Соціальна стратифікація та соціальна мобільність

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Системи соціальної стратифікації

Чому так буває у суспільстві, що деякі соціальні прошарки, верстви багатші і мають велику владу, ніж інші. Чому в сучасних суспільствах існує нерівність? і наскільки у кожного великі пише й піднятися на вершину суспільної піраміди, чому й нині у суспільстві й навіть у багатих та розвинених країнах існує бідність.. питання, які стоять перед суспільством і на які потрібно давати відповідь. Вивчення соціальної рівності та нерівності - одна з найважливіших сфер соціології, тому, що матеріальні ресурси до яких люди мають доступ визначають рівень їх життя.

Рівність та нерівність існували й існують на всіх етапах людського суспільства навіть у найпростіших культурах де фактично була відсутня різниця за рівнем майнового стану, але була нерівність між людьми за їх соціальним статусом.

Аналізуючи та досліджуючи соціальну нерівність, соціологи говорять про наявність та існування соціальної стратифікації.

Стратифікацію визначають як структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей.

Будь-яке суспільство можна розглядати як складові з страт, верств, прошарків у повній ієрархії з найпривілейованішими верствами, станами на верхівці і менш привілейованими у підніжжі станової піраміди.

У соціології виокремлюють чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Іноді вони перетинаються одна з одною. Так, рабство існувало паралельно з класами у Стародавніх Греції та Римі або на півдні СІМА напередодні громадянської війни.

Рабство це найвиразніша форма соціальної нерівності, згідно якої частина індивідів буквально належить іншим на праві особистої власності.

Каста - це рід, покоління, замкнута спільність людей взаємопов'язаних єдністю спадкової професії і суспільного статусу.

Стани це соціальні спільності у рабовласницьких та феодальних суспільствах мали закріплені у звичаях або законах спадкові привілеї та обов'язки.

З утворенням капіталістичних відносин відбулося руйнування станів, проте станові пережитки зберігаються у ряді сучасних суспільств світу, і класи великі соціальні спільності людей, що відрізняються їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва. В усіх суспільно-економічних системах один клас експлуатує інший і пани: над ним.

Соціальна стратифікація - поняття, що визначає, по-перше структуру суспільства, по-друге, систему ознак соціального розшарування, нерівності.

За теорією соціальної стратифікації суспільство ділиться на соціальні верстви, прошарки, або страти. За основу поділу суспільства беруться різні ознаки: політичні, економічні, біологічні тощо, довільно суспільство - ділиться на вищі , середні і нижчі соціальні верстви, класи і страти - на основі освіти, побутових умов, заняття у прибутку; стверджується нібито соціальна нерівність неминуча в будь-якому суспільстві. Соціальна стратифікація характеризується мінливістю, рухливістю, тому, що залежить від соціальної мобільності. Основи сучасного підходу щодо вивчення соціальної структури суспільства були закладені ще М. Вебером, який розглядав соціальну структуру суспільства як багатомірну систему, де поруч з класами і їх відносинами власності важливе місце належить соціальному статусу і владі.

Теорії соціального статусу - це складова частина концепції соціальної стратифікації. В соціології поняття соціального статусу (спочатку означало правове становище юридичної особи) вперше вжив англійський соціолог Генрі Дейм. Пізніше розгорнуті теорії соціального статусу сформували Роберт Лінтон, Фред Мсрілл, представники соціально-психологічної школи інтера'кціоналістів Тім Шібутані, Ральф Тернер та інші. Соціальний статус означає становище особи у суспільстві відповідно до її віку, статі походження, професії, сімейного становища. Розрізняють соціальні статуси особи: вроджені і досягнуті. Роберт Лінтон відмічав важливість подвійного статусу людини у суспільстві наголошуючи, що кожна людина має певний соціальний статус відповідно з яким і займас певне місце у суспільній ієрархії і одночасно суміщає у своїй особі кілька статусів, будучи одночасно і батьком, і чоловіком, і працівником тощо.

