Аспекти соціальної адаптації першокурсників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Головні аспекти соціальної адаптації першокурсників

1.1 Процес адаптації першокурсників до нових умов навчання у вищих навчальних закладах

1.2 Стереотипи пізнавальної діяльності, які ускладнюють процес соціальної адаптації

1.3 Адаптація до обраної професії - основний аспект соціалізації студентів - першокурсників

1.4 Роль академічної групи у соціалізації першокурсників

2. Типові проблеми соціальної адаптації студентів-першокурсників

2.1 Форми та види соціальної адаптації студентів-першокурсників

2.2 Навчальна діяльність, як чинник соціалізації студентів-першокурсників

Використані джерела



Вступ

адаптація першокурсник соціалізація навчальний

Студентство в Україні складає вагому частку суспільства, яка зайнята специфічною працею - навчанням. За останні роки відбулося значне зростання кількості молодих людей, які здобули або здобувають вищу освіту, що позитивно впливає не тільки на економічний розвиток нашої країни, але й на її становлення як демократичної європейської держави. У той же час, студентство не займає самостійного місця у системі виробництва, його соціальний статус тимчасовий, хоча і престижний, а суспільне та соціальне становище визначається рівнем соціально-економічного розвитку країни.

Вступаючи до вищого навчального закладу, студенти стикаються з рядом проблем, що пов'язані з недостатньою психологічною готовністю до нових умов навчання, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, втрати роками закріплених взаємин з колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента-першокурсника. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості і фрустрації, зниження активності студентів у навчанні, втрата інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків - втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах. Усе це призводить до психічного перевантаження, яке власне і знижує адаптативні можливості і, як наслідок, сприяє порушенню психічного здоров'я особистості.

Перший рік навчання є дуже важливим тому, що в цей час у студента відбувається багато емоційно-особистісних змін - нерідко кількість цих змін перевищує ту, яка припадає на весь період навчання у вищому освітньому закладі. Вони обумовлені ситуацією нових і незвичних вимог для студента.

Проблема адаптації першокурсників вимагає як спеціального теоретичного вивчення цього процесу, так і експериментальної перевірки системи навчально-виховних заходів, здатної прискорити входження студентів-першокурсників до колективу, звести до мінімуму наслідки дезадаптації.



1. Головні аспекти соціальної адаптації першокурсників

1.1 Процес адаптації першокурсників до нових умов навчання у ВНЗ

Процес адаптації першокурсників до умов навчання у вузі є дуже складним та багатогранним. -- Білоруський педагог Н.А.Березовін розглядає адаптацію як "комплексний динамічний процес", зумовлений взаємодією психологічних, соціальних і біологічних факторів.

Адаптація студентів до навчального процесу у вузі включає цілий ряд аспектів, за якими стоять різні зони труднощів, з якими доводиться стикатися студентам на початковому етапі навчання у вузі.

Можна чітко виділити три головних аспекти адаптації першокурсника:

Професійний - передбачає формування любові до обраної спеціальності, поступове набуття професійних умінь і навичок.

Соціально-психологічний - пов'язаний з труднощами в засвоєнні нових соціальних норм, встановленні та підтриманні студентом певного соціального статусу в новому колективі і т. ін.

Дидактичний - пов'язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, що відрізняється від шкільної формами та методами організації навчального процесу. Ця новизна і пов'язані з нею труднощі створюють свого роду дидактичний бар'єр, який треба подолати. Головними труднощами даного аспекту є зростання обсягу та складності навчального матеріалу, збільшення питомої ваги самостійної роботи, а також невміння працювати самостійно, планувати та розподіляти свій час та інше.

Соціально-психологічна адаптація нерідко ускладнює дидактичну, оскільки вимагає переключення уваги з навчання на спілкування. Всі ці сторони одного процесу тісно пов'язані між собою. Кожна з них має свої характерні риси й особливості і відіграє важливу роль в житті першокурсника.

Дидактичний аспект відіграє важливу роль в процесі адаптації першокурсника до нових умов навчання у вузі, бо навчання є основою діяльності студента, а успішність в навчанні - одним з головних критеріїв його адаптованості.

Студенти перших курсів, набуваючи статусу самостійних дорослих людей, залишаються у своїй більшості за віком, психологією, розвитком, світоглядом і життєвим досвідом близькими до учнів старших класів середньої школи. Тому навчально-виховна робота на першому курсі має проводитися з урахуванням вікових особливостей студентів, рівня їх підготовки, а також специфіки вузу або факультету.

