Соціальний конфлікт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Визначення поняття «конфлікт»

2. Визначення поняття «соціальний конфлікт» і джерела його виникнення

3. Класифікація, типологізація, функції та фази соціальних конфліктів

4. Хронологія дослідження соціального конфлікту та джерел його виникнення

Висновок

Література

Вступ

Соціальні конфлікти супроводжують всю історію людства. Війни і революції, демонстрації і страйки, мітинги і політична боротьба далеко не повний перелік форм, в яких можуть протікати конфлікти. Їх наслідки неоднозначні. Одні призводили до загибелі імперій, до втрати державної незалежності, інші сприяли прогресивному розвитку суспільства, робили його демократичним і справедливим. Сучасне демократичне суспільство передбачає можливість появи великої кількості конфліктів і розвивається через їх вирішення. Конфлікт - це природна форма взаємодії індивідів і соціальних груп у суспільстві, як співробітництво і кооперація. Ідею природності конфлікту ще в середині XIX ст. висловив німецький соціолог Г.Зіммель, який власне і увів в науковий обіг поняття «соціальний конфлікт». Він підкреслив функціональність конфлікту, вважаючи, що саме таким чином очищається сама атмосфера суспільства.

Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Економічні конфлікти пов'язані з розподілом праці і виникненням на цій основі відмінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній Україні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки, пов'язані з приватизацією підприємств, з приводу заробітної плати і використання професійного потенціалу.

Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх предметом можуть бути питання, що стосуються статусу суспільного ладу. Різновидами соціальних конфліктів є міжетнічні та класові конфлікти. Перші проходять лініями етнічних спільнот, другі - лініями класового поділу.

1. Визначення поняття «конфлікт»

соціальний конфлікт фаза

Суть поняття «конфлікт» та соціальна природа конфліктів За багатьох визначень поняття «конфлікт» найоптимальнішим є таке: «конфлікт» (від лат. conflictus - зіткнення) - зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб ґєктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільств тощо). Соціальний конфлікт завжди повґязаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших субґєктів. Загострення цих протиріч часто породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.

Мета будь-якого конфлікту - завдати шкоди, а то й поразки протилежній стороні. Вивчає проблему конфліктів, шляхів, засобів, методів, механізмів їх розв'язання наука конфліктологія. Соціальна природа конфліктів обумовлена нерівністю людей, їх різними можливостями: матеріальними, майновими, економічними (Н. Макіавеллі, французький матеріаліст ХVІІ ст., марксизм); претензіями на владу (М. Грушевський, Ф. Ніцше, Д. Донцов); різницею в “пасіонарних зарядах” (Л. Гумільов); розбіжністю таких пріоритетів, як традиції, вірування, морально- правові норми (Е. Тейлор, Дж. Фрезер, Б. Девідсон та ін.) За визначенням Ф. Тейлора, можливість конфліктів є там, де:

а) існує залежність однієї людини від іншої;

б) збільшується спеціалізація та розподіл організацій на різні підрозділи;

в) існує проблема розподілу функцій між людьми і групами людей;

г) існує неправильна управлінська діяльність.

Американська школа бачення конфлікту асоціює його з агресією, суперечками, війнами. Європейська «школа людських стосунків» вважає, що конфлікт - результат неефективної діяльності різних організацій та проблем управління.

2. Визначення поняття «соціальний конфлікт»

Суть поняття «соціальний конфлікт» та його основні причини За В. П. Андрущенком соціальний конфлікт -- це зіткнення протилежних суспільних груп, особистостей, інститутів, інтересів, поглядів, прагнень; розлад, розрада, незгода, чвара, супе- речка, що загрожує тяжкими соціальними наслідками; за М. Ф. Головатим та О. В. Антонюком -- це процес визрівання, здійснення і подолання взаємних суперечностей, протидій, боротьби людей, їх груп і соціальних інститутів.

Конфлікт соціальний як:

а) завершальна ланка механізму розв'язання суперечностей в системі суспільних відносин;

б) не відхилення від норм, а норма взаємовідносин людей у соціумі, форма відновлення (і заміни) пріоритетів системи інтересів, потреб, суспільних відносин.

