Теорії розвитку особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний інститут

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

курсова робота

ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Робота виконана студенткою

3 курсу 311 групи

Оксенчук А.О.

Науковий керівник

Доцент кафедри соціології

Злобіна О.Г.



Зміст

Вступ

1. Життя та наукова діяльність Карла Маркса

1.1 Біографічні дані та основні вчення Карла Маркса

1.2 «Соціологія Карла Марса»

1.3 «Теорія класів і класової боротьби Карла Маркса»

Висновок

2. Біографія та основні набудки Макса Вебера

2.1 Біографічні дані та основні ідеї Макса Вебера

2.2 Соціологія Макса Вебера

2.3 Аналіз Класів Макса Вебера

Висновок

3. «Порівняльний аналіз класів Карла Маркса та Макса Вебера»

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

У всіх народів класове суспільство виникло в процесі розкладання первіснообщинного ладу, але в різний час (наприкінці 4-го - початку 3-го тисячоліття до н. Е. В долинах річок Ніл, Євфрат і Тигр, в 3-2-му тисячолітті до н. е. в Індії, Китаї, в 1-му тисячолітті до н. е. в Греції, а потім в Римі).

Виникнення класів стає можливим лише тоді, коли зростання продуктивності праці призводить до появи додаткового продукту, а загальна власність на засоби виробництва змінюється приватною власністю. З появою приватної власності стає неминучим майнова нерівність всередині громади: окремі роди і сім'ї багатіють, інші зубожіють і опиняються в економічній залежності від перших. Старійшини, воєначальники, жерці та інші особи, що утворюють родову знати, використовуючи своє становище, збагачуються за рахунок громади.

Розвиток виробництва, зростання торгівлі, збільшення населення руйнують колишнє єдність роду і племені. Завдяки розподілу праці виростають міста - центри ремесла і торгівлі. На руїнах старого, родового ладу виникає класове суспільство, характерною рисою якого є антагонізм між класами експлуататорів і експлуатованих. Панівні класи будучи власниками всіх або принаймні найважливіших засобів виробництва, отримують можливість привласнювати працю пригноблених класів повністю або частково позбавлених засобів виробництва.

Рабство, кріпацтво, найману працю утворюють три змінюють один одного способу експлуатації, що характеризують три щаблі класово-антагоністичного суспільства. При перших двох способах класової експлуатації безпосередній виробник (раб, кріпак) був юридично безправним або неповноправним, особисто залежним від власника засобів виробництва. У цих суспільствах «... розходження класів фіксувалося і в становому розподілі населення, супроводжувалося встановленням особливого юридичного місця в державі для кожного класу ... Розподіл суспільства на класи притаманне і рабської, і феодального, і буржуазному товариствам, але в перших двох існували класи -сословія, а в останньому класи безстанові ».

Поняття класу одержало спеціальне значення тільки після відживання середньовічної феодальної системи і з виникненням капіталістичного індустріального суспільства. Зокрема цьому посприяв Давід Рікардо, який починає свою головну працю з визначення того, що в суспільстві є три великі класи (земельні власники, капіталісти, робітники), які через різні джерела доходу (земельна рента, прибуток, зарплата) ділять суспільне багатство. Також вплив на пізнішу марксистську концепцію класів у 19 ст. виказали погляди французьких ліберально-консервативних істориків (таких як Франсуа Ґізо, Франсуа Міньє, Огюстен Тьєррі), соціалістів-утопістів (таких як Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є) та відомого німецького економіста і філософа Лоренца фон Штайна.

Актуальність теми: Поділ суспільства на класи був актуальним ще в давні часи і залищаєтся таким в будь-якому суспільстві. Завдяки класовому поділу можна визнначити соціальну структуру суспільства. Також глибинне уявлення про класовий поділ сучасного суспілсьтва виділення реальних стратифікаційних прошарків може стати потужним інструментом його подальшого всебічного наукового дослідження.

Актуальність теми полягає також в тому,що для розроблення та реалізація ефективної соціальної політики потребують надійної статистичної інформації щодо соціальної клосової структури суспільства.

Розмивання меж раніше сталих класів, поява нових соціальних груп (підприємців, фермерів, безробітних), посилення тенденцій зубожіння і маргіналізації населення актуалізують проблему пошуку методів дослідження, адекватних сучасному стану соціальної структури суспільства .

Об'єкт: соціальні класи.

Предмет: особливості аналізу соціальних класів та їх поріняльні характеристики.

Мета: проаналізувати,досідити соціаль класи та порівняти класові теорії Маркса Вебера та Карла Маркса.

Завдання:

Дати визначення терміну соціальні класи;

Розглянути поняття класів за Марксом та Вебером

Зробити порівняльну характеристику класі в теорії Маркса та Вебера

Структура: курсова робота складається з вступу,висновків та трьох розділів,список використаної літератури містить тридцять п'ять найменувань.

У першому роздіді розглядається Карл Маркс,як вчений,філософ.Соціологія Карла Маркса.Надаються основні поняття стосовно теорії класів та класової боротьби.

У другому розділі надані відомості про Макса Вебера,аналізується його соціологі та теорія класів Макса Вебера.

Третій розділ включаю в себе порівняльну характеристику аналізу класів Карла Марка та Макса Вебера. теорія клас соціальний



1. Життя та наукова діяльність Карла Маркса

1.1 Біографічні дані та основні вчення Карла Маркса

Карл Гамйнрих Маркс-німецький філософ матеріаліст,теоретоко-журналіст,протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу.

Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавче вчення, що за його іменем отримало назву марксизму стало підґрунтямс оціалістичного і, пізніше,комуністичного руху в Європі і світі.

Батьки Карла Маркса,-- батько, Генріх Маркс народжений як Гершель Леві Мордехай, і мати, Генрієта Пресбург.Дід з боку матері був нідерландським рабином..

Родина матері була досить заможною, а сама вона була тіткою одного із членів родини засновників компанії Philips.