Перехід вчорашніх школярів від класно-урочної системи навчання до переважно самостійних занять нерідко відбувається досить боляче. Не всі з них справляються із подоланням цих труднощів та швидко перебудовують звичні форми навчальної роботи. Недостатня психологічна та практична непідготовленість багатьох випускників середньої школи до вузівських форм і методів навчання приводить не тільки до їх неуспішності. Невміння студентів самостійно перебудувати засоби навчально-пізнавальної діяльності відповідно до нових умов навчання викликає у них почуття розгубленості, незадоволення та веде до негативного ставлення до навчання в цілому. У деяких студентів першого курсу - процесс адаптації до нових умов та вимог й розробка оптимальних моделей успішної навчальної діяльності у вузі протікає дуже повільно.

Труднощі пристосування до нових форм навчання значно знижують розумову працездатність студентів. Психологічна непідготовленість до вузівських форм навчання, може сприяти поступовому накопиченню розумової, психологічної втоми, що негативно відбивається на загальному самопочутті студента, ослаблює його увагу, пам'ять, мислення, волю, без оптимального стану яких неможлива успішна навчальна діяльність.

Труднощі, що відчувають першокурсники у зв'язку з переходом на нові форми та методи навчальної роботи, закономірні, їх наукове пояснення ґрунтується на фізіологічному вченні про вищу нервову діяльність. Стиль навчальної роботи, що склався в учнів за роки навчання в середній школі, можна розглядати як певний динамічний стереотип. Будучи сформованим, цей стереотип має дуже важливе значення для успішності навчальної діяльності. Викликаючи автоматизацію здобутих навчальних вмінь та навичок, він сприяє найкращому пристосуванню організму до роботи, що виконується, значно полегшує її та робить більш продуктивною. Особливості вироблення динамічного стереотипу такі, що сформувати необхідну систему вмінь та навичок набагато легше, ніж перебудовувати ту, що вже склалась. В цих умовах встановлення нового динамічного стереотипу вимагає, надмірної нервової праці.

Вступ випускника середньої школи до вузу та наступне його пристосування до нових форм і методів навчання і є значною мірою процес не стільки вироблення нових, скільки перебудови вже існуючих стереотипів навчальної роботи. Студенту необхідно докорінно ламати звички пізнавальної діяльності, що склалися за роки навчання у школі, і формувати нові.

Різка ломка багаторічного, звичного робочого стереотипу інколи призводить до нервових зривів і стресових реакцій. З цієї причини період адаптації, що пов'язаний із ломкою колишніх стереотипів, може на початку обумовити і порівняно низьку успішність, і труднощі в спілкуванні. Тому робота по озброєнню студентів технологією пізнавальної діяльності повинна будуватися з урахуванням і на ґрунті здобутих у школі прийомів і методів навчальної праці. Але будь-яке перенесення раніше засвоєних навчальних вмінь та навичок сприяє більш успішному оволодінню новими стереотипами діяльності лише за умови, якщо між ними є певна схожість.

Деякі шкільні стереотипи навчальної діяльності не підходять стереотипам навчальної діяльності не підходять до вузівського навчання і в деяких випадках є для нього перешкодою. В цьому випадку проявляється відоме в психології явище інтерференції, коли раніше засвоєні вміння та навички перешкоджають успішному здійсненню послідуючої діяльності і потребують певної перебудови.

1.2 Стереотипи пізнавальної діяльності, які ускладнюють процес соціальної адаптації

1. Ці труднощі проявляються вже у процесі сприйняття і осмислення студентами матеріалу, який вивчається.У школі основна робота з осмислення нових знань відбувається на уроці під керівництвом вчителя з використанням різноманітних методів, що полегшують процес навчання. А домашня робота учнів зводилася головним чином до повторювання і завчання матеріалу. Школяру, що виробив стереотип режиму навчальної діяльності на уроці, доводиться з перших днів переборювати його в вузі.

Це призводить до того, що більшість першокурсників слабо володіють логічними операціями по осмисленню виучуваного матеріалу, і навчальний процес у вузі змушений значною мірою спиратися на репродуктивне мислення першокурсників, що не дає можливості приймати оптимальні рішення в нестандартних ситуаціях і легко адаптуватися в умовах діяльності. Засвоєння знань у них зводиться переважно к читанню матеріалу за підручником або конспектом лекції. При цьому студенти намагаються не стільки зрозуміти матеріал, скільки запам'ятати його.

