Взаємодія елементів системи соціологічного знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний хіміко - технологічний університет

Кафедра Соціології праці і управління

Контрольна робота

Дисципліна Соціологія

Студент Кулак Лілія Вікторівна

1. Як взаємодіють різні елементи структури соціологічного знання

Система соціологічного знання має складну структурну будову. З одного боку, це відображення складності як об'єкта, так і предмета соціології. При найширшому визначенні виокремлюють дві предметні зони: мікро- і макрорівень. Предметом мікросоціології є індивіди, мотиви та акти поведінки, той зміст, що його люди вкладають у взаємодію, тобто все те, що, у свою чергу, створює і змінює суспільство. Макросоціологія зосереджує увагу на типових прикладах поведінки, що є ключем до розуміння суспільства в цілому. Це структури, які включають сім'ю, релігію, політичний, економічний устрій суспільства тощо.

З іншого боку, складність структури соціологічного знання зумовлена особливостями виникнення та розвитку соціології як науки. Адже виникла вона в результаті конкретизації соціальної філософії, спеціалізації та конкретизації суспільних наук і розвитку емпіричних соціальних досліджень. При цьому два основних напрями - теоретичний та емпіричний - продовжували розвиватись незалежно один від одного.

У процесі розвитку соціології теоретичний напрям, що базувався на соціальній філософії, утворився як загально соціологічний рівень соціологічного знання, або рівень загально соціологічних теорій. На цьому рівні досліджуються проблеми соціально-філософського осмислення найзагальніших питань розвитку і функціонування суспільство загалом та місця в ньому людини, а також гносеологічні проблеми соціології, питань побудови соціологічних структур та моделей соціальних спільнот і процесів, здійснюється розробка методів вивчення соціальних процесів і явищ тощо.

Теоретичну соціології становлять різноманітні концепції , що розглядають усю сферу соціального життя суспільства як соціальну систему, соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути, що дають їм свої інтерпретації. Соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстрагування причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді. Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою інструмент становлення і узагальнення соціальних фактів за допомогою прямою або опосередкованої реєстрації здійснених подій характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються. Предметом аналізу тут виступають події, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей.

Шляхом зміни й опису окремих фрагментів реальної дійсності в якомусь читко визначеному просторово-часовому інтервалі з'являється можливість одержати обґрунтовані знання - соціальні факти. Такими фактами можуть бути поведінка індивідів або соціальних груп і спільнот; продукти людської діяльності; ціннісні орієнтації потреби, інтереси людей; вербальні дії.

Слід звернути увагу й на те, що конкретно-соціологічне дослідження є не просто збиранням та добиранням яких соціальних фактів, що підтверджують(або спростовують) ті чи інші теоретичні побудови й гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи соціологічні методи збирання інформації, дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, які в результаті й становитимуть базу подальших теоретичних досліджень обґрунтованих пропозицій, рекомендацій і прогнозів, правильність яких перевіряється практикою.

Проблема в міцних і плідних зв'язках різних рівнів системи соціологічного знання зросла в процесі розвитку суспільства і наук про нього. Адже зростали й вимоги до практичного вирішення соціальних проблем у сучасному суспільстві, в тому числі в окремих сферах життєдіяльності людей, в різних соціальних спільнотах та інститутах. Постає загальна проблема в їх теоретичному осмисленні та поясненні, в універсальному теоретичному апараті для узагальнення результатів емпіричних досліджень. Але пристосувати існуючий теоретичний апарат для вивчення таких різних за своєю природою соціальних феноменів, як сім'я, держава, девіантна поведінка тощо, загальнотеоретична соціологія не могла. Не зважаючи на те, що кількість емпіричних досліджень різко зросла, їх вузькопрактичних, утилітарний характер не дав змоги зв'язати їх в єдину систему, підняти до рівня теоретичного узагальнення. Розрив між загальнотеоретичною соціологією та емпіричними дослідженнями збільшувався і став серйозно гальмувати розвиток соціології, заважати об'єднанню зусиль обох рівнів системи соціологічного знання. Практичній діяльності це призвело до створення, з одного боку спекулятивних, не обґрунтованих на достатньо широкій емпіричній базі даних, теоретичних конструкцій, а з іншого боку до появи напрямів отримання соціологічних знань, які забезпечували необхідність загально соціологічних, фундаментальних теорій.

