Соціальна політика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Зміст

Вступ

Соціальна політика: об'єкти, суб'єкти, мета і завдання.

Реалізація соціальної політики.

Показники соціального розвитку та результативності соціальної політики.

Висновок

Список використаної літератури

соціальний політика гарантія

Вступ

В даній роботі ми розглянемо важливі питання, що стосуються теми соціальної політики.

Ця тема актуальна, бо свій життєвий шлях людина проходить у суспільстві. З моменту народження і до смерті її включено в соціальну сферу, яка охоплює все, що безпосередньо стосується людини в процесі її спільної з іншими людьми життєдіяльності. Саме так людина всебічно взаємодіє з тими, хто її оточує, засвоює встановлені норми життя суспільства і згідно з цими нормами будує власну поведінку. Нормальний стан соціального життя -- це впорядковане функціонування всієї системи соціальних відносин між людьми, їхніми соціальними спільнотами.

Тому для досягнення нормального функціонування соціального життя та досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму запроваджується соціальна політика.

Основні цілі та завдання даної роботи:

з'ясувати, що таке соціальна політика, її завдання, об'єкти і суб'єкти;

ознайомитися із основними методами реалізації соціальної політики;

розглянути показники соціального розвитку та результативності соціальної політики.

Соціальна політика: об'єкти, суб'єкти, мета і завдання

Соціальна політика у вузькому розумінні - це система заходів, спрямованих на забезпечення добробуту громадян, вирішення завдань так званої „великої п'ятірки”: соціального забезпечення, житлових програм, охорони здоров'я, освіти та служб соціальної допомоги.

Соціальна політика у широкому розумінні - це регулювання соціальної сфери, соціальних відносин з метою налагодження оптимального функціонування суспільної системи в цілому.[2]

Соціальна політика - це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людини - виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Соціальну політику можна вважати одним із видів регулювання держави, яку називають державою загального добробуту. У такому випадку бере на себе обов'язок забезпечувати певний рівень добробуту свого населення і вирішує широке коло соціальних питань:

* соціальний захист знедолених;

* боротьба з бідністю;

* регуляція ринку праці;

* охорона здоров'я;

* освіта та культура;

* етнонаціональні питання тощо.

Мета соціальної політики - створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розвитку творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.

Завдання соціальної політики:

підтримка соціально незахищених верств населення, створення умов для підвищення матеріального добробуту громадян, забезпечення рівності соціальних можливостей для досягнення нормального рівня життя;

реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення;

реформування ринку праці та зайнятості населення, забезпечення раціональної зайнятості громадян;

створення умов для реалізації соціального потенціалу людини і сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;

зниження рівня криміналізації в суспільстві;

розвиток галузей соціального комплексу -- освіта, охорона здоров'я, наука, культура, житлово-комунальне господарство і т. ін.

Зміст соціальної політики, її мета та завдання визначають функції соціальної політики, а саме:

* вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а також окремих його членів;

* широка інтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умов для суспільної злагоди;

* соціальний захист населення;

* управління соціальними процесами та інші.

Об'єкти соціальної політики - окремі особи, групи або спільноти, які потребують певної соціальної підтримки чи захисту. Наприклад, недієздатні, інваліди, діти і молодь, пенсіонери, діти-сироти, ветерани, біженці, ув'язнені.

Суб'єктами соціальної політики є програми і заходи, спрямовані у соціально-трудову сферу. До головних суб'єктів соціальної політики належать: людина, держава, суспільство, політичні партії, громадські організації. А також підприємці, роботодавці, фонди, соціальні спільноти та інститути.[1]

2. Реалізація соціальної політики

Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист у широкому сенсі - це певні види колективного забезпечення, що мають на меті підтримку добробуту людей і включають у себе безпосередньо допомоги у складних ситуаціях, також спрямованих на те, щоб запобігти виникненню таких ситуацій. Таким чином, соціальний захист включає в себе:

соціальну допомогу;

соціальне страхування;

роботу соціальних служб;

власне соціальне забезпечення.

Соціальні гарантії -- це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.

Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід -- суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.[3]

Джерела фінансування програм соціальної політики поділяються на внутрішні та зовнішні. Зовнішні формуються, як правило, за рахунок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, державних, недержавних). Внутрішні - фінансуються бюджетною системою країни та різного роду позабюджетними коштами. До них відносять:

соціальні фонди (у тому числі страхові): Пенсійний фонд; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів;

державний бюджет;

місцеві бюджети;

фонди, підприємств, організацій, установ.[4]

Етапи формування та реалізації соціальної політики:

- вибір соціальних пріоритетів;

- визначення співвідношення бюджетних та не бюджетних коштів на здійснення соціальних программ;

- розробка та реалізація соціальних програм.