У цьому зв'язку робота з навчання студентів технології навчальної діяльності повинна містити розкриття закономірностей і методичних прийомів сприйняття і осмислення виучуваного матеріалу.

2. Вплив стереотипів шкільного навчання значною мірою виявляється в організації навчальної роботи з повторення і закріплення матеріалу. Система шкільного навчання побудована таким чином, що пояснення нового матеріалу та його закріплення поєднуються в одне ціле самою структурою уроку. У вузі ж синхронність між повідомленням нових знань та їх закріпленням більшою мірою відсутня. Крім того, викладення матеріалу під час лекції і його закріплення на практичних або семінарських заняттях часто розділені тривалим проміжком часу. Тому у вузі робота з осмислення й засвоєння теоретичного матеріалу, що викладається в лекції, повинна синхронізуватися з процесом самостійної позааудиторної роботи і супроводжуватися його глибоким осмисленням і самоконтролем. Від того, наскільки правильно організовується ця робота, залежить глибина й міцність знань студентів.

3. Специфіка вузівського навчання багато в чому зумовлена відсутністю систематичного поточного контролю за якістю засвоєння знань. У середній школі, як відомо, контроль за навчальною роботою та засвоєнням виучуваного матеріалу здійснюється на кожному уроці. У вузі ж, де немає щоденної перевірки знань, випускники шкіл отримують в цьому відношенні більшу свободу дій. Відбувається різка зміна тих стереотипів відношень з викладачами, які роками складалися в середній школі. Відчуваючи себе достатньо вільними від педагогічного контролю, багато першокурсників підмінюють регулярну роботу з засвоєння знань епізодичними, безсистемними заняттями, що веде до відставання. Така система навчальної роботи не забезпечує належної підготовки студентів.

4. Надзвичайно важливе значення для успішного навчання в вузі має правильна організація самоосвітньої роботи студентів з розширення та заглиблення своїх знань.Навчальні заняття у вузі, зокрема лекції, мають по відношенню до процесу засвоєння знань лише установчий, орієнтуючий характер. Лекція відіграє роль чинника, що спрямовує самостійну творчу діяльність студентів, і її не можна розглядати як головне джерело знань. Студентам необхідно самим активно здобувати знання різними шляхами: працювати з підручником, додатковою літературою, науковими першоджерелами і т. ін. Проте цих навичок майбутні студенти в школі не здобувають. Додаткова література, що вивчається школярами, складається лише із невеликої кількості першоджерел. Саме цим можна пояснити невміння більшості випускників самостійно працювати над поглибленням і розширенням своїх знань.

1.3 Адаптація до обраної професії - основний аспект соціалізації студентів-першокурсників

Було б неправильно вважати, нібито першокурсник зовсім не готовий до вузівського навчання. Однак того, що він знає і що вміє, як правило, дуже мало для успішного навчання у вузі. Першокурсника необхідно вчити вчитися - це беззаперечна істина. Таким чином, ми бачимо, що одне з найважливіших завдань, яке стоїть перед педагогами вузу, полягає в озброєнні студентів методами самостійної роботи. Головна увага вищої школи повинна бути зосереджена на всебічному поліпшенні професійної підготовки спеціалістів. Розв'язання цього завдання починається на перших курсах. У ході навчання молода людина дістає відомості про майбутню професію, ознайомлюється із спеціальною літературою.

Оволодіння навичками навчання і перше ознайомлення з професією -найважливіші чинники в процесі адаптації. Як правило, студент намагається обрати таку професію, яка дозволить йому з часом застосувати, реалізувати набуті знання, здібності, буде відповідати його інтересам, психологічним особливостям. Правильно обрана професія - неодмінна умова успішної адаптації студентів молодших курсів. Адже, якщо вибір професії невдалий, тобто не відповідає ні здібностям, ні зазіханням особистості, адаптація не буде оптимальною. Тому одним із головних завдань вузу повинно стати надання допомоги першокурсникам у професійній адаптації. Професійна адаптація в умовах вузу є процессом формування у студентів інтересу до обраної професії, прагнення досконало оволодіти нею. Така адаптація передбачає оволодіння повним обсягом знань, умінь і навичок за професією, методикою і логікою науки.

