Управлiння розвитком соцiально-економiчних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ, МОЛОДI ТА СПОРТУ

УКРАЇНИ

ХАРКIВСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ БУДIВНИЦТВА

ТА АРХIТЕКТУРИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету «Управлiння розвитком соцiально-економiчних систем»

Виконала:

Студентки групи МОЗ-60

Харкiв 2016

Поняття «якiсть життя»

якість бідність населення

Практично у всіх країнах забезпечення високої якості життя населення розглядається як індикатор ефективності соціальних програм та соціальної політики в цілому. До того ж, в сучасному світі залишається кілька проблем, у вирішенні яких зацікавлені всі конкретні суспільства, що вимагає участі всього людства в цілому. Однією з таких проблем є забезпечення гідної якості життя якомога більшій кількості людей у світі. Для досягнення такої мети, на наш погляд, потрібно чітко усвідомлювати зміст якості життя, процеси та умови його формування тощо.

Стосовно сутності поняття «якість життя» населення в науковому співтоваристві досі не існує єдиної думки. Суперечності, що продовжують виникати і виникатимуть надалі, пов'язані, на нашу думку, з тим фактом, що воно (поняття) може визначатися з різних точок зору, кожна з яких має право на існування. Ми не претендуємо на повний перелік існуючих його дефініцій, проте вважаємо за потрібне розглянути історичний генезис цього поняття та проаналізувати основні підходи до визначення сутності якості життя, з'ясувати їх здобутки та протиріччя.

Необхідно відмітити, що окремі складові якості людського життя (в його найбільш загальному розумінні) розглядалися ще з часів становлення і розвитку школи класичної політекономії та знайшли своє відображення в роботах У. Петті, А. Сміта, Д. Рикардо, і в подальшому представників маржинализму ?К. Менгера, Ф.фон Візера, Е.фон Бем-Баверка, У.С. Джевонса; лозанської математичної школи ?Л. Вальраса, В. Парето; німецької історичної школи ? Г. Шмоллера, А. Вагнера, Л. Брентано та інших. Причому, кожен з дослідників використовував цю категорію для опису або пояснення своїх теорій, тому ці дослідження носили лише ситуативний, частковий характер.

Повсюдне використання цього терміну розпочалося у середині 20ст., що пов'язано у значній мірі із зростанням у західних країнах числа супротивників традиційного для Заходу «суспільства споживання». Його можливості не дозволяли забезпечити високий (передовсім матеріальний) рівень життя всім членам суспільства. Реальність же продовжувала доводити, що стрімке економічне зростання, досягнуте у повоєнні роки у більшості країн Західної Європи, у США та Японії, і відповідне досягнення високого рівня споживання не можуть врятувати суспільство від убогості, злочинності, наркоманії, забруднення навколишнього середовища й техногенних катастроф, не здатне убезпечити його від глибоких соціальних потрясінь. Перед країнами, відтак, постала необхідність зробити вибір: або кількість ? збільшення заробітної плати, зростання виробництва товарів, задоволення постійно зростаючих матеріальних потреб, будівництво дешевих квартир і т.п., або якість ? освіта, охорона здоров'я, культура, екологія й т.п. Тобто, виникла необхідність зміни 7 всього механізму соціального розвитку. Західні дослідники роблять основний акцент не на достатку товарів й їхньому зростаючому споживанні, а закликають до введення елементів організованого споживання, збагаченого наявністю духовних, соціальних і культурних благ. З тих пір у науковій, періодичній, навчальній літературі не припиняються дискусії про необхідність, доцільність і правомірність застосування даної категорії для оцінки умов людського існування. До цієї дискусії крім соціологів, економістів, долучилися з часом і керівники всіх рівнів управління, політики, географи, екологи, фахівці в сфері маркетингу, статистики, охорони здоров'я, соціальної й регіональної політики, політики доходів тощо.

