Соціологія релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Соціологія релігії -- галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, ЇЇ вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Розглядаючи релігію як соціальний феномен, соціологія релігії спрямовує свій погляд на соціальні аспекти: як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони функціонують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що належить до ритуальних дій тощо. На відміну від філософії, соціологію цікавлять релігійні вірування не самі по собі, а те, що відбувається в суспільстві під впливом релігії. Але вірування не завжди впливають на поведінку: індивід може належати до релігійної групи, не усвідомлюючи суті вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку незалежно від вірувань і навіть всупереч їм, стимулюючи з певних причин дії, які суперечать офіційному вченню. Як спеціальна галузь знань, соціологія релігії є елементом концепції соціального і культурного життя багатьох соціологів класичної епохи. А такі видатні вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський, були одночасно і засновниками соціології, і основоположниками соціології релігії.

Предмет соціологи релігії -- сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп. Об'єкт -- релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем -- з'ясування того, що належить до поняття «релігія».

Релігійне життя як складова суспільного, з одного боку, є сукупністю універсальних, загальноукраїнських, а з другого -- специфічних регіональних ознак та особливостей, які потребують шанобливого дослідження, осмислення і ставлення. [5]

1. Соціологія релігії як наука

Більшу частину людської історії вивчення релігії відбувалося в рамках теології (богослов'я). При цьому, теологія була здебільшого конфесійно заангажованою. Світське ж дослідження релігії має історію всього в декілька сотень років, а в українському контексті - трохи більше століття. Початок вітчизняних світських релігійних студій пов'язаний з іменами деяких професорів Київського університету кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також із такими діячами українського національного руху, як М. Грушевський, В. Липинський, О. Лотоцький, А. Річинський, М. Шаповал. У той час, коли в зарубіжній науці формувалися окремі галузеві напрямки різних наук із дослідження релігії, на теренах України релігійні студії були перервані комуністичною владою. Релігія і Церква в Радянській Україні, внаслідок загальновідомих причин, опинилися в статусі другорядних та упосліджених інституцій. Тому їх дослідження, на відміну від зарубіжних країн, носило однобічний і тенденційний характер.

Соціологія релігії -- це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. За об'єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук вирізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження. Предметне поле соціології релігії продовжує формуватись і представлене в науковій літературі різними підходами та позиціями дослідників. Так, Д. Угринович предметом вивчення соціології релігії вважає соціальні умови, що викликали до життя релігію, а також місце і роль релігії у функціонуванні та розвитку тієї чи іншої соціальної системи. Зазначимо, що, охоплюючи основні елементи змісту предмета цієї науки, таке визначення залишає за рамками предмета соціальні закономірності розвитку та функціонування релігії, її соціальну структуру та взаємодію структурних елементів у контексті функціонування та розвитку суспільства як соціальної системи.[2]

Предметом соціології релігії є соціально-релігійні взаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі "релігія", структури і функції цих відносин, взаємодії з іншими соціальними відносинами. Подібна взаємодія відбивається у взаємозв'язках соціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологією особистості, соціологією культури, соціологією виховання, соціологією освіти, соціологією організацій, соціологією громадської думки, соціологією родини. Як і будь-яка інша соціологічна дисципліна, соціологія релігії використовує в дослідженні цього соціального феномена сукупність соціологічних методів дослідження, що мають деякі особливості. Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією в дослідженні соціальних явищ узагалі: опитування і статистичний аналіз; спостереження та експеримент; порівняльний аналіз; аналіз письмових джерел, історичних документів. Одним з найважливіших є метод опитування, що проводиться або у вигляді стандартизованого інтерв'ю, коли питання задає інтерв'юер, або у формі письмового заповнення анкети респондентом. Респондентам задають питання про їхню релігійну належність, про те, як часто вони відвідують церкву, моляться, якою мірою знають віровчення, як ставляться до окремих його моментів, наприклад, чи вірять у життя після смерті, в існування диявола і т. ін., тобто питання, що дають змогу судити про характер і ступінь релігійності. Ще одним методом емпіричних досліджень є спостереження. Воно може бути стандартизованим, коли соціолог має у своєму розпорядженні певну програму дослідження і по спеціальній процедурі фіксує виділені їм показники. Може також застосовуватися включене спостереження, коли дослідник живе чи працює в середовищі тих, кого вивчає. Цей метод використовувався, зокрема, останнім часом соціологами, які вивчали нові релігійні рухи. Беручи участь у житті групи, соціолог має можливість спостерігати поведінку людей у релігійному оточенні. При цьому спостереження може бути як прихованим, так і відкритим, якщо ті, кого спостерігають, довіряють новому члену групи. Цей метод має очевидні переваги, оскільки дає можливість виявити обставини, доступні тільки за умови участі в діях, що спостерігаються. Метод експериментування, застосовуваний в інших областях соціологічного дослідження, у соціологічному вивченні релігії майже не застосовувався, оскільки релігія торкається глибоких, таємних почуттів особистості, що за етичних мотивів не повинні ставати об'єктом маніпулювання ні за якою метою. Однак бувають ситуації, коли за тих чи інших причин індивіди згодні брати участь в експерименті, і його проведення не стикається з етичними проблемами. Це може бути пов'язано, наприклад, з демонстрацією незвичайних особливостей (екстрасенс, цілитель, шаман) чи з експериментом із впровадження програм релігійного навчання з погляду ефективності пропонованих моделей. Важливим інструментом соціологічного дослідження релігії є аналіз письмових джерел, історичних документів. Цей метод дослідження успішно використовувався при розробці типології релігійних організацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливу протестантизму на розвиток капіталізму і т. ін. Досить строгим методом аналізу змісту різного роду документів є контент-аналіз -- виокремлення дослідником релігійних тем чи припущень, які не висловлюються чи не розглядаються у досліджуваних матеріалах. Це може бути, наприклад, аналіз текстів проповідей, характерних для якогось окремого проповідника чи релігійної організації, течії; аналіз популярної релігійної літератури і т. ін. Такий аналіз дає можливість "побачити" реальну релігійну свідомість певної групи, що відрізняється від офіційного вчення (як повсякденна свідомість відрізняється від ідеологічних концепцій).