Професійне формування студента успішно здійснюється в тому разі, якщо воно ґрунтується на інтересі, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії. Якщо студент ще до вступу в вуз твердо вирішив питання про вибір ним професії, усвідомив її значення, її позитивні та негативні відомив її значення, її позитивні та негативні сторони, вимоги, які вона висуває, то навчання у вузі буде цілеспрямованим і продуктивним, тобто адаптація здійснюватиметься без особливих утруднень. Професійні нахили молодої людини як потреба в певній діяльності починають формуватися ще у школі.

Тому у середніх закладах освіти має проводитися профорієнтаційна робота, яка істотною мірою визначить загальний зміст професійної спрямованості студентів.

Одним із найважливіших аспектів професійної адаптації є мотиваційно-особистісний, пов'язаний з формуванням позитивних навчальних мотивів і особистісних якостей майбутнього спеціаліста. Мотиви визначають характер і соціально-психологічної адаптації - місце, яке займає спілкування в діяльності студента, особливості його переживань, пов'язаних з його соціальним статусом. В розвитку особистості майбутнього спеціаліста особливе значення має формування позитивних мотивів та дійових цілей, оскільки мотиви та цілі є найважливішими детермінантами діяльності. Виділяють різні класи навчальних мотивів студентів: - широкі соціальні, в яких відбивається суспільна значимість навчання; - професійні, що відбивають значимість навчальної діяльності для оволодіння майбутньою професією;-пізнавальні, пов'язані із потребою в нових знаннях, їх нерідко називають позитивними, або внутрішніми мотивами, оскільки вони безпосередньо пов'язані зі змістом навчальної діяльності. Крім зазначених внутрішніх виділяють ще так звані зовнішні мотиви, не пов'язані безпосередньо зі змістом навчальної діяльності, що орієнтують на цінності, що лежать за її межами, та не входять в її зміст.

Це перш за все мотиви матеріального заохочення (стипендія). Для зазначених мотивів притаманна орієнтація на певну матеріальну цінність. До цього ж класу зовнішніх мотивів можна віднести мотив побоювання невдачі або покарання. Студентів с переважанням даного мотиву переслідує постійна тривога з приводу результатів майбутнього контролю знань, побоювання відсіву та ін. Ще один клас зовнішніх мотивів утворюють вузькосоціальні, що відбивають значимість навчальної діяльності заради мікросоціальних відносин (мотиви спілкування, соціального престижу та інше).

Тобто всі ці мотиви є зовнішніми по відношенню до безпосередньої мети навчання. Знання й вміння в цих випадках служать лише засобом для досягнення інших основних цілей. Сама ціль - навчання - за таких умов може бути байдужою або навіть відразливою. Навчання має деякою мірою вимушений характер і виступає як перешкода, яку треба подолати на шляху до головної мети.

Для даної ситуації, що є конфліктною, характерна наявність протиборчих сил, тому вона пов'язана зі значним психічним напруженням, потребує внутрішніх зусиль та часом боротьби індивіда із самим собою. При великому загостренні конфлікту можуть виникати тенденції «вийти із ситуації». Тоді студент кидає навчання - починає порушувати правила. Таким чином, переважання зовнішньої мотивації значною мірою ускладнює процес адаптації і негативно впливає на навчальну діяльність студентів. Орієнтація на професію сприяє формуванню у студента позитивного ставлення до навчальної діяльності, результатом якого є , як правило, глибоке оволодіння знаннями, інтелектуальний і духовний розвиток, професійна підготовленість. Якщо ж у молодої людини не сформоване позитивне ставлення до професії, то це нерідко призводить до того, що випускник вузу залишає роботу за набутою ним спеціальністю і змінює її на іншу, до якої відчув потяг чи керуючись при цьому утилітарними життєвими мотивами. Тому профорієнтаційна робота на першому курсі надзвичайно важлива. Якщо належна профорієнтація не проводиться, то це є однією з головних причин того, що у студентів формується негативне ставлення до обраної ним професії.