Відтак, виникає необхідність порівняти різні точки зору на природу цієї категорії, розглянути основні підходи до визначення її змісту, виміру, зіставленню і як наслідок, до встановлення виправданих меж і можливостей застосування. Серед досліджень західних економістів і соціологів, що приділяли увагу проблемам якості життя окремих індивідів і суспільства в цілому, особливе місце займають праці Дж. Гелбрейта, А. Кемпбелла, Р. Інглхарта, Дж. Кейнса, С.Вітні, Ф.Конверса, В.Роджерса, А.Маслоу, С.Юханссона, Д. Фостера й деяких інших. У їхпрацях термін "якість життя" одержав обґрунтування як загальне поняття, хоча при цьому багато аспектів і досі залишаються дискусійними. На заході якість життя на теоретичному й емпіричному рівні досліджується в наступному контексті ? в умовах розвиненого вільного ринку, високого рівня життя, стабільного соціального середовища на перший план виходять загально цивілізаційні фактори не тільки його формування, а й забезпечення.

Аналiз «якостi життя» в Українi

Рівень та якість життя у регіонах України визначається змістом соціально-економічної політики, станом економіки України в цілому. Тому важливим є аналіз загального рівня якості життя населення в Україні у співставленні із іншими країнами світу. Проведемо порівняння рівня і якості життя населення в різних країнах світу на основі використання індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент: доходів населення, довголіття та рівня освіти на основі даних звіту ООН [209-212]. Важливо відзначити, що дані у звіті ООН щодо ІРЛП завжди запізнюються на 2 роки: так, у звіті за 2008 рік наведені дані за 2006 рік, у звіті за 2009 р. - 2007 рік. При аналізі показників рівня і якості життя в Україні за 2003-2007 рр. для порівняння розглянемо сусідні країни Російської Федерації й Бєларусі та дані по країнах-лідерах ? Норвегії, Ісландії, Люксембургу. У табл.2.1 представлені дані, які характеризують головний показник рівня життя - ВВП на душу населення по ПКС в US$ - за період 2003-2007 рр.

Таблиця 2.1 ВВП на душу населення за 2003-2007 рр., ПКС US$

Як видно із даних табл. 2.1, в Україні в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. обсяг ВВП на душу населення по ПКС US$ збільшився у 1,259 рази, у Російської

Федерації в 1,592 рази. У Бєларусі в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. обсяг ВВП на душу населення по ПКС US$ збільшився в 1,791 рази. У Норвегії, Ісландії й Люксембурзі в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. обсяг ВВП на душу населення по ПКС US$ збільшився відповідно на 41,9%, 14,4% і на 27,6% .

У 2007 р. за показником ВВП на душу населення за ПКС найбільш забезпеченими країнами були Ліхтенштейн (1 місце - 85382 дол./особу), Люксембург (2 місце - 79485 дол./особу), Катар (3 місце - 74882 дол./особу). 91 Російська Федерація за показником ВВП на душу населення за ПКС у 2007 р. займала 55 місце (14690 дол./особу) та знаходилася на рівні Габона (54 місце, 15167 дол./особу) і Сент-Китс и Невиса (56 місце, 14481 дол./особу), Бєларусь - 74 місце (10841 дол./особу) та знаходилася на рівні Коста Ріки (73 місце, 10842 дол./особу) і Сербії (75 місце, 10248 дол./особу), Україна - 94 місце (6914 дол./особу) та знаходилася на рівні Албанії (93 місце, 7041 дол./особу) і Куби (95 місце, 6876 дол./особу). Всього у звіті розглядалося 182 країни [209].

Розглянемо дані показнику очікуваної тривалості життя при народженні за період 2003-2007 р.р., які представлені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Очікувана тривалість життя при народженні за 2003-2007 р.р., років

Як видно із даних табл. 2.2, в Україні в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. очікувана тривалість життя при народженні збільшилася на 2,1 роки або на 3,2%. У Російської Федерації в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. очікувана тривалість життя при народженні збільшилася на 0,9 років або на 1,4%. У Бєларусі в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. очікувана тривалість життя збільшилася на 0,9 років або на 1,3%. У Норвегії, Ісландії й Люксембурзі в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. очікувана тривалість життя при народженні збільшилася відповідно на 1,1 рік або на 1,4%, на 1,0 рік або на 1,2% і на 0,9 років або на 1,2% відповідно.

Показник очікуваної тривалості життя в Україні на 2007 рік по даним, що приводить ПРООН, становить лише 68,2 років. На 2007 рок в 14 країнах світу тривалість життя перевищує 80 років, ще в 38 країнах вона перебуває в інтервалі між 75,1 й 80,0 роками й в 48 - між 70,1 й 75,0. Із країн Європи показник тривалості життя нижче, ніж в Україні, лише в Росії (66,2 років) .