До основних понять соціології релігії належать такі: релігія, соціально-релігійні відносини, релігійна організація, релігійний соціальний інститут, релігійність, релігійна свідомість, релігійна віра, соціальні функції релігії, сакралізація, секуляризація, атеїзм, нетрадиційні релігії. [2]

2. Виникнення і розвиток соціології релігії

Своїм виникненням соціологія релігії багато в чому зобов'язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха Просвітництва й антифеодальних буржуазних революцій. Це був час найглибшої кризи феодально-релігійної свідомості і піднесення буржуазно-демократичної ідеології, що вступили в люту боротьбу. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.

Більшість дослідників цього періоду писали свої роботи згідно комуністично-партійних настанов, які вимагали не вивчати релігію як таку, а як її долати. Вони прагнули визначити шляхи і навіть час відмирання, як тоді казали, релігійних забобонів. Релігійні студії радянської доби являли собою науковий атеїзм і поставали не як знання про релігію, а як її критика. Тому тогочасних дослідників релігії лише умовно можна ділити на філософів, соціологів, істориків, психологів тощо. Передусім вони були науковими атеїстами. Підтвердженням цього можуть слугувати слова радянсько-російського науковця В. Гараджі про те, що соціологія релігії в Радянському Союзі зосереджувала свою увагу на проблемах подолання релігії, секуляризації, переходу від релігії до науково-атеїстичного світогляду. Секуляризація трактувалася при цьому як процес поступової і повної емансипації суспільства й особистості не лише від впливу церкви, але й від релігії взагалі [7, с. 60]. Ідеологічно незаангажованих й науково обґрунтованих праць було обмаль.

Пояснюючи роль релігії у "статиці" і "динаміці" суспільства, Г. Спенсер виділяє істотні соціальні функції релігії. На його думку, релігія: 1) підсилює сімейні зв'язки, інтегрує родину як соціальну групу за допомогою інституту похорону і культового шанування предків; 2) є основою управління поведінкою людей, легітимізуючи його традиційні форми; 3) обґрунтовує і підсилює національну єдність, що спочатку повинна мислитися як релігійна єдність; 4) виправдовує інститут власності, оскільки табулізація священних предметів і місць переноситься за аналогією на приватне володіння. Г. Спенсер бачить у релігії принцип соціальної безперервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства.

Значення релігії полягає в тому, що вона не тільки дає розраду перед обличчям смерті, а й вносить певний сенс в інші аспекти людського життя. Вона допомагає знайти відповідь на питання: "Чому це відбулося саме зі мною?", якось послаблює ситуації, що могли б здаватися несправедливими. Позицій функціоналізму в дослідженні релігії дотримувався також 3. Фрейд (1856-1939). Релігія, на його думку, захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходить захист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його в люблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають свої корені у психіці людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Він вважав, що релігійні поняття -- це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті, якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, які суперечать матеріальній природі.

