2000. - 248 с.

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. - 3-е изд., перераб. и дополн. - М.: Центр, 2000. - 244 с.

6. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. - М.: Изд. полит. лит-реч, 1992. - 234 с.

7. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск / - Львів.: Кальверія. 1996.

8. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. Харків. Константа. 1996. - 230 с.

9. Гидденс Л. Стратификация и классовая структура. // Социологические исследования. 1992, №9, 3,4.

10. Сьомій С.Н., Остроухов В.Б. Небезпечна прірва між багатими і бідними// Політика і час. - 2007, № 12. - С. 27 - 28.

11. Заславська Т.С. Соціально-трансформаційна структура економіки України// Суспільство та економіка.-2007. - № 5. - С.24-27.

12. Кочетов А. Истоки "новой" социальной структуры. // Свободная мысль 1993, №9.

13. Руткевич М. Социальная поляризация. // Социологические исследования. 1992. №2.

14. Сіденко В.Р. Основні показники економічного та соціального розвитку України// Економіст. - 2008. - №1. - С.23-27.

Размещено на Allbest.ru