Карл Маркс був третьою дитиною у сім'ї адвоката.

Він народився у Трірі, у будинку, що знаходився за адресою Брюкерґассе, 664 тепер це будинок на Брюкенштрассе, № 10, де знаходиться музей Маркса.

15 жовтня 1819 року сім'я переїхала до нового будинку за адресою Сімеонштрассе, 8 (на цьому місці встановлена пам'ятна плита).

1817 року батько прийняв протестантство, щоб не втратити посади судового радника.

Карла охрестили у шість років (1824). Це могло обумовити його критичне ставлення до релігії.

У 1830-1835 роках Маркс навчався у Трірській міській гімназії і закінчив її на відмінно у 17-річному віці. 1836 року він заручився із своєю майбутньою дружиною Женні фон Вестфален (Jenny von Westphalen).

По закінченні гімназії навчався у Боннському, а потім в Берлінському університетах, де вивчав юридичні науки, але згодом захопився історією та філософією.

У 1841 Карл Маркс закінчив університет, здавши екстерном університетську дисертацію на тему порівняння натурфілософій Демокріта та Епікура. За своїми поглядами Маркс був тоді гегельянцем-ідеалістом. У Берліні він увійшов до гуртка молодогеґельянців (Бруно Бауер і ін.), які прагнули робити з філософії Гегеля атеїстичні і революційні висновки.

Перші твори Маркса також свідчать про його належність до молодогегельянців. У його статтях міститься аналіз і критика Геґелівської філософії.

Після закінчення університету Маркс переселився до Бонна, розраховуючи на професуру. Але реакційна політика уряду примусила Маркса відмовитися від наукової кар'єри. У цей час рейнські радикальні буржуа, що мали конфлікт інтересів з лівими геґельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету: «Ное Райніше Цайтунг», яка почала виходити з 1 січня 1842 року. У 1842-1843 роках Карл Маркс працював журналістом і редактором у «Райніше Цайтунг» у Кельні. Спочатку Маркс висловлювався за скасування цензури, потім перейшов до відкритої критики уряду (багато його статей були заборонені цензурою або піддавалися жорсткому редагуванню).

Карл Маркс помер у Лондоні, у віці 64 роки і похований там на Хайгейтському цвинтарі (англ. Highgate Cemetery).

Останні томи «Капіталу» Енгельс видав вже після смерті Маркса.

Марксизм

Маркс разом з Фрідріхом Енгельсом створив цілісну та послідовну матеріалістичну систему поглядів на світ, історію людства та розвиток суспільства. Ця система поглядів отримала назву марксизм і стала ідеологією марксистського руху.

Матеріалістична діалектика

На відміну від ідеалістичної діалектики Геґеля, марксистська діалектика є матеріалістичною. За Марксом не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдинимкритерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії, формулюючи матеріалістичний погляд на історію. Не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. У суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвиткупродуктивних сил.

Сукупність цих виробничих відносин є економічним базисом суспільства, на якому ґрунтуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість.

В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва).

Релігію Маркс називав «опієм народу» -- явищем, яке виникає на певній (ранній) стадії розвитку людства.

Маркс писав, що соціалізм/комунізм буде найбільш вільним, демократичним та соціальним суспільством. Після соціалістичної революції держава поступово вмирає, виникає комунальне самоуправління, децентралізована поліція, замість підприємств -- об'єднання. Кожен працює згідно з його можливостями, а отримує відшкодування згідно зі своїми потребами. Такий суспільний стан вимагає як багатства матеріальних речей, так і людей, які можуть контролювати свої потреби.

Відчуження людини

З поділом праці збільшується відчуження людини. Суть людини полягає в єдності її праці, життя та спільноти. Але вона не просто працює, а виробляє те, що потребує для свого життя. В системі поділу праці не споживча вартість, а мінова вартість є визначальною, точніше те, скільки отримує за свою працю, оскільки не є власником виробництва. Людина є колесом у великій машині, робоча сила стає також товаром, який може купуватися та продаватися.

У капіталістичному суспільстві працівник відчужується від результатів своєї праці так, що він сам собі стає чужим, а також інші люди стають йому чужими.

Вирішення цієї проблеми полягає в подоланні поділу праці, що не значить повернення до непродуктивної праці та простих умов життя. Нові працівники є універсальними, вони впізнали би себе в своїй продукції, але на вищому рівні, бо стали би універсальними виробниками. А людська суть є сукупністю суспільних відносин.

Також такі роботи : «Економічна теорія криз», «Теорія трудової вартості та додаткової вартості», «Закон про зменшення ставки прибутку», «Кризові фази»,лягли в вчення Карла Маркса.

1.2 «Соціологія Карла Марса»

З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) вона заявила про себе як про наукове тлумачення історичного процесу, що базується на об'єктивних даних історичної, економічної,соціологічної та інших наук.

Марксистська соціологія - це, передусім, матеріалістичне розуміння історії, що викарбувалось на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. На становлення цієї теорії певною мірою значно вплинули діалектика Гегеля, політико-економічні та соціологічні концепції А. Сміта, Д. Рікардо, К. Сен-Сімона, а також утопічні ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли.

Марксистський погляд на розуміння історії суспільства дає своє пояснення матеріальних основ життя суспільства, характеру взаємодії його основних сторін, об'єктивної спрямованості його розвитку та ролі свідомої діяльності людей в історичному процесі. Сьогодні соціологія марксизму піддається різнобічній критиці (іноді і справедливій). Однак вона залишається однією з найбільш впливових і донині і, хоча протистоїть багатьом іншим класичним і сучасним соціологічним теоріям, має своїх прихильників в усьому світі.

Переворот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед з принципово новим розумінням першооснови суспільного життя. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософії - проблеми смислу людського існування, Маркс намагається повністю пов'язати її з дією механізмів розподілу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей, і приходить до висновку про виключно негативну їх роль як знарядь "людського відчуження". При цьому особа втрачає саму себе у соціальних спільнотах. Ця позиція стала одним з найсуворіших звинувачень на адресу капіталізму і привернула до себе багатьох мислителів, інтелектуалів тієї епохи.

Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин (це поняття К. Маркса та Ф. Енгельса вперше застосовують у загальносоціологічному контексті) становить першооснову, "базис", на якому ґрунтуються всі інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера при цьому набуває значення "точки відліку" або "незалежної змінної", "первинної субстанції" щодо інших соціальних явищ та процесів. Життєва реальність людських індивідів, за теорією Маркса, - це боротьба за своє існування. Щоб вижити, вони повинні виробляти засоби існування, взаємодіючи у виробництві. Із досвіду соціальної співпраці "виростає" свідомість людини. За здогадкою Маркса, мораль, релігія, політичні погляди, певні психологічні сторони та інше є вторинними і кореняться саме в соціальному бутті. Звідси і випливає відома Марксова аксіома: "Не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість".

Беручи до уваги тип виробничих відносин, Маркс окреслює певний ступінь історичного розвитку, тип суспільства в його цілісності як певної ланки історичного суспільного розвитку, застосовує поняття "суспільно-історична формація", визначальною основою якої і є базис. Всі інші суспільні інститути і способи мислення, ідеологія, уявлення - це похідні від нього і вважаються надбудовою. К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предметом їхнього теоретичного інтересу є навіть не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства - "економічні суспільні формації". А наріжним каменем історії суспільного розвитку є зміна способів виробництва - революційні перетворення в еволюційній формі.

Ось, в принципі, і всі основні постулати соціологічної теорії марксизму. Перейдемо до огляду критики цієї концепції.

Існує безліч тлумачень соціології марксизму, кожне з котрих претендує на істинність. Але розглянемо марксистську теорію лише з деяких позицій.

загрузка...

Перш за все потрібно пам'ятати, що ідеї Маркса і Енгельса розглядають у контексті соціокультурних цінностей того часу і простору, де і коли вони жили (Західна Європа середини XIX ст.) Тому, на думку сучасних конструктивних критиків, неправомірно і вульгарно ототожнювати дані погляди з "ленінізмом", "сталінізмом", "маоїзмом" тощо, які використовували лише авторитет і окремо взяті ідеї як засоби політичної діяльності та політичного утиску. Більшість радянських та інших послідовників марксизму настільки абсолютизували Марксову думку про важливість та рушійність економічних факторів у суспільному житті, що зовсім ігнорували важливу роль культурних цінностей та психологічних факторів. Більше того, сам Маркс пізніше всіляко відхрещувався від економічного детермінізму.

Слід мати на увазі і те, що зі зміною суспільних реалій, соціологічні думки Маркса та Енгельса багато в чому змінювалися, ставали іншими і, безумовно, не зводилися в останній період їхньої наукової діяльності до революційного пролетарського месіанства.

Разом з тим Маркс шукав і альтернативні варіанти розвитку капіталістичного устрою (трансформацію капіталізму), усвідомлюючи виникнення якісно нового суспільства, відмінного від традиційного капіталізму.

У нашій країні марксизм тривалий час виступав у ролі релігійної системи, догми, на якій базувалася тоталітарна політика. Соціологічні ідеї Маркса були значно деформовані та перетворені на різновид міфології. Але, виходячи з цього, не слід розглядати його теорію скептично. Вона має свій сенс. Ідеї Маркса багато в чому виявилися революційними, новаторськими. Він один з небагатьох, хто ближче підійшов до розуміння сутності суспільства.

К. Маркс був першим соціологом, який розглядав суспільство як об'єктивну реальність, що здатна до саморозвитку. А його спільні з Енгельсом висновки стосовно специфіки класової структури, класової боротьби ґрунтувалися багато в чому на їхніх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту робітників Великобританії, життя виноградарів Німеччини, за житловими умовами населення пролетарських районів індустріальних міст Англії, особливостями поведінки ірландських емігрантів та ін. Вони використовували статистичні документи, матеріали періодичних видань, соціологічних опитувань. Значну увагу приділяли фактам злочинності, занепаду моралі тощо. Тому Маркса по праву називають великим соціологом, економістом, філософом, мислителем.

1.3 «Теорія класів і класової боротьби Карла Маркса»

Карл Маркс справедливо відзначав, що не йому належить заслуга відкриття існування класів і їхньої боротьби між собою. І дійсно, з часів Платона, але все-таки переважно з тих пір, як буржуазія владно вступила в ХVШ столітті на сцену історії, багато економістів, історики і філософи міцно вводять усуспільствознавство Європи поняття соціального класу (Адам Сміт, Етьєн Кондильяк, Клод Сен-Симон, Франсуа Гізо, Огюст Міньє й ін.). Однак ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві, механізму експлуатації у тому капіталістичному суспільстві, що існувало в його час.
Тому в більшості сучасних робіт з проблем соціальної нерівності, стратифікації і класовій диференціації рівною мірою й у прихильників марксизму, і у авторів, далеких від позицій К.Маркса, дається розбір його теорії класів.

На думку соціологів всіх ідейних напрямків, ніхто в історії суспільної думки настільки виразно як К.Маркс не підкреслював, що джерелом соціального розвитку виступає боротьба між антагоністичними суспільними класами.

За Марксом, класи виникають і протидіють на основі різного положення і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства. Іншими словами, найбільш загальною основою утворення класів є суспільний розподіл праці.

Само собою зрозуміло, що теорія класової боротьби не вийшла з голови Маркса відразу у всеозброєнні. Вона вироблялася поступово під впливом наполегливого і пильного спостереження над навколишньою дійсністю, шляхом її переробки та осмислення на основі глибокого і гострого аналізу історичного минулого, що усуває все непотрібне, зайве, дріб'язкове і узагальнюючого всі незліченні зокрема в єдине загальне ціле.