Основна причина появи і існування соціальних конфліктів (їх джерело) -- розбіжність соціальних та індивідуальних інтересів індивідів, соціальних спільностей та інститутів. Ці розбіжності виявляються в усіх сферах людського життя: економічній, суспільно-політичній, духовній, культурно-побутовій. Залежно від того, наскільки люди усвідомлюють суть протилежностей, що мають місце між ними (за Е. Гіденсом), соціальні суперечності стають (або ні) конфліктами.

Причина конфлікту є тим пунктом, навколо якого розвертається конфліктна ситуація. Можна виділити наступні типи причин:

1. Наявність протилежних орієнтацій. У кожного індивіда і соціальної групи є певний набір ціннісних орієнтацій відносно найбільш значущих сторін соціального життя. Всі вони розрізнюються і звичайно протилежні. У момент прагнення до задоволення потреб, при наявності цілей, що блокуються, досягнути яких намагаються декілька індивідів або груп, протилежні ціннісні орієнтації приходять в зіткнення і можуть стати причиною виникнення конфліктів.

Конфлікти внаслідок протилежних ціннісних орієнтацій надто різноманітні. Найбільш гострі конфлікти з'являються там, де існують відмінності в культурі, сприйнятті ситуації, статусі або престижі. Конфлікти, причиною яких служать протилежні орієнтації, можуть протікати в сферах економічних, політичних, соціально-психологічних і інших ціннісних орієнтацій.

2. Ідеологічні причини. Конфлікти, виникаючі на ґрунті ідеологічних розбіжностей, є окремим випадком конфлікту протилежності орієнтацій. Різниця між ними полягає в тому, що ідеологічна причина конфлікту полягає в різному відношенні до системи ідей, які виправдовують і узаконюють відносини субординації, домінування і основоположні світогляди у різних груп суспільства.

3. Причини конфлікту, що полягають в різних формах економічної і соціальної нерівності. Цей тип причин пов'язаний зі значними відмінностями в розподілі цінностей між індивідами чи і групами. Нерівність в розподілі цінностей існує повсюдно, але конфлікт виникає тільки при такій величині нерівності, яка розцінюється як вельми значна.

4. Причини конфліктів, лежачі у відносинах між елементами соціальної структури. Конфлікти з'являються внаслідок різного місця, яке займають структурні елементи в суспільстві, організації або впорядкованій соціальній групі. Конфлікт з цієї причини може бути пов'язаний, по-перше, з різними цілями. По-друге, конфлікт з цієї причини буває пов'язаний з бажанням того або іншого структурного елемента зайняти більш високе місце в ієрархічній структурі.

Будь-хто з перерахованих причин може послужити поштовхом, першим рівнем конфлікту тільки при наявності певних зовнішніх умов. Що ж повинно трапитися, щоб виник конфлікт, щоб актуалізувалася відповідна причина? Очевидно, що крім існування причини конфлікту навколо неї повинні скластися певні умови, що служать поживною середою для конфлікту.

За П. Сорокіним більшість соціальних конфліктів, що спричиняли соціальні революції, мали місце тоді, коли більшість населення позбавлялася базових інстинктів і соціальних потреб. Основні причини соціальних конфліктів -- майнові, економічні, особистісні інтереси людей.

3. Класифікація соціальних конфліктів

Класифікація соціальних конфліктів здійснюється залежно від складу суб'єктів, кількості сторін, рівня насильства, ступеня гостроти, динаміки.

Конфлікти соціальні поділяють так:

а) антагоністичні і неантагоністичні;

б) основні і неосновні;

в) реалістичні і умовні;

г) закриті і відкриті.

За М. Дойч (США) соціальні конфлікти поділяють на шість типів: зіткнення інтересів є об'єктивним і від людей фактично не залежить; такі, що залежать від випадкових обставин, які не завжди усвідомлюються їх учасниками; такі, причини яких сприймаються конфліктуючими сторонами лише побічно; конфлікт, що стосується інших суб'єктів або розгортається з інших причин; конфлікт, який за об'єктивними причинами мав би бути, але ще не актуалізувався; конфлікт, що виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь.