Цей розвиток тривалий час стримувався домінуванням у суспільних науках атеїстичних поглядів на релігію, запереченням її з класових позицій. Водночас ще у 20-30-х роках XX ст. почали активізуватися дослідження із соціології релігії у зв'язку з розвитком конкретних досліджень релігійних і антирелігійних установок різних соціальних груп населення.

Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релігії велися в 60-х роках XX ст. (Р. Балтанов, А. Клибанов, А. Лебедев та ін.). Значно розширилася проблематика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання та ін..

3. Релігія як соціальний феномен

Під релігією ми розуміємо комплекс вірувань і практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, що лежать за межами повсякденного досвіду. Сюди можна зарахувати всі ті явища, що від інших (етичних, естетичних, політичних та їм подібних) відрізняються саме як релігійні, тобто все те, у чому людина виражає свою віру в надлюдську силу, і що вона робить, щоб підтримати свій зв'язок з нею.

Структурні елементи релігії:

- СИСТЕМА ДОГМАТІВ - офіційні церковні документи, богословська література, міфи, легенди

- СПЕЦИФІЧНІ ЕМОЦІЙНІ ПЕРЕЖИВАННЯ - пов'язані з віруваннями та культом

- КУЛЬТ - сукупність релігійно - магічних дій у відповідності з канонами релігії

- НОРМИ МОРАЛІ - освячені в системі догматів даної релігії

- ЦЕРКВА - суспільний інститут, що об'єднує людей на релігійному та більш широкому ґрунті.

Не можна визначити релігію за допомогою формально-логічної дефініції через вказівку роду і видової відмінності. У найзагальнішій формі визначення можна подати так: релігія -- це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, спосіб практично-духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) проявів сутності суспільства; 2) з необхідністю виникаючий у процесі становлення людини і суспільства аспект їхньої життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського самовідчуження; 4) відображення дійсності; 5) суспільну підсистему; 6) феномен культури.

У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії.

У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук ви никла ще одна п'ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової практики, а також різні форми поширення релігії.

Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відображення людьми панівних над ними природних і суспільних сил; при цьому АРА Частина IV. Галузеві соціологічні теорії "земні сили набирають форму неземних" [3]. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного. Релігійний культ -- це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне. Для об'єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т. ін.) і особлива група людей -- духівництво, функціями якого є керівництво релігійними культовими дійствами. Деякі автори поряд з релігійною свідомістю і релігійною організацією розглядають як третій елемент релігійну діяльність [4]. У результаті пошуку у вітчизняній соціології релігії викристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна діяльність; 3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.

Досить поширений підхід, при якому за основу класифікації беруть структурні елементи релігії і виходячи з цього виокремлюють такі типи релігій: догматичний, емоційно-етичний, ритуальний і традиціоналістичний. До догматичного типу належать такі релігії, в яких детально розроблене і розвинуте віровчення, а від віруючого вимагаються вивчення і засвоєння цього вчення. До емоційно-етичного типу належать релігії, всяких особлива увага приділяється моральному вихованню віруючого і здійсненню віруючим моральних діянь. До ритуального типу належать релігії, в яких особливу роль грає виконання релігійних обрядів, до традиціоналістичного -- релігії, в яких істотне значення має спосіб здійснення релігійних обрядів, причому останні охоплюють велику кількість елементів стародавніх народних вірувань і звичаїв.

соціологія релігія суспільство

Висновки

Соціологія релігії -- галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим самим її за об'єкт дослідження. Предметом соціології релігії є соціально-релігійні відносини і взаємозв'язки, що виникають між людьми на підставі їхнього місця та ролі в соціальній підсистемі "релігія", структури та функцій цих зв'язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами.

У дослідженнях з проблем релігії соціологія використовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного та порівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел.

У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами до релігії загалом та її окремих напрямів.

Список використаних джерел

1. Веремчук В.І. Соціологія релігії: Навч. посібник. / В.І. Веремчук - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 254 с.

2. Лукашевич М. П., Тулєнков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. -- К.: Каравела, 2004. -- 456 с.

3. Лукашевич М. П., Тулєнков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2004.

4. Соціологія Г. В. Осіпов та ін.. -- М.: Наука, 1990

5. Пірен М.І. Соціологія релігії: Підручник / М.І. Пірен. - К.: ДП „Видавничий дім „Персонал”, 2008. - 344 с.

6. Угринович Д. М. Психологія релігії. -- М.: Мисль, 1969

7. Єришев А. А., Лукашевич Н. 77. Соціологія релігії. -- К.: МАУП, 1999.

Размещено на Allbest.ru