1.4 Роль академічної групи у соціалізації першокурсників

Успіх у навчанні багато в чому залежить від умов життя і побуту студента, ставлення до нього вузівського колективу, тієї ролі, яку він у ньому відіграє. Цей аспект процесу становлення студента прийнято називати соціально-психологічною адаптацією - активне входження першокурсника в специфічне соціальне молодіжне середовище, оволодіння ним роллю студента, пристосування і звикання його до нових умов життя, зокрема в гуртожитку, набуття ним життєвого досвіду, самостійності, певної соціальної зрілості, розвиток ініціативи. Специфіка адаптації першокурсника визначається тим, що його життєві орієнтації та інтереси зосереджуються в основному на навчанні у вузі або залишаються тісно з ним пов'язаними. Рушійним моментом соціально-психологічної адаптації є певна розбіжність між особистими планами, звичками, здібностями студента і тим становищем, яке він займає в групі, на курсі, вузі, тими вимогами, що ставляться до нього як студента. Звідси бере початок прагнення, характерне для більшості першокурсників, - зміцнити своє становище самовідданою навчальною працею, завоювати авторитет активною участю в громадському житті курсу і факультету, науковій роботі й т. ін. Можна назвати два головних критерії соціально-психологічної адаптації, по-перше, - це успішність, почуття задоволеності результатами навчальної роботи, по-друге, - це так званий соціальний успіх, який полягає як в освоєнні нових умов життя, так і в завоюванні авторитету в студентському колективі і у викладачів вузу.

Важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації відіграє студентська академічна група. Взагалі група є одним з найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним з найбільш дієвих засобів виховання. Великий вплив справляє група на формування етичної культури, почуття відповідальності за доручену справу, причетності до діяльності і традицій вузівського колективу. Те, як кластимуться відносини уться відносини першокурсника з групою, значною мірою впливатиме на швидкість та ефективність його адаптації в вузі. Труднощі в цьому аспекті адаптації викликані тим, що існують значні відмінності між соціальною ситуацією, яку покинув першокурсник, і ситуацією, до якої йому доведеться адаптуватися. Різноманітність відносин, які виникають між людьми в процесі тривалого взаємного спілкування, складає дві основних системи: систему ділових відносин і систему особистісних відносин. І якщо у школярів основою формування мікрогруп більшою мірою виступають міжособистісні відносини, то серед студентів, у яких, як правило, вже сформувалося коло друзів поза університетом, більш актуальними є ділові стосунки. До того ж, оцінка міжособистісних відносин в групах знижується зі збільшенням віку студентів.

Отже, середовище студентського колективу на перших порах є більш сприятливим для саморозкриття і самореалізації, оскільки його новизна знімає деякі емоційні бар'єри, дещо нейтралізує складні установки, стереотипи поведінки, стимулює переоцінку цінностей.

В процесі становлення колективу велике значення мають такі соціально-психологічні явища, які значно впливають на адаптацію першокурсника в ньому:

колективні настрої,

суспільна думка,

традиції,

самоствердження і так далі.

Велике значення має самоствердження особистості в новому колективі, тобто її прагнення зайняти та утримувати в системі психологічних відносин в колективі певну позицію, яка б забезпечувала даній особистості повагу, визнання, довіру, підтримку з боку інших членів колективу. Прагнення до самоствердження у новоствореній групі студентів може призвести до боротьби між її членами за лідерство. В такому випадку психологічно скрутно доводиться тому першокурснику, який звик бути лідером у школі, а в студентському колективі не виграв цієї боротьби. Такий студент може почувати себе відторгнутим, обмеженим в життєдіяльності колективу. Причиною виникнення такої проблеми є те, що людина не може одразу отримати той статус у групі, який був у шкільному класі, її прагнення отримати бажаний статус не співпадає з бажанням групи. Тому, коли колишній лідер стає "аутсайдером" у новій групі, це боляче впливає на його особистість. У деяких випадках молоді люди не спроможні чинити опір тиску групи. Зміна статусу, протидія груповим нормам спричиняють відчуття незахищеності, дискомфорту. Іншим елементом психології колективу, що впливає на адаптацію першокурсника в ньому, є суспільна думка. Вона впливає на особистість, всю групу, на формування її звичаїв, традицій, інтересів, норм. Вона виявляється в формі оцінки, бажань, засудження чи схвалення, вимоги і т. ін. Дуже важливо, щоб академічна група була щодо кожного з її членів референтною, тобто справляла значний вплив на формування тобто справляла значний вплив на формування переконань студентів, їх особистісних установок, ставлення до оточуючих людей, навчання тощо. Для цього необхідно, щоб група формувалася як згуртований, об'єднаний спільними цілями, чітко діючий колектив, думкою якого буде дорожити кожний з його членів.

Кожна студентська група створює свої певні закони, правила, яких повинні дотримуватися всі її члени. Нехтування цими правилами веде до зневаги, ігнорування колективом такого члена групи. Особливо проблемним це стає тоді, коли група обирає стиль навчання із середньою успішністю, не прагне підвищити успішність і регулярно відвідувати заняття.