Способи реалізації соціальної політики:

3. Показники соціального розвитку та результативності соціальної політики

Стан соціального розвитку та результативність соціальної політики визначається цілою низкою узагальнюючих та окремих показників: рівня і якості життя; демографічних; зайнятості населення; охорони здоров'я; освіти; культури;рівня суспільної безпеки; викорінення злочинності і боротьби з кримінальними елементами; забезпечення прав людини тощо.

Узагальнюючими показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення.

Рівень життя населення визначається рівнем споживання матеріальних благ і послуг: продуктів харчування, промислових товарів, житла, послуг закладів охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення (оцінку можна здійснювати за кількістю спожитих благ на душу населення).

Якість життя - це комплексний, синтетичний показник, який відображає різні сторони життя:

рівень споживання матеріальних благ;

об'єм благ, отриманих у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, відпочинку, розваг;

ступінь свободи особистості і можливості її самореалізації;

стан довкілля;

фізична і майнова безпека громадян;

тривалість життя населення.

Рівень і якість життя населення мають постійно бути в полі зору держави. Саме держава зобов'язана встановлювати певні соціальні стандарти, соціальні норми і нормативи, соціальні гарантії.

Державні соціальні стандарти - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Державні соціальні гарантії - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум в українському законодавстві визначається як вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Набір найважливіших благ і послуг у натуральній формі, необхідних для життя людини, отримав назву «споживчого кошика».

У реальній дійсності можуть існувати різні варіанти «наповнення» споживчого кошика, які відображають мінімальний і раціональний рівень споживання.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, який уможливлює задоволення потреб у їжі, одягу, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, зменшення якого ставить людину за межу забезпечення нормальних умов її існування. Тут проходить «межа бідності». Частка населення, що знаходиться за «межею бідності», є одним з найважливіших показників, які характеризують рівень життя у даній країні.

Величина вартості мінімального споживання (вартості прожиткового мінімуму) використовується в якості орієнтиру для регулювання доходів і витрат населення; для обґрунтування розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм.

Слабо розвинуті країни визначають і фізіологічний мінімум споживання, нижче якого людина просто не може існувати фізично.

Раціональний рівень споживання відображає таку кількість і структуру споживання, яка відповідає науково обґрунтованим нормам і нормативам задоволення раціональних (розумних) потреб людини. Важливе значення для оцінки рівня життя має статистика наближення до такого споживання.[5]

Демографічний розвиток характеризується показниками, які відображають зміни чисельності населення, народжуваності і смертності, міграції, статево вікову структуру, національний склад, географічне розташування та їх залежність від соціально-економічних, історичних та інших чинників.

Висновок

В даній темі ми розглянули поставлені перед нами важливі питання, які стосуються теми соціальної політики.

Ми можемо зробити висновок, що у рамках соціальної політики існує конкретна мета -- надання особливого захисту й допомоги бідним і слабо захищеним групам населення. Спеціальна увага приділяється також розв'язанню або полегшенню соціальних проблем, що їх можуть спричинити економічні обставини або несподівані природні катаклізми.

Крім того, постійним прагненням соціальної політики є досягнення всіх соціальних цілей та сприяння й посилення соціальної солідарності та загального добробуту населення в цілому. Два основні принципи цього намагання -- зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації у неповноцінних групах населення.

Також виконали основну ціль та мету даної роботи:

з'ясували, що таке соціальна політика, її завдання, об'єкти і суб'єкти;

ознайомилися із основними методами реалізації соціальної політики;

розглянули показники соціального розвитку та результативності соціальної політики.

Список використаної літератури

Гончарова С., Отенко І. Соціальна політика: Навч.посібник. - Харків, 2003. - 198

Головінов О. М., Горожанкіна М. Є., Дмитриченко Л. І. та ін. Соціальна політика та економічна безпека. -- Донецьк: Каштан, 2004. -- 335 с.

Гриненко А. М. Соціальна політика. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 309 с.

Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи. - К.: Фенікс, 2000. - 400 с.

Шевчук П. І. Соціальна політика. -- Л.: Світ, 2005. -- 400 с.

Размещено на Allbest.ru