Далі розглянемо дані показнику рівня грамотності дорослого населення та охоплення освітою за період 2003-2007 рр., які представлені у табл.2.3. Як видно із даних табл. 2.3, в Україні, в 2007 р. у порівнянні з 2003 р. охоплення освітою населення збільшилось на 4,0%. При цьому рівень грамотності дорослого населення (віком від 15 років та старше) збільшився в на 0,3%. Аналізуючи наведені дані можна сказати, що в Україні та Бєларусі охоплення освітою населення за період 2003-2007 р.р. постійно росте, та у 2007 р. становило понад 88%.

В Російської Федерації цей показник в 2006 році 92 у порівнянні з 2005 роком зменшився на 7,9% та досі залишається на цьому рівні - 81,9%. Відсоток грамотного населення в Україні, Бєларусі й Російської Федерації за розглянутий період є високим й в 2007 році становив 99,7%, 99,7% й 99,5% відповідно, що відповідає показнику для країн з високим рівнем доходу.

Таблиця 2.3 Охоплення освітою та рівень грамотності населення (вік 15 років та старше) за 2003-2007 рр., %

Серед європейських країн, що розглядаються в роботі, у Норвегії у 2005 р. у порівнянні з 2004 р. показник охоплення освітою населення зменшився на 0,8%, а у 2006 році - ще на 0,6% та досі залишається на цьому рівні - 98,6%. Ісландія та Люксембург мають достатньо стабільні показники охоплення освітою населення. Так показник охоплення освітою населення Ісландії у 2007 р. знаходиться на рівні 96,0%, а у Люксембурга за той же рік - 94,4%. Показник грамотності населення у Норвегії, Ісландії та Люксембургу за період 2003-2007 рр. залишається на самому вищому рівні - 100%. При порівнянні індексів освіти України й країн, що є лідерами по ІРЛП (див. табл. 2.4) видно, що індекс освіти України за період 2003-2007р.р. перебуває на рівні індексів освіти країн з дуже високим рівнем доходу.

Таблиця 2.4. Індекс освіти за 2003-2007 р.р., %

Таким чином, за освіченістю населення наш показник порівняний з показником лідируючих країн. Хоча по охопленню населення освітою ми відстаємо від цих країн. У табл. 2.5 представлені ранги та рейтинги по ІРЛП порівнюваних країн за період 2003-2007 рр.

Таблиця 2.5. Ранги та рейтинги по ІРЛП за 2003-2007 рр

Як видно з даних табл. 2.5, в цілому рейтинг ІРЛП України росте (2003 р. - 0,766, 2004 р. - 0,774, 2005 р. - 0,788, 2007 р. - 0,798), також за період 2003-2005 рр. відповідно піднімався й ранг країни в загальному заліковому списку (2003 р. - 78 місце, 2004 р. - 77 місце, 2005 р. - 76 місце). Однак в 2006 році намітився спад даних показників: рейтинг - 0,786, ранг - 82 місце, в 2007 р. - 85 місце при рейтингу - 0,798.

У Російської Федерації за розглянутий період відзначається невеликий, але постійний ріст рейтингу ІРЛП, однак РФ постійно опускається за рангом (2003 р. - 62 місце, 2004 р. - 65 місце, 2005 р. - 67 місце, 2006 р. - 73 місце). Однак у 2007 році Російська Федерація зробила «крок уперед» і піднялась на 71 місце, рейтинг - 0,817.

У Бєларусі відзначається невеликий ріст рейтингу ІРЛП при стабільності рангу в заліковій таблиці Індексів Людського Розвитку (68 місце, рейтинг - 0,826). Норвегія й Ісландія за період 2003-2007 рр. стабільно посідали перші місця по ІРЛП серед країн миру (табл. 2.6).

Люксембург, при високих показниках ІРЛП, порівнянних з аналогічними показниками інших європейських країн, в 2006 р. потрапив у десятку кращих по ІРЛП країн миру завдяки високому рівню ВВП на душу населення. У табл. 2.6 представлена десятка найкращих по ІРЛП країн світу та деякі розвинуті європейські країни за період 2003-2007 рр. [209-212].