Основна типологізація соціальних конфліктів (за О. І. Бондарчук, М. І. Пірен, М. Ф. Головатим):

а) внутрішньоособистісні (причини появи, розвитку, захист, розв'язання); б) міжособистісні (активна протидія один одному) -- причини появи: матеріальні, економічні, соціально-політичні, морально-духовні тощо;

в) сімейні;

г) внутрішньогрупові (причини виникнення, види, розвиток, розв'язання);

д) міжгрупові;

е) міжетнічні;

ж) міжконфесійні.

Основні функції та концепції соціальних конфліктів.

Основні функції соціальних конфліктів (за В. П. Андрущенком):

а) функція «вихлопного клапана», сполучного механізму стимулятора і рушійної сили суспільно-історичних змін, відтворення соціальної рівноваги, гарантія розвитку суспільства шляхом впливу інтересів, переоцінки цінностей;

б) загроза дезінтеграції суспільства, дестабілізації влади, порушення соціальної справедливості, перерозподілу власності і т. ін.;

в) порушення соціальної стабільності з одночасною стимуляцією соціокультурної динаміки, знищення цінностей з одночасним звільненням «поля» для нової творчої діяльності.

Основні концепції соціальних конфліктів:

- загальносоціологічні («великі» соціологічні теорії);

- теорії середнього рівня;

- спеціальні теорії.

Загальносоціологічні теорії соціального конфлікту (визнання соціальних конфліктів нормою соціального життя). Тут виокремлюють:

а) діалектичну теорію конфлікту К. Маркса, Р. Дарендорфа;

б) функціоналістську теорію конфлікту (Г. Зіммель, Л. Козер);

в) синтезовані теорії соціальних конфліктів (що об'єднують положення двох перших концепцій).

Теорії середнього рівня. Їх автори зосереджуються на поясненні не самого соціального життя, а власне конфлікту як своєрідного соціального явища (К. Бейлі, Е. Гіденс, А. Рапопорт).

Спеціальні соціальні теорії (конкретні типи конфліктів: міжкласові, етнічні, політичні, індивідуально-групові, сімейні, міжособистісні тощо).

Основні фази та моделі розвитку соціальних конфліктів Зовнішні і внутрішні передумови зародження і появи конфлікту.

Основні фази конфлікту (за Г. Ложкіним і Н. Пов'якель):

а) виникнення конфліктної ситуації (відносно стійка невідповідність намірів людини, групи стосовно існуючих норм, стану справ і т. ін.);

б) усвідомлення суб'єктами конфлікту, конфліктної ситуації, що складається (склалася);

в) інцидент (поштовх) для початку конфлікту;

г) ескалація конфлікту;

д) розв'язання конфлікту.

Названі фази можуть бути різними за часовим виміром і формою розвитку.

Моделі розвитку соціальних конфліктів є різного ґатунку: упередження конфліктів; профілактика конфліктів; загострення (протистояння); залучення до розв'язання конфлікту посередників (третьої сторони); поступове затухання конфлікту. Г. В. Щокін виділяє такі основні способи запобігання конфліктам: підпорядкування особистих, групових і колективних інтересів загальнонародним; саморегуляція, вдосконалення стилю спілкування, спільної діяльності.

4. Хронологія дослідження соціального конфлікту та джерел його винекнення

Дослідження проблеми соціального конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VII-VI ст. до н. є. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей. Мислителі Стародавньої Греції створили вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Велику увагу дослідженню конфліктів приділив італійський учений Н. Макіавеллі, який у своїх працях, присвячених римській історії, розглядає конфлікти різного рівня і відзначає їх позитивну роль у суспільному розвитку.

Однак більш грунтовно конфлікт розглянув А. Сміт. У 1776 р. вийшла його праця «Дослідження про природу і причини багатства народів», у якій він писав, що в основі конфлікту лежать поділ суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Останнє він розглядав як рушійну силу розвитку суспільства. Великий внесок в осмислення соціальних конфліктів зробив і Г. Гегель, який однією з їх причин вважав соціальну поляризацію між «нагромадженням багатства» і «привґязаним до праці класом».