Основи теорії класової боротьби, як згодом визнавав і сам Маркс у «Передмові до критики політекономії», знайшли собі вперше ясне вираження у його статті «До критики гегелівської філософії права».

Написана два роки опісля «Убогість філософії» є справжнім одкровенням теорії класової боротьби. Коли Маркс писав цю роботу, він володів вже всіма даними для побудови грандіозної і витонченої теорії класової боротьби з усіма практичними висновками, які він щедро розкидав по сторінках цього полемічного твору, яке стало цінне не стільки поваленням авторитету Прудона, скільки як сповідь нових ідей, що виражають і формують всеосяжну теорію соціального розвитку і бросающей яскраве світло на найскладніші і болючі питання не тільки далекого минулого, але й теперішнього часу.

Самі класики пролетарського вчення, багато їх соратники пов'язують «Злиденність філософії» з початком вчення Маркса, застосуванням діалектичних законів до суспільства, початком розвитку матеріалістічес-кого розуміння історії.

Остаточно сформулювали наукову теорію класів К. Маркс і Ф. Енгельс. Найважливіші положення цієї теорії сформульовані К. Марксом в листі І. Вейдемейеру від 5 березня 1852: «Те, що я зробив нового, складалося в доказі наступного:

1) що існування класів пов'язане лише з певними фазами розвитку виробництва,

2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату,

3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів ».

Зв'язавши існування класів з певними історичними фазами у розвитку виробництва, певними способами виробництва, марксизм розкрив матеріальні основи класового поділу суспільства і найглибші джерела антагонізму класів.

Марксизм довів, що поділ на класи притаманне не всім фазам розвитку суспільства і являє собою історично виникло, а, отже, і історично минуще явище.

Однак сам Маркс справедливо зазначав, що йому не належить відкриття існування класів і їхньої боротьби між собою. Проте до Маркса ніхто не давав настільки глибокого обґрунтування класової структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї системи економічних відносин.

За Марксом, класи виникають і протиборствують на основі різного положення і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства, тобто основою утворення класів є суспільний поділ праці. У свою чергу боротьба між антагоніческіе суспільними класами виступає джерелом соціального розвитку.

Головним своїм відкриттям, яке дає ключ до розуміння теорії класового поділу, Маркс вважав двоїстий характер праці (виконавський і організаторський праця), велике таїнство соціального розчленовування людей.

Про соціальні класах, їх походження, внутрішньої диференціації, проміжних шарах Маркс писав уже у своїх ранніх роботах, де ще не розрізняв класів і станів. Надалі в нього склалося досить строге розуміння класів, але цілісне означення цього поняття у нього відсутня.

Проаналізувавши погляди Маркса, можливо виділити наступні критерії соціального класу:

1.загальна позиція в економічному способі виробництва;

2. специфічний спосіб життя;

3. конфліктні і ворожі відносини з іншими класами;

4. соціальні відносини і спільність, що виходять за місцеві і регіональні межі;

5.класова свідомість;

6. політична організація.

У марксової сприйнятті класу важливе місце займає категорія інтересу, пояснення інтересів основних класів. Люди, що знаходяться в різних відносинах до засобів виробництва, мають протилежні інтереси. У буржуазному суспільстві власники фабрик зацікавлені у збільшенні прибутку, створюваної робітниками. Робітники, природно пручаються такої експлуатації. Але клас капіталістів, в силу володіння економічною владою, володіє і державною владою, і, внаслідок цього, може пригнічувати будь-який вираз незгоди з боку робітників.

Основні поняття теорії класів

При вивченні класів та їх відносин важливі, за Марксом, такі поняття: «класова свідомість», «класова солідарність» і «класовий конфлікт».

Класова свідомість - усвідомлення класом своєї ролі у виробничому процесі і свого ставлення до інших класів. Для остаточного конституювання класу з ізольованих індивідів необхідне усвідомлення єдності, відмінності від інших класів і навіть ворожості по відношенню до інших класів. Кінцева стадія свідомості досягається тоді, на думку Маркса, коли, наприклад, робітничий клас починає розуміти, що своєї справедливої ??мети він може досягти, лише знищивши капіталізм, але для цього йому потрібно об'єднати свої дії.

Класова солідарність - ступінь усвідомлення єдності чи навіть воля до спільних дій, необхідна для досягнення політичних і економічних цілей класу.

Класовий конфлікт має два етапи:

1) неусвідомлена боротьба між двома класами, коли класова свідомість ще недостатньо розвинене;

2) свідома і цілеспрямована боротьба.

Діалектико-матеріалістична концепція класів містить в собі багато раціонального, вона відображає важливі сторони об'єктивного розвитку суспільства. Тому оскаржувати внесок К.Маркса у вчення про класах, так само як і заперечувати важливі моменти, що містяться в ньому було б невірно. У той же час в цьому вченні видно явна абсолютизація ролі класів, і класових відносин, що призвело до ряду великих перекосів в соціально-філософської картині суспільного розвитку.



Висновок

Отже Карл Маркс німецький філософ,економіст один ії самих значимих соціалістичних мислителів.

Класова теорія є однією з опор марксового вчення і важливою соціологічною теоретичною моделлю, яка істотно збагатила розуміння соціальних відносин та структури суспільства. Іноді навіть стверджують, що соціологія Маркса - це соціологія класової боротьби. Його концепція пов'язана з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією та пролетаріатом як головними класами. Право на володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою) виступали причиною загострення суспільних суперечностей. Саме вони, як дві полярності, створювали тотожну електростатичним розрядам дієвість, яка надалі примушувала суспільство приймати таку взаєморівновагу. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху - пролетарської революції - це, на думку мислителя, об'єктивна тенденція соціального розвитку.

Розглядаючи класову боротьбу як форму розв'язання конфліктів, Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктної традиції. В цьому плані його наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають високу аналітичну продуктивність. Він сформулював основні положення, розробив основні моделі класового конфлікту.