Одну із спроб вирішення цієї проблеми було запроваджено американським соціологом Р.Мертоном ще в 50-х роках ХХ ст., яка полягала у формуванні ще одного рівня соціологічного знання - теорій середнього рівня, який би займав проміжне положення між фундаментальними загально-соціологічними теоріями та емпіричним узагальненням соціологічної інформації.

На думку автора цього терміна Р.Мертона, теорії середнього рівня- “це теорії, що містяться в проміжному просторі між окремими, але теж необхідними робочими гіпотезами, які в значній кількості з'являються в процесі повсякденних досліджень, та систематичними способами створити єдину загальну теорію, яка пояснюватиме всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін ”.

На такі теорії середнього рівня покладається узагальнення і структурування емпіричних даних у межах окремих сфер соціологічного знання, таких, як вивчення політики, конфліктів, сім'ї, освіти та інше.

2. Охарактеризуйте основні сучасні макросоціологічні теорії

Макросоціологія основну увагу приділяє моделям поведінки, які допомагають зрозуміти сутність любого суспільства. Ці моделі, які ми інакше називаємо структурами, включають такі громадянські інститути, як сім'я, освіта, релігія, а також політичний і економічний стрій. Люди, з самого народження втягненні в дану систему соціальних структур, відчувають їх глибокий вплив. Макросоціологи приділяють основну увагу вивченню взаємозв'язків між різними частинами суспільства, вони прагнуть виявити так же, як змінюються ці взаємозв'язки.

Дослідники макросоціологічного рівня, як правило, дотримуються принципів однієї із двох основних конкуруючих теорій: функціоналізму і теорії конфліктів.

Точка зору функціоналізму на загальну структуру була вперше виражена в XIX в. Гербертом Спенсером. Він порівнював суспільство з живими організмами, подібними людському тілу. В нашому тілі кожний орган - серце, мозок, шлунок і т.д. - виконує специфічну функцію в процесі підтримання життя. Пов'язані між собою всередині нашого організму, його різноманітні органи створюють взаємозалежну систему. Якщо один орган перестає функціонувати або діє недостатньо, організм не може функціонувати нормально і, можливо, повністю виходить із строю. Прихильник функціоналізму розглядає суспільство як організми, складені з багатьох частин: військової, економічної, медицинської, релігійної і т.д. Кожна частина суспільства виконує свою функцію, і чим більше різниця між цими функціями, тим складніше одній частині замінити іншу.

Сучасні функціоналісти - Талкотт Парсонс, Роберт Мертон і Кінгслі Девіс - виступають послідовниками Спенсера. Їх основний підхід складається в визначенні частин суспільства, виявлені їх позитивних і негативних функцій, в такому їх об'єднанні, яке складається в картину суспільства як органічного цілого.

Теорія конфлікту сформулювалась головним чином на основі творів Карла Маркса, який вважав, що класовий конфлікт знаходиться в самій основі суспільства. Класовий конфлікт виникає тому, що люди розділені на різноманітні класи відповідно з їх положенням в економічній системі. З точки зору Маркса, основними класами буржуазного суспільства являються капіталісти і наймані робітники. Ці два класи не мають загальних цінностей, більш того, капіталісти прагнуть господарювати експлуатувати робочих. В результаті вказані класи постійно ворогують між собою.

Функціоналізм і теорія конфлікту різні за своєю сутністю. Функціоналісти зазвичай розглядають суспільство як досконало стійке і єдине ціле, а прихильники конфлікту вважають, що в ньому постійно відбуваються зміни і виникають конфлікти. Функціоналісти надають важливіше значення погодженню всіх членів суспільства у відношенні загальних цінностей, а послідовники теорії конфлікту приділяють основну увагу проявам придушувати одних членів суспільства іншими.

Кожна з цих теорій має свої недоліки, функціоналізм недооцінює той факт, що в більшості суспільств ніколи не досягається повне погодження відносно цінностей; теорія конфлікту не пояснює, яким чином суспільства зберігаються і діють не дивлячись на постійні зміни.