Поняття соціального статусу тісно пов'язане з поняттям соціальної ролі. Теорії соціального статусу виступають основою концепції соціальної стратифікації. Багато вчених-соціологів вважають, що основа стратифікаційної структури природна і соціальна нерівність людей. Проте вони далеко не єдині в розумінні причини виникнення нерівності і визначають основу вертикальної побудови суспільства. Так, К. Маркс ввів єдину основу вертикального розшарування суспільства володіння власністю. Тому запропонована ним стратифікаційна структура зводилася до двох рівнів: клас власників і клас позбавлений права власності. Інтелігенція та деякі інші верстви населення становили проміжні прошарки суспільства. Натомість М. Вебер розширив кількість критеріїв, що визначали належність до того або Іншого класу - стану, верстви, прошарку. Крім економічних відносин, до власності і рівня прибутку було введено і такі критерії як: соціальний престиж, належність до певних політичних сил, політичних напрямів. Учений вважав, володіння майном престижем індивіда з народження або за особистими якостями, таким соціальним статусом, що дозволяє зайняти певне місце в соціальній ієрархії. Роль соціального статусу в ієрархічній структурі суспільства визначається важливою особливістю соціального життя, нормативно-ціннісним регулюванням. Нормативно-ціннісні регулювання сприяють підняттю на верхні ступені соціальної піраміди лише тих, чий соціальний статус відповідає укоріненим у масовій свідомості уявленням про значущість у суспільстві його титул а. професії, а також функціонуючими у суспільстві нормами законів.

2. Взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

соціальний каста стратифікація

У соціології теорії соціальної структури суспільства, взаємозв'язані політичної нерівності і соціальної мобільності детально обґрунтовані сформульовані у працях В. Патето, Г. Моска, М. Вебера та іншими вченими. На необхідність аналізу складу та організацію владних структур вчені почали вказувати ще на початку XX століття, пояснюючи соціальну мобільність та соціальну нерівність як нерозривні аспекти одного і того ж соціального явища - циркуляції індивідів між правлячим класом, елітою і нижчим класом, пасивними підлеглими. Стабільність правлячої еліти неможлива без соціальної мобільності. Проте теорії взаємозв'язку * політичної нерівності і соціальної мобільності однобічно аналізували процеси соціальної стратифікації, спрощено пояснювали політичну соціальну нерівність і соціальну мобільність. Обґрунтовуючи відмінності трьох окремих аспектів соціальної стратифікації економічного, соціального і політичного, М. Вебер виділив фактори, що визначають політичну нерівність в поділі основних суспільних ресурсів: багатство, соціальний престиж, влада, що дає можливість з'ясувати три джерела політичної влади.

Соціальна стратифікація дає можливість з'ясувати зміст і саму суть поняття клас, що відображає економічні відмінності між людьми. Обґрунтоване на початку XX століття поняття клас істотно відрізняється від марксистського підходу.

Якщо поділ суспільства на класи вважав К. Маркс, пов'язано з відносинами власності на засоби виробництва то його опоненти вважали, що класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційні, професійні, персональні тощо).

Соціальна стратифікація пояснює поняття статусу залежно від поваги, престижу індивіда у суспільстві. Статус визначає об'єктивні можливості добитися успіху у житті. Можливість маги високі прибутки, незалежно від володіння власністю, а завдяки професії, спеціальності тощо. Статус визначає суб'єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має саме ототожнення і зіставлення свого соціального становища із соціальним становищем інших спільностей. Тому у суспільстві з відкритим соціальним переміщенням людей статусна ієрархія підтримує постійне напруження. Класові визначення, оцінки і статусні позиції є джерелом влади. Джерелом влади є соціальні інститути, що визначають уподобання людей - політичні партії, професійні спілки тощо. Саме владні і політичні інститути визначають третій аспект соціальної стратифікації, що виражається поняттям партія. Поняття політична партія має ємкісний * зміст у порівняння з звичним його вживанням.

У соціальній стратифікації виділяють три види соціального розшарування, що становить різні форми і механізми впливу соціальних спільностей, верств станів прошарків і взаємовідносин на політичну владу.

По-перше, економіко-технологіне розшарування і індустріальні, професійні і комерційні організації, що його відображають.

По-друге, відмінності статусів, що впливають на між/особисті відносини і особливо значну роль відіграють у процесах політичної соціалізації та політичної участі.

По-третє, інституціональні відмінності, що впливають на способи взаємодії особи і соціальних спільностей, верств, станів, прошарків з різними політичними, в тому числі партійними структурами.