2. Біографія та основні набудки Макса Вебера

2.1 Біографічні дані та основні ідеї Макса Вебера

Макс Вебер - німецький соціолог, економіст і правознавець. Один із засновників соціології як науки.

Макс Вебер народився 21 квітня 1864 року в місті Ерфурті (Німеччина). Сім'я, в якій ріс Вебер, була досить забезпеченою і належала до товарно-промислової буржуазії та чиновництва. Батько Макса приєднався до пробісмаркських націонал-лібералів і виїхав до Берліна, де став спочатку депутатом пруського парламенту, а потім -- Рейхстагу.

Ще до вступу в гімназію (1876р.) Макс Вебер захоплювався творами Геродота,Лівія,Тацита,Ранке,Зібеля,Дройзена,Трейчке.

Далі, в процесі інтелектуального розвитку, він все глибше і глибше вдосконалював свої знання. Так Вебер отримав академічну підготовку юриста в Берлінському,Геттінгенському,Страсбурзькому,Гейдельберзькому університетах, спеціалізувався в галузі історії і теорії права, але центром його інтересів були проблеми політики в широкому значенні цього слова.

В 1889 році Вебер захищає докторську дисертацію. Далі він перебував на посадах професорів у Фрайбурзькому,Гейдельберзькому університетів, читав свої лекції в інших навчальних закладах Німеччини -- що було великим досягненням для молодого вченого. Крім того, що він читав свої лекції, він написав неймовірно велику кількість наукових праць, важливість яких для суспільства важко переоцінити

1904 року опублікував працю «Протестантська етика і дух капіталізму»

Власне, «Протестантська етика» і скерована на те, щоб розкрити ту, на його думку, найважливішу сукупність передумов, які сформували той суспільний лад, який зараз домінує. До Вебера було ще декілька видатних праць на цю тему, які намагалися пояснити деякі аспекти тогочасного суспільного життя. Але Вебер найефективніше дослідив саме культурно-духовні аспекти новоєвропейських капіталістичних відносин. Цим він багато в чому суперечив марксовому баченню первинності економічних відносин у становленні всього нового.

З одного боку, Макс Вебер визнає в Марксівидатного вченого, який започаткував наукове вивчення капіталізму і побачив в капіталізмі могутній фактор прогресивного розвитку в порівнянні з феодальним типом економіки. З іншого боку, він вважає абсолютно утопічним висновок Карла Маркса з аналізу капіталізму. За словами самого автора: «Протестантською етикою я хотів показати нездатність марксистського принципу за яким, лише економічні стосунки в суспільстві визначають форми суспільної свідомості». Саме тому праці Вебера були такими табуїзованими в Радянському Союзі, де за основу всього нового брали лише матеріальний аспект людського життя. Геніальність мислителя і його «Протестантської етики» в тому, що досліджуючи причини виникнення капіталізму в Європі, ми можемо зробити власний ґрунтовний аналіз головних основотворчих факторів європейського суспільства, прослідкувати характер їхнього розвитку і спробувати особисто зробити прогнози щодо впливу цих факторів на європейське суспільство.

Власне, основне поняття, для пояснення якого була написана «Протестантська етика» можна виразити всього двома словами. Але на думку Вебера ці два слова дозволили людській цивілізації не загинути в собі, а зробити великий крок вперед у напрямку до вдосконалення. Саме Дух капіталізму «винен» у тому, що людство досягло сьогодні такого величезного розвитку. Автор, розкриваючи це поняття, також розкриває його суть, передумови його виникнення та розвитку. Щоб зробити своє дослідження повним Макс Вебер у першому розділі праці детально обстежує те, що він назвав Духом. В цьому він повністю покладається на Бенджаміна Франкліна-- на його думку того, хто вперше поєднав доскональне розкриття цього поняття в своїх працях з ефективним практичним їх втіленням. Ця частина праці є настільки практичною, що на неї може покладатися пересічна людина в повсякденному житті, використовуючи її як посібник для життя і виживання в умовах капіталістичної конкуренції. Тут можна багато разів зустріти процитовані слова Франкліна, після яких йдуть невеликі але коректні висновки Вебера. Спираючись на слова американського вченого, автор розкриває риси ментальності, що є необхідною складовою поведінки його сучасників, які прагнуть бачити свій бізнес вдалим і прибутковим.

2.2 Соціологія Макса Вебера

Макс Вебр є найбільш впливовим представником німецької класичної соціології є всесвітньо відомий німецький соціолог засновник так званої "розуміючої соціології", теоретик соціальної дії, дослідник економічної історії, права, влади, політики, культури, релігії.

Коло наукових інтересів вченого характеризувалося широтою розмаху та глибоким аналізом. Його дослідження мали як теоретико-методологічний, так і практично-прикладний характер. Перш за все М. Вебер ґрунтовно займався питаннями методології соціального пізнання та обґрунтування понятійного апарату соціологічного знання, зокрема розробкою таких понять, як: "соціальна дія", "раціоналізація", "соціальна структура", "влада".

Важливе місце у його науковій творчості займала проблема побудови теорії у соціальних науках. Категорії соціальних наук він конструював через так звані "ідеальні типи", котрі фіксували загальні риси окремих соціальних явищ і процесів.

М. Вебер приділяв багато уваги вивченню релігії. Він досліджував як східні релігійні вчення (іслам, іудаїзм, буддизм, даосизм та ін.), так і християнство, зокрема протестантство, і насамперед під кутом зору їх соціального формування на спрямування. В основному це соціологічні праці про релігію, починаючи із відомої праці "Протестантська етика і дух капіталізму", в продовження якої Вебер дав порівняльний аналіз найбільш значимих релігій і проаналізував взаємодії економічних умов, соціальних факторів і релігійних вірувань.