Суперечка між двома названими теоретичними течіями все ще продовжується, і, вірогідно, він не припиниться ближчим часом. Однак в ньому немає необхідності, оскільки обидва підходи не обов'язково суперечать один одному. Безперечно, суспільство не могло б існувати без деяких загальноприйнятих цінностей і повинно досягати міри інтегрованості, інакше його неможна було б назвати суспільством. З іншого боку, цілком зрозуміло, що більшість груп в середині суспільства знаходяться в стані конфлікту, що постійно відбуваються зміни. Більш правильний теоретичний підхід заключався б в прагненні об'єднати два підходи.

суспільство конфлікт функціоналізм культурний

3. Розкрийте зміст понять: “культурний релятивізм”, “етноцентризм”. Визначте що вам більше до вподоби і чому

Культура в широкому сенсі охоплює всі досягнення людської цивілізації, у тому числі й матеріального характеру: сучасні машини і технології, знаряддя праці, будівлі, споруди тощо. При цьому об'єкти матеріальної культури цікавлять соціологію лише тоді, коли вона досліджує різноманітні аспекти взаємодії людей з оточуючим їх середовищем, тобто соціальні аспекти економічної діяльності або проблематики. Головна увага в соціології приділяється насамперед дослідженню проблем функціонування і розвитку культури в суспільстві як складної соціальної системи, яка за допомогою знаково-символічних, ціннісно-пізнавальних та синтетичних елементів спрямовує, координує та регулює соціальну діяльність людей.

Як вважає переважна більшість дослідників, у кожній культурі є деякі подібні елементи, що можуть бути названі культурними універсаліями. Культурні універсалії-- це такі риси, норми, властивості, традиції, звичаї, що притаманні всім культурам незалежно від того, на якій стадії історичного розвитку вони перебувають, а також у якому місці земної кулі вони локалізуються. Американський соціолог Джордж Мердок ще у 50-х роках ХХ ст. описав такі культурні універсалії, як значущість розбіжностей між людьми за віком, використання натільних прикрас, спорт, космологія, ворожіння, танці, декоративне мистецтво, залицяння та інші культурні феномени.

У соціології культури є два крайніх підходи щодо розгляду культурних універсалій:

1) релятивізм, в основі якого лежить принцип: “Кожну культуру потрібно сприймати виходячи з її цінностей і норм”. Інакше кажучи, релятивізм заперечує існування культурних універсалій і стверджує, що в культурах є лише специфічне, а будь-який опис однієї культури можливий лише з позиції іншої. Отже, порівняльне вивчення культур, як стверджують представники цього підходу, виявляється неможливим, тому що немає нічого загального, що можна було б взяти як точку відліку для порівняння;

2) етноцентризм, у свою чергу, заснований на принципі: “Моя культура-краща, а інші - гірше”. Насправді прихильники цього підходу не визначають свою позицію в такий спосіб, скоріше, це формулювання, як і сам ярлик “етноцентризм”, були б доречними лише у висловлюваннях їхніх критиків. З погляду “етноцентризму” розбіжностей між культурами немає, тобто реальна дійсність однаково доступна для представників усіх національностей і ніяк не спотворюється культурною картиною світу. Як результат специфічне в інших культурах просто не помічається.

Насправді ярлик “етноцентризм” доречніший стосовно небезпеки, яку несе у собі подібний підхід, тобто небезпеки давати оцінку й інтерпретувати інші культурні факти з позицій власної культури. Природно, що такий підхід можливий і має право на існування. Однак він зовсім не сприяє порозумінню між культурами, а тому загрожує культурним мілітаризмом.

Мені більше до вподоби “культурний релятивізм”. Тому що кожна культура унікальна і індивідуальна за своїм походженням. Культура - це сукупність соціальних норм і цінностей, що склалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Норми і цінності культури генетично не успадковуються. Культура демонструє свою соціальну природу, виражаючи в кожний період спрямованість суспільства на створення, зберігання і поширення результатів людської діяльності.