Однак в 2007 році у загальному заліковому списку відбулася перестановка країн, так на перше місце знову вийшла Норвегія (рейтинг - 0,971), на другому місці - Австралія (рейтинг - 0,970) і на третім місці - Ісландія (рейтинг - 0,969). При цьому за рангом ВВП на душу населення в ПКС US$ на перше місце в 2007 році вийшов Ліхтенштейн (85382 дол./особу, ранг ІРЛП - 19 місце, рейтинг - 0,951), на другому місці - Люксембург (79485 94 дол./особу, ранг ІРЛП - 11 місце, рейтинг - 0,960), на третім місці - Катар (74882 дол./особу, ранг ІРЛП - 33 місце, рейтинг - 0,910).

Україна опустилася на 7 позицій (85 місце) і відстає по "людському потенціалу" від найближчих країн-сусідів, таких як Російська Федерація (71 місце) і Бєларусь (68 місце).

Таблиця 2.6. Кращі по ІРЛП країни світу за 2003-2007 р.р

Важливим моментом при розгляді проблем якості життя населення є аналіз бідності населення. Традиційно для аналізу бідності використовується показник душових доходів домогосподарств, які співставляються з межею бідності.

У табл. 2.7 наведені дані про доходи населення у розрахунку на одну особу і прожитковий мінімум у розрахунку на одну особу в місяць, встановлений державою.

Як видно з даних табл. 2.7, в Україні сукупні доходи у місяць у розрахунку на одну особу за 2008 р. у порівнянні з 2005 р. зросли на 868,51 грн. або в 2,287 рази або на 128,7%. За цей же період середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 636,69 грн. або в 2,207 рази або на 120,6%. При цьому прожитковий мінімум в середньому на одну особу в місяць в Україні в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. збільшився на 203,00 грн. або в 1,480 рази або на 48,0%.

Якщо аналізувати реальний наявний доход за період 2005-2008 рр., то з кожним роком темпи приросту реального доходу зменшуються. Так у 2006 р. темп приросту реального доходу населення збільшився на 11,8%, тоді як в 2005 р. - на 23,9%, в 2007 р. - на 14,8%, а в 2008 р. - на 9,6%.

Таблиця 2.7. Доходи населення і прожитковий мінімум у розрахунку на одну особу в Україні за 2005-2008 рр

Таким чином, з урахуванням того, що реальний наявний доход - це кількість товарів і послуг, які індивід може придбати на свій наявний доход протягом певного періоду з урахуванням змін цін, то купівельна спроможність грошей населення з кожним роком зменшується. Така тенденція викликана постійним ростом цін, інфляцією.

Далі у табл. 2.8 наведені дані про середньомісячну заробітну плату у розрахунку на одну особу та мінімальну заробітну плату у розрахунку на одну особу в місяць, встановлену державою, за період 2005-2008 рр. [96].

Дані табл. 2.8 показують, що в Україні середньомісячна заробітна плата у розрахунку на одну особу за 2008 р. у порівнянні з 2005 р. зросла на 999,81 грн. або на 124,0%. При цьому з 2006 року спостерігається постійний темп приросту середньомісячної заробітної плати. Так в 2006 р. у порівнянні з

2005 р. заробітна плата збільшилася на 29,2%, в 2007 р. - на 29,7%, в 2008 р. - на 33,7%.

Таблиця 2.8. Середньомісячна заробітна плата і мінімальна заробітна плата у розрахунку на одну особу в Україні за 2005-2008 рр.

За аналізований період 2005-2008 рр. середньомісячна мінімальна заробітна плата у розрахунку на одну особу збільшилася на 273,00 грн. або на 82,2%. При цьому з 2006 року спостерігається стрибкоподібний темп приросту середньомісячної заробітної плати. Так, у 2005 р. спостерігався приріст заробітної плати аж на 40,1%, а в 2006 р. заробітна плата збільшилася лише на 20,5%, в 2007 р. - на 15,0%, в 2008 р. - на 31,5%.

Таким чином, аналізуючи дані табл. 2.8, ми бачимо, що при спостережуваному постійному росту номінальної заробітної плати, темпи росту реальної заробітної з кожним роком скорочуються, що свідчить про щорічний ріст інфляції.

Так в 2005 р. при рості номінальної заробітної плати на 36,7%, реальна заробітна плата зросла на 20,3%, в 2006 р. - на 29,2% й 18,3%, в 2007 р. - на 29,7% й 12,5%, в 2008 р. - на 33,7% й 6,3% відповідно.