Об'єктом соціологічного аналізу в працях М. Вебера були також політичні та правові відносини як минулого, так і його сучасності. Дослідження вченого у цій галузі настільки значні, що зміст основних проблем і понять соціології політики і права і сьогодні значною мірою базуються на його принципах.

Є в нього праці і суто історичного характеру: дослідження виробничих відносин у сільському господарстві в античну епоху, загальна історія економіки, роботи, присвячені деяким проблемам тодішньої Європи.

Головна праця М. Вебера - трактат із загальної соціології, - "Господарство та суспільство". Це робота з загальної соціології, де були викладені проблеми економічної історії, соціології права, політики, релігії. Предмет дослідження - загальна історія. Мета - осмислити різні форми господарства, права, влади, релігії, шляхом включення їх у єдину концептуальну систему. Він ставив перед собою завдання виявити самобутність західної цивілізації шляхом порівняння з іншими цивілізаціями.

Головною ідеєю соціології, за Вебером, є обґрунтування раціональної поведінки, яка проявляється в усіх сферах людських взаємовідносин. Щоб з'ясувати справжні причинні зв'язки явищ у суспільстві і дати осмислене тлумачення людської поведінки, Вебер створює вилучені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, котрі виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Він розглядає ідеальний тип не як мету пізнання, а як засіб, що дозволяє розкрити сутність і загальний характер подій. Соціолог вбачав в ідеальних типах насамперед пізнавальний інструмент, творчий акт, за допомогою якого утворюється специфічний образ дійсності. Згідно з припущенням вченого, ідеальний тип як методологічний засіб дозволяє сконструювати явище чи людську дію так, як вони мали би місце в ідеальних умовах, і розглядати їх незалежно від місцевих умов. Завдяки цьому вважається можливим розглянути і вивчити, як відбувалася та чи інша історична подія. Тому Вебер трактує історію та соціологію як два різних напрями наукового інтересу, а не як дві дисципліни.

Соціологія, за Вебером, є "розуміючою", оскільки вивчає поведінку особи, котра вкладає в свої дії власний сенс, що його потрібно розуміти. Будь-яка дія людини набуває характеру соціальної дії, коли в ній присутня суб'єктивна мотивація індивіда і його орієнтація на інших. Дію кожної особи слід розуміти. Саме "розуміння" дії, базоване на постулаті існування індивіда разом з іншими індивідами в системі координат конкретних цінностей, слугує основою соціальних взаємодій в життєвому світі. При цьому М. Вебер розглядав раціональність як характеристику взаємодії людей (а не як властивість чи стратегію індивідуальної поведінки). Раціональність ототожнена з поясненням, розумінням. Не тому зрозумілою є поведінка людини, що вона раціональна, - підкреслював М. Вебер, - а тому вона раціональна, що зрозуміла обом учасникам взаємодії. Поведінка індивіда не може бути названа соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об'єкти, і, крім того, не всі типи взаємовідносин людей мають соціальний характер.

Вебер конструює ідеально-типові моделі дії індивіда, виділяючи при цьому чотири види діяльності, орієнтуючись на можливу реальну поведінку людей у житті:

¦ цілераціональна (що побудована на свідомому виборі і розрахунку);

¦ ціннісно-національна (пов'язана із плановою орієнтацією на переконання, обов'язок, віру);

¦ афективна (як реакція на несподівані, незвичайні вчинки);

¦ традиційна (як система автоматичних реакцій на звичайні подразники, що становлять більшість повсякденної поведінки).

Згідно з його твердженням, лише перші два типи дій можна віднести до соціальних, бо вони мають справу із усвідомленим сенсом. Так, даючи оцінку раннім типам суспільства, соціолог зауважує, що в них переважали традиційні та афективні дії із домінуванням першого типу. А в пізньому суспільстві - цілераціональні та ціннісно-національні з домінуванням першого типу. Таким чином, за Вебером, раціоналізація є рушієм всесвітньо-історичного процесу. Раціоналізується спосіб ведення господарства, управління економікою, політикою, спосіб мислення, спосіб життя в цілому. Веберівська теорія раціоналізації - це, по суті, його бачення долі капіталізму. Таким чином, підґрунтям веберівської "розуміючої" соціології є ідея раціональності, котра знайшла конкретний та послідовний вираз у сучасному капіталістичному суспільстві.

При аналізі проблематики влади Вебер послідовно спирається на свою теорію соціальної дії (орієнтація на іншого). У повній відповідності до своєї методології Вебер аналізує типи владарювання, де критерієм для конструювання ідеальних типів слугують мотиви повинності, виходячи з того, що їм притаманна певна доля раціональності. З цього він виділяє три типи владарювання і відповідно три типи мотивів повинності:

¦ влада в силу віри в обов'язковість легальної установи та ділової компетентності;

¦ влада, обумовлена правами, звичаями, схильністю до певної поведінки;

¦ влада, яка тримається на особистісній схильності підданих.

Веберівська соціологія релігії також базована на дослідженні соціальної дії. Вебер прагнув вивести зв'язок між релігійно-етичним принципом і поведінкою індивідів щодо їхньої економічної та політичної діяльності.

Аналізуючи різні форми релігійного життя, вчений шляхом емпіричних обстежень і порівнянь фіксує, де домінують ритуально-культові зачатки, де - містично-споглядальні, а де - аскетично-раціональні. Це дало йому підставу зробити висновок про існування зв'язку між релігійними переконаннями та поведінкою (передусім економічною), і про те, що релігія, в котрій переважають раціоналістичні зачатки, сприяє становленню раціонального суспільного устрою. У зв'язку з цим Вебер показує, що в конфуціанстві, наприклад, поєдналися етико-раціональні та ірраціонально-магічні начала. Тому, для прикладу, в Індії релігійний консерватизм (кастовість, заборони, обмеження) в кінцевому підсумку не дав розвитку цілеспрямованим діям людей.