Соціальне розшарування різноманітно впливає на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, і діючі владні політичні інститути. Особливість впливу на політичні процеси і політичні системи зв'язано з класовим розшаруванням суспільства, Марксизм визначає клас як велику соціальну спільність людей, які займають особливе становище в системі суспільного виробництва і мають власні відмінності від інших соціальних спільностей, відносини до засобів виробництва. Панівний у відносинах до власності клас - с політичне панівним класом.

Для визначення ролі і діяльності соціальної спільності у політичному житті суспільства нині нерідко використовують поняття клас, але даються істотні, відмінні від марксизму, пояснення класовому розшаруванню. У визначення ролі і діяльності соціальних спільностей у політичному житті суспільства важливим є підхід запропонований М. Вебером щодо характеристики й оцінки класів, пропонуючи урахування не лише ставлення до засобів виробництва, але й розмірів багатства, прибутку, рівня освіченості, юридичних привілеїв та інших визначень, що знаходять свій вияв у способі життя і почуття належності до відповідних соціальних спільностей.

Обґрунтовуючи відносини між класами вчені відмічають, що вони не зводяться до прагнення оволодіти лише владою і експлуатацією власників засобів виробництва виробників матеріальних благ. Вирішуючи проблеми капіталовкладень, інвестицій, оподаткування, захисту навколишнього середовища, класи можуть мати значні взаємозв'язки та спільні інтереси у політиці та будувати свої взаємовідносини на принципах співробітництва. Значну увагу приділено середньому класу, адже у економічно розвинутих країнах саме цей клас є опорою громадянського суспільства і соціальною основою політичної стабільності (чому?). Тому у сучасній західній соціології теорія класів і надалі залишається актуальною. Західні соціологи вбачають доцільним подальшу розробку теорії класів. Але по суті класові межі - це межі в яких соціально-економічні характеристики одних соціальних спільностей можуть відрізнятися від інших, зберігаючи при цьому корінні ознаки класу. Та й внутрішньокласові ознаки залишаються такими ж доти доки не переростають якісні Коли раніше не тільки дрібна буржуазія, а й великі власники становили клас індивідуальних власників, то нині в індустріальному суспільстві поряд з індивідуальною власністю існують інші форми власності: корпоративна, кооперативна на умові партнерства, приватна, державна тощо. Неоднорідною стала й дрібна буржуазія. В сучасних умовах більшість найнятих робітників зайняті не фізичною працею. Високоосвічений робітник як об'єктивна потреба сучасного суспільства зумовлює й найрізноманітніші форми найму, що у свою чергу диференціює інтереси різних верств і прошарків суспільства. Саме ця диференціація відбиваючись в диференціації соціальної структури суспільства, вимагає поширення концепції соціальної стратифікації.

Наукове і політичне значення теорії соціальної стратифікації полягає в урахуванні різноманітних ознак, на ґрунті яких формується соціальний статус індивідів. Безумовно реальністю залишаються соціальні класи - великі соціальні спільності, що сформувалися на базі економічних відмінностей. На думку відомого західного політолога Ральфа Дарендорфа, двома основними компонентами соціальної структури сучасного індустріальні) розвинутого суспільства є буржуазія, робітничий клас і соціальні спільності, які відрізняються за ознаками, принципами та властивостями соціальної стратифікації.

3. Ступені соціальної ієрархії

Ступені соціальної ієрархі важливі визначення основ соціальної стратифікації. Першопричина ієрархічної будови суспільства - соціальна нерівність, що породжується об'єктивними умовами життєдіяльності людей. Але кожне суспільство прагне до упорядкування своєї нерівності.

З розвитком суспільства, вдосконаленням соціальної структури змінилися і ієрархічні ступені. Профіль ієрархічної соціальної структури суспільства змінюється зі зміною становища соціальних спільностей, верств у суспільному житті Введення соціологами критерію рівень багатства вело до того, що в суспільстві виділяється багато соціальних верств, станів прошарків з різним рівнем багатства і прибутку, а соціально-професійні критерії зробили стратифікаційну структуру суспільства дуже подібною до соціально-професійної.