Але при порівнянні значення мінімальної заробітної плати й значення прожиткового мінімуму за 2005-2008 рр. (див. табл. 2.7) виявляється, що мінімальна заробітна плата нижче прожиткового мінімуму: в 2005 р. - на 21,5%, в 2006 р. - на 15,2%, в 2007 р. - на 13,5%, в 2008 р. - на 3,3%. І хоча цей розрив скорочується, але він є присутнім.

Таким чином розмір мінімальної заробітної плати встановлений на рівні величини прожиткового мінімуму можна розглядати лише як захист від бідності.

Однак середні показники доходів населення маскують ще й нерівність у розподілі доходу по групах населення, між багатими й бідними. Показник рівня бідності (частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму) дає можливість оцінити цю нерівність.

Як видно із даних табл. 2.9 в Україні за 2008 р. у порівнянні з 2005 р. чисельність населення зі середньодушовими доходами в місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 68%. При цьому загальні доходи у розрахунку на одну особу в місяць за розглядуваний період зросли на 868,51 грн. або в 2,287 рази або на 128,7%. При цьому чисельність населення в Україні в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. зменшилася на 1,9 млн.осіб. і становить на 2008 р. - 46,2 млн. осіб.

Таблиця 2.9

Диференціація життєвого рівня населення України за 2005-2008 р.р

Також статистичні дані свідчать, що частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць, нижчими середнього рівня загальних доходів, в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. скоротилася на 3,5%, а частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. скоротилася на 67,9%.

Жодній економічній системі не вдавалось ліквідувати нерівності в доходах громадян. Нерівність доходів може призвести до політичної та економічної нестабільності в суспільстві. Тому більшість країн прагнуть здійснювати заходи по скороченню нерівності громадян в доходах.

У табл. 2.10 наведені дані про децільний та квінтильний коефіцієнти за період 2005-2008 рр.

Таблиця 2.10. Децільний та квінтильний коефіцієнти в Україні за 2005-2008 рр

Дані табл. 2.10 відображують процес розшарування населення за рівнем доходів. Співвідношення мінімального рівня загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 10% найменш забезпеченого населення в цілому по Україні в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. скоротилося на 17,4% та становило у 2005 р. - 6,9 рази проти 5,7 рази у 2008 р. (у 2006 р. - 7,1 рази, у 2007 р. - 5,2 рази).

Допустимий ступінь диференціації доходів не повинен перевищувати 5-7 разів, що означає достатній рівень зацікавленості у збільшенні доходів для першої групи населення і, разом з тим, захищеності тих, хто знаходиться в другій групі.

Співвідношення мінімального рівня загальних доходів серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 20% найменш забезпеченого населення в цілому по Україні в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. скоротилося теж на 17,4% та становило у 2005 р. - 4,6 рази проти 3,8 рази у 2008 р. (у 2006 р. - 4,7 рази, у 2007 р. - 3,6 рази).

Зміни в доходах населення й розшарування суспільства приводять до самих негативних наслідків. Створюються прошарки людей, що перебувають за межею бідності, що неприпустимо в розвиненому суспільстві.

Виміряти бідність непросто. Рівень бідності, частка бідного населення - це основний показник, що використається в офіційних оцінках проблеми бідності й соціальних програм, спрямованих на її зниження; це чисельність або відсоток населення, що живе нижче офіційного прожиткового мінімуму.

Важливою характеристикою бідності є її глибина, тобто оцінка того, наскільки бідні люди, що живуть нижче межі бідності. Вона виміряється як дефіцит доходів бідних домогосподарств стосовно прожиткового мінімуму.

Зрозуміло, що якщо більшість бідних лише небагато недобирають до величини прожиткового мінімуму, то їхня потреба не настільки велика в порівнянні із ситуацією, коли доходи людей становлять лише половину прожиткового мінімуму й менше - що характеризується як убогість.

Розглянемо показники бідності в Україні за 2005-2008 рр., які приведені у табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Показники бідності в Україні за 2005-2008 рр

Як видно із наведених даних табл. 2.11, в Україні в 2008 р. у порівнянні з 2005 р. межа бідності зросла на 203,00 грн. або у 1,480 рази. При цьому фактична межа бідності за розглядуваний період зросла на 413,00 грн. або у 2,132 рази. На цьому фоні рівень бідності в Україні у 2008 р. у порівнянні з 2005 р. зменшився на 0,4%, а глибина бідності - на 1,7%.