Лише раціоналізм протестантської етики прямо сприяє раціоналізації економічного життя, ініціюючи у людей прагнення до прибутку, раціональної дисципліни праці, що знайшло своє втілення у відомій тезі Вебера про "адекватність духу капіталізму та духу протестантизму" (відома праця "Протестантська етика та дух капіталізму").

Розробки Вебера мали основоположне значення і стали вихідним пунктом нових соціологічних напрямів (теорії соціальної дії, соціології культури, управління, науки, релігії, права, економічної соціології, історичної, теорії соціальної структури, соціальних інститутів, конфліктів і т. ін.)

2.3 Аналіз Класів Макса Вебера

Погляди Макса Вебера формувалися під впливом теорії К. Маркса.

Хоча Вебер погоджувався з Марксом в тому, що основою розподілу суспільства на класи є об'єктивні економічні умови, він розглядає набагато більше економічних чинників, які впливають на формування класів.

Згідно Веберу, розподіл на класи існує не тільки за рахунок оволодіння людиною власністю або здійснення повного або часткового контролю за засобами виробництва, але і за рахунок економічних відмінностей які не мають прямого відношення до власності.

Під класами він розуміє безлічі людей, об'єднаних спільністю "шансів" отримання додаткового продукту на ринку товарів і послуг, а також життєвим досвідом і можливостями "розпоряджатися товарами або кваліфікацією в цілях отримання доходу в рамках даного економічного порядку". Найважливішим фактором появи "шансів" в умовах ринкового господарства є власність.Власність обумовлює можливості займатися підприємницькою діяльністю і успішно конкурувати за привласнення додаткового продукту. Ті, хто позбавлений власності (раби, кріпаки, наймані працівники різного роду) діляться на класи залежно від їх кваліфікації та здатності надавати на ринку ті чи інші послуги. Представники класу мають безліч різноманітних інтересів, обумовлених їх "шансами" в рамках даного економічного порядку, однак вони не обов'язково виражаються в деякому єдиному "класовому інтерес", визначальному спільні дії належать до класу індивідів. Навпаки, інтереси, певні "шансами" на ринку, частіше призводять, за М. Вебером, до спільних дій представників різних класів для реалізації їх цілей, наприклад, підприємці та наймані працівники на капіталістичному підприємстві повинні домовлятися між собою для досягнення своїх економічних цілей.

Головні протиріччя, що виникають у відносинах між класами, за М. Вебером, визначаються нерівністю можливостей реалізації власних "шансів" на ринку, наприклад, у формуванні прийнятної ціни робочої сили, забезпеченні доступу до кредитів, і т.п., а не в принциповому питанні наявності або відсутності власності. Таким чином, клас, за М. Вебером, відображає економічну стратифікацію, яка не є єдиною, і доповнюється іншими формами.

Також Вебер вважав можливим говорити про класи, якщо виконуються такі три умови:

1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб (мати велосипед, але не машину, володіти будинком, але не мати вілли на березі моря);

2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його;

3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої сили.

Виконання усіх трьох умов конституює те, що М. Вебер називав класовою ситуацією, -- сукупність можливостей забезпечити себе матеріальними і соціальними благами, знаходити застосування знанням, навичкам і особистому досвіду. Тому 'термін "клас" є референтним для сукупності людей, що перебувають у подібній класовій ситуації, базисними категоріями якої є власність та відсутність власності (робітники, підприємці, банкіри, рантьє).

У Вебера немає чіткої класової структури капіталістичного суспільства, тому різні інтерпретатори його робіт дають неспівпадаючі переліки класів. Враховуючи його методологічні принципи і узагальнюючи його історичні, економічні та соціологічні роботи, можна в такий спосіб реконструювати веберовскую типологію класів при капіталізмі:

1)робочий клас, позбавлений власності. Він пропонує на ринку свої послуги і диференціюється за рівнем кваліфікації;

2)дрібна буржуазія - клас дрібних бізнесменів і торговців;

3)позбавлені власності «білі комірці» - технічні фахівці й інтелігенція;

4)адміністратори і менеджери;

5) власники, які також прагнуть через освіту до тих переваг, якими володіють інтелектуали: -клас власників, тобто ті, хто отримує ренту від володіння землею, шахтами і т.п.; -«комерційний клас», тобто підприємці.

Вебер стверджував, що власники - це «позитивно привілейований клас». На іншому полюсі - «негативно привілейований клас», сюди він включав тих, хто не має ні власності, ні кваліфікації, яку можна запропонувати на ринку. Це люмпен-пролетаріат. Між двома полюсами знаходиться цілий спектр так званих середніх класів, які складаються як із дрібних власників, так і з людей, здатних запропонувати на ринку свої навички й уміння (чиновники, ремісники, селяни).

Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, окрім класу. Один він називає "статусом", другий -- "партією". Поняття статусної групи він сформулював за аналогією з середньовічним станом, бо німецьке слово (Stand), яке він для цього використав, означає і те, й те.

статус: престиж людини, соціальна повага у суспільстві. Соціальний статус не обов'язково конвертується в економічний капітал. Поети чи святі, наприклад, можуть мати величезний вплив на суспільство, проте майже не отримувати матеріальної винагороди.

влада: можливість особи цілеспрямовано виконувати свою діяльність, незважаючи на опір інших. Наприклад, працюючі в державному апараті можуть не мати власності чи володіти статусом, але розпоряжатись певною владою.

Висновок

Макс Вебер - німецький соціолог, економіст і правознавець. Один із засновників соціології як науки.

Засновник так званої "розуміючої соціології", теоретик соціальної дії, дослідник економічної історії, права, влади, політики, культури, релігії.

Коло наукових інтересів вченого характеризувалося широтою розмаху та глибоким аналізом. Його дослідження мали як теоретико-методологічний, так і практично-прикладний характер. Перш за все М. Вебер ґрунтовно займався питаннями методології соціального пізнання та обґрунтування понятійного апарату соціологічного знання, зокрема розробкою таких понять, як: "соціальна дія", "раціоналізація", "соціальна структура", "влада"

Вебер конструює ідеально-типові моделі дії індивіда, виділяючи при цьому чотири види діяльності, орієнтуючись на можливу реальну поведінку людей у житті:

Погляди Макса Вебера формувалися під впливом теорії К. Маркса.