Соціально-професійний критерій враховував престижність професії, рівень освіти і рівень доходу. На базі такого підходу в соціології досить широко розповсюджено поділ класів за соціально-економічним статусом:

вищий клас професіоналів;

адміністратори, технічні спеціалісти - середній клас

потім комерційний клас;

Далі дрібна буржуазія техніки та робітники, які здійснюють керівні функції, кваліфіковані робітники.

Американський соціолог Лео Уорнер навів п'ять ознак класу (рід заняття, джерела і розміри доходу, місце проживання, тип житла) і відповідно п'ять класів від вищого до якого належать найбільш високопоставлені люди, потім менш високопоставлені. До вищих верств зараховують найбільш високопоставлені за походженням і багатством, а до нижчих ті. хто недавно розбагатів. До верхнього шару середнього класу зараховують дрібних бізнесменів, середніх торговців, учителів середній управлінський персонал. Нижчий клас складається також з двох груп.

До верхньої групи належать робітничий клас, який обслуговує різні сфери діяльності, ремісники, а до нижчої - бездомні, безробітні, старі люди, які збідніли, алкоголіки.

Найскладнішу структуру має середній клас бо об'єднує бізнесменів різних рангів і людей найманої праці (інтелігенція тощо). Доходи осіб, які працюють за наймом, звичайно не нижче прибутку середньої та дрібної буржуазії. Зростання середнього класу найбільше символізує і його соціальну мобільність. Та особливе місце середнього класу, перспективи його розвитку не виключають поляризацію суспільства.

Про поляризацію сучасного суспільства свідчить той факт, що як і раніше багатство зосереджується у руках небагатьох. Відомий англійський соціолог Е. Гіденс навів статистичні дані про поляризацію, суспільства Англії: 5% вищого класу володіє 90% акцій приватних корпорацій одержуючи 16% прибутку, тоді як 50% нижчих верств і прошарків одержують лише 5% прибутку. Згідно неповних даних в Україні 6% вищого класу одержує 14 % загального прибутку, а 80% нижчих верств і прошарків одержують 4% прибутку. В українському суспільстві продовжується процес розшарування населення. Соціологи вважають, що при формуванні загальних уявлень про соціальну ієрархію досить виділення трьох основних рівнів: вищого середнього і нижчого. Розподіл населення за трьома рівнями можливий на всіх ступенях соціальної стратифікації.

Профіль соціальної стратифікації відбиває ступінь стабільності суспільства. Надзвичайне розтягування профілю стратифікації, його надзвичайно велике /дрібнення на окремі прошарки, верстви може викликати серйозні соціальні катаклізми, бунти соціальні вибухи, що ведуть до хаосу, насилля, гальмують розвиток суспільства, ставлять його на межу розвалу. Укрупнення профілю соціальної стратифікації, насамперед за рахунок зняття верхівки конусу соціальної піраміди - явище, що повторюється в історії всіх суспільств.

І важливо, що воно здійснюється не в неконтрольованих стихійних процесах, а свідомою реалізацією державної політики.

Соціолог П. Сорокін відмітив і зворотній процес укрупнення профілю стратифікації. Такий процес може звести нанівець сам принцип соціальної ієрархії. Нерівність не лише об'єктивна реальність соціального життя, а й важливе джерело соціального розвитку.

Стабільність ієрархічної структури суспільства залежить від питомої ваги і ролі середнього класу і верств суспільства. Займаючи протилежне становище середній клас здійснює своєрідну зв'язуюючу і дефілюючу тобто поглинаючу соціальні хитання, зм'якшуючу роль між двома полюсами соціальної ієрархії, знижуючи тим самим накал їх протистояння.

Чим чисельніший середній клас, тим більше у нього шансів впливати на політику держави, формування фундаментальних цінностей суспільства, наявність потужного середнього пласта в соціальній ієрархії багатьох сучасних країн дозволяє їм утримувати і зберігати стійкість, незважаючи на епізодичні наростання напруження серед нижчих верств населення.

Ця напруженість гаситься не стільки силою насилля, репресій, скільки нейтральною позицією більшості, задоволеної своїм становищем і упевненої в майбутньому.

Середній клас вважає багато соціологів Заходу, демонструє нижчим верствам і прошаркам зразки діяльності і життєвого устрою, які повністю можливі для них при певних зусиллях. Таким чином, незадоволення низів нейтралізується уявленням реальної можливості досягти підвищення добробуту.

Размещено на Allbest.ru