Уже на початку XX ст. чимало мислителів виходили з того, що соціальний конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку. Цих поглядів дотримувалися німецький соціолог М. Вебер, австрійський соціолог Л. Гумплович та інші дослідники. З позицій історичного матеріалізму розглядали соціальний конфлікт К. Маркс і Ф. Енгельс, які вважали, що соціальні конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на їх погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.

Зазначимо, що в сучасній соціологічній науці існує два основних підходи до осмислення сутності соціального конфлікту.

Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів зґявляється як історія боротьби гнобителів і пригноблених.

Представники немарксистськоїтрадиції (Р. Дарендорф, Л. Козер) розглядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати, як соціальний процес, що не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства. Хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розвґязаний.

Водночас існують також інші пояснення природи і сутності соціальних конфліктів. Так, німецький соціолог Г. Зіммель визначав конфлікт не тільки як одну із форм розбіжностей, але й як соціалізуючу силу, здатну обґєднати протиборчі взаємозалежні сторони. З цього приводу він писав, що «конфлікт очищає повітря».

У другій половині XX ст. у соціологічній науці сформувався новий напрям, який всебічно і глибоко досліджує проблему соціального конфлікту. Найбільш відомими його представниками є Р. Дарендорф, Л. Козер, Д. Локвуд, К. Боулдінг та інші вчені. Так, німецько-англійський соціолог Ральф Дарендорф створив теорію конфліктної моделі розвитку суспільства виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам і внаслідок цього щоразу спричиняє соціальний конфлікт. Він розглянув причини формування й етапи розвитку соціальних конфліктів, в основі яких насамперед бачив конфлікт інтересів. Будь-яке суспільство, на його думку, спирається на примус.Для членів суспільства характерна нерівність соціальних позицій (наприклад, у розподілі власності і влади), а звідси і розбіжність їхніх інтересів і устремлінь, що викликає взаємні непорозуміння й антагонізм. Р. Дарендорф дійшов висновку, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість і конфліктні ситуації. Інтереси субґєктів соціальних дій безпосередньо впливають на формування конфлікту. Тому, щоб зрозуміти природу конфлікту, необхідно насамперед зрозуміти природу інтересу і способи його усвідомлення субґєктами конфлікту. І тут Дарен-дорф виділяє обґєктивні (латентні) і субґєктивні (явні) інтереси. Вони виявляються вже на першому етапі прояву конфлікту, коли вимальовуються "обидві сторони" конфлікту. Ці "сторони" ще не є в буквальному значенні соціальною групою, вони ще не консолідувалися в неї. Тому Дарендорф називає їх квазігрупами. Водночас у кожній із цих груп відбувається формування певних загальних інтересів і психологічної спрямованості на їх захист. Усе це характеризує перший етап розвитку конфлікту. Другий етап розвитку конфлікту, за Дарендорфом, складається в усвідомленні латентних (тобто прихованих) глибинних інтересів соціальних субґєктів і тим самим в організації квазігруп у фактичні соціальні угруповання, тобто в організації груп за інтересами.

Третій етап полягає в безпосередніх зіткненнях тих чи інших «ідентичних» груп (наприклад, класів, націй, політичних організацій, малих груп тощо). Якщо ж ідентичність відсутня, то конфлікти є неповними, тобто до кінця ще не сформованими. Р. Дарендорф стверджує: «Загалом кожен конфлікт досягає своєї остаточної форми лише тоді, коли елементи, які беруть у ньому участь... ідентичні».

На думку Дарендорфа, в основі соціальних конфліктів часто лежать політичні чинники: боротьба за владу, престиж, авторитет. Боротьба за володіння і розпорядження ресурсами, за лідерство, владу і престиж роблять соціальні конфлікти неминучими. Придушення конфлікту веде до його загострення. Тому завдання полягає в тому, щоб вміти контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституалізованим, а також розвиватися і розвґязуватися на основі існуючих у суспільстві правил і процедур.