Так в Україні за період 2005-2008 рр. зафіксовано незначний темп зменшення бідності, що на фоні темпів зниження чисельності населення за даний період (див. табл. 2.9) стає ще більш незначним.

Глибина бідності, тобто оцінка того, наскільки бідні люди, що живуть нижче межі бідності, яка виміряється як дефіцит доходів бідних родин стосовно межі бідності, свідчить про те, що вона коливається практично на одному рівні: в 2005 р. - 23,8%, в 2007 р. - 23,1%, в 2008 р. - 23,4%, тобто існує певна кількість домогосподарств, які не можуть подолати рівня бідності й при цьому не скорочується глибина самої бідності.

При оцінці реальної кількості бідного населення представляється необхідним ураховувати також тих громадян, які піддаються потенційному ризику опинитися в будь-який момент за межею бідності, тобто тих людей, доходи яких на незначну величину перевищують прожитковий мінімум. Для приклада, у якості «небезпечної зони» можна вважати рівень середньодушових доходів, на 5% перевищуючий прожитковий мінімум. Тоді виходить, ті громадяни, доход яких в 2008 році був нижче 657,30 грн. на місяць, тобто перевищував прожитковий мінімум усього на 31,30 грн., наражаються потенційному ризику бідності. Це ті громадяни, які, хоча формально й не перебувають за абсолютною рисою бідності, але фактично їхнє матеріальне становище не краще, ніж в офіційно бідного населення.

Міжнародні індикатори (критерії) соціальної безпеки: Рівень бідності - $4,3 USA добових витрат на одну особу або $129 USA на місяць. Рівень злиденності - $1 USA добових витрат на одну особу або $30 USA на місяць

З 2006 року Всесвітній банк у своїх звітах про розвиток людського потенціалу став приводити рівень бідності й для України. Так в 2006 р. За

європейськими стандартами рівень бідності в Україні склав 5,6%, що виявилося практично у 5 разів нижче національного офіційного показника - 28,1%. В 2007 р. за європейськими стандартами рівень бідності в Україні склав 5,8%, тобто практично в 4,7 рази нижче національного офіційного показника - 27,3% .

Особливо негативно вплинула на якість життя українців криза 2008 року. Міжнародним дослідницьким агентством "IFAK Ukraine" була реалізована програма моніторингового дослідницького проекту, з 5 по 15 лютого 2009 р., - "5 факторів про українців". У рамках проекту у всіх обласних центрах України було опитано 800 респондентів у віці від 18 до 60 років. Насамперед, криза відбилася на житті українців у вигляді зниження доходів (51%), зниження рівня якості життя в цілому (45%), а також у вигляді негативних змін на роботі (25%). 5% заявили про те, що вони втратили майно, придбане у кредит. У той же час, за твердженням кожного десятого українця, криза обійшла його стороною. Більша частина українців впевнена, що в 2010 році їх матеріальне становище погіршиться в порівнянні з 2008 і 2009 роками.

Лiтература

1. Кодекс законів про працю України / Кодекси України: У 2 т. -- Т. 1. -- К.: Ін Юре, 1997. -- С. 149--224.

2. Колот AM. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: Монографія. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 230с.

3. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці / Міжнародне бюро праці. -- Женева, 1999. -- Т. 1,2. --1560 с.

4. Конституція України. -- К.: Парламентське вид-во, 1999. -- 22 с.

5. Мірошніченко О.В. Розвиток соціально-трудового партнерства в Україні: методологія, методика аналізу, напрямки вдосконалення. -- К.: РВПС України, УІСД: Вид-во ТОВ "ПРИНТ-ЕКСПРЕС". -- 2003. -- 187 с --Розд. 1,п. 1.1.

6. Про зайнятість населення: Закон України від 01.02.1991 № 803-ХІІ.

7. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 № 3356-ХІІ.

8. Про оплату праці: Закон України від 24.02.1995 № 108/95-ВР.

9. Про охорону праці: Закон України в редакції закону від 21.11.2002№229-VI.14. Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні: зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. -- 1999. -- № 1. -- С. 35--41. г г и социально-трудовые отношения / Под пел SStiT,РЛ'К(М10С0В0Й- -М.:Изд.во МГУ: Изд-во ЧеРо, 19964 -

Размещено на Allbest.ru