Студентам, які не мають бажання дотримуватися думок та вимог інших, досить важко звикнути до перебування у такій групі. Ці обставини можуть викликати внутрішній конфлікт особистості, адже перед нею постає важка проблема вибору, яка, як правило, є травмуючим фактором.

На ефективність адаптації першокурсника до нових умов навчання впливає також і колективний настрій, тобто спільне переживання, тривалий емоційний стан, що впливає на прояв особистості, якість загальної та індивідуальної роботи. В колективних настроях на перший план виступає емоційна реакція на оточуючі події. Якщо в студентській групі будуть переважати позитивні, доброзичливі настрої, то адаптація студента в ньому відбуватиметься більш швидко та ефективно.

Значну допомогу студентам у подоланні труднощів, багатьох з яких можна уникнути, має надавати куратор. Головне його завдання - створення згуртованого колективу студентів академічної групи, формування студента як майбутнього спеціаліста. Студентська молодь, особливо на перших курсах, не має ще необхідного життєвого досвіду, не навчилась самостійно здійснювати головні функції колективу - навчальну і виховну. Куратор повинен враховувати, що вчорашній школяр за роки навчання звик до того, що в суспільних та навчальних справах первинного колективу він постійно отримував допомогу з боку класного керівника. Тому роль куратора на першому курсі полягає перш за все в згуртуванні колективу, подоланні роз'єднаності та відчуженості у взаємовідносинах між студентами. Іноді твердять, що на першому курсі ще немає колективу, що тут він тільки починає формуватися.

На першому курсі до складу груп входять люди, різні за віком, походженнями, особистими якостями, інтересами, однак у них є спільна діяльність, тому краще говорити про ступінь сформованості колективу на першому курсі, його згуртованості.

Студент-першокурсник, вперше включається в групу собі рівних, які іноді не проявляють тієї терпимості, яка властива дорослим по відношенню до дітей. За таких умов важко знайти душевний спокій та рівновагу, такі необхідні для напруженого навчання у вузі. Поки що студенти освоюватимуться, відсутність стабільності у міжособистісних взаємовідносинах заважає їм діяти з ритмічністю і зосередженням, що є необхідним для виконання навчального навантаження.

Можна сказати, що всі сторони процесу адаптації є дуже важливими для нормальної діяльності студента у вузі.

Отже, процес адаптації можна розподілити наступним чином:

У сфері діяльності адаптація - це засвоєння нових видів діяльності, а головне - це пристосування, усвідомлення і засвоєння головного виду діяльності - творчості в системі навчання обраній спеціальності.

У сфері спілкування адаптація розглядається з боку її розширення, включення нових видів (самостійність у виборі мети спілкування, відсутність жорсткого родинного контролю).

Врешті-решт, адаптація - це визнання тих необхідних змін. Які відбуваються у самосвідомості особистості в процесі засвоєння нових видів діяльності і спілкування.

Виходячи з найважливішої сфери становлення особистості, основний зміст процесу адаптації студентів молодших курсів, її ядро можна визначити таким чином:

1) нове ставлення до професії;

2) навчання новим видам діяльності;

3) пристосування до нового типу навчального колективу, його звичаям та традиціям;

4) засвоєння нових навчальних норм, оцінок, способів й прийомів самостійної роботи та інших вимог;

5) пристосування до нових умов побуту у гуртожитку, до нових зразків "студентської" культури, нових форм використання вільного часу.



2. Типові проблеми соціальної адаптації студентів-першокурсників

2.1 Форми та види соціальної адаптації студентів-першокурсників

Не викликає сумнівів той факт, що процес адаптації співвідноситься з процесом соціалізації. Висловлене щодо соціалізації, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище системи соціальних зв'язків, з іншого - процес активного відтворення системи соціальних самонастанов індивіда за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Позаяк у такому разі буде різнитися критерій: слід розуміти під адаптацією метод, спосіб, яким здійснюється соціалізація. Розвиток особистості та її виховання. Соціалізація тільки й може здійснюватись через адаптацію особистості до соціального оточення. Вона змінюється в залежності від змісту її етапів, мети і завдань, які стоять перед нею, однак основний (можливо і єдиний) метод, за допомогою якого вона здійснюється, залишається незмінним - це адаптація.

Як правило, проблема адаптації порушується стосовно нових, незнайомих для індивіда ситуацій, які мають для нього істотне чи навіть життєво важливе значення. Це означає, що не адаптованість може з високою ймовірністю призводити до психічного неблагополуччя індивіда, стану дистресу, серйозної загрози для його життєвих інтересів. Неадаптованість проявляється в неадекватному розумінні ситуації, у способі дій, який підвищує несприятливість та загрозливість ситуації.

Найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

Отже, першокурсники мають труднощі в засвоєнні знань тому, що у них не сформувалися такі риси особистості як: готовність до навчання, здатність навчатися самостійно, контролювати і оцінювати себе, володіти своїми індивідуальними особливостями пізнавальної діяльності, вміння правильно розподілити свій робочий час для самостійної підготовки. Викладач вищого навчального закладу повинен допомогти студенту-першокурснику у подоланні цих труднощів.

У соціальній адаптації виділяють дві форми:

Активну - суб'єкт прагне впливати на середовище з метою його зміни (наприклад, зміни цінностей, форм взаємодії і діяльності, які він повинен засвоїти);

Пасивну - суб'єкт не прагне до такого впливу і зміни.

Соціальна адаптація студентів поділяється на такі види:

Професійну - пристосування до характеру, змісту, умовам і організації навчального процесу, формування навичок самостійності в навчальній і науковій роботі;

Соціально-психологічну - пристосування особистості до групи, взаємовідносин в ній, формування власного стилю поведінки.

При цьому соціально-психологічна адаптація являє собою оволодіння особистістю ролі під час входження в нову соціальну ситуацію - це конкретний процес соціалізації.

Психологічний аспект адаптації першокурсників складається із руйнації вироблених роками установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, втрати роками закріплених взаємин з колективом. Зі вступом до вищого навчального закладу юнаки і дівчата потрапляють у нові, незвичні для них умови, що неминуче спричиняють зміни динамічного стереотипу і пов'язаних з ними емоційних переживань.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента-першокурсника. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості, зниження активності у навчанні, зниження інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків - втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Розрізняють три форми адаптації студентів-першокурсників до умов вищого освітнього закладу:

Соціальна адаптація - процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням в цілому.

Дидактична адаптація - стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі.

Формальна адаптація - стосується пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до вимог і своїх обов'язків.

Соціально-психологічна адаптація особистості в групі чи колективі забезпечується завдяки функціонуванню певної системи механізмів: рефлексії, емпатії, прийому соціального зворотного зв'язку тощо.

Соціальна адаптація - процес і результат активного пристосування індивіда до групи, до умов соціального середовища, до суспільних умов життя, що змінюються чи вже змінилися.

Показниками успішної соціальній адаптації виступає високий соціальний статус індивіда в певному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем і його найбільш важливими елементами, зокрема, задоволення роботою, її організацією, умовами і змістом тощо. Показниками низької соціальної адаптації є переміщення суб'єкта в іншу соціальне середовище, відхилення у поведінці.

Успішність соціальної адаптації залежить від характеристики середовища і суб'єкта. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм.

Отже, соціалізація постає як єдність адаптації та активності особистості: засвоєння норм і цінностей соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю індивіда.

Очевидно, що початок навчання у вищій школі є для студента ситуацією новою, незнайомою і, з соціально-психологічної точки зору, потенційно загрозливою. Ця потенційна загроза зумовлена недостатньою обізнаністю щодо системи явних і неявних вимог, контролю, формальних і неформальних санкцій, які визначають ситуацію навчання у вищому навчальному закладі.

Актуалізація цієї потенційної загрози може проявитися в майбутньому, наприклад, у академічній неуспішності, поганих стосунках у студентській групі і, як наслідок, руйнації певних ілюзій, зниженні самооцінки, фрустрації і, насамперед, втраті інтересу до навчання.

2.2 Навчальна діяльність, як основний чинник соціалізації студентів-першокурсників

Навчальна діяльність - лише одна з багатьох сторін життя студента. У період здобування вищої освіти молода людина продовжує свій особистісний ріст, зіштовхуючись із багатьма проблемами, пов'язаними з початком дорослого життя: нове середовище ровесників і дорослих, перегляд уявлень про себе, необхідність заробітку, можливий переїзд до іншого міста, проживання в гуртожитку тощо. Постійне вирішення цих проблем потребує внутрішньої самоорганізації, уміння розподілити час і сили в навчальному режимі, стимулює роботу по виявленню й усвідомленню життєвих цінностей, уточненню перспективних планів. Необхідною умовою ефективності навчальної роботи студента є успішне подолання процесу адаптації.