Хоча Вебер погоджувався з Марксом в тому, що основою розподілу суспільства на класи є об'єктивні економічні умови, він розглядає набагато більше економічних чинників, які впливають на формування класів.

Згідно Веберу, розподіл на класи існує не тільки за рахунок оволодіння людиною власністю або здійснення повного або часткового контролю за засобами виробництва, але і за рахунок економічних відмінностей які не мають прямого відношення до власності.

Також Вебер вважав можливим говорити про класи, якщо виконуються такі три умови:

1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб (мати велосипед, але не машину, володіти будинком, але не мати вілли на березі моря);

2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його;

3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої сили.

Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, окрім класу. Один він називає "статусом", другий -- "партією".



3. «Порівняльний аналіз класів Карла Маркса та Макса Вебера»

Першим дослідником, хто створив наукову концепцію соціальної нерівності, був Карл Маркс, що розробив знамениту теорію класів та класової боротьби. Погляди Макса Вебера формувалися під впливом теорії К. Маркса., але в підході до розгляду теорії класів їхні погляди розходяться.

Тоді як Маркс підкреслював значення економічних факторів як детермінант соціального класу, Вебер відзначав, що економічні інтереси - лише окремий випадок категорії «цінності». Згідно з Вебером, Марксова модель була джерелом плідних гіпотез, однак залишалася занадто простою для пояснення складностей стратифікації. Він прагнув розвинути альтернативний аналіз, виходячи з множинності джерел соціальної ієрархії.

На противагу Марксу Вебер крім економічного аспекту стратифікації враховував також такі аспекти, як влада і престиж. Вебер розглядав власність, владу і престиж як три окремих, взаємодіючих фактори, що лежать в основі ієрархій в будь-якому суспільстві.

Відмінності у власності породжують економічні класи, відмінності, що мають відношення до влади, породжують політичні партії, а престижні розходження дають статусні угруповання, чи страти. Звідси він сформулював своє уявлення про "три автономні виміри стратифікації». Він підкреслював, що «..." класи "," статусні групи "і" партії "- явища, відносяться до сфери розподілу влади усередині співтовариства» [Вебер, 1994, с. 148],

Вебер, як і Маркс, не дав точного й об'ємного визначення класів. Його концепція класів вкраплена в створену ним загальну теорію індустріального суспільства і соціальної дії. Класи, за Вебером, - сукупність людей, що мають подібні життєві шанси, детерміновані їхньою владою, що дає можливість отримувати блага і мати доходи. Власність - важливий, але не єдиний критерій класу. Для Вебера визначальний аспект класової ситуації - безсумнівно, ринок, види можливостей індивіда на ринку, тобто можливості володіння благами і отримання доходів в умовах ринку товарів і праці. Конфлікт між роботодавцями та робітниками найбільш бачимо при капіталізмі, але це тільки окремий випадок більш загального - боротьби між покупцями і продавцями.

Клас, іншими словами, - це люди, що знаходяться в одній класовій ситуації, тобто мають загальне положення в економічній сфері: подібні професії, однакові доходи, приблизно однакове матеріальне становище. Звідси випливає, що не загальні (групові, як у Маркса) інтереси, а інтереси середньої людини, що входить до класу, прагнення його і йому подібних одержати доступ на ринок, блага і доход служать джерелом класової боротьби. Тому здатність до «масовидність діям» є наслідком загальних настроїв і східних реакцій на ситуацію.

Вебер погоджувався з деякими основними положеннями К. Маркса в набагато більшому ступені, ніж думають багато сучасних дослідників стратифікації, особливо з економічними аспектами стратифікації. Так само, як і для Маркса, для Вебера відношення до власності було основним чинником, що детермінують життєві шанси індивідуума, а тим самим і класу в цілому.

Основне протиріччя Вебера з Марксом полягає в тому, що, за Вебером, клас не може бути суб'єктом дії, так як він не є громадою. На відміну від Маркса Вебер зв'язував поняття класу лише з капіталістичним суспільством, де найважливішим регулятором відносин виступає ринок. За допомогою нього люди задовольняють свої потреби в матеріальних благах і послугах. Однак на ринку люди зани мают різні позиції, або знаходяться в різній «класової ситуації». Тут все продають і купують. Одні продають товари, послуги, інші - свою робочу силу. Відмінність тут у тому, що одні володіють власністю, а в інших вона відсутня.

Вебер не приймав розповсюджених у його час ідей про гармонію класових відносин. Для нього свобода контракту на ринку означала свободу власника експлуатувати робітника. Однак у цьому питанні між ним і Марксом були істотні відмінності. Для Вебера конфлікт класів із приводу розподілу ресурсів був природною рисою будь-якого суспільства. Він навіть не намагався мріяти про світ гармонії і рівності. З його точки зору, власність - це лише одне з джерел диференціації людей, і його ліквідація лише призведе до виникнення нових.

Вебер вважав за необхідне визнання того факту, що «закон панування» є об'єктивним технологічним законом і суспільство в силу цього виявляється для незаможного робітничого класу, за власними словами Вебера, «домом рабства».

Він підкреслював, що раціоналізація означає розподіл суспільства на правлячий клас власників, який керується виключно своєю вигодою, і позбавлений власності робочий клас, змушений змиритися зі своїм жеребом під загрозою голоду. Однак він ніколи не обговорював питання про можливе революційному виступі мас. Не виключено, що він сприймав революцію настільки небезпечною, що відчував себе нездатним думати про неї. У той же час він ясно показував, що навіть під маскою демократії політична влада залишається незмінно в руках економічно привілейованого класу, тобто класу, що володіє і контролюючого засоби виробництва.

...