Американський соціолог Льюїс Козер у працях «Функції соціальних конфліктів» (1956) та «Продовження дослідження соціального конфлікту» (1967) обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлікту. Під соціальним конфліктом він розуміє «боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, а також боротьбу, в якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку чи усунення супротивника». Козер також підкреслює, що будь-якому суспільству притаманні неминуча соціальна нерівність, вічна психологічна незадоволеність членів суспільства, що породжують напруженість між індивідами і соціальними групами. Ця напруженість нерідко розвґязується за допомогою різного роду конфліктів.

Виходячи зі стану суспільства Л. Козер дає класифікацію соціальних конфліктів. Він зауважує, що в закритому суспільстві конфлікти можуть руйнувати соціальні звґязки, розділяти його на ворожі групи, призводити до виникнення революцій. У відкритому ж суспільстві конфліктам дається вихід, що помґякшує напруженість. Вони можуть нести у собі позитивний потенціал, який сприяє розвитку суспільства.

Загальна теорія конфлікту розробляється також і американським соціологом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю «Конфлікт і захист: загальна теорія» (1963). На думку Боулдінга, конфлікт -- це ситуація, в якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організовуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.

Висновок

Слід визнати, що серйозні наукові дослідження з цієї проблематики у радянський період майже не проводилися. В останнє десятиліття XX ст. ця тема стала більш предметно висвітлюватися в численних статтях, наукових публікаціях, наприклад, у фахових соціологічних журналах. Зґявляються монографічні дослідження, проводяться круглі столи, присвячені проблемі соціальних конфліктів в умовах перехідного періоду.

Причиною соціального конфлікту може виявитися також розбіжність інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини вказували, зокрема, Е. Дюркгейм і Т. Парсонс. Те саме можна сказати і про розбіжність індивідуальних та суспільних цінностей. У кожного індивіда і соціальної групи є визначений набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш значущих сторін їхнього соціального життя. Але при задоволенні потреб одних людей виникають перешкоди, створювані іншими. При цьому зґявляються протилежні ціннісні орієнтації, що й можуть стати причиною конфлікту.

Важливим джерелом конфліктів є також соціальна нерівність. Фахівці відзначають, що соціальні позиції і характер домагань людей залежать від їхнього підходу до розподілу суспільних цінностей (доходів, знань, інформації, елементів культури тощо). Прагнення до загальної рівності, як показала історія, вже не може розглядатися як загальне благо, тому що призводить до зрівнялівки, а також до згасання для багатьох людей стимулів до творчої діяльності та ініціативи.

Заради справедливості зазначимо, що неможливо цілком задовольнити потреби та інтереси всіх бажаючих. Тому нерівність, у тому числі й соціальна, на думку багатьох дослідників, непереборна. Вона існує повсюди і нерідко має позитивне значення, оскільки сприяє прояву заможності та стимулює життєву енергію людей. А конфлікт, у свою чергу, виникає за такого ступеня нерівності, коли він розцінюється однією із соціальних груп як стримуючий чинник, що перешкоджає задоволенню їхніх потреб та інтересів.

Література

1. Пірен М.І. Основи конфліктології. К, 1997.

2. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. М.: Просвітництво, 1997.

3. Андреев В. И. Конфликтология: искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов.

4. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Словарь конфликтолога. 2-е изд. СПб.: Питер, 2006.

5. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. Харьков, 1997.

6. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: термінол. понятійний слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасик. К.: МАУП, 2005.

7. Головатий М. Ф. Політична психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. К.: МАУП, 2006.

8. Дмитриев А. В. Конфликтология. М., 2000.

9. Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. СПб.: Лань, 1999.

10. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. К., 2000.

11. Маецкий З. Социальные конфликты. М., 1974.

12. Майерс Д. Социальная психология. СПб., 1997.

13. Пирен М. І. Конфліктологія: Підручник. К.: МАУП, 2003.

14. Скотт Дж Г. Способы разрешения конфликтов. К., 1991.

15. Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение.Минск, 1997.

Размещено на Allbest.ru