Існує суперечливість між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, які надає навчальний заклад, з іншого. Ці можливості завжди обмежені, а інколи навіть пов'язані з суттєвими ускладненнями організаційного, фінансового чи психологічного порядку.

Отже, порушення проблеми соціально-психологічної адаптації першокурсника у вищому закладі освіти є обумовленим реально існуючими проблемами.

Адаптацію до нових умов навчання у вищому закладі освіти проходять, у тій чи іншій формі, всі першокурсники. Проте цей процес не відбувається автоматично. Навіть на випускному курсі можна виявити особистостей, які "застрягли" на етапі адаптації, пройшли його невдало, і в результаті не змогли скористатися багатьма можливостями, які надає навчання у вищому закладі освіти.

Процес навчання є підпорядкованим багатьом факторам, і не всі вони сприяють успішній адаптації. Тому уявлення деяких першокурсників про процес навчання виявляються хибними, навіть наївними. Досить часто такі уявлення призводять до фрустрації і розчарування: заняття виявляються не настільки цікавими, підготовка до занять - надто рутинною, а саме студентське життя - не таким радісним і світлим, як здавалося. Саме тоді і починається адаптаційний процес, метою якого є, окрім іншого, знаходження нових особистісних сенсів у навчальному процесі і власне у статусі студента. Таким чином, можна вести мову про успішну і неуспішну адаптацію.

Очевидно, успішна адаптація до умов навчання залежить від вибору певної стратегії навчальної діяльності і напрацювання операційних механізмів для її здійснення. Вміння реалізувати себе в багатьох формах діяльності, передбачених у вищому закладі освіти, і визначають адаптованість до студентського життя.



Використані джерела

Агаджанян Н. А. Адаптация и резервы организма / Н.А. Агаджанян. - М.: ФиС, 1983. - 175 с. - С.13-17, 113.

Адаптация организма подростков к учебной нагрузке / [Под ред.Д.В.Колесова.] - М: Педагогика, 1987. - 152 с. - С.84-115.

Бибрих Р.Р. Мотивационные аспекты адаптации студентов к учебному

процессу в вузе/Р.Р. Бибрих/[Психолого-педагогические аспекты адаптации студентов к учебному процессу в вузе]. - Кишинев: изд-во Кишинев, 1990 - с. 17-27

Бодалев А. А. Личность и общение /А.А.Бодалев - М., 1983. - 271 с. -С.164-168.

Бодров В. А. Информационный стресс /В.А.Бодров. - М.: ПЕР СЭ, 2000. - 352 с. - С.63-70.

Войтович Н. Відмінності шкільного та студентського колективів як аспект проблеми адаптації першокурсників до умов ВЗО / Н.Войтович //Психологічна адаптація студентів першого курсу до умов навчання у ВЗО: наук. ст. держ. ун-т ім. Лесі Українки - Луцьк, 1999. - с. 57-65

Вузовское обучение: проблемы активизации / [Б.В.Бокуть, С.И.Сокорева, Л.А.Шеметков, И.Ф.Харламов]; Под ред. Б.В.Бокутя, И.Ф.Харламова. - Мн.: Университетское, 1989. -110 с.

Гришанов Л.К. Социологические проблемы адаптации студентов младших курсов/ Л.К.Гришанов, В.Д.Цуркан; [Психолого-педагогические аспекты адаптации студентов к учебному процессу в вузе]: Сб. научн, трудов. - Кишинев: изд-во Кишин. госуд. ун-та, 1990. - с. 3-17

Делікатний К.Г. Становлення студента / К.Г.Делікатний;[Питання адаптації випускника школи у вузі]. - К.: т-во "Знання" УРСР, 1983. - 48 с.

Дикая Л. Г. О роли психофизиологической саморегуляции в повышении психической устойчивости человека-оператора /Л.Г.Дикая; [Психологическая устойчивость профессиональной деятельности]. - М.: Академия, 1984. - C. 18-23.

Дьяченко М.И. Психология высшей школы /М.И.Дьяченко, Л.А.Кандыбович : [Учеб. Пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп.]. - Мн.: изд-во БГУ, 1981. -383с.

Зиновьев С.И. Учебный процесс в советской высшей школе /С.И.Зиновев. - М., 1975- С.23.

Размещено на Allbest.ru

...