4. Розкрийте спільні та відмінні особливості понять “особистість”, “людина”, “індивід”

Термін “особистість” має досить давнє походження. У Стародавній Греції він означав театральну маску, яку актори використовували під час вистав з метою надати кожному персонажеві того вигляду, якого вимагав його характер. Оскільки маска зображала той чи інший тип із реального життя, поняття “особистість” наблизилося до його сучасного розуміння. Остаточно цей термін було переосмислено у римському праві і офіційно зафіксовано як такий, що характеризує окремого індивіда. Відтоді його вживають стосовно окремого громадянина як юридичної і релігійної особи, нащадку своїх предків, наділеного ім'ям і власністю.

Термін “особистість” невіддільний від понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”. Людина ж, як свідчить практичний досвід, - значно складніша й заплутаніша система, ніж ми її бачимо в численних наукових теоріях. Цей термін вказує лише на якісну відмінність людей від тварин і нічого не говорить про соціально зумовлені відмінності між самими людьми. У життєдіяльності людини можна виділити біологічну, соціальну й психологічну структури. Її вчинки зумовлюються різноманітними матеріальними і духовними мотивами. Вона функціонує на свідомому й підсвідомому рівнях, а також існує водночас як у зовнішньому, так і внутрішньому світі.

Словом “індивід” переважно визначають людину як одиничного представника будь-якого цілого, наприклад, учитель, робітник, менеджер. Причому специфічні особливості реального життя та діяльності конкретної людини до змісту цього поняття не входять.

Поняття “особистість” багатозначне. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей та соціальних ролей, що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих властивостей, якостей і рис, що виникли в процесі прямої та непрямої взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, в свою чергу, суб'єктом праці, пізнання та спілкування. Тому саме другий аспект поняття особистості є найважливішим з погляду соціології, яку окрема людина цікавить не сама по собі, а як член певного суспільства, класу, спільноти або групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси.

Таким чином, соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належності до певної соціальної спільноти, яка накладає на людину відбиток, що впливає на її світогляд, ідеали, цінності, установки й норми поведінки, риси характеру, психологію тощо. Особистість - це стійка система соціально значущих властивостей, якостей та рис, що характеризують індивіда як продукт суспільного розвитку і залучення його до системи соціальних відносин через активну предметну діяльність і спілкування. Особистість формується в процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії.

5. Охарактеризуйте можливості метода аналізу документів в емпіричному соціологічному дослідженні

Становлення та розвиток соціології йде одночасно з поширенням соціальних досліджень різних сфер суспільного життя. Емпіричні дослідження економіки, політики, демографічних процесів, суспільної думки істотно стимулює розвиток соціального пізнання, дають цікаві факти, дані, різні зведення та ін. для аналізу потреб, інтересів, цінностей і створюються можливості для розвитку емпіричних соціологічних досліджень та ін. З другої половини XIX ст. в країнах Західної Європи починаються масові дослідження культури, освіти, умов життя бідних верств населення, злочинності та ін. Такі напрямки соціальних досліджень тоді одержують появу моральної статистики. Проблеми злочинності досліджуються соціологами Емілем Дюкпетьє, Ламбером Адольфом Кетле в Бельгії, Андре Геррі у Франції, Джоном Сінклерном в Англії та ін.

Серед німецьких істориків, філософів, соціологів у сфері господарської, соціально-політичної і культурної історії поширюється ідея про специфічну духовну суть господарських, правових і релігійних інститутів, що знаходить адекватне відображення з допомогою емпіричних методів досліджень, характерних для природничих наук. Представники історичних шкіл німецької політекономії і правознавства порушували питання про історичну специфіку розвитку господарства і права, відмічали, зокрема, що так звана раціональність економічних законів і юридичних норм не абсолютна, а є щось похідне в залежності від обставин, місця та часу.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільовими. Та соціолог відбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно в соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною документальною інформацією. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку, характеристики, видані особі, листи щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи - статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, прокуратури тощо. Неофіційні документи - багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи. Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні - це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх прямий зміст, наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Література

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. -К.: Каравела, 2004. - 456 с.

2. Соціологія: Підручник /За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. Харьків - Київ. 1998. - 624 с.

3. Тощенко Ж.Т. Социология.: Общий курс. - 2-е изд., доп. И перераб. - М.: Юрайт - М, 2001. - 527с.

4. Жюль К.К. Соціологія.: Навч. Посібник. - К.: Либідь, 2005. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru